Книга є першою у серії видань «Україна на Старому Арбаті»
| Вид материала | Книга |
- Правила прийому до Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, 2159.32kb.
- Ministry of Education and Science, Youth and Sport of Ukraine, 382.75kb.
- Д о в І р е н І с т ь місто Київ, Україна, дві тисячі року, 25.1kb.
- Методичні рекомендації «Облік та збереження юридичної літератури, збірників актів законодавства,, 228.7kb.
- Книга в житті дитини, що І як читають діти, сімейне читання ці питання постійно вивчаються, 202.05kb.
- Берестейщина – регiон в лабетах геополiтики, 488.93kb.
- Cлово до читача Вступ Розділ І. Історико-теоретичні, методологічні основи українознавства, 8835.25kb.
- Міжнародний досвід щодо запобігання та протидії корупції, 162.66kb.
- Додатково вказуємо міжнародний стандартний серійний номер (issn) для видань далекого, 12.2kb.
- Краткая биография а. П. Чехова, 230.93kb.
Слово про
Культурний центр
Москва
«ОЛМА — ПРЕСС»
2005
Ця книга є першою у серії видань «Україна на Старому Арбаті», яку започатковує Культурний центр України в Москві. В ній зібрані основні публікації про роботу Центру його генерального директора В.Мельниченка, а також статті та відзиви народних депутатів України, діячів науки і культури, журналістів.
Зміст
Розділ 1. Хай святиться на Арбаті, 9 ім’я України!
(Публікації та інтерв’ю В.Мельниченка про
Культурний центр)
Розділ 2. Дай Бог, щоб Центр жив і працював!
(Статті, відзиви про роботу Центру)
Від упорядника
Книга «Слово про Культурний центр» охоплює час з 2001 року, коли Культурний центр України в Москві очолив Володимир Мельниченко, який, власне, і почав вести літопис його роботи. Перший розділ складається з публікацій та інтерв’ю генерального директора, що дозволяють прослідкувати становлення та розвиток унікальної закордонної державної установи, відчути напружений ритм її роботи, порадіти творчим досягненням та успіхам, співпережити труднощі й незгоди. У другому розділі про Культурний центр розповідають діячі науки і культури, народні депутати України, журналісти, які творчо й напружено з ним співпрацюють або докладно ознайомилися з його роботою. В розділі вміщено також деякі подяки нашому колективові від окремих персоналій та організацій, друкуються відгуки із «Книги почесних гостей».
В даному випадку в різних публікаціях неминуче повторюються звернення до певних подій і фактів, прізвищ, думок, тощо, але вони, на мій погляд, не обважнюють текст, а лише допомагають висвітлити найцікавіші моменти просвітницької діяльності Центру. Статті та інтерв’ю, інші матеріали цієї книги вже стали історичними документами, опублікованими свідченнями, які вимагають належного з ними поводження й поваги.
До того ж, кожну тему, кожний сюжет роботи Центру читач може спостерігати в їх розвиткові. Візьмемо масштабний проект «Тарас Шевченко», який в різних ракурсах згадується практично всіма авторами публікацій. Завдяки цьому ми відчуваємо, як робота по пропаганді творчості Кобзаря з часом наповнюється більш глибоким змістом, стає розмаїтішою. Так само неодноразове звернення до проекту «Михайло Грушевський» дозволяє зрозуміти, як багато зроблено в Центрі для розвитку сучасного наукового грушевськознавства, подальшого дослідження життя великого українця в Москві в 1916—1917 рр.
В кожному конкретному випадку книга надає можливість прослідкувати творчий задум від його зародження до реалізації. Скажімо, з неї видно, з якими труднощами колектив створював упродовж 2001 – 2005 років достойну «Українську книгарню» на Арбаті, 9, без будь–якої фінансової допомоги збільшив її площу з 18 м2 у п’ять разів. За цей час у п’ятнадцять разів виросли фонди інформаційно–довідкової бібліотеки Культурного центру, з’явилися й успішно реалізовуються масштабні наукові проекти. Вийшли в світ монографічні праці про перебування Тараса Шевченка й Михайла Грушевського в Москві, з історії Арбату та про діяльність Центру. За три роки Центр видав у Москві українською мовою(!) чотири книги загальним обсягом понад 80 друкованих аркушів. У Києві вийшла збірка поезій Тараса Шевченка українською і російською мовами, упорядкована й підготовлена до друку працівниками Центру. Все це співставно з роботою цілого науково–дослідного інституту.
