Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко І. В., Іванишина В. П., Носко М. О., Сидоренко В. К., Кузьомко Л. М., Ляшенко О

Вид материала

Документы

Содержание Використані джерела Teaching skills as the condition of future primary school teacher s successful professional activity Формування готовності майбутніх учителів Forming of readiness of future teachers Підвищення якості підготовки

Подобный материал:

• Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко, 6306.51kb.
• Основы безопасности жизнедеятельности (обж) М. С. Сидоренко,, 1983.12kb.
• Я україни буковинська державна медична академія в. А. Троянський, М. М. Сидоренко, 2652.9kb.
• Г. Г. Файзуллин // Экономика с Х. и перераб предприятий. 2011. № С. 65-67, 248.06kb.
• Т. А. Боровик Инновационные технологии развития музыкальности детей на урок, 22.38kb.
• Сидоренко Александр Михайлович Сидоренко вологодский писатель и поэт. Он оставил знатокам, 48.46kb.
• 19. 00 Малый зал Филармонии галина сидоренко, 80.16kb.
• Положення, 84.19kb.
• Театрально-концертне життя, 82.63kb.
• 1. Зайченко А. Крестьянскому подворью- государственную поддержку // апк: экономика,, 20.47kb.

Використані джерела

1. Педагогічна майстерність / за ред. І.А.Зазюна. – К.: Вища школа, 2004.
   
2. Актуальні проблеми підготовки педагогічних кадрів до творчої професійної діяльності: Зб. наук. праць. – К., 1993. – 240 с.
   
3. Педагогічна творчість і майстерність: Хрестоматія / Уклад. Гузій Н.В. – К.: ІЗМН, 2000. – 168 с.
   
4. Вчителю про педагогічну техніку / За ред. Л. І. Рувінського. – М.: Педагогіка, 1987. – 154 с. – Рос. мовою.
   
5. 5.Концепція безперервної системи національного виховання. – К.: Освіта, 1994.
   
6. Основы педагогического мастерства / И.А.Зязюн и др. – Москва: Просвещение, 1989. – Гл. 1-3. – С. 126-134.
   
7. Макаренко А.С.Сочинения в семи томах. – Москва, 1957.
   
8. Сухомлинський В. Сто порад учителеві // Вибрані твори: У 5 т. – К.: Рад. шк., 1976. – Т. 2. – С. 419–654.
   

Poda V.

TEACHING SKILLS AS THE CONDITION OF FUTURE PRIMARY SCHOOL TEACHER S SUCCESSFUL PROFESSIONAL ACTIVITY

The article deals with the aspects of future primary school teacher’s pedagogical technique forming as the basis pedagogical teaching skills.

Key words: primary school teachers, pedagogical technique, teaching skills.


Стаття надійшла до редакції 4.06.2010


УДК 371.134

Піскун Н.М., Торубара М.О.

ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ
ДО ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

В статті проведено теоретичне обґрунтування структурних компонентів готовності майбутнього вчителя технологій до професійної діяльності, яке визначає його здатність самостійно, професійно грамотно трудитися на педагогічній ниві.

Ключові слова: готовність, компоненти готовності, діяльність, педагогічний процес.

Постановка проблеми. У зв’язку з реформуванням освіти в Україні перед педагогічною системою країни особливо гостро постала проблема навчання і виховання майбутніх учителів, які б мали високий рівень професіоналізму, творчої активності, відповідально ставилися до результатів своєї діяльності.

Розв’язання цієї проблеми багато в чому залежить від формування готовності майбутніх учителів до педагогічної діяльності. Вона дає можливість упевнено почуватись на місці вчителя, швидше адаптуватися до шкільних умов, успішно вирішувати складні завдання навчально-виховної роботи, вивчати особистісні якості та властивості учнів, визначати оптимальні засоби педагогічного впливу, глибоко аналізувати результати своєї діяльності, справлятися з емоційними, фізичними навантаженнями, оптимально будувати стосунки з школярами.

