Рекомендовано Вченою радою Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. М. В

Вид материала

Диплом

Содержание Шукевич Ю.В. ШКІЛЬНИЙ БЮДЖЕТ – СПОДІВАННЯ, РЕАЛІЇ, ПЕРСПЕКТИВИ Нормативно-правова база фінансування шкіл. Кошторис школи. Конфлікт інтересів, або “моя хата з краю”

Подобный материал:

• Експериментальні програми спецкурсів та факультативів з біології, 717.12kb.
• Затверджено вченою радою Донецького обласного інституту післядипломної педагогічної, 136.27kb.
• Результати проведення обласного відбіркового конкурсу з креслення у 2010-2011, 65.79kb.
• Схвалено Вченою Радою Центрального інституту післядиплом, 762.17kb.
• Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, 1031.24kb.
• М. В. Остроградського Зелюк В. В., Стаднік С. М., Демиденко Т. П. Зміст Вступ 1 Історія, 1265.02kb.
• На базі Дніпропетровського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти відбулась, 245.74kb.
• Л. М. Олійник доцент кафедри педагогіки початкового навчання Інституту педагогічної, 5011.08kb.
• Ідувач лабораторії мовно-літературної освіти, доцент кафедри етнопедагогіки та мовної, 578.79kb.
• План роботи Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, 2066.32kb.

Втрачені ілюзії

Українська шкільна освіта залишається галуззю з постсоціалістичними, а не економічними відносинами. Школи фінансуються не відповідно до єдиних нормативів витрат на навчання одного учня, а за принципом “стільки-то коштів бюджет району виділить, а інше директор школи повинен взяти де завгодно”. Керівництво шкільною освітою здійснюють виключно державні структури – управління освіти. Освітнім асоціаціям та громадським радам дозволено лише імітувати елементи громадянського суспільства; доступу до фінансових ресурсів регіону, міста, селища вони не мають. У своїй переважній більшості директор школи, керівник районної, обласної освіти не є освітнім менеджером. Школа як і раніше, не має реального статусу автономії - фактично вона лише відокремлений структурний підрозділ юридичної особи. Річний кошторис будь-якої школи створюється та затверджується без її участі. Оскільки кошторис взагалі не фінансує цілий ряд статей шкільних видатків, школа однозначно провокується на “тіньову” економіку. Освітні реформи, розпочаті у 2000 році, торкнулися чого завгодно, крім економічних впливів на управління школами.

Ще років десять тому багато хто з нас сподівався на системні перетворення в освіті. Згадую, у 1997 році Борис Григорович Чижевський, тоді заступник начальника департаменту Міністерства освіти, виношував ідею провести дослідження та написати книжку “Економіка освіти”. Чудова була думка! Пізніше, у 2002 році тодішній начальник управління освіти м. Києва Борис Михайлович Жебровський піднімав питання переходу на фінансування шкіл згідно нормативу на одного учня. Зарубіжні відрядження, вивчення стану освіти у країнах Євросоюзу дозволити відійти від звичних авторитарних стереотипів, подолати синдром провінційності. З іншого боку, ілюзії щодо досить швидких позитивних змін були втрачені; поступово прийшла свідомість про неминуче затяжний період еволюційних реформацій. А можливо, і взагалі утвердження суто “українського освітнього велосипеду”.

Нормативно-правова база фінансування шкіл.

Аналіз законів та підзаконних актів про освіту складає неоднозначне враження, тому що навіть ті недосконалі норми, які були закладені ще у 1996 році, не виконуються. З іншого боку, численні посилення в законах на майбутні постанови Кабінету Міністрів дають підстави не тільки для несвоєчасного або неповного їх виконання, але і для перегляду.

По-перше, це положення ст. 53 Конституції України – “держава забезпечує доступність та безоплатність освіти”, яке у законах України “Про освіту” та “Про загальну середню освіту” перетворюється на “Громадяни України мають право на достатність та безоплатність освіти”, а в “Положенні про загальноосвітній навчальний заклад”, затвердженому Постановою Кабміну, взагалі прописано, що “Головним завданням загальноосвітнього навчального закладу є забезпечення реалізації права громадян на загальну середню освіту”.

По-друге, у ст. 61 Закону “Про освіту” передбачено, що “держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому 10% національного доходу”.

По-третє, ст. 57 Закону “Про освіту” декларує різноманітні гарантії держави педагогічним працівникам, у тому числі, “встановлення доплат спеціалістам, які працюють в системі освіти, до рівня середньомісячної заробітної плати в цілому по народному господарству” та “ встановлення середніх посадових ставок педагогічним працівникам… закладів освіти на рівні не нижчому від середньої заробітної плати працівників промисловості”.

По-четверте, ст. 12 та 14 Закону “Про освіту” стверджують, що “Міносвіти України визначає мінімальні нормативи матеріально-технічного, фінансового забезпечення закладів освіти”, а “місцеві органи державної виконавчої влади встановлюють обсяги бюджетного фінансування закладів освіти… не нижче визначених Міністерством освіти мінімальних нормативів”.

