Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко І. В., Іванишина В. П., Носко М. О., Сидоренко В. К., Кузьомко Л. М., Ляшенко О

Вид материала

Документы

Содержание Використані джерела European experience using dual model pre-professional Використані джерела Методи активізації навчальної діяльності

Подобный материал:

• Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко, 6306.51kb.
• Основы безопасности жизнедеятельности (обж) М. С. Сидоренко,, 1983.12kb.
• Я україни буковинська державна медична академія в. А. Троянський, М. М. Сидоренко, 2652.9kb.
• Г. Г. Файзуллин // Экономика с Х. и перераб предприятий. 2011. № С. 65-67, 248.06kb.
• Т. А. Боровик Инновационные технологии развития музыкальности детей на урок, 22.38kb.
• Сидоренко Александр Михайлович Сидоренко вологодский писатель и поэт. Он оставил знатокам, 48.46kb.
• 19. 00 Малый зал Филармонии галина сидоренко, 80.16kb.
• Положення, 84.19kb.
• Театрально-концертне життя, 82.63kb.
• 1. Зайченко А. Крестьянскому подворью- государственную поддержку // апк: экономика,, 20.47kb.

Використані джерела

1. Кравець Н.Л. Реформування організації профільного навчання старшокласників у гімназіях сучасної Німеччини / Н.Л. Кравець // Наук. зап. Вінниц. держ. пед. ун-т ім. М. Коцюбинського (Серія: Педагогіка і психологія). – Вінниця: ВДПУ, 2004. – № 11. – С. 134-137.
   
2. Фарапонтова А.А. Профориентация школьников в ГДР / А.А. Фарапонтова, С.Н. Чистякова, В.П. Бондарев // Школа и производство. – 1987. – № 9. – С. 62-63.
   
3. Федотова Г.А. Социальное партнерство в профобразовании ФРГ / Г.А. Федотова // Профессио­нальное образование. – 2000. – № 6. – С. 9-11.
   
4. Berufsbildungsbericht 2002. – Bonn: Bundesministerium fur Bildung und Forschung, 2002. – 741 s.
   
5. Еducation in Europe: the main features [навчальний посібник] / за ред. М.П. Лещенко. – Львів: Бискид Біт, 2008. – 241 с.
   

Prihodiy M.

EUROPEAN EXPERIENCE USING DUAL MODEL PRE-PROFESSIONAL
AND PROFESSIONAL EDUCATION YOUTH

The article deals with features dual model and pre-professional training for students to work on the example of Germany.

Key words: dual model, pre-vocational education, vocational education, secondary education.

Стаття надійшла до редакції 19.10.2010


УДК 371.134

Процко Х.В. 

Актуальні проблеми підготовки учителів технологій
до профрієнтаціної роботи у загальноосвітнй школі

У статті розглянуто стан підготовки майбутніх учителів технологій до профорієнтаційної роботи у загальноосвітній школі відповідно до сучасних вимог суспільства.

Ключові слова: профорієнтаційна компетентність, професійна орієнтація, учитель технологій, Болонський процес, компетентнісний підхід.

Проблема надання якісної профорієнтаційної допомоги молоді особливо актуальна при наявності широкого розмаїття нових професій. Світ професій досить рухливий. Одні професії відходять у минуле, інші – з’являються. Майбутнім абітурієнтам досить важко правильно визначити трудовий шлях. Під час вибору професії важливо навчити молоду людину правильно враховувати свої інтереси та схильності, інтереси держави, потреби ринку праці у тих або інших фахівцях.

Насьогодні, через неузгодженість дій усіх ланок, що здійснюють профорієнтаційну роботу, виникає невідповідність між попитом та пропозицією професій на ринку праці, особливо це стосується професій виробничої сфери. Як наслідок наша держава перенасичується економістами, юристами та іншими фахівцями гуманітарного профілю, в той час як фахівців сфери матеріального виробництва дедалі меншає.

Вирішення зазначеної проблеми повинно здійснюватись за рахунок спільної роботи школи, сім’ї, суспільства, результатом якої є самостійне професійне самовизначення особистості. Тому головне завдання школи і суспільства полягає в організації допомоги кожному учню у виборі професії з урахуванням суспільних і особистісних потреб та психофізіологічних якостей.

