Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко І. В., Іванишина В. П., Носко М. О., Сидоренко В. К., Кузьомко Л. М., Ляшенко О

Вид материала

Документы

Содержание Використані джерела K.d. ushynsky and priorities of modern didactics Зв’язок проблеми дослідження з науковими програмами і практичними завданнями А © Ковальчук Л.О., 2010 наліз досліджень і публікацій за темою наукового пошуку

Подобный материал:

• Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко, 6306.51kb.
• Основы безопасности жизнедеятельности (обж) М. С. Сидоренко,, 1983.12kb.
• Я україни буковинська державна медична академія в. А. Троянський, М. М. Сидоренко, 2652.9kb.
• Г. Г. Файзуллин // Экономика с Х. и перераб предприятий. 2011. № С. 65-67, 248.06kb.
• Т. А. Боровик Инновационные технологии развития музыкальности детей на урок, 22.38kb.
• Сидоренко Александр Михайлович Сидоренко вологодский писатель и поэт. Он оставил знатокам, 48.46kb.
• 19. 00 Малый зал Филармонии галина сидоренко, 80.16kb.
• Положення, 84.19kb.
• Театрально-концертне життя, 82.63kb.
• 1. Зайченко А. Крестьянскому подворью- государственную поддержку // апк: экономика,, 20.47kb.

Використані джерела

1. Євтух М., Потапенко К. «Став безсмертним він сьогодні!» // Шлях освіти. – 1998. – № 1. – С. 40 – 45.
   
2. Поплужний В. Принцип емоційності в дидактичній системі К.Д. Ушинського // Радянська школа. – 1973 . – № 12. – С. 12 – 19.
   
3. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори: В 2-х т. / Редкол.: В.Н. Столєтов (голова) та ін. – Т 1. – К.: Рад. школа, 1983. – 488 с.
   
4. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори: В 2-х т. / Редкол.: В.Н. Столєтов (голова) та ін. – Т 2. – К.: Рад. школа, 1983. – 359 с.
   

Bilyakovska О.

K.D. USHYNSKY AND PRIORITIES OF MODERN DIDACTICS

The author of the article reviews main principles of the didactic system developed by K.D. Ushynsky. She argues their urgency for modern didactics.

Key words: education process, didactic system, principles and teaching..


Стаття надійшла до редакції 18.05.2010


УДК 37.013:37(09)

Юда Л.А.

Проблеми гендерної педагогіки у педагогічній спадщині
К.Д. Ушинського

В даній статті аналізуються теоретичні положення педагогічної спадщини К.Д. Ушинського щодо проблем гендерної педагогіки та визначаються шляхи їх застосування у процесі реформування сучасної системи освіти і виховання.

Ключові слова: гендерна педагогіка, гендерне виховання, гендерний підхід, стать, жіноча освіта.

Ознакою українського суспільства кінця ХХ – початку ХХІ століть стали радикальні і глибокі суспільні зміни. Їх проявом є утвердження норм життя, інтеграція у європейське співтовариство, гармонізація суспільних відносин на засадах гендерної соціалізації.

Все це сприяє перебудові системи освіти та її адаптації до нових реалій та вимог, створює умови для формування гендерного світогляду. Час вимагає перегляду всієї системи традиційної освіти і педагогіки.

Сучасна педагогіка позбавлена гендерного кругозору (гендерного виміру), вона акцентує увагу наявних біологічних відмінностях між хлопчиками і дівчатками, що в практиці обертається універсалізацією і закріпленням соціально сконструйованих відмінностей, серед яких, домінує маскулінний стандарт патріархальної культури.

Традиційна статево-ролева соціалізація дівчат і хлопців, у якій бере активну участь школа, продовжує відтворювати патріархальні стереотипи взаємодії статей у суспільній і приватній сферах. Ці стереотипи все частіше вступають у суперечність з реальними трансформаціями гендерних відносин у сучасному українському суспільстві, стають на заваді розкриття індивідуальностей, рівноправ’я статей, стійкого розвитку демократичних відносин.

