Бюджетний дефіцит І джерела його фінансування Алєксєєва Катерина Сергіївна

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

Бюджетний дефіцит і джерела його фінансування

Алєксєєва Катерина Сергіївна

студентка групи БФ-106

Черкаський інститут банківської справи

Університету банківської справи

Національного банку України (м. Київ)

Анотація. Досліджується вітчизняний та закордонний досвід боротьби з бюджетним дефіцитом. Вивчаються основні джерела фінансування бюджетного дефіциту.

Ключові слова: бюджетний дефіцит, державний борг, монетизація дефіциту, граничний розмір дефіциту, емісія грошей, інфляція, фінансування бюджетного дефіциту.

Постановка проблеми. Недостатній ступінь розробки теоретичних питань в галузі державного бюджету обумовив не лише його тривале непризнання в якості самостійної економічної категорії, але одночасно перешкоджав розробці моделі бюджетного фонду країни. Бюджетний фонд, що є матеріально-фінансовою базою діяльності держави, формувався виходячи із задач функціонування адміністративно-командної системи. Його величина була орієнтована не на оптимальні пропорції, необхідні для регулювання економіки і вирішення соціальних проблем, а на витратний підхід, покликаний забезпечити фінансовими ресурсами діяльність багаточисельних органів державної влади.

Поки економіка країни функціонувала без великих збоїв і забезпечувався визначений рівень її ефективності за допомогою адміністративної системи, у доходах і видатках бюджету не було видно явних ознак хвороби. Але як тільки адміністративна система почала розвалюватися і вже не могла вольовими методами забезпечувати нормальне співвідношення між доходами і витратами, так відразу хвороба економіки вийшла назовні, проявивши себе через величезний ріст бюджетного дефіциту. На кінець 1991 р. дефіцит колишнього СРСР досяг майже 20% ВНП.

Бюджетний дефіцит є важливим інструментом державної фінансової полiтики, який впливає на економiчне та соцiальне становище країни. При цьому кожна країна має певнi особливостi, якi потрiбно враховувати в ходi використання такого важеля, як бюджетний дефiцит. Невиважена соцiально-економiчна полiтика, спад виробництва, занепад підприємств на Україні є глибинними причинами бюджетного дефіциту країни. Отже, питання бюджетного дефіциту і удосконалення пiдходiв до його фінансування, зокрема, в Україні особливо актуальні.

Мета доповіді - проаналізувати стан бюджетного дефіциту загалом та в Україні і визначити шляхи його подолання.

Викладення основного матеріалу та обґрунтування отриманих наукових результатів. Бюджетний дефіцит – це фінансове явище, що необов’язково відноситься до розряду надзвичайних подій. В сучасному світі немає держави, яка в ті чи інші періоди своєї історії не зіткнулася б з бюджетним дефіцитом. Однак якість самого дефіциту може бути різною:

• дефіцит може бути пов’язаний з необхідністю втілення крупних державних вкладень в розвиток економіки. В цьому випадку він відображає не кризову течію суспільних процесів, державне регулювання економічної кон’юнктури;

• дефіцити виникають в результаті надзвичайних обставин (війни, великомасштабних стихійних лих і т.п.), коли загальних резервів стає недостатньо і доводиться прибігати до джерел особливого роду;

• дефіцит може відображати кризові явища в економіці, неефективність фінансово-кредитних зв’язків, нездатність уряду тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. В цьому випадку він – явище надзвичайно тривожне, що потребує прийняття не тільки невідкладних економічних заходів, але і відповідних політичних рішень.

Звідси видно, що в умовах динамічної економіки із сталими, а головне – ефективними міжнародними зв’язками бюджетний дефіцит не страшний.

Велику увагу даній проблемі приділяли такі науковці, як: Гордєєва Л.П., Рєдіна Н.І., Павлова Л.П., Болдирєв Б.Г., Романенко О.Р. та інші.

