Міропольська М. А., Капченко Л. М., Алєксєєва А. В., Савченко Н. В

Вид материала

Документы

Содержание Переважаючі сфери інтересів учнів 1 курсу Перший ступінь. Третій ступінь. Ортікова Н.В. Основні напрямки реалізації проекту II. Науково-методичний блок. III. Кадровий блок. Очікувані результати Контроль ефективності реалізації проекту. Петрів О.П.

Подобный материал:

• Всеукраїнської науково-практичної конференції (30 жовтня 2009 р.) Київ 2009 ббк 74., 6863.63kb.
• В. М. Галицький (переднє слово), Л. Г. Авдєєв 4), А. В. Алєксєєва 10), О. В. Астахова, 4371.33kb.
• Савченко Віктор Васильович, 65.99kb.
• Учебное пособие / В. Н. Попов В. С. Касьянов, И. П. Савченко, 36.66kb.
• Алєксєєва І. С. Професійний тренінг перекладача, 6.49kb.
• Інститут педагогіки апн україни капченко олеся Леонідівна, 315.82kb.
• Бюджетний дефіцит І джерела його фінансування Алєксєєва Катерина Сергіївна, 149.38kb.
• Классный руководитель выражает глубокую признательность Воробьеву Тимофею за участие, 4.6kb.
• Гостей: на, 111.12kb.
• Европейского Института Психоанализа программы и методические рекомендации, 704.43kb.

Переважаючі сфери інтересів учнів 1 курсу

Сфера інтересів	Відсотки
Спорт	93%
Військова справа	82%
Електро- і радіотехніка	73%
Сфера обслуговування	25%
Бізнес	37%

Виявлені інтереси (крім сфери електро- і радіотехніки) відображають не стільки сформовану пошукову спрямованість особистості учнів, скільки вікові й гендерні особливості учнів, що не закріпились і не одержали ще практичного підтвердження в усвідомленні власних здібностей до відповідної діяльності. Ці інтереси носять переважно умовний характер, що не мають (за винятком групи радіомеханіків) безпосереднього зв’язку із професією, обраною ними для навчання в МЦППВ. Юнаки вибирають спорт, військову справу й бізнес, а дівчата — професії обслуговуючої, побутової праці й міжособистісної взаємодії.

Значний інтерес представляє виявлення міри активного практичного діючого захоплення учнів сферами, що мають безпосереднє відношення до обраної в ПТНЗ спеціальності.

Під час діагностики були виявлені учні, у яких інтереси носять активний, діючий характер, і визначають як бажання поповнювати свої знання в професійній області, так і прагнення до пошуку способів реалізувати свої знання й практично здійснювати професійні дії. Більшою мірою це стосується групи радіомеханіків, у яких відповідність обраної професії становить 89%. Учні з вираженою перевагою вибирали фізику, електро- і радіотехніку. У групі електрогазозварників відповідність становить 17% (фізика, техніка, електро- і радіотехніка); у групі токарів — 66% (математика, техніка); у групі кухарів — 67% (сфера обслуговування); у групі кравців — 73% (сфера обслуговування, психологія, мистецтво). Середній бал відповідності профільних інтересів обраної професії становить 62%.

Якщо розглядати структуру інтересів як складний комплекс психічних властивостей, пов’язаних зі спрямованістю особистості, то інтереси являють собою відносно незалежні й самостійні компоненти особистості, які впливають на процес формування професійної спрямованості. Професійне самовизначення безпосередньо залежить від вираженості інтересу — інтенсивності його представленості, від ступеня автономності професійного інтересу і його узагальненості. Інтенсивність професійних інтересів має тісний зв’язок з навчальною й виробничою діяльністю, дисципліною, міжособистісною взаємодією й іншими показниками соціальної ситуації, у якій здійснюється процес професійного самовизначення учнів. Тому середній рівень вираженості інтересів в обстежуваних вибірках, наявність ситуативних інтересів і простежування процесу формування ієрархії інтересів, виявлених при експериментальному дослідженні, потрібно розглядати як необхідну умову розвитку стійкого професійного інтересу в спеціально організованому просторі навчання й діяльності.

Аналіз результатів за опитувальником “Ваша майбутня професія” Л. Н. Лучко проводився поетапно й розкривав три основних показники опитувальника: повноту уявлень про обрану професію; суперечливість або адекватність уявлень учнів про обрані професії в процесі навчання; відповідність виявленої в результаті діагностики бажаної професії й досліджуваної в системі ПТНЗ, що визначає рівень професійного усвідомлення.

Загальні дані по вибірці МЦППВ представлені в такий спосіб: повнота уявлень про характер і специфіку обраної професії виявлена в 25% обстежених, відносний рівень — в 63% обстежуваних й в 12% учнів уявлення про особливості здійснення професійної діяльності відрізняються фрагментарністю або повною несформованістю.

Ступінь адекватності при оцінці результатів даних, отриманих у МЦППВ, розрізняється в залежності від спеціальності, що здобувається. Найбільшу адекватність проявляють учні, які вчаться за спеціальностями: радіомеханік (73%), кухар (67%) і кравець (86%).