Мета статті – теоретично обґрунтувати структурні компоненти готовності майбутнього вчителя технологій до професійної діяльності, визначити особливості методики формування професійної готовності до здійснення педагогічної діяльності.

Виклад матеріалу. Проблема готовності в педагогіці вивчалась у різних аспектах та дискурсах, виявленню особливостей готовності в різних видах діяльності присвячені роботи Б. Ананьєва, Ю. Васильєва, Ф. Генова, В. Дорохіна, К. Дурай-Новакова, Л. Кандибовича, Л. Карамушки, Д. Каца, О. Ковальова, Л. Кондрашової, В. Копоруліної, О. Лазурського, С. Максименка, О. Мороза, В. Сластьоніна, М. Сметанського, Р. Хмелюка, Д. Узнадзе та інших.

Досліджуючи професійну готовність (Д. Мазоха), професійно-педагогічну (В. Бондар, А. Капська, С. Коришенко, І. Пастир, І. Підласий, О. Ярошенко), методологічну підготовку педагога (В. Кушнір), психологічну готовність (В. Дорохін, С. Равіков, В. Моляко, А. Проскура), мотиваційну (Е. Томас), морально-психологічну (Л. Кондрашова, С. Ніколенко, Г. Штельмах) встановили, що процес професійного становлення особистості – складний процес, при якому особистість поступово переходить із одного стану в інший. Саме при формуванні готовності до майбутньої вчительської діяльності важливо акцентувати увагу на якостях і властивостях особистості, які становлять основу готовності до успішного виконання професійних функцій.

Слід зазначити, що феномен готовності є предметом вивчення як педагогів, так і психологів. Перші (М.В. Кузьміна, О.О. Григор'єва, С.І. Кисельгоф, Г.О. Засобіна, Л.Г. Соколова, Г.І. Метельський, В.К. Єльманова, А.А. Акімова та ін.) акцентують увагу на виявленні факторів і умов, дидактичних та виховних засобів, що дають змогу керувати становленням і розвитком учителя. Психологи (Ф.М. Гоноболін, В.О. Сластьонін, А.І. Щербаков та ін.) орієнтуються на встановлення характеру зв’язків і залежностей між станом готовності та ефективністю діяльності.

Різні підходи до дослідження професійної діяльності вчителя зумовили і різні результати. Так, при першому підході результатом дослідження є перелік знань, умінь і навичок, які повинен мати педагог. При другому – сукупність професійних особистих якостей, які забезпечують результативність педагогічної діяльності.

Цілком очевидно, що процес професійного становлення студентів у педвузі стає можливим лише при наявності певного мінімуму умов як об'єктивного, так і суб'єктивного порядку [2].

Н
© Піскун Н.М., Торубара М.О., 2010
едооцінка проблеми формування педагога як особистості, індивідуальності, що досконало володіє професійними знаннями і вміннями, пояснює ті недоліки, які, на жаль, ще мають місце в підготовці студентів до роботи в школі. Одним із шляхів усунення цих недоліків є виявлення й опис якостей і властивостей особистості сучасного вчителя, які є показниками його морально-психологічної готовності до професійної діяльності, і визначення оптимальних умов, що забезпечують формування готовності до педагогічної роботи в навчально-виховному процесі педагогічного інституту [6].

Процес професійного становлення особистості – складний процес, при якому особистість поступово переходить із одного внутрішнього стану в інший. Якості особистості динамічні. Тому при формуванні готовності до майбутньої вчительської діяльності важливо акцентувати увагу на «структурних ланках» особи, які становлять основу готовності до успішного виконання професійних функцій. У цьому плані необхідні комплексні дослідження, які розкрили б специфіку і різноманітність умов, що забезпечують результативність виховання морально-психологічної готовності студентів до педагогічної праці. Слід чітко визначити, які конкретно психологічні процеси і якості майбутнього педагога потрібно зробити предметом вивчення, щоб одержати дані про характер тієї внутрішньої діяльності студентів, яка забезпечує їх становлення як спеціалістів.

