Вимір Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «vii прибузькі юридичні читання» 25-26 листопада 2011 року Миколаїв Іліон 2011
| Вид материала | Документы |
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Матеріали науково-практичної конференції м. Чернігів, 1 листопада 2011 року Чернігів, 2168.18kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Гендерна мапа центрально-східної європи матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, 1924.01kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- З. Й. Красовицького 5 листопада 2008 року, м. Суми, 936.73kb.
- Оппозиция «романтизм-реализм» в повествовательной структуре рассказов Б. Майлина 20-30-х, 72.35kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни кременчуцький національний університет, 890.11kb.
- Шоста міжнародна науково-практична конференція, 63.85kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ, 4064.21kb.
2. Васильченко В., Доценко О. Юридично-ділова писемність Київської Русі // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2003. – № 3. – С. 253 – 258.
3. Яковлів А. Українське право: Історичний нарис // Українська культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. – К., 1993 – Ел. ресурс:
4. Огієнко Іван (Митрополит Іларіон) Історія української літературної мови / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 2004. – С. 139.
5. Огієнко Іван (Митрополит Іларіон) Історія української літературної мови / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 2001. – 440 с. – Ел. ресурс:
6. Там само.
7. Переклад за: Грушевський М. Історія України-Руси. – Київ, 1993. – Т. 4. – 99.
8. Яковлів А. Українське право: Історичний нарис // Українська культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. – К., 1993 – Ел. ресурс:
Сидоренко Олена
ПРАВОВІ ПРИНЦИПИ ЯК НЕЗМІННИЙ КОМПОНЕНТ (ЯДРО) ДОГМИ ПРАВА
Для визначення догми права вихідними є висновки, висловлені відомими дослідниками щодо розуміння догми права. По-перше, за основу береться «живе», діюче, позитивне право. С. Алексєєв розуміє під «живим правом» не лише реально діюче право (як пропонував Є. Ерліх), але й право, що здатне «забезпечити сталість, гарантованість правових рішень, які приймаються…». Про те, наскільки право є «живим», інакше кажучи – настільки дієвим є його норми та інститути у забезпеченні потреб суб’єктів права й досягненні цілей права, свідчить рівень ефективності права (спроможність права бути регулятором суспільних відносин). По-друге, ядром догми права є правові норми, принципи, правові поняття та категорії.
У самому загальному баченні догма права – це система вироблених теоретичною і практичною юриспруденцією цінностей, принципів, правових норм, аксіом, засобів, методів і правил юридичної діяльності, які складають основу правової свідомості і виступають у якості усталеного, надійного підґрунтя передбачуваної правової поведінки та належного вирішення правозначущих життєвих ситуацій. Догма є правовим засобом закріплення істини; покажчиком і орієнтиром правильної поведінки, що найбільш гарантовано призводить до успіху (А. Козловський). Догма права – це найбільш стійкий елемент правової системи, що дозволяє забезпечити стабільність правової традиції.
Досліджуючи питання щодо компонентів догми права, необхідно вказати на рівні догми права: а) незмінний рівень (принципи права, природне право, загальнолюдські цінності). Незмінні елементи догми права забезпечують усталеність, надійність і передбачуваність впливу права на суспільне життя, а також забезпечують його ефективне функціонування за даних умов; б) змінний рівень (наприклад, позитивне право, яке може змінюватися у зв’язку з розвитком людства).
У даній статті зроблена спроба обґрунтування принципів права в якості незмінного компонента догми права.
Різні загальнотеоретичні аспекти принципів права досліджували у своїх наукових працях представники як вітчизняної, так і зарубіжної правової науки, зокрема: А. Александров, С. Алексєєв, М. Вопленко, Р. Давид, Ж.-Л. Бержель, М. Козюбра, А. Колодій, В. Копєйчиков, Л. Луць, П. Недбайло, Н. Оніщенко, Ю. Тихомиров та інші. У своїх працях дослідники зосередили увагу на змістовній характеристиці принципів права та їх класифікації.