Найсприятливіші умови для здійснення профорієнтаційної роботи у школі серед усіх навчальних предметів має освітня галузь "Технології". Основою для цього є зміст та дидактичні завдання навчального предмету. Уроки технологій мають всі підстави і можливість для вирішення багатьох соціально-педагогічних проблем формування інтересу до професій матеріальної сфери. На таких заняттях учні отримують базові знання, у них формуються уміння та навички, які лежать в основі свідомого вибору даних професій і спеціальностей.

Таким чином, вчитель технологій є інтегруючою ланкою між реалізацією вимог суспільства до трудових ресурсів та самою особистістю з врахуванням її здібностей та інтересів.

Спираючись на зазначене, маємо підтвердження, що сучасний учитель технологій має недостатню підготовленість до проведення профорієнтаційної роботи у загальноосвітній школі.

Отже, для забезпечення відповідної підготовки майбутнього вчителя технологій щодо реалізації мети професійної орієнтації в загальноосвітній школі необхідно врахувати реформи освіти, які відбуваються на фоні глобалізації, інтеграції освітніх процесів, трансформації суспільного устрою. Зазначені процеси породили розробку та впровадження нових освітніх стандартів для вищої школи з акцентом на професійні стандарти та з орієнтацією на компетентнісний підхід до освіти.

Встановлено, що на сьогодні, однією з найважливіших сфер розвитку євроінтеграції є сфера вищої освіти, де вона набула форм Болонського процесу. Згідно з цілями Болонського процесу освітні системи країн-учасниць повинні бути змінені, щоб сприяти: полегшеному переїзду громадян з метою подальшого навчання чи працевлаштування у Зоні європейської вищої освіти; зростанню привабливості європейської вищої освіти; розширенню Європи та забезпеченню її подальшого розвитку як стабільного, мирного, толерантного суспільства. У зв’язку з цим набуває актуальності поняття компетентності особистості [1].

Компетентності, на думку багатьох міжнародних експертів, є тими індикаторами, що дозволяють визначити: готовність учня-випускника до життя; до свідомого вибору професії; його подальшого особистого розвитку; спроможність до активної участі в житті суспільства. Орієнтуючись на сучасний ринок праці, освіта до пріоритетів сьогодення відносить уміння оперувати такими технологіями та знаннями, що задовольнять потреби інформаційного суспільства, підготують молодь до нових ролей у цьому суспільстві.

О
© Процко Х.В., 2010
тже, перед вищою освітою постає завдання оновлення переліку педагогічних технологій, якими володіють вчителі, як процесуальної умови реалізації компетентнісного підходу до навчання. Традиційними педагогічними технологіями, розробленими для знаннєвого підходу, неможливо продуктивно формувати компетентності учнів.

Об’єктивною проблемою впровадження компетентнісного підходу до навчання є необхідність адаптації всіх навчальний предметів відповідно до нових вимог. Зазначене положення відноситься і до професійної орієнтації, оскільки, кожний випускник загальноосвітньої школи опиняється перед вибором майбутньої професії.

Професійна орієнтація населення є науково обґрунтованою системою взаємопов’язаних економічних, соціальних, медичних, психологічних і педагогічних заходів, спрямованих на активізацію процесу професійного самовизначення та реалізації здатності до праці особи, виявлення її здібностей, інтересів, можливостей та інших чинників, що впливають на вибір професії або на зміну виду трудової діяльності [2].

Сучасна мета вищої освіти полягає у формуванні обдарованої, розвиненої та компетентної особистості, яка застосовуватиме знання та уміння не лише для росту своєї професійної кар’єри, а й буде наполегливо їх вдосконалювати, робити якіснішими, гармонійно розвиватися в усіх сферах життя та діяльності.

Під час підготовки майбутніх учителів технологій до профорієнтаційної роботи у загальноосвітній школі необхідно спрямувати увагу на формування профорієнтаційної компетентності, яка є складовою частиною професійної компетентності.

Профорієнтаційна компетентність майбутніх учителів технологій полягає у наявності здібностей, знань, умінь, навичок, установок, переконань, поглядів, мотивів, вольових, інтелектуальних якостей, ціннісних орієнтацій, необхідних для проведення профорієнтаційної роботи та характеризується як інтегративна система, яка містить здатність майбутніх учителів здійснювати професійні функції в процесі профорієнтаційної роботи, враховуючи різні освітні потреби учнів, забезпечуючи обґрунтоване спрямування професійного самовизначення та створюючи умови для його здійснення.

