Міропольська М. А., Капченко Л. М., Алєксєєва А. В., Савченко Н. В

Вид материала

Содержание

Працевлаштування незайнятих трудовою діяльністю громадян за статтю в 1999-2007рр.
Кількість державних службовців, які займають посади керівників та спеціалістів за категоріями
Державні службовці

Подобный материал:

1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 36

Висновки

Показники окремих властивостей уваги (розподіл, концентрація та об’єм) краще виражені у підлітків та юнаків 15 - 16 років, які проживають в екологічно чистій зоні порівняно з особами того ж віку, які проживають в 4 зоні посиленого радіоекологічного контролю.
Показники об’єму оперативної зорової пам’яті у підлітків та юнаків 15 - 16 років, які проживають в екологічно чистій зоні та у осіб того ж віку, які проживають в 4 зоні посиленого радіоекологічного контролю не відрізняються.

Література

Закон України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 р. №796-12// Збірник законодавчих актів та нормативних документів 1991-2000. Вид. 2-ге доповнене і доопрацьоване. Видавництво офіційне/ За ред. В.Дурдинця,
Ю. Самойленка, В.Ященка, В.Яворівського. – К.: Чорнобиль «ІНТЕРФОРМ», 2001. – 623с.
Висковатова Т.П. Задержка психического развития, обусловленная неблагоприятным влиянием природных и антропогенных факторов. – Одесса: ЮУПУ, 1996. – 264с.
Висковатова Т.П. Взаємозв’язок екології і психічної енергетики. – Наукові записки Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України/ За ред. академіка С.Д. Максименка. – К.: Главник, 2005. – Вип. 26: В 4-х томах - Том 1. –
С. 255
Меделяновский А.М. Функциональные системы, обеспечивающие гомеостаз// Функциональные системы организма: Руководство/ Под. ред. К.В.Судакова. – М.: Медицина, 1987. – С.77-103.
Психология человека от рождения до смерти. Полный курс психологии развития / Под редакцией члена-корреспондента РАО А.А. Реана. – СПб.: «Прайм-ЕВРОЗНАК», 2005. – 416 с.
Акимова М.К., Гуревич К.М. Психологическая диагностика: Учебник для вузов - СПб.: Питер, 1970. – 652с.: ил.
Основи практичної психології / Підручник В.Панок, Т.Титаренко, Н.Чепелєва та ін./ – Вид. 2-ге, стереотип. – К.: Либідь, 2001. – С.504.
Сидоренко Е.В. Методы математической обработки в психологии. – СПб.: ООО «Речь», 2004. – 350 с., ил.

Вілкова О.Ю.

м. Київ

Напрями діяльності державної служби зайнятості України в утвердженні гендерної демократії в суспільстві

У літературі існує декілька концепцій гендера. Це обумовлено як відносною “молодістю” гендерного підходу (перші наукові праці з'явилися близько тридцяти років тому), так і складністю самого феномена. Для всіх них базовим положенням є розрізняння понять стать (sex) і гендер (gender).

Стать – це термін, що означає ті анатомо-біологічні особливості людей (в основному в репродуктивній системі), на основі яких люди визначаються як чоловіки або жінки. Його слід вживати тільки стосовно характеристик і поведінки, які випливають безпосередньо з біологічних відмінностей між чоловіками і жінками.

Гендер – це складний соціокультурний конструкт, який відображає відмінності в ролях, поведінці, ментальних і емоційних характеристиках між чоловічим і жіночим. У рамках цього підходу гендер розуміється як організована модель соціальних відносин між жінками і чоловіками, яка не тільки характеризує їх спілкування і взаємодію в сім'ї, а й визначає їх соціальні відносини в основних інституціях суспільства. Гендер, таким чином, трактується як один з базових вимірів соціальної структури суспільства, який разом з іншими соціально-демографічними і культурними характеристиками (раса, клас, вік) організує соціальну систему. Соціальне відтворення гендерної свідомості на рівні індивідів підтримує засновану за ознакою статі соціальну структуру. Втілюючи в своїх діях очікування, які пов'язані з їх гендерним статусом, індивіди конституюють гендерні відмінності й одночасно обумовлені ними системи панування і володарювання.

