Інститут педагогіки апн україни капченко олеся Леонідівна

Вид материала

Автореферат

Содержание Науковий керівник Офіційні опоненти Болтівець Сергій Іванович Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний Загальна характеристика роботи Хронологічні рамки дослідження Об’єкт дослідження Мета дослідження Завдання дослідження Методологічною основою дослідження Джерельна база дослідження Наукова новизна Теоретичне значення Практичне значення Вірогідність результатів і основних висновків Апробація результатів дослідження. Структура дисертації. Д Основний зміст роботи Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях Ключові слова ... Полное содержание

Подобный материал:

• Шості Всеукраїнські Читання з гуманної педагогіки, 374.25kb.
• Як чинник формування статеворольової, 333.53kb.
• Інститут спеціальної педагогіки апн україни в алентина Тарасун, 4821.42kb.
• Інститут педагогіки апн україни концепція профільного навчання в старшій школі, 197.18kb.
• І. М. Волинець // Світло. 2002. № С. 112-116, 44.61kb.
• Трудове навчання, 16648.13kb.
• Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 933.58kb.
• Методичні умови ефективної організації пізнавальної діяльності учнів на уроках етики, 47.55kb.
• Академія педагогічних наук україни інститут професійно-технічної освіти апн україни, 1562.86kb.
• Міністерство освіти І науки України Інститут педагогіки Академії педагогічних наук, 44.3kb.

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ


КАПЧЕНКО Олеся Леонідівна


УДК 371.09:37.018.46


ДІЯЛЬНІСТЬ РАЙОННИХ ВІДДІЛІВ НАРОДНОЇ ОСВІТИ

З ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ

В УКРАЇНІ (1945-1990 рр.)


13.00.01 – теорія та історія педагогіки


А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук


Київ–1999


Дисертацією є рукопис.


Робота виконана в Інституті педагогіки Академії педагогічних наук України.


Науковий керівник: кандидат педагогічних наук‚ професор

Легкий Михайло Петрович,

вчений секретар Інституту

педагогіки АПН України.


Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Крисюк Степан Васильович,

Державна академія керівних кадрів освіти,

проректор з наукової роботи;


кандидат педагогічних наук, доцент

Болтівець Сергій Іванович,

Київський міжрегіональний інститут

вдосконалення вчителів ім.Гринченка,

проректор з наукової роботи.


Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний

університет ім. В.Винниченка,

кафедра педагогіки,

Міністерство освіти України,

м.Кіровоград.


Захист відбудеться ”15” жовтня 1999 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.452.03 в Інституті педагогіки АПН України (м.Київ, вул.Артема, 52^А, кор.2, т.226-31-80).


З дисертацією можна ознайомитися у науковій частині Інституту педагогіки АПН України.


Автореферат розісланий ”14” вересня 1999 р.


Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.П.Легкий


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Актуальність та доцільність дослідження. Розв’язання проблеми реформування органів управління освіти, в тому числі районних відділів освіти, детермінується інтегративним характером економічних, соціально-педагогічних, організаційних та правових основ їх функціонування. Це зумовлює об’єктивну необхідність модернізації змісту, форм і методів, організаційної структури, стилю діяльності районних відділів освіти в умовах державотворення незалежної України, культурологічного і духовного відродження народу, розбудови національної школи.

Аналіз стану системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у діяльності районних відділів народної освіти дає змогу простежити процес її становлення і розвитку у визначених хронологічних рамках.

Важливим джерелом розробки ефективної системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів є аналітико-конструктивне вивчення та аналіз історико-педагогічної літератури, архівних, директивних і нормативних документів, досвіду роботи районних відділів народної освіти.

Наприкінці 40-х – початку 50-х років ХХ століття почали розроблятися теоретичні основи діяльності структурних підрозділів районних відділів народної освіти, які виконували функції підвищення кваліфікації педагогічних кадрів (О.М.Волковський, П.В.Зімін, М.І.Кондаков, М.П.Малишев); досвід їх роботи висвітлювався переважно працівниками органів народної освіти та інститутів удосконалення вчителів (О.П.Горнатенко, М.С.Данилевський, П.Т.Дудник, І.Ф.Строй та ін.)

У період 1945 – 1956 рр. відсутність фундаментальних праць заважала будувати діяльність районних відділів народної освіти на науковій основі; у пресі переважали статті з досвіду роботи та методичні рекомендації у посібниках (О.П.Кондратюк, В.Г.Стіоса, В.І.Чепелєв, М.В.Черпінський).

У 70-х роках посилюється розвиток теорії систем і кібернетики, теорії соціального управління, яка розроблялася відомими вченими: В.Г.Афанасьєвим, Д.М.Гвішіані, А.І.Бергом, В.М.Глушковим, М.П.Федоренко та ін. На основі методології системного підходу розроблялася теорія управління освітою та її окремими аспектами в Україні (В.І.Бондар, Є.С.Березняк, Д.І.Румянцева, Л.І.Даниленко, М.П.Легкий, В.М.Зоц, В.Ф.Паламарчук, Б.С.Кобзар, В.І.Маслов, Н.М.Островерхова, В.С.Пікельна, В.В.Сгадова, М.В.Черпінський та ін.).

На початку 80-х років активізувалися дослідження проблеми підвищення рівня управлінської діяльності районної ланки освіти, питань взаємозв’язку інспекторського і внутрішньошкільного контролю, системи інспектування (Ю.В.Васильєв, В.П.Давидов, Ю.А.Конаржевський, М.С.Сунцов, П.В.Худомінський, Т.І.Шамова, Ф.Є.Штикало).