Дані, отримані за методикою Л. Н. Лучко, що виявляють достатній ступінь адекватності уявлень учнів окремих спеціальностей про свою професію, підтвердили показник відповідності у цих учнів виявлених інтересів, отриманих за методикою ОДАНІ-2, обраної ними спеціальності: радіомеханік, кухар і кравець. Це та частина досліджуваної вибірки, що відрізняється низьким діапазоном вираженості інтересів, а значить, тенденцією до їхньої узагальненості й перетворення в професійні (30%). У такому ж узгодженні, але із протилежною модальністю, характеризуючи іншу частину вибірки, знаходяться результати інтенсивності інтересів в учнів і міри повноти, адекватності й усвідомленості їхнього професійного вибору. Ці показники відрізняються низьким рівнем вираженості й відображають ступінь несформованості професійного плану, інтересів і схильностей у значної частини досліджуваної вибірки не залежно від типу навчального закладу.

Результати психодіагностики професійних знань учнів МЦППВ за опитувальником «Професійна обізнаність», розроблений нами для даного дослідження, щодо специфіки діяльності, матеріалів й інструментарію, показали, що задовільно оцінюють різні сторони професії: суспільно-виробничу і виробничо-технічну, характеризуються, у цілому, значно високим рівнем орієнтування (до низького рівня віднесені всього 16% учнів) в обраній професії, а значить, відрізняються адекватною оцінкою й наявністю знань за своєю спеціальністю.

Аналіз результатів дослідження, що розкривають особливості прояву знань в учнів різних спеціальностей, виявив характерне для всіх п’яти професій обмеження знань в області виробничо-технічних особливостей професії — переважно це стосується недостатньої обізнаності учнів у питаннях, використовуваних у процесі діяльності виробничих матеріалів і виробничого інвентарю.

Опитувальник “Професійна обізнаність” дозволив диференціювати досліджувану вибірку залежно від характеру обраної учнями спеціальності. Учні, які навчаються за спеціальностями радіомеханік, кухар, кравець, електрогазозварник, відрізняються достатніми знаннями про зміст і виробничо-технічні особливості своєї професійної діяльності, про використовуване устаткування та інструменти. Зіставлення рівня професійної обізнаності в учнів МЦППВ із професійними уявленнями, інтенсивністю й діапазоном виявлених інтересів, дозволяє говорити про причинний зв’язок між обсягом знань, формуванням професійних інтересів і професійною усвідомленістю вибору учнем своєї спеціальності.

Виявлені в ході дослідження професійні інтереси, схильності, усвідомленість і рівень професійної обізнаності вибору спеціальності учнями першого курсу дають можливість оцінити ступінь сформованості професійного самовибору особистості учнів на етапі вступу до ПТНЗ і навчання на першому курсі. Згідно з нашими даними, 37% учнів МЦППВ відрізняються усвідомленим відношенням до обраної професії на момент вступу до ПТНЗ, характеризуються сформованим, стійким і діючим професійним планом, обумовленим вираженими професійними інтересами, схильностями й високою обізнаністю про специфіку обраної професії. Інша частина досліджуваної вибірки при вступі до ПТНЗ має недостатньо сформовані професійні інтереси й схильності, не володіє в необхідній мірі інформацією про особливості й специфіку обраної ними професії.

Запропоновані методики вивчення професійного самовибору не вичерпують діагностичний матеріал за цією проблемою. Застосування інших діагностичних засобів дослідження професійного самовибору учнів у процесі навчання допоможе більш змістовно вивчити спрямованість особистості учня на оволодіння професію у ПТНЗ.

Своєчасний вияв професійних інтересів і нахилів є важливим прогностичним чинником професійно спрямованої мотивації учня професійного навчального закладу в майбутньому. Причинами неадекватного вибору професії можуть бути, на наш погляд, як зовнішні (соціальні) чинники, пов’язані з неможливістю здійснити професійний вибір за інтересами, так і внутрішні (психологічні) чинники, пов’язані з недостатнім усвідомленням своїх професійних нахилів або неадекватним уявленням про зміст майбутньої професійної діяльності.

Узагальнюючи дослідження багатьох науковців, ми вважаємо, що в процесі розвитку професійної спрямованості учень ПТНЗ проходить через ряд ступенів.

Перший ступінь. Учень зовні ухвалює рішення освоїти конкретну професію, маючи емоційний настрій, епізодичний, ситуативний інтерес, предметну установку, деякі трудові навички, проте у нього немає самостійності і не проявляється ініціатива в діяльності, неадекватно себе оцінює. Другий ступінь. Учень має установку на професію, але інтереси не стійкі; у нього виявляються нахили, проте більше його цікавлять окремі сторони практичного навчального матеріалу; мета, що сформувалася, дає загальний напрям навчально-виробничої діяльності, у нього виявляється відчуття упевненості в собі, самостійність; формується почуття відповідальності.

Третій ступінь. Учень має тверду установку на професію, стійкий інтерес і схильність до неї; проявляє особливу захопленість як до практичної, так і до теоретичної сторони навчального матеріалу, проявляє творчий підхід до діяльності; йде самоствердження особистості через професійну працю, характерна упевненість у своїх діях.

Саме це зумовлює, на наш погляд, необхідність здійснення психолого-педагогічного супроводу професійного становлення особистості, запровадження навчально-розвивальних програм, введення спецкурсів з психології в ПТНЗ, які б дозволяли учням отримати досвід пізнання самого себе, розуміння інших людей, механізмів і законів, що впливають на людські відносини, сформувати навички конструктивної взаємодії з оточуючими. Це дозволить краще усвідомити себе як особистість, сформувати уміння бачити у виконаної діяльності прояви індивідуально-особистісних особливостей, конструктивно розв’язувати проблеми професійного становлення.


