Под общей редакцией проф. Малого В. П., проф. Кратенко И. С. Харьков 2008
| Вид материала | Диплом |
- Учебник под редакцией, 9200.03kb.
- Під загальною редакцією проф. Малого В. П. проф. Кратенко I. С. Харків 2006, 5907.56kb.
- Р. А. Хальфин 08. 12. 2006 г. N 6530-рх методические рекомендации, 1062.91kb.
- Программа студенческой олимпиады мгмсу по стоматологии 30. 10., 33.94kb.
- Оао «Сильвинит» "ахиллес" соль древнего пермского моря пермь Соликамск. 2001 ббк. 65., 502.69kb.
- Удк 37 ббк 74. 05, 475.58kb.
- М. А. Рыбалко (отв редактор), проф, 973.68kb.
- Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007, 7242.75kb.
- Реферат циклу підручників «Україна в світовій політиці», 148.74kb.
- Колективу авторів у складі: проф. Гаращенко Ф. Г., проф. Закусило О. К., проф. Зайченко, 259.94kb.
Вплив аміксину ІС та глутаргіну на перебіг гострого гепатиту В
Нікітін Є.В., Чабан Т.В., Гудзь В.А.
Одеський державний медичний університет
Проблема лікування хворих на гострий гепатит В (ГГВ) залишається вельми актуальною і потребує комплексного підходу – слід враховувати як етіологічний фактор, так і патогенетичні особливості хвороби. Слід відмітити, що раціональна терапія хворих на ГГВ передбачає вплив на складові інфекційного процесу, а саме, одночасний вплив на збудника, реактивність організму та ланки патогенезу. Інший принцип – індивідуальність лікування - обумовлений тим, що в різні періоди хвороби у різних пацієнтів питома вага кожного напрямку терапії може суттєво відрізнятися. Третій принцип полягає в тому, що необхідно призначити лікування хворому, як можна раніше, що обумовлює ступінь та строки одужання, ймовірність розвитку затяжних та хронічних форм хвороби. Важливим є те, що практично всі лікарські речовини метаболізуються в печінці, що потребує призначення максимально зваженої, адекватної та обережної терапії.
Враховуючи вищевикладене, нами для лікування хворих на ГГВ використовувався аміксин ІС, який належить до групи індукторів ендогенного інтерферону, володіє противірусною, імунокорегуючою дією. При виборі препарату враховували і те, що коло протипоказань для аміксину ІС є обмеженим. До того ж, несприятливі побічні реакції, що розвиваються під час прийому цієї лікарської речовини практично відсутні.
Також до комплексної терапії хворих включали вітчизняний препарат, що володіє гіпоамоніємічною, гепатопротекторною, антиоксидантною, імуномодулюючою дією, позитивно впливає на процеси енергозабезпечення гепатоцитів – глутаргін.
Під спостереженням знаходились 60 хворих на ГГВ. З метою оцінки ефективності призначеного лікування хворих розділили на 2 групи: контрольну та дослідну. До контрольної групи ввійшли 30 хворих із середньотяжким перебігом ГГВ, яким призначали загальноприйняту базисну терапію. Дослідну групу склали 30 аналогічних хворих, яким поряд із базисною терапією, призначали аміксин ІС по 1 таблетці (0,125 г) на добу, 2 дні підряд на тиждень, протягом 5 тижнів та глутаргін – по 2 таблетки 3 рази на добу, протягом 14 днів.
Ефективність проведеної терапії оцінювали за такими показниками: тривалість диспепсичного синдрому, клінічних прояв інтоксикації, періоду жовтяниці, активність АлАТ. Визначали концентрацію залишкового азоту, сечовини. В еритроцитах та сироватці крові, враховували концентрацію продуктів ПОЛ (ДК і МДА) та активність глутатіонової протиперекисної системи (концентрація G-SH, активність ГР).
