України Любові Богдан Використані також світлини Юрія Безкровного І Віктора Гіржова Культурний центр України в Москві. М.: Олма медіа Групп, 2008. стор. Ця книга

Вид материала

Книга

Содержание Тарас Шевченко в Москві Тарас Шевченко Тарас Шевченко Дмитрий Егорович Мин — ученый, переводчик Данта и еще более ученый и опытный медик. Поэт и медик. Какая прекрасная дисгармония.

Подобный материал:

• Книга є першою у серії видань «Україна на Старому Арбаті», 2798.29kb.
• Послання Президента України Віктора Ющенка до Верховної Ради України про внутрішнє, 211.4kb.
• Кабінету Міністрів України від 28. 11. 2007 n 1059-р "Про перенесення робочих днів, 13.79kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни, 3009.03kb.
• Г. Н. Владимирская программа для общеобразовательных учреждений Русский язык 5-9 классы, 447.96kb.
• Міністрів України від 14., 38.13kb.
• Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2008 р. N 440 ( 440-2008-п ) Про реалізацію, 137.67kb.
• України Володимира Голубченка «Боян Сіверського краю», присвячену життєпису І творчому, 1346.86kb.
• О туризму, розбудови сучасної туристичної інфраструктури згідно з Указом Президента, 76.08kb.
• Програма діяльності кабінету міністрів україни «український прорив: для людей,, 1445.21kb.

Тарас Шевченко в Москві

Березень 1858 року¹


У березні виповнюється 150 років з часу найдовшого перебування в Москві Тараса Григоровича Шевченка — 11-26 березня 1858 року. Поет тоді жив у Михайла Семеновича Щепкіна і разом із ним «споглядав Москву», познайомився з багатьма представниками «московської вчено-літературної знаменитості». Починаючи з цього номера, ми друкуватимемо цикл статей генерального директора Культурного центру України в Москві, номінанта на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка, доктора історичних наук Володимира Мельниченка про перебування Шевченка в Москві в березні 1858 року.


Тарас Шевченко:

«Поселився у Щепкіна в будинку Щепотьєвої»


Повертаючись із заслання в Петербург, Тарас Шевченко на деякий час зупинився в Нижньому Новгороді. В інформації воєнного губернатора

Нижньогородської губернії Муравйова на ім’я московського воєнного

генерал-губернатора Закревського, знайденій мною в Центральному історичному архіві Москви, перебування Шевченка в місті та від’їзд його до Москви узагальнено в двох фразах: «…В сентябре 1857 года Шевченко прибыл в Нижний Новгород и оставался здесь под надзором полиции до марта месяца… В марте месяце /9 числа/ Шевченко выехал из Нижнего Новгорода в С.-Петербург, но, по частным сведениям известно, доехав до Москвы, остановился в оной,

_______________

¹ Цикл статей В. Мельниченка під такою назвою був опублікований у газеті «Слово Просвіти» в лютому — березні 2008 року. Відповідні номери газети подаються в кінці матеріалу.


по случаю постигшей его болезни»¹.

Якщо бути точнішим, то Шевченко виїхав із Нижнього Новгорода 8 березня, а в Москву прибув через день – 10 березня – об 11 годині вечора.

Тож почнемо з першого московського запису Шевченка в щоденнику: «В 11 часов вечера приехал я в Москву. Взял № за рубль серебра в сутки в каком-то великолепном отеле. И едва мог добиться чаю, потому что уже было поздно. О Москва! О караван-сарай! Под громкою фирмою — отель. Да еще и со швейцаром».

В якому готелі зупинився поет? Відповісти на це питання з абсолютною точністю неможливо. Москвознавці пишуть, що «з семи московських готелів у пушкінські часи шість знаходилися на Тверській». На час Шевченкового приїзду ситуація змінилася, але не суттєво. За моїми підрахунками, в Москві тоді було більш, як півтора десятка готелів, принаймні офіційно занесених до міського реєстру². Кращими вважали готелі Варгіна, Шевалдишева і «Дрезден» на Тверській вулиці, «Лондон» в Охотному ряду, «Франция» на Петровці, Шевальє — у власному будинку в Газетному провулку. Серед інших, менше відомих — готель Філімона Горячева у власному будинку на вулиці Спиридоновській в Арбатській дільниці, в якому, до речі, не було номерів для приїжджих, «Ярославль» Марем’яни Федорової на вулиці Сретенці в будинку Петрової, «Москва» на Трубному бульварі, готель П’єра Бардена в М’ясницькій дільниці. Але більшість готелів, як і раніше, була в Тверській дільниці, передусім на Тверській вулиці, в Охотному ряду і на Кузнецькому мосту. Мабуть,

___________________

¹ Центральний історичний архів Москви, ф. 16, оп. 47, спр. 130, арк. 15.

