України Любові Богдан Використані також світлини Юрія Безкровного І Віктора Гіржова Культурний центр України в Москві. М.: Олма медіа Групп, 2008. стор. Ця книга
| Вид материала | Книга |
- Книга є першою у серії видань «Україна на Старому Арбаті», 2798.29kb.
- Послання Президента України Віктора Ющенка до Верховної Ради України про внутрішнє, 211.4kb.
- Кабінету Міністрів України від 28. 11. 2007 n 1059-р "Про перенесення робочих днів, 13.79kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни, 3009.03kb.
- Г. Н. Владимирская программа для общеобразовательных учреждений Русский язык 5-9 классы, 447.96kb.
- Міністрів України від 14., 38.13kb.
- Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2008 р. N 440 ( 440-2008-п ) Про реалізацію, 137.67kb.
- України Володимира Голубченка «Боян Сіверського краю», присвячену життєпису І творчому, 1346.86kb.
- О туризму, розбудови сучасної туристичної інфраструктури згідно з Указом Президента, 76.08kb.
- Програма діяльності кабінету міністрів україни «український прорив: для людей,, 1445.21kb.
Москва побачить Україну на картинах сліпого художника
Ми продовжуємо слідкувати за роботою Культурного центру України в Москві і вдруге зустрілися з його Генеральним директором, доктором історичних наук Володимиром Мельниченком.
— Чим займаєтеся зараз, напередодні 10-ї річниці незалежності України?
Підготовкою до свята. Як і в Україні, у нас відбудеться урочистий вечір і великий концерт за участю майстрів мистецтв України і Російської Федерації. У серпні в Центрі пройде наукова конференція «Українська
_____________________
1 З того часу в Культурному центрі виступали з концертними програмами митці Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Сумської, Чернігівської, Полтавської областей.
діаспора в Росії», відбудуться зустрічі працівників Посольства України в Російській Федерації з представниками української діаспори.
— Як ви бачите нове місце Центру в українській культурній політиці в Росії?
— Культурний центр України в Москві виник і утвердився, як і сама незалежна Україна, на межі століть, ставши її духовним символом за кордоном, унікальним храмом української культури і мистецтв в самому серці Москви. Гарно написав Лесь Танюк: «Три символічні слова — Український, бо представляє Україну, Культурний, бо презентує культуру, Центр, бо завжди є в центрі всіх культурних і політичних подій!»
Для українців, які живуть в Москві й усій Росії, Центр має стати рідним домом, у якому так органічно й особливо хвилююче звучать слова Василя Симоненка: «Україно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо горда і вродлива, З тебе чудуватися повік...»
— Посол Російської Федерації в Україні Віктор Чорномирдін недавно сказав, що в Росії не вистачає української культурної та інформаційної присутності...
— Принаймні, з відомих історичних причин її не можна навіть порівняти з російською присутністю в Україні. Сам Чорномирдін визнав, що «російська культура в Києві незрівнянно краще представлена, ніж українська в Москві». Віктор Степанович принагідно запропонував з цього приводу видавати в Росії «яку-небудь українську газету». Насправді для величезної української діаспори необхідно було б видавати десятки газет в російських регіонах, але почати треба дійсно з виходу однієї федеральної газети українською та російською мовами. Та справа в тому, що гроші на це має виділити російський уряд. Так само дуже важливо, щоб він допоміг нарешті комп’ютеризувати осередки української діаспори по всій Росії, без чого важко говорити про нашу інформаційну присутність.
З іншого боку, українська сторона мала б щедріше фінансувати, скажімо, гастролі українських театральних колективів в Росії, які фактично припинилися; показувати тут кращих українських художників і т.д.
— До речі, художні виставки постійно експонуються у Центрі. Наскільки повно презентують вони мистецтво України?
— Поки-що, звичайно, неповно. Центр працює недавно і не встиг ще охопити багатющу палітру українського образотворчого мистецтва. Не забувайте також про чималі фінансові труднощі, проблеми з доставкою художніх полотен через кордон і митниці. Цю систему ще треба відпрацювати.
Втім, ми намагаємося в міру можливостей представити широкий художній спектр живописних творів, виробів народних майстрів. У нас пройшли дуже цікаві виставки, скажімо: «Тарас Шевченко — художник» із фондів Державного музею ім. Т.Г. Шевченка; гобелени, ткацтво народної художниці України Людмили Жоголь; українські великодні писанки з колекції Зінаїди Іваницької; вироби із шкіри заслуженого майстра народної творчості Ніни Косарєвої; полотна кримських художників; дві фотовиставки Валентини Наугольного та ін.
Прекрасних українських майстрів ми виставляємо до 10-річчя незалежності України. Це — Валерій Франчук , твори якого знаходяться не лише в музеях України, але й у приватних збірках США, Канади, Німеччини, Польші, Данії. Один із критиків писав про картини Франчука: «Хотілось би підкреслити одну яскраву деталь творчої вдачі художника: його відчутне українство... Як ми, українці, жили досі? Як живемо нині? Куди йдемо і що на нас чекає?.. Ці запитання промовляють до вас із картин, ви нікуди від них не подінетесь і так і підете з виставки в задумі — ясна річ, коли й ви так само носите в душі бодай грудочку болю за все пережите й переживане Україною».
