України Любові Богдан Використані також світлини Юрія Безкровного І Віктора Гіржова Культурний центр України в Москві. М.: Олма медіа Групп, 2008. стор. Ця книга
| Вид материала | Книга |
- Книга є першою у серії видань «Україна на Старому Арбаті», 2798.29kb.
- Послання Президента України Віктора Ющенка до Верховної Ради України про внутрішнє, 211.4kb.
- Кабінету Міністрів України від 28. 11. 2007 n 1059-р "Про перенесення робочих днів, 13.79kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни, 3009.03kb.
- Г. Н. Владимирская программа для общеобразовательных учреждений Русский язык 5-9 классы, 447.96kb.
- Міністрів України від 14., 38.13kb.
- Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2008 р. N 440 ( 440-2008-п ) Про реалізацію, 137.67kb.
- України Володимира Голубченка «Боян Сіверського краю», присвячену життєпису І творчому, 1346.86kb.
- О туризму, розбудови сучасної туристичної інфраструктури згідно з Указом Президента, 76.08kb.
- Програма діяльності кабінету міністрів україни «український прорив: для людей,, 1445.21kb.
Юрій Безкровний,
журналіст
Віктор Ющенко на Арбаті, 9
Під час робочого візиту до Росії Віктор Ющенко завітав до Культурного центру України в Москві. Він оглянув Інформаційно-довідкову бібліотеку, яка діє при Центрі. Його приємно вразив той факт, що у фондах книгозбірні понад п’ять тисяч друкованих та аудіовізуальних документів, а деякі з них навіть в Україні можна знайти тільки в найбільших бібліотеках. Окрім того, москвичі мають можливість ознайомитися тут зі свіжою українською періодикою – Центр передплачує понад 60 газет і журналів.
Генеральний директор, доктор історичних наук, член-кореспондент АПН України Володимир Мельниченко, розповідаючи Президентові про освітні програми Центру, представив Українську недільну школу, яка нещодавно отримала нове приміщення. Обладнати його сучасною технікою допомогло Міністерство закордонних справ України. «Ми створюємо найкращі умови для викладання дисциплін українознавчого циклу – української мови й літератури, історії України, співів та хореографії. І якщо в 2004 році було восьмеро дітей, минулого року – двадцять п’ять, то зараз вже понад п’ятдесят», – зокрема сказав він.
Глава Держави подарував дітям книги про Україну та комп’ютери. У великій виставковій залі відбулася зустріч Президента з представниками української діаспори Росії, що стало, по суті, унікальною можливістю для російських українців розповісти про свої проблеми й висловити побажання щодо співпраці з історичною Батьківщиною.
Двічі Герой Радянського Союзу, почесний голова Товариства української культури «Славутич» Павло Попович, зокрема, підняв питання про заснування федеральних українських ЗМІ й створення системи української освіти в Росії. Він також висловив прохання до Президента про підтримку святкування трьох великих дат для українців Росії, які випадають на цей рік: 15-річчя заснування Культурного центру України і 10-річчя з дня його відкриття, а також 20-річчя першої російської організації українців – Товариства української культури «Славутич». За його словами, Україна має долучитися до проектів, які здійснює Центр, а також сприяти проведенню наукової роботи. «Цей Центр став нам рідним домом. Тут проводиться величезна робота з пропаганди української мови, культури та духовності. Розгорнута й серйозна науково-дослідницька робота, зокрема, видано ґрунтовні дослідження про перебування в Москві Тараса Шевченка й Михайла Грушевського» – сказав Павло Романович.
А доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту Європи РАН Віктор Мироненко повідомив, що від 20 лютого в Інституті Європи діятиме Центр українських досліджень. І вже на черзі вихід другого тому із серії «Библиотека украинской мысли», в якому будуть уперше в Росії опубліковані найпомітніші статті й документи керівника Української Народної Республіки Симона Петлюри. Презентація першого тому з творами видатного українського історика Івана Лисяка-Рудницького відбулася в Культурному центрі України в Москві.
Розповідаючи про роботу українських земляцтв у Москві, голова Ради земляцтв регіонів України в РФ Микола Челомбитько високо оцінив співпрацю з Культурним центром України, сказавши, що кращі свої заходи ці організації провели саме тут.
«День», 15 лютого 2008 року
* *
*
Посол України про Культурний центр
Робота колективу Культурного центру неодноразово отримувала високу оцінку посла України в Російській Федерації Миколи Білоблоцького. Ось одна з офіційних подяк колективу:
«Дорогі друзі!
Культурний центр України в Москві за останній рік значно розширив сферу своєї культурно-мистецької, політичної, організаційно-масової та виховної роботи. В тісному контакті з Посольством України в РФ проведено ряд важливих державних акцій, спрямованих на піднесення авторитету України, зокрема урочисті заходи з нагоди 10-ї річниці незалежності України, Збройних Сил України, встановлення дипломатичних відносин між Україною і РФ, 188-річниці від дня народження Т. Шевченка.
Значно посилилась діяльність по пропаганді економічних здобутків нашої держави, її історії, науки, культури, поглибленню регіонального співробітництва. Лише протягом 2001–2002 рр. в Центрі були проведені виставки-презентації Одеської, Запорізької, Дніпропетровської, Донецької, Чернігівської, Сумської, Луганської областей, окремих галузей народного господарства, успішно пройшли Дні малого та середнього бізнесу України.
Суттєво зріс художній рівень заходів, концертів, вистав, творчих вечорів, урізноманітнено темамику книжкових виставок. Колектив розвиває співробітництво з національно-культурними автономіями та регіональними громадськими осередками, надано сприяння у проведенні III Конгресу українців Росії.
Враховуючи значну роботу у справі поглиблення двосторонніх українсько-російських відносин, піднесення міжнародного авторитету нашої держави, забезпечення проведення на високому рівні офіційного прийому з нагоди річниці незалежності України1 оголошую ПОДЯКУ колективу Культурного центру України в Москві.
Щиро зичу всім здоров’я, сімейного благополуччя, нових творчих здобутків.
З повагою, Надзвичайний і Повноважний Посол України в РФ
М.П. Білоблоцький».
* *
*
Сердечна вдячність
Щиру подяку від гостей працівники Центру чують майже щодня, особливо після масових заходів, концертів. Задоволеними залишаються відвідувачі бібліотеки чи художніх виставок, учасники презентацій і прем’єр... Ми мало говоримо про це між собою й майже ніколи цим не хвалимося. Проте в цій книзі хотілося б сказати про людську вдячність у повний голос, бо наш колектив того заслуговує.
Не раз отримував колектив подяку від міністра культури і мистецтв України Юрія Богуцького, скажімо, наприкінці 2001 року:
«Шановний Володимире Юхимовичу!
