Міністерство охорони здоров’я україни міністерство освіти І науки україни
| Вид материала | Документы |
- Міністерство охорони здоров’я україни міністерство освіти І науки україни, 3067.67kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1028.21kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я, 5570.5kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
- Кабінет Міністрів України Міністерство охорони навколишнього природного середовища, 94.74kb.
- Ерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний, 950.39kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство економіки україни міністерство фінансів, 18.39kb.
Дарочкін Є.В., студ 6-го курсу, Бабінець А.М., студ. 5-го курсу
Науковий керівник – канд. .мед.наук Шкатула Ю.В.
СумДУ, медичний інститут,
кафедра ортопедії, травматології та невідкладних станів
Проблема політравми вже давно являється не тільки медичною, але й соціальною. І хоча питома вага потерпілих із політравмою невисока, саме на них припадає більшість летальних випадків і найвищий рівень виходу на інвалідність. За даними літератури, у 80% випадків смерть потерпілих із політравмою наступає в перші 6 годин, головним чином, від гострої масивної крововтрати. Залишається дискутабельним питання про показання до переливання еритроцитовмістних середовищ у залежності від величини крововтрати. Поліпшення якості надання своєчасної, адекватної, кваліфікованої невідкладної допомоги при гострій крововтраті – шлях до зміни ситуації на краще.
Ми вирішили проаналізувати особливості та ефективність лікування гострої крововтрати у потерпілих із політравмою, для можливого визначення показань до гемотранфузій.
Матеріалом дослідження послужили історії хвороби 112 потерпілих із політравмою, що знаходилися на лікуванні в клініці Сумського обласного ортопедо-травматологічного центру в період з 2004 по 2006 рік. Установлено, що при крововтраті, що досягала 30% ОЦК і більше, поряд із переливанням кровозамінників здійснювалося переливання еритроцитовмістних середовищ та свіжозамороженої плазми. Аналізуючи кількість проведених гемотрансфузій при гострій крововтраті, по рокам, було відмічено їх достовірне зменшення, при цьому ефективність лікування залишалася на тому ж рівні, а летальність зменшилась. Цей ефект можна пояснити тим, що тяжкість стану при крововтраті залежить від зниження ОЦК, а не від кисневої ємності крові, тому першочерговою задачею є заповнення дефіциту ОЦК, а потім покращення її якісного складу. Безумовно, у кожному окремому випадку необхідний індивідуальний підхід до потерпілого, з урахуванням важкості травми, вікових особливостей і компенсаторних можливостей організму, але в цілому ми пропонуємо зменшити кількість гемотрансфузій, а для лікування гострої крововтрати та використання на початкових етапах інфузії кристалоїдних і колоїдних розчинів.
ГЕНЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ КАТАРАКТИ
Чумак Т.М., лікар-інтерн
Науковий керівник – зав. курсом офтальмологіі Чумак М.О.
СумДУ, медичний інститут,
кафедра ортопедіі, травматологіі та невідкладних станів
За даними ВООЗ в світі нараховується 47 мільйонів сліпих людей, з них 20 мільйонів втратили зір внаслідок розвитку катаракти. В останній час спостерігається стійка тенденція «омолодження» цього захворювання. Катаракта в 30% випадків є причиною сліпоти у дітей, і третина цих випадків пов’язана з порушенням роботи генів. На відміну від вітчизняної медицини, в світі давно зрозуміла необхідність розвитку біологічного спрямування в офтальмології. Провідні офтальмологічні заклади Англії, Америки, Японії вже біля половини свого наукового потенціалу виділяють на фундаментальні розробки.
