Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007 року Під загальною редакцією проф. Малого В. П., проф. Кратенко І. С. Харків 2007
| Вид материала | Диплом |
СодержаниеОСОБЛИВОСТІ ЗМІН ПЕЧІНКИ ПРИ ХРОНІЧНОМУ ХОЛЕЦИСТИТІ Бичкова О.Ю. ПРОБЛЕМНЫЕ АСПЕКТЫ ТЕРАПИИ ПЕГАСИСОМ ПРИ ГЕПАТИТЕ С Боброва И.А., Боброва А.О., Шевчук В.Б. |
- Під загальною редакцією проф. Малого В. П. проф. Кратенко I. С. Харків 2006, 5907.56kb.
- Резолюція національної науково-практичної конференції з питань віл-інфекції/сніду, 259.41kb.
- Харківському національному університету ім. В. Н. Каразіна та 80-річчю кафедри інфекційних, 5474.32kb.
- За загальною редакцією, 1428.32kb.
- Ііі Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції з міжнародною участю «Дошкільна, 33.37kb.
- А. М. Бойко, доктор пед наук, проф, 3357.78kb.
- Іі міжнародна науковО-практична конференція, 57.44kb.
- Под общей редакцией проф. Малого В. П., проф. Кратенко И. С. Харьков 2008, 8344.22kb.
- Програма підсумкової науково-практичної конференції за міжнародною участю, 1664.98kb.
- Оналізації та перспективи розвитку (матеріали науково-практичної конференції) За загальною, 2639.43kb.
ОСОБЛИВОСТІ ЗМІН ПЕЧІНКИ ПРИ ХРОНІЧНОМУ ХОЛЕЦИСТИТІ
Бичкова О.Ю.
Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна
Захворювання жовчного міхура та жовчовивідних шляхів останнім часом мають тенденцію до неухильного поширення і займають одне з провідних місць серед причин непрацездатності у всьому світі. В індустріально розвинутих країнах на хронічний холецистит (ХХ) страждає до 20% дорослого населення. Тривалий хронічний запальний процес сприяє тому, що при ХХ у патологічний процес закономірно втягується печінка, що призводить до функціонально-морфологічних порушень з її боку.
Мета дослідження - виявити особливості і характер морфологічних змін з боку печінки у хворих на ХХ, у тому числі калькульозний.
Обстежено 47 хворих на ХХ у віці від 26 до 68 років. Діагноз ХХ був верифікований на підставі клініко-лабораторних та інструментальних методів обстеження. Для аналізу матеріал був розподілений на три групи в залежності від тривалості захворювання на ХХ. За даними анамнезу тривалість захворювання на ХХ у 20 (42,6%) пацієнтів складала до 5 років, у 16 (34,0%) - від 5 до 10 років і у 11 (23,4%) - понад 10 років.
Біопсія печінки була узята під час виконання лапароскопічної холецистектомії з приводу хронічного калькульозного холециститу. Парафінові зрізи фарбували гематоксилін-еозином, за Giemsa, за van Gieson, PAS або ШИК-реакцією.
При аналізі отриманих результатів (табл.) виявлено, що морфологічні зміни паренхіми печінки були відсутні тільки у 6 (12,8%) обстежених, причому 5 з них страждали на ХХ протягом незначного періоду (до 5 років).