² Історик і архівіст Олексій Малиновський у книзі «Историческое обозрение Москвы», завершеній у пушкінські часи, писав, що в Москві було 40 готелів. Але в це число він включав і постоялі двори, подвір’я. Скажімо, в Китай-городі, де взагалі не було готелів, він прирівняв до них 15 подвір’їв. Всього в середині 50-х років у Москві нараховувалося понад півсотні подвір’їв, які мали 1300 номерів і близько 500 постоялих дворів.

Шевченко навмисне зупинився в цьому районі, ближче до будинків, у яких жили його друзі Бодянський і Щепкін. Тому наступного дня він швидко знайшов помешкання Щепкіна. Поет узяв недорогий номер, як правило, ціни складали від 1,5 до 5 рублів на добу¹. Втім, у готелі Варгіна були розкішні номери вартістю 30 рублів на добу, в яких не було проблем не лише з чаєм, а виконувалися всі примхи пожильців. Поетів сучасник, москвознавець Петро Вістенгоф згадував і про номери за 50 рублів. А Тарас Шевченко зупинився в недорогому готелі, можливо, це був готель московського купця Пєчкіна «с №№ для приезжающих и общим столом, в доме г-жи Козьминой, на Тверской ул.», що недалеко від Неглинної.

У готелі Шевченкові страшенно не сподобалося, і він залишив його зранку: «В 7 часов утра оставил я караван-сарай со швейцаром и пустился отыскивать своего друга М.С. Щепкина. Нашел его у старого Пимена в доме Щепотьевой и у него поселился...» 12 березня Тарас Григорович ще раз упевнено зафіксував свою адресу в листі до Михайла Лазаревського: «Сижу я у Михайла Семеновича Щепкина, близ Садовой

улицы в приходе старого Пимена, в доме Щепотьевой».

«Біля старого Пимена, в будинку Щепотьєвої» — Шевченко не вказував навіть назви провулка, але не майте сумніву, що в цьому випадку адреса була точною і зрозумілою. Церква преподобного Пимена, що розташувалася неподалік, була відома всій Москві. Отже, в середині ХІХ століття ніяких проблем з пошуком будинку Щепотьєвої не було. Зате вони виникли через сто років, коли дослідники хотіли точно встановити, де саме знаходився будинок Щепотьєвої. Почалося з того, що вони не зуміли

_______________________

¹ За 5 рублів сріблом можна було зробити річну підписку на редаговані Осипом Бодянським «Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете», а це складало чотири часописи загальним обсягом понад 100 друкованих аркушів. 4 рублі 50 копійок коштувала річна підписка на дуже цікаву «Московскую медицинскую газету».


по-справжньому пошукати домовласницю з досить рідкісним для Москви прізвищем. Авторитетний московський біограф Щепкіна Борис Земенков наприкінці 50-х років ХХ століття заявив, що в жодному довіднику тих часів йому не вдалося виявити прізвища домовласниці Щепотьєвої. Через тридцять років автори книги «Шевченко в Москве» І. Карабутенко, О. Марусич і М. Новохатський повторили це твердження і висловили припущення, що Шевченко жив, очевидно, в будинку Щепотьєва, але, не відаючи про господаря, знав лише його дружину.

