Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007 року Під загальною редакцією проф. Малого В. П., проф. Кратенко І. С. Харків 2007
| Вид материала | Диплом |
- Під загальною редакцією проф. Малого В. П. проф. Кратенко I. С. Харків 2006, 5907.56kb.
- Резолюція національної науково-практичної конференції з питань віл-інфекції/сніду, 259.41kb.
- Харківському національному університету ім. В. Н. Каразіна та 80-річчю кафедри інфекційних, 5474.32kb.
- За загальною редакцією, 1428.32kb.
- Ііі Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції з міжнародною участю «Дошкільна, 33.37kb.
- А. М. Бойко, доктор пед наук, проф, 3357.78kb.
- Іі міжнародна науковО-практична конференція, 57.44kb.
- Под общей редакцией проф. Малого В. П., проф. Кратенко И. С. Харьков 2008, 8344.22kb.
- Програма підсумкової науково-практичної конференції за міжнародною участю, 1664.98kb.
- Оналізації та перспективи розвитку (матеріали науково-практичної конференції) За загальною, 2639.43kb.
ДИАГНОСТИЧЕСКИЕ ОШИБКИ ВИРУСНОГО ГЕПАТИТА В В УСЛОВИЯХ ПОЛИКЛИНИКИ
Петренко Т.Е., Кратенко И.С., Тонкошкур Т.И.
Харьковская медицинская академия последипломного образования, Харьковская областная санитарно-эпидемиологическая станция
Актуальность борьбы с вирусным гепатитом В определяется непрерывным ростом заболеваемости, тяжестью его клинических проявлений, неблагоприятными исходами в виде хронического активного гепатита и цирроза печени. Несовершенство современных методов лечения хронического вирусного гепатита требует активной профилактики тяжелых исходов этой распространенной инфекции. Одним из условий успешного ее решения является усиление противоэпидемических мероприятий. Большое значение при этом приобретает раннее выявлений больных с начальными признаками заболевания.
Диагностика вирусного гепатита В в условиях поликлиники основана преимущественно на клинических проявлениях болезни. Однако высокий процент безжелтушных форм, полиморфизм клинического течения начального (преджелтушного) периода затрудняют раннее выявление больных и создают серьезные трудности в проведении противоэпидемических и терапевтических мероприятий. Причиной поздней диагностики вирусного гепатита В в ряде случаев служит неопределенность медицинскими работниками эпидемиологического анамнеза.
Для вирусного гепатита В характерен полифакторный парентеральный путь передачи возбудителя, характеризующийся ярко выраженным разнообразием его составляющих. В настоящее время факторами риска распространения вирусного гепатита В является увеличение частоты использования инвазивных (повреждающих или проникающих) диагностических и лечебных медицинских манипуляций с применением сложного медицинского оборудования, которое тяжело поддается стерилизации. Риск парентерального инфицирования возрастает в связи с расширением сети частных стоматологических и косметических кабинетов, является следствием модного среди молодежи прокалывания мочек ушей, нанесения татуировок, пирсинг и др. Анализ ошибок поздней диагностики вирусного гепатита В свидетельствует о недооценки участковыми врачами анамнестических данных.
Таким образом, для распознавания атипичных форм вирусного гепатита В в начальный период заболевания, наряду с клиническими данными, большое значениеимеет тщательный сбор эпидемиологического анамнеза. Клинико-эпидемиологическая информация, которой располагает врач первичного звена, большей частью обеспечивает правильность предварительной нозологической диагностики вирусного гепатита В.
ДИАГНОСТИКА ВИРУСНЫХ ГЕПАТИТОВ В НАЧАЛЬНОМ ПЕРИОДЕ БОЛЕЗНИ
Петренко Т.Е., Кратенко И.С., Тонкошкур Т.И., Карлова Т.А.
Харьковская медицинская академия последипломного образования, Харьковская областная санитарно-эпидемиологическая станция
По прогнозам экспертов ВОЗ вирусные гепатиты в ближайшие тридцать лет станут приоритетной проблемой здравоохранения во всем мире. Она уже и сегодня является таковой, учитывая, что показатели заболеваемости вирусными гепатитами не отражают реальной ситуации в связи с неудовлетворительным выявлением больных, возрастающим удельным весом этих инфекций, часто неблагоприятными последствиями после перенесенного заболевания. Поэтому вопросы их профилактики должны находится под постоянным контролем органов и учреждений здравоохранения.
Анализ состояния диагностики вирусного гепатита на догоспитальном этапе свидетельствует о высоком проценте ошибочной первоначальной диагностики заболевания, особенно при безжелтушной форме. Частые ошибки в диагностике и позднее распознавание вирусных гепатитов создают трудности в проведении противоэпидемических мероприятий. Поздняя диагностика связана не только с несвоевременным обращением за медицинской помощью, но и недооценкой медицинскими работниками опорных симптомов этого заболевания в начальном периоде.