Додавання до комплексної терапії хворих з середньотяжким перебігом ГГВ аміксину ІС та глутаргіну сприяло зменшенню інтенсивності та скороченню тривалості диспепсичного періоду (в середньому на 2,7 1, 26 днів, терміну інтоксикації (на 3,8 ± 1,14 днів) в порівнянні з групою контролю. Також відбувалося скорочення жовтяничного періоду, зниження активності амінотрансфераз, тимолової проби.
Також слід відмітити позитивний вплив запропонованого комбінованого лікування на показники аміакнейтралізуючої функції печінки – кількість залишкового азоту та сечовини. Скоріша регресія означених показників в дослідній групі свідчить про відновлення детоксикаційної функції печінки, що супроводжувалося зменшенням прояв цитолітичного та холестатичного синдромів.
Призначення комплексного лікування з використанням інтерфероногену та гепатопротектора справляло значний позитивний вплив на існуючий дисбаланс в системі ПОЛ/АОС. В динаміці лікування встановлена активація одного з ключових ферментів глутатіонової протиперекисної системи – ГР, що призводило до більш інтенсивного утворення відновлених еквівалентів глутатіону. Такі зміни супроводжувалися зниженням концентрації продуктів ПОЛ і в еритроцитах, і в сироватці крові хворих дослідної групи.
Таким чином, використання в комплексній терапії хворих на ГГВ аміксину ІС та глутаргіну сприяє скорішому покращенню самопочуття хворих, зменшенню терміну перебування хворих у стаціонарі, відновленню основних функцій печінки, запобігає розвитку хронічних форм хвороби.
Виходячи з вищевикладеного, до алгоритму лікування хворих на ГГВ слід додавати аміксин ІС та глутаргін.
Підвищення ефективності противірусної терапії холестатичних форм хронічного гепатиту С
Нікіфорова Т.О.¹, Пришляк О.Я.¹, Андрусишин Л.І.², Будеркевич Л.І.²
Державний медичний університет¹, Обласна клінічна інфекційна лікарня², м. Івано-Франківськ
Внутрішньопечінковий холестаз може виникати при всіх формах вірусних гепатитів, як маніфестних , так і субклінічних, гострих і хронічних. При цьому відбувається пошкодження не тільки жовчних протоків, але і самих гепатоцитів, порушується синтез білків і транспорт білків та ліпідів у гепатоцити, відбувається переокислення ліпідів, що перешкоджає ефективній противірусній терапії препаратами інтерферону. Масивна реплікація вірусу посилює вільнорадикальні процеси, що веде до звільнення лізосомальних ферментів і до цитолізу гепатоцитів.
Звичайно для лікування хворих з холестатичними формами гепатитів застосовують ентеросорбенти, жиророзчинні вітаміни, котрі не завжди дають позитивний ефект. Останнім часом для корекції пігментного обміну почали застосовувати антихолестатичні препарати: урсофальк, урсохол , гептрал, та інші. В плані впливу на процеси перекисного окислення ліпідів заслуговує на увагу використання тіотриозоліну.
Метою нашої роботи було визначення ефективності комбінованої терапії хронічного вірусного гепатиту С з явищами холестазу. Препаратами вибору був біоферон «pharma science» ( по 3 млн. 3 рази на тиждень), урсохол (по 1000 мг щоденно в три прийоми всередину), тіотриозолін ( по 2 мл 2,5 % р-ну в/м двічі на день 10 днів з переходом на таблетовану форму: 1 табл. х 3 р. в добу ). Курс лікування складав 6 міс.
Під спостереженням було 25 хворих на хронічний гепатит С з холестатичним синдромом, віком від 18 до 48 років, серед хворих переважали чоловіки. Для порівняння служила група аналогічних хворих, в якій застосовувалася монотерапія біофероном у тих же дозах і термінах (15 осіб). Для визначення холестазу враховували наявність таких симптомів, як свербіж шкіри , застій жовчі в жовчних ходах печінки на УЗД, дискінезію жовчовивідних шляхів за гіпотонічним типом, виражену жовтяницю з переважанням прямого білірубіну крові, підвищення показників холестерину, лужної фосфатази (ЛФ), гама-глютамілтранспептідази (ГГТП ).