На жаль, у вітчизняній економічній науці донедавна привілеював негативний погляд на бюджетний дефіцит. Він розглядався як вкрай від’ємна властивість, що характерна лише бюджетам буржуазних держав. В літературі стверджувалося, що в нашій економіці з її планомірним розвитком бюджетний дефіцит не є характерним. Відсутність глибоких наукових розробок про причини і соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту, порівняно низька загальна фінансова культура призвели до того, що економічні відомства країни виявились непідготовленими до управління бюджетним дефіцитом і капітулювали перед ним.

Дефіцитом бюджету (DEF) у традиційному розумінні є перевищення видатків бюджету над його доходами (податки та податкові доходи бюджету), а накопичена сума дефіцитів і бюджетних лишків являє собою державний борг.

Дефіцит = Видатки – Доходи

У минулому зростання державного боргу було зв’язане найчастіше з дефіцитом фінансування війн та економічними спадами. Великі дефіцити 80-х років є передусім результатом скорочення податків.

“Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка зможе стабілізувати економіку й вирівняти видатки з доходами, користуючись жорстоким режимом економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські структури” [3, c. 93].

Уникнути дефіциту теоретично досить просто — скоротити видатки або збільшити податки. Однак на практиці, як правило, це зробити досить важко, а іноді й неможливо.

Основні фактори зростання дефіциту бюджету:

- збільшення оборонних видатків; зростання виплат по державному боргу; збільшення трансфертних платежів; зниження податків.

Бюджет, як державний економічний механізм, ускладнюється тоді, коли державі гостро не вистачає грошей на розв’язання важливих завдань, тобто, коли державний бюджет складений з дефіцитом.

Дефіцит державного бюджету складається при такій фінансовій ситуації, яка виникає тоді, коли державі необхідно зробити витрати на більшу суму, ніж можлива величина його доходів.

Дефіцит державного бюджету безпосередньо пов’язаний з явищем державного боргу, що виникає внаслідок заборгованості уряду та державних органів. Зовнішній державний борг, що перевищує 70% від ВВП чи більше, ніж в 2,2 рази експорт країни, вважається небезпечним для стабільності економіки, особливо для стійкого грошового обігу [5, c. 19].

“Cьoгoднi в бiльшостi країн світу дефiцит бюджету складає від 2% до 15% ВНП при середньосвiтовiй його величинi 4,5%. Спостерiгається тенденцiя до стабілізації бюджетного дефiциту в середньосвiтовому вимiрi в розмiрi 3-5%.

Слiд зауважити, що розмip бюджетного дефiцитy, який перевищує 3% валового нацiонального продукту, призводить до зниження інвестиційної активностi, розвитку iнфляцiї. Такий дефiцит є гальмом економічного зростання держави “ [4, c. 19].

Багато економістів вважають що, бюджетний дефіцит негативно впливає на платіжний баланс країни, призводить до значного збільшення процентних ставок за кредит і зниженню внутрішніх інвестицій. Одночасно росте зовнішній борг країни, знижується курс національної валюти, що обумовлює скорочення експорту і ріст імпорту. Але так вважають не всі. Наприклад, неокейнсіанці відстоюють позицію, згідно якого бюджетний дефіцит корисно впливає на економіку країни. В країнах Західної Європи цей показник коливається від 2,5% до 6% ВНП, в Японії - біля 4%, в США - 2-3%. Економіка в цілому в усіх цих країнах успішно розвивається. Американський досвід боротьби з дефіцитом дуже показний. Із 40 фінансових років тільки два – 1960 р. і 1969 р. були відмічені невеликим профіцитом - перевищенням доходів над видатками, а інші з дефіцитом. Дефіцит федерального бюджету США в 1982 році перевищив 127 млрд. дол., а в наступному році досяг 208 млрд. дол. (6,3% ВНП). Загальні дефіцити кожного року продовжували перевищувати 200 млрд. дол.