Ортікова Н.В.

м. Київ

Підходи до питання оцінювання ефективності

професійної орієнтації державної служби зайнятості

Питання ефективності професійної орієнтації в державній службі зайнятості та необхідність її оцінювання набувають все більшої актуальності.

У сучасному тлумачному українському словнику поняття “ефективність” визначається як характеристика будь-якого об’єкта (пристрою, процесу, заходу, виду діяльності), що відображає його суспільну користь, продуктивність та інші позитивні якості. Як економічна категорія, ефективність оцінюється співвідношенням отриманого ефекту та всієї суми витрат. Це, перш за все, якісно-кількісна характеристика. Термін “оцінювання”, в свою чергу, це визначення якості, цінності кого-небудь або чого-небудь.

Дотримуватись принципу економічної ефективності стосовно професійної орієнтації абсолютно повністю неможливо, оскільки не всі результати та витрати можуть бути підраховані кількісно, не існує жорстких кореляційних зв’язків між витратами та ефектом [1,53-69]. Ефективність процесу професійної орієнтації особистості визначається максимальним узгодженням психофізіологічних можливостей особи, вимог професійної діяльності та потреб ринку праці. В результаті чого формується здатність особистості до усвідомленого професійного вибору, професійного розвитку, підвищення власної професійної компетентності, оптимальної побудови професійної кар’єри.

У наукових працях оцінювання ефективності професійної орієнтації в державній службі зайнятості трактується неоднозначно, що пов’язано, по-перше, з багатоаспектністю самої професійної орієнтації, а також із високою варіативністю її форм, методів, засобів тощо, які застосовуються спеціалістами з професійної орієнтації. Ці чинники, в свою чергу, ускладнюють процес оцінювання, оскільки в кожному конкретному випадку результат профорієнтації може бути як суто конкретним, так і достатньо невизначеним, реальним або матеріальним, моральним або підтримуючим і т.і. У зв’язку з цим критерії та показники оцінювання ефективності професійної орієнтації у кожному випадку можуть бути свої.

Найбільш ретельно проблема оцінювання ефективності професійної орієнтації в системі державної служби зайнятості вивчалася російськими вченими, які пропонують декілька підходів до вирішення даної проблеми. Зокрема, представники першого підходу пропонують оцінювати ефективність професійної орієнтації за результатами та процесом профконсультування. Процес профконсультування вважається ефективним за умов дотримання етичних норм, правильності виконання інструкцій та відсутністю професійних помилок з боку спеціаліста з профорієнтації. В свою чергу, ефективність результату профконсультації характеризується усвідомленням клієнтом позитивних змін у власних уявленнях, ставленнях, стані та поведінці [2,15-16]. Також результативним показником може бути – реальне працевлаштування клієнта, факт вибору чи зміни професії, професійного навчання, місця роботи клієнтом, “психологічна ціна”; процесуальним – задоволеність клієнта процесом консультування, задоволеність здійсненим вибором, оптимізм щодо власного професійного майбутнього, більш впевнена поведінка на ринку праці [1,58].

Запропонований підхід не дає можливість оцінити об’єктивно професійну орієнтацію в державній службі зайнятості, оскільки, по-перше, оцінюється процес та результат тільки одного напряму – профконсультації; по-друге, до кожного профконсультанта додатково доведеться “приставити наглядача”, який здійснював би контроль за виконанням профконсультантом професійних обов’язків; по-третє, підрахувати, прослідкувати внутрішні зміни, які відбулися чи не відбулися у клієнта в результаті проведеної профконсультації, є для служби зайнятості майже неможливим, оскільки потребує додаткової витрати часу, проведення спеціального опитування, незалежних бесід тощо і далеко не дає підстави говорити про надійність, валідність отриманих результатів. У той же час запропоновані в якості результативних показників: працевлаштування, факт вибору чи зміни професії, професійного навчання, місця роботи клієнтом після проведеної профконсультації, піддаються об’єктивному аналізу і можуть бути використані в нашій роботі для визначення одного з напрямів оцінювання ефективності профорієнтаційної роботи з урахуванням подальшої конкретизації.

Представники іншого підходу, розглядаючи поняття “ефективності” як якісно-кількісної характеристики, пропонують поділити показники на кількісні та якісні. Кількісні: емоції – загальне емоційне задоволення клієнта; робота – задоволеність різними фактами консультування, орієнтація на самостійний пошук роботи та працевлаштування; навчання – орієнтація на зміну професії, професійне навчання, перенавчання. Також до кількісних показників було віднесено кількість осіб, які було охоплено тими чи іншими профорієнтаційними заходами, і у скількох з них відбулися зміни у мотивації, у розширенні когнітивної та інформаційної бази вибору тощо, а також у скількох відбулося узгодження професійних виборів із виборами життєвими та особистісними [3].

Основний метод, за допомогою якого визначаються кількісні показники, – анкетування. Якісні показники – методами психодіагностики, а саме: опитувальник структури інтелекту Амтхауера, проективна методика “Мій життєвий шлях”, Стандартизована методика дослідження особистості (СМДО).