До призначення лікування у всіх хворих була реплікація вірусу – позитивна ПЛР – RNA-HCV. Майже у всіх хворих спостерігалися: гіпотонія жовчних ходів печінки і дискінезія жовчовивідних шляхів, збільшення печінки в середньому на 3,5+0,2 см. Холестерин підвищувався до 7,3+0,6 ммоль/л, лужна фосфатаза – до 8,2+1,0 ммоль/л/год., ГГТП – до 15,2+1,0 ммоль/л/год. Показники білірубіну крові коливалися від нормальних до 234,7 мкмоль/л, активність АлАТ була підвищена у 75% хворих і складала в середньому -1,96+0,15 ммоль/л/год. Противірусна терапія призначалася і при нормальних показниках білірубіну і активності трансаміназ, враховуючи реплікацію вірусу і його генотип. Результати лікування порівнювали в обох групах через 1, 3, 6 місяців. Показники перекисного окислення ліпідів були підвищені у всіх хворих і складали в середньому: - ДК - 3,52+0,25 од., МДА – 1,67+0,11мкмоль/л.
Через 1 місяць в І групі у 52% хворих знижувались показники холестазу ( ГГТП, ЛФ, холестерин, білірубін), у 38 % - активності трансаміназ. Реплікація зберігалась у 84% хворих. В той час у контрольній групі зниження цих показників спостерігалось у меншому відсотку хворих, відповідно – у 40%, 26,6%. Реплікація вірусу продовжувалась у 93,3% хворих. Під дією тіотриозоліну у хворих І групи відбувалось значне зниження вмісту продуктів перекисного окислення ліпідів (ДК -1,82+0,24од., МДА – 0,86+0,07 мкмоль/л, р<0,05, проти 2,35+0,25од. і 0,99+0,05 мкмоль /л в контрольній групі , р<0,05 ).
Через 3 місяці у більшості (80%) хворих І групи зникали всі диспепсичні та астеновегетативні симптоми, нормалізувалися показники холестазу та ПОЛ. Підвищена активність АлАТ залишалась у поодиноких хворих (4 із 25 ). Позитивна ПЛР зберігалася ще у 76% хворих. У хворих на монотерапії – у 60% випадків нормалізувалися лабораторні показники холестазу і ПОЛ, однак у частини із них залишалися ознаки внутрішньопечінкового застою на УЗД і підвищена активність АлАТ. Позитивна ПЛР виявлена у 98 %.
В кінці курсу комбінованого лікування через 6 місяців в 1 групі повністю зникли симптоми інтоксикації і холестазу у всіх хворих, окрім двох, які мали неповну ремісію і рецидиви позитивної ПЛР, що склало 8%. Негативна ПЛР була у 64% хворих цієї групи. В контрольній групі явища холестазу зникли не у всіх хворих, поодинокі показники залишалися підвищеними –ГГТП, холестерин і ЛФ у 2 із15 хворих, активність АлАТ і білірубін –у 3 із15. Негативна ПЛР була у 40%, неповна ремісія (нормальні біохімічні показники при позитивній ПЛР ) залишалась у 26,7%, рецидиви і реактивація спостерігалися у 33,3% у різні періоди лікування.
Таким чином, комбінація біоферону з урсохолом і тіотриозоліном, окрім більш вираженого антихолестатичного впливу, сприяє також кращій противірусній відповіді, ніж монотерапія біофероном. Це можна пояснити підвищенням активності інтерферону в наслідок імуномоделюючої дії урсодеоксихолової кислоти, пригнічення утворення активних форм кисню, нормалізації активності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази С за допомогою тіотриозоліну.