Міропольська М. А., Капченко Л. М., Алєксєєва А. В., Савченко Н. В

Вид материала

Документы

Содержание Деякі аспекти підготовки менеджерів у Польщі Пристосування (адаптація). Шабдінов М.Л. Тема: Розробка технологічного процесу механічної обробки деталі “Вісь”. Початкові дані для виконання проекту Структура проекту 1. Аналіз технологічної складової конструкції деталі. 3. Вибір методу отримання заготовки. Ci – базова вартість 1 тони заготовок (для гарячої штамповки – 3100 грн., для прокату – 1800 грн.); Q 4. Розробка технологічного процесу обробки деталі. 5. Уточнення вимог професії до професійно-важливих якостей інженера-технолога. Шайкова А.Л. Складові професійного самовизначення Розділ ііі.

Подобный материал:

• Всеукраїнської науково-практичної конференції (30 жовтня 2009 р.) Київ 2009 ббк 74., 6863.63kb.
• В. М. Галицький (переднє слово), Л. Г. Авдєєв 4), А. В. Алєксєєва 10), О. В. Астахова, 4371.33kb.
• Савченко Віктор Васильович, 65.99kb.
• Учебное пособие / В. Н. Попов В. С. Касьянов, И. П. Савченко, 36.66kb.
• Алєксєєва І. С. Професійний тренінг перекладача, 6.49kb.
• Інститут педагогіки апн україни капченко олеся Леонідівна, 315.82kb.
• Бюджетний дефіцит І джерела його фінансування Алєксєєва Катерина Сергіївна, 149.38kb.
• Классный руководитель выражает глубокую признательность Воробьеву Тимофею за участие, 4.6kb.
• Гостей: на, 111.12kb.
• Европейского Института Психоанализа программы и методические рекомендации, 704.43kb.

Деякі аспекти підготовки менеджерів у Польщі

У науковій літературі можна зустріти різні визначення поняття “менеджер”. Так, наприклад, “менеджер (manager) – людина, яка прийнята на роботу, на керівну посаду, котра володіє різнобічними знаннями й вміннями, які необхідні для керівництва людьми й управління організаціями в умовах невизначеності й постійної зміни оточуючих, в котрих ця організація функціонує [1, с. 245].

В інших дослідженнях “менеджер” розглядається як член головного управління, який відповідає за загальне керівництво організацією, визначає оперативну політику стратегії взаємодії організації та її оточення [2, с.32].

Стиль і зміст роботи менеджера залежить й формується багатьма різними факторами. До них можна віднести: зайняте місце в ієрархії організації; організуючу форму функціонування фірми; коло компетенцій менеджера; галузь, в якої діє організація; силу впливу зовнішнього оточення на організацію.

Це лише деякі з багаточисельних факторів, які впливають на зміст, стиль, організацію роботи менеджера.

За З. Довгелло (1999) робота керівника, менеджера полягає, крім дослідження ринку, у визначенні цілей, у тому, щоб приймати рішення й здійснювати їх, у мотивуванні роботи колективу. При цьому менеджер у процесі роботи підлягає сильному впливу стресових факторів оточуючого середовища.

Але знання у галузі планування, організації, мотивування (керівництва) й контролювання не вичерпують всіх тих знань, які необхідні менеджеру для забезпечення успішності його праці. На нашу думку, чотири вищезазначені елементи праці менеджера повинні бути розширені за рахунок уявлень, пристосувань та виховання. Ці елементи відіграють настільки важливу роль у діяльності менеджера, такі широкі й важливі, що потребують значної уваги щодо їх формування у процесі навчання майбутніх керівних кадрів.

Ми не будемо загострювати увагу на розгляданні таких аспектів роботи менеджера, як планування, організація, мотивування робітників підприємства, на якому він працює та їх контролювання. Ці аспекти праці менеджера широко представлені у літературі для менеджерів, однак, на нашу думку, є доцільним, хоча б у скороченому вигляді обґрунтувати думку щодо розширення вищеназваних елементів підготовки менеджера за рахунок трьох новоназваних – уявлення, пристосування, виховання.

Уявлення. Уявлення як психологічна функція особистості менеджера відіграє велику роль у сприйнятті тієї організації, в якій він працює через її оточення. До обличчя менеджера можна віднестись як до «дзеркального відображення» фірми. Від його вмінь уявляти залежить, як люди будуть сприймати фірму, чи буде вона заслуговувати довіри серед партнерів «ринкової ігри». Від тих же вмінь залежить у значній мірі те, чи зможе фірма вийти переможцем у конкуренції, наприклад, у процесі торгів тощо.

Функції уявлення в значній мірі забезпечують: зрозумілість і правильність реалізації своїх думок; вміння вести перемови; почуття естетики; знання правил savoire-vivre; гнучкість пристосування до обставин; бездоганність поведінки; дипломатичність; вміння уявляти проблеми, правильно та швидко їх вирішувати.

Пристосування (адаптація). Значення функцій пристосування підвищується разом із збільшенням «змінностей в оточенні організації». Інакше кажучи, чим більш змінне середовище, тим процеси пристосування здійснюються швидше. Правильність оцінки змін, які виникають у фірмі, дуже часто мають головне значення для подальшого функціонування особистості менеджера й навіть для самого існування фірми.

В залежності від місця, яке займає керівник в ієрархії організації, підвищується або ж знижується галузь інтересу, який пов’язаний із змінами, котрі навколо здійснюються.

Дії керівника повинні базуватися на передбаченні гнучкої політики у сфері, в якій він несе відповідальність на своїй посаді. Функції пристосування складаються з: знайомства з правилами функціонування ринку; знайомства з правилами, які регулюють зміни оточення; знайомства з результатами змін, які здійснюються; очікуваності й організаційного уявлення; гнучкості у діях; знайомства з процедурою, до якої необхідно пристосуватися; спостережливості; швидкості реакції; правильності оцінки змін, які здійснюються; обережності й обачливості під час дій.

Виховання. Значення виховної ролі менеджера залишається незмінним у науковій літературі. Як у випадку представницьких функцій, коли за менеджером спостерігають і оцінюють його зовнішні суб’єкти, тобто зі сторони, також спостерігають за ним й оцінюють його внутрішні суб’єкти (його підлеглі, його співробітники).