Але розглянутий підхід до оцінювання ефективності профорієнтаційної роботи в державній службі зайнятості може бути доцільним у випадках тривалої роботи з клієнтом (тренінги тощо). Наразі робота з використанням методів для визначення запропонованих кількісних та якісних показників (організація та проведення анкетування, індивідуального тестування) є тривалою й кропіткою, що додатково лягає на плечі спеціалістів служби зайнятості. А такий кількісний показник як кількість осіб, які були охоплені тими чи іншими профорієнтаційними заходами, і у скількох з них відбулися зміни у мотивації, у розширенні когнітивної та інформаційної бази вибору тощо, а також у скількох відбулося узгодження професійних виборів із виборами життєвими та особистісними може бути використаний нами частково, але важко буде визначити сам факт змін в особистісній сфері клієнта і в результаті яких заходів відбулися ці зміни.

Окремо зазначимо, що в результаті проведення моніторингового дослідження психологічної ефективності профорієнтаційної роботи в службі зайнятості Російської Федерації було визначено, що ефективною вона є тоді, коли в результаті проведених різноманітних заходів відбулися значні зміни в особистісній пристосованості клієнта служби зайнятості до соціальних відносин, у його ціннісних орієнтаціях та професійних установках. Для кількісного та якісного вивчення цих показників було використано низку психодіагностичних методик, зокрема, Опитувальник пристосованості Х.Бела та Опитувальник для вивчення термінальних цінностей [4].

Визначені показники не є достатніми для оцінювання ефективності профорієнтації державної служби зайнятості, оскільки тільки частково визначають вплив профорієнтаційних заходів на особистість клієнта, а сам кінцевий результат за даними показниками не є очевидним, до того процес отримання результатів є тривалим й повністю невиправданим.

В наукових працях вітчизняних дослідників, по-перше, дається оцінка ефективності всієї діяльності державної служби зайнятості як провідної ланки в реалізації політики зайнятості в Україні, по-друге, значною мірою, поняття “ефективність” розглядається як економічна категорія.

Зокрема, деякі науковці пропонують оцінювати ефективність діяльності державної служби зайнятості за такими критеріями, як якість, дієвість, економічність та продуктивність. При цьому методи оцінювання ефективності повинні відповідати таким концептуальним положенням, як: повнота врахування системи критеріїв оцінювання ефективності (критеріальний підхід); наявність показників визначення міри задоволення – інституційний підхід (ефективність діяльності центрів зайнятості визначається мірою задоволення індивідів, з одного боку, безробітних і роботодавців послугами, що надаються в цих установах, а, з іншого боку, працівників служби зайнятості їхньою трудовою діяльністю); можливість визначення макроекономічного ефекту [5].

Узагальнюючи підходи до оцінювання ефективності професійної орієнтації в державній службі зайнятості ми приходимо до висновку, що всебічна оцінка ефективності професійної орієнтації може бути дана на основі використання системи взаємопов’язаних показників, які характеризують кінцеві результати її роботи. Такі показники, по-перше, повинні охоплювати усі напрями профорієнтаційної роботи в державній службі зайнятості (профінформація, профконсультація, профвідбір); по-друге, вони повинні мати “наскрізний” характер, тобто забезпечувати можливість порівняльного аналізу та оцінювання центрів зайнятості базового і регіонального рівнів та державної служби зайнятості в цілому; по-третє, мати єдиний підхід до розрахунку показників, однозначність їх тлумачення; по-четверте, повинні бути об’єктивними, достатніми та спиратися на використання діючих форм обліку та звітності (статистичних даних).


Література

1. Суханова И.М. Исследование по оценке эффективности деятельности специалистов по профориентации и психологической поддержке службы занятости // Профессиональный потенциал. - 2004. - №1-2. – С. 53-69.
   
2. Бендюков М.А. Интеграция подходов к профориентации // Человеческие ресурсы. – 1998. - №2. – С.15-16
   
3. Пряжникова Е.Ю. Оценка эффективности профессионального самоопределения // Профориентация и психологическая поддержка – новые возможности занятости (материалы конференции). – М., 1999.
   
4. Бичевая Л., Дьяченко В., Журавлева Е., Позднякова О., Флоровская Г., Флоровский С. Эффективность профессиональной ориентации // Человеческие ресурсы. – 2000. - №2.
   
5. Ефективність діяльності центрів зайнятості: інституційний аспект. Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.09.01 / Л. В. Щетініна.— К.: Київ. нац. екон. ун-т., 2004. – 19 с.
   

Охріменко З.В.

м.Київ

Особливості професійного самовизначення та працевлаштування сучасної молоді

Професійне самовизначення молоді в сучасній Україні відбувається в складних економічних умовах. У суспільстві спостерігаються такі негативні явища, як безробіття, втрата сенсу життя, переживання соціальної самотності. Юнаки і дівчата намагаються будь що отримати вищу освіту. Так, серед випускників загальноосвітніх шкіл майже 76% опитаних виявляють намір вступати до вищих навчальних закладів. Але вища освіта не гарантує успішної трудової діяльності. За статистикою загальний освітній рівень безробітних досить високий – безробітні з вищою освітою становлять 55,3% [7].

У той же час робітничі професії мають підвищений попит на ринку праці, але через низьку оплату праці і непристижність молодь не хоче отримувати професійно-технічну освіту. Така ситуація обумовлює певні особливості професійного самовизначення, які можуть негативно вплинути як на професійний і особистісний розвиток особистості, так і на ринок праці.