Насамперед хочу щиро подякувати Вам особисто, всім працівникам
Культурного центру України в Москві за допомогу у підготовці та проведенні відкриття Року України в Росії, яке відбулося 29 листопада 2001 р. у м. Москві в Державному Кремлівському палаці.
_________________
1 У серпні 2002 року цей прийом уперше пройшов у Культурному центрі України в Москві.
Впевнені, що робота очолюваного Вами Центру і надалі сприятиме
розширенню та зміцненню взаємин між двома країнами, презентації на високому рівні надбань української літератури в Російській Федерації.
З повагою,
міністр Ю.П. Богуцький».
Чимало заходів ми проводимо разом з іншими установами, організаціями, фондами. Не пам’ятаю випадку, коли б наші партнери залишилися незадоволеними. Часто Центр отримує письмові подяки. Ось одна з них:
«Шановний Володимире Юхимовичу!
Державний комітет України у справах сім’ї та молоді та Спілка жінок України висловлюють Вам особисто, Вашим заступникам і всім працівникам Культурного центру сердечну вдячність за створення ідеальних умов для експонування в рамках Днів України в Москві художніх виставок народної художниці України Л. Жоголь (гобелен) і заслуженого діяча мистецтв України Н. Божко та проведення 25 жовтня 2002 р. концерту майстрів мистецтв України за участю народних артисток України Н. Матвієнко і Г. Яблонської, заслужених артистів України Ю. Рожкова і О. Марценківського, лауреата міжнародних конкурсів флейтиста Д. Рябка (14 років), солістки Національної опери України І. Персанової, концертмейстера О. Суворової та заслуженого діяча мистецтв України, поетеси Г. Чубач.
Надзвичайне враження залишили у всіх учасників акції теплота, турбота і щирість під час зустрічі та проводів делегації на залізничному вокзалі, кваліфікована допомога у перевезенні художніх картин.
Зичимо всім працівникам Культурного центру — дорогим нашим співвітчизникам, — міцного здоров’я, подальших успіхів у плідній і такій потрібній роботі з українською і російською громадськістю, зміцненні дружби та співробітництва між народами України та Росії.
З глибокою повагою, Голова Державного комітету України у справах сім’ї та молоді Валентина Довженко, Голова Спілки жінок України Марія Орлик.
4 листопада 2002 року».
Творча співпраця Культурного центру з земляцтвами та постпредствами областей України в Москві також супроводжується подяками з їх боку:
«Постійне представництво Донецької облдержадміністрації в м. Москві, молодіжна секція «Земляцтва донбасівців», редакція журналу «Світ жінки» та юні художники Донбасу висловлюють Вам величезну вдячність за ту підтримку, допомогу і увагу, які Ви надали в організації і проведенні виставки юних художників Донбасу в Москві.
Заступник постпреда О. Рудь
Радник з питань культури О. Волочиєнко.
м. Москва, листопад 2001 року».
Ще одна, дорога для колективу подяка.
«Вельмишановний Володимире Юхимовичу!
Вiд iменi Київської дитячої Академiї мистецтв маю честь щиро подякувати Вам та Вашим талановитим колегам за можливiсть побувати у затишному куточку України на московському Арбатi — прекрасному, наповненому натхненням, енергетикою духовностi i добра Українському культурному центрi.
Виставка наших юних студентiв, яка розмiщена у стiнах Вашого мистецького храму, чудова органiзацiя прийому нашої делегацiї, створення умов для її плiдної роботи, в тому числi участi в Мiжнароднiй науково-практичнiй конференцiї на тему «Художня творчiсть та сприйняття дiтей і пiдлiткiв. Проблеми XXI столiття», отримання нових творчих пропозицiй щодо проведення спiльних україно-росiйських мистецьких проектiв, — свiдоцтво високого професiоналiзму працiвникiв Центру, його зразкового рiвня дiяльностi як посланця миру та дружнього добросусiдства…
З приємним очiкуванням нових проектiв та повагою
професор, академік, ректор Академiї мистецтв України, народний артист України, член-кореспондент АПН України М. Чембержi.
18 грудня 2003 року».
З листами подяки до колективу Центру нерідко звертаються російські організації. Для прикладу публікуємо декілька з них:
«Правление Московского объединения социальной защиты пенсионеров и инвалидов (МОСЗ) приносит огромную благодарность Вам — работникам Храма Культуры за возможность слушать концерты на благотворительных началах нашим членам — одиноким, малообеспеченным пенсионерам и инвалидам, за огромную помощь, которую Вы оказывали нам в театральный сезон 2004—2005 гг.
Низкий поклон Вам и самые теплые слова за Вашу поддержку в наше очень сложное время, ведь мы стремимся бороться с невзгодами и недугами, не поддаваясь им, с помощью искусства, несущего добро и высокие идеалы.
Здоровья Вам, счастья и благополучия!
От имени всех членов нашего Общества с уважением и благодарностью,
председатель Правления МОСЗ Г.П. Козлова
Член Правления А.Т. Титкина».
«Издательство «ОЛМА-ПРЕСС» высоко ценит многолетнее сотрудничество и надеемся, что и в дальнейшем мы будем совместно проводить такие проекты, как книжная выставка, состоявшаяся в Культурном центре в честь празднования Дня славянской письменности и культуры в мае 2005 г. Уверен, что такие акции, как «Диалог культур», проведенный Культурным центром Украины в Москве, буду способствовать укреплению культурных связей между народами, знакомству украинских читателей с новыми книгами российских издательств.
Книги, демонстрировавшиеся на этой выставке, мы дарим Культурному центру Украины в знак уважения и признательности за партнерство в культурных проектах.
Генеральный директор
ЗАО «Издательство «ОЛМА-ПРЕСС» подпись
И.А. Ельченинов».
«Выражаем искреннюю признательность за переданные в библиотеку Военной академии Генерального штаба Вооруженных сил Российской федерации юбилейное издание книги Т. Шевченко «Я так ее, я так люблю…» и книгу «Михаил Грушевский: „Я основался в Москве, Арбат, 55”».
Надеемся, что эти книги найдут своих благодарных читателей.
С уважением и признательностью
заместитель начальника академии
по учебной работе, генерал-лейтенант Г. Борисов
Заведующая библиотекой В. Пьянкова».
«Совет ветеранов Можайского района г. Москвы, Центр социального обслуживания района «Можайский» и Администрация детского дома «Пансион семейного воспитания» выражают глубокую признательность за чуткое отношение к нам.
Мы чувствуем постоянную связь и Вашу заботу о нас. Вы поддерживаете нас в это трудное время. Огромное вам спасибо.
Желаем вам больших успехов в Вашей творческой работе и здоровья. Счастья и мира Вашим семьям.
Надеемся на дальнейшее сотрудничество между нами
С глубоким уважением
Директор ЦСО «Можайский» В.Н. Важенин
Председатель Совета ветеранов Можайского района
Т.П. Королевнина
Директор детского дома А.А. Васильев
14 декабря 2007 года».