Ми вважаємо, що недооцінюється вплив позиції й поведінки керівника та виникнення позитивних або ж негативних позицій підлеглих. За С.М.Квятковським (1995), «природне виховання на підприємстві спирається на участі у роботі й у громадському житті формальних і неформальних угрупувань. В цьому вихованні ж домінують спонтанні зв’язки, соціологічна система цінностей й дійсні авторитети». Далі автор пише, що виховання є цілеспрямованою й усвідомленою дією власників (роботодавців), управління і громадських організацій. Загальна мета цих впливів – формування паралельно знань і професійних вмінь, розвиток таких якостей особистості, як добросовісність, самостійність, вірність своєму слову та справі, доброзичливість, спритність, активність й професійна гнучкість.

Отже, виховний процес здійснює суттєвий вплив на співробітників фірми та попередження конфліктів при організації їх діяльності. Як зазначає І.Штумська (1999), крім загальних істин, які забезпечують необхідність подолання конфліктів, у процесі виховання розглядаються детальні істини, які стосуються діяльності робітників. Автор відносить до них гарну духовну атмосферу на роботі і більш або менш свідомий потяг робітників щодо виключення або хоча б обмеження конфліктів між ними.

Із процесом виховання в організації невід`ємно пов’язана й культура стосунків між робітниками і керівним складом організації, в який вони працюють. М.Лавшак (1991) вважає, що культуру організації праці слід сприймати як індивідуальну для кожної фірми, яка має неповторний характер, систему цінностей та мислення. Завдяки цьому саме культура стосунків між робітниками і керівним складом фірми, в який працюють робітники, визначає поведінку її членів як всередині організації, так і за її межами.

Виховні функції включають в себе: естетичну поведінку; об`єктивність рішень; адекватність суджень; створення позитивної культури стосунків між робітниками і керівним складом організації, в якій вони працюють; формування позитивних облич; створення естетичних зразків поведінки; повагу до людей, результатів їх праці; навчання й удосконалення кваліфікації робітників; терпимість до співробітників, які мають фізичні вади, іншу ідеологію та погляди; формування зразків поведінки; створення авторитетів.

Щодо змісту навчання, на нашу думку, слід звернути увагу на окремі важливі його елементи, а саме передбачити розвиток таких важливих якостей менеджера, як здібностей (мається на увазі розвиток як загальних, так і спеціальних здібностей) та вмінь (інтелектуальних та практичних).

Здібності, за В.Оконь (1998), – це можливість здобуття очікуваних результатів від визначених справ у відповідних зовнішніх умовах.

Щодо менеджера, то ми вважаємо, що до загальних здібностей слід віднести спостережливість, ясність розуму, уявлення, увагу та рухові вміння. Вони мають загальний характер і це значить, що їх наявність є необхідним при виконанні менеджером різних справ. Спеціальні здібності менеджера, перш за все, пов’язані із стресовими ситуаціями, потребують значних знань щодо їх подолання, відповідних якостей, а також розвиненого гнучкого мислення, спроможності швидко вирішувати проблемні ситуації, які постійно виникають у процесі його діяльності, здатності проявляти при цьому оригінальність, нестандартність тощо.

Враховуючи вищезазначене, вважаємо, що у процесі підготовки майбутніх менеджерів значну увагу слід зосереджувати на розвиткові як загальних, так і спеціальних здібностей. З цією метою спочатку необхідно визначити рівень їх розвитку у майбутніх фахівців, а надалі створювати психолого-педагогічні умови щодо цілеспрямованого їх виховання.

Як свідчать результати здійсненого дослідження, саме вивчення ступеню розвинутості здібностей у майбутніх менеджерів у ході навчання дозволяє виправляти наявні відхилення від менеджерської норми або ж навіть дискваліфікувати тих, у яких рівень їх прояву не відповідає нормі. Як свідчать спостереження, фахівець, який володіє знаннями, але в нього немає загальних та спеціальних здібностей, котрі визначають успішність діяльності менеджера, ніколи не буде спроможним виконувати керівні функції та забезпечувати ефективність роботи фірми. Дослідження довело, що саме їх відсутність знижує, або ж обмежує ефективність керування й викликає конфлікти у стосунках між робітниками.

Вміння за В.Оконь (1998), – це вміння використовувати відповідні знання при виконанні справ. Як свідчать результати вивчення досвіду роботи вищих навчальних закладів Польщі, у ході навчання студентів на факультетах підготовки майбутніх менеджерів, вони в основному здобувають теоретичні й лише у незначній мірі практичні знання. В той же час, успішність роботи менеджера грунтується в рівній мірі як на засвоєних знаннях, так і на надбаних вміннях швидко вирішувати ті нагальні проблеми, які виникають у процесі праці.

Про значення зв’язку між знаннями та вміннями у процесі керування підприємством свідчить висловлювання Х.Бернард (1997). Він зазначає, що правильними категоріями тут є чуттєвість, розсуд, пропорції, рівновага, доцільність. Це скоріш питання мистецтва, чим науки, скоріш естетики, чим логіки. Враховуючи це, краще всього пізнавати цей процес, чим описувати його й робити це краще на основі результатів, ніж аналізу.

Вищевказане щодо процесу управління свідчить про те, що управління – це мистецтво, яке полягає в умінні використовувати надбані знання (як теоретичні, так і практичні). Таке мистецтво проявляється у високому рівні прояву як загальних, так і спеціальних здібностей як у стандартних ситуаціях, в котрих виступає низький рівень ризику й нерішучості, так і в нетипових ситуаціях, в яких присутній високий рівень ризику й нерішучості. Тому, ми вважаємо, що дидактичний процес навчання майбутніх менеджерів, повинен у рівній мірі прищеплювати необхідні знання, розвивати вміння й формувати провідні якості особистості, які визначають успішність планування, організації, мотивування робітників підприємства, на якому він планує працювати.

Час від часу у науковій літературі з’являються нові концепції, ідеї та тенденції, метою яких є надання порад щодо поліпшення праці менеджерів, яким чином можна гарантувати менеджерський успіх тощо. Але, на нашу думку, лише конкретні дослідження щодо праці менеджерів у реальних умовах функціонування тієї або іншої організації, яка пов’язана з бізнесом та удосконаленням процесу навчання менеджерів із урахуванням тих методичних рекомендацій, які були здобуті внаслідок цих досліджень, можуть гарантувати якісну підготовку майбутніх менеджерів.

Література

1. J. Penc, Leksykon biznesu, Warszawa 1997, 420 s.

2. J. F. Stoner, R.E. Freeman, D.R. Gilbert, Kierowanie, Warszawa 1997, 132 s.

Шабдінов М.Л.

