Оналізації та перспективи розвитку (матеріали науково-практичної конференції) За загальною редакцією доктора філософських наук, професора Лукашевича М. П. Київ 2009
| Вид материала | Документы |
- За загальною редакцією, 1428.32kb.
- Міжнародне право навколишнього середовища: стан та перспективи розвитку Матеріали Міжнародної, 2897.83kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Загальна редакція програми доктора філософських наук, професора Добронравової І. С.,, 159.98kb.
- Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.
- Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі», 8512.4kb.
- Наукової доповіді, 211.17kb.
Світлинець Ольга
аспірантка Інституту вищої освіти
АПН України
м. Київ
ТУРИЗМ ЯК СОЦІО-КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ
Туризм розглядається автором як багатовимірне соціокультурне і політико-економічне явище, яке сприяє зближенню націй і людей, розширенню культурних контактів і розвитку глобального співтовариства, утворюючи таким чином соціокультурний простір зайнятості населення і творчої самореалізації особистості.
Туризм рассматривается автором как сложное, многомерное социо-культурное и политико-экономическое явление, которое способствует сближению наций и людей, расширению культурных контактов развитию глобального сообщества, образуя тем самым социо-культурное пространство занятости населения и творческий самореализации личности.
Суспільна проблема: Перспективи розвитку туризму в Україні вимагають суттєвого покращання розуміння цієї сфери. В цьому контексті визначення туризму як соціокультурного феномену і простору для творчої самореалізації особистості вимагає співставлення цього поняття з іншими соціальними поняттями та категоріями: соціальне, соціальне явище, соціальний факт, соціальний феномен.
Об’єктом дослідження є туризм як простір для творчої самореалізації особистості і зайнятості населення.
Мета: проаналізувати вітчизняні та зарубіжні дослідження теоретико-методологічних засад функціонування сфери туризму.
Авторська ідея: визначення туризму як простору для творчої самореалізації особистості і зайнятості населення.
Досягнення цієї мети вимагає вирішення таких завдань:
- визначити туризм як соціокультурний феномен;
- здійснити структурно-функціональний дискурс туризму, як простору для творчої самореалізації особистості і зайнятості населення;
Сутнісний зміст: здійснено теоретичний аналіз сфери туризму, що розуміється як різновид соціального простору для творчої самореалізації особистості, де туризм є елементом соціальної реальності, та визначає себе у виконанні певних соціальних функцій — задоволення потреб у пізнанні, відпочинку та здійсненні функцій релаксації, засвідчує при цьому певні стани, зміни, взаємодію і процеси в туристичній сфері.
Методологічні засади та джерела дослідження: робота спирається на на доробки вітчизняних та зарубіжних науковців присвячених сфері туризму Абуков А.Х. [1], Биржаков М.Б. [2], Квартальнов В.А. [5], Лукашевич М.П., [7], Федорченко В.К.[10], що розглядають туризм як багатовимірне соціокультурне і політико-економічне явище, яке сприяє зближенню націй і людей, розширенню культурних контактів і розвитку глобального співтовариства.
Основні результати та наукова новизна дослідження, полягає у визначені туризму як соціокультурного простору, де проходить творча самореалізація особистості.
Теоретичне і практичне значення дослідження: подорож — не лише одна із форм діяльності людини, прояв її способу життя. Людина, що подорожує — це не просто "споживач туристського продукту", що пересувається у просторі і часі, а особистість, яка протягом мандрівок, поїздок, походів прилучається до світу природи і культурних артефактів, до "ціннісних галактик" інших країн, народів, людей. Саме така особистість за нашим переконанням утворює епіцентр філософії туризму.
Чи є туризм простором для творчої самореалізації особистості? В сучасних наукових джерелах характеристики туризму зустрічаються не в цілісному, систематизованому вигляді, а у вигляді розпорошених фрагментів, представлених у різних наукових джерелах з проблем туризму. При цьому аналіз цих фрагментів доцільно представити у трьох дискурсах: 1 Термінологічному; 2 Класифікаційному; 3 Структурно-функціональному.
Термінологічний дискурс має на меті порівняльний аналіз представлених у туризмології визначень туризму для виділення серед них тих, що несуть у собі філософський, зокрема соціокультурний контекст.
