Міропольська М. А., Капченко Л. М., Алєксєєва А. В., Савченко Н. В

Вид материала

Документы

Содержание Профконсультація у попередженні кризово-деструктивних явищ професійного розвитку особистості

Подобный материал:

• Всеукраїнської науково-практичної конференції (30 жовтня 2009 р.) Київ 2009 ббк 74., 6863.63kb.
• В. М. Галицький (переднє слово), Л. Г. Авдєєв 4), А. В. Алєксєєва 10), О. В. Астахова, 4371.33kb.
• Савченко Віктор Васильович, 65.99kb.
• Учебное пособие / В. Н. Попов В. С. Касьянов, И. П. Савченко, 36.66kb.
• Алєксєєва І. С. Професійний тренінг перекладача, 6.49kb.
• Інститут педагогіки апн україни капченко олеся Леонідівна, 315.82kb.
• Бюджетний дефіцит І джерела його фінансування Алєксєєва Катерина Сергіївна, 149.38kb.
• Классный руководитель выражает глубокую признательность Воробьеву Тимофею за участие, 4.6kb.
• Гостей: на, 111.12kb.
• Европейского Института Психоанализа программы и методические рекомендации, 704.43kb.

Єгорова Є.В.

м.Київ

Профконсультація у попередженні кризово-деструктивних явищ професійного розвитку особистості

На професійну діяльність будь-якого фахівця постійно впливають деструктивні фактори, які у разі відсутності необхідних профілактичних заходів можуть спричинити професійну стагнацію, що неминуче призводить до кризово-деструктивних явищ у професійному розвитку особистості.

Професійну деструкцію ми розглядаємо як процес руйнації, зміни або деформації структури особистості у професійному просторі. Основними симптомами професійної деструкції є зниження психічного тонусу людини, продуктивності її праці, негативне самоставлення, відчуття неповноцінності на побутовому та професійному рівнях, ставлення до професійної діяльності як до небажаної трудової повинності, втрата перспектив професійного розвитку, дегуманізація міжособистісних стосунків. Також у деяких людей виникає відчуття, що вони займаються не своєю справою. Допомогти дорослій працюючій людині подолати відчуття професійної безвиході – завдання психологічної допомоги.

У зв’язку з цим актуальним є розробка засобів психологічної підтримки особистісно-професійного розвитку фахівця, яка може здійснюватися у рамках професійного консультування. Складність особистості, обставин, в яких вона діє, а також її індивідуальна реакція на ці обставини потребує того, щоб ця підтримка базувалася на консультативному підході, оскільки саме він сприяє кращому розумінню проблем клієнта, які необхідно вирішити першочергово, а також їх опрацюванню.

Професійна консультація розглядається нами як спеціально організований процес взаємодії з психологом-консультантом, в ході якого актуалізуються особистісні та професійні можливості, що дозволяють знайти шляхи виходу з ситуацій утруднення, підвищити професіоналізм особистості. Професійна консультація має забезпечити простір та умови, в яких можливий аналіз професійного стану, переосмислення минулого професійного досвіду та проектування подальшого професійного розвитку.

Професійне консультування – це процес, спрямований на допомогу особистості у попередженні та подоланні кризово-деструктивних явищ професійного розвитку особистості. Професійне консультування фахівців допомагає оперативно та конструктивно усунути значну кількість проблем у їх роботі. Ці проблеми мають ситуативний характер, тобто вони ще не встигли під дією психотравмуючих факторів трансформуватися у глибинні хронічні проблеми. Вирішуються такі проблеми на рівні свідомості шляхом обговорення з подальшою рефлексією проблемної ситуації. Отже, основна функція психологічного консультування превентивна, попереджувальна.

Психологічне консультування відрізняється від психотерапії та навчання. Від психотерапії консультування відрізняється тим, що воно зосереджується на ситуації і спирається на особистісні ресурси; від навчання – тим, що важливі не стільки самі знання самі по собі, скільки особливі взаємостосунки між консультантом і особистістю, яка потребує допомоги. Ці взаємостосунки породжують у неї додаткові можливості самостійного подолання ускладнень. Проте між цими трьома напрямами психологічної допомоги не існує жорстких кордонів, вони взаємозбагачують один одного.

В спеціальній літературі існують різноманітні підходи до поняття консультування та його моделей. Проте з методологічної точки зору виділяють два основних підходи – психодинамічний та поведінковий, які значно відрізняються один від одного своїми поглядами щодо людини та природи її проблем. Критеріями такого поділу є визначення предмета психології – або в якості явищ свідомості, або в якості поведінки – від „зовнішньої” поведінки, яка візуально відкрита для спостереження, до „прихованої” внутрішньої поведінки. Отже, відповідно до психодинамічного підходу у центрі уваги консультанта – свідомість, її структура і динаміка розвитку, а відповідно до поведінкового – модифікація стимульно-реактивних зв’язків, що визначають прояви активності особистості (1,2).

У професійному консультуванні фахівців можна виділити два основних етапи. Перший етап – це з’ясування проблем особистості з подальшим їх аналізом та виокремленням чинників, які сприяли виникненню проблеми і заважають її вирішенню. Зусилля консультанта на цьому етапі спрямовані на створення атмосфери взаєморозуміння і довіри. Він позитивно налаштований на бесіду з клієнтом, не висловлює оцінні судження, не повчає клієнта, не нав’язує свою точку зору. Головне – створення ситуації емоційного відреагування, щоб на наступних етапах роботи з особистістю було можливим зосередитися на когнітивному оволодінні психотравмуючою ситуацією, пошуку причин її виникнення, підвищенні адаптаційних можливостей особистості. Прийняття та розуміння з боку психолога-консультанта сприяють зміні емоційного стану людини. Бесіда з клієнтом повинна бути добре структурованою, оскільки це допомогає не відволікатися від головного завдання, а також швидко зібрати необхідну інформацію щодо клієнта.