Не дивлячись на розуміння відмінностей між дітьми різної статі в здібностях, інтересах і нахилах, особливостях поведінки, педагогіка й досі залишається безстатевою. Безстатеве навчання і виховання викликало і викликає сьогодні у багатьох педагогів і психологів занепокоєння щодо спотвореного виховання хлопчиків і дівчаток і неадекватності способів їх навчання, а в підсумку – розвитку їх особистості.

У сучасній педагогічній науці і практиці проблема статі вивчена і представлена далеко недостатньо. Відсутність повноцінного гендерного виховання і сексуальної просвіти приводить до відхилень у формуванні особистості, невротичних і поведінкових порушень, нещасливих шлюбних стосунків, але й виявляється часом серед факторів, що призводять до виникнення серйозніших психічних розладів. Невипадково в останні роки гендерна тематика у психолого-педагогічній науці набуває все більшої популярності [1].

Сьогодні все більше вчених сприймає парадигму гендерного підходу в педагогіці.

„Здійснювати гендерний підхід в освіті дітей – це значить діяти з розумінням соціального конструктивістського походження категорій „чоловічого” й „жіночого” в суспільстві, ставити особистість та індивідуальність дитини в розвитку і вихованні вище традиційних рамок статі. Школа повинна давати учням можливість розвивати індивідуальні здібності та інтереси, незалежно від належності до тієї чи іншої статі, протистояти традиційним стандартам стосовно статей. Для цього педагогічний колектив повинен мати гендерну чутливість, володіти методикою гендерного підходу до процесу соціалізації дівчаток і хлопців”[1].

Одним із засобів запровадження гендерних підходів в освіті є гендерна педагогіка, предметом дослідження якої поряд з іншими є проблема корекції процесу соціалізації молоді залежно від статі в епоху глобальних соціально-економічних трансформацій.

Г
© Юда Л.А., 2010
ендерна педагогіка – це сукупність підходів, спрямованих на те, щоб допомогти дітям різної статі відчути себе в школі комфортно, успішно підготуватись до статево-ролевої поведінки в сім'ї. Мета гендерної педагогіки – корекція впливу гендерних і сексуальних стереотипів на користь прояву і розвитку особистих нахилів індивіда. Основна ідея статевого підходу в освіті – в урахуванні специфіки впливу на розвиток хлопчиків і дівчаток усіх факторів навчально-виховного процесу (зміст, методи навчання, організація шкільного життя, педагогічне спілкування, набір предметів тощо)[1].

Зрозуміти особливості запровадження гендерних підходів і гендерної педагогіки в сучасний навчально-виховний процес допомагає знання історії освіти та педагогічної думки.

Кожний історичний період залишив своє бачення місця жінки у суспільстві, а особливо її права на здобуття освіти.

Уперше необхідність жіночої освіти чоловіки визнали у Епоху Відродження, у період Реформації та Просвітництва. Свідченням чого є праці Л. Вівеса, Д. Дідро, Т. Компанелли М. Монтеня, Т. Мора, Е. Роттердамського, Ж.Ж.Руссо. Їх ідеї продовжили у ХІХ ст. Г. Спенсер, Р. Оуен, Ш. Фур’є.

Здійснивши в кінці ХІХ ст. Перехід до загального всеобучу, європейські держави практично вирішили проблему рівних прав жінок і чоловіків на освіту, хоча гендерна асиметрія в суспільстві, а отже і в шкільному навчанні залишилася і в ХХ ст.

На відміну від країн Західної Європи соціально-рольовий статус жінок і чоловіків на теренах України був обумовлений особливостями звичаєвого права, українського законодавства, традиціями козацької педагогіки.

Гендерний підхід притаманний українській педагогічній думці середини і ІІ половини ХІХ століття. Проти соціальної нерівності жінок у цей час виступив М. Пирогов. Все частіше звучить ідея не лише однакової освіти хлопчиків і дівчаток, але й спільного їх навчання в освітньо-виховних закладах (О.В. Духнович, М.О. Корф, М.С. Шашкевич).