Між іншим, тоді ще ніхто не знав, що навіть московська поліція доповідала начальству саме про «будинок Щепотьєва». У «Рапорті» московського обер-поліцмейстера князя Кропоткіна воєнному генерал-губернаторові Закревському йшлося про те, що «отставной рядовой Тарас Шевченко прибыл из Нижегородской губернии проездом в С.-Петербург и остановился Сретенской части 1 квартала в доме Щепотьева»¹. Втім, це були легковажні заяви, зумовлені, з одного боку, поверховим підходом тодішньої московської поліції, а з другого, неглибоким вивченням питання радянськими істориками. Досить розгорнути «Книгу адресов жителей Москвы» за 1858 рік там, де містяться адреси артистів, і прочитати: «Щепкин Михайло Семёнович, Сретенская часть, на Малой Дмитровке, в Воротницком переулке, дом Щепотьевой»². Ця адреса стояла на листах, які отримував великий артист. Скажімо, в паперах тодішнього московського генерал-губернатора графа Арсенія Закревського, є конверт з адресою артиста: «Сретенской части на Малой Дмитровке Воротниковском переулке в д.Щепотьевой». Сам

____________________

¹ Центральний історичний архів Москви, ф. 16, оп. 47, спр. 130, арк.11.

² Книга адресов жителей Москвы составлена по официальным сведениям и документам К. Нистремом. 1858. Книга чиновников служащих. — Москва. В типографии т.т. Волкова и комп. 1858. С. 184.


Щепкін, перебуваючи на гастролях у Ярославлі в квітні 1858 року, тобто відразу після від’їзду з Москви Шевченка, писав дружині Олені Дмитрівні Щепкіній: «В Москву в приход Старого Пимена в дом госпожи Щепотьевой»¹.

Тож поставимо крапку в надуманій версії з відсутністю домовласниці Щепотьєвої та назавжди припинимо невиправдану ревізію напрочуд точного щоденникового запису Шевченка. Насправді, як він і зафіксував, будинок вважали не за Щепотьєвим², а саме за Щепотьєвою. Інша річ, що пошуки домовласниці Щепотьєвої з Воротниковського провулка були непростими. Прізвище Щепотьєвої мені вдалося виявити відразу, вже в документах післяпожежної Москви. Зокрема, 1818 року в Ніколо-Кузнецькому провулку П’ятницької дільниці міста була вдова поручика Ганна Олексіївна Щепотьєва, яка володіла спаленим будинком («обгорелой землёй»). Ще більшу увагу привернула губернська секретарша Щепотьєва Пелагея Петрівна, того ж року жила на Преснєнській вулиці в Преснєнській дільниці міста. Проте найвірогідніше «героїнею» нашого сюжету мала стати знайдена в маловідомому «Алфавитном указателе к плану Хамовнической части» титулярна радниця Щепотьєва Олександра Петрівна, домоволодіння якої були в Полуектовському провулку (тепер Сєчєновський), що між Остоженкою і Пречистенкою. Чи не була вона молодшою сестрою згаданої Пелагеї Щепотьєвої? Оскільки іншої домовласниці з цим прізвищем виявити в адресних книгах більше не вдалося, напрошувався висновок, що титулярна радниця Олександра Щепотьєва жила в приарбатському ареалі, а будинок

____________________

¹ Конверт з цією адресою зберігається в архіві Державного центрального музею ім. О.О. Бахрушина (ф. 312, од. зб. 74361).

² Згадані автори називали трьох Щепотьєвих, а ще кілька потрапили в історичних документах на очі мені; в некрополі Донського монастиря я навіть знайшов могилу титулярного радника і кавалера Михайла Щепотьєва (1790—1848). Проте в контексті сказаного до чоловіків Щепотьєвих інтерес зникає.


у Воротниковському провулку¹ винаймав у неї Михайло Щепкін. Цей будинок давно знесено, але навколо нього не стихають пристрасті. Річ у тім, що за кілька кроків від помешкання Щепкіна знаходився будинок, у якому в травні 1836 року під час останнього приїзду до Москви жив у свого друга Павла Нащокіна поет Олександр Пушкін. Це двоповерховий цегляний особняк із дерев’яним мезоніном, збудований в 1817—1820 роках. 1838 року замість мезоніна надбудували третій поверх. Будинок № 12 зберігся і називається тепер «Будинком Нащокіна», на ньому встановлено меморіальну дошку, присвячену Пушкіну. Тут часто бував Гоголь, і Нащокін став прообразом одного з героїв другого тому «Мёртвых душ» — Хлобуєва.