Найбільш зручним матеріалом для досліджень є миші. Геном мишей був розшифрований, в результаті чого стало зрозуміло, що гени миші на 80% співпадають з генами людини, на 90% їх можна вважати дуже схожими. Зручність використання мишей зумовлена також невеликим періодом розмноження, що дозволяє дослідити поведінку мутації протягом кількох поколінь. Шляхом введення додаткових генів до геному, виключення чи, навпаки, збільшення експресії того чи іншого гену вчені мають можливість спостерігати результати та робити висновки про функції гену, що досліджується. На цей час знайдено(локалізовано) гени багатьох захворювань, наприклад, міопії, дегенерації сітківки, катаракти, глаукоми. Досліджені причини та механізми активації деяких з них. Одним з провідних напрямків роботи генетиків зараз є створення нової галузі в медицині – генної терапії, що дозволить лікувати захворювання на генному рівні.
Значну роль в якості об’єкту дослідження питань вродженої катаракти має ген Pax6. Експресія цього гену має значення не тільки для розвитку ока (кришталику, рогівки, райдужної оболонки, макулярної ямки та зорового нерву) але має місце в головному мозку, нюхових плакодах, гіпофізі підшлунковій залозі, спинному мозку. Результатом експресії Pax6 є 2 білка - Pax6 та Pax6(5а). Цікаво, що фенотипово збільшена експресія Pax6 проявляється подібно до його галлонедостатності. Також важливе співвідношення білкових фракцій між собою.
Існують й інші спрямування у вивченні проблеми катаракти генетичними методами, наприклад, вивчення патогенезу вікової катаракти з використанням лінії передчасно старіючих крис OXYS.
На цей час багато чого залишається незрозумілим , але тривають активні дослідження, що дозволяють сподіватись на вирішення багатьох питань офтальмології.
СУЧАСНІ АСПЕКТИ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ
ГЛАУКОМИ ЗА МАТЕРІАЛАМИ ВІДДІЛЕННЯ МХО СМКЛ № 5
Іванова В.А., магістрант
Науковий керівник – асистент Чумак М.О.
СумДУ, медичний інститут,
кафедра ортопедії, травматології та невідкладних станів
Вивчено 200 історій хвороб хворих на глаукому за І півріччя 2006 року. Всім хворим було проведено обстеження: визначення гостроти зору, біомікроскопія, гоніоскопія, офтальмоскопія, переметрія, тонографія та тонометрія.
Глаукома спостерігалася у 114 чоловіків віком від 43 до 81 років і 86 жінок – від 45 до 86 років, в т.ч. глаукоматозне враження визначалося у 16 чоловіків і 10 жінок працездатного віку.
У більшості випадків спостерігалося відкритокутова форма глаукоми (181), закритокутова – у 6, змішана – у 1, гострий напад глаукоми – у 6, та вторинна неоваскулярна глаукома – у 6 пацієнтів.
Початкова стадія діагностована на 82 очах, розвинена – на 174, майже термінальна – на 62, термінальна – на 30 очах.
Гострота зору коливалася від 1,0 до світлосприйняття. Внутрішньоочний тиск від 27 до 41 мм. рт. ст. (за Маклаковим).
130 хворих лікувалося консервативно, решта – 70, підлягало оперативному лікуванню (синустрабекулектомії з базальною ірідектомією та ірідоциклоретракцією).
Питання хірургічного лікування вирішувалося з врахуванням форми глаукоми, рівня внутрішньоочного тиску, стану кута передньої камери, поля зору і загального статусу хворого.
У 100% хворих в результаті проведеного оперативного лікування внутрішньоочний тиск знизився до показників норми; у 34 пацієнтів гострота зору залишилася незмінною; у 36 – гострота зору поліпшилася від 0,01 до 0,2.
Поліпшення зору відмічалося при проведенні оперативного лікування при І стадії (початковій) у 2 хворих, у ІІ ст. (розвиненій) – у 12, у ІІІ ст. (майже термінальній) – у 20, у ІV ст. (термінальній) – у 2 хворих.
Отже, оперативне лікування на всіх стадіях розвитку глаукоми є ефективним, оскільки приводить до зниження і нормалізації внутрішньоочного тиску, покращення гостроти зору і забезпечує сприятливі умови мікроциркуляції крові, зменшує явища та наслідки гіпоксії, покращує трофічні та обмінні процеси в волокнах зорового нерву.