Готовність – це не лише запас професійних знань, умінь і навичок, а й такі риси особистості, які забезпечать успішне виконання професійних функцій: переконання, педагогічні здібності, інтереси, професійна пам'ять, мислення, увага, педагогічна спрямованість думки, працездатність, емоційність, моральний потенціал особистості, тобто ставлення, до явищ, подій, професійних обов'язків з точки зору моральних суспільних норм та вимог обраної професії учителя [3].

Ядро готовності становлять психічні процеси, властивості, які значною мірою зумовлюють появу «настрою» на сумлінну діяльність, виявляються фундаментом якостей особистості, які забезпечують результативність цієї діяльності.

Якості і психологічні властивості особистості, які характеризують морально-психологічну готовність, – це складне динамічне утворення, логічною основою якого є потребово-мотиваційна сфера особистості, її позиція. Морально-психологічна готовність випускника педвузу до педагогічної праці – це складне сполучення психічних особливостей та моральних якостей особистості, які становлять основу установки майбутнього вчителя на усвідомлення функцій педагогічної праці, професійної позиції, оптимальних способів діяльності, співвіднесення своїх здібностей з подоланням труднощів, які виникають при вирішенні професійних завдань та досягненні спланованих результатів [5].

Суть готовності до педагогічної діяльності не може бути зведена до єдиних проявів моральних чи психологічних якостей і властивостей особистості чи виведена тільки з свідомості чи поведінки. Готовність фіксує відношення свідомості і поведінки, суб'єктивності і об'єктивності свідомості, що стійко проявляється в професійній діяльності, стосунках, закріплена в рисах характеру. Це значить, що зміст її складає такі інтегральні характеристики особистості, які включають в себе інтелектуальні, емоційні і вольові властивості, професійно-моральні переконання, потреби, звички, знання, вміння і навички, педагогічні здібності [2].

У визначенні змісту, структурних компонентів готовності студента до вчительської діяльності у психолого-педагогічній літературі немає єдиного підходу. На наш погляд, більш повно зміст і структурні компоненти такої готовності виділені у роботах М.І. Дяченка і Л.А. Кандибович. Розглядаючи готовність як складне психологічне утворення, вони вичленовують у структурі її змісту такі компоненти: мотиваційний, орієнтаційний, операційний, вольовий і оцінюючий. Але така структура готовності не розкриває всіх змістовних сторін цього феномена. Здатність людини до професійно-педагогічних суджень не може розглядатися ізольовано від становлення діяльного ставлення особистості до обраної професії. Тому емоційний компонент готовності, який не має відображення в наведеній вище структурі, є суттєвою характеристикою змістовної сторони розглянутого явища. Як важливий показник професійної надійності особистості, морально-психологічна готовність являє собою багатомірну систему, що включає в себе в стійкій єдності такі компоненти:

• мотиваційний (професійні установки, інтереси, прагнення займатися педагогічною роботою);
  
• орієнтаційний (ціннісно-професійні орієнтації, основою яких є професійна етика, професійно-педагогічні ідеали, погляди, принципи, переконання, готовність діяти відповідно до них);
  
• пізнавально-операційний (професійна спрямованість уваги, уявлень, сприймання, пам'яті, педагогічне мислення, педагогічні здібності, знання, дії, операції і заходи, необхідні для успішного здійснення професійної діяльності);
  
• емоційно-вольовий (почуття, вольові процеси, що забезпечують успішний перебіг і результативність діяльності педагога; емоційний тонус, емоційна сприйнятливість, цілеспрямованість, самовладання, наполегливість, ініціативність, рішучість, самостійність, самокритичність, самоконтроль);
  
• психофізіологічний (властивості і здібності, які забезпечують вчителю високу працездатність у виконанні професійних функцій: впевненість у своїх силах, прагнення наполегливо і до кінця доводити розпочату справу, здатність вільно керувати своєю поведінкою і поведінкою інших, професійна працездатність, активність і саморегулювання, урівноваженість і витримка);
  
• оцінюючий (самооцінка своєї професійної підготовки і відповідність процесу розв'язання професійних завдань оптимальним педагогічним зразкам) [4].
  