У 1981 році вийшла книга Є.С.Березняка “Важлива ланка управління школою”; згодом – З.С.Нечипорук “Іспектування середньої школи“, Д.І.Дейкуна і П.І.Дроб’язка “Організація праці інспектора-методиста шкіл” (1990 р.). Практичний досвід роботи районних відділів народної освіти в умовах здійснення переходу до загальної середньої освіти відображено у працях М.Я.Корніяки, В.І.Кротова, А.М.Міненка, В.Г.Стіоси та ін.

Теоретичне та практичне значення для розвитку цілісної та ефективної системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів мають наукові праці українських учених: В.І.Бондаря, І.П.Жерносєка, В.М.Мадзігона, І.А.Зязюна, С.В.Крисюка, В.І.Маслова, В.В.Олійника, В.І.Пуцова, Г.О.Штомпеля; російських учених: Ю.К.Бабанського, В.І.Загвязинського, В.Ю.Кричевського, Н.В.Кузьміної, В.Г.Онушкіна, М.М.Поташника, Є.П.Тонконогої, П.В.Худомінського, Т.І.Шамової та ін. Однак аналіз праць названих авторів, а також досвіду функціонування районних відділів освіти дають підстави для висновку, що історичний аспект їх діяльності з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів ще недостатньо досліджений та висвітлений.

У 90-х роках ХХ ст. активізувалася діяльність науковців країни у висвітленні проблем розбудови національної освіти і управління нею, її історичного минулого. Ці проблеми досліджувалися такими вченими –М.Б.Євтухом, Н.П.Калениченко, С.В.Крисюком, В.І.Луговим, В.К.Майбородою, О.В.Сухомлинською, П.П.Панченком, С.М.Філоненком, М.Д.Ярмаченком.

Діяльність районних відділів освіти з управління навчально-виховними закладами в Україні (1917 - 1994 рр.) знайшла відображення в історико-педагогічному дослідженні Л.М.Калініної; наукові засади реформування управлінської діяльності районного відділу освіти в сучасних умовах розкрито О.І.Зайченко (1998 р.).

Аналіз стану дослідженості проблеми свідчить про те, що певна частина історичних джерел, особливо архівних документів і педагогічної періодики, ще не є введеною в науковий обіг. Нагромаджені вітчизняною наукою дані недостатньо характеризують діяльність органів управління освіти з розвитку системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в Україні, ще бракує також дисертаційних досліджень, які б розкривали історико-педагогічне значення і досвід роботи районних відділів освіти з різних аспектів їх діяльності. Актуальність даного дослідження зумовлена також значущістю історичного досвіду діяльності районних відділів народної освіти з питань підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

Отже, теоретичне і практичне значення зазначеної проблеми, а також її недостатня розробленість у педагогічній науці зумовили вибір теми нашого дисертаційного дослідження “Діяльність районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в Україні (1945 - 1990 рр.)”.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1945 – 1990 рр. з визначенням трьох періодів: 1)1945 - 1956 рр.; 2) 1957 - 1967 рр.; 3) 1968 - 1990 рр.

Кожен із виділених періодів характеризується об’єктивними соціально-економічними, політичними та культурними особливостями розвитку країни, системи освіти та системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів як цілеспрямованого процесу вдосконалення їх професійної компетентності, специфікою еволюції предмета дослідження.

Дисертація виконана відповідно до тематичного плану наукових досліджень Інституту педагогіки АПН України при розробці теми “Проблеми управління навчально-виховними закладами в умовах соціально-економічного реформування”.

Об’єкт дослідження: діяльність районних відділів народної освіти в Україні (1945 - 1990 рр.).

Предметом дослідження є діяльність районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів (1945 - 1990 рр.).

Мета дослідження: здійснити ретроспективний і конструктивно-критичний аналіз генезису структурних підрозділів районних відділів народної освіти, основних аспектів, змісту та форм їх діяльності з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в окреслених хронологічних рамках; виявити тенденції та закономірності впливу політичних, соціально-економічних та педагогічних умов на стан функціонування системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, можливостей їх екстраполяції.

Завдання дослідження:

– визначити та науково обгрунтувати раціональну періодизацію діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів;

– розкрити сутність взаємозв’язку генезису системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів та соціально-педагогічних умов функціонування районних відділів народної освіти;

– розкрити організаційно-педагогічні засади діяльності структурних підрозділів районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; виявити тенденції та закономірності динаміки оновлення її змісту, структури, форм і методів роботи;

– розробити та обгрунтувати рекомендації щодо доцільності використання досвіду діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в сучасних умовах.

Методологічною основою дослідження є філософські положення про діалектичний взаємозв’язок і взаємозумовленість явищ та процесів соціально-педагогічної дійсності; системний підхід до управлінської діяльності райВНО з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; принципи діалектико-матеріалістичного світогляду (науковості, історизму, діалектичного протиріччя, єдності кількості та якості, розвитку, каузальності та ін.).

