Geum.ru

Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007 року Під загальною редакцією проф. Малого В. П., проф. Кратенко І. С. Харків 2007

Вид материалаДиплом

Содержание


АКТИВНІСТЬ КРЕАТИНФОСФОКІНАЗИ У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ ГЕПАТИТ С ПРИ ЗАСТОСУВАННІ МАГНІТОЛАЗЕРНОЇ ТЕРАПІЇ Козько В.М., Ткаченко В.Г
Подобный материал:
1   ...   58   59   60   61   62   63   64   65   ...   150

АКТИВНІСТЬ КРЕАТИНФОСФОКІНАЗИ У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ ГЕПАТИТ С ПРИ ЗАСТОСУВАННІ МАГНІТОЛАЗЕРНОЇ ТЕРАПІЇ

Козько В.М., Ткаченко В.Г., Нікітіна Н.О.

Харківський державний медичний університет


Вивчення у хворих на хронічний гепатит С (ХГС) різноманітних сторін порушених функцій печінки, органу, відповідальному за багаточисельні біохімічні процеси в організмі людини, зумовлено системним патогенним впливом вірусу гепатиту С як на печінку, так і власне на увесь організм у цілому.

Рівень активності ферментів лактатдегідрогенази (ЛДГ) і креатинфосфокінази (КФК) відображає напруженість енергетичних процесів організму, інтенсивність клітинного дихання та перехід, у разі необхідності, на анаеробний (“аварійний”) тип енергозабезпечення життєдіяльності клітини. ЛДГ міститься в цитоплазматичному, а КФК – в мітохондріальному матриксі гепатоцита (Кейтс Р.Н., 1994). Зважаючи на локалізацію та функціональне навантаження, що припадають на ЛДГ й КФК, дослідження їх активності у хворих з маніфестною формою ХГС та внаслідок застосування у лікуванні таких хворих магнітолазерної терапії (МЛТ) має практичне значення при відпрацюванні підходів щодо патогенетичого лікування.

Серед 125 обстежених хворих на маніфестну форму ХГС у 40 пацієнтів (І група) застосували циклоферон (ЦФ), а у 31 – (ІІ група) – поєднання ЦФ та МЛТ. Про однорідність порівнюваних груп свідчать наступні дані: жовтяниця відмічалася у 18 (43,9 %) пацієнтів І, та 13 (43,3 %) – ІІ груп, відповідно безжовтяничні форми - у 23 (56,1 %) та у 17 (56,7 %) осіб. Легкий перебіг хвороба відмічалася у 35 (85,3 %) пацієнтів І, та у 25 (83,3 %) – ІІ групи, середньотяжкий – відповідно у 6 (14,6 %) та у 5 (16,7 %) осіб. За статтю, віком та тривалістю хвороби суттєвої різниці між групами пацієнтів також не спостерігалося. Установлення етіологічного діагнозу у обстежених базувалося на результатах серологічних та молекулярно-біологічних методів дослідження (ІФА та ПЛР). Ефективність лікування було з’ясовано на підставі вивчення клінічних проявів, ферментного спектра сироватки крові, біохімічних та біофізичних показників, що характеризують функціонально-структурний стан клітинних мембран.

Активність КФК визначали уніфікованим методом із використанням креатину як субстрату. При взаємодії останнього із АТФ (реакцію каталізує КФК) утворюється креатинфосфат, який, внаслідок кислотного гідролізу, є джерелом неорганічного фосфору. Кількість неорганічного фосфору пропорційна активності КФК і визначається в кольоровій реакції з молібдатом амонію фотоелектроколориметричним методом. Визначення активності КФК здійснювали уніфікованим клінічним методом (Меньшиков В.В., Делекторская Л.Н., Золотницкая Р.П. и др., 1987.) із використанням набору реактивів фірми “Лахема” (Чехія) по доданим до набору інструкціям.

Синтетичний низькомолекулярний індуктор ендогенного інтерферону – ЦФ (виробник – Росія), призначали за схемою: одноразова доза – 2,0 мл 12,5% розчину числом десять на курс лікування. На першу і другу добу – внутрішньовенно з послідуючим внутрішньом’язовим або внутрішньовенним уведенням на 4, 6, 8, 11, 14, 17, 20, 23 доби. Курс МЛТ (апарат АМЛТ-01) складався із 5-10 процедур. Інтенсивність магнітної індукції у робочій площині випромінюючої головки складала 31 мТл, а щільність потужності випромінювання лазера – 1,6 мВт/см2. Спектр лазерного випромінювання – інфрачервона область, довжина хвилі 0,83-0,85 мкм. Площа поверхні випромінюючої головки становила 2,5 см2.

За даними середніх значень до лікування активність КФК була нижча відповідної контрольної величини. Аналіз результату дослідження активності ферменту у сироватці крові хворих на ХГС при госпіталізації до стаціонару свідчить про різнонаправлені зміни. У кожного окремого хворого відмічалися значення вищі, нижчі та такі, що дорівнювали контрольним величинам.

У групі практично здорових осіб активність КФК склала 0,290,01 мккат/л. У всіх пацієнтів І та у 22 – ІІ груп проводили визначення ктивності КФК.

До лікування у переважної більшості хворих на ХГС відмічалися показники активності ферменту нижчі або в межах контрольних величин. Так, нижча за контрольне значення активність КФК відмічалася 23 осіб (57,5%) – І та 14 (63,6%) – ІІ груп. В межах контрольних величин – у семи (17,5%) хворих І та одного (4,5%) – ІІ груп. Вища за контрольне значення активність КФК спостерігалася у десяти осіб (25,0%) – І та семи (31,8%) – ІІ груп. До 27% від верхньої межі контрольного значення активність КФК була збільшена у 22,5% – І та 31,8% – ІІ груп. Після лікування нижчі за контрольне значення показники активності КФК спостерігалися у 32 осіб (80,0%) – І та 20 (90,9%) – ІІ груп. У трьох осіб (7,5%) – І та одного пацієнта (4,5%) – ІІ груп, активність відмічалася в межах контрольних величин. Вищі за останні, показники активності КФК спостерігалися у п’яти (12,5%) осіб І та одного (4,5%) – ІІ груп. При цьому підвищення активності ферменту не перевищувало 13% від верхньої межі контрольного значення і спостерігалося у трьох (7,5%) осіб І та одного (4,5%) – ІІ груп. У двох (5,0%) хворих І групи активність КФК підвищувалася відповідно на 47% і 57%.

У хворих із початковим рівнем активності КФК, вищим за контрольну величину, середні значення активності ферменту до лікування складали 0,330,01 мккат/л у хворих І та 0,330,01 ІІ груп. Після лікування активність суттєво зменшувалася в усіх групах (р0,05). Середні значення активності при цьому склали у хворих І групи 0,170,04 мккат/л, у ІІ – 0,080,01. У всіх семи хворих ІІ групи з початковою активністю КФК, що була більша за контрольне значення, після лікування активність ферменту ставала меншою за контроль. У хворих І групи подібні зміни спостерігалися у восьми (80,0%). У той же час активність ферменту залишалася підвищеною у двох осіб (20,0%) І групи. Таким чином, зниження активності КФК частіше спостерігалося у хворих ІІ групи.