Основою мотиваційного компонента є професійно-педагогічна спрямованість – особисте прагнення людини застосувати свої знання, досвід в обраній професійній сфері.

У професійній спрямованості виражається позитивне ставлення до професії, нахил та інтерес до неї, бажання вдосконалювати свою підготовку, оволодівати основами педагогічної майстерності. Результативність учительської праці перебуває у прямій залежності від професійного спрямування особистості педагога (Л.М. Ахмедзянова, Е.А. Гришин, А.В. Дмитрієв, В.В. Лісовський, Є.К. Матлін, В.О. Сластьонін).

Педагогічна спрямованість визначає стійкість, глибину і широту професійних інтересів і педагогічних ідеалів. Якщо врахувати, що професійний інтерес до діяльності виражається в зосередженості думки на предметі обраної діяльності, у вивченні її і практичному оволодінні, то ступінь сформованості професійного інтересу визначає і характер роботи майбутнього фахівця над собою з тим, щоб використати свої можливості і здібності для успішної реалізації професійних планів [3].

Результативність вчительської діяльності багато в чому залежить від характеру ціннісних орієнтацій особистості, від глибини професійно-педагогічного світогляду, що становлять ядро орієнтаційного компонента готовності. Професійно-педагогічний світогляд – це система професійно-педагогічних поглядів, переконань, принципів, що визначають професійну позицію педагога. Основними структурними одиницями його є узагальнені професійні знання, погляди, переконання, принципи і готовність діяти в практичних ситуаціях відповідно до них. Основу професійно-педагогічного світогляду становлять переконання. Вони являють собою систему професійно-педагогічних поглядів, в основі яких лежить спрямованість особистості педагога.

Професійно-педагогічні переконання забезпечують послідовність у професійних діях, цілеспрямованість у педагогічній роботі і в спілкуванні з вихованцями, тому вони є важливою змістовною стороною морально-психологічної готовності до професійної діяльності [3].

Визначаючи зміст готовності до вчительської діяльності, багато дослідників основний акцент роблять на освіті як важливому її показнику. Однак успіхи професійної діяльності не визначаються тільки освіченістю фахівця. Молодий педагог може добре знати свій предмет, володіти методикою викладання, але в професійно-етичному плані може бути не готовий до роботи в школі. Наші спостереження дозволили прийти до висновку, що професійна підготовка в педвузі повинна обов'язково включати в себе формування професійно-етичного потенціалу вчителя, його уміння в професійній діяльності враховувати морально-психологічний бік справи, використовувати свій професіоналізм, моральну бездоганність, авторитет, стиль роботи в створенні морального клімату, в ідейно-моральному вихованні школярів.

Професійна етика як важлива ланка морально-психологічної готовності студентів до педагогічної діяльності передбачає відповідальність, доброзичливість, уважне ставлення до учня, готовність прийти на допомогу кожному, хто її потребує. Основу професійної етики становлять ідейно-моральна свідомість особистості, тобто моральні норми, оцінки і самооцінки, контроль і самоконтроль, повага до норм і вимог суспільного життя й уміння прищеплювати ці норми іншим людям [3].

