Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007 року Під загальною редакцією проф. Малого В. П., проф. Кратенко І. С. Харків 2007
| Вид материала | Диплом |
- Під загальною редакцією проф. Малого В. П. проф. Кратенко I. С. Харків 2006, 5907.56kb.
- Резолюція національної науково-практичної конференції з питань віл-інфекції/сніду, 259.41kb.
- Харківському національному університету ім. В. Н. Каразіна та 80-річчю кафедри інфекційних, 5474.32kb.
- За загальною редакцією, 1428.32kb.
- Ііі Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції з міжнародною участю «Дошкільна, 33.37kb.
- А. М. Бойко, доктор пед наук, проф, 3357.78kb.
- Іі міжнародна науковО-практична конференція, 57.44kb.
- Под общей редакцией проф. Малого В. П., проф. Кратенко И. С. Харьков 2008, 8344.22kb.
- Програма підсумкової науково-практичної конференції за міжнародною участю, 1664.98kb.
- Оналізації та перспективи розвитку (матеріали науково-практичної конференції) За загальною, 2639.43kb.
Філіппов Ю.О., Мельниченко Л.Я., Ягмур С.С., Аверянова Л.П., Кудрявцева В.Є.; Лелюхіна О.В.
Державна установа “Інститут гастроентерології АМНУ” м. Дніпропетровськ
Мета роботи: Обґрунтувати методи корекції біохімічних та імунологічних порушень у хворих на стеатоз печінки (СП) в сполученні з захворюваннями жовчовивідних шляхів
Матеріал та методи дослідження Під спостереженням знаходились 70 хворих на СП в віці від 23 до 75, у середньому (53,8±1,3) років з супутньою патологією жовчовивідних шляхів: хронічним безкам’яним холециститом, хронічним калькульозним холециститом та після холецистектомії. При обстеженні хворих були використані клінічні, сонографічні, імунологічні, біохімічні, статистичні методи дослідження.
Результати: При обстеженні у значної кількості хворих на СП були виявлені біохімічні та імунологічні порушення. Суттєвих змін в залежності від супутньої патології жовчовивідних шляхів не було констатовано.
З урахуванням виявлених змін в показниках імунного статусу, функціонального стану печінки, ліпідного обміну, ПОЛ/АОЗ в базисний лікувальний комплекс включали: антиоксиданти: (аєвіт по 1 капс. двічі на день; аскорбінову кислоту по 0,5 г 1 раз вранці), ліпоєву кислоту по 2,0 мл 0,5 % розчину внутрішньом’язово двічі на день на протязі 2 тижнів, потім по 2 табл. 3 рази на день до 2 - 3 тижнів. Додатково (10 хворим) призначали урсодезоксихолеву кислоту (УДХК) в дозі 12 – 15 мг/кг/добу. Додатково (20 хворим) призначали УДХК в сполученні з автоцитокінами (АЦТК). Лікування проводили на протязі 3 –. 4 тижнів.
Автоцитокінотерапія проводилася за наступною схемою: АЦТК вводили підшкірно, в область плеча, в 5 – 7 точок, в дозі 1,5 – 3,0 мл (0,3 – 0,4 мл в кожну точку) через 1 – 2 доби, 4 – 5 разів на курс лікування. При необхідності курс лікування повторювали через 1 – 2 міс. Сполучене застосування базисної терапії з АЦКТ і УДХК призвело до зменшення товщини лівої частки печінки при первинно збільшеному її розмірі (р<0,05), зниженню потужності відбитого сигналу (р<0,05). Базисна терапія в сполученні з УДХК і АЦКТ сприяла поліпшенню показників ліпідного обміну: покращувався синтез фосфоліпідів, знижувався вміст тригліцеридів. У 25,0 % хворих після лікування відмічалась нормалізація вмісту білковозв´язаного оксіпролину і тенденція до зниження вмісту гексозамінів та міді.
Включення АЦКТ сприяло зниженню вмісту проміжних та вторинних продуктів ПОЛ (р>0,05). Одночасне використання АЦКТ і УДХК – посиленню системи АОЗ і гальмуванню пероксидації ліпідів (р<0,05).
У більшості хворих на СП була встановлена імунна недостатність ІІ та ІІІ ступеня, яка потребує імунокоригуючої терапії. Найбільш виражений ефект справляла АЦКТ у 66,7 % пацієнтів, її доцільно використовувати хворим із ІІ і ІІІ ступенем імунних розладів
Висновки: Для оцінки імунного статусу, функціонального стану печінки та ліпідного обміну у хворих на стеатоз печінки з метою призначення обґрунтованого лікування необхідно виконувати наступний комплекс обстежень: вивчення показників клітинного та гуморального імунітету, сонографічне дослідження гепатобіліарної системи, визначення вмісту в сироватці крові фосфоліпідів, тригліцеридів, білковоз’вязаного та вільного оксипролину, гексозамінів, продуктів перекисного окислення ліпідів і антиоксидантного захисту.
Лікування хворих на стеатоз печінки має бути комплексним з урахуванням біохімічних та імунологічних порушень, стану системи ПОЛ та АОЗ.
ОЦЕНКА ЦЕЛЕСООБРАЗНОСТИ И ЭФФЕКТИВНОСТИ СПОСОБОВ МЕХАНИЧЕСКОГО ГЕМОСТАЗА ЛОЖА ЖЕЛЧНОГО ПУЗЫРЯ В ПОСЛЕОПЕРАЦИОННОГО ПЕРИОДЕ ПОСЛЕ ОТКРЫТОЙ ХОЛЕЦИСТЭКТОМИИ
Фомин В.С.