В Культурному центрі здійснюються довгострокові культурологічні проекти «Діаспора», «Україна крізь віки», «Презентація», «Прем’єра», «Діалог» та ін. Відкрита Меморіальна кімната, присвячена Тарасові Шевченку й Михайлові Грушевському, почала працювати недільна школа. Впродовж року в Центрі проводиться близько 150 творчих вечорів, концертів, художніх і книжкових виставок, презентацій, круглих столів, відеопрограм і т.д., які відвідують понад 12 тисяч чоловік щороку.
А ще читач, безперечно, зверне увагу на те, що напружена, розмаїта робота Культурного центру постійно знаходиться в полі недоброзичливої уваги кількох наших «земляків», які в Москві, можна сказати, «працюють українцями» подібно до того, як Паніковський «працював» сліпим. Чому вони так стурбовані посиленням впливу української державної установи серед москвичів? Чому налаштовані не на співпрацю з нею, а на критиканство? Чому почувають себе тим гірше, чим краще йдуть справи в Культурному центрі? Чим це пояснюється? Невже в цьому випадку ми маємо справу з феноменом української ментальності?
Втім, про цих небагатьох людей влучно й вичерпно пише В.Мельниченко: «Немає на світі такої роботи, що не обросла б, як корабель, закостенілими мушлями, галасунами – критиками й неробами – злостивцями. Причепилися кілька з них і до нашого корабля. Частина нудьгують від байдикування, інші – рекрутовані з осіб, які раніше робили собі таке – сяке ім’я на московському галасі про український патріотизм. Зараз реальна, справді патріотична робота Культурного центру вибиває грунт з – під їх ніг і про них забувають. Отже, чим успішніше працює Центр, тим більше деякі його недоброзичливці нагадують героїню відомої байки Івана Крилова, якій не давав спокою слон. Але є в них і свої характерні риси. По – більшовицьки затиснуті в прокрустове ложе якоїсь політичної, як правило, войовничої установки. Поза цими шорами нічого не бачать і не чують. Жодної животворної ідеї не мають, проте вважають себе єдиними носіями істини в кінцевій інстанції. Працювати не хочуть і не вміють, але понад усе люблять контролювати зроблене чужими руками й повчати напружено працюючих людей. Вже стали живими уособленнями народної максими: «У кривому оці й пряме криво!» Нахабно намагаються політизувати роботу Центру, нав’язати йому свої – погляди й переконання. Стурбовані не реальними проблемами, а нестримним бажанням заявити про себе».
Про наших критиків можна було б і не згадувати, якби наприкінці 2005 року вони не вклали свої неадекватні, деструктивні й конфронтаційні оцінки в уста ... російського сенатора родом із України, який нині опікується проблемами української діаспори в Росії. Ця провокація отримала гідну відсіч з боку знаних і шанованих у нашій державі людей. Ми вміщуємо їх лист, опублікований в українських газетах, на самому початку книги, бо він ставить остаточну крапку над «і», розставляє все по своїх місцях й робить ситуацію настільки прозорою, що всім добре видно «хто є хто».
Щодо конструктивного розуміння справжніх проблем і труднощів роботи Культурного центру, то читач зможе переконатися в тому, що ми не приховуємо їх, до того ж розкриваємо чималі незатребувані можливості Центру, наполягаємо на потребі значно більшої уваги держави до його діяльності. Відома наша публічна позиція: «Звичайно, ми ще так багато не встигли зробити та й зроблено не все так добре, як хотілося». Проте, думаю, ми справедливо жорсткі з демагогами, які забалакують реальну справу й заважають колективу працювати. Разом з тим, ми нікому й ніколи не відмовляли в співпраці, ми готові вислухати будь–яку конкретну пропозицію щодо покращення роботи Центру.
Велику допомогу в нашій роботі надають засоби масової інформації. Досить сказати, що в цій книзі вміщено публікації, які були надруковані в 20 українських і російських газетах і журналах, наукових збірниках. Особливу подяку хотілося б висловити газеті «Культура і життя» (головний редактор Володимир Бурбан), яка веде рубрику «У Культурному центрі України в Москві». У серпні 2005 року у нас побувала головний редактор газети «Слово Просвіти» поетеса Любов Голота, яка глибоко й уважно познайомилася з роботою Центру. Вона щиро взяла до серця наші труднощі й проблеми. З вересня цього року газета щомісяця друкує інформацію про основні заходи, які проходять в Центрі, вміщує інші цікаві матеріали, ставить й обговорює важливі для України проблеми подальшого удосконалення діяльності Культурного центру України в Москві, його співпраці з українськими організаціями в Росії.