м. Сімферополь

Професійні проби старшокласників у освітній галузі “технології”

Організаційно-педагогічні можливості для вирішення проблеми підготовки учнівської молоді до професійного самовизначення у сфері професій інженерно-технічного напряму має освітня галузь “Технологія”, структура змісту, форми та методи технологічної підготовки. Однією з форм професійних проб, в процесі яких старшокласники ознайомлюються з особливостями і специфікою інженерно-технічних професій, їхніми вимогами до рівня загальної і фахової підготовки, особистісних якостей, які забезпечують усвідомлене і обґрунтоване професійне самовизначення особистості, є методика проективної діяльності учнів старшої школи. Така методика є достатньо дієвою для розгортання процесів самопізнання, самооцінки та самовдосконалення, розвитку професійно важливих якостей, які у майбутньому забезпечать досягнення високого рівня професійної майстерності.

Професійне самовизначення особистості є основою самоствердження людини в суспільстві, у системі її соціальних, економічних і виробничих відносин. При цьому вибір професії визначає для людини надзвичайно багато, а саме: ким бути, яким бути, до якої соціально-професійної групи належати, де і з ким працювати, який спосіб життя обрати тощо. За результатами вивчення економічної ефективності підготовки особистості до професійного самовизначення американськими вченими доведено, що правильний вибір професії людиною ще у шкільному віці в 2 – 2,5 рази зменшує плинність кадрів у сфері виробництва товарів і послуг, на 10 – 15 % підвищується продуктивність праці і в 1,5 – 2 рази знижується вартість професійної підготовки фахівців.

Незважаючи на таку соціальну та економічну значущість професійного самовизначення особистості, сучасні старшокласники мають суттєві проблеми у її вирішенні. Такі проблеми, передусім, виникають у двох групах учнів. До першої групи належать ті, які до закінчення загальноосвітньої середньої школи не відшукали своєї улюбленої справи й не зацікавилися жодним видом діяльності. Так трапилось, що педагогам не вдалося сформувати у них інтересу до певного навчального предмету, а професійне покликання не виявилося у жодній діяльності. Старшокласники цієї групи успішно навчаються, при цьому ні чим не захоплюються, життя їхнє доволі монотонне і емоційно не привабливе. Саме тому з тих видів діяльності, які їх оточують і у яких вони беруть участь, учні не в змозі визначитися, оскільки жоден з них не є привабливим і цікавим. Крім того, така активність обмежує їхній вибір, адже вони поверхово орієнтуються у сіті сучасних професій.

До другої групи належать учні, які активні в навчанні, в позакласній і позашкільній роботі, суспільній і громадській діяльності. Для них цікаве все, вони відвідують одночасно кілька гуртків, факультативів і спортивних секцій. Більш того, вони досягають у кожному з видів діяльності достатньо високих результатів. Напевно варто згадати народну мудрість, у якій стверджується про те, що якщо людина талановита, то вона талановита у всьому і у всьому досягає успіху. Проте учні цієї групи також не в змозі визначити, що їм подобається найбільше, якій справі віддати перевагу. Саме тому до вирішення питання “Що робити?” для них додається ще одне і надзвичайно важливе “Ким бути?”

Актуальність і необхідність вирішення цієї проблеми, а саме підготовки учнівської молоді до професійного самовизначення у сфері інженерно-технічних спеціальностей, визначена нормативними документами держави, у яких стратегічний курс економічного і соціального розвитку України ґрунтується на структурній перебудові галузей народного господарства, технологічному оновленні промисловості, широкому використанні досягнень науки і техніки й науково-технічному потенціалі, здатному забезпечити економічний прогрес держави [1, 37].

Проте в сучасних умовах ринок праці перебуває у кризовому стані. З одного боку, в країні достатньо високий рівень безробіття, а з іншого – працедавці не в змозі відшукати кваліфікованих спеціалістів. Причиною цього є розбалансування співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці, підготовка фахівців без урахування попиту на певні категорії фахівців у перспективі. Наприклад, в Автономній Республіці Крим сьогодні найбільш затребуваною є професія інженера-спеціаліста. Якщо десять – двадцять років тому слово „інженер” практично означало безробітний, то на даний час ситуація змінилась на протилежну. Великі промислові підприємства і приватні структури Криму відчувають гострий дефіцит у висококваліфікованих працівниках виробничої сфери. Особливо в автономії не вистачає вузькопрофільних спеціалістів: інженерів-технологів, інженерів-будівельників, теплотехніків, інженерів із теплового і газового забезпечення, вентиляційних систем тощо. Надзвичайно важливим є й те, що в сучасних умовах однією з найголовніших вимог до менеджера з продажів промислових товарів, а тим більше до керівників вищої і середньої ланки управління виробництвом є диплом про закінчення вищого технічного закладу.

Охарактеризований нами сучасний стан ринку праці в Автономній Республіці Крим актуалізує проблему професійного самовизначення учнівської молоді у сфері інженерно-технічних спеціальностей. Крім того за результатами нашого дослідження значна частина сучасних випускників має творчі технічні здібності, але не мають уявлення про те, де і у який спосіб їх використати. Вирішити таку проблему має профілізація старшої школи.

Відзначимо, останні роки в Україні формується певна нормативні база, яка дозволяє розгорнути профорієнтаційну роботу в системі шкільної освіти і значно активізувати професійне самовизначення учнівської молоді. Така нормативна база відповідає сучасним тенденціям розвитку світового і, зокрема, європейського освітнього простору, для якого є характерною орієнтація на широку диференціацію, варіативність, багатопрофільність, інтеграцію загальної і допрофесійної освіти. Поглиблена диференціація навчання у більшості країн світу здійснюється за рахунок профільної спеціалізації.

У нашій державі, згідно нормативних документі у сфері освіти, старша школа є профільною. З-поміж інших напрямів профільного навчання старшокласників є напрям “технологічний”. Саме тому нам вбачається цей напрям має широкі профорієнтаційні можливості для вирішення проблеми формування професійного самовизначення старшокласників у сфері інженерно-технічних професій і спеціальностей у напрямі профорієнтаційного наповнення змісту освітньої галузі “Технологія”.

Для того, щоб уточнити сутність технологічної профільної підготовки старшокласників розкриємо зміст поняття “технологія”. Технологія (від. грецьк. techne – мистецтво, ремесло, майстерність, вміння та logos – слово, наука, знання, вчення) – наука про ремесло.

Технологія у широкому розумінні є сукупністю знань, відомостей про послідовність окремих виробничих операцій у процесі виробництва чого-небудь. Промислова технологія – це сукупність способів обробки або переробки матеріалів, виготовлення виробів, проведення різних виробничих операцій. Технології за своєю функцією поділяються на інформаційні та промислові. Промислові за цією ж ознакою розподіляються на чотири види: видобувні технології, технології збагачення, технології переробки і технології обробки, які призначені для переробки матеріальних ресурсів на певний продукт. Будь-яка промислова технологія існує в рамках виробничого процесу. При цьому виробничий процес – це складна система взаємопов’язаних процесів праці, а іноді й природних процесів, внаслідок яких вихідні матеріали і напівфабрикати перетворюються на готову продукцію [1, 22 - 48].

