Наказ моз україни від 23 березня 2011 р. №158

Вид материала

Документы

Содержание Особливості застосування. Взаємодія з іншими лікарськими засобами Кров та лімфатична система Нервова система Шлунково-кишкові порушення Наказ МОЗ України від 23 березня 2011 р. № 158 Побічна дія. Серцево-судинна система Захворювання шлунково-кишкового тракту (ШКТ) та печінки Кров та лімфатична система Метаболізм та електроліти М’язово-скелетна система Система дихання Змішані прояви Реакції гіперчутливості Особливості застосування. Пацієнти з нирковою недостатністю. Пацієнти літнього віку. Рекомендації щодо досягнення необхідного рівня концентрації препарату в нерозведеній крові. Взаємодія з їжею. ... Полное содержание

Подобный материал:

• Наказ моз україни від 18 березня 2011 р. №148, 2253.04kb.
• Програма структурована на модуль, змістовні модулі, теми у відповідності до вимог "Рекомендації, 575.36kb.
• Назва реферату: Аптеки, завдання, функції, класифікація, вимоги до діяльності Розділ, 108.15kb.
• Наказ моз україни від 21 жовтня 2011, 3815.77kb.
• Наказ моз україни від 05 травня 2011, 3646.93kb.
• Наказ моз україни від 03 жовтня 2011, 3578.04kb.
• Наказ моз україни від 28 січня 2011 р. №39, 7215.06kb.
• Наказ моз україни від 14 липня 2011, 1358.47kb.
• Затверджено наказ Міністерства охорони здоров’я України від 13. 07. 2005 №350, 103.8kb.
• Головна стаття, 939.51kb.

Протипоказання.

Не застосовувати у випадках, якщо було виявлено підвищену чутливість до будь-якого з компонентів препарату. Порушення функції центральної нервової системи.


Особливості застосування.

Незважаючи на те, що в результаті ретельних досліджень жодних ознак тератогенності або фетотоксичної дії цього засобу не виявлено, протягом раннього терміну вагітності застосовувати його можна лише в разі крайньої необхідності. Беручи до уваги можливість потрапляння засобу в материнське молоко, його слід обережно застосовувати в період лактації.


Взаємодія з іншими лікарськими засобами:

При застосуванні з іншими похідними 5-нітроімідазолу, повідомлялося про окремі випадки периферичного невриту, психічної депресії, судом, подібних до епілепсії.


Протипоказання.

Гіперчутливість до препарату або до інших похідних нітроімідазолу. Хворі з ураженням ЦНС (епілепсія, ураження головного мозку, розсіяний склероз).

Патологічні ураження крові або інші гематологічні аномалії.

Побічні реакції.

Побічні ефекти від Орнісиду дозозалежні.

Кров та лімфатична система

Нечасто: прояви впливу на утворення кісткового мозку та нейтропенія.

Імунна система

Нечасто: прояви шкірних реакцій і реакцій гіперчутливості.


Нервова система

Рідко: тремор, ригідність, порушення координації, судоми, тимчасова втрата свідомості, ознаки сенсорної або змішаної периферичної нейропатії, запаморочення, сонливість.

Шлунково-кишкові порушення

Нудота, блювання, металевий присмак у роті.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Оскільки контрольованих досліджень за участю вагітних не проводилося, призначати препарат на ранніх термінах вагітності або у період годування груддю можна тільки при наявності абсолютних показань, коли можливі переваги при застосуванні препарату для матері перевищують потенційник ризик для плода/дитини.


Діти.

Препарат застосовують дітям відповідно до рекомендацій щодо дозування, вказаних у розділі «Спосіб застосування та дози».


Особливості застосування.

При застосуванні високих доз препарату та у випадку лікування понад 10 днів рекомендується проводити клінічний та лабораторний моніторинг.

В осіб при наявності в анамнезі порушень з боку крові рекомендується контроль за лейкоцитами, особливо при проведенні повторних курсів лікування.

Посилення порушень з боку центральної або периферичної нервової системи може спостерігатися у період лікування препаратом. У випадку периферичної нейропатії, порушень координації рухів (атаксії), запаморочення або затьмарення свідомості слід припинити лікування.

Може спостерігатися загострення кандидомікозу, що вимагатиме відповідного лікування.

У випадку проведення гемодіалізу необхідно враховувати зменшення періоду напіввиведення та призначати додаткові дози препарату до або після гемодіалізу.

Концентрацію солей літію, креатиніну та концентрацію електролітів необхідно контролювати під час застосування терапії літієм.

Ефект інших лікарських засобів може підвищитися або послабитися під час лікування препаратом.


Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

При застосуванні препарату Орнісид можливе виникнення таких небажаних реакцій як сонливість, ригідність, запаморочення, тремор, судоми, послаблення координації, тимчасова втрата свідомості. Можливість таких проявів необхідно враховувати для пацієнтів, які керують автотранспортом або працюють з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодій.

На відміну від інших похідних нітроімідазу, орнідазол не пригнічує альдегіддегідрогеназу і тому сумісний з алкоголем. Проте орнідазол посилює дію пероральних антикоагулянтів кумаринового ряду, що вимагає відповідної корекції їх дозування.

Орнідазол пролонгує міорелаксуючу дію векуронію броміду.

Сумісне застосування фенобарбіталу та інших індукторів ферментів знижує період циркуляції орнідазолу у сироватці крові, у той час як інгібітори ферментів (наприклад, циметидин) підвищують.

Наказ МОЗ України від 23 березня 2011 р. № 158


ПРОГРАФ

капсули по 0,5 мг № 50 (10х5) у блістерах UA/4994/02/01 капсули по 1 мг № 50 (10х5) у блістерах UA/4994/02/02 капсули по 5 мг № 50 (10х5) у блістерах UA/4994/02/03

Астеллас Фарма Юроп Б.В. Нідерланди Астеллас Ірландія Ко., Лтд. Ірландія

Побічна дія. Більшість із наведених нижче небажаних реакцій оборотні та/або зменшуються при зниженні дозування. При пероральному прийманні частота розвитку небажаних реакцій нижча, ніж при внутрішньовенному введені. Нижченаведені реакції наведені в порядку, залежно від частоти розвитку:

Дуже часто (> 1/10); часто (> 1/100, < 1/10); іноді (> 1/1000, < 1/100); рідко (> 1/10000, < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000, у тому числі одиничні випадки).

Серцево-судинна система

Дуже часто: гіпертензія.

Часто: гіпотензія, тахікардія, серцеві аритмії та порушення провідності, тромбоемболічні та ішемічні прояви, стенокардія, захворювання судин.

Іноді: відхилення в параметрах ЕКГ, інфаркт, серцева недостатність, шок, гіпертрофія міокарда, зупинка серця.

Захворювання шлунково-кишкового тракту (ШКТ) та печінки

Дуже часто: діарея, нудота та/або блювання.