Розглядаючи етимологію слова „туризм”, слід зазначити декілька трактувань щодо його походження. Так, відомий представник американсько
школи туристичного бізнесу Джон Уокер посилається на англомовне походження цього терміну. На його думку, слово tourism виникло в англійській мові десь на початку ХІХ ст. Його корінь tour викликає асоціації швидше з „турне” театральної групи, ніж з „індивідуальними поїздками для власного задоволення”, що більш актуально в світлі сучасного вживання цього слова. Вебстерський словник англійської мови дає таке визначення слову tourist: той, хто здійснює поїздку заради власного задоволення чи розширення культурного світогляду. (one, who makes a tour for plersure or culture) [9, 36-38].
З іншого боку, російські автори „Словаря-справочника: Туризм, гостеприимство, сервис” (М., 2002) посилаються на походження терміну „туризм” від латинського tornus — рух по колу, крутити, вертіти.
Обґрунтованим виглядає етимологічне дослідження авторів „Фундаментальної соціології”, т. ХІ (М., 2007) В.І.Добренькова та А.І.Кравченко, за результатами якого вони стверджують, що етимологічно слово „туризм” сягає французького „tour”, що в перекладі значить прогулянку, поїздку [4, 349], „Современный словарь иностранных слов” (СПб., 1994) дає наступне визначення туризму: «Вид активного відпочинку —подорожі (поїздки, походи), які здійснюються організовано чи самостійно для відпочинку, зі спортивною метою (гірський, водний та лижний туризм) або пізнавальними цілями (науковий туризм)» [4, 349].
Зазначимо, що в загальних рисах таке трактування поняття „туризм” увійшло у вжиток у сучасній туризмології. Разом з тим, міра наближення різних авторів до цього визначення досить різна.
Більшість представлених у джерелах туризмології визначень доцільно об’єднати у дві групи.
До першої групи включимо визначення, які можна умовно назвати вузько-галузевими. Кожне з них відображає специфіку тієї чи іншої галузі суспільства — економічної, політичної, культурної, і т.д.
Так, чимало визначень трактують туризм як одну з галузей промисловості, бізнесу. Одним з варіантів такого визначення є підхід з точки зору пропозиції. Ключовою особливістю такого визначення є його фокусування на предметі продаж продукції туристичної індустрії. Предмети споживання — це концептуальне ядро визначення туризму з точки зору пропозиції, його можна сформулювати так: „туризм — це сукупність усіх видів бізнесу, які напряму постачають товари та послуги для сприяння бізнесу, задоволенням та розвагам, вдалині від звичної домашньої атмосфери” [5, 22].
Дещо більш розширене розуміння туризму цієї галузевої спрямованості наводить Джон Уокер. На його думку, туризм можна визначити як науку, мистецтво та бізнес залучення туристів та організації їх перевезення та помешкання, а також створення умов для кращого вдоволення їх потреб та запитів [9, 22].
Порівняльний аналіз визначень туризму галузевої спрямованості здійснив російський туризмолог В.А.Квартальнов. Зокрема, він цитує Дж. Джаффарі (США), який запропонував інше визначення туризму: „Туризм — це навчання людини поза його звичного способу життя, які вдовольняють його потреби, вдалині від імпульсів, які дає домашнє, соціокультурне, економічне та фізіологічне середовище перебування” [5, 22].
Джаффарі та Річі (США) повторили це визначення кількома роками пізніше в якості базового для університетського курсу з вивчення туризму. Мерфі, окреслюючи суспільну базову плановану модель туризму, дає більш вузьке визначення: подорож нерезидентів (туристів, включаючи екскурсантів) до місця призначення та їх тимчасове перебування там до тих пір, поки воно не стане їх постійним місцем проживання, туризм — це поєднання відпочинку та бізнесу.
Визначення Ліпера (Канада) найбільш складне з наведених вище. Він стверджує, що туризм потрібно розглядати як систему, що включає людей, які подорожують на власний розсуд та тимчасово зупиняються поза їхнім звичним місцем проживання на одну та більше діб, включаючи тури, спрямовані на отримання матеріальної вигоди. Елементами такої системи є: туристи, виробничі регіони, транзитні маршрути, регіони призначення та індустрія туризму. Ці п’ять елементів пов’язані між собою просторовим та функціональним зв’язками. Керуючись характеристиками відкритої системи, організація цих п’яти елементів працює всередині великої соціальної системи, взаємодіючи з фізичною, культурною, суспільною, економічною, політичною та технологічною діяльністю.