Так от, у 60—80-х роках минулого століття в історичній і москвознавчій літературі усталилася думка, що саме будинок № 12 винаймав Щепкін. і саме тут у березні 1858 року жив Шевченко. Вже згаданий Борис Земенков ще 1966 року писав у книзі «М.С. Щепкин в Москве»: «Щепкін переселився в будинок № 12 у Воротниковському провулку... За кілька років перед тим у цьому будинку жив близький друг Пушкіна — Павло Воінович Нащокін...» Цю версію підтримував доцент Московського університету Михайло Зозуля, який 1974 року писав: «Будинок, у якому Щепкін приймав тоді Шевченка, був до певної міри знаменитим. Цей будинок знав Пушкіна й Шевченка, Щепкіна і Гоголя, Грановського і Тургенєва, багатьох учених, артистів і музикантів». У «Шевченківському словнику» (1977 рік) до статті Зозулі «Москва» було навіть вміщено фотографію номера дванадцятого: «Будинок, де в квартирі М.С. Щепкіна жив Т.Г. Шевченко. 1858». Так само ще й нині в «Комента-

_________________________

¹ Воротниковський провулок знаходиться в північній частині центру Москви. Назва виникла в ХVІІ столітті, з ХV століття тут знаходилася Воротниковська слобода, в якій мешкали воротники — вартові при воротах Кремля, Китай-города і Білого города. Звідси і назва провулка.


рях» до шостого тому Повного зібрання творів Шевченка стверджується: «Сучасна адреса тодішньої квартири М.С. Щепкіна — Воротниковський провулок, 12». Відомий москвознавець Сергій Романюк у книжці «Из истории московских переулков» (1988 рік) також наполягає, що саме в цьому будинку мешкав актор М.С. Щепкін: «Будинок № 12 в той час... належав А.І. Івановій... В 1847—1858 рр. будинок знімав актор М.С. Щепкін. Тут же в 1858 р. зупинився Т.Г. Шевченко».

Першими висловили сумнів з цього приводу автори книги «Шевченко

в Москве» І. Карабутенко, О. Марусич і М. Новохатський. Вони справедливо вказали на те, що Шевченко не міг не відзначити в своєму щоденнику про перебування Пушкіна в будинку, де й він зупинився, проте великий український поет навіть не згадував про великого російського поета. Правда, ці сумніви не могли переконливо й остаточно заперечити твердження прихильників зручної та привабливої версії, що в одному будинку жили в різний час і Пушкін, і Щепкін, і Шевченко. Принаймні, ця версія панує в Москві до цього часу. Проте вона не відповідає дійсності. Довести це неважко. Відомо, що будинок № 12 належав губернській секретарші Аграфені Івановій, про що є чіткий запис в «Алфавитном указателе к плану Сретенской части»: «Ивановой Аграфены Ив. Губерн. Секретарши, в Воротническом пер.». Але ж ми знаємо, що будинком, у якому жив Щепкін і зупинявся Шевченко, володіла зовсім інша домовласниця, а саме Щепотьєва. Проте надійних доказів, що знайдені мною домовласниці Ганна, Пелагея чи Олександра Щепотьєви були саме тими, які мали, крім означених у документах, ще й володіння в Воротниковському провулку, не було. Більш того, чуття історика підказувало, що саме цю Щепотьєву ще не знайшов.

І тоді довелося зануритися в архівні документи. У Центральному архіві науково-технічної документації м. Москви знайшовся «Указатель к плану города Москвы, печатанному Московскою городскою распорядительною Думою в 1868 году», а в ньому — безцінна для мене «Ведомость городских и владельческих имуществ по планам 1849—1854 годов и по окладным книгам 1867 года». В цій «Відомості» в Сретенській частині я знайшов володіння № 411 «Щепотьевой, поручицы, жены канцеляриста». Тієї самої, про яку писав Шевченко!

На місці цього володіння знаходиться нині будинок № 8, а поруч (на розі Воротниковського й Старопименовського провулків) зберігся будинок № 6 ХVІІІ—ХІХ століть, повз який неодмінно проходив Тарас Григорович.


Тарас Шевченко:

«Намалював портрет Михайла Семеновича»


Приїзд до Москви був затьмарений хворобою, початок якої Шевченко зафіксував у щоденнику 10 березня: «В три часа пополудни 8 марта оставил Нижний на санях, а во Владимир приехал 9-го ночью на телеге. Кроме этого весьма обыкновенного явления в настоящее время года, ничего особенного не случилось, кроме лёгкого воспаления в левом глазе и зуда на лбу. Во Владимире я взял розовой воды и думал всё покончить этим ароматическим медикаментом. А вышло не так, как я думал».

