України Любові Богдан Використані також світлини Юрія Безкровного І Віктора Гіржова Культурний центр України в Москві. М.: Олма медіа Групп, 2008. стор. Ця книга
| Вид материала | Книга |
СодержаниеКобза – українці Росії (www.kobza.com.ua), 2 жовтня 2006 року. Кобза – українці Росії (www.kobza.com.ua), 20 червня 2007 року |
- Книга є першою у серії видань «Україна на Старому Арбаті», 2798.29kb.
- Послання Президента України Віктора Ющенка до Верховної Ради України про внутрішнє, 211.4kb.
- Кабінету Міністрів України від 28. 11. 2007 n 1059-р "Про перенесення робочих днів, 13.79kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни, 3009.03kb.
- Г. Н. Владимирская программа для общеобразовательных учреждений Русский язык 5-9 классы, 447.96kb.
- Міністрів України від 14., 38.13kb.
- Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2008 р. N 440 ( 440-2008-п ) Про реалізацію, 137.67kb.
- України Володимира Голубченка «Боян Сіверського краю», присвячену життєпису І творчому, 1346.86kb.
- О туризму, розбудови сучасної туристичної інфраструктури згідно з Указом Президента, 76.08kb.
- Програма діяльності кабінету міністрів україни «український прорив: для людей,, 1445.21kb.
З нагоди 65-річчя з дня народження видатного українського актора і режисера, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Івана Миколайчука в Культурному центрі України в Москві відбувся ретроспективний показ фільмів.
Протягом шести вечорів на великому екрані Центру демонструвалися стрічки «Вавілон ХХ» (режисер – Іван Миколайчук), «Білий птах з чорною ознакою» (режисер – Юрій Іллєнко), «Пропала грамота» (режисер – Борис Івченко), «Тіні забутих предків» (режисер – Сергій Параджанов), «Сон» (режисер – Володимир Денисенко), «Анничка» (режисер – Борис Івченко). Показ було проведено за сприяння Національної спілки кінематографістів України та Конфедерації спілок кінематографістів країн СНД і Балтії.
Відкриваючи ювілейний показ, заступник генерального директора Юрій Василенко зупинився на постаті Івана Миколайчука, відзначивши зокрема наступне: «Серед безлічі талантів української землі ім’я Івана Миколайчука знакове для української кінематографії, воно символізує появу українського поетичного кіно, яке засвідчило про невичерпні можливості українського мистецтва, потребу особистісних пошуків замість догматів соцреалізму з його орієнтацією на колективізм».
Перед демонстрацією фільму «Білий птах з чорною ознакою» генеральний директор Центру, доктор історичних наук, член-кореспондент АПН України Володимир Мельниченко представив народну артистку України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Ларису Кадочнікову, яка зіграла одну з головних ролей у цій стрічці. Вона розповіла про свої враження від знайомства з Іваном Миколайчуком та про зйомки «Білого птаха…». За її словами, фільм, навколо якого зібралося коло цікавих і непересічних особистостей – Юрій Іллєнко, Іван Миколайчук, Богдан Ступка, Дж. Фірсова – приніс Україні надзвичайний успіх, а нині набув сучасного звучання.
Наступного дня відбулася зустріч із дружиною актора і режисера, народною артисткою України Марічкою Миколайчук, Героєм України, народною артисткою України Ніною Матвієнко та народною артисткою України Валентиною Коротя-Ковальською. Марічка Миколайчук розповіла гостям Центру про свого чоловіка, спільні зйомки в кіно, приємно здивувавши маловідомими й цікавими сторінками з життя актора. Тріо «Золоті ключі», у складі якого співають ці відомі українки, виконало кілька українських народних пісень – поміж них і ті, що можна почути в самій стрічці. Переважна кількість присутніх – це шанувальники славетного колективу й, зокрема, таланту Ніни Матвієнко, народної артистки не лише за званням, адже народ вже давно визнав її як свою, близьку до душі й серця співачку – тому більшість пісень зал виконував разом із артистками.
Кобза – українці Росії (www.kobza.com.ua), 2 жовтня 2006 року.
Віктор Гіржов,
журналіст
Богдан Ступка: «Коли я був міністром, також грав роль...»
У Культурному центрі України, що у Москві (на Арбаті), відбулася презентація книги генерального директора цього закладу Володимира Мельниченка «Майстер» — про народнаго артиста України Богдана Ступку.