У багатьох суспільствах жінок і чоловіків не тільки сприймають, але й оцінюють по-різному, обгрунтовуючи це гендерними особливостями і різницею в їх здібностях, відмінностями у розподілі влади між ними. Гендер конструюється через певну систему соціалізації, розподілу праці та існуючі в суспільстві культурні норми, ролі й стереотипи. Вони в певній мірі визначають психологічні якості, здібності, види діяльності, професії людей в залежності від їх біологічної статі. При цьому гендерні ролі й норми не мають універсального змісту і значно розрізняються в різних суспільствах. В цьому розумінні бути чоловіком або жінкою означає зовсім не володіння певними природними якостями, а виконання певної ролі.

У сучасних соціальних і гуманітарних дослідженнях гендер використовується не як незмінна й універсальна конструкція. Поняття гендер означає не річ або предмет, не багато речей або предметів, а комплексне переплетіння стосунків і процесів.

Що стосується практичного аспекту втілення гендерних досліджень в сучасне українське суспільство, то воно здійснюється через реалізацію основних етапів гендерної політики:

концептуальне оформлення;
законодавче забезпечення;
формування відповідальних державних інституцій;
розвиток;
впровадження;
вдосконалення.

Ефективна реалізація зазначених етапів гендерної політики неминуче призведе до встановлення гендерної демократії, що є нормою життя і запорукою розвитку будь-якого сучасного європейського суспільства.

Так, гендерна демократія – система волевиявлення двох статей – жінок і чоловіків у громадянському суспільстві як рівних у правах і можливостях, що законодавчо закріплені й реально забезпечені в усвідомленні політико-правових принципів, діях, розбудові суспільних і державних структур з урахуванням гендерних інтересів та потреб.

Основним механізмом становлення гендерної демократії в українському суспільстві є Закон України „Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, що набрав чинності з 1 січня 2006 року.

Зокрема, даний Закон дає визначення основних термінів, регулює гендерні взаємовідносини роботодавця та працівника, визначає основних суб’єктів, що мають впроваджувати норми Закону в повсякденне життя, тощо.

Закон містить певні суперечності, існує певна неузгодженість із діючими трудовим та сімейним законодавством, але це важливий перший крок на шляху до гендерного паритету.

Державна служба зайнятості України є тією інституцією, яка одна із перших зіштовхнулася із проблемами гендерного дисбалансу, зокрема на ринку праці України. Безробіття 90-х років мало чітко окреслене “жіноче обличчя”, і на жаль, не зважаючи на певні позитивні тенденції, таким воно залишається і зараз.

Працевлаштування незайнятих трудовою діяльністю громадян за статтю в 1999-2007рр.

	Всього	у тому числі
	Всього	жінки	Чоловіки
1999
Працевлаштовано, тис. осіб	467,5	210,6	256,9
Рівень працевлаштування, %¹	18,9	15,1	23,7
2000
Працевлаштовано, тис. осіб	597,0	281,6	315,4
Рівень працевлаштування, %¹	21,8	18,0	26,8
2001
Працевлаштовано, тис. осіб	772,7	373,7	399,0
Рівень працевлаштування, %¹	28,0	23,6	33,9
2002
Працевлаштовано, тис. осіб	831,8	417,7	414,1
Рівень працевлаштування, %¹	29,7	25,7	35,3
2003
Працевлаштовано, тис. осіб	877,3	435,6	441,7
Рівень працевлаштування, %¹	30,9	26,7	36,7
2004
Працевлаштовано, тис. осіб	984,2	496,5	487,7
Рівень працевлаштування, %¹	33,9	30,0	39,2
2005
Працевлаштовано, тис. осіб	1049,8	531,0	518,8
Рівень працевлаштування, %¹	36,4	32,8	40,8
2006
Працевлаштовано, тис. осіб	1070,8	528,8	542,0
Рівень працевлаштування, %¹	39,7	35,7	44,4
2007
Працевлаштовано, тис. осіб	1098,6	536,7	561,9
Рівень працевлаштування, %¹	45,4	41,1	50,5

¹Розраховано як відношення чисельності незайнятих осіб, працевлаштованих державною службою зайнятості, до загальної чисельності осіб, які перебували на обліку впродовж звітного періоду.

