Geum.ru

Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі» 2010

Вид материалаДокументы

Содержание


Аналіз інвестиційного та науково-технічного співробітництва між Україною та Австрією.
міжнародна інноваційна діяльність в Україні
Подобный материал:
1   ...   62   63   64   65   66   67   68   69   ...   141

Аналіз інвестиційного та науково-технічного співробітництва між Україною та Австрією.


Кугуєнко Ж. С. НТУУ”КПІ” УС-91

Динамічно розвивається процес інвестиційного співробітництва між підприємствами Австрії та України. Австрія належить до числа провідних інвесторів української економіки і займає четверте місце після Кіпру, Німеччини та Нідерландів у списку 124 іноземних країн, що вклали свої кошти до України.

 За даними Держкомстату України станом на 01.01.2009 Австрія інвестувала в економіку України 2564,9 млн. дол. США, що складає 6,8% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій в економіку України. На території України існує 456 підприємства з австрійським капіталом.

Найбільш привабливими галузями вітчизняної економіки для інвесторів Республіки Австрія є банківська-фінансова, страхова, а також хімічна та електротехнічна апромисловість й переробка сільськогосподарської продукції.

Крім того, Україна входить до сфери інтересу австрійського капіталу як держава з високими технологічним потенціалом, потенційно містким ринком збуту, розвинутою промисловою інфраструктурою та вигідним географічним розташуванням.

Лідером іноземного інвестування з Австрії в Україну виступає банк “Райффайзен інтернешнл”, який придбав 93,5% активів українського поштово-пенсійного АБ “Аваль” восени 2005 р. на суму 1,028 млрд. дол. США.

Серед інших інвесторів в Україні протягом тривалого часу ефективно працюють СП "Фішер-Мукачево" з виробництва спортивного інвентарю та "Поділля-Обст" з виробництва яблуневого концентрату. 15% акцій “Полтавського гірничо-збагачувального комбінату” володіє австрійська фірма DCM, яка поступово інвестує у технічне переозброєння українського підприємства та має намір збільшити свою частку в ньому. Компанія DCM повідомила також про зацікавленість інвестування й у інші підприємства гірничовидобувної галузі України. У сфері внутрішньої торгівлі розширює свою присутність концерн “Білла”.

Крім „Райффайзенбанку”, в Україні також представлені банк „Австрія Кредитанштальт”, “Перший банк австрійських ощадних кас” (придбання 100% банку “Престиж” на суму близько 100 млн. дол. США) та ”Фольксбанк” (пакет акцій західноукраїнського банку ”Електронік” вартістю 57 млн. євро). У страховій сфері успішно діє компанія „Вінер Штедтіше“, яка володіє контрольними частками вітчизняних страхувальників „Юпітер“, „Глобус“ та „Княжа“. Підписано також угоду між австрійською страховою компанією “Уніка” та українським партнером “Кредо Класік” щодо придбання контрольної частки останньої. Засновано СП “Автострах’, у якому контрольний пакет 51% тримає страхова група “Дженералі”. За спільною участю Європейського банку реконструкції та розвитку, австрійського інвестиційного банку “Райффайзен еволюшн”, швецької групи “Редіссон” та приватних українських інвесторів реалізовано проект будівництва п’ятизіркового готелю „Редіссон САС” у Києві. Загальна вартість інвестиційного проекту оцінюється у 35 млн. дол. США. Сферою нерухомості, а саме будівництвом готельних, офісних та торгівельних комплексів у столиці України, цікавиться також низька інших інвестиційних фондів Австрії.

Успішно ведуться переговори з найкрупнішим нафтогазовим концерном Австрії OMV AG (річний бюджет – понад 7,0 млрд. дол. США) щодо інвестування у видобуток вуглеводів на чорноморському шельфі України.

За даними Держкомстату України станом на 01.01.2009 обсяг інвестицій з України в Австрію становить 2753,0 тис. дол. США.

На території Австрії існує 5 підприємств з українським капіталом.

Отже, взявши до уваги вище перелічені факти, можна чітко сказати, що співробітництво України та Австрії знаходиться на належному рівні. Залучаючи інвестиції в іноземні підприємства, крім одержання власного прибутку, відбувається розвиток економіки двох держав, посилюються міжнародні контакти, відбувається процес інтеграції ринків, господарств даних країн.

Література:

1. Верхогляд В. „Проблеми державного будівництва в умовах європейського шляху розвитку незалежності України". - К., 2001.- С. 324-327.

