України Любові Богдан Використані також світлини Юрія Безкровного І Віктора Гіржова Культурний центр України в Москві. М.: Олма медіа Групп, 2008. стор. Ця книга
| Вид материала | Книга |
- Книга є першою у серії видань «Україна на Старому Арбаті», 2798.29kb.
- Послання Президента України Віктора Ющенка до Верховної Ради України про внутрішнє, 211.4kb.
- Кабінету Міністрів України від 28. 11. 2007 n 1059-р "Про перенесення робочих днів, 13.79kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни, 3009.03kb.
- Г. Н. Владимирская программа для общеобразовательных учреждений Русский язык 5-9 классы, 447.96kb.
- Міністрів України від 14., 38.13kb.
- Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2008 р. N 440 ( 440-2008-п ) Про реалізацію, 137.67kb.
- України Володимира Голубченка «Боян Сіверського краю», присвячену життєпису І творчому, 1346.86kb.
- О туризму, розбудови сучасної туристичної інфраструктури згідно з Указом Президента, 76.08kb.
- Програма діяльності кабінету міністрів україни «український прорив: для людей,, 1445.21kb.
Презентація книги «Убієнним синам України. Сандармох»
У Культурному центрі України в Москві відбулася презентація книги «Убієнним синам України. Сандармох», яка вийшла цього року в Петрозаводську (Карелія).
Збірка присвячена пам’яті в’язнів-українців, страчених радянською владою в урочищі Сандармох, поблизу міста Мєдвєжьєгорськ у Карелії. На початку серпня цього року тут було відкрито національний пам’ятний знак — кам’яний хрест, який став результатом величезних зусиль, спочатку пошуків масових поховань, потім — тривалих заходів і кропіткої праці для гідного вшанування загиблих.
Саме про це й говорили на презентації відомий російський правозахисник, президент Академії соціально-правового захисту Юрій Дмитрієв та упорядник книги, голова Карельської республіканської громадської організації «Товариство української культури „Калина”» Лариса Скрипникова.
Юрій Дмитрієв, поряд із Веніаміном Іофе, був одним з ініціаторів і активних учасників пошуків масових поховань репресованих та відповідних документальних свідчень. Результати своєї праці вони донесли до людей: тільки з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох розстріляно 1111 соловецьких в’язнів. Загальний список замордованих налічує близько 6200 осіб. Юрій Дмитрієв у деталях розповів про хід пошукових робіт, національний склад розстріляних, перешкоди з боку деяких місцевих урядовців та власні переживання під час тяжкої науково-пошукової експедиції.
Як розповіла Лариса Скрипникова, минув деякий час після відвідин Сандармоху першою українською делегацією (1998 рік), коли було встановлено першого дерев’яного хреста, як і в Україні, і в товаристві «Калина» визріла ідея встановити на тому місці українську капличку. Втім, з певних причин було вирішено замінити її кам’яним хрестом, авторами якого стали скульптор Назар Білик і художник Микола Малишко з Києва. Лариса Скрипникова розповіла про збір коштів на спорудження пам’ятника, його виготовлення, відзначаючи людей, що долучилися до цієї справи.
Другим кроком стало видання книги “Убієнним синам України. Сандармох”, у якій на основі спогадів та історичних довідок відображено процес вшанування пам’яті загиблих у Сандармоху й спорудження кам’яного хреста, подано велику кількість світлин та документів. У книзі вперше надруковано список всіх досі відомих загиблих у Сандармоху українців, складений Юрієм Дмитрієвим.
Український поет і публіцист із Москви Віталій Крикуненко продекламував власну поему-колаж “Хрест Сандармоху”, написану після відвідин урочища. Він також нагадав, що частина списку страчених в’язнів-українців вже була надрукована в його книзі про Валер’яна Поліщука “Філософ з головою хлопчика”, яка вийшла в Москві 1997 року.
Після закінчення гості мали можливість оглянути фотовиставку «Проща до “Голгофи” українців. 2005 рік», присвячену паломництву українців до Сандармоху та на Соловки 5-7 серпня цього року.
Український огляд, 2006, № 1 — 2.
Вадим Раскін,
журналіст
День соборности Украины на Арбате
В Культурном центре Украины в Москве прошли торжественный вечер и праздничный концерт, посвященные Дню соборности Украины, установленному Указом Президента Украины от 21 января 1999 года.
В январские морозы трудно было заманить москвичей и гостей столицы на какие-нибудь мероприятия в концертные залы или театры. Поэтому особенно хочется отметить, что, несмотря на необычный для Москвы мороз, в Культурный центр Украины пришло огромное, без всякого преувеличения, количество людей. С одной стороны, вход был свободный, и торжественное мероприятие мог посетить каждый желающий. Но организаторы на всякий случай подстраховались и приглашали гостей. Актовый зал вмещает не менее 800 человек, и все места были заняты. Как говорится, яблоку негде было упасть.