«Культурная общественность Северного административного округа города Москвы присоединяется к братскому украинскому народу в связи с отмечающимися в этом году 165-летием со дня рождения и 95-летием со дня смерти Николая Витальевича Лысенко, автора 11 опер, в том числе «Рождественская ночь», «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба» и других известных произведений.
Желаем коллективу Культурного центра творческих успехов, здоровья и счастья.
г. Москва, 3 июля 2007 года».
Подяка з Інтернету:
«Шановні панове!
Хочеться щиро Вам подякувати за вчорашній чудовий ювілейний концерт у Культурному центрі України в Москві. Дуже приємною несподіванкою було запрошення такого високохудожнього колективу, як вокальна формація «Піккардійська терція». Дуже цікавою та сповненою нових фактів і роздумів була розповідь М.Г. Жулинського. Нас не залишив байдужими і виступ такого видатного майстра слова, як народний артист А. Паламаренко. А виступ хорової капели з солістом та бандуристкою («Думи мої, думи...») був сповнений такого відчуття, неначе на сцені співав старовинний співець-бандурист.
Спасибі велике!
Родина Овсяннікових, 17 березня, 2004 р.»
Одне з дружніх привітань:
«Президентська Рада Української асоціації творчої інтелігенції (УАТІ) «Світ культури» має приємну нагоду привітати осередок повноважних і самовідданих представників української культури на теренах Російської Федерації і з новорічно-різдвяними святами та Святом Йордану, а також зі світлим Днем Соборності нашої рідної неньки—України і початком давноочікуваної нової політичної ери в нашій державі — з приходом нової демократичної влади та появою на світовому політичному Олімпі нового Народного Президента України Віктора Андрійовича Ющенка!
Щиро зичимо щасливої новорічної зорі і ясної погоди, міцного коня і широкої дороги. Хай наша спільна мистецька, культурницька співпраця наповнює душі співвітчизників в Україні і за її межами світлом і радістю, любов’ю та надією.
З вірою пройдемо всі наші випробування і дочекаємося світлого воскресіння України!
З повагою
Президент УАТІ Б.Ю. Янівський,народний артист України,
лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, професор;
перший віце-Президент УАТІ В.В. Неволов, заслужений діяч мистецтв України, письменник, професор, лауреат Державної літературно-мистецької премії імені І.П. Котляревського».
Ще декілька листів і подяк.
«Вельмишановний Володимире Юхимовичу!
У мого улюбленого поета Василя Симоненка, котрого Олесь Гончар справедливо назвав витязем української поезії, є прекрасний вірш «Прощання Федора Кравчука, колгоспного конюха зі старою хатою». А в цій поезії — дуже проникливі, зігріті теплом поетового серця, рядки про сільську українську хату, з якої виходили у широкий світ герої, вчені поети, прозаїки, співачки і співаки:
Ти була мені наче мати,
ти служила мені як могла —
кожна кроквочка, кожна лата
не жаліла для нас тепла.
Ці слова з повним правом можна віднести до Культурного центру України в Москві — великої і дуже гостинної Української Хати, яка воістину не жаліє для нас, московських українців, як зрештою і для багатьох росіян, свого тепла. Дякуючи цьому затишному, охайному, що аж сяє чистотою Дому, ми не відчуваємо себе якоюсь там «діаспорою», якимсь чужорідним тілом в іншому етнічному середовищі, а справжніми, повноцінними українцями. Передовсім тому, що в цьому теплому Домі лунає мелодійне українське слово, пісня, музика, рідна материнська мова, котра за доказами маститих вчених відіграє чи не найголовнішу роль в духовному становленні людини, формуванні її емоційного та інтелектуального світу. У моїй пам'яті досі збереглися вичитані вже дуже давно слова геніального Гоголя, записані в його нотатках перед поїздкою на батьківщину: «На днях еду на Украину, чтобы назвучаться малороссийской речью». Наводжу ці слова для того, щоб сказати: аби назвучатися рідним словом, нам зовсім не обов'язково їхати на свою батьківщину, досить регулярно ходити до свого Дому, Храму Українства на Арбаті, 9, де проводяться заходи, що задовільняють найвибагливіші смаки українців-москвичів: концерти за участю майстрів мистецтв України та Росії, художні виставки і літературно-мистецькі вечори, презентації кінофільмів і книг.
Ось і я 30 січня 2005 року презентував у Центрі свою нову книгу «Чарівний лірик із Борзни. Життя і поетика Анатоля Олійника» про талановитого піснетворця, що мов болід, яскраво спалахнув на літературному небі України в 20-30-х роках минулого століття. Його шанував і називав своїм другом уже славетний тоді Володимир Сосюра. На думку багатьох українських письменників, він міг стати класиком, якби довшим був його земний путь (не дожив до 34), якби не різні переслідування, «добровільні заслання» в глухе село на Вінниччині і в далеку Кара-Калпакію, в які він змушений був себе відправити . Я й досі перебуваю у великому духовному піднесенні від цієї виключно теплої презентації. Заслуговує найвищої похвали проект, в рамках якого вона проходила. Називається він «Повернення забутих імен». Це ж свята справа: Україна, часткою якої ви є, не дає, щоб імена її обдарованих синів покрилися попелом забуття! Дуже зворушило і те, що з Чернігівщини — батьківщини поета — спеціально приїхала на цей вечір представник відділу в справах преси та інформації О. І. Гончар, що є велемовним доказом поваги керівників місцевих органів влади як до пам'яті свого талановитого земляка, так і до Культурного центру України в Москві.
Моя глибока дяка Вам, вельмишановний Володимире Юхимовичу, а також Юрію Миколайовичу Василенку, Людмилі Михайлівні Мельник, всім, хто був причетним до презентації! Дякую від себе і від імені рецензента моєї книги, поетового сина Олега Анатольовича Олійника! На презентації була присутня у повному складі вся його велика рідня, винятково талановита українська династія.
Хай же завжди тепліє вечірній вогник у вікнах нашої Української Господи!
Речмедін Анатолій Петрович, уродженець Вінниччини,
випускник Шевченкового вузу в Києві 1961 року, літературознавець, критик, журналіст, автор книг з питань літературознавства, краєзнавства, спогадів».
«Доброго дня Вам, Володимире Юхимовичу!
В першу чергу, хочу подякувати редакції газети «Флот України» — в № 6, від 11 - 17 лютого 2006 року, на восьмій сторінці подано матеріал про життя Культурного центру України в Москві.
З великим задоволенням я прочитав розповідь Тамари Дяченко про життя нашого Культурного центру в серцевині російської столиці, а також про перебування там наших земляків і не тільки, адже це неабиякий захист мешканців української національності в Росії.
