Книга є першою у серії видань «Україна на Старому Арбаті»
| Вид материала | Книга |
- Правила прийому до Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, 2159.32kb.
- Ministry of Education and Science, Youth and Sport of Ukraine, 382.75kb.
- Д о в І р е н І с т ь місто Київ, Україна, дві тисячі року, 25.1kb.
- Методичні рекомендації «Облік та збереження юридичної літератури, збірників актів законодавства,, 228.7kb.
- Книга в житті дитини, що І як читають діти, сімейне читання ці питання постійно вивчаються, 202.05kb.
- Берестейщина – регiон в лабетах геополiтики, 488.93kb.
- Cлово до читача Вступ Розділ І. Історико-теоретичні, методологічні основи українознавства, 8835.25kb.
- Міжнародний досвід щодо запобігання та протидії корупції, 162.66kb.
- Додатково вказуємо міжнародний стандартний серійний номер (issn) для видань далекого, 12.2kb.
- Краткая биография а. П. Чехова, 230.93kb.
Україна на Арбаті, 9
Пройшло 100 днів, як у Культурному центрі України в Москві з’явився новий генеральний директор. Мельниченко Володимир Юхимович, 1946 року народження, українець, закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, доктор історичних наук, вчений, письменник, публіцист. Автор 30 книг з історичної і політичної проблематики та кількох сотень публіцистичних статей, в тому числі мистецтвознавчих, які друкувалися і на шпальтах «Дня». Недавно у Львові вийшла його книга «Театральний тандем. Феномен Данченка-Ступки». Кореспондент «Дня» Ганна Шеремет зустрілася з Володимиром Мельниченком під час його останнього приїзду до Києва.
— Я впевнена, що більшість наших читачів взагалі не знають, які, власне, завдання стоять перед Культурним центром на Арбаті, 9?
— Культурний центр — унікальна, поки що єдина за кордоном українська державна установа такого роду. Його завдання — всебічне сприяння утвердженню й зміцненню міжнародного авторитету України. Конкретніше — пропаганда української культури й духовності в Росії, ознайомлення зарубіжної громадськості з історією, культурою, внутрішньою та зовнішньою політикою України, її досягненнями в супільному й культурному житті. Це — участь у реалізації програм міжнародного співробітництва у галузі розвитку гуманітарних, науково-технічних, культурних та інформаційних зв’язків. Особливо важливий напрямок роботи — робота з українською діаспорою в Російській Федерації, співробітництво з українськими національно-культурними автономіями та організаціями, реалізація освітніх програм.
— Мені здається, що в суспільній думці склався негативний стереотип сприйняття Культурного центру України в Москві, як установи суцільно проблемної, збиткової. Пам’ятаю цілий ряд публікацій на кшталт «Українські гроші «зариті» на московському Арбаті». Складалося враження, що будівництво Центру не дало нічого, крім величезних втрат.
— Завжди легше критикувати, ніж розібратися по суті й дати об’єктивну оцінку. Та варто хоча б пам’ятати, що Культурний центр, як некомерційна установа, взагалі не може приносити прибуток! Зате він уже приніс Україні немалий духовний капітал. Лише в минулому році в Культурному центрі було проведено майже півтори сотні заходів, на яких побувало понад 11 тис. москвичів та гостей столиці Росії. Інша справа, що ми ще не навчилися рекламувати його роботу, створювати позитивний імідж, на який Центр цілком заслуговує. Ми зробимо це1.
Справді, в процесі реставрації й будівництва Культурного центру були необгрунтовано виплачені величезні суми генпідряднику — югославській фірмі, розташованій в офшорній зоні на Кіпрі. Але ж колектив Центру за це ніякої відповідальності не несе. Зараз із цим нарешті розбираються правоохоронні органи. Принаймні, ясно, що негоже й досі підмінювати ставлення до нинішнього творчого колективу ставленням до давньої кримінальної справи.
— Як новий директор ви, напевне, намітили зміни в діяльності...
— Оновлення концепції роботи Центру викликане не тільки появою нового директора, а, насамперед, вимогою часу. Мій попередник завершив
довгий і важкий період будівництва Центру, зараз будинок на Арбаті, 9 ___________________
1 Ми це зробили (тут і далі прим. упорядника).