У науковій літературі питанням компетентності цікавилися такі науковці: М. Бернадський, В. Введенський, О. Дахін, Дж. Равен, І. Зимня, О. Овчарук, О. Пометун, С. Трубачова, А. Хуторський. Професійну компетентність розглядали Н. Бібік, Б. Габрічидзе, І. Єрмакова, В. Коланда, А. Маркова, В. Монахов, А. Нижников, Я. Савченко.

Компетентність учителя здебільшого у сфері педагогічної діяльності досліджували: В. Бондар, Т. Волобуєва, І. Зязюн, В. Кальней, Г. Коджаспірова, Л. Крамущенко, І. Кривонос, Д. Мазоха, А. Радченко, В. Семиченко, В. Сластенін, Е. Соф’янц, Н. Тарасевич, Р. Хмелюк, Л. Хоружа, С. Шишов та інші. Особистісні якості в структурі педагогічної компетентності виокремлено С. Вершловським, А. Деркачем, В. Зазикіним, М. Ігнатенком, Т. Ільїною, І. Колесніковою, Н. Кузьміною, В. Лозовецькою. Компетентність інженерів-педагогів представлено у працях Л. Тархан. Однак питання профорієнтаційної компетентності майбутніх учителів трудового навчання залишається поза увагою дослідників чи розглянуто недостатньо.

Дослідження вчених, зокрема: С. Карпіловської, Є. Клімова, І. Назімова, Є. Павлютенкова, А. Сазонова, В. Сидоренка, В. Симоненка, Д. Тхоржевського, Б. Федоришина, М. Чистякова, С. Чистякової, М. Янцура мають вагомий внесок у розвитку державної системи профорієнтації в умовах профільного навчання.

Дидактичним та методичним основам підготовки вчителя технологій присвячено дисертаційні дослідження В. Харламенко (автором доведено та розкрито систему професійної орієнтації, розроблено дидактичні основи курсу) та М. Ховрич (у роботі обґрунтована необхідність підготовки методиста до професійної орієнтації в процесі навчання у вищих педагогічних навчальних закладах).

Водночас питання підготовки вчителя технологій до профорієнтаційної роботи в загальноосвітній школі відповідно до сучасних вимог суспільства потребує його нагального та подальшого адекватного розгляду та розробки.

Питання підготовки майбутніх учителів до профорієнтаційної роботи вже розглядалося у педагогічній практиці, але входження України до Болонського процесу вимагає від системи освіти впровадження загальноєвропейських стандартів. Тобто визнання дипломів нашої держави на міжнародному рівні. Однією з таких вимог є спрямування навчально-виховного процесу на компетентнісний підхід. Тому актуальність підготовки майбутніх учителів технологій до профорієнтаційної роботи у загальноосвітній школі в контексті компетентнісного підходу є обґрунтованою, адже комплексним, всебічним вивченням і впровадженням даного питання в систему освіти в педагогіці досі не займалися.

Наукові дослідження чи розвідки щодо формування профорієнтаційної компетентності майбутніх учителів технологій висвітлювали лише її окремі аспекти, відтак подальшого удосконалення потребує підготовка до профорієнтаційної роботи, що зумовлено:

• необхідністю проведення профорієнтаційної роботи в загальноосвітній школі на основі компетентнісного підходу відповідно до світової освітньої системи та відсутністю належної науково обґрунтованої та експериментально перевіреної методики підготовки майбутніх учителів технологій за цим напрямом;
  
• потребою педагогічної освіти в кваліфікованих спеціалістах, які володіють високим рівнем профорієнтаційної компетентності, та традиційним змістом професійної підготовки вчителів;
  
• потенційною можливістю процесу професійної підготовки вчителів технологій та відсутністю обґрунтування педагогічних умов формування профорієнтаційної компетентності майбутніх учителів технологій.
  

Формування профорієнтаційної компетентності майбутніх учителів технологій сприятиме підвищенню ефективності підготовки вчителів технологій до профорієнтаційної роботи у загальноосвітній школі. Необхідний комплекс діагностичних методик дозволить надавати учням загальноосвітніх шкіл допомогу у їх подальшому самовизначенні та плануванні свого майбутнього.

Використані джерела

1. Зимняя И. А. Ключевые компетентности как результативно-целевая основа компетентностного подхода в образовании. Авторская версия / И.А. Зимняя. – М. : Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 2004. – 42 с.
   
2. Концепція державної системи професійної орієнтації населення [Електронний ресурс] / Нормативний документ Кабінету Міністрів України / Режим доступу : ссылка скрыта.
   

Protsko C.