За період незалежності України науковий доробок вітчизняних вчених у контексті дослідження принципів права збагатився новими ідеями та теоріями, які сформувалися як під впливом сучасного розвитку права, так і в результаті переосмислення тих теоретичних здобутків, які викристалізовувалися впродовж багатьох століть (Ю. Задорожний). Принципи формують правове мислення та правову культуру у суспільстві, спрямовуючи розвиток правових відносин у певних векторах.
Роль принципів права є беззаперечною у контексті створення теоретично-практичного підґрунтя виникнення, організації та функціонування низки правових явищ, що істотно впливають на систему права загалом.
Загальні принципи права значною мірою визначають зміст юридичної системи. Вони є підґрунтям будь-якої юридичної конструкції. Юридичні правила можуть бути сформульовані і можуть розвиватися тільки з орієнтацією на загальні принципи права і за їх участю.
Прикладний характер принципів права вбачається в тому, що істотна частина населення, яка не знає досконало змісту конкретних приписів права, засвоює загальні вимоги права на основі розуміння принципів як соціальної цінності (Н. Оніщенко). Тому система права зобов’язана орієнтуватися на ті цінності, які втілені у принципах права.
Прикладом практичного застосування принципів права може бути те, що вони є не тільки орієнтиром у формуванні права, а й керівними засадами розв’язання конкретних юридичних справ, особливо при застосуванні аналогії закону чи аналогії права у разі наявності прогалин у законодавстві. Принципи права використовуються при тлумаченні законів Конституційним Судом України (наприклад, рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002, від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, від 22 грудня 2004 року № 22-рп/2004, від 24 березня 2005 року № 2-рп/2005 та інші).
Практична роль принципів права вбачається і в тому, що від ступеня їх дотримання прямо залежить рівень стабільності, ефективності правової системи. Вони сприяють зміцненню внутрішньої єдності та взаємодії різних галузей та інститутів права, норм права і правових відносин, суб’єктивного та об’єктивного права (М. Кельман, О. Мурашин).
Принципи права не завжди «лежать» на поверхні і носять відкритий характер. Проте вони притаманні будь-якій правовій системі. Як правило, вони закріплюються або прямо в законодавчих актах або заповнюють собою зміст правових норм. Їх значення полягає в тому, що вони у стислому вигляді, концентровано відображають найсуттєвіші риси права. Вони: а) здійснюють узагальнене закріплення основ суспільного ладу; б) забезпечують єдине формулювання правових норм; в) забезпечують їх вплив на суспільні відносини шляхом правового регулювання та інших видів правового впливу.
Європейська інтеграція України охоплює і правову інтеграцію, яка сприяє уніфікації та гармонізації законодавства України із правом країн ЄС. Вказані процеси в Україні, в першу чергу, слід починати із наближення принципів права України до принципів права ЄС. Європейський суд з прав людини застосовує принципи права, які закріплені в Установчих договорах ЄС (тобто є офіційними, легітимізованими), так і ті, що не отримали текстуального закріплення в нормативних документах ЄС.
Принципи права, – вважає В. Копєйчиков, – є синтезуючими засадами, об’єднувальними зв’язками, ідеологічною основою виникнення, становлення та функціонування багатьох правових явищ. Вони визначають нормоутворюючу і правозастосовну діяльність, координують функціонування механізму правового регулювання, є критеріями оцінки правильності рішень органів держави і дій громадян. Л. Явич вважає найважливішою властивістю принципів права те, що вони є своєрідною передавальною ланкою між панівними виробничими відносинами і всією правовою системою держави. Слушною є також думка, щодо принципів права, які виражають те головне в праві, що має бути зорієнтоване і спрямоване на його розвиток (Н. Матузов, А. Малько). Мовою філософів принципами права називаються «системи положень директивного характеру, яким підкорюються усі наступні процедури» (Ж.-Л. Бержель).
В. Хропанюк зазначає, що завдання принципів права полягають у тому, що вони будують саме право, воно функціонує на їхній основі, вони виражають його сутність і соціальне призначення. Саме в принципах, вважає він, відображається головна властивість і особливість права як регулятора, міри свободи й справедливості в суспільних відносинах. Принципи права пронизують усі правові норми, вони є стрижнем усієї системи права.