СУЧАСНІ АСПЕКТИ МІКРОХІРУРГІЧНОГО
ЛІКУВАННЯ КАТАРАКТИ
Дранко М.М., студ. 6-го курсу
Науковий керівник – асистент Чумак М.О.
СумДУ, медичний інститут, кафедра травматології та ортопедії
Катаракта в наш час являється найбільш частою причиною сліпоти і займає третє місце за поширеністю хвороб ока та його придаткового апарата після міопії і захворювань кон’юктиви.
Рівень пширеності катаракти в різних областях України неоднаковий та має коливання від 1545 до 278,0 на 100 тис. населення, при середньому рівні 973,3 на 100 тис. населення. За даними кластерного аналізу високий рівень поширеності катаракти (> 1436 на 100 тис. населення) станом на 2001 рік зустрічається в Сумській, Дніпропетровській областях та м. Київ.
Нами проведено аналіз 110 карток хворих на катаракту, які проходили стаціонарне лікування у відділенні мікрохірургії ока СМКЛ №5.
Процентне співвідношення випадків у віковому аспекті: 55-60 р. - 8%, 60 років і більше – 92%, за статтю: чоловіки - 32%, жінки - 68%.Хворі з початковою стадією захворювання склали 28%, з незрілою катарактою 16%, із зрілою 56%.Поширеність процесу: одностороній - 64%, двохстороній - 36%. Загальна кількість очей 122 ока. Кількісь ліжкоднів 7 днів. Обстеження хворих включало визначення гостроти зору, полів зору, ВОТ, біомікроскопію, гоніоскопію за допомогою щілинної лампи та гоніоскопа Гольдмана, дослідження на Ascaneci (AIcon).
На сучасному рівні розвитку офтальмології оптимальним методом лікування даного захворювання являється екстракапсулярна екстракція катаракти з імплантацією інтраокулярної лінзи.
Гострота зору до операції: pr.certae 52%; 0,01 - 0,04 – 40%; 0,05 - 0.09 – 6%; 0,1 - 0,3 – 25%; 0,4 - 0,6 – 0%; 0,7 - 1,0 – 0%; після операції: pr.certae 0%; 0,01 - 0,04 – 3%; 0,05 - 0.09 – 5%; 0,1 - 0,3 – 71%; 0,4 - 0,6 – 20%; 0,7 -1,0 – 0%.
Використовувались різні види ІОЛ. Найбільш часто імплантувались ІОЛ U.S.Opticus, ІОЛ Cilco, ІОЛ Expand, ІОЛ Acry Sot.
Ускладнення в післяопераційному періоді спостерігались у 1,2% випадків у вигляді набряку рогівки, транзиторного підвищення ВОТ, дислокації ІОЛ, набряку макули, помутніння капсули кришталика.
УЛЬТРАЗВУКОВА ДІАГНОСТИКА ВРОДЖЕНИХ
ЗАХВОРЮВАНЬ КУЛЬШОВОГО СУГЛОБУ У ДІТЕЙ
Присікайло О.М., студ. 6-го курсу
Науковий керівник – канд. .мед.наук Шкатула Ю.В.
СумДУ, медичний інститут, кафедра ортопедії, травматології та НС
Своєчасна діагностика вродженої патології кульшового суглобу, в першу чергу дисплазії та вродженого вивиху стегна, залишається актуальною проблемою дитячої ортопедії. Якщо лікування розпочато до 3-х місячного віку, то у 97% дітей це призводить до відмінних і гарних результатів. За даними професора Кінзерського О.Ю. при профілактичних оглядах гіпо- та гіпердіагностика в сумі складає до 70%. Загальноприйнята рентгенологічна методика обстеження не дозволяє в повному обсязі оцінити стан суглобу. Останнім часом у дітей першого року життя широко застосовується ультразвукове дослідження кульшових суглобів. Показаннями до його проведення є: симптом Путті-Маркса у перший тиждень життя; обмеження відведення стегна; асиметрія сідничних складок; укорочення кінцівки; зовнішня ротація стегна; народження в сідничному розташуванні; підвищення м'язового тонусу в нижніх кінцівках; наявність патології кульшових суглобів у близьких родичів.