Topical problems of preparedness of technology teachers to be
to vocational guidance work at the comprehensive school

The article considers a level of preparedness of technology teachers to be to vocational guidance work at the comprehensive school according to requirements of modern society.

Key words: vocational guidance competence, vocational guidance, technology teacher, competence approach.


Стаття надійшла до редакції 14.10.2010


УДК 370.3

Вдовенко І.С.

МЕТОДИ АКТИВІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ

У статті розглядається проблема активізації навчальної діяльності студентів педагогічних університетів з точки зору реалізації діяльнісного підходу, аналізуються основні складові проблеми, обумовлюються шляхи її вирішення.

Ключові слова: активізація навчальної діяльності, професійна освіта, діяльнісний підхід, професійно-педагогічна діяльність.

В епоху широкого культурного обміну, науково-технічного прогресу і ринкових відносин виникає гостра необхідність у якісних професійних знаннях майбутніх фахівців. Тому виховання позитивного ставлення до навчальної діяльності належить до числа тих важливих проблем, від вирішення яких значною мірою залежить підготовка майбутнього фахівця. Це складний педагогічний процес. Тим більше що багато студентів, для яких деякі навчальні предмети є тільки лише загальноосвітніми дисциплінами і вони не пов’язують їх вивчення з своєю майбутньою спеціальністю.

Ц
© Вдовенко І.С., 2010
я обставина значно ускладнює процес навчальної діяльності. Крім того, не всі студенти з перших днів навчання у вищому навчальному закладі можуть приступити до вивчення навчальних предметів згідно з вимогами вищого навчального закладу. Причини тут різні: є прогалини в знаннях, не сформувалася звичка працювати самостійно вдома, користуватися науковою літературою. У багатьох студентів переважає думка, що вони взагалі не здатні оволодіти певним навчальним предметом, тому і не навчаються в повну силу.

Дуже важливо створити оптимальні умови для успішної навчальної діяльності студентів, допомогти їм адаптуватися до нових умов навчання, заохочувати прагнення засвоїти професійні знання. Висока мотивація навчання може стати чинником, що формує особистість студентів, сприяє їх різнобічного розвитку та реалізації їх можливостей у майбутній професійній діяльності. Все це можливо завдяки вирішенню проблеми активізації навчальної діяльності студентів.

Питання активізації діяльності особистості в процесі навчання має таку ж давню історію, як і саме навчання. Одним з перших прихильників активного навчання був Я. Коменський, який вже у XVII столітті закликав "вчити дітей мислити". Він же говорив, що тільки ті знання є повноцінними, усвідомленими у повному сенсі, якими людина може користуватися в житті, на практиці.

Ідею активізації навчання за допомогою наочності, шляхом спостереження та узагальнення і самостійних висновків проповідували на початку XIX століття такі видатні педагоги, як І. Песталоцці і А. Дистервег. А. Дистервег писав, що розвиток і освіта жодної людині не можуть бути віддані або повідомлені. Кожен, хто бажає до них прилучитися, повинен досягти цього власною діяльністю, власними силами і напругою. Викладач не має права забувати мудрий вислів Плутарха: "Голова студента не посудина, яку потрібно наповнити, а факел, який потрібно запалити".

Р. Нізамов зазначає, що "пізнання не просто сприйняття того, що лежить на поверхні, а дослідження внутрішньої природи предмета, явищ, воно вимагає високої активності особистості". Саме тому важливо, щоб викладач, проводячи практичні заняття зі студентами або, читаючи лекції, активізував діяльність самих студентів. У більшості своїй викладачі вищої школи вдосконалюють майстерність шляхом "спроб" та "помилок", витрачаючи на це іноді половину своєї практичної діяльності [6].

Майстерність викладача вищої школи полягає в тому, щоб задовольнити допитливий розум студента, змусити діяти його, здобуваючи знання, але змушувати не насильством, а інтересом, збудженням допитливості. Будь-якій людині властива жага дій не тільки фізичних, а й розумових. Необхідно включати студентів у процес навчальної діяльності як активних співучасників, а не пасивних слухачів. Таке заняття буде цікавим і викладачеві і студенту. "Зробити учня уважним – значить, перш за все, організувати діяльність, яка від нього вимагається. Особливо це важливо у випадку сприйняття. Адже слухати вчителя потрібно вміти, щоб витягти зміст, дізнатися, зрозуміти. Домінування свідомості, єдність діяльності і свідомості вимагає усвідомлення учнями результату кожного окремого етапу навчального дії " [2].

