України Любові Богдан Використані також світлини Юрія Безкровного І Віктора Гіржова Культурний центр України в Москві. М.: Олма медіа Групп, 2008. стор. Ця книга

Вид материала

Книга

Содержание Справи і проблеми Імідж Центру й засоби масової інформації Штрихи до феномену

Подобный материал:

• Книга є першою у серії видань «Україна на Старому Арбаті», 2798.29kb.
• Послання Президента України Віктора Ющенка до Верховної Ради України про внутрішнє, 211.4kb.
• Кабінету Міністрів України від 28. 11. 2007 n 1059-р "Про перенесення робочих днів, 13.79kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни, 3009.03kb.
• Г. Н. Владимирская программа для общеобразовательных учреждений Русский язык 5-9 классы, 447.96kb.
• Міністрів України від 14., 38.13kb.
• Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2008 р. N 440 ( 440-2008-п ) Про реалізацію, 137.67kb.
• України Володимира Голубченка «Боян Сіверського краю», присвячену життєпису І творчому, 1346.86kb.
• О туризму, розбудови сучасної туристичної інфраструктури згідно з Указом Президента, 76.08kb.
• Програма діяльності кабінету міністрів україни «український прорив: для людей,, 1445.21kb.

Справи і проблеми

Про незатребувані можливості. Вся різнобічна діяльність Культурного центру ще тільки набирає оберти й таїть у собі чимало невикористаних можливостей буквально на всіх напрямах роботи. Проте є ділянки, на яких потенціал Центру зповна не задіяний за браком коштів. Передусім, як уже говорилося, це відсутність повноцінної «Української книгарні». Вона має стати духовним обличчям України, в якій творять багато талановитих авторів і сотні тисяч вдумливих читачів. Ще раз нагадаю, що в ідеалі сцена Культурного центру має бути пристосована до показу театральних вистав, а це дасть можливість повніше представити на ній театральне мистецтво України. На майбутнє варто пам’ятати, що в Центрі могли б проходити стажування молоді українські культурологи, інші вчені, які досліджують проблематику українсько-російських відносин. Були б гроші, можна створити аналітичний підрозділ, який постійно слідкував би за розвитком «діалогу двох культур», готував наукові рекомендації. Журнал «Український огляд», який виходить у Москві для українців Росії під редакцією О. Руденка-Десняка, став би щомісячним. На базі Центру можна було б організувати видання української газети і т.д.

Про людей патріотичних і творчих. Навколо нас є багато патріотів України, які справді допомагають Центру формувати наші плани своїми пропозиціями й своєю творчістю. Ось приклади. Якось до нас звернулася українка-москвичка Зінаїда Іваницька з пропозицією виставити в Центрі українські великодні писанки з її власної колекції. Ми провели таку виставку під назвою «Христова ружа», показавши чудові зразки розпису Волинської, Київської, Львівської, Черкаської та інших областей України. Так само відгукнулися ми на прохання друзів відомої майстрині з України Марії Суслової і розгорнули вражаючу експозицію вишитих ікон. Минулого року завітав до нас відомий медик і вчений, професор, автор 150 наукових праць і 14 авторських винаходів, українець за походженням Володимир Сукачов. Показав свою ностальгічну картину «Отчий дім» з українською хатиною під стріхою, написану майже півсотні років тому. Ми зацікавилися й виставили живописні роботи цієї неординарної людини. І не його одного. Ось як описував журналіст Леонід Галинський шлях до Центру московської художниці Антоніни Кібрик: «Якимось чином знайшла Ніна красивий будинок на Старому Арбаті, в якому завжди раді землякам з України. Зайшла і відразу відчула — доля їй всміхнулася... Культурний центр надав Ніні велику залу під експозицію її творів цілком безкоштовно, то для Москви — рідкісна дивина. Проте з однією умовою: вона виставляє свої картини, присвячені одному з чудових куточків України — Путивлю, й разом з Центром проводить День Путивля в російській столиці... Ніна вийшла з Центру, як на крилах». Зовсім недавно я отримав листа від голови об’єднання українських художників Москви Юрія Дюженка з пропозицією організувати у Центрі виставку їх творів. Організуємо¹!

Звернемося до кількох сюжетів іншого жанру. За пропозицією московського письменника, уроженця Харківщини Івана Шишова ми пре-

_____________________

¹ Ця виставка пройшла у листопаді 2002 року. З 14 її учасників 12 художників родом із України, а двоє — росіяни, які воювали за визволення України.


зентували в Центрі антологію «Слобожанська муза», до якої ввійшли кращі зразки любовної лірики 120 авторів XVII–XX ст., чий творчий та життєвий шлях тісно пов’язаний зі Слобожанщиною. З ініціативи Віктора Гуменюка в Центрі пройшов авторський вечір композитора й співачки із Санкт-Петербургу Віолети Гріневич. Керівник Українського історичного клубу в Москві Віктор Ідзьо регулярно проводить у нас засідання клубу й наукові конференції.