В фойе побеседовал с семейной парой, которая пришла на праздник с цветами. Знакомимся. Федор Николаевич Червоненко и его супруга Нина Григорьевна родом из Киева. Они пришли на День соборности после звонка из Киева. Друзья предупредили, что в Москве будет выступать киевский ансамбль песни и пляски «Дарничанка».
— А кому цветы?
— Художественному руководителю и дирижеру ансамбля «Дарничанка», заслуженному работнику культуры Петру Андрейчуку…
Спрашиваю заместителя директора Культурного центра Украины Юрия Василенко, кто так активно заполнил зал?
— Украинская диаспора, москвичи, представители общественных организаций, землячеств, гости КЦУ в Москве.
— Кто участвовал в организации праздника?
— Культурный центр, Министерство культуры Украины, спонсорскую помощь оказало киевское открытое акционерное общество «Химволокно». Они помогли с приобретением билетов на поезд ансамблю песни и танца «Дарничанка».
Среди почетных гостей на мероприятии были Временный поверенный в делах Украины в Российской Федерации Леонид Васильевич Осаволюк и советник Посольства по культуре Ольга Алексеевна Дарибогова.
Открыл торжественный вечер директор КЦУ в Москве Владимир Мельниченко. Он отметил, что Украина отмечает 22 января День соборности — День единения всех украинских земель. День, когда Украина может сказать, что объединение произошло не только одной украинской нации, но и людей других национальностей, которые проживают на территории Украины.
Затем слово было предоставлено гостю из столицы Украины Петру Кононенко. Он является директором научно-исследовательского института Украинознавства, академиком, доктором филологических наук, президентом Международной ассоциации «Украина и мировое украинство». Его выступление не назовешь докладом. Это скорее всего был очень интересный экскурс в историю Украины. И в зале, как на лекциях в вузе, когда читает лекцию авторитетный ученый, была полная тишина. В течение 30 минут присутствующие вместе с Петром Кононенко совершали экскурсию и в глубь веков, и в наши дни… Немало было приведено сравнений Украины с другими европейскими державами в плане выстраивания своей государственности. И завершил автор свое выступление словами, что Украина должна играть в мире ту роль, которая ей исторически предназначена…
А потом был праздничный концерт. Ансамбль песни и танца «Дарничанка» представил зрителям очень интересную музыкальную композицию с танцами «Песни казачьей славы». Видимо, в зале было немало зрителей казацького роду, потому что каждое выступление проходило под несмолкаемые аплодисменты. А как можно было не приветствовать ритмичные строки: «Хай живе, хай живе вільна Україна, хай цвіте, хай цвіте червона калина, хай живуть, хай живуть славні козаки»…
Замечательно исполнила песню «Ностальгия» Елена Кухта.
И как незабываемо танцевали «Закарпатские забавы» дети из хореографического ансамбля «Щедрик» (город Химки). Художественный руководитель этого коллектива Татьяна Кузьмичева.
Праздник удался! Думаю, что многим зрителям торжества в честь Дня соборности запомнятся надолго.
В заключение хочется отметить, что хозяева КЦУ в Москве позаботились о гостях. Сделали красивый подарок — книгу «Слово про Культурный центр».
«Украинские вести», 1 лютого 2006 року.
Тамара Дяченко,
журналіст
Украинцы на Арбате
В сентябре 1992 года по инициативе Кабинета Министров Украины правительство Москвы приняло постановление, согласно которому Постоянному представительству Украины в Российской Федерации для размещения Культурного центра был передан дом №9 по улице Арбат.
14 мая 1993 года было принято постановление Кабинета Министров Украины «Про створення Культурного центру України у м. Москві». Старинный особняк на Арбате реконструировали почти 5 лет, и в ноябре 1998 года состоялось открытие Культурного центра Украины в Москве.
Интересна история улицы, на которой разместился Центр. Упоминание об Арбате встречается еже в древнерусских летописях XV века. «Ты течешь, как река. Странное название!» - писал Булат Окуджава. О странном названии спорили исследователи: они утверждали, что улицу назвали Арбатом потому, что по ней в свое время тянулись арбы восточных купцов; другие утверждали, что слово это – арабского происхождения и означает «пригород, предместье». Впрочем, за пятьсот лет существования Арбат давным-давно перестал быть просто длинной – протяженностью почти в километр! — улицей; для арбатцев он был братством, религией, Отечеством, связанным, по словам того же Б. Окуджавы , «меж собой историей, традицией, великими именами…»
Имен хватало! На Арбате родился Андрей Белый, на Арбате жил Сергей Аксаков, на Арбате венчался Александр Сергеевич Пушкин, Василий Поленов написал там знаменитый «Московский дворик». Иван Бунин, Александр Куприн, Константин Бальмонт в эмиграции тосковали по Арбату. По Арбату ходили герои Бориса Пастернака и Алексея Толстого, здесь жил Миша Поляков из любимой ребятами книги «Кортик» Анатолия Рыбакова, а его знаменитый роман, выплеснутый перестройкой на страницы журнала «Дружба народов», назывался «Дети Арбата».