Важливо зазначити, що до найважливіших завдань принципів права необхідно віднести: а) принципи природного права повинні виступати критерієм розвитку самого юридичного права, формувати шлях цього розвитку; б) принципи природного права повинні адекватно відображати соціальні зміни й бути основою формування відповідних принципів позитивного права для забезпечення належного функціонування позитивного права; в) принципи позитивного права повинні формувати саме позитивне право як цілісну структуру; г) принципи позитивного права повинні бути критерієм однорідного формування норм права та їхнього впливу на суспільні відносини; д) принципи позитивного права повинні здійснювати найзагальніше та адекватне закріплення основ суспільного ладу; е) принципи позитивного права повинні виступати методологічною основою подальшого розвитку та вдосконалення юридичного права.
Загальні принципи виражають право, первісне стосовно Конституції. Таким первісним правом є природне право. Фундаментальні принципи природного права, якими є справедливість, свобода і власність, є надконституційними принципами. Вони складають основу інститутів приватного і політичного життя громадян у демократичних країнах. Авторитет окремих фундаментальних принципів, закріплених і захищених міжнародними угодами (наприклад, Конвенцією про захист прав людини та основних свобод 1950 р. чи договорами Європейського Союзу) надає їм характеру принципів наднаціонального рівня, які не повинні ігнорувати установчі органи країн, що підписали ці домовленості. Європейський Суд недвозначно визнає, що право, котре діє в межах Європейського Союзу, має перевагу над конституціями держав, які охоплюються ним.
Стаття 38 Статуту Міжнародного Суду, доданого до Хартії ООН, визнає як джерело права «загальні принципи права, визнані цивілізованими народами». Однак у судовій практиці більш раннього періоду ми виявляємо сліди загальних принципів права, які застосовувалися за відсутності відповідного юридичного тексту. Ціла низка загальних принципів, які фігурують у міжнародних хартіях чи угодах, закріплені як закони більшістю країн. Принципів права дотримуються й судові органи на місцях.
Жан-Луї Бержель говорить про загальні принципи права як про «головні елементи в системах правосуддя». Він зазначає, що «Державна Рада Франції була тим органом, який в 1945 р. запровадив і затвердив поняття як писаних, так і не писаних загальних принципів, які можуть застосовуватися навіть за умов відсутності відповідних текстів».
Таким чином, важливим базовим підґрунтям, що забезпечує успішне функціонування правової системи є принципи права, що виступають ядром догми права у зв’язку із тим, що вони: 1) є концентрованим виразом найважливіших сутнісних рис та цінностей, що властиві системі права; 2) визначають напрями подальшого розвитку системи права; 3) об’єктивно зумовлені, так як відповідають характеру суспільних відносин, економічним, політичним, ідеологічним процесам; 4) характеризуються стабільністю, високим рівнем узагальнення й абстрагування, залишаються незмінними протягом тривалого часу (змінюються переважно у результаті переходу від одного історичного типу держави і права до іншого); 5) характеризуються конструктивністю, так як виступають зв’язуючою ланкою права, сприяють утвердженню його системності, раціональності, ефективності; 6) характеризуються домінантністю, оскільки вони визначають фундаментальні основи права, його базис.
Арабаджи Наталя
ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ІНСТРУМЕНТАЛЬНОЇ ЦІННОСТІ ПРАВОВОГО ПОРЯДКУ
Визначення ціннісних вимірів окремих правових явищ, їх змістовної наповненості з урахуванням трансформацій аксіологічної характеристики самого права, є одним із найбільш актуальних напрямів досліджень у сучасному правознавстві. Не в останню чергу проблема ціннісного бачення правового порядку як одного з ключових правових феноменів виникає з огляду на те, що відбувається переосмислення класичних теорій правового порядку, де він розглядається як явище, похідне від законності, формування некласичних та постнекласичних його теорій, де набирають наукової ваги синергетичні, антропологічні та герменевтичні парадигми.