Найважливішою складовою частиною виробничого процесу є технологічний процес. Згідно з ДСТУ 2391-94, технологічний процес – частина виробничого процесу, яка містить у собі дії, спрямовані на змінення і подальше визначення стану предмета виробництва. Сучасний виробничий процес здійснюється за допомогою засобів виробництва. До них належать технологічне обладнання і технологічне оснащення [1, 49].

У системі розробки, виробництва і обслуговування техніки провідне значення відводиться інженеру. Саме від його професійної діяльності залежить якість і надійність функціонування окремих механізмів виробничих машин і всього технічного обладнання в цілому. Відзначимо, результатом праці інженера є різноманітні будівлі, заводи, мости, автомобілі, літаки тощо.

Які ж головні особливості цієї професії? Розрізняють дві складові інженерної діяльності: конструкторську і технологічну. Інженери-конструктори, які володіють певними знаннями і рівнем підготовки, придумують певний виріб (обладнання, об’єкт, предмет), а технологи вирішують проблему, як його виготовити. Отже, інженер-конструктор розробляє креслення, схеми і т.д. будь-якого виробу, спираючись на так звану Єдину Систему Конструкторської Документації (ЄСКД). Інженер-технолог розробляє технологічний процес виготовлення цього виробу, спираючись на Єдину Систему Технологічної Документації (ЄСТД).

Для ознайомлення старшокласників із специфікою професійної діяльності фахівців сфери інженерно-технічної праці нами були розроблені завдання, які передбачали включення учнів до проектної діяльності. У межах запропонованого нами проекту учень мав розробити технологічний процес механічної обробки (виготовлення) певної деталі із сталі. Передбачалося, що така діяльність учнів не лише виконуватиме функцію професіографічного забезпечення професійного самовизначення старшокласників, а й дозолить випробувати себе у безпосередньому виробництві продукту інженерно-технічної праці.

До початку виконання такого проекту передбачалося, що старшокласники (на уроках “Технології” в середній школі) ознайомлені з різноманітними видами матеріалів (деревина, сталь, чавун, кольорові метали, резина, пластмаси і т.д.), їхньою класифікацією, особливостями та маркуванням. Також такі учні володіли початковими навичками з основ креслення і різними видами ручної (розмітка, вирубування, вирізування, пиляння, шліфування і т. д.) і механічної (токарна, фрезерна, свердлильна, шліфувальна і т.д.). обробки матеріалів. Ознайомлення з основами промислової технології та основами виробничого і технологічного процесів було здійснене нами до початку виконання проекту на уроках освітньої галузі “Технології” у старшій школі, а лише згодом старшокласники були залучені до проектної діяльності. Нижче представимо структуру і зміст проектної діяльності старшокласника на тему: “Розробка технологічного процесу механічної обробки деталі “Вісь””.

Тема: Розробка технологічного процесу механічної обробки деталі “Вісь”.

Початкові дані для виконання проекту: креслення деталі; річна програма виготовлення деталей (20000 штук у рік); 2-х змінний режим роботи підприємства (кількість змін за добу).

Структура проекту: аналіз технологічної складової конструкції деталі; визначення типу виробництва; вибір методу отримання заготовки; розробка технологічного процесу обробки деталі, уточнення вимог професії до професійно-важливих якостей інженера-технолога.

1. Аналіз технологічної складової конструкції деталі.

Деталь згідно класифікатора є типовим представником деталей типу “Вісь” і належить до групи тіл, які обертаються. Конструкція деталі недостатньо технологічна, оскільки переважає ступенева конструкція осей та валів, яка передбачає збільшення діаметрів виробу з одного у бік іншого кінця. Для цієї деталі характерним є достатньо висока жорсткість, адже співвідношення її довжини до діаметру не перевищує 1:15, що забезпечує вільний доступ інструмента до оброблюваних поверхонь. Такі характеристики деталі “Вісь” дозволяють використовувати високопродуктивні режими різання.

Деталь “Вісь” виготовляється із сталі марки М45, яка має високі механічні і технологічні властивості, зручна в обробці. Сталь М45 (ГОСТ 1060-86) має такий хімічний склад: “С” (вуглець) – 0,4…0,5 %; “Si” (кремній) – 0.17….0.37 %; “Mn” (марганець) – 0,5…0,8 %; “S” (сірка) до 0,045 %; “Ni” (нікель) – 0,3 %.

2. Визначення типу виробництва.

Залежно від розмірів виробничої програми, особливостей виробу, технічних і економічних умов, виробничий процес умовно поділяють на три основні типи: одиничне, серійне, масове. Крім того, серійне виробництво поділяється ще й на дрібносерійне, середньосерійне і багатосерійне (ГОСТ 3.1121 - 84) [2, 9].

Для одиничного виробництва характерним є виготовлення малих об’ємів однакових виробів, повторне виготовлення яких, як правило, не передбачається. Під час такого виробництва виробничі операції виконуються без періодичного повторення на універсальному технічному обладнанні з використанням уніфікованих пристроїв (лещата для кріплення деталей, кутники, різці, свердла, фрези, вимірювальні прилади і т.д.).

Для серійного виробництва характерним є виготовлення (відновлення) виробів періодично повторювальними партіями. Такий тип виробництва є основним у машинобудуванні. Понад 80% всієї продукції машинобудування країни здійснюється на заводах серійного виробництва (станки, преси, насоси, вентилятори і т. д.).

Масове виробництво призначене для виготовлення деталей у великій кількості, які безперервно виготовляються (ремонтуються) впродовж тривалого часу. Для такого виробництва характерним є те, що на переважній більшості робочих місць виконується одна і та ж робоча операція. У такому типі виробництва використовується високопродуктивне обладнання, спеціалізовані агрегати, автоматизовані станки та інструменти. Типовим прикладом масового виробництва є підприємства з випуску автомобілів, тракторів, мотоциклів, велосипедів, швейних машин тощо. Специфічною особливістю багатосерійного виробництва є те, що у виробничому процесі використовуються різноманітні види станків (універсальні, спеціальні, спеціалізовані), спеціальні пристосування і стандартний інструмент.

3. Вибір методу отримання заготовки.