Дом № 9 тоже имеет славную и давнюю историю. В начале XIX века он принадлежал коллежской советнице Варваре Афанасьевне Крекшиной (Мальшиной). Впоследствии он неоднократно перестраивался, менял жильцов. В 1874 году во флигеле этого дома размещалась подпольная типография революционеров-народников, организованная Ипполитом Мышкиным. В восьмидесятые годы в доме № 9 работала редакция журнала «Сверчок», в котором молодой Антон Чехов опубликовал в 1886 году шесть своих рассказов. Прошло еще немного времени и в доме № 9 разместились – булочная, кондитерская и пекарня, знаменитого своими сайками и калачами булочника Филиппова. А в период НЭПа здесь был широко известный «Арбатский подвал», в котором собиралась московская поэтическая богема: достаточно сказать, что в подвале бывали Владимир Маяковский и Сергей Есенин, которые радовали посетителей и новыми стихами, и словесными искрометными пикировками.
В начале 30-х годов в доме на Арбате открылся магазин «Украинская книга». Он пользовался популярностью у книголюбов и покупателей и просуществовал несколько десятков лет. Именно этот факт послужил причиной того, что Культурный центр Украины в Москве открылся на Арбате, в доме № 9. Спустя несколько лет наша страна выкупила здание Культурного центра Украины в Москве. Свидетельство о государственной регистрации права собственности Украины на дом № 9 на Арбате было оформлено в феврале 2002 года.
И теперь каждый, кто выходит на Старый Арбат со стороны Арбатской или Смоленской площадей, сразу же видит желто-голубое полотнище Государственного флага Украины над Культурным центром Украины в Москве.
Надо сказать, что этот Центр пока что является единственным за границей украинским государственным учреждением такого рода. С 2001 года Центром руководит, без преувеличения, выдающийся человек – это доктор исторических наук, член-корреспондент Академии педагогических наук Украины, журналист, автор множества книг и публикаций, член Союза театральных деятелей Украины Владимир Мельниченко. Несколько его книг, среди которых «Україна на Арбаті, 9» и «Прапор України на Арбаті», написаны в последние годы и рассказывают о работе Культурного центра Украины в Москве.
Центр призван способствовать утверждению и укреплению международного авторитета Украины. Он пропагандирует украинскую культуру и духовность, знакомит россиян с историей, культурой, внешней и внутренней политикой Украины, ее достижениями в общественной и культурной жизни. В Центре неоднократно выступали народные артисты Украины Николай Гнатюк, Богодар Которович, Нина Матвиенко, Раиса Недашковская, Мария Стефюк. Частыми гостями здесь бывают артисты Национального академического драматического театра имени Ивана Франко: они показали спектакль «Буквар миру» (по произведениям Григория Сковороды); Остап Ступка и Анатолий Гнатюк выступали в роли ведущих концертных программ. Особо хочется сказать о народном артисте Украины, лауреате Национальной премии Украины имени Т.Г.Шевченко, международных кино- и театральных премий Богдане Ступке, которого в Центре называют «талисманом». Ни один приезд артиста в Москву не обходится без визита в Центр. Здесь с сыном, заслуженным артистом Украины Остапом Ступкой, он сыграл спектакль «Записки божевільного». Здесь же состоялась и презентация книги Владимира Мельниченко «Богдан Ступка (штрихи до портрета)», випущенной издательством «Знання України».
Культурный центр Украины в Москве участвует в реализации программ международного сотрудничества в области развития гуманитарных, научно- технических и информационных связей. Важным событием в Год Украины в России был ряд крупных творческих проектов. Так, проект «Тарас Шевченко» проходил под девизом шевченковских строк:
Свою Україну любіть,
Любіть її... Во время люте,
В останню тяжку минуту
За неї Господа моліть.
Очень важной считают сотрудники Центра работу с украинской диаспорой в Российской Федерации, укрепление связей с ее объединениями и организациями. С 2002 года претворяется в жизнь проект «Диаспора», первой акцией которого стала презентация республиканского национально-культурного центра украинцев «Кобзар».
В рамках проекта «Презентация» Центр регулярно представляет лучшие украинские научные и художественные издания. Так, в 2002 году состоялась презентация книги «Вовча ферма» лауреата Национальной премии Украины имени Т.Г. Шевченко, писателя Владимира Яворивского; была представлена книга Михаила Грушевского «История украинского народа», изданная в Москве. Этот проект (как и другие) действует на протяжении последних лет постоянно. Например, осенью 2005 года заслуженный журналист Украины Олег Гусев презентовал «Преображення на Помаранчевому майдані» – первую в мире книгу, посвященную Помаранчевой революции, вышедшую в свет уже в конце 2004 года. Не оставил никого равнодушным и вечер памяти протеста Василя Стуса, Вячеслава Черновола, Ивана Дзюбы против волны арестов украинской интеллигенции в 1965 году, на котором выступали доктор исторических наук Георгий Касьянов и бывший политзаключенный, правозащитник Василь Овсиенко, который полтора года был в заключении вместе с Василем Стусом. Множество посетителей побывало на выставке гобеленов народной художницы Украины, академика Академии архитектуры Украины Людмилы Жоголь, которая собирается выткать гобелен специально для Культурного центра Украины в Москве.