Часто: дисфункція ШКТ (наприклад, диспепсія), відхилення в рівнях ферментів печінки, біль у животі, запор, зміна ваги та апетиту, запалення та виразки в ШКТ, жовтяниця, захворювання жовчних шляхів та жовчного міхура.

Іноді: асцит, кишкова непрохідність (ілеус), ураження тканини печінки, панкреатит.

Рідко: печінкова недостатність.

Кров та лімфатична система

Часто: анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, геморагія, лейкоцитоз, порушення коагуляції.

Іноді: недостатність гематопоетичної системи, у тому числі панцитопенія, тромботична мікроангіопатія.

Нирки

Дуже часто: порушення функції нирок (наприклад, підвищення рівня креатиніну в сироватці крові).

Часто: ураження тканини нирок, ниркова недостатність.

Іноді: протеїнурія.

Метаболізм та електроліти

Дуже часто: гіперглікемія, гіперкаліємія, цукровий діабет.

Часто: гіпомагніємія, гіперліпідемія, гіпофосфатемія, гіпокаліємія, гіперурикемія, гіпокальціємія, ацидоз, гіпонатріємія, гіповолемія, інші порушення електролітного балансу, дегідратація.

Іноді: гіпопротеїнурія, гіперфосфатемія, підвищення рівня амілази, гіпоглікемія.

М’язово-скелетна система

Часто: судоми.

Іноді: міастенія, захворювання суглобів.

Нервова система

Дуже часто: тремор, головний біль, безсоння.

Часто: порушення чутливості (наприклад, парестезія), порушення зору, сплутаність свідомості, депресія, запаморочення, збудження, нейропатія, судоми, дискоординація, психоз, тривожність, нервозність, порушення сну, порушення свідомості, емоційна лабільність, галюцинації, отологічні порушення, порушення мислення, енцефалопатія.

Іноді: підвищення м`язового тонусу, захворювання очей, амнезія, катаракта, порушення мови, параліч, кома, глухота.

Дуже рідко: сліпота.

Система дихання

Часто: порушення респіраторної функції (наприклад, задишка), плевральний випіт.

Іноді: ателектазія, астма.

Шкіра

Часто: свербіж, алопеція, висипання, пітливість, акне, фоточутливість.

Іноді: гірсутизм.

Рідко: синдром Лайєлла.

Дуже рідко: синдром Стівенса-Джонсона.

Змішані прояви

Дуже часто: локалізований біль (наприклад, артралгія).

Часто: жар, периферичний набряк, астенія, порушення сечовипускання.

Іноді: набряк та інші порушення з боку геніталій у жінок.

Новоутворення

Пацієнти, які отримували імуносупресивну терапію, входять до групи підвищеного ризику розвитку злоякісних пухлин. При застосуванні такролімусу відзначено розвиток як доброякісних, так і злоякісних пухлин, у тому числі вірусу Епштейн-Барр - асоційованих (EBV) лімфопроліферативних захворювань та раку шкіри.

Реакції гіперчутливості

У пацієнтів, які отримують такролімус, були відзначені алергічні та анафілактичні реакції.

Інфекції

У пацієнтів, які отримують такролімус, як і при лікуванні іншими імуносупресивними препаратами, ризик розвитку інфекційних захворювань (вірусних, бактеріальних, грибкових, протозойних) підвищується. Може погіршитись перебіг раніше діагностованих інфекційних захворювань.

В одиничних випадках спостерігався розвиток гіпертрофії шлуночка або гіпертрофії міжшлуночкової перегородки серця, зареєстрованих, як кардіоміопатії. В більшості випадків ці прояви були оборотними, розвиваючись, в основному, у дітей, у яких мінімальні концентрації такролімусу в крові набагато перевищували рекомендовані максимальні рівні. Іншими факторами, які підвищують ризик розвитку таких клінічних станів, були: раніш існуючі захворювання серця, приймання кортикостероїдів, гіпертензія, дисфункції нирок або печінки, інфекції, надлишок рідини в організмі та набряки.

Як і при застосуванні інших потенційних імуносупресивних препаратів, у пацієнтів, які отримували ПРОГРАФ, відзначено розвиток EBV лімфопроліферативних порушень. У хворих, яких перевели на терапію ПРОГРАФом, це може бути спричинено надлишковою імуносупресією до початку застосування даного препарату. Пацієнтам, яких перевели на терапію ПРОГРАФом, був заборонений супутнє приймання антилімфоцитарної терапії. У дуже маленьких EBV-серо-негативних дітей (у віці від 2 років) відзначений підвищений ризик розвитку лімфопроліферативних захворювань (для цієї групи пацієнтів до початку застосування ПРОГРАФу необхідне серологічне визначення вірусу EBV).


Протипоказання. Відома гіперчутливість до такролімусу (або інших макролідів) та інших неактивних інгредієнтів препарату.

Особливості застосування.

Коригування дози препарату в особливих популяціях пацієнтів.

Пацієнти з печінковою недостатністю. Пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю може бути потрібно зменшення дози для того, щоб підтримати мінімальний рівень препарату в рамках градацій, що рекомендуються.

Пацієнти з нирковою недостатністю. Оскільки фармакокінетика такролімусу не змінюється залежно від функції нирок, коректування дози не потрібно. Однак, у зв’язку з наявністю у такролімусу нефротоксичної дії рекомендується ретельно контролювати функцію нирок (у тому числі концентрацію креатиніну в сироватці крові, кліренс креатиніну та рівень діурезу).

Діти. Для досягнення подібних рівнів препарату в крові, дітям, як правило, потрібні дозування в 1,5–2 рази вищі, ніж дорослим.

Пацієнти літнього віку. В даний час відсутні дані щодо необхідності коректування дози для пацієнтів літнього віку.

Перехід з терапії циклоспорином. Супутнє застосування циклоспорину та прографу може збільшити період напіввиведення циклоспорину та підсилити токсичні ефекти. Тому необхідно дотримуватись обережності при переведенні пацієнтів з циклоспорину на терапію прографом. Лікування прографом слід починати після оцінки концентрацій циклоспорину в крові хворого та клінічного стану пацієнта. Приймання препарату слід відкласти за наявності підвищених рівнів циклоспорину в крові хворого. На практиці, лікування прографом починалось через 12–24 години після припинення прийому циклоспорину. Після переведення пацієнта необхідно продовжувати моніторинг рівнів циклоспорину в крові хворого у зв’язку з можливістю порушення в кліренсі циклоспорину.

Рекомендації щодо досягнення необхідного рівня концентрації препарату в нерозведеній крові.

Вибір дозування препарату повинен базуватися на результатах клінічної оцінки процесу відторгнення та перенесення препарату кожним пацієнтом індивідуально. З метою оптимізації дозування препарату використовується визначення концентрації такролімусу в нерозведеній крові за допомогою імунних методів, включаючи напівавтоматичний імуноферментний аналіз на мікрочастинках (МІФА). Порівняння даних щодо концентрації такролімусу в крові, які опубліковані в літературі, з індивідуальними клінічними показниками необхідно проводити з обережністю і на підставі знань та розуміння методу оцінки, що застосовувався.