Пане Володимире, Ваш колектив є носієм етносу українського народу, нашої мови, звичаїв і, нарешті, культури, яку вшановує і поважає увесь світ... Хочу наголосити, якщо в нашій державі Україні є хоча сотня людей, що вірять в неї, творять її основу, наша держава має велике майбутнє. Ваш колектив — із тієї сотні.
Низький уклін Вашому колективу — колегам за спільний вклад у розвиток нашої батьківщини — УКРАЇНИ.
З повагою Олександр Семененко
м. Київ»
«В Культурный центр Украины в Москве.
Приношу искреннюю благодарность за плодотворные занятия на Курсах украинского языка, интересные мероприятия в Культурном центре Украины в Москве и познавательные книги.
С уважением,
М. Б. Тупицин-Фурсов,
филолог-славист, слушатель Курсов украинского языкав Культурном центре Украины в Москве
24 мая 2006 г.».
«Уважаемый Владимир Ефимович!
Администрация Ялтинской центральной городской библиотеки им. А.П. Чехова благодарит Вас за подаренные экземпляры Ваших книг. Книги вызвали большой интерес у ялтинцев, читателей библиотеки.
Надеемся на дальнейшее сотрудничество и готовы оказать помощь в популяризации Ваших книг и деятельности Культурного центра Украины в Москве.
С уважением
директор Центральной библиотечной системы
Т.А. Приступа
4 августа 2006 г.».
«Вельмишановний пане Володимире!
Щиро дякуємо Вам за чудовий подарунок — книгу «Тарас Шевченко: Моє перебування в Москві». Вона займе почесне місце в фонді нашої бібліотеки, поповнить Шевченкіану села та району.
Немає сумніву, що книга ця прислужиться численним шанувальникам величі і таланту нашого національного поета-пророка, усім тим, кому зараз не байдужа доля українського слова, рідної культури.
Безименська сільська бібліотека комплектується літературою, але в обмеженій кількості. Використовуємо різні шляхи позабюджетного поповнення фонду, яким користуються на побережжі Азовського моря відпочиваючі з усіх кінців нашої держави. Багато творів дарують наші земляки, які проживають, також, і в Москві.
Розуміємо, що Ви — дуже зайнята людина, яка виконує державну справу за межами нашої країни. Однак, сподіваємося на Вашу, пане Володимире, допомогу в поповненні фонду україніки нашої бібліотеки за рахунок виданих Вами книг, що дасть змогу перетворити Безименську сільську бібліотеку в сучасний просвітницький центр села.
Щиро дякуємо Вам, пане Володимире, від адміністрації та наших читачів, шанувальників таланту Тараса Шевченка, за Вашу почесну працю та пам’ять про нашого національного поета.
З повагою, вдячністю та побажаннями успіхів,
завідуюча бібліотекою Л.Г. Лавриновська.
7 вересня 2007 року».
* *
*
«Ми відчуваємо себе тут, як вдома»
Актриса і режисер Любов Богдан зняла документальний фільм про Культурний центр. Вона звернулася до багатьох відомих в Україні і Росії людей, які добре знають його роботу, з проханням сказати кілька слів з цього приводу. Подаємо короткі витяги з деяких інтерв’ю.
Микола Білоблоцький, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Російській Федерації:
Без перебільшення можна сказати, що Культурний центр — це національна гордість України, гордість нашої політичної, культурної, дипломатичної, наукової еліти... Президент України і уряд України зробили все можливе для того, щоб ми мали можливість сьогодні проводити серйозну культурницьку і інформаційну роботу в Росії. Все це робиться, і Центр все більше набирає міжнародний авторитет. До нього приходять знатні люди, відомі діячі науки, культури, мистецтва, політики... Культурний центр України в Москві має велику перспективу плідної діяльності...
Юрій Богуцький, міністр культури і мистецтв України, академік Академії мистецтв України:
Сьогодні Центр займає помітне місце в культурному житті Москви, є своєрідним зв’язуючим містком між Україною і Росією. Через Центр багато робиться для пропагування української культури, ведеться про неї розповідь — врівноважена, спокійна і, разом з тим, глибока, значуща... Культурний центр став осередком української громадськості, діаспори, земляцтв... Мені приємно, що працівники Центру роблять все можливе для того, щоб відвідувачі почувалися в ньому комфортно. Я часто буваю в Культурному центрі і відчуваю гордість за те, що в Москві, на Арбаті, Україна має такий культурний заклад...
Іван Курас, віце-президент НАН України, директор Інституту етнополітичних досліджень НАН України, народний депутат України, академік НАН України:
Головне, що Культурний центр нарешті набув того звучання, тих функцій, які в свій час закладалися в проекті його створення, коли мріялося, що ми матимемо таку ланку нашої присутності в російській столиці... Центр нарешті відповідає своєму призначенню, нашим надіям і сподіванням... В Центрі склався дружній колектив на чолі з Володимиром Мельниченком, який має значний досвід роботи в гуманітарній і науковій сферах, в музейній діяльності. Тому немає сумніву, що відповідальні завдання, що стоять перед Центром, будуть з честю реалізовані.
Петро Чуприна, генеральний директор Національного академічного театру опери і балету України ім. Т.Г. Шевченка, народний артист України:
В Культурному центрі побували практично всі наші виконавці, і провідні і молоді, навіть важко всіх перелічити... Ми всі дуже радіємо, що є такий Культурний центр у Москві, де ми щоразу відчуваємо гостинність господаря Центру, всіх працівників... Ми відчуваємо себе тут, як вдома... Ми тішимося тим, що маємо в Москві таке прекрасне духовне представництво, поважне і повноважне...
Богдан Ступка, художній керівник Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка, народний артист України:
Всі мої друзі, які побували в Культурному центрі в Москві, говорили, що Україна дуже достойно представлена. Центр пропагує високе мистецтво України. Культурні заходи проходять там надзвичайно цікаво...
Я бажаю, щоб він залишався саме Українським культурним центром. Звичайно, всі напрями в суспільстві важливі — політичні, економічні, військові, — але без культури не буде ні економіки, ні дипломатії, нічого не буде.
Так що будемо любити цей Культурний центр, будемо поважати те, що робить його колектив, а робиться там дуже і дуже багато.
Олександр Голобородько, артист Театру ім. Моссовєта, народний артист Росії і України:
В Культурному центрі України в Москві до всіх ставляться уважно, всім гостям влаштовують прекрасне приймання, все роблять красиво... Тут присутній інтелігентний український дух, дуже сучасний, дуже розумний, який сприяє зближенню двох країн...
Віктор Андріянов, член Спілки письменників Росії, журналіст:
Арбат, 9 — одна з моїх улюблених адрес. Майже всі, хто цікавиться Україною, тепер уже знають, що тут Український культурний центр. Я приходжу сюди з радістю, щоб почути українських майстрів мистецтв, зустрітися зі старими товаришами, земляками—донбасівцями. Мені хотілося б підкреслити, що в останні роки... цей центр здобув друге дихання, це дійсно український дім, який наближує до москвичів українську культуру і знайомить їх з життям України...