Традиційно, розглядаючи проблематику інструментальної цінності права, використовують розробки П. М. Рабіновича, в яких він пропонує розглядати інструментальну цінність права за п’ятьма напрямками: інструментально-розподільчий, інструментально-визначальний, інструментально-вимірний, інструментально-охоронний та інструментально-пізнавальний [1, с. 13-26]. У той же час, необхідно зазначити, що інструментальна цінність правового порядку має розглядатися в іншому контексті. Якщо інструментальна цінність права мислиться як його цінність в якості регулятивну, у відповідності до вимог та правил якого люди, соціальні спільноти та держави вибудовують свою поведінку [2, с. 34], то інструментальна цінність правового порядку має зводитися до розуміння його як такого стану, процесу та цілі правового буття, в якому забезпечуються та координуються людські та соціальні потреби, вибудовуються та захищаються цінності правової сфери, розвиваються та закріплюються правові комунікації.
Вбачається, що визначення інструментальної цінності правового порядку полягає, насамперед, у тому, аби виявити ціннісне наповнення основних його телеологічних та функціональних характеристик. Як справедливо зазначає А. Ф. Крижанівський, мета і цілі правового порядку не виводяться a priori, а формуються системою правових цінностей, які сповідуються, забезпечуються та захищаються всім правовим устроєм суспільства. Тому ієрархія цінностей правової сфери певним чином ранжує й цілі та функції правового порядку [3, с. 249]. Більше того, необхідно підкреслити, що саме забезпечення правових цінностей є основоположною метою правового порядку. Правовий порядок, будучи втіленням сущого є результатом належного, яке розглядається як інтегрована система ціннісних смислів, які закладають основу права.
У цьому контексті можна визначити головний напрям інструментальної цінності правового порядку: інструментально-забезпечувальний. Якщо право за допомогою інструментально-визначального напряму акцентує ті чи інші суспільні блага, роблячи їх цінностями правової сфери, то мета правового порядку – в реалізації та забезпеченні цих цінностей, послідовне їх втілення в правовому житті через інфраструктурні та інституціональні засоби. Саме наявність у правового порядку своїх «органів» дозволяє говорити, що збереження існуючої ієрархії цінностей є пріоритетом для усієї його системи.
Забезпечення реалізації цінностей правової сфери виводить на необхідність створення таких умов функціонування права, які б сприяли стабільності, передбачуваності та послідовності правового життя. Саме тому іще одним виміром інструментальної цінності правового порядку є інструментально-врівноважувальний, або ж інструментально-стабілізаційний. Цей напрям виявляє себе у врівноважені всіх проявів правового життя суспільства, спрямування їх у контрольоване стабільне русло, організації таких умов буття соціуму, коли кожен окремий суб’єкт почуває себе у безпеці та може передбачувати правові наслідки своїх дій та дій інших суб’єктів.
Взаємодія суб’єктів, яка виражає себе у виникненні відношень, оцінок та дій [4, с. 213-214], виявляється в конструюванні реального правового порядку, який у цьому аспекті постає як система взаємодій, комунікацій. Ефективність, гнучкість, стабільність та розгалуженість суспільних комунікацій є, як довів Ю. Габермас, обов’язковою умовою розвитку будь-якої суспільної структури, а комунікативна дія розглядається як необхідний елемент впорядкованості такої структури. Для теорії правового порядку цей висновок є надзвичайно важливим, оскільки суб’єкти в праві своїми діями, оцінками та відношеннями творять реальний правовий порядок, дійсне правове життя, а феноменологія таких комунікацій має стати наріжним каменем у пізнанні цінності правового порядку. У цьому зв’язку важливо підкреслити, що правовий порядок має забезпечувати безперервність, поступовість та стабільність правових комунікацій, виходячи з чого виникає іще один напрям інструментальної цінності правового порядку – інструментально-комунікативний.
Усі розглянуті напрями інструментальної цінності правового порядку є тісно взаємопов’язаними та взаємозумовленими. Як і в випадку з інструментальною цінністю права, правовий порядок постає не лише як самоцінність, але й як явище, в якому зацікавлені суб’єкти, як нагальна потреба цивілізованого суспільства. Слід також зазначити, що, будучи транслятором належного на рівні сущого, правовий порядок конструює актуальні схеми правової поведінки, скеровує та стабілізує систему правових відносин, одночасно будучи сукупністю усіх проявів правового життя. При цьому саме в полі правового порядку проходять свою легітимацію правові приписи, відбувається їх корекція та оцінка. Діючі суб’єкти в просторі правового порядку здійснюють оцінку дії правових приписів, спів ставляють їх зі своїми потребами та інтересами. У цьому полягає іще один напрям інструментальної цінності правового порядку – інструментально-корекційний.
