Міропольська М. А., Капченко Л. М., Алєксєєва А. В., Савченко Н. В

Вид материала

Документы

Содержание Ткачук І.І. Рис.1. Порівняльна діаграма надання профорієнтаційних послуг учням ЗОШ (тис. осіб). Метою таких заходів є – ознайомлення учнів із різноманіттям світу професій. Основні задачі Уличний І.Л.

Подобный материал:

• Всеукраїнської науково-практичної конференції (30 жовтня 2009 р.) Київ 2009 ббк 74., 6863.63kb.
• В. М. Галицький (переднє слово), Л. Г. Авдєєв 4), А. В. Алєксєєва 10), О. В. Астахова, 4371.33kb.
• Савченко Віктор Васильович, 65.99kb.
• Учебное пособие / В. Н. Попов В. С. Касьянов, И. П. Савченко, 36.66kb.
• Алєксєєва І. С. Професійний тренінг перекладача, 6.49kb.
• Інститут педагогіки апн україни капченко олеся Леонідівна, 315.82kb.
• Бюджетний дефіцит І джерела його фінансування Алєксєєва Катерина Сергіївна, 149.38kb.
• Классный руководитель выражает глубокую признательность Воробьеву Тимофею за участие, 4.6kb.
• Гостей: на, 111.12kb.
• Европейского Института Психоанализа программы и методические рекомендации, 704.43kb.

Ткачук І.І.

м. Київ

Взаємодія загальноосвітньої школи та державної служби зайнятості у системі професійної орієнтації старшокласників

На сучасному етапі економічного та соціального розвитку нашої держави актуальність профорієнтації особистості зростає. В останні роки проведені численні дослідження, результати яких уточнили сутність професійного самовизначення і дозволили глибше зрозуміти особливості професійної орієнтації, завданням якої є підготовка людини не тільки до вибору професії, досягненню успіху у обраній професійній діяльності, але й формування передумов для розвитку професійної мобільності. Очевидним стало завдання побудови реально й ефективно діючої системи профорієнтаційної роботи, що передбачає планомірне її здійснення, координацію дій державних і місцевих органів влади, школи, сім’ї, громадськості й інших соціальних інститутів, що беруть участь у вирішенні її завдань, розмежування функцій між ними, безперервного й своєчасного вирішення наукових і організаційних питань.

Результати проведених в останні роки досліджень свідчать про складність професійного самовизначення сучасної молоді, головними детермінантами якого є:

- неврахування випускниками загальноосвітніх та професійних навчальних закладів потреб регіону в фахівцях;

- перевага у молоді матеріальних та суто прагматичних мотивів вибору майбутньої професії;

- орієнтація сучасної молоді на сфери діяльності, пов’язані з розподілом та перерозподілом фінансових і матеріальних ресурсів.

- вибір старшокласниками професій, якими сучасний ринок праці перенасичений;

- невміння випускників шкіл орієнтуватися в питаннях вибору напряму майбутніх занять у рамках суспільного розподілу праці;

- низька поінформованість молоді про умови праці та перспективи професійного зростання тощо.

З огляду на означені нами вище проблеми професійного самовизначення сучасної молоді, важливим видається дослідження організаційно-педагогічних умов взаємодії загальноосвітньої школи та державної служби зайнятості у системі профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю. Крім того, в останній час згадана вище проблема актуальною є для державних інституцій, які занепокоєні станом ринку праці, на якому нерегульовані державою процеси призвели до складної деформації співвідношення попиту та пропозиції на окремі категорії фахівців. Закономірно, що була піднята проблема створення Центрів професійної орієнтації молоді, які мають виконувати функції організації професійної орієнтації молоді у певному регіоні.

Тому метою статті є виявлення можливих напрямів взаємодії загальноосвітньої школи та державної служби зайнятості у системі профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю на сучасному етапі розвитку нашої держави.

Закономірно, означена вище проблема не є новою для педагогічної науки та виховної практики. Фундаментальні психолого-педагогічні дослідження проблеми підготовки учнівської молоді до вибору майбутньої професії здійснені К.Альбухановою-Славською, С.Батишевим, І.Бехом, Л.Буєвою, Ф.Іващенком, Д.Кікнадзе, Є.Климовим, Я.Коломинським, А.Короткевичем, Г.Костюком, Б.Ломовим, В.Моляко, В.Мясищевим, В.Поляковим, Д.Узнадзе, В.Чебишевою та іншими дослідниками, які визначили методологічні підходи, мету, завдання, зміст цього процесу та засоби його реалізації.