У ранньому періоді після операції слід контролювати мінімальні рівні такролімусу в нерозведеній крові. При пероральному застосуванні для визначення мінімальних рівнів препарату в крові необхідно отримати зразки крові через 12 годин після його приймання, безпосередньо до застосування наступної дози. Частота моніторингу рівня препарату в крові повинна залежати від клінічних потреб. Оскільки програф є препаратом з низьким рівнем кліренсу, коректування режиму дозування може зайняти декілька днів до того моменту, коли зміни рівнів препарату в крові стануть очевидними. Мінімальні рівні препарату в крові слід контролювати приблизно два рази на тиждень протягом раннього посттрансплантаційного періоду, та потім періодично під час підтримуючої терапії. Також необхідно контролювати мінімальні рівні такролімусу в крові після зміни дозування препарату, зміни імуносупресивного режиму або після сумісного застосування з препаратами, які можуть вплинути на концентрації такролімусу в нерозведеній крові.

Результати аналізу клінічних випробувань дають змогу припустити, що можна успішно проводити лікування більшості пацієнтів, якщо мінімальні рівні такролімусу в крові підтримуються нижче 20 нг/мл. Інтерпретуючи дані щодо концентрації препарату в нерозведеній крові важливо оцінювати клінічний стан пацієнта.

В клінічній практиці протягом раннього періоду після проведення трансплантації мінімальні рівні препарату в нерозведеній крові звичайно коливались в межах 5–20 нг/мл після трансплантації печінки та 10–20 нг/мл після трансплантації нирки і серця. Надалі, під час підтримуючої терапії після трансплантації печінки, нирки і серця концентрації препарату в крові варіюють від 5 до 15 нг/мл.

Під час початкового періоду після проведення трансплантації необхідно проводити рутинний моніторинг таких параметрів: артеріальний тиск, ЕКГ, неврологічний та візуальний статус, рівні глюкози в крові натще, електроліти (особливо калій), функцію печінки та нирок, параметри клінічного аналізу крові, показники коагуляції та визначення білків у плазмі крові.

Як і при застосуванні інших імуносупресивних препаратів, внаслідок потенційного ризику розвитку злоякісних змін на шкірі, слід обмежити вплив сонячних променів та УФ-випромінювання, захищаючи шкіру одягом та використовуючи креми з високим фактором захисту.

Такролімус несумісний з полівінілхлоридом (PVC). Якщо вміст капсул необхідно вводити через назогастральний зонд, останній не повинен містити полівінілхлорид.

Взаємодія з їжею. Відзначено, що грейпфрутовий сік підвищує рівень такролімусу в крові за рахунок інгібування активності CYP3A4.

Вплив на здатність керувати автомобілем та працювати з механізмами.

Такролімус може спричинити візуальні та неврологічні порушення. Пацієнти, у яких розвились такі порушення, не повинні керувати автомобілем або працювати з механізмами. Цей вплив може підсилюватись при одночасному прийманні ПРОГРАФу з алкоголем.

Застосування в періоди вагітності та лактації.

Препарат може проникати крізь плаценту. Оскільки безпека застосування ПРОГРАФу у вагітних жінок достатньо не встановлена, не слід призначати цей препарат вагітним жінкам, за винятком випадків, коли отримана користь від лікування виправдовує потенційний ризик для плоду.

Такролімус виділяється з грудним молоком. Оскільки не можна виключити негативний вплив на немовлят, жінки, які приймають препарат, повинні припинити годування груддю.


Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Фармакокінетичні взаємодії. Такролімус значною мірою ступені метаболізується печінковим мікросомальним цитохромом Р₄₅₀3А4 ізоензимом (CYP3A4). Супутнє приймання лікарських або рослинних препаратів, які інгібують або індукують CYP3A4, може вплинути на метаболізм такролімусу, і таким чином знизити або підвищити рівні такролімусу в крові.

Такролімус також чинить широкий та потужний вплив на CYP3A4 залежний метаболізм; таким чином, сумісне застосування такролімусу з препаратами, які метаболізуються CYP3A4 залежними шляхами, може вплинути на метаболізм цих препаратів (наприклад, кортизон, тестостерон).

Такролімус значною мірою зв’язується з білками плазми крові. Слід врахувати можливі взаємодії з іншими препаратами, які є високо афінними до білків крові (наприклад нестероїдні протизапальні засоби, пероральні антикоагулянти або пероральні протидіабетичні препарати).

Фармакодинамічні взаємодії. Супутнє приймання такролімусу з препаратами, які мають нефротоксичні або нейротоксичні ефекти, може підвищити рівень токсичності (наприклад, аміноглікозиди, інгібітори гірази (ДНК-топоізомераза II роду), ванкоміцин, котримоксазол, нестероїдні протизапальні засоби, ганцикловір або ацикловір).

Оскільки лікування такролімусом може супроводжуватись розвитком гіперкаліємії або може підсилити раніше існуючу гіперкаліємію, слід уникати:

• надлишкового прийому калію,
  
• застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, амілорид, триамтерен або спіронолактон).
  

Інші взаємодії.

Під час застосування такролімусу, ефективність вакцин зменшується, і слід уникати введення живих атенуйованих вакцин.

Клінічно значущі взаємодії.

Наступні взаємодії такролімусу з препаратами супутньої терапії спостерігались при клінічних дослідженнях. Основний механізм взаємодії відомий. Препарати, які помічені зірочкою, потребують змін дозування такролімусу практично у всіх пацієнтів. Інші препарати, які наведені нижче, можуть вимагати корекції дозування в окремих випадках.

Нижченаведені препарати інгібують CYP3A4 та підвищують рівні такролімусу в крові:

• кетоконазол*, флюконазол*, ітраконазол*, клотримазол, вориконазол*;
  
• ніфедипін, нікардипін;
  
• еритроміцин*, кларитроміцин, джозаміцин;
  
• інгібітори ВІЛ протеаз;
  
• даназол, етинілестрадіол;
  
• омепразол;
  
• антагоністи кальцієвих каналів, такі як дилтіазем;
  
• нефазодон.
  

Нижченаведені препарати індукують CYP3A4 та знижують рівні такролімусу в крові:

• рифампіцин* (рифампін);
  
• фенітоїн*;
  
• фенобарбітал;
  
• звіробій продірявлений.
  

Такролімус підвищував рівень фенітоїну в крові. Відзначено, що метилпреднізолон як підвищував, так і знижував рівні такролімусу в плазмі крові. Спостерігалось підсилення нефротоксичності після застосування будь-якого з нижчезазначених препаратів сумісно з такролімусом:

• амфотерицин В;
  
• ібупрофен.
  

Показано, що період напіввиведення циклоспорину підвищувався при одночасному застосуванні з такролімусом. Крім того, можуть розвиватися синергетичні/адитивні ефекти. Враховуючи ці причини, не рекомендується комбіноване застосування циклоспорину та такролімусу при призначенні такролімусу пацієнтам, які раніше отримували циклоспорин.