Тому роль державної служби в утвердженні гендерної демократії ще більш актуалізується в ХХІ ст.. у країні, що прагне зайняти гідне місце у світовому співтоваристві. Оскільки саме гендерна економічна картина, поряд із політичною та іншими, дає уявлення про рівень розвитку демократії в країні.

Основними питаннями, що знаходяться в гендерній сфері і вирішенню яких приділяє увагу в тому числі і державна служба зайнятості, можна назвати наступні:

працевлаштування безробітних із дотриманням норм Закону України „Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”;
поширення інформації та формування гендерної культури безробітних;
діяльність державної служби зайнятості у протидії торгівлі “живим товаром”;
діяльність державної служби зайнятості у вирішенні проблем працевлаштування та психологічної адаптації сільських жінок;
діяльність державної служби зайнятості у напрямку підвищення самооцінки безробітних, актуалізація їх власних можливостей, не зважаючи на існуючі в суспільстві гендерні стереотипи щодо професійної діяльності.

Зазначені напрями діяльності є реальними, діючими механізмами становлення гендерної демократії в українському суспільстві.

Одним з найбільш пріоритетних завдань соціальної політики в Україні є забезпечення рівних можливостей отримати гідну роботу, відповідно до рівня освіти і професійної кваліфікації, для жінок і чоловіків. Комплексна стратегія, спрямована на забезпечення жінок повним вибором гідної праці, повинна включати спеціальну політику на ринку праці, законодавчі реформи, макроекономічні, бюджетні і фінансові заходи, створення спеціальних інститутів, координацію організацій, що представляють різні верстви громадського суспільства, просвітницькі заходи, що сприятимуть усвідомленню суспільством необхідності подолання ґендерної нерівності.

Особливої уваги потребує забезпечення економічної рівності населення в ґендерному аспекті, оскільки за умови ігнорування проблеми рівного доступу до економічних ресурсів майновий статус буде здійснювати все більший негативний вплив на рівність можливостей. Розвиток ринкової економіки супроводжується посиленням бар’єрів для започаткування власної справи або підвищення соціального статусу, тому, маючи обмежені стартові можливості, жінки в подальшому ще більше відставатимуть в доступі до економічних ресурсів і власності. Проблеми економічної ґендерної нерівності потребують протекціоністських заходів державної соціальної політики, які включають зміни трудового та соціального законодавства з метою посилення адресності соціального захисту найбільш вразливих груп населення (серед яких домінують жінки).

Про те, що гендерна демократія, як пріоритетний напрям розвитку, ще не є нормою суспільного життя України, дозволяють говорити певні статистичні дані та результати соціологічних досліджень.

Офіційні статистичні дані демонструють, що структура жіночої зайнятості має вигляд піраміди – чим вища посадова категорія, тим меншою стає представленість жінок. Подібна тенденція зберігається не лише в державній службі, але й за іншими сферами зайнятості.