Заготовка є предметом виробництва, з якого за рахунок зміни форми, розмірів і його властивостей виготовляють деталі або ж нероз’ємну складальну одиницю виробу. Матеріал, розмір і форма деталі та тип виробництва визначає спосіб отримання заготовки. Для деталі “Вісь” таким способом є отримання заготовки із прокату, гарячої штамповки і лиття. Вибір заготовки здійснюється залежно від її вартості.

Визначимо таку вартість для деталі “Вісь” із заготовки прокату і гарячої штамповки:

– маса деталі – 0,28 кг;

– маса заготовки з прокату – 0,577 кг;

– маса заготовки з гарячої штамповки – 0,33 кг

Зважаючи на те, що для виготовлення деталі необхідно і достатньо однокового об’єму механічної обробки, за допомогою формули 1 визначаємо вартість заготовок, отриманих різними способами.

(1)

де:

Ci – базова вартість 1 тони заготовок (для гарячої штамповки – 3100 грн., для прокату – 1800 грн.);

Q – маса заготовки;

q – маса відходів;

S_відх – ціна відходів за одну тонну (293 грн.).

Використавши формулу 1 визначаємо кінцеву вартість деталі „Вісь”.

Для гарячої штамповки вона становить

Для прокату

Такі розрахунки дали можливість прийти до висновку про доцільність використання в якості заготовки гарячу штамповку.

4. Розробка технологічного процесу обробки деталі.

Технологічний процес виготовлення деталі “Вісь” складається із таких чотирьох операцій: фрезерно-центрувальна, токарна, фрезерна, свердлильна і шліфувальна. Для виконання виробничих операцій необхідні такі обладнання та інструменти: станки (фрезерно-центрувальний МР-75, токарно-гвинторізний 16А16, горизонтально-фрезерний 6Н82, вертикально-свердлильный 2Н112, круглошліфувальний 3М131), пристосування (рифлений центр, кондуктор), інструменти для обробки (фреза торцева 2210-0061 ГОСТ 9304, фреза В-5 В-12 ГОСТ 3755-78, різець 2241-0174 ГОСТ 3755-78, круг шлифовальний ГОСТ 2424-75) і вимірювальні інструменти (штангенциркуль ШЦ 1 ГОСТ 166-88, скоби, шаблони, свердло, розвертка пробка)

5. Уточнення вимог професії до професійно-важливих якостей інженера-технолога. У процесі розробки технологічного процесу виготовлення деталі “Вісь” і безпосереднього виконання учнями практичних робіт розкрилися можливості для професіографічної діяльності старшокласників й уточнення вимог професії інженерно-технічного напряму. Результатом такої діяльності стало складання учнями професіограми професії за заданим нами зразком, який передбачав узагальнення інформації про конструкторську і технологічну інженерну діяльність. Такі види діяльності суттєво відрізняються певними знаннями і рівнем підготовки, оскільки інженери-конструктори придумують певний виріб (обладнання, об’єкт, предмет), а інженери-технологи вирішують проблему, як його виготовити.

Отже, для ознайомлення старшокласників із специфікою професійної діяльності фахівців сфери інженерно-технічної праці нами було розроблені завдання, які передбачали включення учнів до проектної діяльності. У межах запропонованого нами проекту учень мав розробити технологічний процес механічної обробки (виготовлення) деталі “Вісь” із сталі. Така діяльність учнів не лише виконувала функцію професіографічного забезпечення професійного самовизначення старшокласників, а й дозволила випробувати себе у безпосередньому виробництві продукту інженерно-технічної праці й у такий спосіб забезпечувалося усвідомлене й обґрунтоване професійне самовизначення старшокласників у сфері інженерно-технічних професій і спеціальностей. Крім того, така методика є достатньо дієвою для розгортання процесів самопізнання, самооцінки та самовдосконалення, розвитку професійно важливих якостей, які у майбутньому забезпечать досягнення високого рівня професійної майстерності.


Література

1. Желібо Є.П. та інш. Основи технологій виробництва в галузях народного господарства. Навчальний посібник. – Київ: Кондор, 2005 – 715с.

2.Мосталыгин Г.П., Толмачевский Н.Н. Технология машиностроения. – М.: Машиностроение, 1990 – 288с.

3. Побудова кар’єри: Програма для 10 – 11 класів загальноосвітніх навчальних закладів //І.Д.Бех (науковий консультант), О.В.Мельник та ін. – К.: Мегапринт, 2007. – 34 с.

Шайкова А.Л.

м. Київ

Профорієнтаційна робота з учнівською молоддю:

теоретичні аспекти

Профорієнтація є процесом суб’єктної взаємодії спеціаліста з профорієнтаційної роботи і учня, що самовизначається в професії. Метою даної взаємодії є розвиток психологічної готовності підлітка (юнака) до свідомого вибору ним трудової діяльності. Врахування особливостей процесу професійного самовизначення, як акту вибору професії, сприятиме створенню таких психолого-педагогічних умов, за яких самовизначення учнівської молоді буде найбільш успішним.

Професійне самовизначення в даному віці слід розглядати, як вибір лише у напрямку більш конкретного профілю праці. Метою такого вибору є подальша спеціалізація, концентрація навчальної діяльності навколо визначеної групи професій. Тобто, особистість в даний віковий період, як правило, визначається лише з напрямком професійної підготовки.

Самовизначитись в професії, у першу чергу, означає «усвідомити себе, визначити своє власне існування» 2. Якщо розглядати систему професійної індивідуальності особистості як тригранну піраміду, то її гранями буде професійна придатність особистості («яка?»), рівень її освіченості і кваліфікації (« що може?») та професійне спрямування («що хоче?»). Професійну придатність складає комплекс психологічних якостей людини, які мають значний вплив на ефективність її трудової діяльності. Ми вважаємо, що такими якостями є стиль діяльності та професійна схильність особистості. Стиль діяльності визначається переважно психофізіологічними якостями особистості, які є незмінними протягом життя (темпераментом та вродженими особливостями пізнавальних процесів). Однак, охайність, бережливість, працьовитість, турботливість, доброта та чуйність особистості у відносинах з іншими людьми, гордість, честолюбство, самокритичність та ін. є тими набутими якостями характеру, які також впливають на стиль праці людини, а отже, і на ефективність її виконання. В силу того, що якості характеру особистості формується в діяльності, обрана професія або буде сприяти їх розвитку, або навпаки. Тобто, стиль діяльності визначається нами як такий, що характеризує працю особистості з динамічної та морально-етичної сторони. Відповідність стилю праці особистості обраній професії ще не гарантія її успіху в обраній трудовій діяльності. А от невідповідність розцінюється, як протипоказання до вибору тієї чи іншої спеціальності.