Змістом другого етапу консультування є вироблення альтернативних рішень проблеми, розвиток у клієнта здатності знаходити інші можливі варіанти поведінки, формулювання планів, рефлексія. Мета цього етапу консультування – сприяння зростанню клієнта шляхом його відходу від звичних стереотипних способів поведінки до творчої та гнучкої поведінки. Щоб ті конструктивні рішення, які були прийняті клієнтом, не були даремними, необхідно у всіх подробицях обговорити з ним його реальні кроки у найближчий час щодо реалізації прийнятого рішення. Це гарантує те, що у житті клієнта відбудуться певні позитивні зміни. Тобто обов’язковим моментом роботи з фахівцем є визначення цілей та плану дій перетворення бажання людини на реальність.

У роботі з визначення цілей необхідно більш загальні цілі якомога раніше конкретизувати, щоб вони щонайбільше відповідали проблемі клієнта. Поступова конкретизація цілей визначає особливості поведінки, що мають бути змінені, щоб наблизитися до вирішення проблеми. Такі конкретизовані цілі – це по суті визначення дій, які наближують клієнта до кінцевої мети. Саме ці конкретизовані проміжні поведінкові цілі мають спрямовувати активність особистості з її перетворення, саморозвитку. Чіткі, конкретні цілі допомагають клієнту краще зрозуміти, що треба робити, до чого саме необхідно прагнути. Після визначення конкретних проміжних цілей їх необхідно розташувати у певній послідовності. Успішне досягнення проміжних поведінкових цілей зберігає та підсилює мотивацію особистості у вирішенні своєї проблеми.

Визначення поведінкових цілей може ускладнюватися наступними перешкодами: бачення клієнтом своєї проблеми як результату дії іншої людини; висловлення клієнтом проблеми у формі почуттів; відсутність загальних цілей; не усвідомлення клієнтом неадекватності своєї поведінки; конфліктний вибір; приховування клієнтом своєї проблеми.

Цілі, орієнтовані на кінцевий результат, повинні бути правильно сформульовані. Що ж таке правильно сформульована ціль? Вона, по-перше, має визначати особливості поведінки, які необхідно змінити; по-друге, умови, за яких ці зміни відбудуться; по-третє, ступінь змін. Клієнт повинен обирати такі цілі, які дійсно є важливими для нього. Визначення цілей повинно бути інтерактивним процесом, відповідальними за який є і психолог, і клієнт. Часто в процесі роботи з клієнтом виникає потреба модифікувати цілі, що дозволяє йому ставити перед собою більш реальні, досяжні цілі, і тим самим успішно досягати помітних змін у своєму житті.

Під час визначення цілей трапляються випадки, коли особистість (клієнт) чинить опір психологу. І робить він це з метою захистити або зберегти поведінку, яка потребує модифікації, через те, що вона за певними причинами є бажаною для нього. Психолог допомагає визначити так звану „корисність” для клієнта його теперішньої поведінки, а потім разом з ним знаходить інші, більш доцільні способи досягнення тих же самих результатів.

Психолог у процесі роботи з клієнтом повинен всіляко сприяти самостійній постановці особистих цілей, оскільки саме це усуває причини опору з боку клієнта, а також робить ймовірність змін максимальною. На заключній консультації необхідно визначити дії, які повинен здійснити клієнт, щоб реалізувати узгоджений з консультантом план. Вони повинні бути доступними для самостійного здійснення клієнтом.

Працюючи з клієнтом, необхідно обов’язково враховувати те середовище, в якому він живе: людей, з якими він спілкується, і які відіграють важливу роль у його житті; його звички, мрії та фантазії; його життєві цінності та уявлення про сенс життя; засоби, якими він користується в опануванні життєвих ускладнень. Все це сприяє кращому розумінню психологом внутрішнього світу людини, її фрустрованих потреб з тим, щоб допомогти їй розпізнати і вирішити свої проблеми.

І, наприкінці, зупинимося на деяких загальних принципах побудови взаємовідношень психолога-консультанта з клієнтами, які звернулись до нього по допомогу.

Щоб розпочати та успішно продовжувати роботу з клієнтом, зусилля психолога-консультанта повинні спрямовуватися, перш за все, на створення і збереження атмосфери психологічної безпеки для клієнта. Тільки в умовах абсолютної довіри психологу з боку клієнта всі методики та техніки психологічного консультування дають максимальний ефект. Запорукою цього є безумовна повага до особистості, розуміння і підтвердження її безперечного бажання та зацікавленості у вирішенні своїх професійних проблем. Це абсолютно не сумісно з висловлюванням критичних зауважень в адресу клієнта, сумнівів щодо його професійної компетенції, оскільки це може спровокувати захисні реакції з його боку і унеможливити відверте обговорення проблем.

Головними чинниками, які впливають на створення атмосфери безпеки, є, насамперед, розвиненість професійно важливих якостей психолога, серед яких головна - це, безумовно, емпатія. Також існує ціла низка і зовнішніх факторів, які необхідно враховувати у створенні оптимального середовища для проведення психоконсультативної роботи. Перерахуємо їх:

1. Організація простору психологічної роботи.
   
2. Незмінність приміщення, в якому відбувається консультація.
   
3. Дотримання усіх попередніх домовленостей з клієнтом.
   
4. Відповідність поведінки та висловлювань консультанта.
   

Професійне майбутнє особистості, її професійний розвиток – не проблеми, а питання, які необхідно дослідити, обговорити та вирішити. Такий підхід надає консультації позитивного спрямування і визначає ставлення особистості до своїх професійних проблем як до події, що має стати вирішальним моментом у її житті. В умовах співробітництва з психологом фахівець отримує можливість правильно створити модель професійної задачі, що стоїть перед ним, на підставі цього передбачити можливий результат, своєчасно скорегувати свою діяльність і тим самим уникнути серйозних помилок у своїй роботі.

Профконсультування допомагає створити творчу атмосферу професійної діяльності, у якій активно розгортається критичне ставлення до результатів своєї праці і здійснюється пошук резервів професійного розвитку особистості. Через звільнення від стану об’єктності і активізацію якостей суб’єкта, готового і здатного до змін, до прийняття рішень та їх реалізації, особистість розвивається, оволодіває новою поведінкою.

З тим, щоб найбільш ефективно використати відведений на консультацію час, необхідно одразу ж на її початку оголосити клієнту, скільки в нього є часу. Відповідальним за доцільне використання часу має бути консультант. Разом з тим він повинен таким чином проводити консультацію, щоб у клієнта не виникало відчуття поспіху. Психолог- консультант одночасно здійснює часовий менеджмент і робить зрозумілим і доцільним все, що обговорюється протягом бесіди.