Основи гендерної педагогіки у своїх працях закладає К.Д. Ушинський. Дослідження його науково-теоретичної спадщини і практичної діяльності має практичне значення для історико-педагогічної науки і для розвитку сучасної гендерно-чутливої педагогіки.

З огляду на вище зазначене метою даної публікації є аналіз теоретичних положень спадщини К.Д.Ушинського щодо проблем гендерної педагогіки та визначення шляхів їх застосування у процесі реформування сучасної системи освіти і виховання.

К.Д. Ушинський суттєве значення надавав формуванню рівноправності статей. У праці „Одна з темних сторін німецького виховання” вчений зазначав: „Для християнства чоловік і жінка – особи рівноправні, однаково самостійні й однаково відповідальні, яких тільки шлюб вводить у рівноправні між собою відносини” [2, 190].

У ряді своїх праць він протестує проти патріархально-гендерного підходу в суспільному вихованні: „Найцинічніше висловлене бажання приготувати з жінки мислячий, господарський прес для віджимання всього, що можна витиснути з усякого ганчір’я, варених кісток, кавової гущі, гнилої картоплі, щоб нічого в господарстві даремно не пропадало” [3].

Гендерна педагогіка передбачає створення сукупності підходів, спрямованих на те, щоб допомогти дітям різної статі відчути себе в школі комфортно, успішно підготуватись до статево-ролевої поведінки в сім'ї.

Не володіючи гендерним інструментарієм у ХІХ столітті, К.Д. Ушинський на підсвідомому рівні визначає позитивні і негативні сторони освіти європейських країн.

Так, наприклад, вчений критикує систему громадянського виховання у Франції „де сімейне виховання є рідким винятком і де батьки намагаються якнайшвидше збути дітей у пансіон або колегію... але сімейного нічого немає у французьких закладах: це якісь казарми, де нові покоління рано звикають до того легкого егоїзму, яким відзначається француз, що рідко буває добрим сім’янином” [2, 60].

У той же час К.Д.Ушинський підкреслює необхідність запровадження нових підходів в організації системи освіти і доводить це на прикладі аналізу громадської освіти Північної Америки. Він виступає проти станової системи громадської освіти і підкреслює: „ці громадські заклади відкриті для осіб обох статей, і в цьому відношенні північноамериканська вища школа являє для незвичного погляду дивне явище: і в інших вищих школах дівчата і хлопці , від шістнадцяти і до двадцяти років сидять у класі разом одно біля одного, вивчаючи ті самі предмети” [3, 69 – 70]. „В деяких місцях Сполучених штатів засновані, проте, для жінок спеціальні вищі школи; але предмети викладання в них, з невеликими відхиленнями, ті самі, що й в чоловічих вищих школах...” [3, 70].

Вчений доводить користь жіночої освіти для процесу гендерної соціалізації особистості: „ Взагалі жіноче виховання значно мужніше в Америці, ніж де-небудь в Європі, і жінки рано починають користуватися тією свободою, яка скрізь була б визнана небезпечною для їх моральності, але в Америці дала тільки добрі наслідки. Звикнувши рано до незалежності, північноамериканські жінки одружуються звичайно досить пізно і з переконання, розвиненого досвідченістю, стають прекрасними дружинами, господарками і матерями сім’ї. Можливо деякі з них гинуть жертвами ранньої свободи; але навряд чи цих жертв більше, ніж у державах, де жінки охороняються майже монастирськими стінами до шістнадцяти або вісімнадцяти років. Але зате американська жінка, рано звикнувши до незалежності, рідко зловживає нею згодом. Одружуючись, вона вже жінка розвинена а не дитина, пізнє виховання якої часто не удається чоловікові. Американці не хочуть готувати з своїх дочок істот чарівних для ловіння чоловіків і для успіхів у світі, що купуються часто ціною моральності. Вони нітрохи не дбають про ту наївність, яка тішить грубий егоїзм чоловіка і, лишаючись до старості, дуже часто поєднується з найлегшою моральністю; але хочуть, щоб виховання жінки робило її істотою самостійною і давало їй можливість з власного переконання йти прямим шляхом до життя” [3, 70].