Джерельна база дослідження: 1) державні, партійні, історико-педагогічні документи і матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), зокрема фонди 1, 166, в яких зберігаються постанови Ради Народних Комісарів УРСР; накази Міністерства освіти УРСР, які не опубліковані у збірниках наказів МО УРСР; відомості про кількість адміністративно-територіальних одиниць УРСР (списки новоутворених районів УРСР); річні звіти про роботу обласних інститутів удосконалення кваліфікації вчителів (Фонд 1, Оп.20, Спр.: 185, 465. Фонд 166, Оп.15, Спр.: 4, 7, 215, 108, 1155, 1785; Спр.15. т.ІV, Спр.5359); 2) архівні матеріали, директивні і нормативні документи Державного архіву Кіровоградської області (ДАКО) (Фонд 3175, Оп.1 доп., Спр.: 1, 2, 15; Оп.2, Спр.: 29, 30; Оп.3, Спр.: 35, 45, 47. Фонд 4789, Оп.4, Спр.: 10, 14, 15, 37, 44, 45, 139, 190, 278, 302). В процесі історико-педагогічного дослідження виявлено і опрацьовано 26 архівних справ, які вперше введені в науковий обіг; 3) 67 публікацій у періодичних виданях з проблеми дослідження 1945 - 1990 рр. із фондів Центральної наукової бібліотеки НАН України ім. В.Вернадського, Національної Парламентської бібліотеки України, Інституту педагогіки АПН України, Кіровоградської державної обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д.І.Чижевського, Книжкової палати України; 4) 15 інформаційно-методичних та інструктивно-методичних матеріалів архіву та бібліотеки Державної Академії керівних кадрів; 5) монографії, посібники, статті періодичних видань, дисертації, автореферати, методичні листи та методичні рекомендації, в яких висвітлена проблема управління районних відділів освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

Дослідження здійснювалося протягом 1994 – 1999 рр. й охоплює кілька етапів:

на першому етапі (1994 – 1996 рр.) вивчався стан дослідженості проблеми шляхом опрацювання та аналізу історико-педагогічної літератури, визначались основні напрями, об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження; проводилася систематизація та первинне узагальнення отриманих результатів вивчення діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів (1945 – 1990 рр.);

на другому етапі (1996 – 1997 рр.) аналізувалися архівні документи, партійно-урядові постанови, накази та рекомендації органів народної освіти з теми дослідження, здійснювався порівняльний аналіз отриманих результатів, їх систематизація та узагальнення, що дало змогу виявити тенденції і закономірності динаміки змісту, структури та форм діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів;

на третьому етапі (1997 – 1999 рр.) окреслено шляхи використання досвіду діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у сучасних умовах; формулювалися висновки, здійснювалося змістово-літературне оформлення дисертації.

Наукова новизна результатів дослідження полягає у:

– науковому обгрунтуванні періодизації діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів;

– виявленні взаємозв’язку генезису структурних підрозділів райВНО, на які покладалися завдання підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, та соціально-педагогічних умов їх функціонування;

– визначенні організаційно-педагогічних засад (державних та громадсько-демократичних) діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

Теоретичне значення результатів дослідження полягає у виявленні тенденцій та закономірностей динаміки змісту, структури та форм діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; вперше в науковий обіг введено невідомі та маловідомі архівні документи, що розкривають розвиток системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у діяльності райВНО в період з 1945 по 1990 рр.

Здійснене дослідження збагачує знання з історії розвитку органів управління освітою в Україні, зокрема даними про систему підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, конкретними фактами, документами і висновками, аналізом суперечливого та неоднозначного характеру поступу педагогічної науки .

Практичне значення визначається можливістю використання його матеріалів працівниками органів управління освіти, зокрема інспекторами, методистами районних рівнів, керівниками закладів освіти. Висновки і рекомендації з питань організації та змісту підвищення кваліфікації педагогічних кадрів можуть бути використані під час розробки критеріїв оцінки діяльності райВНО з даного аспекту працівниками наукових установ, у процесі дослідження теорії та історії педагогіки, вивчення курсу історії педагогіки в педагогічних вузах. Результати дослідження також будуть цінними під час розробки оптимальних моделей системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у районі з урахуванням специфіки району, прогнозуванні подальшого їх розвитку.

Вірогідність результатів і основних висновків забезпечена: методолого-теоретичним обгрунтуванням вихідних позицій дослідження; об’єктивним історико-логічним аналізом великого обсягу та широкого спектру архівних матеріалів, нормативних та директивних документів, літературних та інших джерел; використанням взаємообумовлених методів дослідження, адекватних його меті та завданням.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати проведеного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри педагогіки Кіровоградського державного педагогічного університету ім.В. Винниченка та кафедри педагогіки і психології Кіровоградського обласного інституту удосконалення вчителів, у лабораторіях теорії та історії педагогіки, управління освітніми закладами та передового досвіду Інституту педагогіки АПН України (м.Київ). Апробовано дані дослідження на Міжвузівській науково-практичній конференції “Методичні особливості викладання фізики на сучасному етапі” (м.Кіровоград, 1994 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Златопільська гімназія: минуле, сучасне, майбутнє” (м.Новомиргород, 1996 р.); Костюківських читаннях “Психологія на перетині тисячоліть” (м.Київ, 1999 р.).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано методичний посібник “Організаційно-контролююча діяльність районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в Україні (1945 - 1956 рр.)”, 7 одноосібних статей, що відображають основний зміст дисертації.

Структура дисертації. Дисертації складається із вступу, двох розділів, висновків за розділами, загальних висновків, списку використаної літератури і архівних матеріалів. Основний текст викладено на 190 сторінках. Список використаної літератури вміщує 269 найменувань. Робота містить 3 таблиці.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


У вступі обгрунтовується вибір теми дослідження та його хронологічні межі, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання; методологічні засади, наукова новизна, теоретичне і практичне значення, методи і джерельна база дослідження; викладені положення, що виносяться на захист, висвітлюється апробація і впровадження основних результатів дисертації.

У першому розділі “Організаційно-педагогічна діяльність районних відділів освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів (1945 - 1956 рр.)” проаналізовано та розкрито специфіку соціально-педагогічних умов діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів після Другої світової війни; зміст, форми та методи діяльності шкільної інспекції райВНО; генезис методичних структурних підрозділів райВНО.

У процесі дослідження встановлено, що основними умовами, які сприяли становленню і розвитку системи управлінською діяльності райВНО, є політичні, економічні та соціально-педагогічні процеси, характерні для певного періоду розвитку суспільства країни.