Потенційні взаємодії.

Речовини, які інгібують систему цитохрому Р₄₅₀ 3А. На основі результатів досліджень in vitro такі речовини можна розглядати як потенційні інгібітори метаболізму: бромокриптин, кортизон, дапсон, ерготамін, гестоден, лідокаїн, мефенітоїн, міконазол, мідазолам, нілвадипін, поретидрон, квінідин, тамоксифен, (тріацетил) олеандоміцин та верапаміл.

Речовини, які індукують систему цитохрому Р₄₅₀ 3А. Карбамазепін, метамізол та ізоніазид індукують цитохром Р₄₅₀ 3А.

Інгібування такролімусом метаболізму, який опосередкований системою цитохрому Р₄₅₀ 3А, інших речовин. Оскільки такролімус може впливати на метаболізм стероїдних контрацептивів, особливу увагу слід приділити рішенню про міри щодо заходів із захисту від вагітності.

В лужному середовищі такролімус не є стабільним.


Протипоказання. Відома гіперчутливість до такролімусу (або інших макролідів) та до інших неактивних інгредієнтів препарату.

Побічні реакції.

У зв'язку з особливостями основного захворювання і великою кількістю лікарських препаратів, що застосовуються одночасно після трансплантації, профіль небажаних явищ імунодепресантів точно встановити складно.

Багато з небажаних явищ, наведених нижче, оборотні і/або зменшуються при зниженні дози. У рамках кожної групи небажані явища наведені у порядку зменшення ускладнень. Небажані явища, класифіковані за органами і системами, наведені нижче за частотою виявлення: дуже часті (> 1/10), часті (від > 1/100 до < 1/10), нечасті (від > 1/1000 до < 1/100), рідкі (від > 1/10 000 до < 1/10 000), дуже рідкі (< 1/10 000), невідомі (для встановлення частоти яких даних недостатньо).

Судинна система.

Дуже часті: артеріальна гіпертензія;

часті: кровотеча, тромбоемболічні та ішемічні ускладнення, порушення периферичного кровообігу, артеріальна гіпотензія;

нечасті: інфаркт, тромбоз глибоких вен кінцівок, шок.

Серце.

Часті: ішемічні коронарні розлади, тахікардія;

нечасті: шлуночкові аритмії і зупинка серця, серцева недостатність, кардіоміопатії, гіпертрофія шлуночків, суправентрикулярні аритмії, прискорене серцебиття, аномальні показники ЕКГ, порушення ритму і частоти серцевих скорочень та пульсу, перикардит;

рідкі: перикардіальний випіт;

дуже рідкі: аномальні показники ехокардіограми.

Шлунково-кишкові розлади.

Дуже часті: діарея, нудота;

часті: запальні захворювання шлунково-кишкового тракту, шлунково-кишкові виразки і перфорації, шлунково-кишкові кровотечі, стоматит і виразка слизової оболонки ротової порожнини, асцит, блювання, шлунково-кишковий і абдомінальний біль, диспепсія, запори, метеоризм, відчуття здуття і розпирання в животі, рідкі випорожнення, симптоми порушень з боку шлунково-кишкового тракту;

нечасті: паралітична кишкова непрохідність (паралітичний ілеус), перитоніт, гострий і хронічний панкреатит, підвищення рівня амілази в крові, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, порушення евакуаторної функції шлунка;

рідкі: часткова непрохідність (субілеус), панкреатичні псевдокісти.

Гепатобіліарна система.

Часті: підвищення рівня печінкових ферментів, порушення функції печінки, жовчокам'яна хвороба і жовтяниця, ураження клітин печінки і гепатит, холангіт;

рідкі: тромбоз печінкової артерії, облітеруючий ендофлебіт печінкових вен;

дуже рідкі: печінкова недостатність, стеноз жовчних протоків.

Кров і лімфатична система.

Дуже часті: лейкоцитоз;

часті: анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, лейкоцитоз, відхилення у показниках аналізу еритроцитів;

нечасті: коагулопатії, відхилення у показниках коагулограми, панцитопенія, нейтропенія;

рідкі: тромботична тромбоцитопенічна пурпура, гіпопротромбінемія;

невідомі: міастенічний криз; інтерстиціальна пневмонія.

Сечовивідна система.

Дуже часті: порушення ниркової функції, підвищення концентрації креатиніну, pN-мікроглобуліну, підвищення N-ацетил-бета-D-глюкозамінидази в сечі, протеїнурія;

часті: ниркова недостатність, гостра ниркова недостатність, олігурія, гострий канальцевий некроз, токсична нефропатія, сечовий синдром, розлади з боку сечового міхура та уретри;

нечасті: анурія, гемолітичний уремічний синдром;

рідкі: нефротичний синдром;

дуже рідкі: нефропатія, геморагічний цистит.

Метаболізм і обмін речовин.

Дуже часті: гіперглікемія, цукровий діабет, підвищення рівня глікозильованого гемоглобіну, гіперкаліємія, гіперурикемія, гіпомагніємія;

часті: гіпомагніємія, гіпофосфатемія, гіпокаліємія, гіпокальціємія, глюкозурія, гіпонатріємія, гіперволемія, гіперурикемія, зниження апетиту, анорексія, метаболічний ацидоз, гіперліпідемія, гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, електролітні порушення;

нечасті: зневоднення, гіпопротеїнемія, гіперфосфатемія, гіпоглікемія.

Кістково-м'язова система і сполучна тканина.

Часті: артралгія, м'язові судоми, біль у кінцівках, біль у спині;

нечасті: розлади з боку суглобів.

Нервова система.

Дуже часті: тремор, головний біль;

часті: напади, порушення свідомості, парестезії і дизестезії, периферичні невропатії, запаморочення, порушення писання, розлади нервової системи;

нечасті: кома, крововиливи у центральній нервовій системі і порушення мозкового кровообігу, параліч і парез, енцефалопатія, порушення мовлення і артикуляції, амнезія;

рідкі: підвищення м'язового тонусу;

дуже рідкі: міастенія.

Дихальна система і середостіння.

Дуже часті: назофарингіт;

часті: задишка, легеневі паренхіматозні розлади, плевральний випіт, фарингіт, кашель, закладеність носа, риніт;

нечасті: дихальна недостатність, розлади з боку дихальних шляхів, астма;

рідкі: гострий респіраторний дистрес-синдром.

Шкіра і підшкірна клітковина.

Часті: свербіж, висип, алопеція, акне, гіпергідроз;

нечасті: дерматит, фотосенсибілізація;

рідкі: токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла);

дуже рідкі: синдром Стівенса-Джонсона.

Загальні розлади та ускладнення.

Часті: астенія, гарячкові стани, набряки, біль і дискомфорт, підвищення рівня лужної фосфатази в крові, збільшення маси тіла, порушення терморегуляції;

нечасті: поліорганна недостатність, грипоподібний синдром, порушення сприймання температури навколишнього середовища, відчуття стиснення у грудях, відчуття тривоги, погіршення самопочуття, підвищення рівня лактатдегідрогенази в крові, зменшення маси тіла;

рідкі: спрага, втрата рівноваги (падіння), відчуття стиснення у грудній клітці, утруднення руху;

дуже рідкі: збільшення маси жирової тканини.