Ми проаналізували історії розвитку 64 дітей з вродженою патологією кульшових суглобів, яким одночасно здійснювалось й рентгенологічне й ультразвукове дослідження й провели порівняльну характеристику одержаної інформації:
- Ультразвуковий метод інформативний. Співпадання діагнозу складає 94%.
- Метод може застосовуватися в будь-якому віці.
- Дослідження можна проводити в режимі реального часу, стільки, скільки потрібно для отримання достовірної інформації.
- Дослідження можна повторювати через короткий час, для скринінгу та динамічного спостереження.
- Дослідження не потребує спеціальних укладок.
- Метод виключає шкідливий променевий вплив.
- На відміну від рентгенологічного, ультразвукове дослідження дозволяє оцінити хрящові структури, якими в основному, і представлений кульшовий суглоб у дітей перших місяців життя, а також м'язові і злучнотканинні компоненти.
- Метод дає можливість застосування функціональних проб.
Таким чином, ультразвуковий метод дослідження кульшових суглобів може замінити або доповнити рентгенологічні дослідження при виявленні ортопедичної патології у дітей першого року життя.
ВІКОВІ ДЕГЕНЕРАЦІЇ СІТКІВКИ
Столяренко К.А., студ. 5-го курсу
Науковий керівник – асистент Чумак М.О.
СумДУ, медичний інститут,
кафедра ортопедії, травматології та невідкладних станів
До найбільш часто зустрічаємої патології серед вікових дегенерацій сітківки слід віднести хоріоретинальні дистрофії, обумовлені віковими змінами в організмі. Багатьма дослідниками хоріоретинальні дистрофії розглядаються як місцева реакція ока на загальний інволюційний процес. В розвитку цих змін надають великого значення порушення мікроциркуляції в судинах сітківки та хороідеї, первинним дистрофічним змінам в скловидній мембрані Бруха, змінам пігментного епітелію, порушенням обмінних процесів , патології ензимів тощо.
Метою нашого дослідження було вивчення ефективності консервативної терапії, за певною схемою лікування хворих з хоріональною дистрофією, за матеріалами роботи відділення мікрохірургії ока Сумської міської лікарні №5 за 2006 рік.
Було проаналізовано 110 карт хворих на хоріональну дистрофією сітківки. Вік пацієнтів складав від 55 до 75 років. З них чоловіки склали – 53,6% (59 чоловік), жінки – 46,5% (51 чоловік).
Також проводилось дослідження по стадіям захворювання. Хворі з початковою (неексудативною) стадією захворювання становили 60% (66 чол.), хворі з ексудативно-геморагічною стадією становили 21,5% (24 чол.), хворі з стадією рубцювання – 18,5% (20 чол.).
Критерієм терапевтичної ефективності у досліджуваних є динаміка гостроти зору, поля зору, терміну перебування в лікарні, стану здорових функцій після виписки зі стаціонару.
ПРИМЕНЕНИЯ РАДИОХИРУРГИЧЕСКОГО АППАРАТА «СУРГИТРОН» ПРИ ЛЕЧЕНИИ ВАЗОМОТОРНОГО РИНИТА
Алексеенко И.С., студ. 5-го курса
Научный руководитель – ассистент Смиянов В.А.
СумГУ, медицинский институт,
кафедра ортопедии, травматологии и НС
В статье описано техника операции радиочастотной вазотомии нижних носовых раковин и проанализирована эффективность лечения вазомоторных ринитов с помощью радиохирургического аппарата «Сургитрон».
Под нашим наблюдением находилось 48 больных с вазомоторным ринитом в возрасте от 18 до 60 лет. В анамнезе у всех больных проводились различные хирургические вмешательства на нижних носовых раковинах: гальванокаустика – 8, криодеструкция – 13, ультрозвуковая диструкция – 12, мукозотомия – 15. У 9 больных было проведено от 2 до 3 вышеперечисленных воздействий.