Під час бесіди з клієнтом необхідно приділити увагу роз’ясненню цілей і задач консультування. Слід мати на увазі те, що у більшості людей не має достатнього досвіду отримання психологічної допомоги, і у них дуже часто складаються помилкові уявлення та очікування: вони недооцінюють складності самого процесу консультування і бажають отримати результат у вигляді готового „рецепту”.

За все, що відбувається після консультації, несе відповідальність клієнт. Якщо він обирає дії, протилежні тим, про які йшла мова під час консультації, це його право. Такий результат зовсім не зменшує професіоналізм консультанта, оскільки компетентність консультанта не обов’язково вимірюється діями клієнта, хоча вони часто можуть бути взаємопов’язані.

Література

1. Кочюнас Р. Основы психологического консультирования. – М.: Академический проект, 1999.

2. Меновщиков В.Ю. Введение в психологическое консультирование. – М.: Смысл, 1998.

Закатнов Д.О.

м. Київ

Особливості професійної орієнтації дорослих

Проблема усвідомленого визначення особистістю свого професійного майбутнього є важливою як для кожної конкретної людини, так і для всього суспільства в цілому. Значущість цієї проблеми традиційно високо оцінювалася в економічно розвинених країнах, де значні інвестиції в розвиток так званого „людського капіталу” розглядаються як один із засобів підвищення конкурентноздатності економіки. Одним із засобів ефективного вирішення проблеми підготовки особистості до усвідомленого вибору майбутньої професії та формування її готовності до можливого неодноразового повторення такого вибору в динамічних умовах ринкової економіки є професійна орієнтація.

Професійна орієнтація як специфічний засіб психолого-педагогічної підготовки особистості до вибору професії сформувалася наприкінці ХIХ сторіччя й за час свого існування змінила кілька парадигм, відповідно до яких визначалися її мета, завдання, форми, методи й інструментарій. На теренах СРСР до 80-х рр. ХХ ст. склалася досить розвинута система профорієнтаційної роботи зі школярами, певні профорієнтаційні заходи здійснювалися в інших навчальних закладах (СПТУ, технікуми, ВНЗ) і деякі її елементи реалізовувалися на ряді підприємств. При цьому в школах профорієнтаційна робота здійснювалася за всіма її елементами, в інших типах навчальних закладів реалізовувалися переважно такі її елементи як профагітація та початкова профадаптація, а безпосередньо на підприємствах реалізовувалися заходи щодо професійної адаптації й професійного відбору персоналу. Слід зазначити, що як такої цілісної багаторівневої (школа → професійний навчальний заклад → виробництво) системи профорієнтаційної роботи не існувало, навчальні заклади й підприємства заходи профорієнтаційного характеру як правило не координували (за винятком організації спільного проведення професійної агітації), структур, до яких людина могла звернутися за допомогою профорієнтаційного характеру, було створено дуже мало, хоча у 80-х рр. центри профорієнтації з’явилися в ряді великих міст країни. Вони створювалися як спеціалізовані міжгалузеві науково-методичні центри, які підпорядковувалися Міністерствам освіти й Міністерствам праці союзних республік.

Перехід економіки незалежної України до ринкових відносин охарактеризувався зовні суперечливою ситуацією, з однієї сторони, ринкова економіка об’єктивно, як показує досвід економічно розвинених країн зі сталими ринковими традиціями, має потребу в створенні системи профорієнтаційної роботи, з іншого боку, у нашій країні фактично була зруйнована навіть система шкільної профорієнтації. Незграбне входження в ринок у 90-і роки вилилося у відмову держави від планування й гарантій у сфері освіти й працевлаштування і, як наслідок, людина у сфері професійного самовизначення виявилася наданою сама собі.

Ринкова економіка, у першу чергу, такі породжені нею явища, як безробіття й структурна перебудова економіки України, актуалізувала проблему вибору професії й для значної частини зайнятого населення, що вже має професійну підготовку. Значною соціально-психологічною проблемою стало придбання професії й одержання роботи інвалідами. У загальному випадку, соціально-економічні зміни, входження в міжнародний економічний простір, структурні зміни економіки, обумовлені розвитком науки, техніки й технологій, актуалізували перед кожною людиною, що готується вступити в трудове життя, або вже працює, проблему вибору професії та, якщо буде потреба, її зміни. Саме на рішення названих проблем й повинен бути орієнтований сучасний комплекс профорієнтаційних заходів.

Реанімація професійної орієнтації передбачає прийняття комплексу теоретичних положень, які визначали б її мету й, як наслідок, завдання, структуру, форми й методи. Існує кілька підходів як до самого визначення профорієнтації, так і до визначення її структури. Виходячи з тенденцій демократизації суспільства, а так само прийняття особистісно орієнтованої парадигми навчання та виховання в системі освіти, найбільш прийнятним сьогодні є визначення, запропоноване Б.Федоришиним, а саме - професійна орієнтація являє собою науково-практичну систему підготовки особистості до свідомого професійного самовизначення. За такого підходу результатом професійної орієнтації є сформованість у особистості певного рівня готовності до професійного самовизначення. Під такою готовністю ми розуміємо поліструктурне особистісне новоутворення, що формується в процесі індивідуального, в першу чергу професійного, розвитку особистості та цілеспрямованого впливу з боку суспільно-соціальних інститутів, у першу чергу засобами профорієнтації, й яка в єдності розвитку своїх складових забезпечує обґрунтований первісний вибір професії й, у разі необхідності, зміну професійного маршруту впродовж періоду трудової діяльності особистості. З такого визначення випливає, що професійне самовизначення є не одномоментним актом вибору, а має динамічний та усвідомлений характер і дискретно здійснюється на всіх етапах трудової діяльності людини. У той же час, кожний з вікових етапів розвитку особистості в контексті проблеми професійного самовизначення має специфічні особливості та припускає використання специфічних змістів, методів і форм профорієнтаційної підтримки вибору професії. При прийнятті такої позиції за основу доцільно взяти періодизацію професійного розвитку особистості