Поряд з професійною відповідальністю важливою професійною якістю вчителя є педагогічна вимогливість, від ступеня сформованості якої залежить ефективність дій учителя. Педагогічна вимогливість виключає формалізм, догматизм, деспотизм у професійний діях. Навчально-виховний процес педвузу необхідно організувати таким чином, щоб при проведенні навчальної і позааудиторної роботи формувати у майбутніх педагогів не тільки відповідальність за доручену справу, а й уміння доводити розумні вимоги до логічного кінця, співвідносити їх з можливостями тих, кому вони адресовані.

Результативність діяльності вчителя багато в чому визначається спілкуванням – важливою професійною рисою особистості. Удосконалення форм спілкування пов'язано з набуттям студентом під час навчання в педвузі вміння вислуховувати своїх товаришів, викладачів, а пізніше учнів; вміння уявити себе на їхньому місці, зрозуміти їх, обрати адекватну форму впливу і передбачити характер відповідної реакції вихованця.

Таким чином, орієнтаційний аспект психологічної готовності являє собою важливий етап у формуванні майбутнього спеціаліста, оскільки від того, які професійні цінності сформовані у студента за роки навчання у вищій школі, які його професійно-педагогічні погляди, принципи і переконання, залежать його професійні дії і вчинки.

У комплексі якостей, що складають пізнавально-операційний компонент готовності, значне місце займає педагогічне мислення. «Педагогічне мислення – особливості професійного мислительного відображення дійсності, виявляється в умінні виявити педагогічні факти, ситуації, явища, проникати в їх природу, сутність, здійснювати моделі таких фактів і ситуацій, проектувати чи прогнозувати можливі наслідки у їх прояві чи перебігу і зрозуміти свою роль в усьому цьому процесі» [4].

Не менш важливим структурним компонентом феномена є педагогічні здібності. Педагогічні здібності – це сукупність властивостей людської особистості, які відповідають вимогам вчительської діяльності й забезпечують її високу результативність. Одним з показників педагогічних здібностей є педагогічна спостережливість. Вона дозволяє педагогу бачити внутрішній стан вихованця, заглянути в духовний світ школярів і впливати на нього.

Здійснюючи виховання морально-психологічної готовності студентів до педагогічної діяльності, необхідно розвивати в них здібності, проникати в суть педагогічного факту, бачити закономірності педагогічних явищ, розуміти довколишніх людей, вчасно проявляти чуйність, увагу і такт [3].

У структурі морально-психологічної готовності до педагогічної діяльності значне місце посідає емоційно-вольовий компонент. Поза зв'язком інтелектуального й емоційного в сфері особистості не можна охарактеризувати зміст морально-психологічної готовності. При цьому слід пам'ятати, що вчитель повинен особливо вміти вчасно знімати напруження, розслабитися, зібратися, тобто мобілізувати свої вольові якості, концентрувати увагу, контролювати себе з метою досягнення оптимальних результатів у діяльності.

У педвуз вступають молоді люди з якнайрізноманітнішими рисами особистості. Залежно від них у кожного вчителя виробляється свій індивідуальний стиль роботи, характер якого визначається розвитком у майбутніх педагогів впевненості у своїх силах і здібностях; прагнення наполегливо й до кінця довести розпочату справу, вирішити професійні проблеми; здатність довільно керувати своєю поведінкою і поведінкою інших; професійної працездатності, активності і саморегуляції; рівноваги і витримки; рухомий темп роботи [6].

Морально-психологічна готовність включає в себе як обов'язковий компонент потребу фахівця в професійному самовдосконаленні. По-справжньому освічений учитель – це той, хто відчуває потребу постійно наповнювати свої знання, розвивати свої розумові здібності, вміє всебічно користуватися своїми інтелектуальними і фізичними можливостями, професійними навичками.

Висновок. Вище сказане дозволяє дійти висновку, що достатня розвиненість, виразність і цілісне поєднання всіх компонентів морально-психологічної готовності студентів до вчительської діяльності – необхідний показник, який визначає педагогічний характер, творчий почерк, індивідуальність учителя, його здатність, самостійно, професійно грамотно трудитися на педагогічній ниві.