В центре открыт магазин украинской книги, работает информационно-справочная библиотека, регулярно демонстрируются видеопрограммы из цикла «Історія та культура України». Налажена издательская деятельность: выходит ежемесячный план работы, календарь памятных дат, информационный ежеквартальный бюллетень «Панорама культурной жизни Украины». Граждане разных стран имеют возможность изучать в стенах Центра украинский язык.
Двери Культурного центра Украины в Москве открыты для всех, утверждает генеральный директор Центра Владимир Мельниченко. И это не просто слова. Недавно ученый секретарь Севастопольской центральной детской библиотеки имени Гайдара Нелли Канивец по приглашению Российской государственной библиотеки посетила научную конференцию «Библиотека в контексте истории».
— Приехав в Москву, я сразу же отправилась на Арбат, в Культурный центр Украины в Москве, — рассказывает Нелли Викторовна. — Когда я увидела это здание, я даже на мгновение остановилась: никогда не ожидала, что оно такое красивое! Снаружи – старина, а когда входишь, поражаешься внутренней современной отделке. В сочетании это создает какой-то неповторимый колорит и ауру.
— Вас хорошо приняли? – интересуюсь я.
— Прекрасно! – отвечает Нелли Викторовна. — Проводили к директору, и он, несмотря на свою занятость, сразу же меня принял. Познакомились. Я вручила подарки, которые привезла Центру: это, конечно, книги, ведь я знала, что в Центре есть великолепная украинская библиотека. Кстати, заведует ею Людмила Владимировна Гильманова, много лет проработавшая заместителем директора Национальной библиотеки Украины для детей, в Киеве. Владимир Ефимович принял подарки и сказал своему заместителю: «Несите подарки для Севастополя». И наша библиотека получила в дар от Культурного центра Украины в Москве прекрасную книгу Тараса Шевченко «Я так її, я так люблю!», посвященную Украине. Она впервые издана в таком объеме и в таком прекрасном виде на украинском и русском языках – ими обоими в совершенстве владел Тарас Григорьевич. А иллюстрирована книга полностью рисунками Шевченко.
— Эту книгу приятно в руки взять, так она красива!
― Да, когда её раскрываешь, охватывает трепет. Кстати, её уже нет в продаже, она раритет. Кроме этой книги, Владимир Ефимович Мельниченко подарил нам книгу «Прапор України на Арбаті» об истории создания и работе Культурного центра Украины в Москве, о Михаиле Грушевском, который жил на Арбате, бывая в Москве. Я провела здесь четыре дня: два дня на конференции и два дня занималась поиском материалов о Петре Шмидте и революции 1905 года, а также о библиотеке имени Гайдара в годы Великой Отечественной войны. При знакомстве В.Е. Мельниченко отдал распоряжение сотрудникам, чтобы «работнику библиотеки» из Севастополя помогли устроиться. И действительно, помогли всем, чем могли. Дали мне одноместный номер со всеми удобствами: и то, что я жила не где нибудь на окраине, а в центре Москвы, в гостинице Культурного центра Украины, мне очень помогло, во-первых, сэкономить время при переходах, а во-вторых, лучше познакомиться с самим Центром.
— Вам понравилось в украинцев в Москве?
— Сказать «понравилось» – ничего не сказать. Всё сделано по европейски. Есть прекрасный концертный зал, зал для репетиций... Очень впечатляет постоянно действующая выставка творчества деятелей культуры и искусства. И мне очень жаль, что севастопольцы до сих пор не знали о Культурном центре Украины в Москве и не командировали в него своих мастеров пера и кисти. Очень хочется, чтобы в Центре была открыта страница под названием «Севастополь». Такое сотрудничество с другими городами у них уже есть, например, с Симферополем.
— Семьдесят лет назад украинскую культуру, литературу и искусство на Арбате представлял магазин «Украинская книга». Магазин с таким названием существует и сегодня в Центре. Вы побывали в нём?
— Конечно, я посетила этот магазин. Сейчас это абсолютно другое помещение , и оно, увы, небольшое. Но примечательно, что в магазине открыт уголок под мемориальный центр, посвященный двум выдающимся сынам Украины: Шевченко – это постоянно действующая выставка книг, она очень красиво оформлена и рассказывает о жизни и творчестве Великого Кобзаря, и Михаилу Грушевскому, который до недавнего времени был почти забыт по политическим мотивам. Книг в магазине не много. В основном, это книги, изданные в Киеве, Днепропетровске, Донецке, а также книги, изданные в Москве, рассказывающие об Украине. Я побеседовала с заведующей магазином, и она предложила мне осмотреть выставку буклетов о городах Украины на английском языке и взять на добрую память те, что понравятся. Я воспользовалась ее приглашением и сегодня эти буклеты уже попали в наш музей детской книги. А еще я побывала в кафе-ресторане «Хрещатик». У входа эмблема – киевский каштан. В меню я увидела «Борщ», «Галушки», «Вареники». Цены доступные. И меня очень порадовало, что есть на Арбате украинская кухня.