Таблиця
Характер морфологічних змін тканини печінки у хворих на ХХ у залежності від тривалості захворювання
| Морфологічні ознаки | Групи | Разом | ||
| До 5 років, n=20 | Від 5 до 10 років, n=16 | Понад 10 років, n=11 | ||
| Фіброзні зміни | - | 4 | 3 | 7 |
| Лімфоцитарна інфільтрація: Слабка Помірна Виражена | - - - | 2 - - | 5 2 1 | 7 2 1 |
| Жирова дистрофія: Слабка Помірна Виражена | 2 2 - | - 2 4 | - - 4 | 2 4 8 |
| Холангіти: Слабкий Помірний Виражений | 5 3 - | 4 4 4 | 3 3 5 | 12 10 9 |
| Дилятація синусоїдів | - | 2 | 3 | 5 |
| Відсутність морфологічних змін | 5 | 1 | - | 6 |
У 41 (87,2%) хворого при гістологічному дослідженні печінки виявлені патоморфологічні зміни у вигляді хронічного неспецифічного реактивного гепатиту: фіброзні зміни портальних трактів (14,9%), лімфоцитарна інфільтрація міжчасточкових протоків (21,3%), жирова дистрофія гепатоцитів (29,8%), внутрішньопечінкові холангіти (66,9%) і дилятація синусоїдів (10,6%). Виявлено взаємозв'язок між частотою розвитку і тяжкістю внутрішньопечінкового холангіту і тривалістю захворювання на ХХ. В міру зростання тяжкості холангіту підвищувався ступінь лімфоцитарної інфільтрації. Виявлено паралелізм між ступенем виразності холангіту і частотою фіброзних поразок портальних трактів і його залежність від тривалості захворювання і стадії патологічного процесу. Зі збільшенням тривалості захворювання на ХХ частота наявності і ступінь виразності жирової дистрофії гепатоцитів зростають.
Таким чином, ХХ поєднується з хронічним неспецифічним реактивним, тяжкість проявів якого корелює з тривалістю захворювання. Наявність при ХХ супутнього хронічного неспецифічного реактивного гепатиту потребує призначення таким хворим гепатопротекторних засобів.
ПРОБЛЕМНЫЕ АСПЕКТЫ ТЕРАПИИ ПЕГАСИСОМ ПРИ ГЕПАТИТЕ С
Боброва И.А., Боброва А.О., Шевчук В.Б.
Институт эпидемиологии и инфекционных болезней АМНУ, г. Киев
По мере накопления собственного опыта применения пегасиса (пегилированного интерферона-альфа 2а) в терапии хронических вирусных гепатитов (ХВГ) становятся все более очевидными как, безусловно, высокая его эффективность, так и некоторые проблемные аспекты. Большая эффективность препарата зачастую оборачивается большим побочным эффектом. Если применение преднизолона называют «терапией отчаяния», то применение пегасиса в определенной мере можно назвать «терапией выживания». В процессе лечения врачу и пациенту зачастую приходится прилагать немалые усилия, чтобы преодолеть возникающие побочные реакции, обеспечить адекватную терапию сопровождения.
В течение 2003-2006 гг.. в поликлинике ИЭИБ пегасис был применен у 26 больных репликативной формой хронического вирусного гепатита С (ХВГ С). Препарат использовался подкожно по 180 мкг (40 кДа) 1 раз в неделю, иногда первая доза была «щадящей» - 135 мкг. В качестве второго компонента противовирусной терапии (ПВТ) все пациенты получали препараты рибавирина (копегус или веро-рибавирин) в стандартных дозировках. Среди обследованных преобладали мужчины - 73 % и лица в возрасте до 45 лет – 84,6%.
Согласно программе обследования всем больным проведены необходимые лабораторные тесты с определением маркеров парентеральных гепатитов - С, В, G и ТТV, проведением полимеразной цепной реакции (ПЦР) и генотипированием, а также ультразвуковое исследование (УЗИ) органов брюшной полости и щитовидной железы («Aloka-1000») в динамике болезни, по показаниям - пункционная биопсия печени. В плане тестирования перед противовирусной терапией ПВТ обязательно исследовались аутоантитела (АNА, АМА), тиреотропный гормон (ТТГ) и антитела к нему (АТТГ), тиреоидные микросомальные антитела (АМС).
Исходная вирусная нагрузка колебалась в широких пределах, достигая 10 млн. копий/мл без четких закономерностей, преобладающие генотипы – 1В и 3А. У единственного больного (почетного донора) одновременно зарегистрирована репликация трех вирусов гепатитов – С (RNA НСV –от 100тыс. до 1 млн.коп/мл), G и и ТТV по данным ПЦР. Ультразвуковое исследование щитовидной железы выявило признаки умеренной ее гиперплазии в 4 случаях при нормальных показателях функции (ТТГ, АТТГ и АМС).