Професійний розвиток особистості здійснюється поетапно і розпочинається задовго до власне професійної діяльності. Якщо вести мову про дорослих, під якими ми розуміємо осіб, що пройшли етап професійної підготовки і розпочали професійну діяльність, то вони розвиваються як професіонали на етапі професійної підготовки й подальшого становлення професіонала, який поділяється на декілька стадій, а саме:

- професійної адаптації (з 18-21 до 24-27 років), яка характеризується пристосуванням до соціальних і професійних норм, умов, процесів трудової діяльності, подальшим розвитком самовизначення в обраній професії, самоусвідомленням правильності вибору, узгодженням життєвих і професійних цілей та установок, розвитком ПВЯ, спеціальних здібностей тощо;

- розвитку професіонала (з 21-27 до 45-50 років), для якого притаманним є удосконалювання особистісних особливостей професіонала, загальних і спеціалізованих психічних функцій, операціональних якостей, навичок й умінь саморегуляції, самооцінки, самовдосконалення в цілому, формування й розвиток прийомів психологічного забезпечення трудових процесів і т. ін. На цій стадії виникає необхідність періодичної зміни характеру трудової діяльності у зв’язку з розвитком технічних засобів, технологічних процесів, організації виробництва, а також відбувається зміна видів діяльності (від виконавської до керівної). Це спричиняє перебудову особистості професіонала й супроводжується такими особливостями його розвитку й становлення, які деякою мірою характерні для попередніх стадій;

- реалізації професіонала (з 45-50 до 60-65 років), для якої характерними є стабілізація операціональної й особистісної структур, повна або часткова реалізація професійного потенціалу;

- спаду (з 61-66 років), який характеризується прогресивним згасанням активності, інтересів, перебудовою життєвих установок, ціннісних орієнтації та ін.

Відповідно, систему профорієнтаційної роботи необхідно вибудовувати відповідно до особливостей професійного розвитку особистості.

Професійна адаптація визначається як пристосування вже наявного професійного досвіду й стилю професійної діяльності до вимог нового робочого місця, засвоєння співробітником нових для нього професійних функцій та обов’язків, доробка необхідних навичок й умінь, включення в професійне співробітництво й партнерство, поступовий розвиток конкурентноздатності. Розрізняють два основних її види: первинну, що передбачає пристосування молодих фахівців, які не мають досвіду професійної діяльності (наприклад, випускників ПТНЗ і ВНЗ), і вторинну, що передбачає пристосування фахівців, які мають досвід професійної діяльності (наприклад, у ситуації змушеної зміни роботи). Адаптація є багатогранним процесом, тому розрізняють такі її основні різновиди: психофізіологічну, соціально-психологічну й професійну адаптацію.

До проблеми професійної орієнтації найбільш близька психофізіологічна адаптація, що припускає звикання з новим для людини фізичним і психофізіологічним навантаженням, режимом, темпом та ритмом праці. Адаптаційні реакції на несприятливі психофізіологічні стани працівника викликають психічну напругу, що може набути характер стресу.

Профорієнтаційний супровід особистості на зазначеному етапі передбачає діагностику та розвиток професійно значимих психофізіологічних властивостей, тому що цей вид адаптаційного синдрому часто детермінований схованою професійною непридатністю. Для зняття тривожності й мобілізації професійної активності фахівця доцільно використати психологічне консультування, а в окремих випадках і тренінг саморегуляції емоційних станів.

Основним завданням профорієнтаційної роботи на стадії професіоналізації можна вважати забезпечення взаємоузгодження й взаємодії підприємства і працівника у професійному становленні останнього. Дане завдання реалізується за такими напрямами: вивчення й оцінка професійного потенціалу працівника; ознайомлення працівника з перспективами професійного зростання; попередження й усунення ситуацій, які ускладнюють або роблять практично неможливим подальший професійний розвиток працівника. Профорієнтаційна підтримка працівника є найбільш важливою при наступних професійно значимих ситуаціях: при прийомі на роботу; при проведенні атестації й кадрових переміщень; перед направленням на курси підвищення кваліфікації; при висуванні на керівну роботу. Певні відмінності профорієнтаційна підтримка фахівців має в стабільних та нестабільних організаціях (підприємствах). У нестабільних організаціях (підприємствах) профорієнтаційна робота може мати за мету пошук резервних варіантів працевлаштування, допомогу у виборі іншої професії та місця її набуття тощо.

У профорієнтаційному, у першу чергу – психологічному, супроводі відчувають потребу працівники у віці від 30 до 45-50 років. Цей період життя збігається з найбільшими потенційними можливостями людини в плані професійної діяльності. Працівник прагне до професійної самореалізації й успіху, він найбільш мобільний і професійний, досягає рівня майстерності й т.д. У цьому випадку профорієнтаційна підтримка може бути спрямована на розвиток професійно важливих якостей особистості, допомогу в реалізації кар’єри з погляду її інформаційного забезпечення тощо.

Література

1.Деркач А.А. Акмеологические основы развития профессионала. – М.: Изд-во МПСИ; Воронеж: НПО „ММОДЭК”, 2004. – 752 с.

_{2.Климов Е. А.} Психология профессионала. - М.: Издательство „Инс­титут практической психологии”, Воронеж: НПО „МО-ДЭК”, 1996. - 400 с.

3.Рыкова Е.А. Профессиональное обучения и профориентация незанятого населения. – М.: ИРПО, 2000. – 138 с.

4.Субботина Л.Ю. Личность в системе профессиональной подготовки: Учебное пособие. – Ярославль: Институт „Открытое Общество”, Рос­сийское психологическое общество, 2003. - 101 с.

5.Толочек В. А. Современная психология труда: Учебное пособие. - СПб.: Питер, 2005. - 479 с.

Зелінська Я.Ц.

м. Київ

Парадигма клієнтцентрованої психології К.Роджерса у практиці професійного консультування

Важливим напрямом подальшого підвищення ефективності діяльності державної служби зайнятості є використання потенційних можливостей індивідуальної роботи з безробітними [7]. До основних процедур та прийомів надання послуг центрами зайнятості (ЦЗ) державної служби зайнятості України відносяться: методи визначення потреби в консультації з професійної орієнтації, розуміння завдань та ролі про­фесійної орієнтації, проведення базових співбесід із питань профе­сійної орієнтації, допомога клієнтам в оцінюванні їхніх професійних здібностей та плануванні кар'єри. Психологи–консультанти повинні володіти структурою інтерв'ю і уміннями необхідними для роботи з клієнтами, але залишається головна задача – сформулювати запит клієнта, визначити технології консультування. Теорія пропонує способи конпептуалізації поглядів клієнта, і солідна теоретична база теорій консультативної психології має тут велике значення.