— Я вижу, вы остались довольны приемом?
— Если мне доведется еще раз поехать в Москву – по личным делам или по работе, я обязательно буду посещать Культурный центр Украины в Москве. Всем севастопольцам хочу сказать: как только вы туда приходите, вы тут же ощущаете себя частичкой Украины!
В рамках небольшого газетного материала, разве что пунктиром, возможно обозначить ту огромную работу, которая дает право сказать, что Культурный центр Украины в Москве стал настоящим представителем пропагандистом, образно выражаясь, двигателем украинской культуры, духовности, искусства и литературы. Да, не всем нравится место прописки Культурного центра Украины на Арбате. Да, были недоброжелатели, сплетни, даже провокация, когда в октябре 2001 года в двери центра неизвестные молодчики бросили бутылки с зажигательной смесью и несколько листовок угрожающего антиукраинского характера. Конфликт не удался. Центр продолжает работать. Имя у него – громкое, авторитет – высокий, друзей – множество. Он стал родным домом для выдающихся мастеров искусств обеих стран – Украины и Росси: наряду с украинскими артистами здесь неоднократно выступали артисты России Иосиф Кобзон, Александр Голобородько, Аристарх Ливанов, Николай Олейник. О работе Центра рассказывают российские телеканалы «Культура», РТР, ОРТ, НТВ, Первый национальный телеканал Украины, телестудия «1+1», пишут газеты «День», «Демократична Україна», «Киевский телеграф», «Слово Просвіти» и многие другие.
О значимости и высоком предназначении, важной роли, теплой атмосфере, гостеприимстве Центра говорят многочисленные записи в «Книге отзывов почетных гостей». Здесь добрые слова летчика-космонавта дважды Героя Советского союза Павла Поповича, народного артиста Украины Богдана Ступки, народного артиста России и Украины Александра Голобородько, поэта Ивана Драча, артистов эстрады Николая Гнатюка и Аллы Кудлай и еще многих-многих известных людей Украины и России...
«Флот України», 11-17 лютого 2006 року.
Презентація книги «Арбат очима українця»
в Культурному центрі України в Москві
У Культурному центрі України в Москві відбулася презентація другої книги із серії «Україна на Старому Арбаті», монографії генерального директора Центру, доктора історичних наук, Володимира Мельниченка «Арбат очима українця», яка щойно побачила світ у московському видавництві ОЛМА-ПРЕСС.
На презентації виступили заступник генерального директора Центру Юрій Василенко, доктор історичних наук, професор Борис Пономаренко, провідний науковий співробітник Інституту Європи РАН Віктор Мироненко, член правління Хмельницького земляцтва Юрія Бабій, голова ради земляцтв України Микола Челомбитько, член правління Чернігівського земляцтва Валентина Первушкіна, член товариства української культури «Славутич» (Москва) Борис Козаренко, відомий громадський діяч, літератор Євгенія Дейч. Остання розповіла про виступи російської інтелігенції на захист української книгарні на Арбаті, 9 наприкінці 1980-х років, коли російські та українські діячі культури звернулися з колективним листом до Московського міського комітету КПРС. Відомий чеченський співак, частий гість Культурного центру України в Москві Булат Макаєв виконав на презентації низку українських пісень.
Книга «Арбат очима українця», як вже згадувалося, є другою в серії «Україна на Старому Арбаті», що видає Центр. Перша — «Слово про Культурний центр» — побачила світ наприкінці 2005 року. У другій книзі Володимир Мельниченко вперше в українській історіографії та російській арбатознавчій літературі досліджує багатовікову історію Арбату крізь призму української присутності а «арбатському світі». Нова праця Володимира Мельниченка має 9 розділів: «Арбат — дивна назва», «Землеволодіння № 636/599», «Шевченкова присутність», «Оаза російської культури», «Від Гоголя до Чехова», «Абрис «арбатського світу», «Революція і Старий Арбат», «Бувальщини будинку № 9», «Арбат на початку XXI століття». З погляду української проблематики, найбільш цікавими є розділи «Шевченкова присутність», «Від Гоголя до Чехова», «Бувальщини будинку № 9». У книзі розповідається про знайомство Тараса Шевченка в Москві з представниками української та російської інтелігенції, поміж імен названо, зокрема, Осипа Бодянського, Михайла Максимовича, Михайла Щепкіна, родину Аксакових та інших. Автор зібрав і опублікував максимум інформації про перевезення тіла Шевченка через Москву в Україну навесні 1861 року, коли домовину було тимчасово встановлено в арбатському храмі Тихона Амафунтського й відправлено панахиду. Розділ «Від Гоголя до Чехова» розповідає про зв’язок Арбату з іменами двох видатних письменників, а також Володимира Гіляровського, Лева Толстого, Івана Тургенєва, Пантелеймона Куліша та Михайла Грушевського. У розділі «Бувальщини будинку № 9», висвітлюється історія будинку, де нині знаходиться Культурний центр України в Москві. Крім того, читачу цікаво буде дізнатися про літературне життя Арбату на початку XX ст., про мистецькі кафе й перебування в будинку № 9 Сергія Єсеніна, Володимира Маяковського та інших. Володимир Мельниченко пише, що саме українська книгарня, яка діяла тут з початку 1940-х років, і «стала історичним приводом постановки питання про створення Культурного центру України».