Негативные реакции. На фоне терапии, кроме гриппоподобного синдрома после первых 1-3 уколов пегасиса, отмечалась потеря веса в первые месяцы лечения - от 3 до 6 кг. Среди гематологических изменений «некритическая» лейкопения корректировалась назначением метилурацила или цефарансина; в 4 случаях критической лейкопении парентерально введен нейпоген без отмены ПВТ. При анемии успешно применен биофер. При выраженном астеническом синдроме использовался стимол. Депрессивные наслоения имели место в 11,5% случаев и купировались подключением гептрала, в единичном случае - паксила. Гематологические побочные реакции обычно быстро регрессировали после отмены пегасиса, а через месяц исчезали симптомы астенизации и депрессии.
Кроме вышеперечисленных довольно типичных и привычных побочных реакций, у 5 больных (19,2%) через 1,5 – 3 месяца ПВТ (3 женщины + 2 мужчин) развились тиреопатии, у женщин они проявлялись более ярко и манифестно. У 4 человек из 5 определен генотип 1В; все больные с явлениями тиреопатии имели небольшой исходный вес тела –от 50 до 68 кг, который на фоне ПВТ еще больше уменьшался.
Мы наблюдали следующие формы Тиреопатий:
- манифестный гипотиреоз – 2 чел. (7,7%) : эти больные отмечали резчайшую слабость, пастозность лица, сухость кожи и сухость во рту;
- субклинический гипотиреоз – 2 человека-7,7% (оба мужчины): клинически практически не проявлялся и был выявлен только благодаря динамическому лабораторному контролю;
- манифестный гипертиреоз (по типу тиреотоксикоза) проявлялся острым ухудшением самочувствия с выраженной потливостью, нервозностью, сердцебиением. Кроме изменений уровня тиреотропного гормона, почти у всех больных отмечалось более или менее выраженное увеличение титров антитиреоидных антител (АТТГ и/или АМС). Гормональная коррекция L-тироксином в дозе 50-75 мг в день позволила продолжить терапию. У пациентки с гипертиреозом, несмотря на назначение тиреостатических и симптоматических препаратов + уменьшение дозы пегасиса, ПВТ пришлось прервать через 3 месяца лечения, после чего вскоре возобновилась вирусная репликация (рецидив заболевания). Через три месяца после ПВТ у 2 человек ТТГ и АТТГ нормализовались самостоятельно, у 2 – на фоне продолжения приема L-тироксина отмечалась нормализация ТТГ и тенденция к снижению антител к нему, 6 месяцев спустя АТТГ остаются повышенными у двоих пациентов.
Эффективность ПВТ. Через три месяца лечения хороший биохимический и вирусологический ответ на ПВТ с полной нормализацией АЛТ и RNA HCV был отмечен у 73,1% больных. У 15,4% пациентов ответ расценивался как неполный: уровень АЛТ и вирусной репликации снизились, но не до нормы. У 7,7% больных эффект терапии был неудовлетворительным без положительной динамики АЛТ и RNA, как через 3, так и через 6 месяцев; среди «нон-респондентов» оказался также донор с микст-гепатитом С+G+ТТV. На 6-ом месяце лечения еще у одного больного неожиданно возник рецидив (генотип 1В).
Таким образом, положительный полный ответ отмечен у 84,6% пациентов (22 чел.), включая 34,6% обладателей генотипа 1В. Отрицательный эффект –15,4%: из них у половины – отсутствие ответа, у половины – ранние рецидивы + один случай серьезной тиреопатии. Среди негативных эффектов комбинированной терапии с пегасисом самыми продолжительными и «проблемными» оказались тиреопатии, все остальные реакции довольно быстро и бесследно нивелировались после отмены ПВТ.