Близьке до такого розуміння туризму визначається Всесвітньою радою з туризму та подорожей, яка вказала на наступні характеристики сучасного туризму:
• найбільша індустрія туризму, яка має близько $3,5 трлн. обігового капіталу;
• провідний виробник промислової продукції, чий внесок до валового національного продукту складає 6,1 %;
• провідний платник податків;
• роботодавець 127 млн. людей, тобто кожного п’ятнадцятого з усіх працюючих;
• галузь світової економіки, яка найдинамічніше розвивається.
Як бачимо, всі наведені визначення сконцентровані на „економічному” розумінні туризму [9, 36].
Однак, навіть серед науковців та практиків економічного спрямування поширюється розуміння необхідності більш розширеного розуміння туризму, що виходить за межі „індустріального підходу”. Так, для Національної політики навчання туризму (США) типова така дефініція туризму — це „дія та активність людей, які їздять у місце чи місця за межами свого регіону з будь-якою ціллю, за винятком щоденних поїздок на роботу.”
Як бачимо, у цьому визначенні взагалі відсутня та частина туризму, що пов’язана з його організацією. Разом з тим слід погодитись з російським дослідником М.Б.Біржаковим, що туризм хоча й відноситься до класу мандрівок, але на відміну від подорожей, туризм — категорія, яка переживає сильний вплив економіки та політики, на додаток до всього наділений дуалізмом внутрішньої природи явища. На його думку, туризм — це а) особливий масовий рід подорожей з чітко визначеними цілями туризму, які здійснюють власне туристи, тобто діяльність самого туриста, та б) діяльність з організації та здійснення (супроводження) таких подорожей, туристська діяльність. Така діяльність здійснюється різними підприємствами індустрії туризму та суміжних галузей.
Подальшого розширення предметне визначення туризму набуло в роботах російських та українських туризмологів. Зокрема класичне визначення туризму у зазначеній роботі М.Б.Біржакова виглядає так: туризм — це тимчасове переміщення людей з місця свого постійного проживання в іншу країну чи іншу місцевість в межах своєї країни у вільний час з метою отримання задоволення та відпочинку, оздоровчих та лікувальних, гостьових, пізнавальних, релігійних чи в професійно-ділових цілях, але без занять оплачуваною роботою з джерела у відвідуваному місці [2, 22-27].
Саме такі, розширені визначення туризму утворюють другу групу.
Принципового значення для подальшого уточнення змісту поняття „туризм” мають роботи відомого українського філософа В.С.Пазенка. Обґрунтовуючи необхідність створення інтегральної науки — туризмології, він пише: „Одним із чинників, який стимулює створення туризмології, є тенденція перегляду розуміння туризму як суто „індустрії подорожей та відпочинку”, надання цьому розумінню „людського виміру”. А це, в свою чергу, передбачає наголос на світоглядне, культурне, пізнавальне, етичне, комунікативне значення туризму як специфічного соціального інституту і феномену загальнолюдської культури. В цьому аспекті головним об’єктом туризмознавства є не готелі, кемпінги, турбюро і агенції, а людина, що подорожує. Подорож — один із ключових понять тезаурусу туризмознавства: "рід діяльності, який ми називаємо туризмом, включає в себе організацію подорожей і індустрію гостинності" . На значення поняття "подорож” вказують і французькі теоретики: "Так само, як географія знайшла єдність у території, туризмологія повинна знайти свою єдність у "подорожі". Але подорож — не лише одна із форм діяльності людини, прояв її способу життя. Втім людина, що подорожує (вчений, бізнесмен, прочанин, відпочиваючий країнознавець, спортсмен-альпініст чи "молодий шукач пригод") — це не просто "споживач туристського продукту", що пересувається у просторі і часі, а особистість, яка протягом мандрівок, поїздок, походів прилучається до світу природи і культурних артефактів до "ціннісних галактик" інших країн, народів, людей. Саме така особистість за нашим переконанням утворює епіцентр філософії туризму. Саме особистість, тобто індивід, який здатний не просто споглядати світ, або "споживати", використовувати його, в тому числі у варварський спосіб (згадаймо понівечені лісові галявини після туристської "навали" вихідного дня), а милуватися ним, засвоювати багатства природи культури, перетворюючи набуті знання і враження у надбання власної духовності” [12, 27-28].