Розмір дефіциту бюджету залежить від правильного віднесення операцій органів державного управління до основних категорій статистики державних фінансів, що складають її аналітичну, концептуальну основу, тобто до доходів, видатків та фінансування [2, c. 16].

Характер фінансування державного сектора і бюджетного дефіциту має різні макроекономічні наслідки. Найбільш негативний вплив справляє монетизація дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на грошову базу та розмір грошової маси. При монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж – дохід від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін. З огляду на це, всі економічні агенти змушені сплачувати так званий інфляційний податок.

Вкрай негативні наслідки (фінансові, економічні, соціальні) величезного бюджетного дефіциту потребують здійснення системи заходів для його подолання, проведення активної фінансової політики, використання узвичаєних у світовій практиці методів боротьби з дефіцитом. Прагнення до рівноваги бюджетних доходів і витрат шляхом збалансованості державного бюджету – це сьогодні одна з головних задач. Тільки вирішуючи її, можна проводити цілеспрямовану фінансову політику. При цьому варто враховувати, що засоби розв'язання даної задачі багато в чому визначається тим, до якої межі (нульового чи іншого) і якими темпами потрібно прагнути до збалансування бюджетних витрат і доходів.

У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту варто включити і послідовно проводити в життя такі заходи, що, з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд країни, а з іншого боку - сприяли скороченню державних витрат, тобто:

• зміна напрямків інвестування бюджетних засобів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривні;

• зниження воєнних витрат;

• зберігання фінансування лише найважливіших соціальних програм;

• мораторій на прийняття нових соціальних програм, що потребують значного бюджетного фінансування;

• заборона Центральному банку країни надавати кредити урядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами.

Крім цього, варто враховувати, що “у світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту широко використовується така форма, як залучення в країну іноземного капіталу. З його допомогою вирішується відразу декілька задач, причому не тільки фіскального, але й економічного характеру, скорочуються бюджетні витрати, призначені на фінансування капітальних вкладень (а виходить, зменшується розрив між прибутками і витратами), розширюється база для виробництва товарів і послуг, з’являється новий платник податків (отже, збільшуються дохідні надходження в бюджет), поліпшується стан платіжного балансу” [4, c. 20].

Більшість країн світу нині мають великі державні борги. Так, наприклад, дефіцит державного бюджету США починаючи з 1981 р. щорічно перевищував 100 млрд. дол., а в деякі роки – 200 млрд. дол.

“Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:

а) скорочення бюджетних витрат; б) пошук джерел додаткових доходів; в) випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат; г) позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій” [4, c. 20].

Значний рівень дефіциту Державного бюджету та невиражена політика надання державних гарантій по зовнішніх запозиченнях були основними чинниками накопичення і зростання боргових зобов'язань держави та видатків на обслуговування боргу, що призвело до виникнення боргової проблеми у бюджетно-фінансовій системі України.

Зобов'язання держави щодо погашення основної суми державного боргу та його обслуговування є ключовою проблемою бюджетної політики в наступні декілька років.

Дефіцит бюджету часто покривають додатковою емісією грошей. Внаслідок такої емісії розвивається неконтрольована інфляція, підриваються стимули для інвестицій, знецінюються заощадження населення, відтворюється бюджетний дефіцит. Кредитну емісію як спосіб покриття дефіциту широко використовують в Україні. У країнах з ринковою економікою має місце конституційне закріплення незалежності національного емісійного банку від виконавчої та законодавчої влади. Емісійний банк не зобов’язаний фінансувати уряд, таким чином ставиться заслін інфляційному вибуху, який би мав місце у випадку, якби гроші друкувались на замовлення уряду.