вже юридично оформлено у власність Української держави1. Ми нарешті отримали можливість розгорнути повномасштабну, багатофункціональну
діяльність. Зрозуміло, що вона не повинна вичерпуватися лише концертно-виставковими заходами. Тому ми суттєво посилили науково-організаційну роботу, в тому числі в технічній та діловій сферах.
Зараз проробляємо пропозиції про більш ефективне використання інформаційних та інших можливостей Центру в розширенні науково-технічного та ділового співробітництва України і Росії. Вже восени передбачені науково-практична конференція з питань співпраці українських і російських організацій у сфері обчислювальної техніки; презентація Клубу з питань науково-технічного співробітництва України і Росії. Ці заходи проходитимуть за підтримки і за допомогою Посольства України в Російській Федерації.
Невдовзі відкриємо цикл історичних читань «Україна крізь віки» за участю вчених Інституту історії України. НАН України. Разом з Посольством України впроваджуємо в практику зустрічі політологів, які досліджують україно-російські відносини.
— Ваш Центр називається інформаційно-культурним. З культурою — зрозуміло. А як з інформацією?
— Ми розпочали випуск спеціального інформаційного бюлетня «Панорама культурного життя України». Невдовзі презентуємо брошуру «Україна у запитаннях і відповідях»2. У Центрі постійно експонуються нові українські видання, проходять тематичні книжкові виставки. Працює довідкова бібліотека, в якій кожен бажаючий може познайомитися з __________________
1 З цим оформленням трапилася така історія. Невдовзі власті Москви повідомили нам, що документ недійсний, власником будинку має бути саме держава України, а не Мінкульт України, як записали в документі, звичайно не з нашої вини. Щоб отримати в бюрократичних кабінетах нове Свідоцтво про державну реєстрацію права на нерухоме майно, ми потратили ще майже рік, і такий документ був оформлений 27 лютого 2002 року, а в Центрі він опинився 14 березня.
2 Презентація цієї брошури С.Лазебника і П.Орленка відбулася 14 серпня 2001 року.
українською періодикою, переглянути каталоги Бібліотеки української літератури в Москві, подивитися відеопрограми з циклу «Історія та культура України», одержати консультацію. Постійно підтримується Web-сайт Культурного центру в мережі Інтернет. Ведеться інформування про роботу Центру через комп’ютерну мережу. Хоча, чесно кажучи, це крихти від того, чого хотілося б досягти в інформаційній роботі.
Серед нових починань — відкриття циклу зустрічей «Міністри українського уряду в Культурному центрі України в Москві». Вважаю, що у нас повинні побувати всі міністри, щоб дати людям інформацію про Україну на найвищому рівні1.
— Ви згадали про освітні програми Центру. Що мається на увазі?
— У нас діють курси української мови. Наш спеціаліст індивідуально працює з науковцями з Японії, Італії, Росії, інших країн, допомагаючи їм у дослідницькій роботі в галузі українознавства. Наприклад, вчений з Японії розробляє тему... «Історична пам’ять України в творчості Ліни Костенко». Це приклад маловідомої, так би мовити, штучної роботи, але заради цього варто працювати.
Втім, ставимо й масштабніші завдання. Працівники Центру беруть участь у формуванні концептуальних засад програми державної підтримки української культури в Росії, розробці концепції національної освіти для української діаспори. У кінці року в нас відбудеться міжнародна науково-практична конференція «Українська діаспора в Росії: історія і сьогодення». Проведемо також нараду керівників славістичних вузів Росії, в яких викладаються українознавчі дисципліни. Вперше готується круглий стіл за участю усіх українських земляцтв Москви2.
___________________
1 Цей задум не вдалося втілити в життя, тому що майже неможливо планувати чи навіть прогнозувати прибуття міністрів до Центру. Втім, окремі міністри у нас побували.
2 Перша зустріч з усіма керівниками українських земляцтв у Москві відбулася в Центрі у вересні 2001 року.
Почали на власні кошти закуповувати нові книги, що виходять в Україні.