Дослідження соціально-економічних, педагогічних та психологічних аспектів проблеми профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю достатньо ґрунтовно висвітлені в працях В.Рибалки, В.Сидоренка, В.Синявського, Є.Павлютенкова, Н.Побірченко, М. Тименка, Б.Федоришина, М.Янцура, та ін., а також дослідників із ближнього зарубіжжя: І.Ареф’єва, Л.Йовайши, А.Карпова, Є.Климова, С.Крягдже, К.Платонова, М.Пряжнікова, С.Чистякової, Г.Щукіної.

Незважаючи на достатньо глибоке теоретичне вивчення проблеми професійного самовизначення учнівської молоді, виникають серйозні проблеми на етапі практичної реалізації. Особливо гостро в останні роки постали питання організаційно педагогічної взаємодії загальноосвітньої школи та державної служби зайнятості. Під педагогічними умовами ми розуміємо сукупність взаємозалежних і взаємообумовлених педагогічних методів, засобів і прийомів роботи, необхідних для формування професійного самовизначення особистості школярів.

Організаційні умови – це сукупність взаємозалежних передумов, що забезпечують цілеспрямовану взаємодію соціальних інститутів, діяльність яких передбачає здійснення професійної орієнтації в межах певної територіальної одиниці. Такі умови спрямовані на планування, координацію, поточне регулювання й контроль професійної орієнтації школярів в межах певної територіальної одиниці.

Планування передбачає установлення цілей управлінського впливу, визначення етапів його реалізації, виконавців, ресурсів. Функція координації має на меті упорядкування взаємин суб’єктів профорієнтаційної діяльності, а в разі необхідності і корекції такої взаємодії. Поточне регулювання здійснюється, як правило, на основі зворотної інформації про стан виконання завдань професійної орієнтації учнів у окремих суб’єктів діяльності, їх погодження із завданнями в межах адміністративної одиниці. Така регулююча функція призначена для погодження дій окремих суб’єктів згідно затверджених для всіх учасників завдань. Функція контролю забезпечує моніторинг ефективності проведених профорієнтаційних заходів з метою удосконалення технології їх проведення у найближчій перспективі.

Звичайно, нові моделі організаційно-педагогічної взаємодії суб’єктів системи професійної орієнтації учнівської молоді мають створюватись з урахуванням минулих досягнень. Необхідно і доцільно переосмислити той величезний досвід, що був накопичений у Радянському Союзі і використати його з урахуванням сучасної соціально-економічної та демографічної ситуації України. Загальновідомо, що у 80-і роки було створено більше 60 регіональних Центрів професійної орієнтації молоді, а в районах – безліч профконсультаційних пунктів. Згідно затвердженого Положення на Центри були покладені обов’язки організації профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю у певній територіальній одиниці. Саме у діючій на той час системі відповідної роботи було досліджено і визначено всі аспекти здійснення ефективної професійної орієнтації молоді.

Крім того, така діяльність у 1994 році за наказом Міністерства праці України (№ 63 від 23.11.1994 р.) була законодавчо закріплена у затвердженому Положенні про територіальний центр професійної орієнтації населення. У затвердженому положенні змінювалося підпорядкування центрів. Головною метою такої організації стало спрямування всієї системи профорієнтації на забезпечення ефективної зайнятості населення та підвищення соціальної захищеності громадян шляхом реалізації єдиної державної політики галузі професійної орієнтації на відповідній території.

Згідно затвердженого Положення напрямки координації профорієнтаційної діяльності конкретизуються і визначаються узагальненням власної діяльності на територіальній системі професійної орієнтації населення, яка є складовою частиною регіональної програми зайнятості. Але, на жаль, аналіз положення в цілому дав нам можливість з’ясувати, що до проблеми професійного самовизначення учнівської молоді реорганізовані центри не мають відношення взагалі. Серед завдань, сформульованих у документі, професійне самовизначення та інші проблеми підготовки школярів до вибору професії у відповідності до попиту ринку праці, стосується тільки випускників навчальних закладів, які тимчасово отримали статус безробітного.

У даному положенні можна виділити окремі напрями діяльності, на які доцільно орієнтуватися при організації взаємодії різних суб’єктів профорієнтаційного впливу в межах певної територіальної одиниці. У положенні зазначено, що функціями Центру є:

• розробка програм взаємодії з організаціями, що належать до територіальної системи професійної орієнтації і обслуговують відповідні групи населення;
  
• узгодження перспективних планів профорієнтаційної діяльності організацій, що належать до територіальної системи професійної орієнтації, та подання пропозицій на розгляд територіальної міжвідомчої координаційної ради з професійної орієнтації;
  
• участь у координаційних нарадах та семінарах з питань удосконалення взаємодії територіальної служби зайнятості з навчально-виховними закладами, соціальними службами для молоді, кадровими та іншими службами підприємств у справі організації професійної орієнтації в регіоні.
  