Приїхав у Білокам'яну з цієї нагоди сам Богдан Сильвестрович разом із дружиною, чим потішив прихильників свого таланту.
«Про таких людей, як Богдан Ступка, потрібно писати книги за їхнього життя, а не тоді, коли їх не стане», — вважає автор книги, який давно дружить зі своїм героєм і знає про його життя в подробицях, що робить книгу цікавішою і змістовнішою. Видання вийшло з багатьма світлинами, гарно оздоблене — справжній дарунок поціновувачам творчості Ступки.
Керівник Федеральної агенції Росії з питань культури та кінематографу Михайло Швидкой на презентації книги казав про відкритість Богдана Ступки світові, про те, що актор — особливе явище в театрі й кіно, якому під силу зіграти будь-яку роль: від селянина — до генерала. Багатоплановість амплуа, як відомо, — ознака таланту.
Відомий режисер Володимир Дубровицький, який був на презентації, зауважив, що з Богданом Ступкою завжди легко спілкуватися — він і про маму, й про Україну говорить без пафосу. Але скільки любові й поваги в його словах!
Притаманна Богдану Сильвестровичу і самоіронія, що є ознакою інтелігентності людини, її філософського ставлення до життя. Мабуть, пам'ятаючи класичне шекспірівське «весь світ — театр, а люди в ньому — актори», розповідав він про своє «ходіння у владу», тобто, про діяльність на посаді міністра культури України. «Коли я був міністром, теж грав роль», — резюмував актор. «Перед Богданом Ступкою стояло завдання перевести культуру України з XX в XXI століття, і він з цим успішно впорався», — жартував Володимир Мельниченко.
«Високий замок», (Львів), 2 грудня 2006 року.
Оксана Гаврюшенко,
журналіст
Украинский Николсон
Красочное яркое издание о Богдане Ступке на прошедшей Московской международной книжной ярмарке было удостоено 1-го места в международном конкурсе стран СНГ «Искусство книги» в номинации «Наш современник». Автора книги, директора Культурного центра Украины в Москве Владимира Мельниченко, с Богданом Ступкой связывает многолетняя дружба. «Майстер», вышедший в киевском издательстве «Либідь» на украинском языке, — уже третье исследование творчества Богдана Сильвестровича.
«Майстер» — роскошный подарок всем почитателям многогранного таланта Б. Ступки, богато иллюстрированное издание (более 150 фотографий сделаны Любовью Богдан, коллегой Б. Ступки по театру имени И. Франко и супругой автора книги). Владимир Мельниченко справедливо полагает, что о гениях, во-первых, нужно писать при жизни («а то число тех, кто нес бревно, значительно превосходит возможности этого бревна»), а во-вторых, «живой мастер не даст соврать». И потому «Майстер» совсем не похож на скучные биографические полотна.
Здесь нет строгой хронологии-летописи жизни «гетмана украинской культуры», зато, помимо отдельных свершений Богдана Ступки в театре (от короля Лира до Эдипа), в кино («Свои» Д. Месхиева, «Молитва о гетмане Мазепе» Ю. Ильенко, целая глава «Ступка на «Мосфильме»), на посту министра культуры, есть масса «вкусных» историй из жизни. Вот рассказ о том, как на одном московском кинофестивале Богдан Ступка запросто подошел к Джеку Николсону, с которым раньше не встречался, и весело сказал тому по-английски: « Ты — американский Ступка», потом ткнул пальцем в себя: «Я — украинский Николсон». Так познакомились... На другом ММКФ, где актер работал в жюри, он показывал свои импровизационные пародии на членов жури, не избегая спародировать и президента феста. В открывающей книгу главе «Ретроспектива» есть рассказы про школьные годы, о родине — Львове и переезд в Киев, пронзительные строки о маме, Марии Григорьевне, жене Ларисе, сыне и внуках. При этом автор не впадает в сентиментальный пафос, а пишет вольно, легко и о том, как Ступка в одном разговоре с матерью вдруг увидел в ней прообраз дяди Вани, которого ему тогда предстояло играть, и про то, как мама каждый серьезный разговор заканчивает словами: «Уважай людей. Уважай людей независимо от их положения». 65-летний сын иной раз скажет: «Мама, это я слышал тысячу раз». А она тихо ответит: «Я только хотела напомнить».