Уже 11 березня, коли Шевченко переселився до Щепкіна, стан його здоров’я значно погіршився: «... Глаз мой распух и покраснел, а на лбу образовалося несколько групп прыщей». Отже, в дорозі Тарас Григорович, очевидно, застудився, до того ж, загострилася цинга, на яку він тяжко хворів на засланні.

До лікаря Шевченко звернувся відразу, як тільки поселився у Щепкіна: «Облобызав моего великого друга, отправился я к доктору Ван-Путерену, моему нижегородскому знакомому». Як свідчить «Российский медицинский список на 1858 год», Дмитро Іванович Ван-Путерен був у Нижньому Новгороді молодшим лікарем приказу громадської опіки і лікарем міського дворянського інституту. Шевченко нещодавно — 20 січня — проводжав його з Нижнього Новгорода в Москву і Петербург. Лікар уважно оглянув поета: «Он прописал мне английскую соль, зелёный пластырь, диету и по крайней мере неделю не выходить на улицу. Вот тебе и столица!» 12 березня Дмитро Ван-Путерен (освічений і досвідчений лікар, автор ряду наукових праць, зокрема про інфекційні захворювання) знову відвідав Шевченка вдома. Шевченко записав у щоденнику: «Посетил меня доктор Ван-Путерен, прибавил еще два лекарства для внутреннего и наружного употребления. И посулил мне по крайней мере неделю заточения и поста. Веселенькая перспектива!» Того ж дня повідомив Михайла Лазаревського в Петербурзі: «Я в Москві, нездужаю. Око розпухло і почервоніло, трохи з лоба не вилазить. Доктор посадив мене на дієту¹ і не велів виходить на улицю. От тобі і столиця!.. Доктор говорить, що я неділю або й дві остануся в Москві».

13 березня Ван-Путерен повернувся до Нижнього Новгорода, натомість рекомендував Шевченкові свого приятеля, лікаря-німця, який у той день до хворого не прийшов. І Тарас Григорович звернувся по допомогу до Щепкіна: «пригласить медика, какого он лучше знает, потому что болезнь моя не шутя меня беспокоит. Михайло Семенович

пригласил доктора Мина. Завтра я его дожидаю».

Наступного дня Шевченко зафіксував у щоденнику: «После обеда явились ко мне два доктора, хорошо еще, что не вдруг. Приятель Ван-Путерена прописал какую-то микстуру в темной банке, а Мин — пильнавскую воду и диету. Я решился следовать совету последнего.

_____________________

¹ В «Словнику мови Шевченка» це слово зареєстровано в даному контексті. Там сказано, що поет вживав його один раз. Насправді, в щоденнику Шевченко пише про призначення йому лікарями дієти ще тричі — 14, 16 і 17 березня.


Дмитрий Егорович Мин — ученый, переводчик Данта и еще более ученый и опытный медик. Поэт и медик. Какая прекрасная дисгармония.

У старого друга моего Михайла Семеновича везде и во всем поэзия, у него и домашний медик поэт».

Дмитро Мін (1818 — 1885) заслуговує на нашу увагу. Він справді був не лише поетом і перекладачем, а й блискучим медиком. Вихідець із сім’ї інженера, Мін здобув вищу освіту спочатку в Московській практичній академії комерційних наук, а згодом у Московському відділенні Петербурзької медико-хірургічної академії, яку закінчив 1839 року з золотою медаллю. 16 років працював ординатором в Єкатерининській лікарні, виявив глибокий інтерес до патологоанатомії, яка тоді тільки оформлювалась в самостійну медичну дисципліну. 1848 року захистив дисертацію з питань патологічної анатомії. Довгий час працював у Московському університеті, зокрема проректором. Якраз 1858 року Дмитро Мін став дійсним членом Товариства аматорів російської словесності й двічі виступав на публічних зборах з читанням своїх перекладів Данте й Шіллера. Він перекладав також Шекспіра, Байрона, Петрарку. Про громадську вагомість постаті Міна в тодішньому літературному світі свідчить те, що його прізвище стояло серед прізвищ відомих російських літераторів і діячів культури, які восени 1858 року протестували проти антисемітської статті в журналі «Иллюстрация». Цей протест підписав і Шевченко.