— Якщо вже торкнулися цієї теми, то хотілося б з’ясувати ситуацію з «Українською книгарнею» в Культурному центрі. По електронній пошті ми часто одержували гнівні листи про те, що планується передача «Книгарні» в руки московських комерційних структур.
— Так само була перевантажена безпідставними скаргами, написаними під копірку, й пошта різних міністерств та відомств. На жаль, як і в радянські часи, галасують часто-густо демагоги, які конкретною справою займатися не здатні. Але мені зрозуміла стурбованість справжніх патріотів. Нагадаю, що магазин «Українська книгарня» працював у нашому будинку кілька радянських десятиліть і користувався великою популярністю. Невеличка книгарня є в Центрі й зараз. Проте цього замало, і ми вважаємо, що нова «Українська книгарня» площею близько 100 кв. м. має працювати на засадах державної структури. Інша справа, що її обладнання та подальша робота вимагають залучення немалих коштів, яких не вистачає у держави. Я дуже сподіваюся, що нам допоможуть фінансами українські меценати. Ми готові буквально викарбувати їх прізвища на пам’ятній дошці при вході до книгарні. Не кажу вже про вдячність майбутніх її відвідувачів. Книгарня повинна стати і обов’язково стане душею Центру.
— Розкажіть про концертну діяльність Центру.
— У нас відбуваються концерти, що могли б задовольнити найвибагливішу публіку. Скажімо, концерт, присвячений 187-й річниці від дня народження Тараса Шевченка, в якому взяли участь народні артистки України Раїса Недашківська і Ніна Матвієнко, народний артист України і Росії Олександр Голобородько, народний артист Росії Микола Олійник, заслужена артистка України Марія Миколайчук. В той же час прекрасно виступили колективи, що працюють «під крилом» Культурного центру. Передусім, Міжнародна хорова капела «Славутич». До речі, в серпні «Славутич» буде виступати в Києві в рамках культурної програми III Світового конгресу українців. Обов’язково послухайте, як чудово співають росіяни українські пісні. В цьому році вже відбулося понад 20 концертів, театральних вистав і тематичних вечорів. Відзначено ювілеї Павла Тичини, Лесі Українки та ін.
Завжди радо зустрічають слухачі дитячий вокальний ансамбль «Жайворонок» Об’єднання українців Москви та Культурного центру України. На початку червня ми організували поїздку «Жайворонка» до Санкт-Петербургу, де відбулася зустріч дітей української діаспори.
— Наскільки мені відомо, у вас відбуваються й інші культурні заходи, в яких Центр не виступає, так би мовити, заводієм?
— Ми постійно надаємо свою сцену на благодійній основі. Скажімо, у нас неодноразово виступали лауреати Міжнародних конкурсів молодих піаністів пам’яті В. Горовиця. Нещодавно ми навіть отримали Почесний диплом Міністерства культури Росії і Спілки композиторів Росії за творчий вклад у збереження музичної спадщини І. Дунаєвського. Ще приклад. 17 травня в Центрі пройшла церемонія вручення народному артисту України М. Жванецькому призу фестивалю телевізійних гумористичних програм «Майстер Гамбс». Приз вручав губернатор Одеської області С. Гриневецький. У той вечір у нас зібралася значна частина творчої московської еліти. До речі, письменник А. Приставкін, який потрапив до Центру вперше, записав у Книзі відгуків: «Спасибі цьому теплому Дому, він об’єднує й народи наші, і хороших людей... Будьте завжди, а ми — з Вами».
Чого нам явно не вистачає, так це спільного проекту Мінкульту України й Мінкульту Росії, спеціально розрахованого на сцену Культурного центру.
— Часто звертаються до вас безпосередньо з областей і міст України?
— У нас широкі зв’язки. Скажімо, недавно в Центрі пройшов «Подільський тиждень». Готуємося до днів Чернігівської області. Проте цей напрям не терпить спонтанності й вимагає серйозної організації. Те, що варто робити, варто робити добре. Впевнений, що в Культурному центрі в Москві мають представити своє мистецтво всі області України1. То має бути грандіозний проект спільно з обласними управліннями культури.
— Критичний погляд на свою роботу не залишить вас з часом?
— Сподіваюся, що ні. Втім, час і є найсправедливіший критик.
«День», 15 червня 2001 року.