У праці „Педагогічна подорож по Швейцарії” К.Д. Ушинський показує особливі відмінності і переваги жіночої освіти, він відстоює ідею жіночого виховання. Педагог доводить, що повноцінною може бути школа, в якій працюють вчителями представники обох статей: „Недостатня кількість класних учителів і вчительок є найбільший, найістотніший недолік усієї нашої системи суспільного виховання і позбавляє наше навчання взагалі тієї розумово розвиваючої і морально виховної сили, без якої все воно нічого не варто”[5, 93].

Але, головною умовою успіху такої школи повинна стати підготовка кадрів і створення вчительських інститутів, де будуть навчатись одночасно представники обох статей, і вимоги до них будуть однакові. Цей приклад є свідченням розуміння К.Д. Ушинським необхідності гендерної освіти педагогів, формування в них гендерно-чутливого світогляду, а вже воно зможуть реалізувати на практиці завдання гендерної педагогіки.

Зрозуміло, що більше уваги вчений приділяє підготовці жінок-вчителів. На прикладі розвитку жіночої освіти в Швейцарії у Берні він наголошує на тому, що: ”Зразків для організації вищих жіночих навчальних закладів тоді ще не було. Звичайно, можна було запозичити у французьких жіночих інститутах, що прекрасно виробили систему підготовки чарівних лялечок, які при виході в світ з наївних лялечок, що ледве сміли поворухнутися в присутності чоловіків, дуже природно і швидко перетворювалися в найлегкокриліших світських метеликів. Але здоровий глузд бернців і їхні протестантські уявлення про жіночу моральність урятували їх протестантські уявлення про жіночу моральність урятували їх від цієї чуми... Не знаю, чи втратили від цього бернські жінки в мистецтві подобатися: але, безперечно, що від цього багато виграв їхній моральний і розумовий розвиток” [5, 91].

К.Д. Ушинський чітко розумів необхідність створювати рівноцінні умови для навчання хлопчиків і дівчаток, жінок і чоловіків. Тільки за таких обставин можна говорити про гармонійний розвиток суспільства і про формування соціально-рольового статусу як жінок так і чоловіків. Він піддає гострій критиці систему німецького виховання, особливо теорію К. Шмідта. У статтії „Одна з темних сторін німецького виховання” вчений підкреслює: ”Відвідуючи жіночі вищі школи і переглядаючи їх програми, я марно також намагався вловити в них єдність напряму і вгадати, в чому розуміють німецькі педагоги-практики відмітну особливість жіночої освіти” [2, 184].

К.Д. Ушинський у своїх працях ставить і намагається розкрити і проаналізувати ще одну проблему, яка є наріжним каменем сучасної гендерної педагогіки – це трансформація шлюбно-сімейних стосунків і докорінна зміна у ставленні до еротики, сексу, стосунків між статями: крах традиційних сексистських установок стосовно жінок.

Принципову критичну оцінку отримує з боку К.Д. Ушинського твердження Карла Шмідта про те, що „Єство чоловіка ґрунтується на самостійності, єство жінки на залежності” [2, 185].