Діяльність районних відділів народної освіти в період 1945 - 1956 рр. визначалася державною політикою в галузі освіти, яка полягала у відновленні в післявоєнні роки мережі шкіл з урахуванням специфіки регіонів УРСР та поповненні системи освіти педагогічними кадрами, що пов’язано з гострою нестачею вчителів після Другої Світової війни, переходом їх на роботу в інші галузі народного господарства. Тому в центрі уваги районних відділів народної освіти були педагогічні кадри. Завдяки цілеспрямованій, планомірній, наполегливій роботі райВНО, протягом двох п’ятирічок змінився кількісний та якісний склад учительських кадрів республіки. Порівняно з 1946/1947 н.р., на початок 1956/1957 н.р. кількість учителів збільшилася на 120133 чоловік, в тому числі з вищою освітою зросла на 64614 чоловік або на 74,9%, а з освітою за учительський інститут – більш, ніж на 50 тис. чоловік. Отже, можемо стверджувати, що за ці роки проблема забезпечення закладів освіти педагогічними кадрами в основному була розв’язана. Провідною формою у набутті професійної освіти було заочне навчання. За післявоєнні роки 117870 учителів заочно закінчили педагогічні та учительські інститути, університети і педагогічні училища.

Історико-логічний аналіз архівних матеріалів показав, що до осені 1948 р. питання підвищення кваліфікації вчителів у кожному регіоні УРСР розв’язувалося залежно від їх специфічних умов і професійного рівня керівних та учительських кадрів. Єдиних рекомендацій Міністерства освіти УРСР щодо змісту, форм і методів цієї роботи не було. З метою упорядкування роботи райВНО та інших установ щодо підвищення кваліфікації педагогічних кадрів Міністерство освіти УРСР затвердило “Положення про єдину систему підвищення кваліфікації вчителів та працівників відділів народної освіти УРСР” (1948 р.), згідно якого пріоритетними функціями райВНО вважались: організація і контроль за станом добору та розстановки педагогічних кадрів, забезпечення охоплення вчителів відповідними формами підвищення їх кваліфікації.

Проблеми підвищення ідейно-політичного та методичного рівня вчителів школи були прерогативою всіх структурних підрозділів райВНО, в тому числі шкільного інспектора. В цей період партійними та державними органами, Міністерством освіти систематично і послідовно формувався соціально-політичний статус шкільного інспектора. Свідченням цього було прийняття “Положення про інспектора шкіл” (1945 р.), в якому визначено організаційно-змістову систему його діяльності. В цей період інспекторський державний контроль зосереджувався головним чином на перевірці якості навчання і виховання учнів як показник результативності педагогічної діяльності вчителя. Основними формами інспектування діяльності школи були фронтальна, вибіркова і тематична. Незалежно від форм перевірки в центрі уваги інспектора була насамперед діяльність керівників школи та вчителів. При цьому удосконалювалися та урізноманітнювалися методи інспектування і підведення його підсумків.

Аналіз архівних джерел, педагогічної літератури, нормативних і директивних документів дозволяє стверджувати, що методична робота в районі за своїм змістом, формами і методами здійснення видозмінювалася в залежності від змін політичних, економічних та соціальних умов розвитку суспільства країни, освітньої парадигми та вимог до фахового рівня вчителів. Особлива увага в означені роки приділялася забезпеченню неперервності процесу підвищення кваліфікації педагогічних кадрів засобами очно-заочного навчання у поєднанні з цілеспрямованою самоосвітою.

Суть генезису методичного структурного підрозділу райВНО полягала в тому, що в основному в кінці 40-х років завершився процес формування найважливіших структурних і функціональних компонентів системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в Українській РСР, серед яких чітко визначалися його місце, роль, мета, завдання та зміст.

Встановлено, що істотний вплив на подальший розвиток системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в районі мали демографічні і природно-географічні фактори, під впливом яких формувалася шкільна мережа. Від кількості учнів у школах, відстані між ними залежали структура методичної роботи в районі, форми і особливості її організації, функцій районних педагогічних кабінетів відповідно до нових положень (1948 р.).

Важливо зазначити, що “Положення про єдину систему підвищення кваліфікації вчителів та працівників відділів народної освіти УРСР” відігравало як позитивну, так і негативну роль. З одного боку, методична робота на рівні райВНО набула цілеспрямованого та змістовного характеру: відчутно підвищився ідейно-політичний, загальнопедагогічний та методичний рівень підготовки, сформованості навичок самостійної роботи вчителів у галузі теорії і експериментально-дослідницької діяльності. З іншого боку, в практиці роботи районних відділів народної освіти й райпедкабінетів відчувалася жорстка регламентація змісту та організаційних форм підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; мали місце елементи формалізму, що нерідко призводило до перевантаження вчителів. Одним із негативних факторів впливу на функціонування єдиної системи підвищення кваліфікації вчителів була відсутність фундаментальних вітчизняних досліджень цієї проблеми та недостатність психолого-педагогічної літератури.

Основним структурним підрозділом єдиної системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, їх фахового рівня й педагогічної майстерності у зазначений період (1945 - 1956 рр.) був районний педагогічний кабінет, який відігравав позитивну роль у цій справі. Однак у зв’язку зі скороченням кадрів управлінського апарату в 1956 р. районні педагогічні кабінети були ліквідовані, що негативно вплинуло на рівень підготовки вчителів .