Ми вважаємо, що досить стійкою властивістю, що визначає професійну придатність особистості, є її схильність до певного виду діяльності, так як найчастіше має в своїй основі задатки та сенс обраної праці. Задатки – це вроджені особливості людини, що визначають швидкість і якість опанування нею певним видом діяльності. А от сенс діяльності може грати роль компенсаторного фактора навіть у випадку недостатньо високої спеціалізації здібностей людини. Тому, із визначення сенсу трудової діяльності повинен розпочинатись вибір людиною професії. Навіть проходячи через зміни, не втрачає свого значення для людини праця, якщо є сенс у ній. Причому, сенс значимий, цінний для даної конкретної людини, що породжує почуття самодостатності. Отже, професійна схильність – це складне психологічне утворення, яке визначає суть майбутньої трудової діяльності людини. Відповідність суті трудової діяльності професійній схильності особистості сприятиме прояву її задатків, спеціалізації здібностей та реалізації сенсу трудової діяльності.

Структуру професійної індивідуальності людини складають освіченість та кваліфікація молодої людини, які є результатом набутих нею знань, умінь та навичок. Дані якості особистості необхідні для успішного профільного навчання та подальшої діяльності за обраною професією. Однак, дані якості вказують не на специфічні, а на загальні передумови для виконання професійної діяльності, придбання яких є цілком посильним.

Ще однією професійно-значимою якістю, що визначається нами як складова структури професійної індивідуальності, є професійна спрямованість особистості. Професійне спрямування – це складне психологічне утворення, яке є тією дієвою силою, що активізує особистість в праці. А тому, чим більш обрана професія відповідатиме професійному спрямуванні особистості, тим вищу активність вона проявлятиме в ній. Професійну спрямованість особистості складають мотиви вибору праці. Мотив задає належний напрямок активності людини. Формами прояву мотивів є інтереси, прагнення, переконання, установки тощо. Мотиви є динамічною якістю, так як занадто багато факторів впливають на їх зміст, вони можуть формуватись або втрачатись в процесі професійної діяльності. Коли нестійкі мотиви все ж таки призводять до вибору відповідної професії, то це часто негативно відображається на успішності людини в ній. Мотиви вибору можуть не бути пов’язаними безпосередньо з оволодінням конкретною професією. Як результат, молодь влаштовується на тимчасові професії, втрачаючи не лише час, а й себе, як професійну індивідуальність. Отже, професійне спрямування є найменш сталою професійно-значимою якістю, однак характер мотивів впливає на професійне навчання та подальшу трудову діяльність.

Самопізнання та ієрархічний підхід до професійно-значимих якостей особистості допоможе особистості розставити акценти в виборі нею професії. Спеціаліст з профорієнтаційної роботи повинен створити такий рефлексивний простір, який сприятиме формуванню повного, глибокого та об’єктивного уявлення особистості щодо власної індивідуальності. «Якщо хоча б одна із базових якостей особистості буде випущена, то розраховувати на глибоке і правильне самовизначення старшокласників не можна» [1;7]. Метою самоусвідомлення учнем власної професійної індивідуальності має бути не постановка діагнозу, а максимальне відображення потенціалу учня як його дієвої можливості, що здатна стати реальністю за певних умов.

Вибір праці не обмежується лише уявленням особистості щодо власних професійно-значимих якостей. Професійне самовизначення базується на уявленні особистості стосовно соціальних та суспільно-економічних умов власного розвитку, а також обраної професії. Дані уявлення визначаються нами як складові професійного самовизначення.


Мал.1

Складові професійного самовизначення



Об’єктивність даних уявлень відображається на правильності вибору особистістю професії.

Виокремлення власної професійної індивідуальності, реалістичність сприйняття соціальної ситуації та їх протиставлення світу професій є тим психологічним механізмом, що забезпечує свідомий підхід особистості до власного професійного вибору. Тобто, профпідбору, що полягає в доборі професії до власної індивідуальності з врахуванням суспільно- економічних та соціальних умов самовизначення (мал.2).


Додаток 2.


Професійна індивідуальність

Вимоги професії

до спеціаліста

Соціальна ситуація вибору праці
Механізм процесу профпідбору







Одним із практичних методів профпідбору є метод професійних проб. Система дитячих позашкільних закладів, гурткова та факультативна робота в школі повинні забезпечити належні умови для професійних проб учнів. Активно поширюються й тренінгові форми організації практичного випробування молоді в професії.

Успішність прийняття рішення, пов’язаного з вибором професії, визначається ще й рефлексивними вміннями учня: вміннями усвідомлювати внутрішні протиріччя, здатністю до адекватної оцінки власної професійної придатності та можливості співвіднести їх з вимогами тієї чи іншої трудової діяльності та потребами ринку праці, оцінки реальних можливостей досягнення мети, проектування професійної кар’єри є складовими вмінь самоорганізації процесу вибору праці тощо. «Для успішного розвитку рефлексії необхідно достатньо високий рівень розвитку мислення та активності суб’єкта» [3; 79]. Створення умов для розвитку даних вмінь учнівської молоді є наступним профорієнтаційним завданням. Чіткості та структурності даному процесу надасть використання спеціалістом методу професійного пасьянсу чи програмованих дій.

Отже, профорієнтаційна робота з учнівською молоддю передбачає створення такого освітнього та рефлексивного простору, що сприятиме об’єктивному, повному та глибокому самоусвідомленню особистістю себе в професії, пізнанню та врахуванню при виборі праці суспільно-економічних та соціальних умов її розвитку. Результатом даної роботи є як мінімум вибір праці учнем, і як максимум, - побудова ним перспективи власного професійного розвитку. Показниками ефективності даного процесу є успішність зробленого вибору молодою людиною та реалістичність його професійних планів. Такий підхід до профорієнтаційної роботи сприятиме розвитку свідомого підходу учнівської молоді до вибору професії.

Література

1. Ананьєв Б.Г. Избранные психологические труды. – Том 2. - М.: Педагогика, 1980. - 287 с.
   
2. Климов Е.А. Психология профессионального самоопределения. – Ростов- на- Дону, 1996.
   
3. Рибалка В.В. Професійне самовизначення для здорових старшокласників. Методичні рекомендації. – Київ., 2004. – 70с.
   
4. Розвиток психологічної культури учнівської молоді в системі неперервної професійної освіти / Навчальний посібник за редакцією В.В.Рибалка. - К., 2005. – 297с.
   

РОЗДІЛ ІІІ.

ПРОФЕСІЙНЕ НАВЧАННЯ БЕЗРОБІТНИХ: ПРОБЛЕМИ, ТЕНДЕНЦІЇ, ДОСВІД РЕГІОНІВ

Бідюк Н.М.