Доброякісні, злоякісні і неідентифіковані новоутворення.

Нечасті/часті: лімфома або інші злоякісні пухлини;

пацієнти, які отримують імуносупресивну терапію, мають більш високий ризик утворення злоякісних пухлин; при застосуванні такролімусу відзначено виникнення як доброякісних, так і злоякісних новоутворень, у тому числі вірус Епштейн-Барр (EBV) – асоційованих лімфопроліферативних захворювань і раку шкіри.

Імунна система (алергічні реакції).

У пацієнтів, які приймали такролімус, спостерігалися алергічні та анафілактичні реакції (викладено у розділі «Особливості застосування»).

Імунна система (інфекції та інвазії).

Часті: інфекції;

на фоні терапії такролімусом, як і іншими імунодепресантами, підвищується ризик локальних і генералізованих інфекційних захворювань (вірусних, бактеріальних, грибкових, протозойних). Може погіршитися перебіг раніше діагностованих інфекційних захворювань.

Випадки нефропатії, асоційованої з ВК-вірусом, а також прогресуючої мультифокальної лейкоенцефалопатії (ПМЛ), асоційованої з JC-вірусом, спостерігались на фоні імуносупресивної терапії, включаючи терапію Прографом.

Ендокринна система.

рідкі: гірсутизм.

Орган зору.

часті: нечіткість зору, фотофобія, захворювання очей;

нечасті: катаракта;

рідкі: сліпота.

Орган слуху і рівноваги.

Часті: шум у вухах;

нечасті: зниження слуху;

рідкі: нейросенсорна глухота;

дуже рідкі: порушення слуху.

Травми, отруєння, ускладнення процедур.

Часті: первинна дисфункція трансплантата.

Репродуктивна система і молочні залози.

Нечасті: дисменорея і маткова кровотеча.

Психічна сфера.

Дуже часті: безсоння;

часті: тривожність, сплутаність свідомості і дезорієнтація, депресія, пригнічений настрій, емоційні розлади, нічні кошмари, галюцинації, психічні розлади;

нечасті: психотичні розлади.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Результати доклінічних досліджень і досліджень, проведених на людях, показують, що препарат може проникати через плаценту. Є повідомлення про передчасні пологи (< 37 тижнів), а також випадки гіперкаліємії, що спонтанно зникли, у немовлят (8 з 111 (7,2 %) немовлят). Через те, що безпека застосування такролімусу вагітним жінкам не встановлена достатньою мірою, не слід призначати цей препарат вагітним жінкам, за винятком випадків, коли отримана користь від лікування виправдовує потенційний ризик для плода. З метою виявлення потенційних небажаних реакцій такролімусу рекомендується контролювати стан немовлят, матері яких під час вагітності приймали такролімус (зокрема звернути увагу на ниркову функцію).

Період годування груддю

Згідно з клінічним досвідом, такролімус проникає у грудне молоко. Через те що виключити несприятливий вплив такролімусу на немовля неможливо, жінкам, які приймають ПРОГРАФ, слід утриматися від годування груддю.


Діти. Для досягнення подібних рівнів препарату в крові дітям, як правило, потрібні дозування в 1,5-2 рази вищі, ніж дорослим.

Безпека препарату для дітей з низькою масою тіла при народженні, немовлят та дітей, яких годують груддю, не встановлена для трансплантації нирки та трансплантації кісткового мозку (недостатньо клінічного досвіду).

Безпека препарату для дітей не встановлена для трансплантації серця, легенів, підшлункової залози, а також для міастенії (Myasthenia gravis), ревматоїдного артриту, вовчакового нефриту та виразкового коліту (недостатньо клінічного досвіду щодо трансплантації серця, легенів та підшлункової залози і відсутність клінічних даних щодо застосування при міастенії, ревматоїдному артриті, вовчаковому нефриті тавиразковому коліті).


Особливості застосування.

Коригування дози препарату в особливих популяціях пацієнтів.

Пацієнти з печінковою недостатністю. Пацієнтам з порушеннями функції печінки препарат варто призначати з особливою обережністю у зв'язку з потенційним зниженням метаболізму препарату і збільшенням концентрації такролімусу у крові.

У пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю може виникнути необхідність у зменшенні дози для того, щоб підтримати мінімальний рівень препарату в рамках градацій, що рекомендуються.

Пацієнти з нирковою недостатністю. Оскільки фармакокінетика такролімусу не змінюється залежно від функції нирок, корегування дози не потрібно. Однак у зв’язку з наявністю у такролімусу нефротоксичної дії рекомендується ретельно контролювати функцію нирок (у тому числі концентрацію креатиніну в сироватці крові, кліренс креатиніну та рівень діурезу).

Застосування людям літнього віку. Через те, що у пацієнтів літнього віку знижена ниркова та печінкова функція, а також функція імунної та інших систем, призначати препарат цій категорії пацієнтів слід з особливою старанністю та обережністю, регулярно проводячи моніторинг стану пацієнта. У пацієнтів літнього віку з ревматоїдним артритом лікування варто розпочинати з низьких доз (1,5 мг 1 раз на день).

Перехід з терапії циклоспорином. Супутнє застосування циклоспорину та прографу може збільшити період напіввиведення циклоспорину та підсилити токсичні ефекти. Тому необхідно дотримуватись обережності при переведенні пацієнтів з циклоспорину на терапію прографом. Лікування прографом слід розпочинати після оцінки концентрацій циклоспорину у крові хворого та клінічного стану пацієнта. Приймання препарату слід відкласти при наявності підвищених рівнів циклоспорину у крові хворого. На практиці лікування прографом розпочиналось через 12-24 години після припинення прийому циклоспорину. Після переведення пацієнта необхідно продовжувати моніторинг рівнів циклоспорину у крові хворого у зв’язку з можливістю порушення у кліренсі циклоспорину.

Рекомендації щодо досягнення необхідного рівня концентрації препарату у нерозведеній крові.

Вибір дозування препарату має базуватися на результатах клінічної оцінки процесу відторгнення та перенесення препарату кожним пацієнтом індивідуально. З метою оптимізації дозування препарату використовується визначення концентрації такролімусу у нерозведеній крові за допомогою імунних методів, включаючи напівавтоматичний імуноферментний аналіз на мікрочастинках (МІФА). Порівняння даних щодо концентрації такролімусу в крові, які опубліковані в літературі, з індивідуальними клінічними показниками необхідно проводити з обережністю і на підставі знань та розуміння методу оцінки, що застосовувався.