Кількість державних службовців, які займають посади керівників та спеціалістів за категоріями

(дані Державного комітету статистики за 2007 рік)

Державні службовці	Загальна чисельність державних службовців	в тому числі
		чоловіки		жінки
		осіб	в % до загальної чисельності	осіб	в % до загальної чисельності


Керівники *	70559	25535	36,19%	45024	63,81%
з них мають категорії посад:
Першу	282	252	89,36%	30	10,64%
Другу	1345	1020	75,84%	325	24,16%
Третю	3331	2020	60,64%	1311	39,36%
Четверту	7743	4130	53,34%	3613	46,66%
П’яту	19693	6617	33,60%	13076	66,40%
Шосту	38165	11496	30,12%	26669	69,88%
Спеціалісти *	194756	39474	20,27%	155282	79,73%
з них мають категорії посад:
Другу	92	51	55,43%	41	44,57%
Третю	3477	1310	37,68%	2167	62,32%
Четверту	3379	1197	35,42%	2182	64,58%
П’яту	26043	7376	28,32%	18667	71,68%
Шосту	69873	14568	20,85%	55305	79,15%
Сьому	91892	14972	16,29%	76920	83,71%

За даними Київського інституту гендерних досліджень, останніми роками жінки найбільше представлені в таких видах діяльності, як освіта, медицина та соціальна сфера (78%). Власне, самі освітяни говорять про те, що освіта в Україні вже давно є фемінізованою, а це не зовсім добре впливає на виховання учнів, яким потрібен чоловічий приклад і чоловіча порада. Також багато жінок представлені в торгівлі (понад 57%), у фінансовій діяльності, пов’язаній з операціями з нерухомістю (понад 55%). Радує лише те, що найменше жінок працює на будівництві (менше 19%), і ця частка постійно зменшується.

Найменше жінок є серед керівних органів влади (трохи більше 7%), хоча в структурі державної служби спеціалістів середньої ланки представляють саме жінки (75%). Тому так виходить, що чоловіки керують, а жінки — виконують накази. На думку директора Київського інституту гендерних досліджень Марфи Скорик, і сьогодні кар’єрне просування жінок у політиці є дуже обмеженим. “Політична сфера для демократичної України традиційно маркується як чоловіча, маскулінна, — каже пані Марфа. — Ілюстрацією цього є стереотип, згідно з яким вважається, що політика — це чоловіча справа. Такий гендерний диспаритет у політиці відображає гендерно нерівний розподіл економічних ресурсів”. За її даними, нині українські чоловіки контролюють близько 90—95% економічних ресурсів. Оскільки участь у політиці є дуже затратною справою, то відсутність коштів зменшує шанси жінки представляти суспільні інтереси.

Інша проблема, яка стосується гендерної нерівності, пов’язана з оплатою праці жінок. Як правило, державна служба зайнятості найчастіше працевлаштовує жінок у галузі фінансування, страхування та пенсійного забезпечення (понад 75%), охорони здоров’я, фізичної культури й соціального забезпечення (понад 74%), а також освіти (понад 67%). Усе це — сфери, де оплата праці в Україні є найнижчою. Таким чином, фахівці мають підстави стверджувати, що в середньому зарплата жінок на 30% нижча від зарплати чоловіків. На думку фахівців Київського інституту гендерних досліджень, особливо цікавим є той факт, що в галузях зі зростаючим рівнем оплати праці (фінанси, торгівля тощо) чоловіки активно й успішно конкурують з жінками, внаслідок чого керівний склад цих галузей маскулінізувався. А там, де заробітна плата має тенденцію до зниження, чоловіки з жінками конкурувати і не збираються. Гендерні відмінності в оплаті праці призводять до того, що сім’ї, які очолює жінка, або неповні, мають більше шансів опинитися поза межею бідності. За дослідженнями науковців, найбіднішими сім’ями є неповні, де в дитини є лише один із батьків (або їх немає взагалі), і в 89 випадках зі 100 — це сім’ї з одинокою матір’ю.

Сьогодні, за даними доповіді Міжнародного бюро праці, в структурі населення планети переважають жінки - 60%, але серед зайнятих їх лише 49,1% (тоді як чоловіків - 74,3%). За результатами дослідження, жінки значно частіше займають низькооплачувані посади, виконують малокваліфіковану працю та менше заробляють (наприклад, у країнах Європейського континенту зарплатня чоловіків у середньому на 15% вища). Доступ до ринку праці та гідної продуктивної зайнятості є ключовим моментом у процесі забезпечення рівності між чоловіками та жінками.