Монографія ілюстрована цінними світлинами та фотокопіями архівних документів, що відображають історію Арбату, з багатьма відомими постатями, чиї імена пов’язані з історією цієї старовинної московської вулиці. Сам автор про свою працю пише наступне: «Тема української присутності на Старому Арбаті чекає нових дослідників і нових підходів. Але завжди треба комусь починати. У даному випадку — випало мені».
«Український дім» (Ніжин), 2006, № 22.
Вадим Раскін,
журналіст
Слава великому Кобзарю, слава великому украинцу
По традиции 9 марта в день рождения Тараса Шевченко в Москве на Кутузовском проспекте были возложены цветы к памятнику Великому Кобзарю.
Хотя памятное мероприятие было назначено на полдень, очень многие люди заранее стали собираться в сквере возле гостиницы «Украина». У большинства в руках красные гвоздики и розы. Эта картина на фоне белого снега создавала приподнятое настроение. В эти мартовские дни в столице России весна еще не набрала своей силы, зима с метровым снегом полновластная хозяйка. И над этим белым полем возвышается на пьедестале величественная фигура Кобзаря…
…В торжественной церемонии, посвященной 192-й годовщине со дня рождения Тараса Шевченко, приняли участие руководители и члены украинских организаций России, Москвы и Московской области, представители органов государственной власти Российской Федерации, российской общественности.
Открыла церемонию советник Посольства по культуре Ольга Дарибогова. Она предоставила слово Временному поверенному в делах Украины в Российской Федерации Леониду Осаволюку. В своем выступлении он отметил, что много лет назад Тарас Григорьевич сказал о необходимости любить Украину. Эти слова должны получить отзвук в сердце каждого украинца. И под аплодисменты всех присутствующих украинский дипломат произнес здравицу: «Слава великому Кобзарю, слава великому украинцу, слава Украине!»
Генеральный директор Культурного центра Украины в Москве Владимир Мельниченко говорил о вечном значении Шевченко для Украины. Он отметил: «…Все мы находимся на вечном пути к Тарасу Григорьевичу. И каждый из нас, и государство должны пройти этот путь и в осмыслении Шевченко, ибо он и смысл нашей жизни, и смысл нации. Мне думается, что главное, чтобы мы не «заговорили» Тараса, а реальными делами показывали, что идем этим путем…»
Шестнадцатого марта состоится торжественный вечер и праздничный концерт, посвященные 192-ой годовщине со дня рождения Кобзаря. А на следующий день в КЦУ состоится спектакль «Сон» Львовского театра «В кошику» по мотивам одноименной поэмы Тараса Григорьевича. В главной роли заслуженная артистка Украины Лидия Данильчук.
От объединения украинцев России выступил Юрий Кононенко.
Председатель правления Совета землячеств Украины в РФ Николай Челомбитько, в частности, привел пример, как в бытность его послом Украины в Финляндии он неоднократно слышал в исполнении финнов знакомую украинскую песню «Реве та стогне Дніпр широкий».
И весьма символично, что художественный руководитель Украинской народной капеллы Виктория Скопенко предложила свою импровизацию и все присутствующие, дирижируемые ею, запели:
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі.
Горами хвилю підійма.
А в заключение торжественной церемонии ученик 11-го класса 124-ой московской школы Сергей Мельничук прочитал стихи Великого Кобзаря. И было такое ощущение, что Тарас Григорьевич с удовольствием слушает их, о чем-то задумывается и одобряет...
«Украинские вести», 15 березня 2006 року
Юрій Безкровний,
журналіст
У Москві вшанували Симона Петлюру
Тривалими аплодисментами Москва вшанувала головного отамана та голову Директорії Української Народної Республіки Симона Петлюру. 19 червня 2006 року у великій залі Культурного центру України в Москві продовженням відзначення 80-ї річниці від дня смерті видатного українського державника став показ польського документального фільму «Нелегке братерство» («Медіа Контакт», 1998).
Фільм «Нелегке братерство» було створено з ініціативи відомого польського публіциста Єжи Ґедройца та під патронатом Президента Польщі Александра Кваснєвського.