Використані джерела

1. Дурай-Новакова К.М. Формирование профессиональной готовности студентов к педагогической деятельности: Автореф. диссерт. д-ра пед. наук: 13.00.01. – М., 1983. – 32 с.
   
2. Життєва компетентність особистості: Науково-методичний посібник / За ред. Л.В. Сохань, І.І.Єрмакова, Г.М.Несен – К.: Богдана, 2003. – 520 с.
   
3. Кондрашова Л.В. Морально-психологічна готовність студента до вчительської діяльності. – Київ: „Вища школа“. – 1987. –56 с.
   
4. Максименко С.Д., Пелех О.М. Фахівця потрібно моделювати (Наукові основи готовності випускника педвузу до педагогічної діяльності) // Рідна школа, 1994. – №3-4. – С. 68-72.
   
5. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: В 2 кн. М.: Педагогика, 2002. Кн. 1. – 576 с.
   
6. Сластенин В.А. Педагогика. – М.: Школа-Пресс, 2000. – 512 с.
   

Piskun N., Torubarа O.

FORMING OF READINESS OF FUTURE TEACHERS
TO PEDAGOGICAL ACTIVITY

In the article the theoretical ground of structural components of future technology teacher readiness to professional activity is conducted. Is determines teacher's ability to work independently and correctly in the field of pedagogy.

Key words: readiness, components of readiness, activity, pedagogical process.


Стаття надійшла до редакції 18.09.2010


УДК 371

Вдовенко О.І.

ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ПІДГОТОВКИ
МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ
ШЛЯХОМ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНЦІЙ

Автор розглядає проблеми формування моделі підготовки молоді новими підходами, передбачаючи формування компетентності на основі концентрації навчального впливу на формування особистості студента чи учня під час організації навчального процесу.

Ключові слова: компетентність, інноваційні технології, професійне навчання, інтегровані дисципліни, компетентний підхід.


Освітня галузь України знаходиться в стадії модернізації. Одним із вирішальних її завдань, підвищення якості та ефективності є забезпечення загальноосвітнього процесу кваліфікованими, професійно-компететними педагогічними кадрами. Майбутнє держави цілком залежить від особистісних якостей нового покоління її громадян. Тому таким важливим є завдання забезпечити Вітчизняну школу високоосвідченими спеціалістами, які будуть спроможні творчо реалізувати нові технології навчання, зможуть забезпечити якісне виконання Державних стандартів шкільної освіти, стабілізувати шляхи досягнення високих результатів професійної діяльності. На даний період сучасність ставить перед людством нові вимоги, окреслює нові тенденції розвитку суспільства. Специфіка вимог до системи освіти полягає у спрямованості на досягнення якісних результатів освіти випускника, як життєстійкої і життєздатної особистості.

Заміна розробки проблеми формування моделі підготовки молоді загальними професійними роздумами про особливість навчання та виховання в умовах розбудови демократичної держави не вирішує нових проблем. Майже не наближують нас до їх вирішення нескінченні, начебто доречні, небезпідставні розмови про людину як найвищу цінність, про організацію оптимістичного саморуху особистості, про гуманізацію школи, формування педагогічно доцільних стосунків між учителями й учнями, викладачами і студентами.

На відміну від попередньої мети освіти, згідно якої головним було формування знань, умінь і навичок студентів та учнів з арсеналу здобутків того соціуму, який створив і забезпечував цю систему освіти, визначав завдання та контролював їх виконання, новий підхід до освіти передбачає формування компетентності на основі концентрації навчального впливу на формування особистості студента чи учня під час організації навчального процесу.

Випускники вищого навчального закладу мають не просто забезпечувати розвиток шкільної освіти, а й бути активними спеціалістами своєї справи, брати безпосередню індивідуальну участь у керуванні, становленні процесу навчання, що автоматично веде до змін старих і виникнення нових світоглядних орієнтирів. Тому на порядку денному постає питання про компетентність спеціаліста.

