Оналізації та перспективи розвитку (матеріали науково-практичної конференції) За загальною редакцією доктора філософських наук, професора Лукашевича М. П. Київ 2009

Вид материала

Документы

Содержание ст. викладач Академії праці Профспілки на ринку праці україни: деякі аспекти соціологічної концептуалізації ІV. Втручання, рішення

Подобный материал:

• За загальною редакцією, 1428.32kb.
• Міжнародне право навколишнього середовища: стан та перспективи розвитку Матеріали Міжнародної, 2897.83kb.
• Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
• До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
• Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
• Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
• Загальна редакція програми доктора філософських наук, професора Добронравової І. С.,, 159.98kb.
• Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.
• Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі», 8512.4kb.
• Наукової доповіді, 211.17kb.

ст. викладач Академії праці

та соціальних відносин

Федерації профспілок України,

кафедри соціології

та соціального управління


ПРОФСПІЛКИ НА РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ: ДЕЯКІ АСПЕКТИ СОЦІОЛОГІЧНОЇ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ


Соціальні дії профспілок на ринку праці України за кризових умов важко не тільки спрогнозувати, а навіть і соціологічно осмислити, як в силу об’єктивних, суб’єктивних так і інших факторів. Особливо, за умов офіційного проголошення «деполітизації» профспілок та їх суспільної «приватизації» політичними структурами. Однак, одна із причин полягає у недостатній концептуалізації профспілок у формі відповідних понять та соціологічних підходів до цього явища з боку соціології. Відомий український соціолог Тарасенко В.І. підмічає, що «Як засвідчує історія соціології, із виникненням цієї науки вона здійснювала пізнавальний процес двояким чином: вивчала пізнавальний процес і водночас саму себе, задіючи здатності до рефлексії та саморефлексії [23].

У статті автор звертає увагу дослідників на деяких соціологічних підходах(загальнотеоретичний або метасоціологічний підхід, історичний акціоналізм, соціологія громадських рухів) за допомогою яких можна більш адекватно соціологічно осмислити профспілки як соціальне явище, використати це знання у профспілковій практиці побудови громадянського суспільства в Україні [8; 25].

Виходячи з розуміння М. Шаповалом соціології, як знаряддя „українського відродження”, засобу розвитку соціальних громад (скупчень) та побудови громадянського суспільства, необхідно здійснювати пошук головних чинників соціального життя: поділ праці, пріоритетністю для даної соціологічної концепції питання про рушійні сили соціальних взаємодій індивідів в суспільствах. Відповідно роль досліджень громадських рухів, профспілкового та інщих рухів в Україні з боку соціології є дуже актуальним як з наукової так і практичної точки зору.

На початковому етапі, особливу увагу дослідників треба звернути на процес дослідження профспілкових та інших суспільних проблем у соціології. У свою чергу, така концептуалізація може спиратися на різні соціологічні традиції, теорії, емпіричні дослідження та аналіз практик тих чи інших суспільних структур. На повагу заслуговують дослідження проблем профспілкового руху у соціології громадських рухів та активістській соціології.

На наш погляд, перша та друга в Україні мають свої філософські, історичні джерела, свою власну соціологічну традицію та можуть зайняти своє місце у сучасній соціологічній науці, побудові громадянського суспільства та розвитку профспілкового руху в Україні. Однак, така точка зору потребує свого додаткового наукового обґрунтування та дослідження, з врахуваням результатів контакту української соціологічної думки як із західною так і іншими соціологічними традиціями, теоріями та засобами концептуалізації соціальної реальності.

Однак, з метою систематизації соціологічних знань, сконцентруємо увагу на деяких здобутках як світової, російської так і вітчизняної соціологічної думки у напрямі дослідження громадських рухів. Тут активно застосовуються методи активістської соціології, наприклад метод соціолгічної інтервенції, який є інтегрованим соціологічним методом не тільки пізнання соціальної реальності, а й розвитку профспілкового та інших громадських рухів.

У російській соціології В. Ядов та інші соціологи виділяють активістську соціологія як основний напрям у сучасній соціології [7;11]. Здравомислова О., аналізуючи соціологію суспільних (громадських) рухів, як нового дослідницького напрямку у соціології теж звертає увагу на активні методи осягнення соціальної реальності у більш цілому соціологічному теоретичному контексті.

Дослідження суспільних рухів, стверджує вона, ще не є самостійним напрямом у російській соціології та відповідно його ознакою є міждисциплінарність. Тут застосовуються знання соціології конфлікту, екологічної соціології, політичної соціології, теорія соціальної стратифікації і різні соціальні науки (історія, психологія, культурологія). Дослідниця виділяє три групи ознак, за допомогою яких можна зафіксувати ці напрями інституціоналізації досліджень: теоретичний, емпіричний, інституціональний [19].