Професійне самовизначення особистості досліджувало багато вітчизняних науковців, серед них Є.О. Климов, А.В. Петровський, М.Г. Ярошевський, І.С. Кон, В.Ф. Моргун, Є.М. Павлютенков, М.С. Пряжніков, В.В. Рибалко, Б.А. Федоришин, П.І. Шавір та ін. Вони розглядають професійне самовизначення як процес поетапного прийняття рішень, завдяки яким індивід формує баланс між власними перевагами та потребами системи розподілу праці в суспільстві та як процес формування індивідуального стилю життя, значною часткою якого є професійна діяльність.

Окремі дослідники розуміють сутність процесу професійного самовизначення дещо по-іншому. Так, М.С. Пряжников підкреслює нерозривний зв’язок професійного самовизначення з самореалізацією людини в інших важливих сферах життя людини, а П.Г. Щедровицький розглядає самовизначення як здатність людини будувати саму себе, свою індивідуальну історію, як уміння переосмислювати власну сутність. Отже, професійне самовизначення це – самостійне та усвідомлене узгодження професійно-психологічних можливостей людини з змістом та вимогами професійної діяльності, вибіркове відношення індивіда до світу професій, процес формування відношення особистості до себе як суб’єкта майбутньої професійної діяльності, а також знаходження особистісного смислу в праці [3].

Найважливішим критерієм усвідомлення і продуктивності професійного становлення особистості є її здатність знаходити особисте значення в професійній праці, самостійно проектувати, творити своє професійне життя, відповідально обирати професійну спеціальність і місце роботи. Професійне самовизначення це не просто вибір професії або альтернативних сценаріїв професійного життя, а своєрідний творчий процес розвитку особистості [4; 6].

Професійне самовизначення не зводиться до одномоментного акту вибору професії і не завершується професійною підготовкою в обраному напрямі професійної праці, воно продовжується протягом всього професійного життя. З перших кроків дитини батьки замислюються про її майбутнє, уважно слідкують за інтересами та здібностями дитини, намагаючись передбачити її професійну долю. Навчання в школі виявляє вибіркове відношення учня до різних навчальних предметів.

Згодом проблема професійного самовизначення стає найбільш актуальною у старшому підлітковому віці, що пов’язано з вибором профілю навчання в старшій школі або з вибором професійно-технічного училища. А це означає, що не маючи ані досвіду трудової діяльності, ані життєвого досвіду, спираючись лише на власні інтереси та здібності, підлітки мають зробити перший крок у професійному самовизначенні. Це доволі складне завдання, враховуючи особливості цього вікового розвитку особистості.

У підлітковому віці відбувається специфічний розвиток фізичних, розумових, моральних і соціальних складових особистості. Актуальною є проблема розвитку самосвідомості, оскільки підліток замислюється над проблемою сенсу життя. Тому освоєння життєвого простору у всій його повноті та цілісності – це одна з нагальних потреб молодшого юнацького віку. В цей час активно розвивається „Я” – концепція особистості, що визначається намаганням зрозуміти себе, свої можливості та особливості. На процес самоствердження дитини суттєво впливає його самооцінка, яка опосередковано впливає на всі сторони життя підлітка: на емоційне самопочуття і взаємини з оточуючими, на розвиток творчих здібностей і на успіхи в навчанні. Однак в період дорослішання будь-яка самооцінка має нестійкий характер. Ця обставина робить дитину малозахищеною від зовнішніх умов. Крім того, самооцінка підлітка формується під впливом думки оточуючих та його уяви про себе. Саме це новоутворення визначає провідні потреби підліткового віку – потребу в самопізнанні, самоствердженні та самовизначенні в соціумі.

Непростим завданням на даному віковому періоді розвитку особистості стає пошук ідентичності, що означає усвідомлення підлітком тотожності самого себе з певною групою, колективом, спільнотою, безперервність у часі власної особистості. Головною особливістю набуття особистісної ідентичності у підлітковому віці стає поглиблене вивчення самого себе. Відбувається це завдяки особистісній рефлексії. Вивчаючи свої особливості, розмірковуючи про самого себе в минулому, теперішньому й майбутньому, аналізуючи свої домагання, підліток реалізує свою потребу в самоідентифікації. На основі особистої рефлексії підлітки вперше починають прагнути пізнати власну індивідуальність як таку. Відчуття самоцінності в підлітковому віці тісно пов’язане із ставленням дорослих до підлітка, а також є результатом самопізнання.

У підлітковому віці з’являється таке новоутворення, як почуття дорослості. Важлива сторона почуття дорослості – прагнення робити щось корисне, соціально значиме. В цьому віці закладаються основи морального відношення до різноманітних видів праці, відбувається формування системи особистісних цінностей, які визначають вибіркове ставлення підлітків до різноманітних професій. Відтворення зовнішніх форм поведінки дорослих призводить до того, що хлопчики орієнтуються на романтичні професії „справжніх чоловіків”, а дівчатка починають орієнтуватися на професії „справжніх жінок”. Відбувається диференціація ставлення до різних учбових предметів. Це сприяє появі нових професійно-орієнтованих мотивів навчання [1; 3].

Але, як показують дослідження сучасних психологів, професійне самовизначення у старших підлітків має певні особливості, які негативним чином впливають на подальше працевлаштування молоді.