У другому розділі “Специфіка діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в умовах здійснення загальної середньої освіти (1957 - 1990 рр.)” розкрито державно-громадські засади, особливості діяльності районних відділів народної освіти та їх структурних підрозділів, зміст і форми підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в умовах реформи школи, інтенсивного здійснення переходу до загальної середньої освіти, політехнічного навчання і трудового виховання підростаючого покоління; зв’язку навчання з життям, залучення учнів до навчально-продуктивної праці, підготовки їх до участі у виробництві матеріальних та духовних цінностей. Характер діяльності райВНО у зазначений період з аспекту дослідження визначався специфікою соціально-педагогічних умов функціонування системи освіти в Українській РСР. Був прийнятий “Закон про школу” (1958 р.), який передбачав забезпечення учням глибоких, міцних знань, практичних навичок використання теоретичних знань з основ наук; посилення розвитку пізнавальної діяльності учнів у навчально-виховному процесі. Це зумовило необхідність оновлення змісту і форм діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; розширення функціональних обов’язків інспекторів, які полягали у здійсненні організації, кооординації, обліку і контролю за станом методичної роботи. У процесі реалізації функціональних обов’язків інспектора превалювала функція контролю за діяльністю школи в цілому і за станом методичної роботи зокрема. Перевантаження інспектора зазначеними вище обов’язками знижувало ефективність їх консультативно-контролюючої функції. Саме цими обставинами пояснюється введення посади громадського інспектора та Положення про його завдання, функціональні обов’язки, основні напрями діяльності. Однак державні та громадські інспекторські служби забезпечити якісну методичну роботу з учителями районів не змогли, що підтверджується відродженням (на початку 60-х років) педагогічних кабінетів, але на громадських засадах. Спочатку мережа таких кабінетів розвивалася завдяки ініціативі на місцях (у Вінницькій, Хмельницькій, Запорізькій, Рівненській, Сумській та інших областях). Логічним державним актом було прийняття “Положення про педагогічні кабінети на громадських засадах” (1964 р.) Залежно від потреб і специфіки регіону створювалися міжшкільні і зональні педагогічні кабінети. Робота педагогічних кабінетів спрямовувалася на підвищення ідейно-теоретичного рівня вчителів, поглиблення їх фахових знань, ознайомлення з досягненнями науки, техніки, мистецтва, виявлення, узагальнення та поширення передового досвіду і методичної майстерності.

У цей період була введена посада громадського методиста. Його завдання, зміст роботи, функціональні обов’язки, основні форми діяльності визначалися “Положенням про громадського методиста районного, міського, обласного відділу народної освіти та Міністерства освіти УРСР” (1964 р.).

У період, що досліджувався, подальшого розвитку набували громадські й демократичні засади управління системою підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Центром методичної роботи стала загальноосвітня школа. Провідними формами внутрішньошкільної методичної роботи усталились: методичні об’єднання, предметні комісії, семінари, семінари-практикуми, самостійна робота. Розширилася мережа районних, міських, кущових, зональних педагогічних кабінетів, опорних шкіл, шкіл передового педагогічного досвіду, які працювали на громадських засадах. Самоосвіта, як і у попередній період, серед форм підвищення кваліфікації вчителів була провідною. У діяльності районних відділів народної освіти і методичних служб превалювала тенденція уніфікації змісту і методики підвищення кваліфікації.

На початку 70-х років відповідно до Закону УРСР про народну освіту оновлюються зміст і форми підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Методична робота набувала наукового, творчого характеру, з’являлися нові організаційні форми її здійснення (стажування, наставництво, творчі групи вчителів-дослідників та ін.); вчителі залучалися до експериментально-дослідницької роботи під керівництвом Науково-дослідних інститутів педагогіки та психології УРСР (з перевірки та апробації навчальних планів, програм, нових підручників і факультативів), до системи політичної освіти.

Методична робота, яка здійснювалася в цей період переважно на громадських засадах, не досягала необхідної результативності. А тому Міністерством освіти УРСР було видано наказ (1967 р.), яким районні відділи народної освіти зобов’язувалися створити методичні кабінети, діяльність яких детермінувалася “Положенням про районні (міські) методичні кабінети Української РСР” (1967 р.). За цих умов центром методичної роботи з учителями з підвищення їх ідейно-політичного, фахового, науково-методичного рівня став методичний кабінет.

Характерною особливістю для цього періоду була взаємодія системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів з підготовкою вчителів у вузах.

Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що у структурі діяльності інспекторів шкіл певною мірою відчувалося зміщення акценту з контролюючої функції на організаційно-педагогічну та інструктивно-методичну. На районні відділи народної освіти покладалося завдання створення оптимальних умов для впровадження нових навчальних планів, програм, підручників і відповідної підготовки вчителів до їх реалізації.

У 1974 році “Законом Української РСР про народну освіту” введено атестацію вчителів як одну із форм підвищення їх кваліфікації. На виконання цього Закону було прийнято “Положення про порядок проведенння атестації вчителів загальноосвітніх шкіл”. Ці документи позитивно вплинули на результати атестації педагогічних кадрів.

Результати аналізу директивно-нормативних документів та літератури з питань підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у діяльності райВНО показали, що посилилася увага до оновлення змісту та ролі методичної роботи у підвищенні ідейно-політичного, науково-теоретичного рівня, методичної підготовки і професійної майстерності вчителів. Особливо важливим є те, що у зазначений період активізувалася діяльність учених, працівників Міністерства освіти УРСР та органів народної освіти щодо розробки теоретичних засад, узагальнення досвіду роботи районних відділів народної освіти з питань підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Окремі аспекти цієї проблеми висвітлено у монографіях, посібниках, методичних листах, статтях.