Прохання доктора мистецтвознавства, професора Московської державної консерваторії імені П.І. Чайковського Всеволода Задерацького про вшанування пам’яті його батька, призабутого українського й російського композитора Всеволода Задерацького (1891–1953) наштовхнуло нас на відкриття нової рубрики: «Повернення забутих імен». В концерті, присвяченому творчості Задерацького, взяв участь народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Мирослав Скорик і камерний оркестр «Гнесинские виртуозы».

Подібні приклади нашої співтворчості з людьми, які справді вболівають за українську культуру, можна примножувати.

Імідж Центру й засоби масової інформації

Безумовно, що на початку нового століття Культурний центр України в Москві значно підняв свій імідж і авторитет. Завдяки тому, що його роботу все частіше висвітлюють українські й російські теле- і радіоканали, розширилося коло газет, які про нього пишуть в Україні й Росії.

Інформаційна служба Центру тільки протягом року опублікувала десятки повідомлень в багатьох українських і російських газетах. Мені самому доводилося давати інтерв’ю для російських каналів «Культура», РТР, ОРТ, НТВ, ТV-6, Радіо «Маяк-24 Fm»; виступати на 1-му Національному каналі України, на телестудії «1+1», друкуватися в газетах «День», «Демократична Україна», «Кіевскій Телеграфъ» та ін. Цикл статей в газеті «Культура і життя» так само має за мету розповісти про життя й діяльність Культурного центру читацькій аудиторії, яка нам особливо близька.

Вже понад рік кращі моменти роботи Центру фіксує на кіно і фотоплівку актриса Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка Любов Богдан. Її сюжети й замальовки неодноразово демонструвалися на Національному телебаченні, її фотографії постійно друкуються в Україні і Росії¹.

Здавалося справа поставлена непогано. Проте насправді це лише дуже скромний початок, бо реальна робота Центру достойна більшої уваги, значнішої аудиторії глядачів і читачів. Сьогодні про Культурний Центр України в Москві знають, напевно, тисячі, десятки тисяч людей, а треба, щоб знали сотні тисяч і мільйони. Грошей для сучасної рекламної «розкрутки» Центру немає. Проте в Україні немало патріотичних видань, які могли б постійно висвітлювати діяльність духовного представництва нашої держави в Росії. Хай би приклад в цьому подала саме «Культура і життя». Що стосується російських ЗМІ, то тут окрема розмова. Поки що найбільший всплеск інтересу до Центру мав місце тоді, коли двоє так і не впійманих молодчиків кинули в його вхідні двері пляшки з запалювальною сумішшю. Звичайно, не варто змагатися в популярності з кримінальною хронікою, проте значною мірою ми й самі маємо активніше зацікавлювати своєю роботою російські газети й телебачення.

Мені хотілося б, щоб усі, хто причетний до висвітлення культурної політики незалежної України за кордоном, повністю зрозуміли високе ду-

__________________

¹ Любов Богдан зняла документальний фільм про діяльність Культурного центру України в Москві.


ховне призначення цієї роботи. Входження нової України у світовий культурний простір має супроводжуватися справді достойним, святим словом. Як у Шевченка:


Пошли мені святеє слово,

Святої правди голос новий!

І слово розумом святим

І оживи, і просвіти!

Штрихи до феномену

Підведемо деякі підсумки. Відзначимо кілька крупних і тональних штрихів, іманентних феномену Культурного центру України в Москві на самому початку XXI століття.

Культурний центр і Рік України в Росії. Наївно й нерозумно було б відсторонитися від цього важливого й потрібного, значного й довготривалого заходу, що наситив культурну програму Центру й, головне, сприяв налагодженню й поглибленню діалогу двох культур — української і російської — в історично нових умовах. Так само на користь обом народам послужить, безумовно, наступний Рік Росії в Україні.

Проте завдання Культурного центру полягає, на мій погляд, не в тому, щоб вдало вписатися в офіційні заходи обох років. Особливий феномен Центру полягає у тому, що й після завершення фестивалів і свят він буде працювати в звичайному режимі найбільшого сприяння для української культури, для її пропаганди за кордоном.

Про державну увагу. Рік тому ми започаткували в своєму плані роботи рубрики, присвячені візитам міністрів, інших VIP-персон до Культурного центру, проте невдовзі від них відмовилися. Передусім, дуже важко завчасно планувати приїзд високих урядовців і законодавців, а ще тому, що вони, слава Богу, бувають у нас частіше, ніж дозволяють рубрики. Найперше турбується про Центр Юрій Богуцький, протягом останнього року відвідали нас міністри Анатолій Зленко і Василь Кремень, голови Державних комітетів Валентина Довженко, Олександра Кужель, Руслан Пиріг, Григорій Середа, державні секретарі Юрій Сергеєв, Василь Стасюк, заступник держсекретаря Леонід Новохатько, голова Центрального комітету профспілки працівників культури України Людмила Перелигіна...