На момент осмотра все больные предъявляли жалобы на затрудненное носовое дыхание, выделение из носа, головные боли. Диагноз устанавливался на основании субъективных, объективных и дополнительных методах исследования (рентгенография околоносовых пазух, эндоскопия полости носа и лабораторных данных).
Воздействие осуществлялось под местной инфильтрационной анестезией в режиме “Коагуляция”. Рабочий наконечник вводился в толщу нижней носовой раковины на всю её длину. Как правило, носовая раковина сокращается прямо в процессе процедуры. Иногда это происходило не сразу, а, напротив, раковина отекала на 3-6 часов и только после этого начиналось её уменьшение в размерах. В послеоперационном периоде назначался один из местных глюкокортикоидов (фликсотид, назонекс), а так же системные десенсибилизаторы (кларитин, телфаст, лоратадин), которые позволяют быстро справится с отеком носовых раковин и восстановить носовое дыхание [3,5,6].
Все больные перенесли операцию хорошо. Каких либо осложнений не было. У двоих больных отмечалось незначительное кровотечение. При анализе клинических данных установлено, что у всех пациентов через 7 дней после подслизистой радиочастотной вазотомии отмечалось улучшение носового дыхания и общего состояния. При обследовании через 1 месяц лишь у 1 пациента появились жалобы на периодическое затруднение носового дыхания.
ФРАГМЕНТАРНЫЕ ПЕРЕЛОМЫ ГОЛЕНИ
Ткаченко О.А., врач-ортопед; Убайт Надэр, клин. ординатор
Научный руководитель – канд. .мед.наук Шищук В.Д.
СумГУ, медицинский институт,
кафедра ортопедии, травматологии и НС
В последнее время такие тяжёлые травмы, к которым относятся фрагментарные или двойные переломы голени, встречаются в травматологической практике всё чаще. Это связано с ростом дорожно – транспортного травматизма, когда на повреждаемый сегмент конечности воздействует высокоэнергетический фактор. Двойные переломы голени крайне нестабильные, сочетаются со значительным повреждением мягких тканей, поэтому вопросы выбора метода и способа остеосинтеза при них становятся актуальными.
Погружные фиксаторы малоприемлемы, так-как в данном случае требуется массивная металлоконструкция, установка которой ведёт к значительной дополнительной травматизации мягких тканей, которые в результате травмы уже скомпроментированы.
Наиболее приемлемым для остеосинтеза двойных переломов является использование аппаратов внешней фиксации. В этом случае имеется широкое поле выбора как вида аппарата (стержневого или спицевого), так и способа его монтажа. Требования к аппарату внеочаговой фиксации (АВФ) при фрагментарных переломах следующие:
а) надёжность, стабильная фиксация отломков;
б) простота и короткое время монтажа, (ведь часто имеется сочетанность повреждений, что пагубно оказывается на общее соматическое состояние пострадавшего).
в) возможность довправления перелома после наложения АВФ (управляемость аппарата).
Этим требованиям отвечает комбинированный спице–стержневой аппарат, смонтированный по следующей схеме: к стандартной «трубе» аппарата Илизарова с 4-мя кольцами, которые фиксируют проксимальный и дистальный фрагменты большеберцовой кости добавлен узел состоящий из планки с резьбовыми стержнями, которые вводятся в промежуточный отломок. Данный способ монтажа АВФ позволяет после закрытого наложения осуществлять репозицию отломков во всех плоскостях и может являться методом выбора в лечении подобных переломов.
АМБУЛАТОРНАЯ РЕАБИЛИТАЦИЯ БОЛЬНЫХ С КОМПРЕССИОННЫМИ ПЕРЕЛОМАМИ ПОЗВОНОЧНИКА
Нелепин А.М., врач-ортопед
Научный руководитель – канд. мед.наук Шищук В.Д.
