Geum.ru

України Любові Богдан Використані також світлини Юрія Безкровного І Віктора Гіржова Культурний центр України в Москві. М.: Олма медіа Групп, 2008. стор. Ця книга

Вид материалаКнига

Содержание


Презентація першого тому «Библиотеки украинской мысли»
Гуляй-поле: российско-украинское обозрение
Подобный материал:
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   39

Презентація першого тому «Библиотеки украинской мысли»



12 липня 2007 року в Культурному центрі України в Москві відбулася презентація першого тому «Библиотеки украинской мысли» – вибраних творів відомого українського історика Івана Лисяка-Рудницького «Между историей и политикой», що побачив світ цього року в Петербурзькому видавництві «Летний сад». Цікавим є те, що редакційну колегію видання очолив відомий російський політик, депутат Державної Думи Росії Олександр Лебедєв. Крім того, з російської сторони до редакційної колегії увійшли: член-кореспондент РАН, директор Інституту економіки РАН Руслан Ґрінберґ, доктор історичних наук, головний науковий співробітник Інституту Європи РАН Дмитро Фурман, кандидат історичних наук та провідний науковий співробітник Інституту Європи РАН Віктор Мироненко. Від України: доктор історичних наук, професор Львівського національного університету ім. Івана Франка Ярослав Грицак і академік Національної академії наук України Мирослав Попович.

Як пише у вступній статті один із редакторів видання, професор Львівського національного університету ім. Івана Франка Ярослав Грицак, за життя Рудницького не вийшло жодної його книжки, але кожна з його статей варта цілої монографії. Він був палким прихильником створення незалежної Української держави, а завдання української еміграції бачив у збереженні вільної національної думки. Будучи також противником радянської влади в Україні, Рудницький, водночас, вважав, що вирішення українського питання має стати результатом її внутрішньої еволюції. Після падіння комунізму історик набув надзвичайної популярності в Україні, і з самого початку перебудови аж до виходу двотомника його творів у Києві 1994 року його статті передруковувались багато разів і великими накладами.

Єдина прижиттєва збірка праць Рудницького «Між історією та політикою» вийшла 1973 року. Упорядники нового видання вирішили зберегти цю вдалу на їх погляд назву.

Книжку склали 29 статей Лисяка-Рудницького, перекладені російською мовою (перекладачі – І. Задорожнюк, Е. Задорожнюк та В. Мироненко). Умовно їх можна поділити на більш загальні – «Україна між Сходом і Заходом», «Зауваги до проблеми “історичних” і „неісторичних» націй”», «Проблеми термінології та періодизації в українській історії» – й такі, що висвітлюють кожний окремий період в історії України – «Феодалізм», «Переяслав: історія і міф», «Український національний рух напередодні Першої світової війни» та інші.

Стаття «Формування українського народу й нації» цікава не тільки тим, як автор пояснює ці поняття, але насамперед критичною оцінкою праць попередників. Водночас, він погоджується з неперервністю лінії розвитку українського народу з найдавніших часів. Втім, вважаючи, що «нація – феномен політичної сфери», а «народ – явище не тільки більш раннє, але й триваліше, ніж нація», Рудницький говорить що українська нація «двічі помирала і двічі повставала знову» під час відроджень державних. Таким чином, він виявляє себе прихильником політичного розуміння поняття «нація», яке загалом поширене поміж західних – англійських, французьких, американських – істориків, для яких воно часто слугує синонімом «держави». Історик застерігає від хибної думки, ніби всі держави є націями, і виокремлює ненаціональні держави – імперії. В Україні з ХІХ ст. більшого поширення набуло розуміння нації як етнічної спільноти, об’єднаної спільною історичною традицією, мовою, культурою.