За такого підходу дедалі більшого поширення набуває розуміння туризму як масштабного соціального явища — соціального феномену.
Так, російські дослідники дають одне з найбільш розширених (і в той же час конкретних) визначень туризму: багатозначний термін, яким позначаються різні сфери цього складного феномену [7, 60]:
1) „тимчасові виїзди (подорожі) громадян Російської Федерації, іноземних громадян та осіб без громадянства з постійного місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових, спортивних, релігійних та інших цілях без занять оплачуваною діяльністю в країні (місці) тимчасового перебування” (закон „Про основи туристської діяльності в РФ” від 1 грудня 1996 р., Додаток №1). Туризм передбачає тимчасове переміщення населення з одного регіону (району, міста, села) в інший, якщо воно не пов’язане з переміною місця проживання чи роботи.
Базовим вважається визначення туризму, прийняте Статистичною комісією ООН в 1993 році, згідно якого туризмом вважається діяльність осіб, які подорожують та здійснюють перебування в місцях за межами їх звичного середовища протягом періоду, який не перевищує року поспіль, з метою відпочинку, діловими та іншими цілями;
2) приватний випадок подорожей з чітко визначеними цілями та поєднуваний з діяльністю з організації та здійснення таких подорожей. В широкому розумінні туризм означає переміщення з одночасною зміною побуту людей. Розвиток туризму перебуває під більш сильною залежністю від стану економіки та геополітичних процесів, які відбуваються як в окремій країні, так і в світі в цілому. В сучасному розумінні туризмом називають діяльність, пов’язану з масовим туристським переміщенням, його матеріальною базою, рівнем обслуговування, досягненнями туристів-спортсменів;
3) форма розумового та фізичного виховання, що реалізується через подорожі;
4) популярна форма організації відпочинку, проведення дозвілля;
5) галузь господарства з обслуговування людей, які тимчасово перебувають поза місцем постійного проживання;
6) сегмент ринку, на якому сходяться підприємства традиційних галузей господарства (транспорт, громадське харчування, готельний бізнес, культура, торгівля та ін.) з метою пропозиції своєї продукції та послуг тур операторам.
Отже, в сучасній туризмології поступово укорінюється саме розширене розуміння туризму.
Туризм розглядається як багатовимірне соціокультурне і політико-економічне явище, яке сприяє зближенню націй і людей, розширенню культурних контактів і розвитку глобального співтовариства. Туризм, як прибуткова галузь економіки, став впливати на політику держав. Світовий досвід і практика економічної, соціальної і політичної стабільності розвинених країн підтверджують факт: географічне положення держави, її природно-кліматичні ресурси і визначні пам'ятки стають загальним благом лише засобами туризму [4, 347-349].
Саме таке розуміння найбільш наближене до розуміння туризму як соціокультурного феномену.
При цьому, культурний ефект від туризму виражається в раціоналізації вільного часу населення, розширенні його духовних і фізичних здібностей. Туризм сприяє збереженню і своєчасній реставрації історичних пам'ятників, архітектурних споруд, поліпшенню екології регіону: починають розвиватися інфраструктура туризму, сервісні служби (дороги, побутові послуги, кафе, ресторани, парки розваг).
Туристи з розвинених країн привозять в країни, що розвиваються, не тільки валюту, але і знання, кваліфікацію, високий рівень освіти і культури, тим самим залучаючи місцеве населення до вищого рівня цивілізованості. В результаті міжнародний туризм виконує латентну функцію освіти, замінюючи аборигенам середню школу і університет одночасно.
Соціальний ефект туризму проявляє себе в збільшенні числа зайнятих, розширенні інвестицій, підвищенні матеріального рівня життя населення регіону. У цій галузі праця не механізована і не може бути механізованою, що дозволяє привертати трудові ресурси, направляючи їх на обслуговування туристів. У 1995 р. кожне 16-е робоче місце в світі припадало на туризм. Згідно даних Міжнародної організації праці (International Labour Organization — ILO), в 1995 р. 11% робочої сили у всьому світі, а це близько 200 млн. чоловік, прямо або опосередковано працювали у сфері туризму. А в 2005 р. вона орієнтовно збільшилася до 340 млн. Стійке зростання кількості туристських прибуттів — застава економічного підйому регіону. Якщо людина не подорожує країною, не зупиняється в готелях, то туди не поступають кошти, отже, менше податків йде до місцевого бюджету; туристи, як правило, ходять в музеї, галереї, купують там сувеніри, не буде туристів — музеї залишаться без коштів. Тут має місце так званий мультиплікативний ефект - прибутки отримують не тільки власники готелів і ресторанів, але і фермери, що поставляють продукти харчування, учбові заклади, в яких вчаться діти персоналу готелів, транспортні підприємства. Успішний розвиток туризму впливає на такі ключові сектори економіки, як транспорт і зв'язок, торгівля, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання і ін.