На теперішній час відомо більше двохсот різних технік, використовуваних у психологічному консультуванні. Подив викликає навіть не стільки розмаїття і кількість підходів, скільки та обставина, що всі вони не тільки знаходять своїх прихильників, але при цьому й "працюють". Аналіз показує, що походження підходів і, відповідно, способів впливу має різні джерела: "від" теоретичної науки; "від" психотерапевтичної практики; "від" релігійної психотехніки; "від" народної фольклорної психотехніки (наприклад, традиція голосінь і плачів), а також "від" певних соціокультурних форм спілкування. Аналіз свідчить також і про те, що всі вони, принаймні, з перших двох позицій мають деякі загальні підстави, зокрема, ті, які відносяться до найбільш загальних концептуальних моделей, які складають, так сказати, прототип теорії.

Звернемося до екзистенційно-гуманістичної теорії, в центрі якої стоїть людське призначення – жити і діяти, визначаючи свою долю. Хоча коріння екзистенційно-гуманістичної традиції можна знайти у філософії, проте саме клієнтцентрована психологія Карла Роджерса мала великий вплив на розповсюдження цієї точки зору. Розроблені ним методи призначені для того, щоб увійти в світ клієнта і потім задіяти внутрішній потенціал особистості клієнта для самостійного рішення ним своєї проблеми.

Приведемо в стислому вигляді основні положення екзистенціально-гуманістичної теорії:

Ми існуємо у світі. Наше завдання - осягнути сенс цього.

Ми пізнаємо себе у відносинах зі світом, зокрема, через відносини з іншими людьми.

Тривожність є або результат відсутності цих відносин (із самим собою, з іншими, зі світом у цілому), або від невдач у виборі й прийнятті рішень.

Ми відповідальні за те, як ми конструюємо світ. Хоча світ є те, що взаємодіє з нами, але ми вирішуємо, що значить цей світ, і саме ми надаємо йому впорядкованість.

Таким чином, завдання психолога - як можна повніше зрозуміти світ клієнта й підтримати його під час прийняття рішення. Однак, деякі психологи-екзистенціалісти прагнуть відразу поділитися із клієнтом своїм поглядом на світ.

Особлива проблема виникає через те, що не завжди можна назвати світ осмисленим і гармонійним. Такі екзистенціалісти, як Сартр і Кьєркегор [1], [2] часто перебували в полоні похмурих і безрадісних думок про світ, повного абсурду й жорстокості, проте, на думку гуманістично мислячих екзистенціалістів Бубера й Мея, саме безладдя й плутанина у світі надають нам сприятливі можливості для пошуку краси, для особистісного росту. Так що, коли людина бачить у розмаїтті можливостей тільки проблему, то в неї будуть виникати проблеми, а коли бачить у цьому сприятливий ґрунт для прийняття рішень, то буде вибирати й діяти у відповідності зі своїм вибором.

“Психолог тільки допомагає індивідові допомогти самому собі. Психолог потрібний, щоб дати можливість людині вилити свої емоції, пов'язані із проблемою, внаслідок чого людина буде здатною мислити більш ясно й конструктивно. Психолог повинен створювати атмосферу, при якій клієнт наближається до інсайту. На основі цього інсайту він здатний приймати життєво важливі проблеми адекватно, незалежно й більш відповідально,” – стверджував К.Роджерс [3].

Таким чином, центральне завдання клієнтцентрованого психолога - зрозуміти світогляд конкретного клієнта. Важко переоцінити важливість цього завдання. Якщо ви хочете допомогти людині, то насамперед треба врахувати корені й природу його світосприймання. Карл Роджерс, як ніхто інший, умів дуже уважно, із граничною емпатією вислухати людину. У міру того, як він розумів людину, він завжди виявляв у неї позитивні, спрямовані на самоактуалізацію сили. Прихильники гуманістичних теорій майже завжди здатні знайти щось позитивне навіть у самому важкому клієнті. Для того, щоб увійти в світ клієнта, життєво необхідні навички уваги й вислуховування, а також якісна емпатія. Передбачається, що, коли людину розуміють і готові вислухати, вона починає рухатися в потрібному напрямку.

Важливий пункт роджеровської психології – протиріччя між реальним і ідеальним образами “Я”. Людина хоче бачити себе позитивною і часто втрачає реальне уявлення про себе в спробах представити себе ідеальною. Ця розбіжність між мрією й реальністю, між самосприйняттям і сприйняттям інших веде до неконгруентності. Неконгруентність проявляється у тих станах, коли людина уже не є сама собою.

Роджерс говорить про необхідні й достатні умови зміни особистості й перераховує шість головних умов [4], які забезпечать позитивне просування клієнта, незалежно від теоретичної орієнтації психолога:

1. “Дві людини у психологічному контакті”. Між двома людьми повинні виникнути взаємини. Роджерівські методи часто називають школою встановлення взаємин, оскільки все будується на взаєминах двох людей.

2. Для першої сторони – клієнта, - характерний стан неконгруентності й тривожності. Неконгруентністю можна вважати розбіжність між реальним і ідеальним образом Я, вона веде до тривожності, до поведінки, що не задовольняє ні клієнта, ні навколишніх. Завдання психолога полягає в тому, щоб клієнт усвідомив неконгруентність і працював над нею.

3. Друга сторона – психолог – відрізняється конгруентністю. Навіть якщо психолог не є самоактуалізованою особистістю, важливо, щоб він був щирий і автентичний (справжній) під час інтерв'ю. Тут важливі поняття щирості й відсутності змішаних повідомлень. Роджерівська теорія більш, ніж інші, стурбована наявністю автентичності в процесі інтерв'ю.

4. Психолог апріорно доброзичливо ставиться до клієнта. Психолог розглядає клієнта тільки позитивно, незалежно від його поведінки. Це дозволяє клієнтові почувати, що його приймають, що він чогось вартий як особистість, що він може почувати себе безпечно, розповідаючи психологові про своє життя. Важливо передати йому відчуття теплоти, поваги й турботи.