При цьому практичне заняття або лекція будуються таким чином, щоб студент побачив складність проблеми, її нездоланність, а далі організувати дії студента так, щоб, він своїми силами подолав цю складність і отримав радість пізнання, радість нового і відчув силу наукових методів пізнання природи, її предметів і явищ.

Необхідно формувати у студентів внутрішні мотиви, що стимулюють потреби у вивченні різноманітних навчальних дисциплін. Більше того, важливо, щоб суспільство заохочувало фахівців, які мають високу професійну компетентність.

Розвиток пізнавальної активності поза діяльності неможливо. "Активність" і "діяльність" два взаємозалежних і взаємообумовлених поняття. Активність студента – це прояв потреби його життєвих сил, тобто іншими словами активність – це передумова і результат його розвитку. Будь-яка діяльність, що здійснюється людиною, приводить в активний стан його фізичні та духовні сили [3]. Діяльність – це активний стан людини. Тому й активність студента може бути виражена через різні види діяльності: трудову, пізнавальну, громадську та ін.

Активізуючи навчальну діяльність студентів, необхідно прагнути реалізувати головну мету навчання майбутніх фахівців: виховання, розвиток і навчання студентів засобами навчальних предметів на основі і в процесі практичного оволодіння ними майбутньою професійною діяльністю. Нам представляється можливим розвинути у студентів бажання і вміння вчитися, формувати свідоме ставлення до навчання, прищеплювати потребу активної участі у навчально-виховному процесі. Для цього можна розширити професійну компетенцію студентів, розширити їх кругозір. Ми прагнемо, щоб навчання студентів стало дієвим засобом пізнання і залучення студентів до різних сфер людської діяльності. Діяльність людини має найважливіше властивість – постановка цілей.

Людина не тільки змінює форму того, що дано природою, а й здійснює разом з тим свою свідому мету, яка як закон визначає спосіб і характер її дій. Дуже важливо, щоб студент зумів самостійно поставити мету. Мета, яка виходить від викладача – це постановка цілей, орієнтують студента на рівень виконавської активності. А мета викладача в сучасних умовах, в сучасному світі – навчити студента міркувати, думати, мислити. Основна тенденція освіти на сьогоднішній день – це "якість способу навчання". Інакше кажучи, важливо, щоб студент не тільки вивчив і запам’ятав навчальний матеріал, передбачений програмою, а навчився б мислити і міркувати. Це важке, але важливе педагогічна завдання [5].

Пізнаючи світ, людина узагальнює результати чуттєвого досвіду, відображає загальні властивості речей. Для пізнання навколишнього світу недостатньо лише помітити зв’язок між явищами, необхідно встановити, що цей зв’язок є загальною властивістю речей. На цій узагальненій основі людина вирішує конкретні пізнавальні задачі.

Нам здається, що тільки в діяльності можна виховувати і розвивати в студентах пізнавальну активність, тому що "діяльність основа розвитку людини, формування в ній цінних особистісних якостей, активної життєвої позиції" [4].

Завдання викладача полягає в тому, щоб пробудити інтерес студентів до занять з свого предмету, включати їх в активну діяльність при його вивченні. Для цього потрібно привернути увагу студентів до змісту навчального матеріалу, стимулювати їх активність, розвивати навички творчого і самостійного оволодіння знаннями, розкривати практичне значення знань та умінь в роботі майбутнього фахівця.

Негативне або індиферентне ставлення студентів часто викликано нерозумінням громадського та особистого сенсу отримання знань, не сформованістю пізнавальних інтересів, наявністю великих пробілів у знаннях. Слід переконувати студентів в тому, що умовою успіху в будь-якій сфері діяльності, навіть при наявності певної здатності до неї, є працьовитість, любов до справи і почуття відповідальності. Буває й так, що на рівень прагнення вчитися впливає та обставина, що студент постійно свою діяльність порівнює з навчальною діяльністю інших. І якщо він бачить, що його відсталість у навчанні більше, ніж у інших студентів, а успіхи менше, ніж в інших, то студент часто втрачає віру у свої сили. Іноді це змушує його визначити низький рівень своїх прагнень.

Найважливішою умовою виховання позитивного ставлення до навчання та активізації навчальної діяльності студентів є створення позитивних переживань, пов’язаних з усім тим, що супроводжує засвоєння даного предмета.