Тож, зважаючи на вище зазначені тенденції, державна служба зайнятості України разом із іншими державними та недержавними суб’єктами, що мають можливості для формування гендерної культури, подолання проявів гендерної дискримінації, може відігравати важливу роль у становленні гендерної демократії, принаймні у сфері праці.

Стратегія зайнятості з урахуванням гендерного компоненту має бути інструментом державної політики на ринку праці та контролю за її здійсненням з боку громадянського суспільства. За допомогою гендерної стратегії суспільство отримає можливість визначення системи вимог та критеріїв, що відображають сучасні уявлення про соціальну справедливість у розподілі гендерних ролей в соціально-трудових та сімейних відносинах, бізнесі, під час розподілу власності та інформаційній сфері.

Для забезпечення успіху у справі ліквідації будь-яких проявів дискримінації на ринку праці слід впровадити механізм боротьби з основними її причинами. Це потребує розповсюдження додаткової інформації щодо упереджень, які впливають на різне ставлення до жінок та чоловіків на ринку праці. Потрібним є розповсюдження інформаційних кампаній та комунікаційних стратегій.

Література

Методичні рекомендації з організації роботи центрів зайнятості щодо забезпечення гендерної рівності. – К., 2004. – 32 с.
Кутова Н.А. Діяльність державної служби зайнятості у протидії торгівлі жінками. Навчально-практичний посібник. – К.: “Міленіум”, 2005. – 63 c.
www.ukrstat.gov.ua
guds.gov.ua

Гончар Н. С.

м. Київ

Соціально-педагогічні проблеми профорієнтації сучасної молоді

У сучасних умовах професійна орієнтація населення, зокрема, шкільної молоді, є одним із головних напрямків державної політики зайнятості.

Профорієнтація є важливим засобом збереження та формування трудового потенціалу країни шляхом підвищення мотивації людей до продуктивної праці. В умовах економічного зростання, коли попит на робочу силу збільшується, підвищуються вимоги до кваліфікації працівників, розвиток цілісної системи професійної орієнтації населення набуває особливого значення.

За даними соціологічного дослідження Науково-дослідного інституту соціально-трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики України, проведеного у 2008 році, на вибір професії випускниками найбільше впливають батьки й родичі (це підтвердили 60% опитаних). На жаль, найменшим, виявився вплив на професійне самовизначення дітей школи і служби зайнятості (до 5%). Цей факт свідчить про нагальну необхідність залучення до профорієнтаційної діяльності загальноосвітніх навчальних закладів інноваційних технологій професійного інформування, привабливих для дітей.

За даними регіональних органів із праці, які склали приблизний список дефіцитних спеціальностей, першу десятку посідають в основному робітничі спеціальності та професії сфери послуг. Проте випускники шкіл наполегливо кілька років поспіль на перше місце ставлять професії юриста, економіста, менеджера. Більшість випускників не мають чіткої життєвої перспективи, більш ніж 30% перебувають у стані стресу, одна з причин якого – почуття соціальної незахищеності. Більша частина випускників вищих і середніх спеціальних навчальних закладів останніми роками стають фахівцями з професій, на які немає попиту на підприємствах та в організаціях, тому вони змушені працювати не за фахом.

Сучасній молодій людині досить складно здійснити вибір професії з урахуванням покликання, нахилів, здібностей через те, що варіантів вибору кар'єри у сучасному суспільстві досить багато, а молоді люди ще не достатньо орієнтуються в особливостях різних професій. Крім того останнім часом у школах послабилася робота з профорієнтації учнів, занепадають навчально-виробничі комплекси, втрачаються зв'язки з виробництвами, що негативно впливає на професійне спрямування та самоусвідомлення молоді. Профорієнтація стала проблемою тільки навчальних закладів, які хочуть заповнити абітурієнтами свої державні місця.