Таким чином, специфіка діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у зазначений період (1957 - 1990 рр.) полягала у: зміні структури методичної роботи в районі у зв’язку з відкриттям методичних кабінетів, які стали центром організації роботи з підвищення ідейно-політичного, науково-теоретичного і методичного рівня, професійної майстерності вчителів; модернізації змісту підвищення кваліфікації вчителів в умовах здійснення загальної середньої освіти; оптимальному поєднанні колективних і індивідуальних форм методичної роботи, серед яких пріоритетними були атестація та самоосвіта вчителів; підвищенні наукового і творчого рівня методичної роботи з учителями; появі нових організаційних форм методичної роботи з учителями; посиленні взаємозв’язків та взаємодії всіх структурних підрозділів системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; демократизації та диференціації системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; активізації науково-дослідницької та науково-методичної діяльності методичних служб райВНО.

У загальних висновках викладено основні результати дослідження: тенденції і закономірності зміни змісту і форм підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у діяльності райВНО; визначено перспективні шляхи розвитку структурного методичного підрозділу райВНО, його місце і роль у системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

На основі узагальнення результатів аналізу цілей, завдань, змісту, функцій, форм і практичного досвіду роботи районних відділів народної освіти визначена та обгрунтована періодизація їх діяльності з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, яка обумовлена об’єктивними змінами: політики партії та уряду в галузі освіти; освітніх парадигм і змісту освіти в Союзі РСР та Українській РСР; соціально-педагогічних умов функціонування системи освіти та її складових; вимог суспільства до освітнього та фахового рівня вчителів; директивно-нормативних документів, які детермінували та регулювали їх діяльність.

Хронологічні рамки дослідження проблеми діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів охоплюють 1945 -1990 рр., в яких виділено три основні періоди: 1) 1945 - 1956 рр.; 2) 1957 - 1967 рр.; 3) 1968 - 1990 рр.

Період 1945 - 1956 рр. – один із складних у розвитку системи народної освіти Української РСР, що пояснюється специфікою післявоєнних років. Державна політика у галузі освіти в цей період полягала у відновленні мережі шкіл з урахуванням особливостей регіонів республіки та поповненні системи освіти педагогічними кадрами.

У зазначений період центральною ланкою в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів була методична робота на базі райпедкабінетів, а провідною формою підвищення освітнього рівня вчителів - очно-заочне навчання у поєднанні з цілеспрямованою самоосвітою.

Робота райВНО з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів переважно здійснювалася методистами на базі райпедкабінетів через систему районних та кущових методичних об’єднань, методичної роботи в школах відповідно до нових положень (1948 р.). У процесі дослідження встановлено, що більшість райпедкабінетів не приділяли належної уваги вивченню стану викладання навчальних предметів і якості знань учнів, керівництву методичною роботою в школах, узагальненню та поширенню передового досвіду.

Другий період 1957 - 1967 рр. характеризується подальшою інтенсивною роботою партійних, державних органів та органів народної освіти щодо здійснення загальної середньої освіти. Методична робота з педагогічними кадрами здійснювалася переважно шкільними інспекторами районних відділів народної освіти. Координаційну функцію в регіоні виконував обласний інститут удосконалення вчителів. Значно розширилися функціональні обов’язки інспекторів, що не сприяло поліпшенню якості методичної роботи з учителями шкіл. Саме цим пояснюється введення посади громадського шкільного інспектора та положення про його завдання, функціональні обов’язки, основні напрями діяльності. Разом з тим функціонування державних та громадських інспекторських служб не забезпечило ефективної методичної роботи з учителями району, що підтверджується створенням на початку 60-х років педагогічних кабінетів на громадських засадах, робота яких регламентувалася “Положенням про педагогічні кабінети на громадських засадах” (1964 р.). У цей же рік була введена посада громадського методиста, завдання, зміст роботи, функціональні обов’язки якого визначалися цим “Положенням ...” (1964 р.). Таким чином, у зазначений період подальшого розвитку набували громадські й демократичні засади управління процесом підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у роботі районних відділів народної освіти. Центром методичної роботи була загальноосвітня школа.

Дослідження змісту і форм підвищення кваліфікації педагогічних кадрів засвідчує, що їх докорінне оновлення зумовлене новою парадигмою освіти. Методична робота стала набувати наукового та творчого характеру, виникали нові організаційні форми, зокрема експериментально-дослідницька робота за участю наукових установ та їх працівників.

З метою забезпечення подальшого розвитку системи підвищення кваліфікації і поліпшення її результативності наказом Міністерства освіти УРСР були відкриті районні методичні кабінети як структурні підрозділи райВНО, діяльність яких детермінувалася “Положенням про районні (міські) методичні кабінети Української РСР” (1967 р.).

Третій період охоплює 1968 - 1990 рр., для якого характерними ознаками було: визначення стратегічної лінії розвитку системи освіти – введення обов’язкового восьмирічного навчання і перехід до загальної середньої освіти, модернізація змісту освіти, поліпшення стилю і методів керівництва освітянською справою, в тому числі підвищенням кваліфікації педагогічних кадрів. Розширився діапазон напрямів підвищення кваліфікації (ідейно-політична, фахова підготовка вчителів, розвиток педагогічної майстерності, залучення їх до експериментально-дослідницької роботи). Посилилася увага до методологічної озброєності вчителів та їх політичної освіти.

Аналіз і узагальнення результатів проведеного дослідження дають підстави визначити особливості діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у зазначений період. До них віднесені: зміна структури методичної роботи в районі у зв’язку з видозміною методичного структурного підрозділу райВНО; модернізація змісту підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в умовах здійснення загальної середньої освіти; оптимальне поєднання колективних і індивідуальних форм методичної роботи, серед яких пріоритетними були атестація та самоосвіта вчителів; підвищення наукового і творчого рівня методичної роботи; посилення взаємозв’язків та взаємодії всіх структурних підрозділів системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у діяльності райВНО.