Гострій критиці педагог піддає погляди К. Шмідта на те, що „у жінки переважають рідинні частини над твердинними... Жінка любить, поважає, мовчки приносить себе у жертву... Жінка належить земному духові, а чоловік всесвітньому... Чоловікові потрібна сильна, жінці ніжна їжа...” [2, 186]. Недопустимим вважає К.Д.Ушинський погляди на духовне виховання коли „у чоловіка слід насамперед розвивати думку і волю, щоб він навчився діяти і діяв у світі, як самосвідомий його член (а жінці хіба бог відмовив у свідомості... У вихованні жінки формування почуття є центральною вимогою. Жінку яка відповідає цілком своєму покликанню, повинні прикрашати всі релігійні та моральні чесноти; але насамперед – відданість провидінню, віра, любов, вірність, лагідність, скромність (здається, не завади лоб і чоловікові запастися цими чеснотами)” [2, 186 – 187]. Вчений підкреслює: „Німецькі педагоги, здається усвідомлюють, що не праві перед своєю жінкою, і намагаються приховати справжній зміст своїх прагнень фразами й сентиментальними словами: одночасно якось незграбно розніжуються і якось по-чудернацькому надуваються; але незважаючи на кучеряві фрази, груба правда виявляється чітко для кожного, кого не можна спіймати на гачок словами” [2, 187].

Пізніше результати вивчення європейських жіночих навчальних закладів К.Д.Ушинський виклав у двох звітах, де ґрунтуючись переважно на досвіді швейцарських шкіл, висунув ряд пропозицій, що передбачали серйозні реформи системи жіночої освіти в Росії.

Аналізуючи іноземний педагогічний досвід К.Д. Ушинський протиставляє йому народний досвід виховання слов’янських народів і доводить, що „Кожен народ має свій особливий ідеал людини і вимагає від свого виховання відтворення цього ідеалу в окремих особах. Ідеал цей у кожного народу відповідає його характерові, визначається його громадським життям, розвивається разом з його розвитком” [3, 76].

Формулюючи принцип народності К.Д. Ушинський зазначав, що „жінці повинне бути забезпечене виховання й освіта рівні з чоловіком, бо здійснення народного виховання багато залежить від жінки-матері”.

У контексті розробки проблем народної школи вчений значну увагу приділяв проблемам жіночої освіти, а, будучи інспектором Смольного інституту шляхетних дівчат, сам практично займався реформуванням жіночих навчальних закладів. Він був твердо переконаний, що кожна майбутня матір повинна добре володіти рідною мовою, мати різноманітні знання про навколишні предмети та явища, мати елементарне уявлення про педагогіку.

К.Д. Ушинський різко негативно ставився до обмеження прав жінок і тим більше до заборони їм займатись педагогічною діяльністю. Він, працюючи у Смольному, відкрив для вихованок педагогічний клас. У час, коли і в Європі, і в Росії точилися суперечки щодо використання жінок на педагогічній роботі, К.Д. Ушинський дійшов висновку, що жінки-педагоги працюють не гірше від чоловіків, особливо у малолітніх та елементарних класах.

„Взагалі ж, кажуть, що старанністю, точністю у виконанні своїх обов’язків, терпінні та вмінням поводитися з дітьми, вчительки не тільки не відстають від учителів, а навіть переважають їх” [4]. Говорячи про наявність однакових з чоловіками даних для педагогічної праці, К.Д. Ушинський наполягав на рівній з чоловіками оплаті праці жінок – педагогів.

Принципову позицію педагога щодо рівноправності в освіті як чоловіків так і жінок підтверджують його слова: „Наше суспільство так недавно стало самостійно думати про виховання своїх молодих поколінь, що важко й вимагати, щоб у нас виявився особливий принцип жіночого виховання: але, зважаючи на вимоги, які висловлювалися в суспільстві, зважаючи на добродушність і відвертість нашої слов’янської природи, нездатної і в сім’ї проводити який би то не було заздалегідь прийнятний метод, зважаючи, нарешті, на особливу широчінь наших людських поглядів і на права, які дав у нас жінці цивільний закон, можна сподіватись і вірити, що у нас виробиться більш гуманний, більш християнський план жіночого виховання, ніж у Німеччині” [2, 190 – 191].

Наведені приклади свідчать, про своєчасність і актуальність досліджень і міркувань К.Д. Ушинського, висновки і спостереження якого зроблені майже 150 років тому. Саме висновки педагога допомагають зрозуміти нам сутність гендерного виховання, як процесу, спрямованого на формування якостей, рис і властивостей, що визначають необхідне суспільству ставлення людини до представників іншої статі, рівноправні соціальні взаємин статей.