Розвиток сфери туризму сприяє підвищенню рівня освіти, вдосконаленню системи медичного обслуговування, впровадженню нових засобів розповсюдження інформації. Розвиток індустрії туризму сприяє зниженню рівня безробіття в регіоні, значному збільшенню надходжень до місцевих бюджетів, впорядкуванню територій. Перетворилася і сфера громадського харчування. Відкрито багато невеликих підприємств різного рівня, які в достатній мірі задовольняють попит на послуги харчування, а також кейтерингові послуги (організація банкету, оформлення місць для роздачі пиши і ін.) [4, 347-349].
Культурні і соціальні ефекти, як і туризм в цілому, відчувають вплив соціально-демографічних чинників. Так, зростання тривалості життя в розвинених країнах означає, що люди, вийшовши на пенсію, зможуть проводити в поїздках більшу кількість років, аніж раніше (зрозуміло, якщо розмір пенсії тому сприяє). Завдяки збільшенню оплати праці, наданню робочим і службовцям різних соціальних гарантій і пільг за рахунок підприємств відбулося розширення соціального складу туристів. Багато підприємств включають туризм у свої соціальні програми. Зменшення кількості дітей в сім'ях звільнило час для подорожей молодим парам, а пізніший шлюб, особливо у середнього класу, збільшив кількість років у молоді, які можна витратити на знайомство з іншими країнами.
Нині жінки не поспішають виходити заміж, самі заробляють і відповідно оплачують свою відпустку. Прагнення до здорового способу життя і турбота людей про своє здоров'я розширили спектр медичного і оздоровчого туризму.
Слід зазначити, що таке розуміння туризму як соціокультурного феномену поступово набуває легітимації не тільки у законодавчій базі окремих держав, але й у міжнародних нормативних документах.
Так, у Законі РФ „Про основи туристичної діяльності”: туризм — тимчасові виїзди (подорожі) громадян Російської Федерації, іноземних громадян та осіб без громадянства з постійного місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових, спортивних, релігійних та інших цілях без занять оплачуваною діяльністю в країні (місці) тимчасового перебування.
Українське законодавство закріпило в нормативних актах таке визначення туризму:
Туризм - тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування;…» Закон України "Про туризм" ( 324/95-ВР ) (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., N 31, ст. 241; 2001 р., N 32, ст. 172)
Постійну увагу подальшому розвитку туризму, удосконаленню міжнародної правової бази для його розвитку приділяють міжнародні організації, зокрема Організація Об’єднаних Націй. Так, у 1954 р. нею було прийнято таке визначення. Туризм — це активний відпочинок, який впливає на зміцнення здоров’я, фізичного розвитку людини, і виходить за межі постійного місця проживання.
У 1993 році це визначення набуло уточненого формулювання: туризм — це діяльність осіб, які подорожують і здійснюють перебування в містах за межами звичного їм середовища, протягом періоду, що не перевищує 1 року поспіль, з метою відпочинку, діловими чи дозвіллєвими цілями.
За визначенням ЮНЕСКО, туризм — від'їзд з дому без наміру наживи. Згідно Гаазької декларації по туризму від 1989 р., туризм — переміщення людей з місця їх мешкання і роботи, а також сфера послуг, створена для задоволення потреб, що виникають в результаті цих переміщень. У таких переміщень є чітко поставлена мета — ознайомлення з визначними пам'ятками, лікування, навчання або відпочинок за кордоном. На відміну від нього подорож — переміщення людей у просторі та часі незалежно від мети.
Структурно-функціональний дискурс має на меті здійснити структурно-функціональний аналіз соціо-культурного феномену туризму.
Класифікаційний дискурс засвідчує доцільність здійснення класифікації туризму за такими основними ознаками: мета подорожі, засіб пересування, інтенсивність туристичного потоку, протяжність подорожі у часі, характер організації подорожі [7, 77].