Державні позики як засіб покриття дефіциту бюджету безпечніші, ніж емісія, проте вони також певною мірою негативно впливають на економіку країни. По-перше, при певних умовах уряд вдається до примусового розміщення державних цінних паперів і порушує ринкову мотивацію діяльності приватних фінансових інститутів. По-друге, якщо навіть уряд створює достатні стимули для купівлі юридичними і фізичними особами цінних паперів уряду, то державні позики, мобілізуючи вільні кошти на ринку позикового капіталу, обмежують можливості одержання кредиту приватними фірмами. Фірми, особливо невеликі та середні, не є для банків такими надійними позичальниками, як державні органи. Збільшення попиту на ринку позикового капіталу через нові державні позики сприяє подорожчанню кредиту – зростанню облікової ставки. Особливо складними є наслідки зовнішніх позик.

“Проблема подолання дефіциту бюджету в Україні є однією з найбільш важливих і спірних фінансових питань. При її обговоренні нерідко розглядають досвід інших країн, економіка яких функціонує нормально і при рівні бюджетного дефіциту в 5-10% від ВВП. Ситуацію загострюють ще й несприятливі чинники розвитку вітчизняної економіки: низький рівень ВВП, фінансових ресурсів як на рівні держави, так і суб’єктів господарювання” [1, c. 98].

Граничний розмір дефіциту та джерела його покриття визначаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радами народних депутатів під час затвердження відповідних бюджетів.

В Україні до 1995 року джерелами фінансування бюджетного дефіциту виступали грошова емісія та кредити НБУ. Але з 1995 року основними джерелами фінансування бюджетного дефіциту в Україні стають внутрішні та зовнішні облігації. З 1997 року було виключено таке джерело фінансування бюджетного дефіциту як кредити НБУ. Використання грошової емісії породжує знецінення грошей, що у свою чергу веде до економічної нестабільності. Зростання цін призводить до зниження рівня реальних доходів населення, до знецінення грошових нагромаджень, інфляційні явища підривають стимули до праці і до підприємницької діяльності, а також інфляція породжує тіньову економіку. Наявність бюджетного дефіциту посилює напруження на ринку позичкових капіталів, відбувається зростання позичкового відсотка, а також призводить до зростання відсоткових ставок за кредити, які надають комерційні банки, що, у свою чергу, спричиняє зростання безробіття та гальмування розвитку виробництва. Вирішення проблеми скорочення бюджетного дефіциту пов’язано з нарощуванням обсягу доходу бюджету чи зі зменшенням бюджетних видатків.

Дефіцит загального фонду державного бюджету за підсумками 2009 року перевищив 28 млрд. грн, при тому що граничний показник на рік становить 9,2 млрд. грн. У Міністерстві фінансів запевняють, що настільки високий дефіцит загального фонду держбюджету - сезонне явище, і не бачать в цьому нічого критичного.

"Динаміка доходів держбюджету протягом року на відміну від динаміки витрат має висхідний тренд: тобто витрати по місяцях знижуються, а доходи, навпаки, зростають. Відповідно, поступово буде скорочуватися і дефіцит, і його крива, в крайньому випадку, буде балансувати біля позначки 9 млрд. грн, так як ми не можемо порушувати закон і перевищувати граничний дефіцит", - цитує заступник міністра фінансів Володимира Матвійчик [1, c. 100].

Однак експерти вважають, що через практику стягнення податковою адміністрацією авансових платежів до бюджету немає ніяких підстав для зростання доходів у другому півріччі.

"Показник дефіциту основного фонду держбюджету в 2009 році в розмірі 28 мільярдів гривень видається мені реальним, і до нього не має ніякого відношення заниження планів, так як Мінфін використовує касовий метод обліку: доходи враховуються тільки за фактом їх надходження" [3, c. 93], - відзначає Рєдіна Н. І.