Проте не тільки у старшокласників виникають складнощі у визначенні своїх задатків та здібностей для реалізації професійної кар'єри, дорослі і практично вже сформовані спеціалісти досить часто не можуть адекватно підійти до цього питання. Тому виникла проблема створення ефективної методики професійної орієнтації незайнятого населення та перевірки кваліфікації працюючих. Отже постає питання ефективного, інтерактивного, кваліфікованого професійного консультування широкого кола населення.

Із питанням профорієнтації та профконсультування пов'язана проблема нестачі кваліфікованих спеціалістів, справжніх майстрів своєї справи, бо молодь шукає легкі способи заробітку, часто не враховуючи свого професійного самоусвідомлення, а робітники старшого покоління, як правило, недостатньо працездатні.

Наукові дослідження з педагогіки та психології, соціології та економіки, а також повсякденна практика переконують, що якщо людиною професія обрана згідно з власним покликанням, особистісними нахилами та здібностями, то її праця стає джерелом натхнення, приносить задоволення і радість, а також найбільшу користь нашому суспільству, яке стоїть перед проблемою розбудови державності та економіки.

Слід зазначити, що зміст, форми й методи профорієнтаційної роботи в школі на сьогодні не забезпечують досягнення основної мети професійної орієнтації – формування в старшокласників готовності до професійного самовизначення. Перешкодою для успішного розвитку профорієнтації є те, що вона, як правило, розрахована на деякого середнього учня; відсутній індивідуальний, диференційований підхід до особистості школяра; профорієнтаційна робота має переважно декларативний характер, не надаючи можливості кожному спробувати себе в різних видах практичної діяльності тощо.

Метою системи професійної орієнтації в межах загальноосвітньої школи є формування в учнів уміння обирати сферу професійної діяльності, що оптимально відповідає особливостям запиту ринку праці. У зв'язку з цим профорієнтація в школі повинна вирішувати завдання формування особистості працівника нового типу, що забезпечить ефективне використання кадрового потенціалу й радикальне регулювання ринку праці. Закономірність переходу до ринку праці значно змінила стратегію й тактику розробки теорії і практики професійного самовизначення молоді. Кожний працівник повинен постійно вдосконалювати свою кваліфікацію й бути готовим до зміни напрямку своєї професійної діяльності, уміти реалізовуватися в трудовій діяльності в нових соціально-економічних обставинах.

На жаль, молодь найменш підготовлена до сучасних вимог політичної, соціально-економічної та кадрової ситуації. У результаті відбувається поширення таких негативних тенденцій, як бездуховність, максималізм, конформізм, агресивність, користолюбство, нещирість.

Серйозному перекручуванню піддалася система уявлень молоді про престижність освіти, праці. У негативний бік змінюються уявлення нових поколінь про рівень професіоналізму та культури праці.

Перехід до ринкової економіки загострив проблему зайнятості населення, особливо молоді. Ця категорія найменше соціально захищена від безробіття, тому що, в основному, не має виробничого досвіду. На нашу думку, школа повинна працювати над формуванням комплексу психолого-вольових якостей особистості, які б сприяли успішній професійній адаптації чи зміні професії на суміжну, а в подальшому - появі відчуття задоволення працею.

Але сьогодні вибір майбутньої сфери професійної діяльності в більшості старшокласників ґрунтується на:

- обмежених знаннях і поверхневому уявленні про себе й світ професій, праці;

- рекомендаціях і матеріальних можливостях батьків;

- впливі засобів мас-медіа, рекламних кампаній, що не враховують принципи та підходи професійного самовизначення особистості.

Загальноосвітню школу ми розглядаємо не тільки як інститут базової освіти, але і як соціально-педагогічний центр формування свідомого вибору професії. На жаль, нині система професійної орієнтації в закладах середньої освіти відсутня. Деякі функції освітньої профорієнтації виконують кабінети профорієнтації державної служби зайнятості населення, районні центри соціальної допомоги молоді.

Профорієнтаційна робота в державній службі зайнятості є одним із напрямків реалізації державної політики зайнятості та соціальної підтримки населення.