Диагностика вирусных гепатитов в поликлинических условиях основана преимущественно на клинических проявлениях болезни. Полиморфизм клинического течения начального (преджелтушного, продромального) периода создает впечатление чрезвычайной трудности раннего распознавания болезни. Однако, в начальном периоде болезни уже появляется ряд симптомов, которые дают основание заподозрить инфекционную природу патологии печени. Это жалобы больного на тошноту, тяжесть, боли в области правого подреберья, чувство горечи во рту, зуд кожи, нарастающую слабость и адинамию. За 1-4 дня до желтухи появляется важный дифференциальный признак – темный цвет мочи. Постоянным и объективным симптомом начального периода является острое значительное увеличение размеров печени, а в ряде случаев и селезенки, чувствительность при пальпации в правом подреберье.
Все это дает основание заподозрить вирусный гепатит и провести специальное лабораторное обследование больного. В крови в это время появляется повышенная активность АлАт и прямой фракции билирубина, а также определяются иммуноглобулины класса М.
Таким образом, для улучшения диагностики вирусного гепатита на догоспитальном этапе необходимо тщательно анализировать динамику клинических симптомов, выявляя опорные признаки поражения печени, в сопоставлении с данными эпидемиологического анамнеза и результатами лабораторных исследований.
ЗАСТОСУВАНННЯ ІМУНОМОДУЛЯТОРА ПОЛІОКСІДОНІЮ В ЛІКУВАННІ ХРОНІЧНОГО ВІРУСНОГО ГЕПАТИТУ С
Печінка А.М., Корчинський М.Ч., Голубовська О.А.
Національний медичний університет ім.О.О.Богомольця, м.Київ
Лікування хронічних вірусних гепатитів є однією з найважливіших проблем гепатології. Застосування рекомбінантних ά-інтерферонів, особливо пегельованих, в поєднанні з рибавірином є досить ефективним, однак значна кількість побічних ефектів препаратів, які можуть розвинутися внаслідок такого лікування, поряд з численними протипоказаннями ще більше зменшує підсумкову ефективність. Тому, ά-інтерферон, як потужний імуностимулятор, протипоказаний за наявності автоімунного процесу, водночас, він сам може спровокувати розвиток такого процесу. Ознаками цього компоненту, який, на нашу думку, вірус індукований, є: гіпергамаглобулінемія, висока тимолова проба, підвищений рівень ЦІК, високі титри антинуклеарних антитіл, висока активність трансаміназ на тлі низької вірусемії (менше 10000 копій\мл)..
Обмежена кількість ефективних противірусних засобів, що застосовуються в лікуванні хронічних вірусних гепатитів, спонукала до пошуку засобів, які б допомогли подолати автоімунний компонент при хронічному вірусному гепатиті С. Ми звернули увагу на поліоксідоній – лікарський засіб з досить потужною імуномодулювальною дією, який суттєво впливає насамперед на клітинний імунітет.
Під наглядом знаходилося 18 хворих на хронічний вірусний гепатити С 1 генотипу, з них 14 перебувало на лікуванні рекомбінантними ά-інтефероном в поєднанні з рибавірином, 4 внаслідок високого рівня антинуклеарних антитіл (титр 1:640-1:1280) застосування інтерферонотерапії було протипоказане. У цих пацієнтів при невисокому рівні вірусемії відзначалася висока активність трансаміназ - від 5 до 10 норм. У 14 хворих, що застосовувалася комбінована терапія, в термін від 3 до 9 міс. лікування підвищився рівень антинуклеарних антитіл та з’явилися інші, перелічені вище ознаки автоімунного процесу, у зв’язку з чим виникла загроза припинення комбінованої терапії.
У зв’язку з цим хворим було проведене лікування: плазмаферез з об’ємом ексфузії плазми 600-700 мл та кількістю сеансів від 3 до 6 за схемою без білкового плазмозаміщення. На третьому сеансі плазмаферезу розпочинали введення поліоксідонію по 6 мг дом’язово з першим довенним введенням за схемою, всього 10 -15 ін’єкцій (залежно від показників імунограми та кількості проведених сеансів плазмаферезу).
Проведене лікування виявилося ефективним. У всіх 14 хворих, що до цього отримували специфічне лікування, зникли або зменшилися до недіагностичного титру антинуклеарні антитіла, покращилися показники протеїнограми, значно зменшились тимолова проба, активність АлАТ, АсАТ. Їм було продовжено комбіновану терапію. У 4 хворих, у яких до лікування виявлено виражений автоімунний компонент, відзначено зникнення антинуклеарних антитіл, нормалізацію активності трансаміназ, причому антинуклеарні антитіла більше не виявлялися протягом року.
Таким чином, комбінація плазмаферезу з імуномодулятором поліоксідонієм дозволяє ефективно впливати на розвиток автоімунного процесу при хронічному вірусному гепатиті С, що дозволяє продовжити комбіновану терапію рекомбінантними ά-інтефероном в поєднанні з рибавірином. Тривала біохімічна та вірусологічна ремісія була у 8 з 14 хворих, яким вдалося продовжити комбіновану терапію до 48 тижнів.
У хворих, що не отримували комбіновану терапію ά-інтерфероном з рибавірином, лікувальний ефект плазмаферезу та поліоксідонію зберігався від 4 до 5 місяців.