У сфері теоретичного знання це а) формування понятійного апарату і професійної мови опису досліджуваного поля; б) аналіз традицій вивчення і концептуалізація об’єкта, включення у світовий дискурс; в) розробка оригінальних теоретичних моделей. У сфері емпіричного знання до таких ознак відносяться а) проведення емпіричних досліджень; б) створення баз даних; в) обговорення проблем методики. В сфері інституціональній: а) утворення дослідницьких структур і поява можливості індефікувати дослідників, яні займаються відповідною проблематикою; б) проведення відповідних конференцій і дискусій; в) ріст кількості публікацій у періодиці та професійних виданнях, поява власних періодичних видань [19].

О. Здравмислова враховує три групи факторів: гносеологічні, політичні, інституціонально-наукові, що впливають на становлення даного напряму. Гносеологічні знаходять вираз на вплив предмету дослідження і інституціалізації сфери знання. Політичні фактори–це політичний контекст або політичні можливості періоду трансформації, сприяючі виникнення і мобілізації суспільних рухів різної направленості, їх обговорення у публічному та професійному дискурсі. Інституціонально-наукові фактори зв’язані з впливом на розвиток становлення досліджувальної сфери інституціональної кризи, що переживає російська соціологія.

Аналізуючи гносеологічні фактори, вона підкреслює, що у вивченні суспільних рухів почали застосовуватись акціоналістські методи–соціологічна інтервенція (Л. Гордон, Є. Клопов), «спостережуюча» участь (А. Алексєєв). Для пояснення робітничого руху (РР) використовується конфліктна модель, де виділяються відповідні етапи мобілізації, розробляються варіанти класифікації його ідеології, розробляються основні поняття та здійснюється взагалі концептуалізація суспільних рухів у контексті трансформації [19].

Такі підходи, що склалися у російській соціології дослідження громадських рухів дуже є актуальними і для розвитку соціології в Україні. Але, враховуючи міждисциплінарність початкового етапу їх дослідження, необхідний їх більш тонкий і вивірений метасоціологічний аналіз самого соціологічного знання, що описує той чи інший суспільний рух. З врахуванням вихідної соціологічної парадигми, що входить до складу соцісоціологічної традиції обраної для свідомої соціологічної концептуалізації суспільного руху, включаючи профспілковий.

Соціологічна традиція згідно Т. Бранте включає [15]:

1. Саму парадигму, тобто той зразок, який служить основою досліджувальної традиції.
   
2. Специфічне уявлення про досліджувальну сферу, тобто домінуючу даному випадку інтерпретацію дійсності, побудованому по згаданому зразку.
   
3. Методологію, тобто ті методи, якими добуваються знання про окремі елементи цієї сфери.
   
4. Теорії, тобто пояснювальні системи, скореговані п. 1,2, і 3.
   
5. Структура досліджувального співтовариства та інші соціальні фактори, що вплинули на зміст суспільної теорії.
   

Як бачимо, всі пункти логічно витікають один із одного, а п. 5 може бути розгорнутий у відповідних когнітивних напрямках, щодо подальшого соціологічного дослідження як громадських рухів, так і профспілкового.

Але, більш ефективний соціологічний аналіз профспілкового феномену, можна здійснити застосовуючи метод історичної типологізації у соціології, яку пропонує і застосовує відомий український соціолог Гавриленко І.М., що у свою чергу спирається на типологізацію сучасного американського соціолога Дж. Тьорнера [3;24].

І. М. Гавриленко, підкреслює, що «на, погляд Дж. Тьорнера , будь які соціологічні теорії, незалежно від інших відмінностей завжди вирішують одну й ту саму проблему – проблему соціального порядку» та «залежно від того, які саме поняття підібрані, як здійснюється Ії операціоналізація та як вони розгорнуті в систему логічно впорядкованих суджень, виникає певна форма соціологічної теорії, що визначає загальний логічний порядок отриманих результатів. Дж. Тьорнер виділяє чотири таких чистих типів теорій: функціоналізм, конфліктуалізм, теорію взаємодії(інтеракціонізм) і теорію обміну».

Український соціолог пропонує додати до цих історичних типів «історичний акціоналізм [3; 25] що не відкидає проблематику традиційної соціології, а органічно включає її у тканину власних досліджень…». Цікаво відмітити, що пропонується своєрідний алгоритм дослідження типів соціології та соціологічних підходів до аналізу тієї чи іншої сфери соціальної реальності, що застосовується до дослідження різних соціальних структур: соціальних відносин, соціогрупової структури суспільства, організацій, інститутів і частково суспільних рухів, включаючи типи робітничого руху.