Дивно співзвучні полотнам Франчука чудотворні українські вишивки Віри Роїк, роботи якої представлені в 30 музеях і галереях світу..
Трапляється й таке. Нещодавно до мене звернулися з проханням влаштувати персональну виставку сліпого художника, члена Молодіжного об’єднання при Харківській організації Національної Спілки художників України Дмитра Дидоренка. З 1989 року він вчився в Харківському художньо-промисловому інституті, написав чимало цікавих полотен. Влітку 1991 року при перезахороненні останків воїнів, які загинули у Великій Вітчизняній війні, був тяжко поранений під час вибуху старої німецької міни, втратив зір. Але не волю до життя й спрагу до творчості. Сліпий харківський художник пише прекрасні картини, і ми їх обов’язково покажемо в Москві1.
— Чи приїжджають до вас творчі, скажімо, співочі колективи з України?
— На урочистий концерт у Центрі, присвячений 5-й річниці Конституції України, ми запросили Богуславську хорову капелу ім. О. Кошиця (художній керівник і диригент заслужений діяч мистецтв України Олексій Юзефович). Виплатили їм добові, поселили у себе безплатно.
Якби ви чули, як прекрасно вони співали «Вірую» А. Кастальського, українську народну пісню «Ой чий то кінь стоїть» або «Ой летіли дикі гуси» І. Поклада (слова Ю. Рибчинського). Коли богуславці разом з хоровою капелою «Славутич» співали «Боже Великий Єдиний» М. Лисенка, весь зал — 300 чоловік — стояли в єдиному пориві...
Повірте, це багато важить.
«День», 4 серпня 2001 року.
_______________
1 Виставка «Феномен Дмитра Дидоренка або 10 років другого народження» відбулася в Центрі в жовтні 2001 року і мала великий успіх.
У Москві на Арбаті...
У Москві вже три роки працює Культурний центр України. Особливо активно він заявив про себе в останній час, ставши справжнім мостом між двома державами. Тут регулярно відбуваються знаменні події, які відтворюють культурне життя в незалежнїй Україні. Про діяльність Центру розповідає кореспонденту газети Леоніду Галинському генеральний директор, доктор історичних наук Володимир Мельниченко.
Центр покликаний знайомити широку російську громадськість з історією, внутрішньою і зовнішньою політикою України, її досягненнями в галузі культури, науки, освіти, економіки. В останні місяці він концептуально перебудовується: суттєво розширює функціональне призначення, посилює науково-організаційну, культурно-організаційну, пропагандистсько-інформаційну роботу; поглиблює зв’язки з діаспорою; підвищує ефективність допомоги Посольству України в Російській Федерації в реалізації програм міжнародного співробітництва в гуманітарній, науково-технічній, культурній та інформаційній галузях.
Досить сказати, що з ініціативи Посольства в Центрі нещодавно пройшла презентація продукції деяких українських підприємств, окрема виставка «Дніпропетровський регіон у Москві». Специфіка Центру обрамовує офіційні заходи мистецькими барвами. Скажімо, в рамках промислової експозиції виступили художні колективи. Взагалі розширення й зміцнення зв’язків з регіонами стало ключовою метою Культурного центру.
Центр почав закуповувати в Україні книги для своєї інформаційно-довідкової бібліотеки. Ми добиваємося того, щоб у ній кожен, хто побажає, міг одержати необхідну інформацію про нашу Батьківщину. Нещодавно в рамках XIV Московського міжнародного книжкового ярмарку в Центрі відбулася зустріч з українськими видавцями. Досягнута домовленість про презентацію в Центрі монографій з участю академіків НАН України І. Кураса, В. Кременя, С. Пирожкова, В. Смолія. Ми збираємося також представити нове видання про сучасних українських художників укупі з виставкою їх картин.
Одна з найбільших наших турбот — відкриття в Центрі нової «Української книгарні». Маємо для неї прекрасне приміщення, але не вистачає грошей для обладнання. Хочу звернутися за допомогою до меценатів, які піклуються про українську культуру. Ми готові назвати прізвища спонсорів при вході до книгарні.
Навколо діяльності Культурного центру час від часу здіймають лемент кілька лже-патріотів із української діаспори в Москві, які хотіли б проводити в ньому власну, а не державну політику. Проте їх неправедні голоси не чутні там, де лунають чарівний український спів і оплески, дитячий сміх і людський гомін на концертах, виставках і зустрічах в Центрі...
Для всіх українців, які живуть в Москві й усій Росії, Центр має стати справжнім повпредом української культури, духовності й ментальності, рідним домом.
«Демократична Україна», 13 листопада 2001 року.