м. Хмельницький

Форми організації дистанційного навчання безробітних в США

У сучасних умовах розвитку американського суспільства особливої актуальності набуває проблема професійного навчання безробітного населення, оскільки ринок праці та сучасний роботодавець висувають нові вимоги до професійної кваліфікації фахівців. Модернізація і технізація виробництва, стрімкий розвиток інформаційних та комунікативних технологій та впровадження їх у різних галузях економіки, глобалізація світової економіки об’єктивно зумовлює пошук нових моделей і технологій професійної підготовки безробітних. Відтак актуалізується проблема трансформації змісту, форм організації та науково-методичного забезпечення професійного навчання безробітних.

Різні підходи до вивчення проблеми впровадження дистанційних технологій у підготовку кваліфікованих фахівців викладені в роботах вітчизняних та зарубіжних дослідників А.Багдарасяна, В.Ю.Бикова, K.Брзоска, Є.Г.Гаєвської, В.М. Кухаренко, Н.Л.Мусхелішвілі, Р.Левіса, А.М.Павлович, О.В.Рибалко, Н.Г.Сиротенко, Г.М.Татарчук, А.Р. Триндаде, В.Шидо, Ю.А.Шрейдера, С.А. Щеннікова, А.В.Хуторського, Р.Трекелда та інших науковців.

Як свідчать результати наукового пошуку, ця проблема є винятково важливою, цікавою та малодослідженою на сучасному етапі, потребує ґрунтовного аналізу та вивчення на основі вітчизняного та зарубіжного досвіду. Важливість даної проблеми та потреба у її досконалому вивченні визначили мету статті - виявити особливості використання дистанційних технологій у підготовці безробітних в системі вищої освіти США.

Головне завдання державної політики США у сфері зайнятості безробітного населення – створити умови для реалізації права громадян на працю, сприяти зайнятості населення і запобігати масовому безробіттю, здійснювати соціальний захист тимчасово непрацюючих та підтримувати неконкурентоспроможних на ринку праці громадян. Аналіз статистичних даних показав, що в американському суспільстві існує проблема невідповідності результатів професійної підготовки очікуванням споживачів освітніх послуг.

Вказані вище чинники привели до необхідності розробки та впровадження гнучкої та мобільної системи професійної освіти безробітних в США. Одним із варіантів такої освіти стала система дистанційного навчання.

Впровадження гнучких програм професійного навчання для безробітних передбачає розробку та впровадження модульної системи професійного навчання. Особлива увага приділяється розробці пакетів навчальної документації з професій, які користуються попитом на ринку праці, забезпечення широкого доступу різних груп населення до освітніх ресурсів і створення умов для неперервного навчання впродовж усього життя шляхом розвитку системи дистанційного навчання на основі новітніх педагогічних, інформаційних та телекомунікаційних технологій.

Зазначимо, що забезпечення розвитку професійного навчання безробітних на основі нових прогресивних концепцій, запровадження у навчально-виховний процес новітніх педагогічних технологій та науково-методичних досягнень, створення нової системи інформаційного забезпечення освіти активно сприяє входженню та утриманню лідерських позицій США у трансконтинентальній системі комп’ютерної інформації.

У цьому контексті, американський уряд спрямовує зусилля на розвиток дистанційної освіти, застосуванні технологій дистанційного навчання при підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації фахівців різних галузей і рівнів, розвиток якісних телекомунікаційних мереж передачі даних, удосконалення нормативно-правової бази, організації дистанційної освіти безробітних, яка б ґрунтувалась на принципах неперервності, демократизації, інтеграції та глобалізації.

Професійне навчання безробітних здійснюється за різними напрямами підготовки через системно організовану сукупність засобів передачі даних, інформаційних ресурсів, протоколів взаємодії, апаратно-програмного та організаційно-методичного забезпечення, що спрямовані на задоволення освітніх потреб безробітних.

Система дистанційної освіти США інтегрує нові елементи організації навчального процесу (особливості змісту, форм та методів, науково-методичного забезпечення), які відсутні в традиційній освіті. Першим таким елементом можна назвати тісний зв’язок із системою планування навчального процесу. Структура освітніх програм побудована на модульній основі, яка дозволяє створити цілісну картину про навчальні курси. Варіативність незалежних модулів дає можливість формувати навчальні програми, які відповідають індивідуальним та груповим потребам. Саме такий підхід докорінно змінює систему організації навчання безробітних.

Варто зазначити, що для отримання професійної підготовки за дистанційною формою до безробітних висуваються певні вимоги, а саме: мотивація навчання; самодисципліна; здатність до планування навчального процесу; комунікативні здібності. Дистанційне навчання вимагає певної готовності до навчання, тобто базового рівня знань та матеріально - технічного забезпечення робочого місця. Поступове опанування матеріалу передбачає три рівні: базовий, підвищений (просунутий) та творчий. Такий підхід дозволяє почати навчання з нуля, оволодіти новими знаннями, заповнити прогалини в знаннях та удосконалити вже набуті навички та уміння.

Високий рівень професійного навчання безробітних забезпечується дидактичними засобами та електронними технологіями, необхідними для навчання на відстані, а саме: навчальними програмами та курсами; індивідуальним календарним навчальним планом; навчальними та методичними посібниками; комп’ютерними засобами навчання; демонстраційними матеріалами тощо. Для управління навчальним процесом та доставки дидактичного матеріалу запроваджується спеціалізоване програмне забезпечення, яке охоплює систему автоматизованого документообігу, електронні банки знань, інтерактивні мультимедійні засоби.

Ґрунтовний аналіз оригінальних літературних джерел дозволив виділити найбільш ефективні форми організації дистанційного навчання безробітних, а саме:

- кореспондентське навчання (навчання «за перепискою»), в основі якого лежить обмін навчальною інформацією між безробітними і освітньою установою за допомогою пошти, телефону, факсу, комп’ютерних мереж, або іншим способом, без особистого контакту; при бажанні можливі індивідуальні зустрічі суб’єктів освітнього процесу, проведення лекцій і консультацій;

- самокероване навчання, засноване на максимальній самостійності безробітного при роботі з навчальним матеріалом, у виборі місця й темпу навчання, форм контролю;

- «кейс»-технологія, навчально-методична допомога на основі паперових носіїв, яка супроводжується аудіо-відеоматеріалами, CD-дисками, комп’ютерними навчальними програмами, підтримкою тьютора через телефонний, поштовий та інший зв’язок, а також через безпосередню зустріч із безробітними в консультаційних центрах;

- телекомунікаційне навчання, організоване на основі використання радіо й телебачення, відео через Інтернет для доставки навчальної інформації;

- мережеве навчання, яке базується на використанні комп’ютерних мереж і глобальної мережі Internet для розташування та забезпечення інформації про навчальний заклад, спеціальності, навчальні курси, процедуру вступу й навчально-методичні матеріали тощо.