«Нелегке братерство» – це розповідь про українсько-польський союз 1919 –1921 роках, головними дійовими особами в якому виступають Симон Петлюра та Йозеф Пілсудський. У стрічці використано інтерв’ю з Є. Ґедройцем, Н. Девісом, А. Жуковським. Режисер Єжи Любах і оператор Францішек Ґорек намагалися відтворити складні історичні обставини через постаті двох державників – Симона Петлюри та Йозефа Пілсудського.
Деякі відтворені факти, досі відомі лише вузькому колу науковців, спростовують існуючі в українському, польському та російському суспільствах стереотипи щодо постаті Симона Петлюри та пов’язаних з ним історичних подій. З «Нелегкого братерства» багато поляків, наприклад, уперше дізналися про те, що перемога над Червоною армією, яка отримала назву «диво над Віслою», – це заслуга не лише польських вояків, але й українців під проводом керівника Української Народної Республіки. Автори фільму представляють Петлюру ледь не національним героєм Польщі. Втім, сам голова Директорії вважав союз із Польщею, основною умовою якого була передача останній Східної Галичини, тимчасовим – після нього зміцніла Україна мала повернути собі втрачені території.
У фільмі досить правдиво розповідається й про зраду поляків – у розпалі переможної ходи з’єднаної українсько-польської армії (Другий Зимовий похід), коли вона була вже за 150 км від Києва, Польща підписала Ризький трактат, згідно з яким Україна була поділена по Збруч із більшовиками.
У «Нелегкому братерстві» прозвучали й пророчі слова Єжи Ґедройца: «Для суверенітету, для безпеки Польщі важливішим є незалежність України, ніж вступ до НАТО… Боюся, що і Польща, і Україна перебувають десь на узбіччі зацікавлень великих світу цього, і якщо наш потенціал не використати в ефективній спільній діяльності, то знову буде негаразд – як уже колись було».
Наприкінці травня цього року в Культурному центрі України в Москві вже пройшла зустріч із завідувачем відділу історії Української революції Інституту історії України НАН України, доктором історичних наук Владиславом Верстюком. Для москвичів доповідь українського науковця стала джерелом нових фактів із життя Симона Петлюри, його поглядів щодо ролі військового будівництва у майбутньому України.
Як відомо, у 1911 – 1914 роках Симон Петлюра мешкав у Москві, де одружився з українкою Ольгою Більською. Деякий час працював бухгалтером у страховій компанії, а в 1912 році разом із Олександром Саліковським заснував щомісячний російськомовний часопис «Украинская жизнь», завданням якого було висвітлення української справи перед російським і насамперед зросійщеним українським громадянством. Поміж статей за авторством Петлюри в цьому виданні – «До драми Шевченкового життя», «Пам’яті Коцюбинського», «Про переоцінку», «”Скорочене” викривання українства паном Гоголевим», «До практичних завдань українства», «Негативні риси полеміки навколо українського питання» та «Іван Франко – поет національної честі».
Вшанування пам’яті Симона Петлюри в Москві – непересічна й надзвичайної ваги подія. Фільм «Нелегке братерство», незважаючи на деякі особливості польського трактування історії трьох сусідніх держав, об’єктивно й спокійно змальовує постать глави УНР.
На жаль, саме українське суспільство через брак інформації про керівника УНР і тривалу радянську пропаганду досі свідомо чи несвідомо відхрещується від однієї з найвидатніших постатей в історії України, палкого патріота своєї Батьківщини Симона Петлюри.
Сайт Комітету з увічнення пам`яті Симона Петлюри
(www.petlura.poltava.ua)
Катерина Тарчевська
Майстер у житті й на сцені
Добре написана біографічна книга — завжди подія, бо шанувальникам видатної особистості цікаво дізнатися про незнайомі чи невидимі грані життя і діяльності відомої людини. Книга Володимира Мельниченка «Майстер», присвячена знаному українському актору Богданові Ступці, створює дивовижної глибини портрет нашого великого сучасника.
Ця книга за формою і суттю значно відрізняється від традиційних біографічних праць. У ній немає звичної хронологічної побудови і літописності. Її жанр можна визначити як великий нарис, який складається з різноманітних маленьких есеїв. Завдяки такій композиції твір можна читати з будь-якого місця. Власне, до цієї книги пасувало б визначення «мозаїка» — адже з маленьких різнокольорових частинок складається велика картина. Так і в «Майстрі» — множина деталей об’ємніше зображає неординарну постать актора. Задля досягнення різноплановості оповіді автор книги залучає різні літературні прийоми: це і фрагменти розмов із Богданом Сильвестровичем, короткі бліц-інтерв’ю з несподіваними, часом провокативними запитаннями, спогади і роздуми самого автора (який є другом актора), пряма мова відомих людей про Ступку. Таке переплетення поглядів — актора на самого себе та на нього збоку — додає безліч неочікуваних нюансів до невловимого образу Богдана Ступки.