У ранньому періоді після операції слід контролювати мінімальні рівні такролімусу у нерозведеній крові. При пероральному застосуванні для визначення мінімальних рівнів препарату в крові необхідно отримати зразки крові через 12 годин після його приймання, безпосередньо до застосування наступної дози. Частота моніторингу рівня препарату у крові має залежати від клінічних потреб. Оскільки програф є препаратом з низьким рівнем кліренсу, корегування режиму дозування може зайняти кілька днів до того моменту, коли зміни рівнів препарату у крові стануть очевидними. Мінімальні рівні препарату в крові слід контролювати приблизно 2 рази на тиждень протягом раннього посттрансплантаційного періоду, та потім періодично під час підтримуючої терапії. Також необхідно контролювати мінімальні рівні такролімусу у крові після зміни дозування препарату, зміни імуносупресивного режиму або після сумісного застосування з препаратами, які можуть вплинути на концентрації такролімусу у нерозведеній крові.

Результати аналізу клінічних випробувань дають змогу припустити, що можна успішно проводити лікування більшості пацієнтів, якщо мінімальні рівні такролімусу в крові підтримуються нижче 20 нг/мл. Інтерпретуючи дані щодо концентрації препарату у нерозведеній крові, важливо оцінювати клінічний стан пацієнта.

У клінічній практиці протягом раннього періоду після проведення трансплантації мінімальні рівні препарату у нерозведеній крові зазвичай коливались у межах 5-20 нг/мл після трансплантації печінки та 10-20 нг/мл після трансплантації нирки і серця. Надалі, під час підтримуючої терапії після трансплантації печінки, нирки і серця концентрації препарату в крові варіюють від 5 до 15 нг/мл.

У початковий посттрансплантаційний період слід проводити регулярний моніторинг наступних параметрів: артеріальний тиск, ЕКГ, неврологічний статус і стан зору, рівень глікемії натще, концентрація електролітів (особливо калію), показники печінкової і ниркової функції, гематологічні показники, коагулограма, рівень протеїнемії. При наявності клінічно значимих змін необхідна корекція імуносупресивної терапії.

Недопустимо без обґрунтування переводити пацієнтів з однієї лікарської форми такролімусу (стандартної або пролонгованої) на іншу. Безконтрольне або ненавмисне переведення може призвести до появи побічних ефектів та до серйозних небажаних явищ аж до відторгнення трансплантата. Пацієнта слід вести на одній з лікарських форм такролімусу з відповідним режимом дозування; будь-які зміни слід здійснювати тільки під контролем досвідчених трансплантологів.

При застосуванні ПРОГРАФа слід уникати призначення рослинних препаратів, що містять звіробій (Hypericum perforatum), а також інших рослинних засобів, що можуть викликати зниження (зміну) концентрації такролімусу у крові і вплинути на клінічний ефект ПРОГРАФа.

При діареї рівні такролімусу в крові можуть значно змінюватися; з появою діареї потрібен ретельний моніторинг концентрацій такролімусу в крові.

Слід уникати одночасного застосування циклоспорину і такролімусу, а також бути обережними при лікуванні такролімусом пацієнтів, які раніше одержували циклоспорин.

Випадки гіпертрофії шлуночків або гіпертрофії перегородок серця, про які повідомлялося про кардіоміопатії, траплялися рідко, але спостерігалися у пацієнтів, які приймали ПРОГРАФ, і тому можливі при лікуванні ПРОГРАФом. У більшості випадків гіпертрофія міокарда була оборотна і спостерігалася при концентраціях (С₀) такролімусу в крові, що перевищують рекомендовані. До інших факторів, що підвищують ризик цього небажаного явища, відносяться: наявність попереднього захворювання серця, застосування кортикостероїдів, артеріальна гіпертензія, ниркова і печінкова дисфункція, інфекції, гіперволемія, набряки. Пацієнтам, які мають високий ризик і отримують інтенсивну імуносупресивну терапію, до і після трансплантації (через 3 і 9-12 місяців) необхідно проводити ехокардіографічний та ЕКГ-контроль. Якщо виявляються аномалії, слід розглянути питання про зниження дози ПРОГРАФа або заміни препарату на інший імунодепресант.

Такролімус може викликати подовження інтервалу QT, при цьому порушень ритму серця типу «пірует» (двонаправлена веретеноподібна шлуночкова тахікардія) не спостерігалося. При лікуванні пацієнтів з діагностованим вродженим синдромом подовженого інтервалу QT або підозрою на подібний стан слід бути особливо обережними.

У пацієнтів, які лікувалися такролімусом, можливий розвиток посттрансплантаційних лімфопроліферативних захворювань (ПТЛЗ), асоційованих із вірусом Епштейна-Барр (EBV). При одночасному застосуванні препарату з антилімфоцитарними антитілами ризик ПТЛЗ підвищується. Також є відомості про підвищення ризику ПТЛЗ у пацієнтів з виявленим капсидним антигеном вірусу Епштейна-Барр (EBV-VCA). Тому перед призначенням ПРОГРАФа для цієї групи пацієнтів слід провести серологічне дослідження на EBV-VCA. У процесі лікування рекомендується проводити ретельний моніторинг EBV за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Позитивна EBV-ПЛР може зберігатися протягом місяців і сама по собі не є свідченням ПТЛЗ або лімфоми.

Є повідомлення при виникнення синдрому оборотної задньої енцефалопатії на фоні терапії такролімусом. Якщо у пацієнта, який приймає такролімус, з`являються симптоми, характерні для синдрому зворотної задньої енцефалопатії: головний біль, психічні порушення, судоми та порушення з боку зору, необхідно провести магнітно-резонансну томографію. При підтвердженні діагнозу необхідно проводити адекватний контроль артеріального тиску та судом, а також терміново припинити системне введення такролімусу. У випадку застосування вказаних заходів даний стан є повністю оборотним у більшості пацієнтів.

У пацієнтів, які приймають імуносупресивну терапію, включаючи ПРОГРАФ, підвищений ризик розвитку опортуністичних інфекцій (викликаних бактеріями, грибами, вірусами, найпростішими). Серед цих інфекцій відзначається нефропатія, асоційована з ВК-вірусом, а також асоційована з JC-вірусом прогресуюча мультифокальна лейкоенцефалопатія (ПМЛ).

Такі інфекції найчастіше пов`язані з глибоким пригніченням імунної системи і можуть призводити до тяжких або летальних наслідків, що необхідно брати до уваги при проведенні диференційного діагнозу у пацієнтів з ознаками порушення функції нирок або неврологічними симптомами на фоні імуносупресивної терапії.

Імуносупресивна терапія підвищує ризик злоякісних новоутворень. Рекомендується обмежувати інсоляцію та ультрафіолетове опромінення, носити відповідний одяг, користуватися сонцезахисними засобами з високим фактором захисту.

Ризик розвитку вторинного раку невідомий.

Через те що ПРОГРАФ містить лактозу, слід бути особливо обережними при призначенні препарату пацієнтам з рідкими спадковими захворюваннями, пов'язаними з непереносимістю галактози, недостатністю лактази Лаппа або глюкозо-галактозною мальабсорбцією.

Такролімус несумісний з полівінілхлоридом (PVC). Якщо вміст капсул необхідно вводити через назогастральний зонд, останній не повинен містити полівінілхлорид.