Так само бувають у нас депутати Верховної Ради України, скажімо, Лесь Танюк, Ігор Осташ... Запам’ятався візит Степана Гавриша, який провів у Центрі цілий день, зустрівся з діаспорою, нагородив кращих її представників, провів прес-конференцію.

Найтісніший щоденний зв’язок у нас існує з Послом України в РФ Миколою Білоблоцьким, радником-посланником Григорієм Хоружим, радниками Володимиром Рожком, Іваном Бунечко та ін.

Все це не черговий перелік імен і прізвищ урядовців, законодавців, дипломатів, а справді необхідна фіксація їх участі у творенні феномену Культурного центру України в Москві. Візити високих посадових осіб мають діловий характер, пов’язані з конкретною роботою, вирішенням серйозних питань і стали необхідною складовою частиною успішної діяльності Центру.

Люди в Культурному центрі. За минулий рік у нас побували понад 12 тисяч чоловік. Сподіваюся, що в майбутньому гостей і відвідувачів буде ще більше. Проте, погодьтеся, масовість не може бути єдиним критерієм ефективності роботи Центру. Скажімо, на презентацію поетичної збірки чи наукової монографії може прийти півтора-два десятка зацікавлених людей, але вони варті не меншої уваги, ніж кілька сотень глядачів святкового концерту. Ще приклад. У нашій бібліотеці часто працює з українською пресою професор Московського державного інституту міжнародних відносин І.Г. Богомолова, яка пише монографію про зовнішню політику України. За словами дослідниці, «бібліотека Центру — єдине в Москві місце, де можна отримати основну українську пресу, актуальні довідкові матеріали та кваліфіковані консультації». Значущість такої роботи важко виразити у цифрах відвідувачів.

Допомога кожній людині, увага й привітність до кожного, створення комфортної аури — ось принцип роботи Центру.

Разом з тим, ми бачимо своє завдання в тому, щоб кожний захід — масовий чи камерний — був розрахований на конкретну аудиторію й мав конкретний результат.

Серед наймасовіших акцій, які відбулися у нас, можна назвати урочистий концерт, присвячений 10-й річниці Незалежності України (близько 400 гостей). Прикладом елітної глибоко професійної розмови на високому рівні академіків і докторів наук може бути недавня зустріч у Центрі керівників і провідних учених Академії педагогічних наук України й Російської Академії освіти. Зібралося 30 чоловік, але подібна справді наукова розмова, на думку самих її учасників, може призвести в майбутньому до важливих зрушень у співробітництві двох академій.

Дім української діаспори. В ті дні, коли я закінчував цю статтю в Культурному центрі проходила виставка-презентація Сумської області в Москві. Прибула делегація Сумської держадміністрації. Як завжди прийшов і тепло привітав гостей Посол України в РФ Микола Білоблоцький. До Центру зтягнулися чимало московських сумчан, в тому числі й тих, які прийшли до нас уперше. Я бачив їх зацікавлені обличчя на промисловій виставці й під час концерту, який привезли гості з України. Якраз після нього й відбулися установчі збори громадської організації «Сумське земляцтво у Москві». Ще один осередок українців у російській столиці! Якось особливо гостро відчув, що Культурний центр є тією ртуттю, з якою українці Москви сплавляються в одну амальгаму, ім’я якій — українство.

Подумалося й про те, що саме Центр є тим осередком, який щоденною присутністю й роботою все міцніше й міцніше зв’язує материкову Україну з українською діаспорою в Росії.

Чимала відповідальність покладена державою на цей дім на Арбаті, 9, на цю, в Шевченковому розумінні, хату. Як тут не згадати геніальну Кобзареву формулу: «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля». Та відразу не додати його ж уславлений поетичний афоризм: «Не дуріте самі себе. Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь».

Культурний центр України в Москві бачить своє найвище призначення в тому, щоб уособлювати в своїй роботі незабутні Шевченкові заповіти.

Притулок для земляків. Останнім часом чимало з тих українців, які приїжджають до Москви, зокрема у відрядження, з Києва чи інших міст України, намагаються зупинитися в Культурному центрі або хоча б побувати в ньому. Скажімо, наприкінці червня зав. сектором Держкомінформу України Ольга Жирякова зібрала в Центрі керівників українських видавництв, що взяли участь в Національній виставці «2002: Рік України в Російській Федерації». Навіть не буду намагатися назвати всіх численних іменитих і рядових гостей Культурного центру, які приїжджають в Москву за різними адресами і вважають необхідним для себе зайти до нас. Рідна територія владно притягує до себе: тут український дух, тут Україною пахне.

Серед народних прислів’їв, які зібрані Володимиром Далем про золотоверху столицю Росії, є й таке, що здобуло сучасний неприємний смисл для українців: «Гарна Москва, але тут не вдома». Проте в Культурному центрі всі українці таки вдома!