України Любові Богдан Використані також світлини Юрія Безкровного І Віктора Гіржова Культурний центр України в Москві. М.: Олма медіа Групп, 2008. стор. Ця книга

Вид материала

Книга

Содержание Від упорядника Україна на Арбаті, 9 Я впевнена, що більшість наших читачів взагалі не знають, які, власне, завдання стоять перед Культурним центром на Арбаті, 9? Як новий директор ви, напевне, намітили зміни в діяльності... Ваш Центр називається інформаційно-культурним. З культурою — зрозуміло. А як з інформацією? Ви згадали про освітні програми Центру. Що мається на увазі? Розкажіть про концертну діяльність Центру. Наскільки мені відомо, у вас відбуваються й інші культурні заходи, в яких Центр не виступає, так би мовити, заводієм? Часто звертаються до вас безпосередньо з областей і міст України? Критичний погляд на свою роботу не залишить вас з часом? Москва побачить Україну на картинах сліпого художника Чим займаєтеся зараз, напередодні 10-ї річниці незалежності України? Як ви бачите нове місце Центру в українській культурній політиці в Росії? Посол Російської Федерації в Україні Віктор Чорномирдін недавно сказав, що в Росії не вистачає української культурної та інформа До речі, художні виставки постійно експонуються у Центрі. Наскільки повно презентують вони мистецтво України? Чи приїжджають до вас творчі, скажімо, співочі колективи з України? У Москві на Арбаті... Богдан Ступка: штрихи до портрета Чим вас захопив Богдан Ступка? У нас и сохи свились вместе ... Полное содержание

Подобный материал:

• Книга є першою у серії видань «Україна на Старому Арбаті», 2798.29kb.
• Послання Президента України Віктора Ющенка до Верховної Ради України про внутрішнє, 211.4kb.
• Кабінету Міністрів України від 28. 11. 2007 n 1059-р "Про перенесення робочих днів, 13.79kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни, 3009.03kb.
• Г. Н. Владимирская программа для общеобразовательных учреждений Русский язык 5-9 классы, 447.96kb.
• Міністрів України від 14., 38.13kb.
• Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2008 р. N 440 ( 440-2008-п ) Про реалізацію, 137.67kb.
• України Володимира Голубченка «Боян Сіверського краю», присвячену життєпису І творчому, 1346.86kb.
• О туризму, розбудови сучасної туристичної інфраструктури згідно з Указом Президента, 76.08kb.
• Програма діяльності кабінету міністрів україни «український прорив: для людей,, 1445.21kb.

Культурний центр України

в Москві


МОСКВА

ОЛМА Медіа Групп

2008

Книга ілюстрована світлинами актриси Національного академічного театру імені І. Франка, заслуженої артистки України Любові Богдан


Використані також світлини Юрія Безкровного і Віктора Гіржова


Культурний центр України в Москві. М.: ОЛМА Медіа Групп, 2008. — стор.


Ця книга виходить до 15-річчя створення Культурного центру України в Москві. В ній систематизовано й узагальнено інформацію про роботу Культурного центру за сім років XXI століття. Книга зацікавить друзів і прихильників Центру, а також стане в пригоді історикам і всім, хто виявляє інтерес до його роботи.


Від упорядника


Книга «Культурний центр України в Москві» виходить до 15-річчя постанови Кабінету Міністрів України «Про створення Культурного центру України у м. Москві» (14 травня 1993 року) і 10-річчя з часу відкриття Центру (27 листопада 1998 року)¹. Перший розділ «Хай святиться на Арбаті, 9 ім’я України!» складається з публікацій та інтерв’ю генерального директора, доктора історичних наук Володимира Мельниченка, який очолив Культурний центр у 2001 році й, власне, почав вести літопис його роботи. У другому розділі «Дай Бог, щоб Центр жив і працював!» про Культурний центр розповідають діячі науки і культури, народні депутати України, журналісти, які творчо з нами співпрацюють або докладно ознайомилися з нашою роботою. В розділі вміщено також деякі подяки колективові Центру від окремих осіб і організацій, друкуються відзиви із «Книги почесних гостей». Третій розділ відображає наукову роботу Центру в галузі московського шевченкознавства й грушевськознавства.

Матеріали книги охоплюють сім років нового, XXI століття й розташовані в хронологічному порядку. Вони дозволяють прослідкувати становлення та розвиток унікальної закордонної державної установи, відчути напружений ритм її роботи, порадіти творчим досягненням та успіхам, співпережити труднощі і незгоди. В різних публікаціях неминуче повторюються звернення до певних подій і фактів, прізвищ, думок, тощо, але вони, на мій погляд, не обважнюють текст, а лише допомагають висвітлити найцікавіші моменти науково-просвітницької і культурологічної діяльності Центру. Статті та інтерв’ю, інші матеріали цієї книги вже стали історичними документами, опублікованими свідченнями,

______________

¹ У 2005 році в Москві вийшла книга «Слово про Культурний центр», матеріали якої використано.