Так що спілкування з Міном було приємним для Шевченка. До того ж лікар, очевидно, правильно встановив діагноз, і лікування, яке він призначив, швидко давало позитивні результати. 15 березня Шевченко зафіксував у щоденнику: «Мне, слава Богу, лучше, скоро, может быть, они (лікарі — В.М.) для меня будут совсем не нужны. Как бы это хорошо было». Того ж дня поет відзначив особливу турботу про нього Михайла Щепкіна: «Михайло Семёнович ухаживает за мною, как за капризным больным ребенком. Добрейшее создание!»

16 березня Дмитро Мін знову побував у Шевченка, проте, крім дієти і пільнавської води, нічого не додав до лікування: «Дня через три обещает выпустить на улицу. Ах, как бы было хорошо!» Проте, записавши це, Шевченко вже працює — малює портрет свого друга Михайла Щепкіна. Роботою захопився настільки, що був незадоволений несподіваними гостями — Михайлом Максимовичем, потім Андрієм Маркевичем: «Пренаивнейшие посетители. Им и в голову не пришла поговорка, что не вовремя гость — хуже татарина¹. А, кажется, люди умные, а простой вещи не понимают». Двадцять років тому в шевченкознавчій літературі було висловлено думку про те, що цей запис зумовлений негативним ставленням поета до Максимовича, проте вона безпідставна. Маємо справу з роздратуванням художника, увагу якого відвернули від творчого процесу². Не випадково Шевченко переклав на непроханих гостей і своє невдоволення портретом Щепкіна: «Нарисовал портрет не совсем удачно Михайла Семёновича. Причиной неудачи были сначала Максимович, а потом Маркович».

Утім, цій самокритиці далеко до тієї, яку Шевченко залишив у своєму щоденнику 26 червня 1857 року: «О живописи мне теперь и думать нечего. Я и прежде не был даже и посредственным живописцем. А теперь и подавно. Десять лет неупражнения в состоянии сделать и из великого виртуоза самого обыкновенного кабашного балалаешника. Следовательно,

_________________

¹ Це прислів’я Шевченко застосував якось і до самого себе. 14 липня 1857 року записав у щоденнику з приводу того, що, здається, невчасно зайшов у гості: «Я вспомнил пословицу: “Не вовремя гость — хуже татарина” и взялся за фуражку».

² 15 червня 1857 року Шевченко занотував у щоденнику, що почав малювати портрет підпоручика Миколи Бажанова в киргизькій кибитці: «Прекрасное освещение. И я с охотой принялся за работу. Черт принес приятельницу (особа не встановлена. — В.М.). Я закрыл портфель и вышел из кибитки».


о живописи мне и думать нечего».

У світовому малярстві, мабуть, не знайдеться більше такого самокатування й самозречення. Проте насправді й після десяти моторошних років царської заборони писати й малювати Бог залишив Шевченкові геній поета й художника. Портрет Щепкіна, виконаний на тонованому папері італійським і білим олівцями, — чудовий! Директор Будинку-музею М.С. Щепкіна в Москві Антоніна Кучина говорила, що це найкращий портрет артиста. Щепкінознавець Борис Земенков писав, що портрет «належить до кращих зображень великого актора». Біограф Щепкіна Віталій Івашнєв захоплюється: «...Один из лучших портретов Михаила Семёновича — на нём предстаёт человек уже преклонных лет, но сохранивший проницательный ум, живость взгляда, благородство и поэтичность натуры... По одному этому портрету нетрудно представить, какое многообразие оттенков чувств, настроений, порывов души могли наблюдать современники Щепкина в общении с ним, в ролях, исполняемых на сцене».

Акумульовані в Шевченковому портреті життєві простота і доброта Щепкіна, роблять його образ артистично піднесеним і величним у розумінні, яке сформулював Лев Толстой: «Нет величия там, где нет простоты, добра и правды».

Перед нами вишукано елегантний, статечний і натхненний Щепкін, який, зацікавлено припіднявши брови, що, здається, ще збільшує його високочолість, дивиться на нас ясними, відкритими і вдумливими очима. Ліве око трохи приплющене, і цей штрих, взятий із життя, зворушує живою точністю. Повні губи, що видають людину добру й чуйну, помітно зачепила гіркота прожитих літ. Обличчя великого артиста випромінює вистраждану мудрість, і можна лише дивуватися й захоплюватися психологічно тонкою, виразною й точною характеристикою портретиста Шевченка.