По-п’яте, “самоврядування закладів освіти передбачає їх право, на самостійне… вирішення питань… економічної і фінансово-господарської діяльності,… самостійне використання усіх видів асигнувань” (ст. 17 Закону “Про освіту”). Крім того, ст.10 Закону „Про загальну середню освіту” передбачено, що “загальноосвітній навчальний заклад є юридичної особою”.

Вшосте, “Положення про ЗНЗ”, п.8, стверджує, що загальноосвітній навчальний заклад є юридичною особою, має рахунки в установах банків, самостійний баланс”. Там же, п. 68, вказано, що основним джерелом формування кошторису ЗНЗ є “ кошти відповідного бюджету … у розмірі, передбаченому нормативами фінансування загальної середньої освіти в обсязі Державного стандарту загальної середньої освіти, а п. 71 дає право школі “придбавати та орендувати необхідне обладнання та інші матеріальні ресурси, користуватися послугами будь-якого підприємства, установи…, фінансувати за рахунок власних коштів заходи, що сприяють поліпшенню соціально-побутових умов колективу.

Всьоме, Рішенням Конституційного суду України від 04.03.2004р. щодо офіційного тлумачення положення ст. 53 Конституції України визначено, що “витрати на забезпечення навчально-виховного процесу… здійснюються на нормативний основі за рахунок коштів відповідних бюджетів у повному обсязі”.

Кошторис школи.

Як і кожна зареєстрована установа, тим паче бюджетна, школа працює згідно з річним кошторисом щомісячних доходів та видатків. Теоретично такий кошторис, з одного боку, повинен враховувати абсолютно всі статі шкільних витрат, а з іншого боку, мати доходну частину, яка забезпечує ці витрати. Коли доходна частина більша витратної, то створюється так званий “профіцит”, коли доходи менші , ніж витрати, то маємо “дефіцит” бюджету. Все це – прописні економічні істини. Але оскільки держава не може дозволити собі кожній з 22,5 тисяч шкіл України затвердити дефіцитний бюджет, то на практиці у кошторисі записуються видатки тільки по окремим, так званим “захищеним” статтям – заробітна плата, відрахування до державних фондів та, останні роки, комунальні послуги. Проти назви решти статей видатків загального фонду на бланку типового кошторису – пусте місце, нібито таких витрат у школі немає. Виникають принаймні два питання. Перше: ким записуються? Може директором школи, якщо вищезгадана нормативно-правова база освіти використовує поняття “самоврядування”, „юридична особа”, “власні кошти”? Звісно, ні , до формування загального фонду школа не допущенна. І друге: чи то міністерські нормативи ігнорують майже усю палітру видатків на навчання та виховання учнів, або таких нормативів не існує в природі?

Одним з законних шляхів виходу з положення є створення додаткового кошторису, так званого спеціального фонду доходів та видатків. У цьому варіанті розподіл повноважень такий: за директором – пошук інвесторів, за державою - видача дозволу або заборона на будь-яке використання залучених інвестицій (відділ освіти, держказначейство). Спецфонд може фінансувати господарські та канцелярські потреби, придбання та ремонт технічних засобів навчання, відрядження учителів, транспортні та комунікаційні послуги, ремонт приміщень, придбання медикаментів, навчально-методичних посібників тощо. Окрема тема спеціального фонду кошторису - платні послуги, за рахунок яких можна оплачувати додаткові (позаурочні) заняття з учнями.

Інший шлях - реєстрація окремої юридичної особи – “освітнього донора”, наприклад, благодійного фонду, бюджет якого візьме на себе додаткове фінансування шкільних потреб.

Конфлікт інтересів, або “моя хата з краю”

Що можна було б протиставити недосконалому освітньому менеджменту?

Крок за кроком “вибивати” реальну, а не декларовану автономію кожної з 22,5 тисяч шкіл, одночасно реформуючи систему управління освітою;

поетапно утверджувати дієву систему соціально-економічної підтримки шкіл з боку сформованих елементів громадянського суспільства (шкільні ради, освітні асоціації, незалежні профспілки);

перейти на трирівневе фінансування шкіл (загальнодержавний, регіональний, місцевий бюджети) згідно єдиним нормативам витрат на одного учня;

суттєво підняти економічну культуру директорів шкіл та освітніх управлінців; поступово перейти від керівників – “гвинтиків” до керівників – менеджерів;

привести в порядок законодавче забезпечення економіки шкільної освіти, віднайти шляхи контролю за його виконанням.

Написав і подумав: а навіщо? Має місце явно виражений конфлікт інтересів між державою, суспільством та самою школою по відношенню до шкільної освіти. І, можливо, тому на даному етапі розвитку традиційний національний принцип “моя хата з краю” залишається головним критерієм мудрості не вільної людини, гарантом її скромної економічної стабільності.