За основу типологізації робітничого руху береться профспілкова боротьба і виділяються фактично такі типи профспілок:

• опозиційний синдикалізм;
  
• інтегративний синдикалізм,
  
• контрактуалістський(переговорний) синдикалізм [3].
  

Здійснюється всебічний соціологічний аналіз даних типів від соціокультурних орієнтацій того чи іншого типу та у залежності від типів суспільства. Сам соціологічний аналіз(алгоритм) орієнтується на той чи інший історичний соціологічний тип, та враховує:

• філософську орієнтацію,
  
• методологію дослідження,
  
• визначення предмету,
  
• основні поняття,
  
• базові аксіоми,
  
• робочі гіпотези,
  
• словесні моделі суспільства, соціологічною діагностикою та соціальною технологією
  

Відповідно, перед соціологами відкривається шлях для подальшої концептуалізації профспілок, як фактору здійснення соціального порядку у контексті того чи іншого історичного типу соціології [4].

Такий підхід, якщо розглядати саму соціологію як «діалогове явище», у контексті акціоналістської теорії соціальної дії, дозволяє здійснити «саморефлексію» профспілкового руху як збоку соціології, та «профспілкову саморефлексію» самим профспілковими лідерами, працівниками за допомогою самої соціології( що дуже важливо для розвитку практики профруху). Створюється гносеологічна можливість розвитку їх «соціологічної уяви» [14], що дозволяє більш чітко усвідомити:

• філософські орієнтації щодо розуміння профспілки як соціальної реальності;
  
• зрозуміти, до якого профспілкового типу відноситься їх профспілка;
  
• методологію власної «саморефлексії» у порівнянні з соціологічноє методологією та отримуваного знання щодо проблем профспілкового руху;
  
• визначити предмет, а не тільки об’єкт дослідження профспілкових проблем на основі обраних соціологічних понять та вихідних аксіом, робочих гіпотез,
  
• побудувати словесних та інших моделей профспілок;
  
• Здійснити науковий соціологічний опис профспілкових соціальних діагностик та соціальних технологій у контакті із представниками соціологічних знань (взаємної діалогової інтервенції) на основі обраної соціологічної парадигми;
  
• свідомо застосувати соціальні технології у контексті власної «саморефлексії» соціальної реальності з метою її соціального конструювання у необхідному напрямку.
  

Спираючись на дослідження західного соціолога Н. Лумана, цей підхід можна визначити як «саморефлексивний», а профспілкову діяльність теж як «саморефлексивну діяльність». Як пише П. Фрейре, роздуми та дії акторів взаємопов’язані між собою.

Від себе додамо, що вони об’єктивуються у соціальну реальність шляхом застосування соціальних технологій враховуючи соціокультурний контекст профспілкових дій. Це є необхідною умовою, щоб профспілка, профспілковий діяч за умов його підкорення владними та іншими структурами, маніпулювання його свідомістю та соціокультурної агресії як об’єкту впливу має шанс трансформуватись у Суб’єкта трансформуючої дії самого себе, зовнішнього соціального оточення та профспілкових структур.

Соціальний суб’єкт є носій соціальної діяльності, тобто діяльності спрямованої на перетворення суспільних відносин. У своїй діяльності він здійснює соціальне управління–«свідомий, систематичній, організований вплив на суспільство з метою впорядкування, вдосконалення його структури і діяльності, збереження цілісності. Головним завданням соціального управління є забезпечення збалансованого функціонування соціального організму яким є підприємство» [17].

На онтологічному рівні організацій у соціотехнологічному контексті, вище названий пізнавальний алгоритм можливо наповнити більш конкретним змістом [14;21]. Так, згідно У. Мастенбрука, управління конфліктними ситуаціями у напрямку розвитку організацій включає чотири інформаційні блоки: І). діагностичну концепцію організації (конфліктної ситуації) на основі обраної теорії організацій. Виходячи з вище названого ІІ): поведінкові концепції та повторюванні проблеми; ІІ). вироблення стратегії змін та межі втручань(інтервенція) у виявленні проблеми; І.V). втручання та рішення щодо вирішення як організаційних так і профспілкових проблем (Див. схему№ 1):

ІІІ.Стратегія змін

Рамки втручання



І. Теорія організації

Діагностичні концепції

організації

ІІ. Поведінкові концепції

Проблеми, що повторюються

ІV. Втручання, рішення