Посилена увага до формування компетентності фахівців зумовлена також і рекомендаціями Ради Європи щодо оновлення освіти. Але зазначимо, що наша освіта майже завжди обирала свій особливий шлях, який пов'язаний зі специфікою вітчизняних традицій і процесів.

На думку багатьох науковців шляхами поліпшення підготовки учнів школи з професійного навчання, а також вчителів, у навчанні даного напрямку є обґрунтування теоретико-методичних засад професійної освіти, застосування в педагогічній практиці інноваційних технологій, забезпечення варіативності професійної освіти, розробка індивідуальних траєкторій навчання, які сприятимуть реалізації потенційних можливостей учнів і майбутніх вчителів.

Т
© Вдовенко О.І., 2010
е, що центром уваги сучасної психолого – педагогічної науки є вивчення особливостей і можливостей особистості, умов цілеспрямованого впливу на розвиток її творчого потенціалу, формування компетентностей, створення повноцінного середовища, що навчає і розвиває, підтверджується нормативними документами. Так, Державна національна програма „Освіта" (Україна XXI ст.) визначає стратегію розвитку освіти на найближчі роки та перспективу XXI століття, називає серед шляхів реформування освіти і забезпечення розвитку її на основі прогресивних концепцій запровадження в навчально-виховний процес сучасних педагогічних технологій формування нової генерації педагогічних кадрів, підвищення їх професійного і загальнокультурного рівнів.

Професійна діяльність учителя за останні роки зазнала суттєвих змін. У педагогічному процесі утверджуються цінності гуманної педагогіки, національної культури, демократії, відбувається постійне оновлення шкільної освіти на нових законодавчих і теоретичних засадах.

Професійне навчання є однією з найбільш інтегрованих дисциплін: коли змістом освіти стають не тільки отримані знання про професію, а й сфера досягнень людства – наука, мистецтво, досвід творчої діяльності, традиції, духовні цінності, техніка, виробництво, які тісно пов'язані з життям, з вивченням основ наук у школі, з потребами вдосконалення технологій у різних галузях і полегшення праці людини, підвищення її продуктивності. Все це стає фундаментальним у вирішенні проблеми формування компетентностей майбутнього випускника. Велика відповідальність покладається на вчителя у формуванні технологічно – комп'ютерної освіченої особистості та забезпечення її підготовки до трудової діяльності в умовах сучасного високотехнологічного інформаційного суспільства.

Отже, підготовленість сучасного компетентного вчителя професійного навчання визначається не тільки його знаннєвим обсягом, а й особистісними якостями, світоглядними й поведінковими пріоритетами.

Таке гармонійне поєднання професійних знань з особистісними якостями є наріжним каменем процесу підготовки майбутніх фахівців і сприяє розвитку студента як цілісної особистості, здатної до постійного самооновлення та самореалізації. У цьому контексті доречною є думка А. Тоффлера, який зауважив, що „завтрашній день вимагає не мільйони поверхово начитаних людей, не лише володіння інформацією, а й володіння способами працювати з нею. Перш за все, студенти повинні навчитися відкидати старі ідеї, вміти змінюватись і змінювати їх".

Безперечно, за таких умов розширюються функціональні обов'язки вчителя професійного навчання, орієнтиром яких є компетентності учнів. За всіх часів учитель мав навчати, виховувати і розвивати дитину, виконувати соціально-педагогічні функції, а за нових підходів до освіти значно розширився їх перелік: додались діагностична, орієнтаційно – прогностична, конструктивно – проектувальна, організаторська, аналітико – оцінювальна, дослідницька, інноваційна, корекційна, презентаційна функції та ін. Справа не в кількості функцій, „а в тому, щоб було визначено їх оптимальний склад і вони були забезпечені у Державних стандартах та в цілісному процесі професійної й особистісної підготовки педагогів...".