Одночасно переживання збуджують активність. Позитивні переживання перебувають у прямій залежності від мотивації. При високій мотивації студент проявляє активність, а за низької – пасивність. Заохочення прагнення до отримання нових знань, як показує наше дослідження, сприяють такі мотиви [7]:

– значимість знань навчальних предметів для майбутньої професійної діяльності фахівця;

– забезпечення професійної спрямованості змісту навчання;

– зв’язок навчання з життям, з майбутньою професійною діяльністю;

– застосування знань на практиці.


Наше дослідження показує також, що структура мотивації значною мірою залежить від обсягу знань студентів, від системи вироблених ними умінь учитися.

Однією важливою умовою активізації навчальної діяльності студентів слід вважати індивідуалізацію навчання. Це одна з найважливіших проблем навчання, тому що дозволяє більше використовувати індивідуальні можливості студентів як в умовах колективної роботи на аудиторних заняттях, так і в самостійній діяльності в позааудиторний час. Ігнорування особистісної індивідуалізації залишає невикористаними великі внутрішні резерви особистості студента. Важливий і сам підхід до студента як особистості. Тому, організовуючи навчальну діяльність, необхідно використовувати прийоми, способи, вправи відповідно потребам і здібностям студента.

Необхідно, щоб матеріал, що вивчається на заняттях, був досить складним, але доступним так, щоб перед студентом стояла досить складна проблема, але така, яку може вирішити студент. Дуже легкий матеріал для вивчення або незбагненний за ступенем складності матеріал буде для студентів нецікавим. Тому навчальний матеріал рекомендується відбирати на основі інтересів студентів.

Інша умова, яка необхідна для активізації навчальної діяльності студентів – це атмосфера спілкування. Здатність викладача створити сприятливу атмосферу на занятті стимулює активність студентів. Доброзичливий тон викладача, створюваний ним психологічний комфорт на занятті, ввічливе, шанобливе ставлення до студентів, справедливість сприяють тому, що у студентів зникає страх помилитися і страх висловлювання. Важливо, щоб викладач був гуманним, вмів знайти для кожного студента добрі слова. Це стимулює бажання вчитися. За відсутності належного психологічного клімату студенти зазвичай ставляться до навчання формально [6].

Виходячи з передумови, що весь процес навчання спрямований на виховання позитивного ставлення до навчальної діяльності, слід враховувати ту обставину, що він повинен впливати і на підготовку висококваліфікованого фахівця. Тому активізація навчальної діяльності, підвищення її ефективності є головною метою.

Тільки яскраве, цікаве, багате інформацією заняття може підтримувати інтерес до вивчення нового матеріалу. Але часто замість цікавих лекцій, читаються нудні. Багато викладачів вважають, що для вищої школи, а тим більше для університету, головне – це науковість інформації. Але заняття або лекція, характеризуються найвищим науково-теоретичним рівнем, виявляться на ділі марними, якщо при їх проведенні не буде забезпечено ефективне сприйняття студентами викладеного матеріалу, якщо в методичні побудові заняття не будуть враховані психолого-педагогічні закономірності навчальної діяльності студентів та їх інтереси.

Пізнавальний інтерес – вибірна спрямованість особистості на предмети і явища, що оточують дійсність. Ця спрямованість характеризується постійним прагненням до пізнання, до нових, більш повним і глибоким знанням. Систематично зміцнюючись і розвиваючись, пізнавальний інтерес стає основою активізації навчальної діяльності студентів. Під впливом інтересу до предмета у студента постійно виникають питання, відповіді на які він сам активно шукає. При цьому пошукова діяльність відбувається з захопленням, студент відчуває емоційний підйом, радість від успіху.

Пізнавальний інтерес позитивно впливає не тільки на процес і результат діяльності, але і на протікання психічних процесів мислення, про які ми вже говорили: уява, пам’ять, увага, які під впливом пізнавального інтересу набувають особливу активність та спрямованість. Пізнавальний інтерес – це один з найважливіших мотивів навчання студентів. Під впливом інтересу навчальна діяльність навіть у слабких студентів протікає більш продуктивно.

Таким чином активізація навчальної діяльності без розвитку пізнавального інтересу не тільки важка, але практично і неможлива. Ось чому в процесі навчання необхідно систематично започатковувати, розвивати і зміцнювати пізнавальний інтерес студентів і як важливий мотив навчання, і як стійку рису особистості, і як могутній засіб навчання, що виховує, підвищення його якості, і як умова активізації навчальної діяльності студентів.