Очікується, що в 2010 р. бюджетний дефіцит складе 67 млрд. грн., або 6% ВВП. Так як уряд планує рекапіталізувати державні компанії, "широкий" дефіцит в цьому році може досягнути 10% ВВП. Взагалі Кабмін має намір збільшити дефіцит бюджету - з 2% до 3% від ВВП (максимальний рівень для країн-членів ЄС). Додатковий 1% від ВВП пропонується направити на підготовку до проведення Чемпіонату з футболу Євро-2012. Проти цього пункту виступило Мінекономіки, але Мінфін наполіг на тому, щоб він залишився.

Крім того, Кабмін планує реформувати соціальну сферу, зокрема перейти від системи соціального захисту, заснованої на наданні пільг, до політики зростання доходів, що може означати підготовку до монетизації пільг, а також оптимізувати мережу навчальних закладів, що означає їхнє фактичне скорочення. У цілому, спрямованість бюджету залишиться соціальною.

Для проведення аналізу стану і динаміки дефіциту державного бюджету України за 1995 – 2009 рр. доцільно розглянути наведений нижче графік (див. рис. 1).

Рис. 1. Бюджетний дефіцит / профіцит в Україні за 1995-2009рр.

Аналізуючи дані, можна побачити, що бюджет України переважно є дефіцитним. У 2004 та 2009 рр. дефіцит складав досить вагому суму – 11,01 млрд. грн. та 28,4 млрд. грн. відповідно. Але, слід відмітити, що у 2000 р. та 2002 р. спостерігався профіцит бюджету, що є непоганою тенденцією (1 млрд грн. і 1,6 млрд грн. відповідно).

Для поліпшення ситуації в майбутньому слід з’ясувати причини, які зумовили переважну дефіцитність бюджету, з метою запобігання їх в майбутньому.

Загалом у 2000 році були створені благоприємні умови для подальшого розвитку національної економіки. Зовнішній борг скоротився на 1,5 млрд. грн. У 2002 році дещо інша ситуація. Тут основною причиною профіциту держбюджету України стало те, що у категорію доходів потрапили приватизаційні надходження у розмірі 5,8 млрд. грн. Але методика визначення дефіциту держбюджету була змінена з 2003 р. і приватизаційні надходження тепер виключені з прибуткових статей бюджету і переведені в розряд джерел фінансування дефіциту бюджету.

До 2000 року спостерігається поступове зменшення дефіциту; у період 2000 – 2003 рр. – незначні коливання близько нуля, що якраз і характеризують вдале використання держбюджету; у 2004 дефіцит різко зріс, до 2006 р. поступово зменшувався, а у 2007-2009 рр. знову помітно зростав.

В цілому динаміка дефіциту (профіциту) вкрай нестабільна протягом 1995 – 2009 рр. За оцінками експертiв Рахункової палати України однiєю з основних причин зниження темпiв приросту ВВП у 2004 poцi в 4,6 рази (попри збiльшення обсягiв запозичень на 31,8 %) стало нерацiональне використання залучених коштiв за умов боргу.

На нашу думку, недосконалість контролю за використанням коштів та дотриманням законодавства є одними з головних причин дефіциту бюджету в Україні.

“Для подолання дефіциту державного бюджету України найбільш ефективними напрямками є: збільшення доходної частини бюджету; скорочення видаткової частини бюджету; здійснення внутрішніх і зовнішніх позик; проведення грошової і кредитної емісії, а також є необхідність у вдосконаленні контролю за використанням коштів та виконанням законодавства” [1, c. 100], - вважають вчені-економісти Н.І. Рєдіна, Л.П. Гордєєва, І.С. Невінчаний.

На наш погляд, можна погодитись з усіма напрямами подолання дефіциту бюджету, окрім проведення грошово-кредитної емісії, бо це питання є дуже суперечливим стосовно наслідків, які воно спричинює. Це явище викликає знецінення грошей, яке породжує інфляцію. Як результат погіршується економічний стан в країні: суттєво знижується купівельна вартість грошей, знижуються доходи громадян тощо. Всі ці наслідки суттєво знижують національний дохід країни. Тому використання цього напряму доцільно впроваджувати лише в крайньому випадку.