5. Щоб бути по-справжньому уважним до клієнта, психолог повинен сам постійно рости як особистість. Щоб допомогти клієнтові знайти світ у собі, психолог повинен відчувати в собі гармонію.

6. Психолог точно розуміє точку зору клієнта й прагне передати йому це відчуття розуміння – емпатії й безумовного налаштування на нього. Всі попередніх п'ять умов безкорисні, поки клієнт їх не сприйме.

Отже, ці шість достатніх і необхідних умов становлять замкнутий цикл: клієнт сприйме ці шість умов, тільки якщо існують справжні відносини, якщо виявилися емпатія й позитивне розуміння, якщо всі умови витримуються.

Найбільш відома книга К. Роджерса “Становлення особистості” [5]. Цю назву можна віднести як до теорії, так і до самого автора. Його клієнцентрована теорія – це спроба ввійти в світ клієнта і допомогти йому змінити його, але тільки при згоді клієнта. Можна було б назвати це теорією вислуховування, але серед його методів є й методи впливу (саморозкриття, зворотній зв'язок ).

Дослідження, проведені Роджерсом, доводили, що успішна соціалізація людини, його задоволення роботою й собою мають пряму кореляцію з рівнем його самосвідомості, і цей зв'язок більш значимий для нормального розвитку особистості, чим відношення в родині, прихильність членів родини або відчуження від нього, соціальний статус родини і її оточення. При цьому Роджерс наполягав на тому, що самооцінка повинна бути не тільки адекватною, але й гнучкою, тобто вона повинна мінятися залежно від оточення. Він говорив про те, що самооцінка - це зв'язаний образ, що постійно перебуває в процесі формування й змінюється, переструктурується при зміні ситуації. Це постійна зміна, вибірковість стосовно оточення і творчий підхід до нього при доборі фактів і ситуацій для усвідомлення, про яке пише Роджерс, доводить зв'язок його теорії не тільки з поглядами Маслоу, але й з концепцією “творчого Я” Адлера, що вплинула на багато теорій особистості, створених у другій половині ХХ століття. При цьому Роджерс не тільки говорить про вплив досвіду на самооцінку, але й підкреслює необхідність відкритості людини назустріч досвіду. На відміну від більшості інших концепцій, що наполягають на цінності майбутнього (Адлер) або впливі минулого (Фрейд, Юнг), Роджерс підкреслює значення сьогодення, говорячи про те, що люди повинні навчитися жити в сьогоденні, усвідомлювати й цінувати кожний момент життя, знаходячи в ньому щось прекрасне й значне. Тільки тоді життя розкриється у своєму істинному значенні й тільки в цьому випадку можна говорити про повну реалізацію або, як говорив Роджерс, про повне функціонування особистості [5].

Відкриття Роджерса зв'язані не тільки з новим поглядом на самоактуалізацію й самооцінку людини, але й з його підходом до психоконсультування. Він виходив з того, що психолог не повинен нав'язувати своєї думки клієнтові, але повинен підводити його до правильного рішення, яке клієнт приймає самостійно. В результаті й відбувається те «осяяння», що допомагає перебудувати свою самооцінку. Це підвищує конгруентність і дає можливість людині прийняти себе й навколишніх, налагоджує її спілкування з ними, зменшує тривожність і напругу.

От як говорить Гендлін про процес змін, які робить клієнтцентрована теорія у всіх її різновидах: “...Вільно висловлюючись, клієнт згодом скаже щось нове, і отут потрібна наша реакція на це. Своєю реакцією психолог впливає не тільки на те, що клієнт вербально вимовив, але й на його процес сприймання... Така чуйність породжує, просуває й змінює процес сприймання індивіда. Це фундаментальний принцип, що явно лежить в основі клієнтентрованої теорії\” [6].

Можна приймати або не приймати методи К. Роджерса, але їхній вплив на світ психоконсультування величезний. Методична цінність його теорії полягає в тому, що він навчив психологів уважно слухати клієнта, бути відкритим під час інтерв'ю, вірити в людину позитивну, споконвічно гарну, прагнучу до максимальної самоактуалізації. Завдання психології – підтримати природний для кожної людини стан інтенціональності й психічного здоров'я. Тільки зіткнувшись зі своїм внутрішнім Я, людина буде рухатися до позитивних здійснень.

Література

1.Кьеркегор С. Страх и трепет. — М., 1993.

2.Сартр Ж.-Я. Бытие и Ничто. - М., 2000.

3.Роджерс К. Р. Терапия, центрированная на клиенте: практи­ка, импликация и теория. – М., 1952.

4.Роджерс К. Клиентцентрированная психотерапия. – М., 1997.

5.Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление личности. – М.,1994.

Марцинковская Т.Д., Ярошевский М.Г. 50 выдающихся психологов мира. – М., 1995.

6.Ляміна Л.Є. Психологічні аспекти індивідуалізації роботи з безробітними в службі зайнятості // Бюлетень ІПК ДСЗУ . – 2006. - №2.- С. 34-37.

Кобченко В.В. 

м. Київ

Мотиваційні чинники безробіття

У сучасній вітчизняній та зарубіжній літературі проблема безробіття, як феномена психологічного, майже не досліджена. Актуальність теми дослідження очевидно зумовлена недостатньою теоретичною та методичною розробкою означеної проблеми, тоді як існує значна потреба в цьому.

Проблема мотиваційних чинників безробіття тісно пов’язана з психолого-педагогічними проблемами, такими як: неперервна професійна освіта; професійна компетентність, психопрофілактика негативних явищ професійного середовища тощо. Необхідність розробки психологічної концепції професійної переорієнтації (ППО) обумовлена потребою реалізації якісної професійної підготовки фахівців в умовах ринку праці, підвищення кваліфікаційного рівня фахівців, психологічної допомоги безробітним.