Так, зокрема, вибір профілю навчання частіш всього пов’язаний не з інтересами та можливостями учня, а негативним чи позитивним ставленням до вчителя, який викладає цей предмет. Основою професійного вибору підростаючої особистості частіш всього стають не внутрішня потреба в самореалізації через професійну діяльність, а поради друзів або батьків, близькість навчального закладу, вибір за ознакою престижності, високої заробітної плати. Тобто домінуючими є зовнішні соціальні фактори, а не спрямованість самої особистості. Отже, з самого початку у молоді не формується готовність до вибору професії, яке ми розуміємо як особистісне утворення, яке дає змогу свідомо, згідно з інтересами, нахилами, здібностями, можливостями, враховуючи кон’юнктуру ринку праці, обирати або змінювати професію [2].

Це підтверджують також і данні соціологічного опитування випускників вищих навчальних закладів. Серед них лише 50% збираються працювати в майбутньому за набутою спеціальністю [7]. А це означає, що для значної частини випускників вищих навчальних закладів вибір професії був не обміркований, вони втратили час, гроші і знаходяться в стані фрустрації. Тому обміркований вибір особою професії є найкращою передумовою для досягнення нею максимальних результатів праці, високого задоволення своєю трудовою діяльність, швидкого та ефективного включення в суспільне виробництво, підвищення продуктивності праці та конкурентоспроможності на ринку праці.

До характерних особливостей соціально-економічної ситуації в сучасних умовах, які негативно впливають на професійне самовизначення учнівської молоді, належить також зростаюча динаміка зміни одних форм роботи іншими. Світ професій постійно змінюється, престижні професії через певний проміжок часу можуть втратити свою актуальність. Пронести єдину професійну ідентичність через життєвий шлях більшості українців не вдається. За соціологічними даними щороку 12-14% працездатного населення України змінюють роботу або професію, приблизно половина фахівців з вищою освітою працює не за фахом [2; 7].

Такі трудові переміщення супроводжуються трансформацією соціально-професійної ідентичності працівника та впливають на особистісний розвиток. В умовах вільного ринку людина має за необхідності в короткий проміжок часу оволодіти не лише новою професією, а й бути готовою до зміни діяльності та стилю реагування на життєві обставини. Ті, хто не готові цього зробити, можуть опинитися на лаві безробітних. Зрозуміло, що така ситуація викликає у молоді певну розгубленість і невпевненість при виборі професії.

Працевлаштування вчорашніх випускників має свої складності, що пов’язане як з вимогами роботодавця, так і зі ставленням молоді до процесу власного працевлаштування. Опитування роботодавців свідчать про важливість для ефективної професійної реалізації наявності певних особистісних якостей у особистості. Серед них спрямованість особистості на професійний розвиток, орієнтацію на успіх, активність та цілеспрямованість претендента в процесі пошуку роботи. Тобто високий рівень соціально-психологічної адаптованості, самоприйняття та прийняття інших. Під час співбесіди роботодавці звертають увагу на: готовність до постійного підвищення свого професійного рівня, активність, впевненість в собі та здатність до здійснення вибору, наявність комунікативних навичок тощо [7].

Але частіш всього необхідність саморекламування, самопрезентації роботодавцю викликає дискомфорт, особливо коли людина розуміє, що недостатньо знає себе, свої можливості, невпевнена у власних здібностях, не уявляє, в якій професії можуть знадобитись її знання, здібності та вміння, бо недостатньо обізнана зі світом професій та сучасними вимогами професії до працівника.

Крім цього переважна частина представників молоді вважає, що їхнім працевлаштуванням повинні займатись держава, учбові заклади, родичі. Протягом кількох поколінь у людей сформулювалася орієнтація на стабільність, низька адаптативність до соціальних зрушень, неготовність активно діяти щодо влаштування власної долі. Для більшості наших співвітчизників організація своєї професійної кар’єри поки що виявляється дещо невизначеною. Вони більше звикли до того, що їх висувають, розподіляють, призначають [5].

Отже, ми можемо зробити такі висновки, що підготовка людини до вибору професії складний і тривалий процес, до якого залучені педагоги, батьки, учбові заклади і структури соціальної служби для молоді, державної служби працевлаштування, представники підприємств, науковці та інші фахівці, які переймаються молодіжними проблемами.

Виходячи з особливостей підліткового віку, можна стверджувати, що це найбільш оптимальний період для проведення профорієнтаційного впливу на учня. Головна роль щодо організації та впровадження профорієнтаційної роботи серед учнів належить школі. Школа проголошує, що вона готує своїх вихованців до самостійного життя, а визначальною складовою життя кожної людини є трудова діяльність. Саме тому школа повинна не тільки надавати учням певних знань з основ наук, але й допомогти кожному з них визначити для себе ту сферу трудової діяльності, в межах якої набуті знання знайдуть практичне застосування. Головною метою професійної орієнтації є сприяння підвищенню конкурентоспроможності працівника на ринку праці на основі врахування особистих інтересів кожного та потреб ринку праці.