Право на профорієнтаційні послуги має в першу чергу незайняте населення, яке перебуває на обліку в службі зайнятості, а також учнівська молодь, інваліди.

Послуги з профорієнтації громадянам надаються через професійну інформацію, професійну консультацію та професійний відбір.

Професійна інформація. В центрах зайнятості створені сектори професійної інформації, де клієнти можуть:

• отримати інформацію про реальну ситуацію на місцевому ринку праці;

• ознайомитись зі змістом та вимогами сучасних професій;

• ознайомитись із переліком професій, за якими здійснюється навчання центром зайнятості, в тому числі за індивідуальною формою навчання на виробництві;

• отримати інформацію про навчальні заклади регіону;

• ознайомитись із переліком послуг, які надає центр зайнятості.

Одержання послуг з профінформації забезпечується вільним доступом клієнта до джерел інформування. Профінформаційними послугами мають можливість користуватися усі категорії населення, що звертаються до центрів зайнятості.

Індивідуальна профконсультація проводиться перед направленням безробітної людини на професійне навчання, з метою визначення мотивації та схильностей до навчання.

У ході консультації профконсультант:

• проводить співбесіду з клієнтом з метою з’ясувати його професійні наміри та інтереси;

• надає поглиблену інформацію про зміст, умови праці та вимоги до працівника;

• за згодою клієнта проводить профдіагностичну консультацію із застосуванням сучасних методів тестування;

• надає рекомендації щодо вибору або зміни професії.

Професійний відбір – послуги з визначення міри придатності людини до окремих видів професійної діяльності за допомогою психодіагностичних методик.

У центрах зайнятості профвідбір проводиться перед направленням на профнавчання за окремими професіями та спеціальностями відповідно до орієнтовного переліку робіт, де є потреба в професійному відборі.

Від правильного, свідомого вибору професії виграють і особистість, і держава. Людина, задоволена професійною діяльністю, може досягти великих успіхів, вона – висококваліфікований спеціаліст, фахівець. Сьогодні прогрес виробництва залежить більшою мірою від людського капіталу, ніж від закономірностей власне економічного розвитку. Тому вдосконалення професіоналізму людей, що досягається передусім за допомогою освіти та фахової підготовки, стає запорукою і змістом усього суспільного прогресу.

Таким чином, на сучасному етапі одним з основних завдань загальноосвітньої школи є професійна орієнтація в поєднанні з підготовкою молоді до трудової діяльності в умовах ринкової економіки, формування в підростаючого покоління відповідних мотивацій до праці, свідомого планування й вибору роду майбутньої професійної діяльності й форми зайнятості з урахуванням особистісних інтересів, стану здоров'я, індивідуальних особливостей, а також вимог професій і ринку праці.

Література

Захаров Н.Н., Симоненко В.Ю. Профессиональная ориентация школьников. – М.: Просвещение, 1989. – 192 с.
Жемера Н. Сутність та особливості процесу професійного самовизначення учнів старших класів // Трудова підготовка в закладах освіти. – 2002. - № 4. – С. 26-30.
Лукашевич М.П. Психология труда: Учеб. пособие / Н.П.Лукашевич, И.В.Сингаевская, Е.И.Бондарчук. - 2-е изд., доп. и перераб. – К.: МАУП, 2004. – 112 с.
Нова організаційна модель освіти старшокласників. З досвіду роботи Артемівської СЗОШ І-ІІІ ст. №5 з профільним навчанням Донецької обл. // Директор школи. – № 18. – 2007. – С. 3.
Профорієнтація населення і професійне навчання незайнятих громадян. – Кременчуг, 1997. – 278 с.
Професійне самовизначення старшокласників: Метод, посібник / Упоряд. Л. Шелестова. – К.: Вид. дім „Шкільн. світ"; Вид. Л.Галіцина, 2006. – 128 с.

Blog

Міропольська М. А., Капченко Л. М., Алєксєєва А. В., Савченко Н. В

Содержание

Висновки