В обраній сфері діяльності фахівцю може бракувати професійних знань, вмінь та навичок. Низький рівень професійної сформованості, і, як наслідок, професійної компетентності в умовах ринку, відсутність інноваційних підходів і вміння правильно зорієнтуватись зумовлює появу протиріччя між вимогами ринку праці до фахівця і його можливостями реалізувати себе у професійній діяльності. Останнє робить працівника неконкурентоспроможним у сучасних соціально-економічних умовах із підвищеними вимогами до кваліфікації працівника, і, в свою чергу, зумовлює формування мотивації професійної перекваліфікації у фахівця та подальшому поповненню лави безробітних. Ми вже зазначали, що процес ППО є зазвичай складною і болісною проблемою для особистості, він ще більше загострює внутрішні й особистісні протиріччя. Наслідками внутрішнього особистісного конфлікту стають деструктивні перетворення в усіх сферах життєдіяльності особистості, відбуваються деструктивні зміни ціннісних і професійних орієнтацій, мотивації професійної діяльності. Людина значною мірою починає деградувати як особистість і як фахівець, і тим більша ймовірність поглиблення і загострення означених негативних тенденцій.

У процесі ППО психологічний стан людини і її мотивації є несталими, суперечливими, внутрішньо конфліктними, не досить адекватними, і це також є одним із чинників формування певної мотивації безробітного.

Можливою причиною зміни професії також може бути занадто вузька професійна спеціалізація, негнучкість професійних орієнтацій, “зацикленість” на предметній основі професії, відсутність реалізації гностичних і прогностичних функцій діяльності. Останні зумовлюють виникнення протиріччя між сучасними вимогами ринку до фахівця і нездатністю людини зорієнтуватися у цих вимогах.

Велике значення при виборі професії або її зміні має мотивація. Проблемі імотивації поведінки і діяльності у психологічній літературі приділяється особлива увага.

Розглядаючи проблему мотивації, Б.Ф. Ломов зазначав, що труднощі означеної проблеми полягають у тому, що в мотивації і цілях найбільш виразно проявляється системний характер психічного: вони виступають як інтегральні форми психічного відображення. Отже, розробка проблеми мотивації має велике значення не тільки для розвитку теорії психології, а й для вирішення багатьох практичних задач [1, 205].

Основна проблема у дослідженні мотивації і мотивів полягає в тому, що у різних авторів існують значні розходження у тлумаченні поняття “мотивація” і “мотив”, у розумінні природи мотивації і її психологічного змісту, її виникнення і походження. Останнє зумовлює певний песимізм деяких учених-психологів про принципову практичну невирішеність цієї проблеми.

Так, Є.П. Ільїн вважає, що загальним недоліком існуючих наукових підходів до вирішення означеної проблеми є те, що в них відсутній системний підхід до розгляду процесу мотивації, внаслідок чого будь-який чинник, який впливає на виникнення, спонукання і прийняття рішення, об’являється мотивом [2, 7].

Із таким суттєвим критичним зауваженням Є.П. Ільїна важко не погодитись. Автор справедливо зазначає, що дуже мало уваги (особливо у вітчизняній літературі) приділяється аналізу причин таких значних розходжень у розумінні сутності мотивації і мотивів. Зазвичай має місце або просте викладення поглядів інших авторів на проблему, або досить поверхова критика точок зору інших авторів, відмінних від власної, без пошуку і розвитку того раціонального, що пропонують інші підходи.

Значний внесок у розробку теорії мотивації зробив відомий вчений Х. Хекхаузен. У фундаментальній праці “Мотивація і діяльність” вчений систематизував накопичені експериментальні дані досліджень мотивації, розглядає проблему з різних точок зору, аналізує основні психологічні напрямки дослідження мотивації. Особливо цікавими, на наш погляд, є дослідження Хекхаузена таких питань, як мотивація і діяльність. Всебічно і детально автор аналізує і досліджує мотивацію досягнень, явища афіліації, влади, допомоги, агресії тощо. В мотивації досягнень він детально аналізує взаємодію десяти детермінантів як суб’єктивних (риси особистості), так і об’єктивних (зовнішні чинники ситуації). Велике значення для розуміння механізмів виникнення мотивації має запропонована єдина модель взаємозв’язку між когнітивною і емоційною сферами людини. Хекхаузен переконливо доводить, що традиційне розділення і протиставлення емоцій і інтелекту є досить штучним. Особливу увагу привертає запропонована ним динамічна модель мотивації, де остання є складною самооцінюваючою і саморозвиваючою системою. На думку Хекхаузена, останнє може пояснити відносну автономність людської діяльності відносно зовнішніх, ситуаційних впливів [3]. Особливу цінність, на наш погляд, має думка автора про мотивацію, як динамічну, а не статичну систему. Саме таке розуміння мотивації може відкрити принципово нові плідні перспективи у дослідженні феномену мотивації. Традиційно усталеність людської діяльності по відношенню до зовнішніх впливів навколишнього середовища, а також відносна стабільність пояснюється через сталість рис особистості.

Велике значення має мотивація в професійній діяльності і ППО особистості.

За А. Реан, структура мотивації трудової діяльності включає три компоненти: внутрішню мотивацію на діяльність (ВМ), зовнішню позитивну мотивацію (ЗПМ) та зовнішню негативну мотивацію (ЗНМ). У залежності від співвідношення означених структурних компонентів робиться аналіз якісних характеристик мотивації на даний момент для даного суб’єкта діяльності.

Внутрішня мотивація за своєю суттю є особистісною, вона майже не підпадає під вплив зовнішніх обставин і змінюється лише тоді, коли відбуваються суттєві зміни в ціннісних і професійних орієнтаціях особистості. За теорією локус-контролю вона відповідає внутрішньому локусу.

Зовнішня позитивна мотивація корегується зовнішніми чинниками професійної діяльності і спрямована на певні значущі зовнішні позитивні досягнення в професійній сфері: зарплатню, кар’єру, престиж.

Зовнішня негативна мотивація – це, по суті, мотив уникнення невдач, вона зумовлена зовнішніми чинниками, які не мають в собі позитивної спрямованості. Ця мотивація є найбільш прогностично несприятливою для рівня професійних досягнень.

За нашими даними, для 58% опитаних зовнішня негативна мотивація переважає як зовнішню позитивну, так і внутрішню мотивацію. Цей факт прогностично є досить несприятливий. Внутрішня мотивація на самий зміст діяльності у безробітних складає лише 12%. Отже, в ієрархічній моделі мотивації безробітних на етапі ППО переважну більшість складає мотивація на зовнішні, відокремлені від особистісного “сутнісного” змісту діяльності, чинники – зовнішня негативна мотивація. Психологічні причини такого явища можуть бути в тому, що в складній, напруженій психотравмуючій ситуації, якою є безробіття, більшість людей орієнтована не на досягнення успіху, а на уникнення невдачі.