Водночас така структура книги є не просто набором окремих частин. Усі вони підпорядковані шістьом розділам, на які вона поділена. Розділ «Ретроспектива» присвячений спогадам актора про дитинство, батьків, молоді роки, перші кроки на акторській ниві. Частина «Міністр» торкається не тільки періоду перебування актора на високій державній посаді, його здобутків і нереалізованих, на жаль, прагнень. Також у ній ширше досліджуються взаємини держави і митця, сумісність влади і творчості. Значна частина книги присвячена великому театральному режисеру Сергію Данченку і його співтворчості з Богданом Ступкою. Адже саме театром Данченка — Ступки було створено невмирущі вистави, які увійшли до скарбниці не тільки українського, а й світового театрального мистецтва: «Украдене щастя», «Тев’є-Тевель», «Енеїда», «Король Лір». Дослідження тонкощів акторської майстерності Ступки, його робота над роллю і трактування образів найкращих зразків світової драматургії, досягнення глибин людської психології — у розділі «Майстер». Автор зупиняється на знакових для Богдана Сильвестровича ролях у театрі та кіно — короля Ліра, Тев’є-Тевеля, Миколи Задорожного, царя Едіпа, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи. У цій частині оповідь переходить одночасно у театрознавчий, історичний та філософський нарис, адже кожен із цих надзвичайно складних образів має величезне підґрунтя з трактувань і виконань, і кожен з них був збагачений силою акторського дару й особистості Б. Ступки. Розділ «Майстер» логічно переходить у частину «Духовність», де переплітається і пряма мова актора про його ставлення до культури і вподобання у мистецтві, й роздуми про зіграні й незіграні ролі, і бесіди про загальнолюдські цінності. А завершує книгу розділ «Миттєвості» — події останніх років, участі у фестивалях, нагороди, життя поза театром.
Книгу і читаєш, і роздивляєшся (вона добре ілюстрована численними фотографіями Богдана Ступки, більшість із яких зроблено Любов’ю Богдан) із великим задоволенням. Автор Володимир Мельниченко вдало обрав форму оповіді і подання великого фактичного матеріалу — перед нами постає не забронзовілий герой, а жива людина, унікальна особистість. В інтерв’ю і прямих мовах вражає ерудованість, гострота і глибина думки, афористичність слова Б. Ступки. Водночас підкреслюється і значення Богдана Сильвестровича не тільки в українській, а й у світовій культурі. У книзі наведено, зокрема, слова російського актора Михайла Ульянова: «Є артисти Богом дані, і Богдан Ступка — Божий артист... який уособлює в своїй творчості все багатство, всю розкіш української душі... Україна може пишатися своїм сином». А видатний співак Іван Козловський написав на ювілей актора: «Він дійсно ступає по наших серцях, заворожує чарами, навчає нас уму-розуму, а головне — тому, щоб було гармонійне життя на землі».
«Слово Просвіти», 13-19 липня 2006 року.
Тетяна Костенко
Арбат, 9. Культурний центр України в Москві
Оазою українства в російській столиці є Культурний центр України. Він розташований в гарному відреставрованому будинку на вулиці Арбат, 9, що є власністю України. Центр діє з 1998 року. При ньому працюють дворічні курси української мови, різні дитячі гуртки. Є бібліотека, виставковий зал. На першому поверсі Культурного центру — магазин «Українська книга», який відкрито ще 1940 року. Було приємно, коли на мої запитання продавець відповіла українською. У магазині — експозиція документів і фотографій, які розповідають про перебування в Москві Тараса Шевченка і Михайла Грушевського. На полицях нові видання українською мовою: «Тарас Шевченко і Михайло Грушевський на Старому Арбаті», «Михайло Грушевський: Я оснувався в Москві, Арбат, 55, кв. 8», «Арбат очима українця», що побачили світ у московському видавництві. Автором цих книг є Володимир Мельниченко, генеральний директор Культурного центру України в Москві.
«Наш Культурний центр розташований у дивовижному місці, — розповів мені Володимир Мельниченко. — З одного боку, поблизу Арбатських воріт в колишній церкві Святого Тихона в квітні 1861 року відбулася багатолюдна траурна панахида за Тарасом Шевченком, коли прах поета перевозили із Петербурга в Україну. По тому ж боці, тільки в кінці Арбату, в будинку 55, півроку в 1916 - 1917 роках жив Михайло Грушевський. Своє 50-річчя вчений зустрічав в Москві. Тут він жив ще чотири дні, коли його в Києві обрали Головою Центральної Ради. З Арбату пролягла дорога Михайла Грушевського до тріумфальної зустрічі в Києві. І хоча в Москві не прийнято двічі ставити одній людині меморіальну дошку, проте ми постараємося, щоб на будинку на Арбаті, 55, вона була. Одна меморіальна дошка вже встановлена на вулиці Погодінській, де Михайло Грушевський жив в останні роки. Цікаво, що на місці будинку на Арбаті, 9, поблизу Арбатських воріт 1619 року стояло 20-тисячне військо гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного ...»
«Високий замок», (Львів), 5 серпня 2006 року.
Юрій Безкровний,
журналіст
Тиждень українського кіно