Враховуючи особливості сучасного ринку праці, профорієнтаційна робота в школі повинна сприяти не тільки вибору професії, але й можливої її зміни, мобільній перекваліфікації, адаптації до умов життя, які змінюються та професійної діяльності. Спеціалісти вузького профілю, недостатньо високої кваліфікації не зможуть витримати постійно зростаючої конкуренції на ринку праці. Професійна орієнтація повинна бути побудована таким чином, щоб мобілізувати внутрішні психічні ресурси людини, сприяти формуванню особистої рухливості та вміння гнучко реагувати на життєві зміни. Основним завданням консультаційної бесіди, орієнтованої на активізацію процесу самоактуалізації є формування в учня цілісного сприйняття свого життєвого шляху, орієнтації на майбутнє, об’єктивного сприйняття реальності, вільного від стереотипів, самостійності та незалежності, відповідальності за свою поведінку та вибір.

Суттєво впливає на професійне самовизначення та процес пошуку роботи і „Я- концепція”, як динамічна система уявлень людини про себе, яка включає усвідомлення своїх особливостей, самооцінку та суб’єктивне сприймання зовнішніх факторів, які впливають на цей процес. Відображаючи рівень задоволення чи незадоволення собою, самооцінка створює основу для сприймання власного успіху чи неуспіху в діяльності. Оскільки „Я-концепція” є джерелом сподівань індивіда, внутрішньої узгодженості особистості та визначає характер і особливості інтерпритації набутого досвіду, то закономірно, що рівень її розвитку впливає на усвідомлення особистістю себе як активного діяча власної долі. Саме тому це ще раз підтверджує актуальність та необхідність удосконалення діючої системи профорієнтації, знаходження оптимальних і раціональних шляхів підвищення ефективності профорієнтаційних послуг.

Отже, уже зараз постає необхідність створення психолого-педагогічного середовища, яке буде забезпечувати актуалізацію потенціалу особистості, формування ціннісного відношення до професійної діяльності, відповідальності за своє професійне становлення та вдосконалення в обраному виді професійної праці.

Література

1. Вікова та педагогічна психологія: Навчальний посібник /О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – С. 175 –232.

2. Грецов А.Г. Выбираем профессию. Советы практического психолога. – СПб.: Питер, 2008. – 224 с.

3. Зеер Э.Ф., Павлова А.М., Садовников Н.О. Профориентология: Теория и практика. – М.: Академический Проэкт, 2006. – 192 с.

4. Карпиловська С.Я., Мітельман Р.Я., Синявський В.В., Федоришин Б.О. Основи професіографії: Навч. посібник. – К.:МАУП, 1997. – 148 с.

5. Кліманська М.Б. Психологічні особливості соціального утриманства безробітних //Актуальні проблеми психології. – К., 2005. – Т.1. – Ч.14. – С. 16 – 20.

6. Климов Е.А. Как выбрать профессию: Кн. для учащихся старших классов. – М.: Просвещение, 1990. – 158 с.

7. Професійна орієнтація та професійне навчання безробітних: Колективна монографія /За загальною ред. В.Є. Скульської. – К.: ІПК ДСЗУ, 2007. – 346 с.


Павленко Т.М.

м. Харків

Волонтерський рух з профорієнтації молоді у Харківському регіоні “твої обрії” (проект)

Важливою проблемою у сьогоденні є складність інтеграції учнівської молоді у сферу професійної освіти і зайнятості, невідповідність попиту до пропозицій на ринку праці в Україні, зокрема у Харківському регіоні, вирішення якої особливо актуалізується з врахуванням реалізації Державної політики щодо розгортання широкомасштабної інформаційно-роз’яснювальної профорієнтаційної роботи серед учнівської молоді.

Щорічно збільшується кількість молоді, яка звертається за допомогою до служби зайнятості одразу після закінчення вищих, базових вищих або професійно-технічних навчальних закладів. У багатьох випадках це обумовлюється вибором професії без урахування реальної потреби, яка складається на ринку праці. Багато випускників залишають загальноосвітні навчальні заклади, не маючи конкретних, визначених професійних планів, з урахуванням своїх особистісних якостей, здібностей та нахилів, чіткого уявлення про майбутнє місце роботи. Існування проблеми працевлаштування і адаптації на ринку праці молоді має цілу низку причин, значне місце серед яких є недостатнє здійснення з ними профорієнтаційної роботи.

Функціонування ринку праці визначається не тільки рівнем соціально - економічного розвитку регіону, але й особливостями ринку освітніх послуг. У той же час ринок освітніх послуг обумовлений в більшості освітніми потребами населення. Саме це є однією з основних причин дисбалансу попиту і пропозицій на ринку праці. Таким чином, вирішити проблему взаємодії ринку праці і ринку освітніх послуг неможливо без урахування інтересів безпосереднього споживача освітніх послуг – молоді.

Кожному надається право на вибір професії, сфери діяльності та роботи. Однак це право досить важко реалізувати, якщо не вистачає знань про самі професії, про вимоги до особистості працівника, відсутні вміння щодо оцінки власних здібностей, інтересів та нахилів. У житті кожної людини наступає момент, коли треба вирішувати, яку отримати освіту або куди піти робити, іншими словами, обрати професію, свій життєвий шлях.