які вимагають належного з ними поводження й поваги.

До того ж, із кожною темою, кожним сюжетом роботи Центру, читач може познайомитися в їх розвиткові. Наприклад, проект «Тарас Шевченко» в різних ракурсах згадується багатьма авторами публікацій, і завдяки цьому ми відчуваємо, як пропаганда творчості Кобзаря з часом наповнюється більш глибоким змістом, стає розмаїтішою. В кожному конкретному випадку книга надає можливість прослідкувати творчий задум від його зародження до реалізації. Скажімо, з неї видно, з якими труднощами колектив створив достойну «Українську книгарню» на Арбаті, 9, без будь-якої фінансової допомоги розширив її площу з 18м² у п’ять разів, наповнив книгами в двадцять п’ять разів збільшив фонди інформаційно-довідкової бібліотеки. Значно виросли функціональні можливості Центру, розширилася його культурологічна діяльність, з’явилися й успішно реалізовуються серйозні наукові програми. В Москві побачили світ українською мовою (!) монографічні праці про перебування Тараса Шевченка й Михайла Грушевського в місті, про дружбу Тараса Шевченка і Осипа Бодянського, книги з історії Арбату та про діяльність Центру. У Києві вийшла збірка поезій Тараса Шевченка українською і російською мовами, упорядкована й підготовлена до друку працівниками Центру. Все це співставно з роботою цілого науково-дослідного інституту.

В Культурному центрі здійснюються масштабні довгострокові проекти «Діаспора», «Україна крізь віки», «Презентація», «Прем’єра», «Відомі українці в Росії», «Діалог» та ін. В останні роки з’явилися нові проекти «Україна — європейська держава», «Українські земляцтва в Культурному центрі України в Москві», «Україна театральна» та ін. Відкрита меморіальна кімната, присвячена Тарасові Шевченку й Михайлові Грушевському, працюють Українська недільна школа і Курси української мови. Впродовж року в Центрі проводиться більше 200 творчих вечорів, концертів, художніх і книжкових виставок, презентацій, круглих столів, відеопрограм і т.д., які відвідують тисячі людей.

Ця книга фактично систематизує та узагальнює друковану інформацію про роботу Культурного центру України в Москві за сім років XXI століття. Сподіваємося, що вона зацікавить наших друзів і прихильників, а також стане в пригоді історикам і всім, хто виявляє інтерес до роботи Культурного центру.


Полікарп Ткач,

заступник генерального директора

Культурного центру України в Москві.


Розділ 1.

Хай святиться на Арбаті, 9 ім’я України!

(Публікації та інтерв’ю В. Мельниченка

про Культурний центр)

Україна на Арбаті, 9

Пройшло 100 днів, як у Культурному центрі України в Москві з’явився новий генеральний директор. Мельниченко Володимир Юхимович, 1946 року народження, українець, закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, доктор історичних наук, вчений, письменник, публіцист. Автор 30 книг з історичної і політичної проблематики та кількох сотень публіцистичних статей, в тому числі мистецтвознавчих, які друкувалися і на шпальтах «Дня». Недавно у Львові вийшла його книга «Театральний тандем. Феномен Данченка-Ступки». Кореспондент «Дня» Ганна Шеремет зустрілася з Володимиром Мельниченком під час його останнього приїзду до Києва.

— Я впевнена, що більшість наших читачів взагалі не знають, які, власне, завдання стоять перед Культурним центром на Арбаті, 9?

— Культурний центр — унікальна, поки що єдина за кордоном українська державна установа такого роду. Його завдання — всебічне сприяння утвердженню й зміцненню міжнародного авторитету України. Конкретніше — пропаганда української культури й духовності в Росії, ознайомлення зарубіжної громадськості з історією, культурою, внутрішньою та зовнішньою політикою України, її досягненнями в супільному й культурному житті. Це — участь у реалізації програм міжнародного співробітництва у галузі розвитку гуманітарних, науково-технічних, культурних та інформаційних зв’язків. Особливо важливий напрямок роботи — робота з українською діаспорою в Російській Федерації, співробітництво з українськими національно-культурними автономіями та організаціями, реалізація освітніх програм.

— Мені здається, що в суспільній думці склався негативний стереотип сприйняття Культурного центру України в Москві, як установи суцільно проблемної, збиткової. Пам’ятаю цілий ряд публікацій на кшталт «Українські гроші „зариті” на московському Арбаті». Складалося враження, що будівництво Центру не дало нічого, крім величезних втрат.