Слід зазначити, що сьогодні ціннісний вимір правового порядку постає як необхідна тема наукових пошуків та розвідок як у сфері загальнотеоретичної та філософської юриспруденції, так і на рівні галузевих юридичних наук. Поглиблення уявлень про інструментальну та власну цінність правового порядку як основного феномену правової реальності дозволить якісніше збагнути цілі та завдання правового розвитку сучасного суспільства.
Література:
1. Рабинович П. Социалистическое право как ценность / П. Рабинович. – 2-е изд., стереотипное [репринт]. – О. :Юрид. л-ра, 2006. – 167 с.
2. Оборотов Ю. Н. Теория государства и права (прагматический курс) : экзаменационный справочник / Ю. Н. Оборотов. – О. : Юрид л-ра, 2006. – 164 с.
3. Крижанівський А. Ф. Правовий порядок в Україні : витоки, концептуальні засади, інфраструктура : монографія / А. Ф. Крижанівський. – О. : Фенікс, 2009. – 504 с.
4. Поляков А. В. Общая теория права : Феноменолого-коммуникативный подход : Курс лекций / А. В. Поляков. – 2-е изд., учеб. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2003. – 845 с.
Житарєв Євген
МОДЕЛЬНІ НОРМАТИВНІ АКТИ: ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ В ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ
Серед багатьох джерел права, останнім часом все більшої популярності набуває такай його форма, як модельний нормативний акт. Це своєрідний правовий акт давно відомий у Сполучених Штатах Америки (під назвою model law), та не так давно впроваджений у законодавчу практику держав-учасниць СНД. Органом, який проводить роботу у сфері законодавчого моделювання в рамках СНД – є Міжпарламентська Асамблея держав-учасниць СНД, метою діяльності якої є вдосконалення законодавства у державах співдружності. В цьому процесі активну участь приймає й Україна. Але, як показує досвід, належної реалізації на практиці в Україні, модельні правові акти не знаходять. З’ясування причин даної проблеми та їх усунення дозволило б додати до системи регулювання в Україні такий ефективний інструмент, як модельний нормативний акт.
Модельний нормативний акт – це законодавчий акт типового характеру, який містить нормативні рекомендації, а також варіанти можливих правових рішень тих чи інших питань певної сфери суспільних відносин. Отже, однією із значущих перешкод активного використання модельних нормативних актів – є їх рекомендаційний характер. До того ж сама модельна норма не містить та не може містити такий елемент, як санкцію, а це означає що відсутня формальна обов’язковість норми.
Модельний нормативний акт – це рекомендаційний закон, що приймається законодавчим інструментом федеративної держави, державним об’єднанням або міжнародними організаціями з метою узгодження нормативної орієнтації суб’єктів законодавчої діяльності відповідного об’єднання. Виходячи із цього визначення зовнішня політика України має бути спрямованою на гармонізацію законодавства з іншими державами, на інтеграцію з якими у певній сфері відносин направлений вектор зовнішньої політики України. За таких умов модельний нормативний акт у всіх формах його прояву – загальні принципи, основні засади, конвенції, зразковий закон, модель кодексу, основні умови, основні положення був би просто необхідним інструментом. Тобто та зовнішня політика, яка проводиться в нашій державі є ще однією суттєвою перешкодою використання модельних нормативних актів.
До того ж виходячи із визначення правового модельного акту Безбородовим.Ю.С. можна зробити висновок, що сам модельний правовий акт – не є безпосередньо джерелом права, оскільки має на меті стати зразком при створенні суб’єктом національної правотворчості національного нормативного акту, що регулює певну сферу суспільних відносин.
Найсприятливішими сферами впровадження модельних нормативних актів звісно є нові та актуальні сфери суспільних відносин, які мають глобальний характер. До таких сфер можна віднести: питання громадянства на пострадянському просторі, питання медицини, освіти, колективну безпеку, врегулювання міжрегіональних конфліктів, екологічну безпеку, інформаційну безпеку на національному та міжнародному рівнях.