Внаслідок дослідження проблеми підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у діяльності районних відділів народної освіти в Українській РСР в окреслений період виявлено такі закономірності даного процесу і тенденції його розвитку:

– взаємозв’язок з політичними, соціально-педагогічними умовами функціонування системи освіти;

– суспільний, динамічний, безперервний, системний характер підвищення кваліфікації педагогічних кадрів;

– єдність державного, партійного та громадського управління системою підвищення кваліфікації вчителів на районному рівні;

– детермінованість та уніфікованість змісту, організаційних форм і структури системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у діяльності райВНО;

– взаємодія методичних служб райВНО та загальноосвітніх шкіл, опорних шкіл, шкіл передового педагогічного досвіду;

– взаємозв’язок курсової підготовки і перепідготовки, методичної роботи, атестації та самоосвіти вчителів;

– здійснення методичної роботи з педагогічними кадрами, орієнтованої на розвиток їх професійної ініціативи, активності та творчості в умовах реформи школи;

– взаємозв’язок системи підвищення кваліфікації вчителів та системи педагогічної освіти;

– узгодженість і наступність у діяльності відповідних установ, органів народної освіти у справі підвищення кваліфікації вчителів;

– орієнтація змісту підвищення кваліфікації вчителів на новітні досягнення науки і техніки;

– диференціація відбору контингенту вчителів, змісту, форм та методів підвищення їх кваліфікації відповідно до фахового, загальнокультурного рівня та творчого потенціалу.

Історико-педагогічний аналіз генезису структурного методичного підрозділу районного відділу народної освіти дає можливість визначити перспективні шляхи його розвитку, місце та роль у системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, зокрема: на засадах диференційованого підходу розширювати варіативність форм методичної роботи; підвищувати вимоги до професійного рівня вчителя та педагогічної творчості; цілеспрямовано посилювати науково-дослідний характер методичної роботи; ширше використовувати здобутки минулого досвіду роботи районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в сучасних умовах.

Виконаним дослідженням не вичерпуються всі можливі аспекти цієї проблеми. Потребують більш глибокого вивчення питання підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у комплексі всіх структурних підрозділів районних відділів освіти, в тому числі управління цим процесом на рівні райВНО та закладів освіти.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях:

1. Капченко О.Л. Організаційно-контролююча діяльність районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в Україні (1945-1956 рр.): Методичний посібник. – Кіровоград: Трелакс, 1998. – 64 с.
   
2. Капченко О.Л. Діяльність народних відділів народної освіти України з підвищення кваліфікаціі педагогічних кадрів (1945-1956 рр.) // Освіта і управління. – 1999. – №1. – С.165-169.
   
3. Капченко О.Л. Зміст та форми підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в умовах реформи школи (1984-1990 рр.) // Обрії. – 1999. – №1(8). – С.21-25.
   
4. Капченко О.Л. Діяльність районних педагогічних кабінетів з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів (1945-1956 рр.) // Вісник Луганського державного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка. – 1999. – №1. – С.18-28.
   
5. Капченко О.Л. Підвищення кваліфікаціі педагогічних кадрів в діяльності районних відділів освіти (1957-1967 рр.) // Шлях освіти. – 1999. – №2. – С.47-51.
   
6. Капченко О.Л. Діяльність шкільної інспекції райВНО з підвищення кваліфікації вчителів після Другої Світової війни (1945-1956 рр.) // Рідна школа. – 1999. – №3. – С.74-77.
   
7. Чеченіна О.Л. (Капченко О.Л.) Деякі проблеми післядіпломної освіти педагогічних працівників шкіл нового типу (ліцей, гімназія): Златопільська гімназія: минуле, сучасне, майбутнє. Матеріали доповідей та виступів Всеукраїнської науково-практичної конференції 27-28 травня 1996 р. – Новомиргород. – 1996. – С.67-70.
   
8. Капченко О.Л. Генезис методичного підрозділу районного відділу народної освіти (1945-1956 рр.). // Психологія на перетині тисячоліть: Збірник наукових праць учасників П’ятих Костюківських читань. В 3 т. – К.: Гнозис, 1998. – Т.1. – С.559-568.
   

Ęŕď÷ĺíęî Î.Ë. Діяльність районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в Україні (1945-1990 рр.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – теорія та історія педагогіки. – Інститут педагогіки АПН України, Київ, 1999.

Дисертація присвячена діяльності райВНО з підвищення кваліфікації педкадрів в Україні (1945-1990 рр.). У процесі дослідження здійснений цілісний історико-педагогічний аналіз стану підвищення кваліфікації педкадрів у діяльності райВНО. У результаті з’ясована специфіка соціально-педагогічних умов кожного періоду та їх впливу на ефективність роботи методичних структурних підрозділів райВНО; відмінність змісту та форм організації підвищення кваліфікації педкадрів залежно від освітніх парадигм, зміни політики держави в галузі освіти, соціального замовлення на нову генерацію молоді.

Науково обгрунтована періодизація діяльності райВНО з підвищення кваліфікації педкадрів; виявлені та розкриті організаційно-педагогічні засади діяльності структурних підрозділів райВНО з підвищення кваліфікації педкадрів; виявлені тенденції та закономірності динаміки оновлення змісту, структури і форм підвищення кваліфікації педкадрів окреслених періодів.

Виявлено також, як позитивний фактор, взаємодію методичних служб райВНО та загальноосвітніх шкіл, опорних шкіл, шкіл передового педагогічного досвіду; взаємозв’язок курсової підготовки і перепідготовки, методичної роботи, атестації та самоосвіти вчителів.

Ключові слова: діяльність, соціально-педагогічні умови, підвищення кваліфікації, шкільна інспекція, методичні структурні підрозділи райВНО.