Використані джерела

1. Кравець В.П. Гендерна педагогіка. Навчальний посібник. – Тернопіль: Джура, 2003. – 416 с.
   
2. Ушинський К.Д. Одна з темних сторін німецького виховання // Вибрані пед. твори. В 2-х томах. – Т. 1. – К.: Радянська школа, 1983. – С. 182 – 191.
   
3. Ушинський К.Д. Про народність в громадському вихованні // Вибрані пед. твори. В 2-х томах. – Т. 1. – К.: Радянська школа, 1983. – С. 43 – 104.
   
4. Ушинський К.Д. Проект учительської семінарії // Вибрані пед. твори. В 2-х томах. – Т. 2. – К.: Радянська школа, 1983. – С. 31 – 55.
   
5. Ушинський К.Д. Педагогічна подорож по Швейцарії // Вибрані пед. твори. В 2-х томах. – Т. 2. – К.: Радянська школа, 1983. – С. 64 – 169.
   

Yuda L.

The Problems of Gender Pedagogics in Pedagogic Heritage
of K.D. Ushinsky

The theoretikal theses of pedagogic heritage of K.D.Ushinsky as to the problems of gender pedagogics are analysed in this article and the ways of their application in the process of reformation of modern system of education and upbringing are defined.

Key words: gender pedagogics, gender upbringing, gender approach. sex. feminine education.


Стаття надійшла до редакції 1.11.2010


УДК 378.6:371.13.03:371.135

Ковальчук Л.О.

підготовка до виховної діяльності
як складова формування культури професійного мислення
майбутніх педагогів

На підставі аналізу наукових праць К.Д. Ушинського теоретично осмислено підходи вченого до трактування сутності виховної діяльності як складової формування культури професійного мислення майбутніх педагогів. Окреслено шляхи розв’язання проблеми підготовки студентів природничих факультетів класичного університету до виховної діяльності.

Ключові слова: виховна діяльність, діяльність, культура мислення, культура професійного мислення, педагогічне мислення.

Особистий приклад учителя

плідний промінь сонця

для молодої душі, який нічим

замінити неможливо

К.Д.Ушинський


Постановка проблеми. Проблеми виховання, формування духовно-моральних рис особистості, її соціалізація завжди були і є одними з головних у виборі поступу суспільства. В цьому контексті В.Г. Кремінь слушно зауважує, що ми стали свідками зародження нової парадигми духовності, спричиненої небувалим раніше пробудженням громадянської свідомості, що зумовлено історичними подіями, які потребують нових підходів. Адже виникла не лише історично-унікальна українська ситуація, а й відбувається перехід від тоталітаризму до демократії, від колонії до незалежної держави [5, с. 16].

Погоджуючись з думкою вченого, зазначимо, що цей перехід є надзвичайно складним і відбувається у непростий для нашої країни період становлення громадянського суспільства, який характеризується глибокими змінами в політичній, соціальній, економічній, державно-правовій і гуманітарно-культурній сферах. Непрогнозованість, невизначеність багатьох процесів, різнорівневі біфуркації та флуктуації спричинили гострі кризові явища, які, на жаль, торкнулися всіх сфер суспільного буття і особливо боляче вразили молоде покоління. За нинішніх умов особливої ваги набуває виховна діяльність педагога як носія й сіяча інтелектуального, духовного потенціалу нації, оберега і продовжувача культурної спадщини народу, виразника державно-суспільних інтересів. Отож, проблема професійно-педагогічної підготовки майбутніх педагогів була і є однією з найперших і найважливіших у педагогічній науці та практиці.

Зв’язок проблеми дослідження з науковими програмами і практичними завданнями визначається розробленням актуальних питань відповідно до науково-дослідної проблематики кафедри загальної та соціальної педагогіки Львівського національного університету імені Івана Франка (тема “Філософсько-методологічні, соціально-педагогічні і організаційно-дидактичні засади підготовки сучасних фахівців в системі вищої школи”) та кафедри педагогіки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (тема “Теоретико-методичні основи професійної підготовки фахівців в умовах реалізації ідей Болонської угоди”).