Також до основних перешкод реалізації модельних нормативних актів в Україні можна віднести прагнення кожної з пострадянських держав створити свою власну незалежну модель економічного розвитку, прагнення йти своїм шляхом розвитку ринкових та демократичних процесів з урахуванням національного менталітету та правосвідомості. Нажаль, маючи фактично однакову нормативну базу у період розпаду СРСР нові незалежні держави не хотіли використовувати спільну спадщину, а навпаки прагнули закріпити суттєві відмінності законодавчого регулювання. На цьому фоні модельні нормативні акти не могли стати еталоном правового регулювання та сприймались як такі, що суперечать суверенним засадам.
Також тексти модельних нормативних актів складались виходячи з позицій задоволення потреб всіх учасників СНД, що приводило до їх розпливчатості, неясності. В результаті, не можливо було чекати від них дієвого правового регулювання. Одною із найголовніших проблем розробки та використання модельних нормативних актів є недостатня оцінка предмета регулювання з урахуванням реальних законотворчих інтересів та планів національних парламентів.
Дуже гостро стоїть проблема з визначенням поняття модельного закону в системі правових норм. На думку парламентарів та науковців, модельний закон – це не національний закон, а отже стає питання дії його на національному рівні. Є декілька шляхів втілення в життя модельного нормативного акту. По-перше – ратифікація модельного нормативного акту, хоча згідно Уставу СНД цього не вимагається, та й сама природа модельного акту передбачає його використання як еталону, а не безпосереднього джерела. Пізніше практика пішла по іншому шляху – схвалення модельних нормативних актів, але як Російський, так і Український законодавці залишили більшість модельних актів поза сферою законотворчого процесу [1;118]. В даний час існує проблема невідповідності національних законодавств держав-учасниць СНД по цілому ряду конкретних питань а також їх невідповідності міжнародним нормам. Навіть модельні нормативні акти в рамках митних угод не реалізуються в процесі економічної інтеграції (не затверджений єдиний тариф, не розроблений порядок змін митних ставок, не уніфікований перелік товарів, щодо яких використовуються штрафні санкції).
Можна назвати ще одну суттєву перешкоду на шляху втілення модельних нормативних актів – це проблема фінансування. Робочі групи з підготовки модельного законодавства майже не фінансуються державами-учасницями СНД. Багато модельних актів, розроблених Міжпарламентською асамблеєю СНД фінансувались за рахунок іноземних коштів.
Слід зауважити, що на сьогодні в Україні не існує обов’язкових юридичних процедур по реалізації модельних нормативних актів. Крізь призму часу можна констатувати, що СНД також виявилась багато в чому штучною формою державного устрою без власної концепції, чітких функцій [2;77]. Часто домовленості про поглиблення роботи супроводжувались навпаки реінтегративними кроками.
Підсумовуючи аналіз перешкод втілення і реалізації модельних нормативних актів в Україні, можна зазначити, що відсутність гармонізованих законодавств на основі модельних актів та інших раніше підписаних та ратифікованих угод створює серйозні проблеми як для подальшого процесу інтеграції та співробітництва, так і для роботи з підготовки міждержавних договорів. Виявилось, що від прийняття модельних нормативних актів до їх реалізації – велика відстань, а реалізація прямо залежить від змісту модельного нормативного акту – від того, наскільки розробленою є модель, чи припускає вона (та в яких межах) внесення змін, доповнень, наскільки можлива адаптація такої норми до внутрішньодержавних умов та багатьох інших факторів.
Велику роль у правовому моделюванні відіграють вчені і, насамперед, правознавці. Таке моделювання відбувається у формі розробки наукових концепцій, зразкових, типових проектів законів, інших правових актів, їх основних принципів, структур правових систем тощо [3;175]. Необхідно зазначити, що правове моделювання – це не тільки елемент законотворчого процесу, а й серйозна теоретико-прикладна наука, яка формується безпосередньо виходячи з практики і вимог життя, спираючись на величезний обсяг знань, накопичених всім цивілізованим людством.