Сумская городская клиническая больница №1
Амбулаторное лечение больных с компрессионными переломами позвонков в условии поликлиники является важным этапом в восстановлении трудоспособности пострадавших этой категории. Ведь известно, что даже правильном ведении таких пациентом происходит «проседание» реклинированого позвонка с образованием локальной кифотической деформации на этом уровне с парагибарными гиперлордозами Это ведёт к нарушению биомеханики всего позвоночного столба и развитию посттравматического остеохондроза со всеми его клиническими проявлениями вплоть до инвалидизации больного.
Тело компремированного позвонка срастается около десяти месяцев, а срок фиксации гипсовым корсетом обычно не превышает 3-х месяцев. И именно в период после снятия корсета возникает угроза усугубления степени компрессии, так как за период корсетирования происходит гипотрофия мышц (в часности разгибателей позвоночника). Поэтому рекомендуется постепенный отказ от ношения корсета.
Практически это можно достичь путём использования съёмного полужёсткого корсета. В этот же период необходимо проводить мероприятия, направленные на укрепление мышечного корсета: ЛФК, электростимуляцию мышц и т.д. Также для достижения желательного положительного результата крайне необходим плодотворный контакт врача с пациентом с доведением до последнего информации важности назначаемых мероприятий и процедур.
Всё вышеуказанное позволяет добиться хороших результатов, избежать осложнений и вернуть пациента к нормальной жизни, избежав инвалидизации.
ИСПОЛЬЗОВАНИЕ АППАРАТОВ ОЧАГОВОЙ ФИКСАЦИИ
В ЛЕЧЕНИИ ПЕРЕЛОМОВ БЕДРЕННОЙ КОСТИ
У ЛИЦ ПОЖИЛОГО ВОЗРАСТА
Убайт Надер, клин. Ординатор; Али Ягуби, студ. 5-го курса
Научный руководитель – канд. мед.наук Шищук В.Д.
СумГУ, медицинский институт,
кафедра ортопедии, травматологии и НС
Диафизарные переломы бедренной кости у лиц пожилого возраста довольно редки, так как эти травмы чаще встречаются у молодых и связаны с повреждающим фактором с довольно высокой энергетической интенсивностью. Тактика лечения диафизарных переломов бедра у молодых людей ясна и отработана: закрытая или открытая репозиция с остеосинтезом отломков тем или иным способом. Но когда в отделении травматологии госпитализируется пожилой человек с подобной травмой, возникает вопрос: какой метод лечения выбрать, ведь зачастую исходное соматическое состояние потерпевшего не позволяет прибегнуть к активным методикам. Консервативное лечение переломов диафиза у лиц с высоким возрастным цензом совсем непреемлемо, так как срок сращения бедренной кости составляет 4-5 месяцев, а такое длительное пребывание на постельном режиме ведет к декомпенсации со стороны уже «изношенной» сердечно-сосудистой системы и легких, возникают пролежни, проблемы со стороны почек и желудочно-кишечного тракта. Поэтому становится ясно, что таких больных необходимо с целью ранней активизации оперировать. Причем оперативное вмешательство должно быть как можно более малоинвазивным.
Этому требованию отвечает использование для фиксации переломов диафиза бедра стержневых аппаратов внешней фиксации. Накладываются они чаще всего закрыто, на системе скелетного вытяжения (которое используется как промежуточный этим лечения). Фиксация перелома стержневым аппаратом стабильна и позволяет поднять больного на костыли на 2-3 день после оперативного вмешательства, которое к тому же проходит совершенно без кровопотери.
За 2004-2006 годы в Сумском ортопедо-травматологическом центре вышеуказанным способом пролечено 11 пациентов, возраст которых превышает 70 лет. Демонтаж аппаратов осуществлялся в сроки от 3-х до 5-ти месяцев со дня оперативного вмешательства. У 10 пациентов наступило сращение, один умер от обострившегося сердечно-сосудистого заболевания.
Таким образом внеочаговая фиксация переломов бедренной кости стержневыми аппаратами является методом выбора при таких травмах у лиц пожилого возраста.