В епоху ринкових відносин однією з найважливіших її психологічних ознак є те, що для більшості працюючого населення мотив страху втратити роботу стає одним з домінуючих. Саме про це свідчать результати нашого дослідження. Взагалі, перевага зовнішніх мотивів діяльності над внутрішніми свідчить про певні негативні риси в духовному житті нашого суспільства, про певні зміни в свідомості пересічних громадян, про домінування матеріальних, утилітарних цінностей над духовними, смислоутворюючими, останнє ми вважаємо як небезпечну і шкідливу тенденцію в розвитку сучасного суспільства.

Ми вважаємо, що означені факти відображають особливості психічної адаптації людини в ситуації професійної перекваліфікації. Можна зробити висновок, що адаптаційна здатність безробітного полягає в тому, що різко звужується коло особистісно-орієнтованих мотивів, і домінуючу роль починають відігравати найпростіші, але найбільш значущі і актуальні в цій ситуації матеріальні, утилітарні мотиви. Останнє повністю пов’язується з теорією адаптації, згідно з якою при суттєвій зміні “життєвих обставин” кардинально змінюється багаторівнева адаптаційна система індивіда. Значно підвищується роль зовнішніх чинників в системі “людина – середовище”, відбуваються суттєві зміни в мотиваційній сфері особистості. В усіх сферах життєдіяльності людини відбувається кардинальна “перебудова”. Несприятливі зовнішні обставини порушують і руйнують колишні адаптаційні механізми, і щоб людина вчасно змогла пристосуватися до нових умов, відбувається певне спрощення функціонування і реагування всіх адаптаційних “підсистем”, і в першу чергу – мотиваційних. Тому в ієрархічній моделі безробітного переважну більшість складають мотиви матеріальні, як найбільш зручні й ефективні способи виходу із складної ситуації, стану стресу.

Отже, орієнтація безробітних на матеріальні, а не на духовні мотиви, особистісно-розвиваючі, свідчить про те, що це є оптимальні засоби адаптації в несприятливій життєвій ситуації. Головними мотивами стають мотиви уникнення невдачі, а не досягнення успіху, тобто відбувається певне спрощення, звуження споживацько-мотиваційної сфери. Відбувається значна перебудова значних стереотипів мислення і поведінки, індивід (свідомо і підсвідомо) вибирає для себе найбільш прості й ефективні засоби реагування, щоб подолати несприятливу і психотравмуючу ситуацію безробіття. Отже, сформовані мотиваційні новоутворення не відрізняються складністю або особистісною змістовністю, однак є ефективним способом адаптації в цій непростій ситуації.

Отже, головними спонукальними чинниками діяльності і поведінки людини в ситуації професійної переорієнтації стають практичні, прагматичні, в значній мірі утилітарні мотиви. За своїм змістом вони є прості, конкретні і зрозумілі, і, що важливо – цілком досяжні і ефективні в адаптації, хоча й відчужені від особистісного змісту. Це можна вважати і черговим протиріччям процесу адаптації.

Значні зміни в ситуації безробіття відбуваються і в емоційній сфері людини. Виникнення тривоги, психічного напруження і дискомфорту, депресії, суму та ін. Типовим психічним станом безробітних є стан стресу з усіма його ознаками. Сила стресу, емоційного напруження залежить від того, наскільки ситуація безробіття змінила колишні адаптаційні механізми людини, чим більші зміни самої ситуації, тим більші зміни відбуваються в емоційній, когнітивній і мотиваційній сферах особистості. Велике значення тут будуть набувати об’єктивні чинники – вік, професійний рівень, кваліфікація і таке інше. Наприклад, перехід на нижчий кваліфікаційний рівень, ніж попередній, а ця ситуація є типовою при зміні професії, буде сприйматися набагато болісніше, ніж якщо такого переходу не відбувається [4, 132-134].

Об’єктивні обмеження можливостей також відіграють значну роль в професійному формуванні фахівця за новою професією. Людина вже не претендує на багато, не ставить перед собою мети досягнення значних професійних успіхів – основним мотивом стає мотив уникнення невдачі.

Страх знову втратити роботу стає домінуючим мотивом для людини, яка пережила психотравмуючу, стресову, кризову ситуацію втрати роботи. Слід також зазначити, що страх втрати роботи стосується не тільки безробітних, а й переважної частини всіх працюючих, це одна з особливостей ринкових відносин, конкуренції на ринку праці. Чим простіше мотив, тим швидше він зможе сформуватися, тим скоріше відбудеться адаптація, і зніметься стрес. Отже, певно не випадково в ієрархічній структурі мотиваційної сфери безробітних значно переважають зовнішні мотиви діяльності. Подальший процес мотиваційної динаміки при освоєнні фахівцем нової діяльності можна змоделювати наступним чином: спочатку переважають найпростіші зовнішні мотиви, потім зростає значення внутрішніх мотивів самої діяльності, і завершують процес професійного формування і самореалізації (при умові, що остання притаманна взагалі людині) особистісно-орієнтована мотивація.

Важливе значення в ситуації професійної перекваліфікації відіграє така психологічна особливість людини, як пошукова активність. Якщо активність підвищена, людина скоріше здатна знайти вихід із складної ситуації, найбільш адекватний спосіб реагування. Якщо пошукова активність знижена, людина розгублена, і знаходиться під шкідливим впливом стресів, то стресова ситуація погіршується, формується “порочне коло”, підсилюються і без того несприятливі обставини.

Література

1. Ломов Б.Ф. Методические и теоретические проблемы психологии. Л.: Наука, 1984 - с. 205.
   
2. Ильин Є.П. Мотивация и мотивы. - СПб: Питер, 2002 - С.7.
   
3. Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность. В 2-х т. М:- Педагогика, 1986.
   
4. Кобченко В.В. Виникнення внутрішнього особистісного конфлікту при зміні людиною професії в сучасних умовах // Конфлікти в освітніх системах. Матеріали наук.-практ. конф. (20-21 травня 1997 р.) – Вінниця, 1997. - С. 132-134.