За результатами соціологічних досліджень по виявленню підстав щодо вибору майбутньої професії учнями шкіл виявлено, що більшість випускників мають значні ускладнення у виборі майбутньої сфери трудової діяльності і професійної освіти. Відмічено, що існують негативні тенденції між професійно – освітніми намірами молоді й реальним становищем на ринку праці, а саме:

• професійно-освітній вибір молоді у більшості визначається стихійними і хибними уявленнями про престижність і популярність окремих професій і спеціальностей на ринку праці,

• молодь не володіє інформацією щодо особливостей умов діяльності і оплати праці, змісту і специфіки праці в межах конкретних професій, про перспективи кар'єрної динаміки за різними видами професій;

• абсолютна більшість школярів орієнтується на отримання вищої професійної освіти;

• ефективними навичками поведінки на ринку праці володіє незначна частина випускників закладів професійної освіти.

На сьогодні основна частина профорієнтаційних заходів у загальноосвітніх навчальних закладах зосереджена на рівні учнів старших класів, зокрема випускників. Існуюча практика ведення профорієнтаційної роботи в навчальному закладі, набір профорієнтаційних заходів, що застосовуються, в повній мірі не враховують досвід профорієнтаційної роботи служби зайнятості.

Ґрунтовне рішення вищезазначених проблем можливо лише за умови масового підвищення рівня профорієнтаційної компетентності молоді.

Загальнодоступним та найефективнішим засобом часткового вирішення проблеми є можливість забезпечення доступу профорієнтаційних послуг для неповнолітньої молоді шляхом упровадження волонтерського руху з використанням принципу змінності ролей: одержувач інформації на наступному етапі стає носієм інформації-волонтером.

Волонтерський рух, в якому будуть спільно приймати участь заклади освіти і служба зайнятості, дозволить охопити максимальну кількість учасників: від випускників до учнів молодших класів. На першому етапі волонтерами мають бути студенти вищих начальних закладів із числа слухачів факультетів педагогічного та психологічного напрямків, підготовку яких здійснюють спеціалісти з профорієнтації служби зайнятості. На другому етапі студенти ВНЗ проводять навчання волонтерів із числа учнів старших класів.

Основною метою проекту є розгортання широкомасштабної інформаційно-роз'яснювальної профорієнтаційної роботи серед школярів шляхом підготовки до свідомого професійного самовизначення у відповідності до індивідуальних особливостей та кадрового попиту на сучасному ринку праці. Масове підвищення рівня професійної компетентності молоді та розширення доступу профорієнтаційних послуг серед цієї категорії населення, використовуючи можливості волонтерського руху.

Основними завданнями, які планується вирішити в процесі реалізації проекту, є:

1.Організація силами волонтерів профорієнтаційної діяльності у загальноосвітніх навчальних закладах.

2. Забезпечення доступу для молоді і школярів інформації про стан ринку праці, особливостях професій, формах і умовах їх засвоєння, а також технології успішної поведінки на сучасному ринку праці.

3. Підвищення соціально-професійної активності молоді і розвиток їхньої ключової компетенції.

4. Підвищення конкурентоспроможності випускників вищих навчальних закладів педагогічного та психологічного напрямків на ринку праці.

Основні напрямки реалізації проекту

І. Організаційний блок.

• Проведення семінарів-нарад, установчих семінарів, “круглих столів” по реалізації проекту із партнерами.

• Визначення вищих навчальних закладів, студенти яких будуть залучені до волонтерського руху.

• Визначення волонтерських площ для профорієнтаційної роботи.

• Заснування “Школи волонтерів” з метою проведення навчаючих семінарів, методичних консультацій для волонтерів.

II. Науково-методичний блок.

• Розробка учбових програм та методичних рекомендацій для підготовки волонтерів із числа студентів вищих навчальних закладів педагогічного або психологічного напрямків, школярів старших класів.

• Підготовка інформаційних, роздаткових матеріалів про стан і розвиток ринку праці, професійно-технічні та вищі навчальні заклади, професіограм ключових груп професій, які користуються попитом у Харківському регіоні тощо.

III. Кадровий блок.

• Проведення навчаючих семінарів для волонтерів з числа студентів вищих навчальних закладів педагогічного та психологічного напрямків.

• Проведення установчих семінарів для спеціалістів із профорієнтації служби зайнятості щодо підготовки волонтерів.

Етапи реалізації проекту

1 етап: 2008 р.

1. Розробка проекту.

2. Розробка методичного і практичного інструментарію.

3. Підготовка студентів вищих навчальних закладів педагогічного та психологічного напрямків, спеціалістів із профорієнтації служби зайнятості щодо організації волонтерського руху.

4. Впровадження волонтерського руху в загальноосвітні навчальні заклади.

2 етап: 2009 р.

1. Підготовка волонтерів з профорієнтації з числа старшокласників.

2. Проведення моніторингу щодо оцінки ефективності проекту.

Очікувані результати:

Реалізація проекту дозволить:

школярам:

• сприяти формуванню професійно-освітнього напрямку з урахуванням особистісних інтересів, здібностей, нахилів та потреб сучасного ринку праці;

• оволодіти навичками самостійного вибору професійної сфери діяльності;

• застосовувати метод “професійних проб” для визначення професійної спрямованості.

Студентам:

• оволодіти професійними навичками педагогічного або психологічного напрямків;

• підвищити конкурентоспроможність на ринку праці;

• підвищити соціально-професійну активність та компетентність.

Контроль ефективності реалізації проекту.

• Здійснюється шляхом аналітичної обробки щоквартальних інформаційних і статистичних результатів.

• Регулюється відгуками учасників волонтерського руху.

• Оцінюється за результатами моніторингу.


Петрів О.П.

м. Київ