ОКАЗАНИЕ ПОМОЩИ ПОСТРАДАВШИХ С ПОЛИТРАВМОЙ
Шищук Д.В., студ. 5-го курса
Научный руководитель – канд. мед.наук, доц. Шищук В.Д.
СумГУ, медицинский институт,
кафедра ортопедии, травматологии и НС
Проблема политравмы обсуждается на страницах периодических изданий и разного рода форумах уже несколько десятилетий и интерес к ней не ослабевает.В связи со сложностью проблемы существуют различные методологические подходы в организации помощи пострадавшим.
Бригадами врачей нашего ортопедо-травматологического отделения ежегодно осматривается в среднем 2000 пострадавших.Из них в отделение политравмы госпитализируется в среднем около 700,а в профильные отделения больницы 25-27,3%(2005-2006)из числа осмотренных.Кроме того,в другие отделения из политравмы переводится ежегодно более 200 пострадавших по истечению острого периода травмы.
Основными механизмами травмы,которые привели к множественным и сочетанным повреждениям,в течение многолетних наблюдений остаются дорожно-транспортные проишествия(от 30-40%),кататравмы(20-26%),и хулиганские действия(18-24%).Это обстоятельство еще раз убеждает нас в том,что госпитализация пострадавших с такими механизмами повреждений в отделении политравмы должна быть аксиомой для врачей догоспитального и этапов.
Относительно объема оказания медицинской помощи пострадавшим с множественными и сочетанными повреждениями на догоспитальном и госпитальном этапах необходимо отметить,что на догоспитальном этапе наиболее важным является определение тяжести состояния пострадавшего в плане возможности и очередности его транспортировки с определением и проведением адекватного медицинского обеспечения.
На госпитальном этапе необходимо определить характер и объект повреждения,выделить опасные для жизни повреждения и принять решение о последовательности проведения лечебных мероприятий,в том числе и оперативных.
При работе в очаге массового поражения сортировка должна проводиться наиболее квалифицированным медработником.При этом необходимо пользоваться унифицированными схемами определения тяжести повреждения и необходимо учитывать ,что состояние больного-процесс динамичный,некоторые объективные показатели имеют существенные индивидуальные отличия.Цель сортировки должна состоять не в разделении пострадавших на «перспективных» и «неперспектинных»,а в определении объема оказания помощи пострадавшему до и вовремя транспортировки.
Объем и последовательность оказания помощи на госпитальном этапе определяется многими авторами с учетам существующих схем при общем пожелании рационального использования «золотого часа».Оптимальные сроки проведения хирургической стабилизации по схеме Wolff,когда на первом этапе выполняется операция по жизненным показаниям,далее следовал 6-12 часовой период интенсивной терапии в отделении реанимации,а затем проводится остеосинтез длинных костей. «Золотой час» стал выглядеть таким образом: в первые сутки после травмы остеосинтез выполнен у 30,15%,ранний(в течение 3-х) у 35,8%,отсроченный (после трех суток) у 33,9%.
На базе ЦГБ активная хирургическая тактика при лечении больных с политравмой является закономерной.За последние 4 года (2002-2006)проведено более 500 операций (120, 125,130, 125 соответственно),а хирургическая активность составляет 65%.
Мы придерживаемся активной хирургической тактики при лечении повреждений скелета.Наш опыт показал,что использование «золотого часа» крайне важно для обеспечения стабильности повреждений опорно-двигательного аппарата оперативным путем,особенно таких шокогенных локализаций переломов как бедро,голень и таз.Это позволяет обеспечить мобильность пострадавшего,уменьшить число поддерживающих шок локальных повреждений и предупредить развитие многих осложнений местного и общего характера.За последние четыре года в связи с повреждением опорно-двигательного аппарата выполнена стабилизация на 345 сегментах.
Как правило,оперативная стабилизация переломов касалась сегментов бедра и голени (231 и 114 соответственно).Оперативные вмешательства на верхней конечности ,в основном,проводились при открытых переломах,осложненных повреждением сосудисто-нервного пучка.Такое «сдержанное» отношение к повреждениям верхней конечности обусловлено небольшой шокогенностью этой зоны и возможностью обеспечения лечебно-транспортной иммобилизации консервативными методами без ущерба для мобильности пострадавшего.