ГОУ ВПО «Московский Государственный Медико-стоматологический Университет» Федерального агентства по здравоохранению и социальному развитию
Цель исследования: Изучить целесообразность и эффективность различных способов механического гемостаза у больных с деструктивным течением желчнокаменной болезни с пролонгированным альгидным периодом, осложнённой интраоперационным кровотечением из ложа желчного пузыря.
Материалы и методы: Были пронализированы 43 случая кровотечения из ложа желчного пузыря, 11 мужчин (средний возраст 66,83±1,96) и 32 женщины (средний возраст 55,33±3,82), что составило 25,6% и 74,4% соответственно. У всех пациентов был отмечен длительный (более 24 часов) альгидный синдром. У подавляющего большинства (81,4%) - имелись указания на продолжительный (более 24 месяцев) анамнез основного заболевания. Все больные были комплексно обследованы, включая как исследование лабораторных показателей, так и методов инструментальной диагностики. Выполнялась рентгенография грудной клетки и органов брюшной полости, на последней выявлен пневматоз правой половины толстой кишки в 4 случаях (9,3%). При ультразвуковом обследовании объём желчного пузыря составил 163,14±8,82см3, практически во всех случаях были идентифицированы конкременты, размером от 0,3см до 2,3см в среднем 1,3±0,27см. При эзофагогастродуоденоскопии видимых изменений большого дуоденального сосочка не выявлено. Учитывая главенствование активной хирургической тактики при деструктивном течении желчнокаменной болезни, оперативные вмешательства проводились в интервале от нескольких часов до 2-х суток, после кратковременной предоперационной подготовки или попытки консервативной терапии без положительной, а зачастую с отрицательной динамикой. Преимущественным доступом при подозрении на перитонит (58,2%) была срединная лапаротомия, в иных случаях был использован доступ по Фёдорову. Выполнялась холецистэктомия с учётом индивидуальных особенностей течения патологии пациентов. После удаления желчного пузыря отмечалась кровотечение из ложа от умеренного до высокоинтенсивного. Применялись методы механического гемостаза: интраоперационное тампонирование ложа пузыря (выполнено более чем в 90% случаев), перитонизация ложа желчного пузыря как узловыми - 58,1%, так и непрерывным атравматическими швами - 41,9%, подведение дренажей в подпечёночное пространство (100%) и марлевых тампонов (9,3%) к ложу пузыря.
Результаты и их обсуждение: Целесообразность и эффективность применения механических методов гемостаза определялась нами по следующим критериям: морфологическому, лабораторному, течению послеоперационного периода, сроков пребывания в стационаре.
Анализируя данные морфологического заключения, деструктивные формы острого холецистита наблюдались нами в 62,8% (флегмонозный холецистит - 46,5%, гангренозный - 16,3%), остальные 32,7%, расцениваясь интраоперационно как острые изменения, оказались проявлением обострения хронического калькулёзного холецистита, что с учётом перихолецистита и спаечного процесса в подпечёночном пространстве предрасполагало к возникновению гемо- и билереи.
В раннем послеоперационном периоде отмечено рецидивное крово- и желчеистечение из ложа желчного пузыря в трёх случаях, что потребовало релапаротомии, а в одном случае релапаротомии + санационной ререлапаротомии по поводу вялотекущего перитонита. В одном случае проводилась санационная релапаротомия по поводу образования абсцесса подпечёночного пространства. В одном случае отмечена гематома ложа желчного пузыря (при непрерывном ушивании ложа), что потребовало динамического наблюдения и УЗИ контроля при массивной антибактериальной поддержке.
Начиная с 1-х суток послеоперационного периода отмечалось увеличение трансаминаз, как показателей цитолитического синдрома, что соответствовало активности патологического процесса минимальной и средней степени, сохраняясь на 3-и – 5-и сутки с регрессом к верхним границам нормальных цифр к 6-8 суткам послеоперационного периода.
С первых часов после операции отмечалось отделяемое серозно-геморрагического характера до 120,23±12,71мл в первые, 93,21±24,01мл во 2-е, 46,21±12,32 на 3-е сутки течения послеоперационного периода. Длительность нахождения дренажей составила 3,44 ± 0,26 суток с максимальным нахождением дренажной трубки до конца 5-х суток в одном случае. Длительность нахождения марлевых тампонов определялась индивидуально в диапазоне от 8 до 11 суток послеоперационного периода.
Сроки госпитализации варьировали от 12 до 48 суток, составляя в среднем 16,12 ± 2,12 суток.
Заключение: Учитывая особенности ургентной хирургии, а именно: сложность полноценного предоперационного обследования и выявления вторичной коагулопатии, безусловно сопутствующей явлениям перитонита, особенности инфильтрации тканей с прорезыванием швов, а так же проявления реактивного гепатита, в том числе на активные воздействия в зоне оперативного вмешательства диктует целесообразность применения менее агрессивных и более надёжных методов гемостаза ложа желчного пузыря. При наличии длительного анамнеза, альгидного синдрома и выраженных инфильтративных изменений ложа желчного пузыря и элементов гепатодуоденальной связки требуется ограничение показаний для применения механических методов гемостаза. Анализируя имеющиеся на сегодняшний день способы гемостаза ложа желчного пузыря нельзя не отметить перспективность биологических аппликационных методов, набирающих всё большие обороты в отечественной и зарубежной клинической практике.