Важливим є знайомство російського громадянства з такою статтею як «Переяслав: історія та міф», адже останнім часом можемо спостерігати в Росії продовження жонглювання старими імперськими міфами та надмірною ідеалізацією цієї історичної події. Рудницький звертає увагу на історіографічний аспект Переяславського питання, аналізує своєрідне «перетікання» царського міфу в радянський. «Переяслав не означав «возз’єднання» України з Росією, поглинання України Російською державою. Цей пункт варто особливо підкреслити тому, що зовсім неправдоподібну його інтерпретацію було піднято в Радянському Союзі до рівня офіційної догми», – пише Рудницький. Щоби пояснити таке своє твердження, він порівнює Переяславську угоду зі схожими угодами Війська Запорозького з Польщею та Османською імперією. Мотиви документу – не в тому, що український народ нібито прагнув об’єднатися з «російськими братами», а в розумінні козацькою елітою політичних інтересів своєї країни.

Низка статей присвячена ще одному періоду в історії України – Українській національній революції 1917 – 1920 років: «Четвертий Універсал і його ідеологічні попередники», «Українська революція – сорок років потому», «Внесок Галичини в українську визвольну боротьбу», «Громадсько-політичні погляди Володимира Винниченка в світлі його публіцистичних творів». Втім, роблячи акцент на постатях одних відомих діячів українського національного руху, Рудницький чомусь менше звертає увагу на інших, які, без перебільшення, відіграли помітнішу роль у національному відродженні України початку ХХ ст.

Висвітлює Рудницький і розвиток української суспільно-політичної думки, стаття «Напрямки української політичної думки» – це опис чотирьох її течій: народництво, консерватизм, комунізм, інтегральний націоналізм. Деяким із них присвячено окремі статті – «Політичні ідеї Липинського: погляд із нашого часу», «Націоналізм».

Широко охоплено й радянський період в історії України – «Український визвольний рух у роки Другої світової війни», «Новий Переяслав», «Радянська Україна в історичній ретроспективі», «Русифікація чи малоросієзація», «Політична думка радянських українських дисидентів».

«Библиотека украинской литературы» – спільний проект групи українських і російських учених, в рамках якого планується переклад російською мовою і видання творів провідних представників української історичної та політико-економічної думки ХІХ – ХХ ст. І, як сказав на презентації книги один із представників редакційної колегії видання Дмитро Фурман: «Це буде весь спектр української суспільно-політичної думки, від радикальних націоналістичних поглядів, до народництва, соціал-демократії й москвофільства». Завдяки цій серії, російський читач матиме можливість знайти нове у знайомих вже йому авторів – Лесі Українки, Тараса Шевченка, Івана Франка, Миколи Костомарова, Володимира Вернадського, Михайла Драгоманова, Михайла Туган-Барановського. У «Бібліотеці» він також зможе відкрити для себе й нові, маловідомі імена. Це представники української суспільно-політичної думки ХІХ ст. Пантелеймон Куліш, Володимир Антонович, Максим Ковалевський, провідні діячі української соціал-демократії та визвольного руху початку ХХ ст., видатні українські публіцисти Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Володимир Винниченко, В’ячеслав Липинський, Богдан Кістяківський, представник українського “Розстріляного відродження” Микола Хвильовий, а також ідеолог інтегрального націоналізму Дмитро Донцов, дисидент Іван Світличний та інші історичні постаті.

Основне завдання проекту його засновники бачать у допомозі російській інтелектуальній і політичній еліті сформувати власне бачення інтелектуальних течій, що лягли в основу світоглядного фундаменту нової української державності. У цьому контексті знаковим є те, що в російській історичній науці відбувається повільний, але впевнений перехід від спрощеного сприйняття розвитку українсько-російських міждержавних відносин до глибшого вивчення й переосмислення національної історії та інтелектуальної традиції двох народів. Адже без цього, як показує практика, неможливо встановити атмосферу довіри, яка, в свою чергу, є підґрунтям стратегічної співпраці між новими Україною та Росією.

Гуляй-поле: российско-украинское обозрение


(www.politua.ru), 17 липня 2007 року


Юрій Безкровний,

журналіст