Извечные вопросы взаимопонимания власти и творчества освещены в главе «Министр», о сотрудничестве с Сергеем Данченко поведаны новые факты, есть целые островки текста, посвященного роли Б. Ступки в российском искусстве, — от «Хрустальной Турандот» до того же ММКФ. Мозаично складывая свой рассказ, В. Мельниченко непринужденно добивается эффекта ценного в биографическом жанре: его «Майстер» можно читать с любого места и снова возвращаться, удивляясь находке. Театроведческие, порой философские исторические главы «просолены» беседами с героем книги, блиц-интервью, в которых обнаруживается неистощимое остроумие, глубина, ирония, эрудиция и любознательность актера, режиссера, художественного руководителя Театра им. И. Франко. Серьезные хохмы (то ли шутки, то ли были?) от Ступки — это вообще отдельная песня, чувством юмора он владеет отменным.
«Майстер» — это действительно чтение для самого широкого круга читателей, для которых имя Ступки в театре и кино — целая вселенная.
«Культура» (Москва), 21 – 27 грудня 2006 року
Юрій Безкровний,
журналіст
До 120-ліття з дня народження Леся Курбаса
У Культурному центрі України в Москві вшанували пам’ять великого українського митця, театрального режисера, теоретика театру й драматурга Леся Курбаса, блискучий талант якого в першій половині ХХ ст. дав нове дихання українському театрові, вивів його на світовий рівень.
До 120-ліття Леся Курбаса в Центрі відбулася творча зустріч із народним депутатом України, заступником голови Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України, головою Національної спілки театральних діячів України Лесем Танюком і доктором мистецтвознавства, академіком Академії мистецтв України, директором Національного центру театрального мистецтва України ім. Леся Курбаса Неллі Корнієнко.
Неллі Корнієнко, презентуючи свої книги «Режиссерское искусство Леся Курбаса» (М., 2006) і «Лесь Курбас. Репетиція Майбутнього» (К., 2007), розповіла про життя великого майстра, відзначивши особливості кожного окремого періоду, від студентських років, створення й діяльності славетного Мистецького об’єднання «Березіль» до загибелі разом з іншими діячами українського «Розстріляного відродження».
«У центрі його пошуків завжди була людина, модель відносин Людини й Світу», – сказав на вечорі про Леся Курбаса Лесь Танюк. Він наголосив на тому, що Курбас завжди виступав проти будь-яких спроб стандартизації людини, проти «мистецтва на смак і колір членів міської ради», яке нав’язували радянські керманичі.
На пам’ятній зустрічі виступили також кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри історії національного театру Російської академії театрального мистецтва Анна Степанова і старший науковий співробітник відділу рукописів Державного центрального театрального музею ім. О. Бахрушина Галина Девятова. Вони погоджувалися з думкою видатного актора й режисера Всеволода Мейерхольда, що Лесь Курбас був «найкращим режисером Радянського Союзу». Галина Девятова, зокрема, розповіла про свої враження від публікацій Курбаса в старій київській періодиці, від його невтомних пошуків вищих духовних цінностей і новітніх шляхів розвитку мистецтва.
Високий рівень зацікавленості постаттю Леся Курбаса та й взагалі історією українського театру виявили присутні науковці Москви – доктор мистецтвознавства, професор, завідувач кафедри зарубіжного театру РАТМ Олексій Барташевич, кандидат історичних наук, доцент кафедри світової політики Російського державного гуманітарного університету, завідувач директора Історико-архівного інституту Ольга Павленко, заслужений діяч мистецтв Росії Василь Немирович-Данченко, інші відомі мистецтвознавці, театральні діячі й українська громадськість міста.
Наприкінці лютого, під час відзначення ювілею Леся Курбаса, в Культурному Центрі України відбулося відкриття фотовиставки «Театр Леся Курбаса», створеної на основі матеріалів із фондів Музею театрального, музичного та кіномистецтва України. В експозиції представлені рідкісні сімейні фотографії Курбаса та його рідних, відображені студентські роки, роки Київського «Молодого театру» й театру «Березіль», представлено світлини з вистав, програмки, інші документи, пов’язані з життям і творчістю режисера. Серед свідчень про останні роки життя майстра – програмка останньої вистави “Аристократи”, копії списків на розстріл та сфальсифікованого «Свідоцтва про смерть».
Кобза – українці Росії (www.kobza.com.ua), 20 червня 2007 року
Юрій Безкровний,
журналіст