Бюджетний дефіцит в Україні – це вимушений дефіцит. У нашій країні рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері доходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.

Висновки. Отже, значні рівні дефіциту бюджету та, як наслідок, стрімке зростання державного боргу протягом останніх років стали суттєво впливати на стан економіки країни. Виникла нагальна необхідність у проведенні більш якісного аналізу макроекономічного впливу бюджету.

У науковiй лiтературi зустрiчаються твердження, що дефiцит бюджету може мати позитивний вплив на пожвавлення економiчного життя. З цим можна погодитися тiльки частково, тому що не сам дефiцит може сприяти економiчнiй активностi, а методи його використання. Економіка України потребує значних фiнансових pecypciв для проведення реформ у багатьох сферах. Обмеження фiнансування дефiциту бюджетy за умов недостатностi iнвестицiйних pecypciв зменшує обсяги видаткiв, що спрямовуються на розвиток економiки та розв'язання соцiальних проблем, тому необxiднa активна полiтика щодо збiльшення фiнансування державного бюджету.

Останнім часом через неправильне проведення по бюджетних рахунках певних операцій фактично здійснювалось заниження розміру дефіциту бюджету, оскільки розмір витрат бюджету на погашення основної суми боргу за іноземними кредиторами, гарантованими урядом, значно перевищував надходження на рахунок відшкодування бюджетних витрат від підприємств-боржників.

В умовах ринкової економіки дефіцит може бути корисним у випадку, коли при спаді виробництва держава витрачає більше грошей, ніж одержує: він забезпечує збільшення попиту, в тому числі купівельної спроможності населення. Споживачі починають більше купувати, підприємці – більше продавати. Внаслідок цього зростають обсяги виробництва і скорочується безробіття.

Проте в період піднесення економіки держава не може дозволити собі дефіцит бюджету, оскільки він стимулюватиме інфляцію. Отже, бюджет, в якому збалансовані доходи та видатки, потрібний не щорічно, а для певного періоду. В окремі роки з метою стимулювання ділової активності держава може допускати дефіцит бюджету. Це не стосується сучасної економіки України, оскільки збільшення державних витрат в нашій країні спрямовано на попередження масових банкрутств державних підприємств, які становлять значну частку в економіці, і масового зубожіння населення. Водночас дефіцит в Україні обмежує стримування інфляції, стабілізацію грошово-кредитної системи.

Виходячи з аналізу, який був проведений, можна сказати, про те, що бюджет України є дефіцитним. З метою максимально ефективного управління дефіцитом державного бюджету необхідно застосовувати систему економічних заходів.

Таким чином, загальний висновок полягає у тому, що дефіцитне фінансування для України вкрай важливе і необхідне. Його слід не скорочувати, а переорієнтувати на вирішення основної проблеми нашої економіки — пожвавлення інвестиційної діяльності.

Список використаної літератури:

1. Невінчаний І. С. Основні шляхи подолання бюджетного дефіциту в Україні / І. С. Невінчаний // Формування ринкових відносин в Україні. - 2009. - № 6. - С. 98-101.

2. Павлова Л. П. Економічна характеристика бюджетного дефіциту // Фінанси України. – 2008. - № 3. – С. 15-20.

3. Рєдіна Н. І., Гордєєва Л. П. Дефіцит бюджету й основні шляхи його подолання в Україні // Фінанси України. – 2009. - №5. – С. 93.

4. Федоcов В., Гладченко Л. Бюджетний дефіцит у контексті західної фінансової теорії і практики // Финансовые риски. – 2009. - № 3. - С. 19-32.

5. Шелест В. В. Бюджетний дефіцит України // Актуальні проблеми економіки. – 2007. - № 3. – С.19.

Blog

Бюджетний дефіцит І джерела його фінансування Алєксєєва Катерина Сергіївна

Содержание