2. www.ukrexport.gov.ua/ukr/analiz_inv_spivirobnictva/aus/1563.phpl

3. ссылка скрыта


міжнародна інноваційна діяльність в Україні


Куцева К.Ю., УС-51м, НТУУ «КПІ»

У сучасних умовах динамічного розвитку світового господарства щабель розвитку національної інноваційної сфери формує основу стійкого економічного зростання і є необхідною умовою для повноправної участі країни у світовому поділі праці. Формування ефективної НІС дозволяє підвищити інтенсивність економічного зростання країни за рахунок використання дієвих механізмів одержання, передачі та використання у господарській практиці результатів науково-технічної та інноваційної діяльності.

Особливої актуальності питання формування НІС набуває для країн із трансформаційною економікою, оскільки результативність їх інтеграції до світо господарської системи визначається спроможністю суспільних інститутів забезпечити структурно-інноваційні трансформації національного господарства у напрямку побудови економіки знань. У цьому контексті, на особливу увагу заслуговує практика становлення інноваційних процесів у країнах ЦЄ, які сьогодні знаходяться на різних етапах трансформації свої господарських систем і намагаються через використання інтеграційних можливостей та взаємного досвіду скоротити існуючий розрив у рівнях соціально-економічного та технологічного розвитку з розвинутими країнами [1].

Проблема формування основ НІС є актуальною також і для України, з огляду на необхідність реалізації концепції сталого економічного розвитку і підвищення конкурентоспроможності нашої держави, яка значно відстає за низькою показників результативності інноваційного розвитку навіть порівняно з країнами ЦЄ. В Україні досі не має розробленої методологічної основи розвитку НІС, гострою залишається проблема створення дійових інститутів вітчизняної інноваційної сфери. Узагальнення та поширення досвіду, нагромадженого країнами ЦЄ у сфері формування НІС, здатне поліпшити шанс держави на якнайшвидше розв’язати завдання соціально-економічного розвитку і зайняти гідне місце у світі, який постійно глобалізується.

У ХХІ ст. стратегію інноваційного прориву неможливо реалізувати, орієнтуючись на замкнуті рамки науково-технічного потенціалу однієї країни та її внутрішнього ринку. Глобалізація стала епохальною інновацією нашого століття – разом з формуванням постіндустріальної світової цивілізації та інтегрального соціокультурного устрою. В умовах активного розвитку шостого технологічного укладу інноваційне прискорення є основною характеристикою індустріально розвинутих країн світу. Розвиток глобальних наукових і технологічних мереж, які поєднують різні професійні та соціальні співтовариства, сприяє досягненню узгодженої міжнародної співпраці, спрямованої на розв’язання глобальних загальносвітових проблем. Сьогодні міжнародна наукова і технічна співпраця є основним ресурсом розвитку людства, а соціально-економічний розвиток відбувається, головним чином, через поширення досягнень науки і техніки, тобто за допомогою ІД [2].

Однак феномен інтеграції науки і матеріального виробництва склався не одразу. Лише в середині ХVII ст. Бекон Ф. і Декарт Р. сформулювали основні принципи практичної орієнтації науки. Вони запропонували вважати науку живим цілим, яке постійно змінюється і спирається у своєму розвитку на закономірності руху наукового знання, що супроводжується зміною парадигм (від грец. paradiegma – взірець) [1]. З їхньої точки зору, наукові революції відбуваються тоді, коли суспільство усвідомлює, що існуюча парадигма перестала ефективно функціонувати. У такі моменти наступає криза, і відбувається руйнування сформованих теорій та світогляду, проте одночасно на основі нової парадигми формуються нові школи та авторитети. Причому парадигми відрізняються більше ніж за змістом, оскільки вони відображають також особливості науки, яка їх створила. В результаті прийняття нової парадигми нерідко відбувається переосмислення загальної системи знань [3].

Таким чином, у процесі формування сучасних уявлень про природу економічного зростання і роль інноваційних факторів у ньому відбулася зміна трьох парадигм, взятих науковцями за основу своїх теорій. Зокрема, технологічна парадигма основою, якої були теорії циклічного економічного зростання, поступово переросла у техніко-економічну парадигму, ключовим фактором якої були технології та засоби виробництва; у свою чергу останню замінила техніко-соціоекономічна парадигма, в якій фактором економічного розвитку став людський капітал, який постійно трансформується у нові знання.

Література:
  1. Щербин В. Инновационная экономика и экономика знаний / В. Щербин // Наука и инновации. – 2006. – № 5. – С. 56–61.
  2. Санто. Б. Триединство знания и критерий превосходства [Електронний ресурс] /Б. Санто // Инновации. – 2007. –№10(108). – С.19 – 27. – Режим доступу до журн.: ссылка скрыта.
  3. Инновации, источники инновационных возможностей [Електронний ресурс] / Ивановский региональный центр информатизации. – 2007. – Режим доступу до журн.: .ru/proftest/innmeneg/2/part1.php