Лариса Кадочникова, артистка Національного академічного драматичного театру ім. Л. Українки, народна артистка України:
Відчуваєш гордість, що в центрі Москви, на Арбаті, на розкішному Старому Арбаті є такий куточок України, світлий чистий... І дай Бог, щоб він жив і працював, щоб українські художники виставлялися, артисти виступали в ньому, з концертами приїздили, це дуже здорово... Виставка моїх робіт у Центрі залишилася в пам’яті, як світлий епізод мого життя... Я можу лише подякувати...
Вадим Іллєнко, кінорежисер, народний артист України:
Мій фільм у Культурному центрі був здорово прийнятий, аудиторія була дуже цікавою... Ми зачаровані самим будинком — таким доглянутим, красивим і, головне, людьми, які нас приймали... Взагалі залишилися найкращі враження...
Галина Чорноба, солістка Великого театру Росії, заслужена артистка Росії і України:
Ми щасливі з того, що в Москві діє такий чудовий Культурний центр України... Його добре знають в Москві... тут дуже приємно, тут дуже гарна аура... Дай Бог, щоб ми обростали хорошими людьми, щоб до нас приходили талановиті виконавці...
* *
*
З «Книги відзивів почесних гостей»
«Три символічні слова — Український, бо представляє Україну. Культурний — бо представляє культуру. Центр — бо завжди є в центрі всіх культурних і політичних подій!
Хай святиться у цих стінах ім’я України! Напередодні 10-річчя Незалежності — у день Конституції — Лесь Танюк. Голова Комітету ВР з питань культури. 28. 06. 2001 року. Будьмо!»
«Мої милі і рідні земляки-колеги! Велике щастя, радість і допомога мати такий центр Української культури в Росії. Дякую і низько вклоняюсь за Вашу працю, яка так потрібна великим народам Українському і Російському.
Ваш Микола Гнатюк»
«Моїм щирим друзям, моїм українцям! Бажаю щастя, добра, благополуччя і любові одне до одного. Пишаймося тим, що нас народила прекрасна Україна.
Я для тебе Вкраїно,
Віддам своє серце і душу,
Я тобі заспіваю про все,
Що печалить, болить,
Я з тобою лише
В цьому світі повік бути мушу,
Лиш у церкві твоїй
Моя совість, як свічка згорить.
В добрий час.
Дай Боже зустрітися знову.
Ваша А. Кудлай
20. 04. 2002 р.»
«Багато разів був у цьому чудовому будинку. Глибоко символічно, що він знаходиться на славетному Арбаті, де бували і працювали знамениті діячі культури Росії та України. Колектив будинку робить прекрасну справу, яку високо цінує весь народ.
Щастя вам і процвітання бажаю разом з щирою подякою.
18.XII.2002 р.
Б.Патон».
«Очень рада, что мне посчастливилось побывать в Вашем Центре. Как будто побывала на Украине. Желаю, чтобы всегда у вас были интересные встречи с нашими земляками!
19.XII.2002 р.
Клара Лучко».
«Вже багато років я живу в Москві, але ніколи, ні на мить не забував про Батьківщину, про те, що я найперший український космонавт. З роками ностальгія за рідною землею зростає, тому все частіше буваю в Культурному центрі. Тут особливо гостро відчуваю свою причетність до України, тут український дух, тут звучить українська мова, слово Сковороди, Котляревського і Шевченка. В Центрі завжди зустрінеш людей, які люблять Україну і якими вона гордиться. Сюди тягнуться й наші друзі — російські діячі культури і науки.
Особлива, тепла атмосфера, яку відчуваєш, як тільки переступаєш поріг, створюється Вами — колективом Центру і його керівником. Ви — подвижники важливої справи, яку Вам доручила Українська держава.
Знаю, що генеральний директор Центру написав книгу про Вашу роботу, яку назвав: «Україна на Арбаті, 9». Хороша й точна назва.
Ви справді добилися того, що Україна постійно й гідно представлена на Арбаті, 9.
З любов’ю.
Ваш П. Попович, льотчик-космонавт,
двічі Герой Радянського Союзу».
«Огромное спасибо этому Дому, красивому, уютному и теплому! Это большая честь для меня быть здесь. Желаю всем обитателям этого Дома, хозяевам и гостям, всяческого благополучия. Буду счастлива вновь прийти сюда.
Январь 2004 г.
Народная артистка РСФСР
Ев. Симонова».
«Одна моя, як українця, мрія збулася: постав в центрі Москви, в центрі Росії Український центр! Це перша ластівка, яка звістила про утвердження Великої України, про яку мріяв Михайло Грушевський в книзі «На порозі нової України». Символічно, що тут, на Старому Арбаті, мешкав Михайло Грушевський і висока честь генеральному директору Українського культурного центру Володимиру Мельниченку, що він видобув з глибоких московських архівів справу М.С. Грушевського, встановив місце проживання і написав про московський (перший московський) період його життя і наукової діяльності.
Свято з нагоди 190-річчя з дня народження Тараса Шевченка в Українському культурному центрі мене зворушило, наповнило великою надією на розвій українського духу, культури, мови в Москві. Скільки прийшло поважних гостей, як професійно зазвучали українські і російські голоси, до сліз втішили дітки — майбутні повпреди України в Росії.
Я вірю, що Український культурний центр у Москві буде своєрідним пілотним проектом, який стимулює появу таких культурно-інформаційних центрів у Парижі, Нью-Йорку, в Берліні та Лондоні, у Варшаві та Делі.
Український прапор на Старому Арбаті розгортає російський вітер. Він кличе до Українського культурного центру і дітей України, і тих, хто прагне пізнати Україну, кого хвилює і манить українська пісня, хто дивиться на Україну словом і мрією Тараса Шевченка: «В Україну ідіть, діти, в нашу Україну».
17 березня 2004 р.
Микола Жулинський,
академік НАН України».
«Дорогі, рідні наші земляки,
які керують таким чудовим домом, що пахне нашою солов’їною Україною!!!
З великою вдячністю хочеться звернутися до Вас. Те, що Ви робите для людей – українців, які живуть тут у Москві, честь Вам і хвала!
Бережіть цей куточок затишку. Нам у Вас дійсно дуже затишно. Дя-ку-ю! За Україну, за Івана Миколайчука, за його пам’ять!
Дя-кую!
Марія Миколайчук
07. 09. 06.»
«Ми побували у Вашому, ні, у нашому Культурному центрі України і відчули щиру розмову душі і розуму на добро, на щастя і добробут нашої землі.
Нехай Бог всіх нас рясно благословить! До зустрічі!
Валентина Ковальська
07. 09. 06.»