— Завжди легше критикувати, ніж розібратися по суті й дати об’єктивну оцінку. Та варто хоча б пам’ятати, що Культурний центр, як некомерційна установа, взагалі не може приносити прибуток! Зате він уже приніс Україні немалий духовний капітал. Лише в минулому році в Культурному центрі було проведено майже півтори сотні заходів, на яких побувало понад 11 тис. москвичів та гостей столиці Росії. Інша справа, що ми ще не навчилися рекламувати його роботу, створювати позитивний імідж, на який Центр цілком заслуговує. Ми зробимо це¹.

Справді, в процесі реставрації й будівництва Культурного центру були необгрунтовано виплачені величезні суми генпідряднику — югославській фірмі, розташованій в офшорній зоні на Кіпрі. Але ж колектив Центру за це ніякої відповідальності не несе. Зараз із цим нарешті розбираються правоохоронні органи. Принаймні, ясно, що негоже й досі підмінювати ставлення до нинішнього творчого колективу ставленням до давньої кримінальної справи.

— Як новий директор ви, напевне, намітили зміни в діяльності...

— Оновлення концепції роботи Центру викликане не тільки появою нового директора, а, насамперед, вимогою часу. Мій попередник завершив

довгий і важкий період будівництва Центру, зараз будинок на Арбаті, 9

___________________

¹ Ми це зробили (тут і далі прим. упорядника).

вже юридично оформлено у власність Української держави¹. Ми нарешті отримали можливість розгорнути повномасштабну, багатофункціональну

діяльність. Зрозуміло, що вона не повинна вичерпуватися лише концертно-виставковими заходами. Тому ми суттєво посилили науково-організаційну роботу, в тому числі в технічній та діловій сферах.

Зараз проробляємо пропозиції про більш ефективне використання інформаційних та інших можливостей Центру в розширенні науково-технічного та ділового співробітництва України і Росії. Вже восени передбачені науково-практична конференція з питань співпраці українських і російських організацій у сфері обчислювальної техніки; презентація Клубу з питань науково-технічного співробітництва України і Росії. Ці заходи проходитимуть за підтримки і за допомогою Посольства України в Російській Федерації.

Невдовзі відкриємо цикл історичних читань «Україна крізь віки» за участю вчених Інституту історії України. НАН України. Разом з Посольством України впроваджуємо в практику зустрічі політологів, які досліджують україно-російські відносини.

— Ваш Центр називається інформаційно-культурним. З культурою — зрозуміло. А як з інформацією?

— Ми розпочали випуск спеціального інформаційного бюлетня «Панорама культурного життя України». Невдовзі презентуємо брошуру «Україна у запитаннях і відповідях»². У Центрі постійно експонуються нові українські видання, проходять тематичні книжкові виставки. Працює довідкова бібліотека, в якій кожен бажаючий може познайомитися з __________________

¹ З цим оформленням трапилася така історія. Невдовзі власті Москви повідомили нам, що документ недійсний, власником будинку має бути саме держава України, а не Мінкульт України, як записали в документі, звичайно не з нашої вини. Щоб отримати в бюрократичних кабінетах нове Свідоцтво про державну реєстрацію права на нерухоме майно, ми потратили ще майже рік, і такий документ був оформлений 27 лютого 2002 року, а в Центрі він опинився 14 березня.

² Презентація цієї брошури С.Лазебника і П.Орленка відбулася 14 серпня 2001 року.

українською періодикою, переглянути каталоги Бібліотеки української літератури в Москві, подивитися відеопрограми з циклу «Історія та культура України», одержати консультацію. Постійно підтримується Web-сайт Культурного центру в мережі Інтернет. Ведеться інформування про роботу Центру через комп’ютерну мережу. Хоча, чесно кажучи, це крихти від того, чого хотілося б досягти в інформаційній роботі.

Серед нових починань — відкриття циклу зустрічей «Міністри українського уряду в Культурному центрі України в Москві». Вважаю, що у нас повинні побувати всі міністри, щоб дати людям інформацію про Україну на найвищому рівні¹.

— Ви згадали про освітні програми Центру. Що мається на увазі?

— У нас діють курси української мови. Наш спеціаліст індивідуально працює з науковцями з Японії, Італії, Росії, інших країн, допомагаючи їм у дослідницькій роботі в галузі українознавства. Наприклад, вчений з Японії розробляє тему... «Історична пам’ять України в творчості Ліни Костенко». Це приклад маловідомої, так би мовити, штучної роботи, але заради цього варто працювати.

Втім, ставимо й масштабніші завдання. Працівники Центру беруть участь у формуванні концептуальних засад програми державної підтримки української культури в Росії, розробці концепції національної освіти для української діаспори. У кінці року в нас відбудеться міжнародна науково-практична конференція «Українська діаспора в Росії: історія і сьогодення». Проведемо також нараду керівників славістичних вузів Росії, в яких викладаються українознавчі дисципліни. Вперше готується круглий стіл за участю усіх українських земляцтв Москви².