Фактично ця книга є першою спробою узагальнення друкованої інформації про роботу Культурного центру України в Москві за п’ять років XXI століття. Сподіваємося, що вона зацікавить наших друзів і прихильників, а також стане в пригоді історикам і всім, хто виявляє інтерес до роботи Культурного центру.
Юрій Василенко,
заступник генерального директора Культурного центру України в Москві
Українці в Росії або співпраця в ім’я України
З «Урядового кур’єра» за 28 жовтня з подивом дізналися від російського сенатора Василя Думи про те, який поганий у нас Культурний центр України в Москві: «нічого в ньому українського нема», «приміщення (Центру) злочинно не виконує своєї функції «пропагандиста і організатора». В. Дума риторично запитує: — «Чому держава (читай — Україна) не питає за таку ганебну роботу з керівництва Українського культурного центру?»
Судячи з усього В. Дума, який ще не знає про реальну діяльність Культурного центру, озвучив оцінки людей зі свого оточення, яким явно не до душі державницька і патріотична робота, здійснювана керівництвом і колективом Культурного центру, його вагомий внесок у пропагування ідей суверенної і соборної України, в розвиток сучасного наукового шевченкознавства та грушевськознавства. Їх явно не влаштовує розмаїта діяльність Центру, зокрема робота української книгарні, курсів української мови, недільної школи тощо.
Обурює також безвідповідальність і легковажність, з якою київський кореспондент, запрошений В. Думою до Москви, оцінює роботу української державної установи за кордоном. Адже знайомство з Культурним центром у нього таке собі — ніяке: зайшов і вийшов.
Нам добре відомо, що за плечима активно працюючого Культурного центру України в Москві близько 1000 різноманітних заходів, які відвідали майже 100 000 москвичів. Ми десятки разів бували в Москві, в Українському домі, брали участь в урочистостях, конференціях, зустрічах, виступали на його сцені в концертах і спектаклях і завжди бачили блиск вдячних очей сотень, тисяч людей, відчували, що їх серця б’ються в унісон з нашою Батьківщиною.
Не можна допустити, щоб недружні нашій державі люди намагалися вбити клин у стосунки між російським сенатором, українцем за походженням, і Культурним центром України. Керівництво Центру міцно стоїть на патріотичних, національних позиціях і повсякденно з року в рік робить велику справу, прищеплюючи українську культуру й духовність на жорсткому грунті непростих українсько-російських стосунків. Очевидно, майбутнє за співпрацею з цими людьми в ім’я України, за реалізацією спільних масштабних проектів і планів.
Звісно, завжди є потреба конструктивної розмови про роботу Культурного центру України в Москві, і ми постійно опікуємося її удосконаленням — члени Комісії з питань культури і духовності Верховної Ради України тільки в цьому році відвідали Культурний центр п’ять разів, працювали в ньому загалом півмісяця. Вважаємо, що ця установа з честю виконує покладену на неї місію духовного посольства України в Росії.
Голова Комісії Верховної Ради України
з питань культури і духовності,
народний депутат України, голова
Національної спілки театральних діячів
України, професор Л.С. Танюк
народний депутат України,
директор Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка
Національної академії наук України,
академік НАН України М.Г. Жулинський
народний депутат України,
голова правління Українського фонду культури,
академік НАН України Б.І. Олійник
народний депутат України,
голова Всеукраїнського товариства «Просвіта»
імені Тараса Шевченка П.М. Мовчан
голова Української всесвітньої координаційної
ради М.М. Горинь
академік Національної академії архітектури України,
кандидат мистецтвознавства,
народний художник України Л.Є. Жоголь
академік Академії мистецтв України,
народний художник України В.І. Зноба
директор Науково-дослідного інституту українознавства,
доктор філологічних наук, професор,
президент міжнародної асоціації
«Україна і світове українство» П.П. Кононенко
президент Академії педагогічних наук України,
академік НАН України В.Г. Кремінь
академік Академії мистецтв України,
народний артист України А.Н. Паламаренко
ректор Національної академії музики
імені П.І. Чайковського,
доктор мистецтвознавства, професор В.І. Рожок
віце-президент академії мистецтв України
академік, директор Інституту сучасного мистецтва,
народний художник україни В.Д. Сидоренко
директор Інституту історії України,
Національної академії наук України,
академік НАН України В.А. Смолій
голова Національної спілки художників України
академік Академії мистецтв України,
народний художник України В.А. Чепелик
Розділ 1. Хай святиться на Арбаті, 9 ім’я України! (Публікації та інтерв’ю В.Мельниченка
про Культурний центр)