«Мені сьогодні з Вами було так добре, неначе і ночі не було, і довгої дороги. Але такої щирої розмови не нап’єшся ніде — тільки з рідними людьми і за Духом, і за відповідальністю. Здається, що ти в Центрі Неба...
Народна артистка України
Ніна Матвієнко
07.09.2006.»
«Любі мої „російські українці”!
Ви не уявляєте собі, що значить ваша постійна присутність в політиці, економіці та поведінці Росії.
Росія була б зовсім іншою і ще «незручнішою» для України.
Спасибі Вам за цей тихий подвиг!
Хай Божа рука осіяє кожного з вас!
Володимир Яворівський
7. 11. 06 р.».
«Дорогі українці, яких доля закинула до наших близьких друзів, росіян.
Радий, що зберігаєте культуру, історію, традиції своїх предків.
Щасливий, що почуваєте себе повноправними громадянами Росії. Країни, яка дає можливість почуватись Вам українцями.
Ви робите хорошу справу. Хай щастить всім українцям Росії.
31. 01. 07. З повагою до Вас
В. Балога».
«Відчуваю себе щасливою та натхненною після знайомства з чудовим колективом.
Щастя, долі і любові нам — українцям.
З повагою Р. Богатирьова
30.01.08 р.».
«Дякую за нагоду виступити в Українському центрі на Арбаті на вечорі пам’яті Василя Стуса.
Велика честь і велика відповідальність.
Щасти вам!
Роман Семисад.
31.01.08.».
«Бажаю завжди мати певність, що всі світи існують для нас! Хай всі українці Росії завжди квітують, завжди живуть на «повну», а все життя «крутиться» довкола Культурного центру України в Москві — бо справді: довкола кого ж іншого?
Щиро. Дякую за тепло сердець.
Д. Стус,
лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
31.01.2008».
«Дорогі друзі!
Дорогі українці!
На цьому клаптику української землі вдячний кожному, хто зберіг мову, національну пам’ять.
Славні люди ті, хто горнеться до всього українського.
Бажаю гарної долі і всілякого щастя!
Слава Україні!
13. 02. 08. В. Ющенко».
Розділ 3
Московські сторінки біографії великих українців
(Шевченкознавство й грушевськознавство
в Культурному центрі)
Микола Жулинський,
академік Національної Академії наук України
Великий українець на Арбатi
...I я його уявив на Старому Арбатi. «Побачив» Михайла Грушевського перед Культурним центром України в Mосквi завдяки його генеральному директору Володимиру Мельниченку. У березні 2004 року я приїхав до Москви на урочистий вечiр з нагоди 190-рiччя вiд дня народження Тараса Шевченка, i зразу ж Володимир Юхимович повів мене Арбатом до будинку за номером 55, у восьмiй квартирi якого колись жив Михайло Грушевський з дружиною Mapiєю Сильвестрiвною i донькою Катериною.
Михайло Сергiйович не раз прогулювався Старим Арбатом, думаю, зупинявся перед будинком номер дев’ять, у якому тепер наш Культурний центр. То xiбa не було б гiдним вшанувати пам’ять великого українця встановленням пам’ятника Михайловi Грушевському перед входом до Культурного центру України?
Що бiльше я слухав Володимира Мельниченка, то проникливіше «зазирав» уявою у вікна «нарiжної старосвiцької кам’яницi на розi «Денежного переулка», мiж двома церквами», з яких п’ятдесятилiтнiй Михайло Сергiйович, вiдiрвавшись на якусь мить вiд працi над третьою частиною восьмого тому «Icтopiї України-Руси», оглядав Арбат, зокрема банi двох церков — Живоначальної Трiйцi i Миколи в Плотниках. На жаль, цi двi церкви, якi, мабуть, вiдвiдував український icтоpик, було знесено бiльшовиками на початку тридцятих рокiв минулого столiття.
Iз яким захопленням i радiстю вiдкривав менi «українську Москву» Володимир Мельниченко! Не можу сказати, що почуте було менi зовсiм невiдомим — журнал «Київ» у 1988–1989 pp. опублiкував «Спомини» Михайла Грушевського, в яких є багато сторiнок «московської бiографiї» (1916–1917 рокiв) Грушевського. Iнститут лiтератури iм. Т.Г. Шевченка НАН України разом iз Українським iсторичним товариством у США на чолi з невтомним Любомиром Винаром вперше опублiкував 15 листiв Михайла Грушевського, надiсланих iз Москви до Сергiя Єфремова й Олександра Кандиби (Олеся). Але одна річ прочитати, iнша — побачити саме той будинок на Арбатi, в якому Михайло Грушевський писав цi та iншi листи, науковi працi, приймав вiдомих дiячiв лiтератури, культури й полiтикiв...
Важливим для мене було пiзнання Старого Арбату — вулицi, яка в свiй час гуртувала багатьох вiдомих українцiв. Михайло Грушевський згодом свiдчив: «Присутнiсть в Mосквi великого числа освiчених i навiть учених українцiв пiддавала гадку про можливiсть зав’язання тут наукового товариства чи наукового гуртка українського, який мiг би пiдтримувати в сих людях iнтереси до української дисциплiни i звертати їx увагу на українськi теми. Москва дуже багата рiзними матерiалами до icтopiї України, її культури, мистецтва й письменства, навпаки, Україну в значнiй мipi обчищено з усяких матерiалiв, що при кожнiй нагодi вивозились вiдси до росiйських столиць».
Володимир Мельниченко, я переконаний, найкраще знає icтopiю Старого Арбату, вiн є на сьогоднi найобiзнанішим iз московськими архiвами, бо провiв унiкальну науково-дослiдну роботу. Я не сподiвався, що його дослiдження пiвнiчного перiоду перебування Михайла Грушевського в Mocквi виросте в такий солiдний том, читати який дає велике задоволення.
«Моя праця грунтується на документальних матерiалах i є суто науковою», — акцентує її автор, але написана книга з особливим емоцiйним пiднесенням i щирим захопленням вiд знахiдок в apxiвax, вiд «виловлених» у листуваннях фактiв, вiд науково обгрунтованих пiдтверджень гiпотез, здогадiв, припущень...
У передмовi до своєї книги «Михайло Грушевський: «Я оснувався в Mосквi, Арбат 55» Володимир Мельниченко детально розповiдає про тi apxiвнi джерела, якi вiн уперше залучив до висвiтлення арбатської сторiнки бiографiї Михайла Грушевського. Думаю, Володимир Мельниченко здiйснив фронтальний «nepeciв» багатьох московських apxiвiв пiд кутом зору перебування видатного українського iсторика в Mосквi, i цей том є важливим дослiдженням першого перiоду перебування М.С. Грушевського в росiйськiй столицi.