Отже, вимоги до змісту професійної діяльності педагога, його навчальних досягнень, повинні бути орієнтовані на засади компетентного підходу.

Звичайно, навчальна функція (компетентність) завжди була і є пріоритетом професійної діяльності вчителя, і зі змінами у змісті та методиці шкільної освіти змінюється і діяльність педагога.

Згідно з визначенням Міжнародного департаменту стандартів для навчання, досягнення та освіти поняття „компетентність" визначається як спроможність кваліфіковано здійснювати діяльність, виконувати завдання або роботу. При цьому компетенції містять набір знань, навичок та ставлень, що дають змогу особистості ефективно здійснювати діяльність або певні функції для досягнення певних стандартів у професійній галузі або виді діяльності.

Компетентнісний підхід у визначенні цілей і змісту освіти не є цілком новим. Орієнтація на засвоєння умінь, засобів діяльності і, більше того, узагальнених засобів, була головною в роботах таких вітчизняних педагогів, як В. Давидов, В. Красавський, І. Лернер, М. Скаткін, Г. Щедровський і їхніх послідовників. Проте дана орієнтація в силу різних обставин і причин давно знайшла застосування і розвиток перш за все за кордоном. Сьогодні, реалізуючи компетентний підхід, ми спираємось на міжнародний досвід, адаптуючи його до українських реалій та потреб освіти.

На основі всебічного вивчення цієї проблеми, враховуючи світовий досвід і рекомендації Ради Європи, українські вчені визначили сім ключових груп компетенцій школярів: уміння вчитися, загальнокультурну, громадянську, підприємницьку, соціальну, індивідуально-колективну, творчу, здоров'язберігаючу.

З урахуванням психолого-педагогічних особливостей віку виділено чотири рівні сформованості ключових компетенцій школярів: перший рівень освоюється учнем у початковій школі, другий – у 5-7 класах, третій – у 8-9, четвертий – на старшому щаблі. Для кожного рівня розроблено показники освоєння тієї чи іншої компетенції на вході (якісна зміна в порівняні з попереднім рівнем) і на виході (збільшення частки самостійності або ускладнення того способу, володіння яким повинен продемонструвати). Вчитель, застосовуючи компетентнісний підхід, може керувати розвитком учня в системі формування ключових компетенцій, подолати розрив між освітою і життям.

Формування компетенцій учнів (загальна здатність особистості, надпредметне утворення як інтегрований результат навчання, пов'язаний з умінням використовувати знання та власний досвід у конкретних ситуаціях) відбувається в процесі обов'язкової взаємодії всіх суб'єктів: особистості, батьків, державної структури, суб'єктів педагогічного процесу (учителі, вихователі, психологи, адміністрація школи, органи управління освіти), позашкільних закладів, громадських та культурних організацій, засобів масової інформації. Чіткого розмежування функцій впливу того чи іншого суб'єкту на формування компетенцій особистості школяра провести не можна, бо всі компетенції обов'язково пов'язані між собою і їх набуття формується в процесі безперервного розвитку особистості за умови підтримки і супроводу цього процесу всією освітньою системою, школою.

Наші спостереження засвідчили, що із запровадженням компетентнісного підходу в шкільній практиці відбувається переорієнтація методики з процесу діяльності на результат. Тому ефективність праці вчителя не може визначатися гарно проведеним уроком, його цікавістю. Реальним критерієм якості навчання є ті зміни, які відбулися в знаннях та вміннях учнів.

У нинішній ситуації, коли розроблені Державні стандарти педагогічної освіти, необхідно передбачати формування професійних компетенцій в процесі підготовки майбутніх учителів.

Зусилля науковців у галузі теорії та методики трудового навчання мають бути спрямовані на вирішення проблеми формування компетентності майбутнього вчителя і визначення на засадах компетентнісного підходу вимог до змісту навчальних досягнень майбутніх вчителів.