ПРОГРАФ не можна застосовувати як препарат першої лінії при трансплантації кісткового мозку між HLA-сумісними сибсами.

Пацієнтам з ревматоїдним артритом, вовчаковим нефритом, виразковим колітом цей препарат призначають тільки лікарі з досвідом лікування цих захворювань. Перед призначенням необхідно пояснити пацієнтові ризики, пов'язані з терапією, попередити про важливість тривалого курсу лікування, і так само переконатися у правильному розумінні пацієнтом отриманих інструкцій. Пацієнта варто також попередити про припинення прийому препарату і негайному звертанні до лікаря з появою будь-яких відхилень у стані його здоров'я.

При міастенії (Myasthenia gravis) безпека та ефективність ПРОГРАФа у випадку його застосування в якості монотерапії або у пацієнтів, які раніше не одержували кортикостероїди, не була підтверджена. (Клінічний досвід застосування препарату в якості монотерапії обмежений, дані про його застосування у пацієнтів, які раніше не одержували кортикостероїди, не отримані0.

При ревматоїдному артриті ПРОГРАФ варто розглядати тільки для пацієнтів, у яких, незважаючи на адекватну терапію нестероїдними протизапальними засобами та протиревматичними препаратами, зберігаються симптоми ревматоїдного артриту.

Безпека та ефективність ПРОГРАФа у пацієнтів з вовчаковим нефритом у гострій фазі при високій активності захворювання не встановлена.

При виразковому коліті наявність рефрактерності (кортикостероїд-резистентності або кортикостероїд-залежності) має підтверджуватися відповідно до діючих рекомендацій.

При виразковому коліті безпека та ефективність ПРОГРАФа у якості підтримуючої терапії не встановлена.

У зв'язку з ризиком серцевої недостатності, аритмії, інфаркту міокарда, стенокардії, ураження міокарда при лікуванні інших захворювань також необхідно регулярно проводити електрокардіографічне дослідження, ехокардіографію, рентгенографію легенів тощо.

Оскільки у пацієнтів з вовчаковим нефритом більш висока ймовірність розвитку гіперліпідемії, артеріальної гіпертензії та інших факторів ризику ураження коронарних артерій, що асоціюються з системним червоним вовчаком, їх лікування має включати препарати, спрямовані на профілактику ураження коронарних артерій.

Через те, що можливий розвиток артеріальної гіпертензії, необхідно періодично контролювати артеріальний тиск.

Варто пам'ятати про ризик надмірного пригнічення імунітету з підвищенням чутливості до інфекцій, схильності до розвитку лімфом та інших злоякісних новоутворень. Пацієнтам з інфекціями препарат варто призначати з особливою обережністю, тому що може погіршитися перебіг інфекцій.

При лікуванні пацієнтів, хворих на ревматоїдний артрит, які одержують комбіновану терапію двома або більше нестероїдними протизапальними препаратами, слід дотримуватися особливої обережності, оскільки в подібних випадках часто спостерігається підвищення рівня сироваткового креатинину.

При лікуванні пацієнтів з вовчаковим нефритом особливу увагу варто приділяти нирковій функції.

У зв'язку з ризиком гіперкаліємії необхідно часто контролювати концентрацію калію в крові. Важливо виключити одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (спиронолактон, калію канреонат, триамтерен) та надлишкове споживання калію.

У зв'язку з високою ймовірністю порушення функції підшлункової залози, наприклад, у вигляді гіперглікемії або глюкозурії, пацієнтів необхідно ретельно обстежувати і регулярно контролювати значення лабораторних тестів (біохімічний аналіз крові, рівень глюкози натще, амілаза сироватки крові, глюкоза в сечі і тощо). Важливо враховувати, що ризик розвитку порушень функції підшлункової залози вищий на початкових етапах терапії.

Пацієнти з міастенією (Myasthenia gravis), яким не робили тимектомію, до та після початку лікування препаратом мають періодично проходити обстеження на виявлення тимоми. Пацієнтам з тимомою необхідно проводитися відповідне лікування, наприклад тимектомію. Цій категорії пацієнтів препарат варто призначати тільки після ретельної оцінки переваг та ризиків лікування, тому що вплив препарату на тимому до кінця не вивчений.

У пацієнтів, які одержують препарат, може бути знижена підтримуюча доза кортикостероїдів. Необхідно приділяти особливу увагу виявленню небажаних реакцій кортикостероїдів.

У випадку розвитку реакції «трансплантат проти хазяїна», лікування рекомендується розпочинати якомога раніше. У пацієнтів, які одержують циклоспорин, необхідно визначитися з доцільністю продовження подальшої терапії цим препаратом. Якщо прийнято рішення про недоцільність подальшого прийому циклоспорину, то його варто негайно скасувати і замінити ПРОГРАФом.

Особливу увагу варто приділити профілактиці та боротьбі з інфекціями.

Біоеквівалентність такролімусу у формі гранул і такролімусу у формі капсул підтверджена не була. Тому у випадку переведення пацієнта з однієї лікарської форми на іншу або при одночасному застосуванні двох форм необхідно проводити моніторинг концентрації такролімусу у крові для виявлення розбіжностей абсорбції такролімусу.

Взаємодія з їжею. Відзначено, що грейпфрутовий сік підвищує рівень такролімусу в крові за рахунок інгібування активності CYP3A4.


Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Такролімус може спричинити візуальні та неврологічні порушення. Пацієнтам, у яких розвились такі порушення, не слід керувати автомобілем або працювати з механізмами. Цей вплив може підсилюватись при одночасному прийманні ПРОГРАФа з алкоголем.


Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Протипоказання для одночасного застосування.

Слід уникати введення живих атенуйованих вакцин (живі ліофілізовані послаблені протикореві вакцини, жива пероральна вакцина від поліомієліту та ін.) у зв’язку з можливістю розвитку відповідної інфекції.

Показано, що період напіввиведення циклоспорину підвищувався при одночасному застосуванні з такролімусом. Крім того, можуть розвиватися синергетичні/адитивні ефекти. Враховуючи ці причини, не рекомендується комбіноване застосування циклоспорину та такролімусу при призначенні такролімусу пацієнтам, які раніше отримували циклоспорин.

Не рекомендується одночасне застосування такролімусу та бозентану через можливість зміни концентрації препаратів в крові (бозентан індукує цитохром Р450 3А), що потенцює небажані реакції.

Оскільки лікування такролімусом може супроводжуватись розвитком гіперкаліємії або може підсилити раніше існуючу гіперкаліємію, слід уникати:

• надлишкового прийому калію,
  
• застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, амілорид, триамтерен або спіронолактон).
  

Фармакокінетичні взаємодії. Такролімус значною мірою метаболізується печінковим мікросомальним цитохромом Р4503A4 ізоензимом (CYP3A4). Супутнє приймання лікарських або рослинних препаратів, які інгібують або індукують CYP3A4, може вплинути на метаболізм такролімусу, і таким чином зменшити або підвищити рівні такролімусу в крові.