Тодi в березневi шевченкiвськi днi, про якi Володимир Юхимович згадує в цiй монографiї, вiн багато розповiдав менi й про другий, ще драматичнiший, московський перiод життя Михайла Грушевського. Саме в Mосквi 23 березня 1931 року Грушевського заарештують і почнуть — погрозами й фiзичним знущанням — «готувати» на керiвника пiдпiльної органiзацiї «Український національний центр» (УНЦ). Перед цим у Харковi у нього вибили зiзнання в приналежностi до «контрреволюцiйної органiзацiї», а в Mосквi керiвники ОГПУ намагалися втягнути Михайла Грушевського в показовий полiтичний процес, про що постiйно iнформували Сталiна... Та Грушевський сплутав їxнi карти. 15 квiтня 1931 року на зустрiчi з начальником Секретно-полiтичного вiддiлу ОГПУ Яковом Аграновим Михайло Грушевський категорично вiдмовився вiд своїх «зiзнань», заперечив iснування органiзацiї «Український нацiональний центр»... Володимир Мельниченко розгортав передi мною новi, майже недослiдженi сторiнки перебування М.С. Грушевського в Mосквi вже після звiльнення. Я не сумнiвався, що «другий московський перiод» Михайла Грушевського вже не вiдпустить такого доскiпливого i невтомного дослiдника...
Думаю, сам Володимир Мельниченко вповнi не уявляв, який огром вiдкриттів таїть у coбi Старий Арбат — ця, за словами Михайла Грушевського, «велика московська артерiя».
Як досвiдчений iсторик, автор бiльше 30 книг з iсторичної, культурологiчної i полiтичної проблематики, доктор iсторичних наук Володимир Мельниченко в попереднiх книгах «Україна на Арбатi, 9» i «Прапор України на Арбатi» вiдкрив «український Арбат» — Арбат гетьмана Петра Сагайдачного i гетьмана Кирила Розумовського, Миколи Гоголя i Тараса Шевченка, Михайла Максимовича i Григорiя Галагана, Михайла Грушевського i Володимира Винниченка, Володимира Вернадського i Симона Петлюри... Але вci мої сподiвання перевершило це фундаментальне дослiдження icтopiї Арбату, життя його численних мешканцiв — видатних дiячiв pociйської та української культур, лiтератур i мистецтва, icтopiї, зокрема, московського-арбатського життя Михайла Грушевського. Володимир Мельниченко «закроїв» не одне ще дослiдження «українського Арбату», щасливо стимульований i своєю безпосередньою, як генеральний директор Культурного центру України в Mосквi, працею i особливим чуттям iсторика на новi, перспективнi з наукового боку знахiдки, i глибинним патрiотичним пориванням вiдкривати українськi сторiнки, «написанi» в Pociї, передусiм у Москвi.
У «Пiслямовi» Володимир Мельниченко цi плани розгортає iз сподiванням, що накличе на благодатну наукову цiлину нових «opaчiв», готових дослiдитити московський перiод біографії Володимира Винниченка, Симона Петлюри, icтopiю таких видань, як «Украинская жизнь» i «Промiнь», взагалi створити узагальнюючу монографiю про дiяльнiсть московських українцiв у Mосквi на початку XX столiття. Сам iнiцiатор таких дослiджень, а також наукового збiрника на тему «Україна i Москва в їx духовному життi», замисленого ще Грушевським i Горьким, вiн працює вже над монографiєю про багатовiкову присутнiсть України на Apбaтi та значний український внесок в iсторiю видатної вулицi Pociї.
...Пам’ятний для мене той березневий день 2004 року, коли ми з автором цієї книги вiдвiдали будинок, у якому жив i помер Микола Гоголь, на Нiкiтському бульварi, 7. В меморiальнiй квартирi нашого славетного земляка Володимир Юхимович виповiв менi з хвилюванням: «Та саме звiдси, з Арбату, наш Гоголь писав проникливi листи до матерi у Василiвку, звiдси вiн, дiзнавшись про весiлля однiєї зi своїх сестер, вирушив був через Калугу в Україну... Я про це напишу».
I написав. I ще багато нового вiдкриє цей невтомний, емоцiйний, чутливий до всього рiдного, українського в Mосквi історик, який так всебічно дослідив українську долю Старого Арбату, як особливого знаку нацiональної icтopiї й культури.
Передслово до книги В. Мельниченка
«Михайло Грушевський: „Я оснувався в Москві, Арбат, 55”»
(М.: ОЛМА ПРЕСС, 2005)
Владислав Верстюк,
доктор історичних наук
Книга, що прояснює полiтичну позицiю
М. Грушевського
В модернiй icтopiї кожного з народiв є постать, з iм’ям якої пов’язано становлення сучасної нацiї та держави. Для iталiйцiв це — Дж. Гарiбальдi, нiмцiв — О. Бісмарк, чехiв — Т. Масарик, полякiв — Ю. Пiлсудський. Заслуги таких дiячiв у icтopiї власних народiв такi вагомi, що пiднесли їx до рiвня народних героїв, зробили живими нацiональними символами. Незаперечно, що для української icтopiї такою постаттю є Михайло Грушевський. В його життi вiд народження до смертi вiдбився складний, трагiчний, суперечливий поступ українцiв до власної державностi. Biн сам став уособленням цього поступу. Незважаючи на велику кiлькiсть лiтератури, присвяченої М. Грушевському в останнi роки, яка обраховується сотнями книжок і статей, розмах дiяльностi М. Грушевського, роль та значення його в icтopiї України XX столiття настiльки масштабнi, що можна смiливо прогнозувати пiдвищену увагу дослiдникiв до бiографiї М. Грушевського протягом тривалого часу. На наш погляд, ця бiографiя настiльки публiчна i нацiональна, як i масштабна, що це дає привiд i творить чудове тло для сучасного iсторика висловити своє ставлення до icтopiї України в цiлому, сформувати новий cnociб iсторiописання українського національно-визвольного руху, державного будiвництва та багатьох iнших суспiльно-полiтичних площин, до творення яких спричинилася iнтелектуальна енергiя М. Грушевського. Напевно, далеко не вся сучасна лiтература про вченого i полiтика буде глорифiкацiйною та комплiментарною. Вже сьогоднi маємо достатньо критичних думок з приводу того великого iсторичного наративу — «Icтopiї України-Руси», — творцем якого був М. Грушевський. З’явилася великою мiрою епатажна версiя прочитання М. Грушевського молодим iсториком В. Ващенком у книзi «Неврастенiя: непрочитанi icтopiї», в якiй поставлено завдання з’ясувати мотивацiю наукової творчостi видатного iсторика, а корiння цих мотивiв бачаться через автобiографiчнi тексти М. Грушевського.