Следует отметить,что в ургентном порядке оперировано 79,5% пострадавших,отсроченный остеосинтез проводили в 20,5% случаев,включая и операции на верхних конечностях.
Наша задача должна заключаться в обеспечении приемлемого качества жизни в последующем.Этого можна достичь при проведении адекватного реабилитационого лечения.
Успех лечения пострадавших с сочетанными травмами зависит от разработки и внедрения. В практику схем и алгоритмов приоритетности лечения отдельных травм, честного определения показаний к операции и выбора времени. Методика стабилизации перелома определяется тяжестью состояния больного.
ГІСТОМОРФОМЕТРИЧНІ ТА УЛЬТРАМІКРОСКОПІЧНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ В НИРКАХ БІЛИХ ЩУРІВ ПІД ВПЛИВОМ АНТРОПОГЕННИХ ФАКТОРІВ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
Білик О.І., студ. 5-го курсу
Науковий керівник – асистент Сікора В.В.
СумДУ, медичний інститут,
кафедра травматології, ортопедії та НС
У нашому експерименті наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення актуальної наукової задачі, що полягає у встановленні загальнобіологічних закономірностей морфофункціональних змін у нирках щурів в умовах опромінення організму в низьких дозах і споживання солей важких металів як при окремій, так і при комбінованій їх дії, що мають фазний характер з різноспрямованим проявом змін досліджуваних параметрів.
Іонізуюче випромінювання організму в дозах 0,1, 0,2 і 0,3 Гр викликає зміни структурної організації нефрону нирки у вигляді гіпертрофії ниркових тілець і кровонаповнення судинних клубочків, гомогенізації і потовщення базальних мембран епітеліоцитів проксимальних і дистальних звивистих канальців. Пусковим механізмом цих змін є пригнічення мінерального метаболізму кіркової речовини нирок у вигляді зниження вмісту свинцю на 10,2-11,3 %, цинку - на 44,7-61,2 %, марганцю - на 20,1-62,4 %, міді - на 23,5-57,6 % і хрому - на 16,2-39,5 %.
Надмірне вживання солей марганцю, міді, цинку, хрому і свинцю протягом 1, 2 і 3-х місяців призводить до напруження адаптаційно-захистних механізмів компонентів фільтрації і реабсорбції, морфологічним проявом якого є потовщення цитоплазматичних структур клубочкового фільтру і реабсорбційного бар’єру та початкові ознаки розвитку деструктивних змін в епітеліоцитах проксимальної та дистальної частини канальців нефрона.
Ступінь макро- мікроскопічних, ультраструктурних і морфометричних перетворень в нирках щурів пропорційний дозі опромінення і строкам споживання солей важких металів. Комбінована дія іонізуючого випромінювання і солей важких металів поступово, із збільшенням навантаження, призводить до прогресування деструктивних змін фільтраційно-реабсорбційного бар’єру, гіпертрофії і гіперплазії внутрішньоклітинних структур, атрофії частини ниркових тілець, суттєвим зменшенням їх площі, деструкцією мікроворсинок, базальної посмугованості, ядра та органел епітеліоцитів проксимальних та, в меншій мірі, дистальних звивистих канальців нефрону. Встановлені закономірності пристосувально-компенсаторних та деструктивних процесів компонентів нефрону при дії шкідливих зовнішньосередовищних чинників можуть бути використані при розробці методів профілактичних заходів та корекції порушень сечовидільної системи, що виникають в екологічно небезпечних регіонах.
ДОСВІД ЗАСТОСУВАННЯ ЛІПОФЛАВОНУ В КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА ОПІКИ ПЕРЕДНЬОГО ВІДРІЗКУ ОЧЕЙ
Грицай Л.В., канд. .мед. наук; Кащенко Н.Л., Довжук Т.М.
Обласний очний травматологічний центр