Значний досвід із застосування телебачення й інших новітніх інформаційних навчальних технологій накопичено відомою організацією EDUCASE, експерти якої вважають телевізійні технології найбільш перспективними для досягнення цілей навчання безробітних, оскільки ефективність індивідуального сприйняття навчальної інформації при перегляді потокового відео підвищується за рахунок використання екрану більшого розміру й звуку [3].

Аналіз досвіду роботи американських вищих навчальних закладів показав, що серед безробітних найбільш популярними та доступними є «кейси-технології» і мережеве навчання, причому активно набирає обертів і навчання на базі комп’ютерних телекомунікацій.

На думку відомого американського дослідника С.Доунса, вдала технологія завжди доступна, завжди функціонує (може бути запущена однією командою  або стартує автоматично за потребою), забезпечує швидкий зв’язок, стандартизована та проста у користуванні [1, c.34].

Для забезпечення високого рівня навчання за дистанційною формою американські андрагоги активно розробляють та запроваджують нові технології дистанційного навчання, які включають комплекс методів, форм та засобів, що сприяють забезпеченню самостійного опанування безробітними певного обсягу знань, умінь та навичок під постійним контролем з боку навчальних закладів. Серед таких форм навчання найбільш ефективними є метод проектів, кейс – навчання, інтерактивне навчання, метод участі у Е-mail, Chat-форми, відео конференції, віртуальні екскурсії, креативне навчання, навчання у співпраці, конструктивне навчання, що свідчить про творчий характер дистанційної освіти.

Заслуговує на увагу досвід використання вищевказаних форм для організації навчання безробітних Дрексельського університету (штат Філадельфія). Саме у цьому університеті вперше започатковано підготовку за дистанційною формою навчання з отриманням освітньо-кваліфікаційних ступенів.

Дистанційне середовище університету включає портал послуг для студентів та веб-сторінку для кожного окремого курсу. Всі студенти мають доступ до порталу, але лише зареєстровані студенти мають доступ до веб-сторінок окремих курсів. Портал послуг для студентів виконує функції, подібні до деканатів та студентських рад у студмістечку. Засоби дистанційного навчання складаються як з довідникових матеріалів, так і з інтерактивних технологій.

Обговорення на заняттях є ключовим елементом вивчення більшості курсів, хоча в такому контексті вони відбуваються асинхронно. Ділянка дистанційного освітнього простору для обговорення є багатоканальним форумом, доступ до якого мають одночасно всі учасники освітнього процесу. Здатність регулярно співпрацювати як з тьютором, так і з іншими студентами є ключовим аспектом дистанційної технології, яка є віддаленою від такої технології, як навчання за допомогою комп’ютера, при якому студенти працюють наодинці. Крім того, студенти мають можливість обговорювати проблеми професійного спілкування на заняттях у малих групах. Будь-яка група може розпочати своє власне відгалужене приватне обговорення. Як правило, таке обговорення стосується виконання спільної колективної роботи (лабораторний практикум, курсова робота) [2].

Більшість виконаних завдань завантажуються у розділ сайту для загального доступу, де викладач і студенти мають можливість оцінити виконані завдання, здійснити колективний аналіз.

Цікавими, на наш погляд, є електронні конспекти лекцій, розроблені викладачами, та робота з ними. Електронні конспекти лекцій є частиною дистанційного середовища, до якого повний доступ мають лише тьютори. Оскільки студенти знають, що будь-яка нова інформація в конспектах написана тьютором, вони виконують подібні вказівки досить ретельно. Слід зауважити, що в одному «вікні» міститься небагато лекційного матеріалу. Кінцевий результат такої методики полягає у кращій презентації лекцій.

Паралельно із електронним конспектом лекцій використовують статичний конспект, який містить фіксовану інформацію, яку викладач може готувати перед початком семестру і використовувати протягом семестру. Вони є аналогом традиційних лекцій і містять менший обсяг матеріалу, складаються зі вступу до тем, анотацій важливих моментів та детальних презентацій окремих тем, при вивченні яких у студентів можуть виникнути певні труднощі, або які недостатньо висвітлено у текстовій інформації.

Для надання детальної інформації з курсу використовується динамічний конспект лекцій, який має форму загальних вказівок. Ці нотатки можуть містити коментарі щодо організації дискусії, робочих моментів, виконання групових видів роботи тощо.

Дискусія є найактивнішою частиною дистанційних курсів, і це відображено в оцінці за активну участь (30 % від підсумкової оцінки). Дискусія сконцентрована на декількох проблемних темах, які виносяться викладачем та студентами у «вікно» обговорення. Переважно тьютор виступає у ролі модератора дискусії, проте інколи тьютори призначають студентів виконувати цю роль. Оскільки безробітні є дорослими студентами з життєвим та професійним досвідом, вони досить активно беруть участь в обговореннях проблем, які стосуються їх професійної діяльності і не тільки, діляться досвідом із менш досвідченими студентами, легко погоджуються виконувати роль модераторів дискусій.

Надання студентам можливості бачити результати роботи інших студентів сприяє розвитку в них критичного ставлення до самонавчання, стимулює до якісної підготовки занять.

Перевірка засвоєного матеріалу здійснюється, як правило, у формі тестування. Зазначимо, що в університеті Дрексел студенти виконують тести вдома, їм дозволено користуватися підручниками, конспектами лекцій, навіть матеріалом, розміщеним на сайті протягом вивчення курсу. Тести включають відповіді на короткі запитання для перевірки знань та завдання творчого характеру (есе) для перевірки навичок творчого мислення. Крім того, використовується анкетування фонових знань (отримання інформації до вивчення курсу), тестування базових знань (перевірка знань студентів на початку вивчення курсу), підсумковий тест (перевірка знань після закінчення курсу).

Як бачимо, дистанційне навчання дає можливість безробітним навчатися у власному часовому темпі за індивідуальним планом, що веде до більшої відповідальності та самостійності, розвитку креативності й багато в чому ґрунтується на їх бажанні та необхідності мати професійні знання та вміння. Все це відбувається завдяки гнучкості, доступності, мобільності дистанційних технологій. Звичайно, крім позитивних моментів, навчання безробітних за дистанційними технологіями має свої проблеми, зокрема: відсутність очного спілкування з викладачами; необхідність наявності ряду індивідуально-психологічних умов (жорстка самодисципліна та самосвідомість); відсутність постійного контролю.