___________________

¹ Цей задум не вдалося втілити в життя, тому що майже неможливо планувати чи навіть прогнозувати прибуття міністрів до Центру та й міняються вони частенько. Втім, у нас побували чимало міністрів.

² Перша зустріч з усіма керівниками українських земляцтв у Москві відбулася в Центрі у вересні 2001 року.

Почали на власні кошти закуповувати нові книги, що виходять в Україні.

— Якщо вже торкнулися цієї теми, то хотілося б з’ясувати ситуацію з «Українською книгарнею» в Культурному центрі. По електронній пошті ми часто одержували гнівні листи про те, що планується передача «Книгарні» в руки московських комерційних структур.

— Так само була перевантажена безпідставними скаргами, написаними під копірку, й пошта різних міністерств та відомств. На жаль, як і в радянські часи, галасують часто-густо демагоги, які конкретною справою займатися не здатні. Але мені зрозуміла стурбованість справжніх патріотів. Нагадаю, що магазин «Українська книгарня» працював у нашому будинку кілька радянських десятиліть і користувався великою популярністю. Невеличка книгарня є в Центрі й зараз. Проте цього замало, і ми вважаємо, що нова «Українська книгарня» площею близько 100 кв. м. має працювати на засадах державної структури. Інша справа, що її обладнання та подальша робота вимагають залучення немалих коштів, яких не вистачає у держави. Я дуже сподіваюся, що нам допоможуть фінансами українські меценати. Ми готові буквально викарбувати їх прізвища на пам’ятній дошці при вході до книгарні. Не кажу вже про вдячність майбутніх її відвідувачів. Книгарня повинна стати і обов’язково стане душею Центру.

— Розкажіть про концертну діяльність Центру.

— У нас відбуваються концерти, що могли б задовольнити найвибагливішу публіку. Скажімо, концерт, присвячений 187-й річниці від дня народження Тараса Шевченка, в якому взяли участь народні артистки України Раїса Недашківська і Ніна Матвієнко, народний артист України і Росії Олександр Голобородько, народний артист Росії Микола Олійник, заслужена артистка України Марія Миколайчук. В той же час прекрасно виступили колективи, що працюють «під крилом» Культурного центру. Передусім, Міжнародна хорова капела «Славутич». До речі, в серпні «Славутич» буде виступати в Києві в рамках культурної програми III Світового конгресу українців. Обов’язково послухайте, як чудово співають росіяни українські пісні. В цьому році вже відбулося понад 20 концертів, театральних вистав і тематичних вечорів. Відзначено ювілеї Павла Тичини, Лесі Українки та ін.

Завжди радо зустрічають слухачі дитячий вокальний ансамбль «Жайворонок» Об’єднання українців Москви та Культурного центру України. На початку червня ми організували поїздку «Жайворонка» до Санкт-Петербургу, де відбулася зустріч дітей української діаспори.

— Наскільки мені відомо, у вас відбуваються й інші культурні заходи, в яких Центр не виступає, так би мовити, заводієм?

— Ми постійно надаємо свою сцену на благодійній основі. Скажімо, у нас неодноразово виступали лауреати Міжнародних конкурсів молодих піаністів пам’яті В. Горовиця. Нещодавно ми навіть отримали Почесний диплом Міністерства культури Росії і Спілки композиторів Росії за творчий вклад у збереження музичної спадщини І. Дунаєвського. Ще приклад. 17 травня в Центрі пройшла церемонія вручення народному артисту України М. Жванецькому призу фестивалю телевізійних гумористичних програм «Майстер Гамбс». Приз вручав губернатор Одеської області С. Гриневецький. У той вечір у нас зібралася значна частина творчої московської еліти. До речі, письменник А. Приставкін, який потрапив до Центру вперше, записав у Книзі відгуків: «Спасибі цьому теплому Дому, він об’єднує й народи наші, і хороших людей... Будьте завжди, а ми — з Вами».

Чого нам явно не вистачає, так це спільного проекту Мінкульту України й Мінкульту Росії, спеціально розрахованого на сцену Культурного центру.

— Часто звертаються до вас безпосередньо з областей і міст України?

— У нас широкі зв’язки. Скажімо, недавно в Центрі пройшов «Подільський тиждень». Готуємося до днів Чернігівської області. Проте цей напрям не терпить спонтанності й вимагає серйозної організації. Те, що варто робити, варто робити добре. Впевнений, що в Культурному центрі в Москві мають представити своє мистецтво всі області України¹. То має бути грандіозний проект спільно з обласними управліннями культури.

— Критичний погляд на свою роботу не залишить вас з часом?

— Сподіваюся, що ні. Втім, час і є найсправедливіший критик.


«День», 15 червня 2001 року.