Такролімус також чинить широкий та потужний вплив на CYP3A4 залежний метаболізм; таким чином, сумісне застосування такролімусу з препаратами, які метаболізуються CYP3A4 залежними шляхами, може вплинути на метаболізм цих препаратів (наприклад кортизон, тестостерон).

Такролімус значною мірою зв’язується з білками плазми крові. Слід врахувати можливі взаємодії з іншими препаратами, які є високоафінними до білків крові (наприклад нестероїдні протизапальні засоби, пероральні антикоагулянти або пероральні протидіабетичні препарати).

Фармакодинамічні взаємодії. Супутнє приймання такролімусу з препаратами, які мають нефротоксичні або нейротоксичні ефекти, може підвищити рівень токсичності (наприклад, аміноглікозиди, інгібітори гірази (ДНК-топоізомераза II роду), ванкоміцин, котримоксазол, нестероїдні протизапальні засоби, ганцикловір або ацикловір).

При одночасному прийомі такролімусу та эплеренону може підвищитися рівень калію в крові. З метою профілактики ускладнень необхідно регулярно визначати рівень калію в крові.

Інші взаємодії.

Під час застосування такролімусу ефективність вакцин зменшується (наприклад інактивована вакцина вірусу грипу НА та ін.).

Клінічно значущі взаємодії.

Наступні взаємодії такролімусу з препаратами супутньої терапії спостерігались при клінічних дослідженнях. Основний механізм взаємодії відомий. Препарати, позначені зірочкою, потребують змін дозування такролімусу практично у всіх пацієнтів. Інші препарати, наведені нижче, можуть вимагати корекції дозування в окремих випадках.

Нижченаведені препарати інгібують CYP3A4 та підвищують рівні такролімусу в крові:

• кетоконазол*, флюконазол*, ітраконазол*, клотримазол, вориконазол*;
  
• ніфедипін, нікардипін;
  
• еритроміцин*, кларитроміцин, джозаміцин;
  
• інгібітори ВІЛ протеаз;
  
• даназол, етинілестрадіол;
  
• омепразол;
  
• антагоністи кальцієвих каналів, такі як дилтіазем;
  
• нефазодон.
  

Нижченаведені препарати індукують CYP3A4 та знижують рівні такролімусу в крові:

• рифампіцин* (рифампін);
  
• фенітоїн*;
  
• фенобарбітал;
  
• звіробій продірявлений.
  

Такролімус підвищував рівень фенітоїну в крові. Відзначено, що метилпреднізолон як підвищував, так і знижував рівні такролімусу в плазмі крові. Спостерігалось підсилення нефротоксичності після застосування будь-якого з нижчезазначених препаратів сумісно з такролімусом:

• амфотерицин В;
  
• ібупрофен.
  

Потенційні взаємодії.

Речовини, які інгібують систему цитохрому Р450 3А. На основі результатів досліджень in vitro такі речовини можна розглядати як потенційні інгібітори метаболізму: бромокриптин, кортизон, дапсон, ерготамін, гестоден, лідокаїн, мефенітоїн, міконазол, мідазолам, нілвадипін, поретидрон, квінідин, тамоксифен, (тріацетил)олеандоміцин та верапаміл.

Речовини, які індукують систему цитохрому Р450 3А. Карбамазепін, метамізол, ізоніазид індукують цитохром Р450 3А.

Інгібування такролімусом метаболізму, який опосередкований системою цитохрому Р450 3А, інших речовин. Оскільки такролімус може впливати на метаболізм стероїдних контрацептивів, особливу увагу слід приділити рішенню про заходи щодо попередження заходів вагітності.

У лужному середовищі такролімус не є стабільним.

Наказ МОЗ України від 23 березня 2011 р. № 158


ПУЛЬМОРАН

збір по 1,5 г у фільтр-пакетах № 20 UA/4288/01/01

ЛЕРОС с.р.о. Чеська Республіка


Побічна дія. У хворих з підвищеною чутливістю можливі алергічні реакції на будь-який компонент збору.


Протипоказання. Підвищена чутливість до окремих компонентів препарату.

Особливості застосування. Досвіду застосування для лікування вагітних і жінок, які годують груддю, немає.


Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Не вивчалася.


Протипоказання.

Підвищена чутливість до компонентів препарату, до рослин родини зонтичних та складноцвітних. Гіперацидні гастрити, виразкова хвороба шлунка з підвищеною кислотністю, рефлюкс-езофагіт, тяжкі захворювання печінки, нирок та серцево-судинної системи.

Належні заходи безпеки при застосуванні.

Хворим на спазмофілію, круп, бронхіальну астму застосовувати препарат, лише після консультації лікаря.


Особливі застереження.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Не застосовують.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Невідома.


Діти. Досвіду застосування дітям немає.

Побічні ефекти.

Можливе виникнення алергічних реакцій гіперчутливості, включаючи ангіоневротичний набряк, висипання, подразнення, кропив’янку, свербіж; нудоту, чхання,нездужання.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Не встановлена.

Під час лікування препаратом не слід застосовувати інші лікарські засоби без попередньої консультації з лікарем.


Наказ МОЗ України від 23 березня 2011 р. № 158


РЕДУКТАН

збір по 2,0 г у фільтр-пакетах № 20 UA/4289/01/01

ЛЕРОС с.р.о. Чеська Республіка

Побічна дія. У хворих з підвищеною чутливістю можливі алергічні реакції на будь-який компонент збору. У разі виникнення яких-небудь незвичайних реакцій необхідно припинити приймати препарат.


Протипоказання. Вагітність, годування груддю. Набряки, спричиненя серцевою й нирковою недостатністю. Досвід застосування у дітей відсутній.


Передозування. Передозування або неправильне застосування може призвести до порушення рівноваги електролітів і втрати калію. Терапія симптоматична.


Особливості застосування. Невідомі.


Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Не встановлена.


Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів препарату, до рослин родини зонтичних та родини складноцвітих. Набряки, спричинені серцевою та нирковою недостатністю, тяжкі порушення функції печінки та нирок, гострі запальні захворювання шлунково-кишкового тракту, нудота, блювання неясної етології, кишкова непрохідність/паралітична кишкова непрохідність, шлунково-кишкові і маткові кровотечі, гострі пропасні стани, ректальні геморагії, гіперфункція щитовидної залози.


Належні заходи безпеки при застосуванні. Препарат не слід застосовувати впродовж тривалого періоду без встановлення причини запору. Тривале та надмірне застосування препарату може призвести до порушень рідинного або електролітного балансу, гіпокаліємії. При захворюваннях ендокринної системи особам літнього віку препарат застосовувати з особливою обережністю, за призначенням та під наглядом лікаря. Пацієнтів слід попередити про можливість забарвлення сечі в оранжевий колір.

Хворим на цукровий діабет застосовувати препарат можна лише після консультації лікаря.


Особливі застереження.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Не застосовувати.


Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Не вивчалась.


Діти. Досвід застосування дітям відсутній.