Абсолютно з iнших методологiчних позицiй написана книга В. Мельниченка «Михайло Грушевський: «Я оснувався в Mосквi, Арбат 55». Вона не виходить з позитивiстського дискурсу i, очевидно, цим сильна. Попри безлiч вiдстежених та описаних iсториками фактiв з життя М. Грушевського, виявляється, iснують серйознi лакуни в його бiографiї, якi можна, як доводить В. Мельниченко, при помiтнiй i непоспiшнiй роботi вдало лiквiдувати. Що вiн i зробив на прикладi пiврiчного життя М. Грушевського в Mосквi на Арбатi, зробив майстерно, спроектувавши на культурне тло Арбату — мiсце проживания М. Грушевського — московський побут видатного українця, а затим i наукову дiяльнiсть.
Читання книжки В.Мельниченка, особливо тих iї сторiнок, де йдеться про дослiдження М. Грушевським початкового етапу визвольної вiйни Б. Хмельницького, апогею Української революцiї середини XVII столiття, несподiвано прояснило його (Грушевського) власну поведiнку як полiтика — лiдера Української революцiї 1917 року, поведiнку, яка була незрозумiлою для багатьох з його найближчого лiберально-демократичного оточення в переддень революцiї 1917 року. Радикалiзацiя М. Грушевського, перехiд його на есерівськi позицiї у березнi 1917 року виявилися несподiванкою для Д. Дорошенка, Є.Чикаленка, О. Лотоцького, П. Стебницького. Ця змiна позицiї не має досить аргументованих пояснень i до сьогоднi. I хоч В. Мельниченко не ставить питання про те, якою мiрою вплинув Б. Хмельницький, великий гетьман, на свого великого дослiдника i водночас провiдного українського полiтика — М. Грушевського, по cyтi виникає пряма необхiднiсть вiдповiсти на питання: як icтopик М. Грушевський впливав на полiтика М. Грушевського. Це —важливе завдання сучасних дослiдникiв бiографiї великого українця.
Передслово до книги В. Мельниченка
«Михайло Грушевський: „Я оснувався в Москві, Арбат, 55”»
(М.: ОЛМА ПРЕСС, 2005)
Михайло Грушевський у Москві
В Культурному центрі України в Москві відбулася презентація грунтовної монографії (28 друк. арк.) генерального директора Центру, доктора історичних наук Володимира Мельниченка «Михайло Грушевський: «Я оснувався в Москві, Арбат 55», що вийшла в Москві українською мовою (!) у видавництві ОЛМА-ПРЕСС. Вперше в українській і світовій історіографії автор глибоко й докладно розкриває життя та діяльність великого українця в Москві з вересня 1916 року по березень 1917 року. Книга видана в рамках масштабного проекту «Михайло Грушевський», який здійснює Культурний центр України в Москві. Цим виданням Центр розпочав підготовку до 140-ї річниці від дня народження Михайла Грушевського у 2006 році. Ми зустрілися з Володимиром Мельниченком.
— Передмову до Вашої книги написали академік Микола Жулинський і доктор історичних наук Владислав Верстюк...
— Мені дуже хотілося, щоб першими прочитали монографію професіонали найвищого класу. Директор Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України Микола Жулинський був одним із ініціаторів фундаментального багатотомного видання «Листування Михайла Грушевського». Коли вийшов перший том, я зустрів у ньому лист Грушевського до Сергія Єфремова, написаний у вересні 1916 року: «Я оснувався в Москві, Арбат 55, кв.8 (угол Денежного)». Так народилася ідея і назва книги... До речі, згадане листування видається з активною участю Українського історичного товариства, яке очолює видатний грушевськознавець Любомир Винар. Мені особливо дорога його схвальна оцінка виходу в світ книги.
Микола Григорович Жулинський приїжджав у Москву на презентацію. На ній виступили також лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Юрій Барабаш, льотчик-космонавт СРСР, двічі Герой Радянського Союзу Павло Попович, завідувачка Меморіальною квартирою Андрія Бєлого на Арбаті Моніка Співак...
— Наскільки пам’ятаю, якраз у цьому будинку де жив Грушевський, народився у 1880 році Андрій Бєлий...
— Саме так. У день презентації книги ми зробили, здається, фантастичну справу: в експозиції Меморіальної квартири Бєлого відкрили стенд, присвячений Грушевському. Міцні творчі зв’язки встановилися у нас з Архівом М.Горького. Разом з його співробітниками ми нещодавно презентували в центрі листи Грушевського до Горького, написані з Арбату 55.
— Чималий шматок Вашої книги присвячений якраз історії Арбату.
— Справді, історія найвідомішої вулиці Росії досліджена до того часу, коли на ній поселився Грушевський. В цю багату й різнобарвну історію життя вкрапило дивовижні українські сюжети. Мені здається, що саме цей матеріал дає можливість читачеві зримо уявити тут героя книги в контексті історичного часу.
— Привертає увагу, що цілий розділ присвячено прибуттю Грушевського в Москву, влаштуванню в квартирі на Арбаті, історії будинку, в якому він поселився...
— Справа в тому, що це новий, переважно невідомий матеріал. Політичний засланець Грушевський зазначав, що «після віденського сидіння, лук’янівської одиночки і казанської глухої провінції московське показувалося не знать яким добром». Разом з тим, у розділі описані труднощі й незгоди, які долала сім’я Грушевських, їх нелегкий побут і щоденні турботи. На основі нових архівних документів уперше розкриті стосунки піднаглядного Грушевського з поліцією, умови, в яких він нелегально вів велику громадсько-політичну роботу, працював над восьмим томом «Історії України-Руси», брав участь у роботі часописів «Украинская жизнь» і «Промінь».
— До речі, у Вас всі розділи й навіть підрозділи книги названі словами самого Грушевського. Це вражає. Особливо нам сподобалася назва останнього розділу — «Во славу нашої національної ідеї».
— Я прагну, щоб у книзі якнайчастіше говорив сам Михайло Сергійович, і читач має можливість уважно прислухатися до нього, з його вуст почути розповідь про життя на Арбаті. Щодо згаданого розділу, то в ньому розповідається про зустріч Михайла Грушевського з Максимом Горьким на Арбаті 55 та про спільний проект унікального наукового збірника «Україна і Москва в їх духовному житті», реалізація якого не втратила значення й сьогодні. Розкриваються роздуми й вчинки Михайла Грушевського в ті кілька днів від початку революції в Росії і до його від’їзду в Київ, де він уже був обраний головою Центральної Ради.
— Микола Жулинський пише в передмові: «Думаю, сам Володимир Мельниченко вповні не уявляв, який огром відкриттів таїть у собі Старий Арбат — ця, за словами Михайла Грушевського, «велика московська артерія». Справді так?
— Мудрий Микола Григорович має рацію. Книга про життя великого українця на Арбаті ледь встигла вийти, а я вже знайшов нові архівні документи. Взагалі, чим більше занурюєшся в історичний матеріал, чим більше залучаєш нові джерела, тим невичерпнішою здається українська тема на Арбаті. Зараз готую велику монографію «Україна на Старому Арбаті».
«Культура і життя», 2 березня 2005 року.
Руслан Пиріг,
доктор історичних наук