Ęŕď÷ĺíęî Î.Ë. Деятельность районных отделов народного образования по повышению квалификации педагогических кадров в Украине (1945 - 1990 гг.). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 – теория и история педагогики. – Институт педагогики АПН Украины, Киев, 1999.

В диссертации представлены результаты целостного историко-педагогического анализа состояния повышения квалификации педагогических кадров в деятельности райОНО образования. В результате исследования научно обоснована рациональная периодизация деятельности райОНО по повышению квалификации педкадров; выявлены организационно-педагогические основы их деятельности.

В диссертации раскрыта специфика социально-педагогических условий каждого периода и их влияния на эффективность деятельности методических структурных подразделений райОНО. Выявлена взаимосвязь между содержанием и формами организации повышения квалификации педкадров в зависимости от образовательных парадигм, изменения политики государства в области образования, социального заказа на новую генерацию молодежи.

Характерной особенностью системы повышения квалификации педкадров в деятельности райОНО в период 1945-1956 гг. является обеспечение учителей высшим педагогическим образованием через систему очно-заочного обучения. Центром методической работы с учителями района были педагогические кабинеты, которые функционировали в Украине до 1956 года.

В период 1957-1967 гг. деятельность райОНО по повышению квалификации педкадров осуществлялась преимущественно на государственно-общественных основах, в частности, школьными инспекторами райОНО, что привело к их перегрузке и снижению эффективности повышения квалификации учителей. Этим объясняется введение должности общественного школьного инспектора и положения о его обязанностях. Создавались педкабинеты на общественных началах и положение об их деятельности. В данный период превалировали общественные и демократические основы управления процессом повышения квалификации педкадров в работе райОНО. Центром методической работы стала общеобразовательная школа.

Характерные признаки периода 1968-1989 гг.: введение обязательного восьмилетнего обучения и переход к общему среднему образованию, модернизация содержания образования, улучшение стиля и методов руководства системой образования, в т.ч. системой повышения квалификации педкадров.

В соответствие с Законом Украинской ССР о народном образовании в 70-х годах, модернизовано содержание и формы повышения квалификации педкадров. Методическая работа имела научный, творческий характер, разрабатывались новые организационные формы её проведения (стажировка, наставничество, творческие группы учителей-исследователей и др.); учителя привлекались к эксперементально-опытной работе под руководством Научно-исследовательских институтов педагогики и психологии Украинской ССР (апробация учебных планов, программ, новых учебников и факультативов), и к системе политического образования.

В этот период методическая работа осуществлялась преимущественно на общественных началах и в силу этого не имела высокой результативности. В 1967 году Министерством образования Украинской ССР был издан приказ, согласно которому районные отделы народного образования обязывались создать методические кабинеты, деятельность которых детерминировалась "Положением о районных (городских) методических кабинетах Украинской ССР". Методический кабинет стал центром повышения идейно-политического, профессионального, научно-методического уровня учителей. Характерной особенностью этого периода являлось взаимодействие системы повышения квалификации педкадров с подготовкой учителей в вузах. В этот период была введена аттестация учителей как одна из форм повышения их квалификации, а также положение о порядке проведения аттестации учителей школ.

Особенности, содержание и формы повышения квалификации педагогических кадров в условиях реформы школы (1984-1990 гг.) были обусловлены изменением структуры методической работы в районе, модернизацией содержания повышения квалификации педкадров в условиях осуществления общего среднего образования, оптимальным сочетанием индивидуальных и коллективных форм методической работы, повышением ее научного и творческого уровня, усилением взаимосвязи и взаимодействия всех структурных подразделений системы повышения квалификации педкадров в деятельности райОНО.

В выводах обоснованы политические, социально-педагогические условия функционирования системы образования и системы повышения квалификации в деятельности райОНО, определены тенденции и закономерности изменения содержания и форм повышения квалификации учителей, согласованность и преемственность в деятельности соответствующих учреждений, органов народного образования в деле повышения квалификации учителей. Историко-педагогический анализ генезиса структурного методического подразделения райОНО позволил определить перспективы его развития, место и роль в системе повышения квалификации педкадров района.

Ключевые слова: деятельность, социально-педагогические условия, повышение квалификации, школьная инспекция, методические структурные подразделения райОНО.


Kapchenko O.L. Activities of district departments of education for skill improvement of pedagogical training specialists in Ukraine (1945-1990). – Manuscript.

Thesis for a scientific degree of Candidate in Pedagogics by speciality 13.00.01 – Theory and History of Pedagogics. – Institute of Pedagogics of the Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, 1999.

Candidate degree thesis is devoted to the investigation of the district departments of education activities for skill improvement of pedagogical training specialists in Ukraine (1945 - 1990). The thesis gives the complete historical and pedagogical analysis of skill improvement in the district departments of education activities.

As a result the specificity of social and pedagogical conditions of every period and their influence on activities efecacy of methodological struclural subdivisions of district departments of education has been revealed. The difference of content and forms of process organization for skill improvement of pedagogical training specialists depending on educational paradigms, changes in state policy in sphere of education, social order to a new young generation has been defined too.

The rational division into periods in the activities of district departments for skill improvement of pedagogical training specialists on the basis of objective factors analysis of influence on it is defined and grounded; the social, dynamic, continuous, systematic character of skill improvement of pedagogical training specialists is defined too.

As a positive factor, the interaction of methodological maintenance of district departments of education and secondary schools, bases schools, schools of advanced pedagogical experience; intercommunication of course for training and improving qualification, methodological activities, teachers certification and self-education has been revealed too.

Key words: Activities, social and pedagogical conditions, skill improvement, school inspection, methodological structural subdvisions of district departments of education.