А
© Ковальчук Л.О., 2010
наліз досліджень і публікацій за темою наукового пошуку засвідчує, що проблема професійної підготовки педагогів вивчалася дослідниками в різ­них напрямах. Зокрема, А.М. Алексюк, В.Ф. Бойко, С.У. Гончаренко, Н.В. Гузій, Ю.М. Кулюткін, В.О. Сластьонін, Г.С. Сухобська, С.І. Тарасова, П.М. Щербань обґрунтували сутність педагогічної діяльності, її виховні аспекти – І.Д. Бех, А.І. Калініченко, В.П. Кравець, Ю.І. Мальований, М.І. Сметанський, Г.В. Терещук, М.В. Ткаченко, М.М.Фіцула та ін. Формування готовності майбутнього педагога до професійної діяльності досліджували А.Й. Капська, Л.В. Кондрашова, А.В. Ліненко, О.А. Макаренко, А.Ф. Мороз, О.М. Пєхота, Г.В. Троцко, його педагогічної майстерності – Є.С. Барбіна, І.А. Зязюн, Л.М. Крамущенко, І.Ф. Кривонос, Л.В. Малаканова, О.Г. Мирошник, Л.М. Романишина, Г.М. Сагач, В.А. Семиченко, Н.М. Тарасевич, В.М. Чайка. Цінним для нашого наукового пошуку є також обґрунтування теоретичних засад культурологічного підходу в освіті (В.І. Андреєв, А.Г. Бермус, В.М. Гриньова, О.І. Жорнова, Л.А. Кондрацька, Н.Б. Крилова, Л.Г. Настенко, О.В. Сухомлинська, О.Л. Шевнюк), формування культури мислення (О.В. Бєляєва, О.М. Булинін, О.В. Марченко, М.І. Меєрович, Л.В. Туріщева, О.А. Халабазур, Л.І. Шрагіна).

Не втратили також значущості для сьогодення педагогічної науки і практики ідеї видатних українських учених, творча спадщина яких наближала національно-культурне відродження, творення національної школи та виховання. За визначенням М.Г. Стельмаховича, “у сузір’ї корифеїв світової думки зіркою першої величини сяє ім’я Костянтина Дмитровича Ушинського, українця за походженням, одного з основоположників педагогічної науки і народної школи. За масштабністю і глибиною висвітлення актуальної педагогічної проблематики він серед своїх сучасників не мав собі рівних. Творча спадщина геніального українського педагога назавжди увійшла в золоту скарбницю світової педагогічної культури і є національною гордістю українського народу” [6, с. 202]. У продовження цієї думки дослідник історії розвитку української педагогічної думки та шкільництва стверджує, що “Україна увійшла в розум, плоть, душу та серце видатного педагога… В умовах чорної реакції, що панувала тоді в Росії, його діяльність стала справжнім науковим подвигом в ім’я волі України і всіх уярмлених народів” [6, с. 203].

Наш інтерес до багатогранної творчої спадщини славетного вченого зумовлений його поглядами на педагогіку, теорію виховання, сутність виховної діяльності, виховної мети і виховного результату, методів і засобів виховання тощо. З огляду на це, ми ставили за мету на підставі аналізу наукових праць К.Д.Ушинського теоретично осмислити підходи вченого до трактування сутності виховної діяльності у контексті дослідження проблеми формування культури професійного мислення майбутніх педагогів. Відповідно до мети визначено головні завдання дослідження:

1. на підставі аналізу наукових праць теоретично осмислити підходи К.Д. Ушинського до трактування сутності виховної діяльності як складової формування культури професійного мислення майбутніх педагогів;
   
2. окреслити шляхи розв’язання проблеми підготовки студентів природничих факультетів класичного університету до виховної діяльності.