До завдань, зазначених у положенні, належить узагальнення службою працевлаштування тенденцій розвитку ринку праці. Саме завдяки цьому працівники освітніх закладів отримали змогу використовувати об’єктивну інформацію служби працевлаштування у навчально-виховному процесі школи. Періодичне поновлення такого банку даних створюватиме загальну картину сучасних вимог до рівня підготовки фахівців, попиту ринку праці на окремі категорії працівників, прогнозування попиту на майбутнє.

Використання достовірної та об’єктивної ринкової інформації у процесі підготовки старшокласників до вибору майбутньої професії є тим найвагомішим чинником, який суттєво підвищить ефективність відповідної роботи в сучасних умовах. Педагогічною умовою взаємодії державної служби зайнятості та загальноосвітньої школи є включення об’єктивної інформації про ринок праці у спеціально організовану навчальну діяльність учнів.

Педагогічними засобами такої роботи можуть бути:

1. Включення в зміст навчальних та профільних предметів інформації профорієнтаційного характеру.
   
2. Розробка і впровадження програм факультативних курсів профорієнтаційного спрямовування.
   
3. Включення в план виховної роботи школи профорієнтаційних заходів (загальношкільних і для окремих класів).
   
4. Організація й оформлення кабінету профорієнтації та профорієнтаційного куточка у малокомплектних школах.
   
5. Організація й оформлення у школах навчально-методичних матеріалів із профорієнтації тощо.
   
6. Організація і проведення спільних акцій з працівниками державної служби зайнятості, кадрових служб та підприємств району.
   
7. Залучення до профорієнтаційної роботи батьків учнів та випускників минулих років.
   

У цілому забезпечення результативності формування професійного самовизначення школярів у навчально-виховному процесі можна об’єднати у декілька груп. А саме:

1. Педагогічні умови. До них належить створення навчальної бази для проведення занять і самостійної роботи школярів, розробка тематичних планів і учбово-методичних матеріалів для проведення занять.

2. Організаційні. Серед них взаємозв’язок профорієнтаційного змісту навчальних предметів інваріантної та варіативної частини, постійне наповнення змісту навчальних предметів професіографічною інформацією зі служби зайнятості (попит на ринку праці, вимоги вільних робочих місць до загальної та фахової підготовки тощо), удосконалення змісту позаурочної діяльності школярів (на рівні моделювання професійних ситуацій).

Не менш важливе значення належить і формам реалізації спільних завдань державної служби зайнятості та загальноосвітньої школи. Серед них можна виділити:

1. Створення клубу для старшокласників „Професіонал”, одним з напрямків діяльності якого може бути здійснення системи досліджень, пов’язаних з:
   

• вивченням якості заповнення робочих місць району;
  
• вивченням запитів та інтересів молоді, а також інтересів та можливостей соціально незахищених підлітків;
  
• вивчення й збір інформації, спрямованої на виявлення перспектив розвитку тієї або іншої професійної сфери.
  

2. Профінформація на уроках. Усі дисципліни шкільного компоненту дають значні можливості для знайомства учнів із світом професій, суспільним поділом праці, характером виробництва і виробничих відносин.
   
3. Екскурсії на виробництво і в професійні навчальні заклади. Це форма профорієнтаційної роботи, яка вимагає від педагога значної попередньої підготовчої роботи, інформаційного та методичного забезпечення, яке може надати регіональне відділення державної служби зайнятості.
   
4. Зустрічі з представниками різних професій, з учнями і студентами професійних навчальних закладів. У багатьох школах такі зустрічі проводяться у формі годин класного керівника або загальношкільних вечорів-зустрічей з випускниками школи.
   
5. Профінформація у виховній роботі класного керівника: обговорення найбільш актуальних на певному етапі і в перспективі професій у районі, огляд питань, пов’язаних із вимогами цих та інших професій до людини.
   
6. Профінформаційні конференції для старшокласників та їх батьків з окремих аспектів профорієнтації з участю спеціалістів окремих галузей: медичних працівників, психологів-консультантів, представників виробництва, працівників регіональних відділень державної служби зайнятості тощо.
   
7. Використання шкільної стінної преси та інших засобів інформації, які є у школі.
   
8. Виставки, на яких експонуються вироби учнів школи на уроках і вдома, результати їх праці на шкільній навчально-дослідній ділянці тощо.
   
9. Лекції з використанням необхідної наочності (слайди, плакати, діаграми та ін.), конкурси, вистави, окремі сцени профорієнтаційного змісту (життя людей праці, специфічні трудові операції з окремих професій тощо).
   
10. Тижні професійної інформації, тематичні вечори (літературні, математичні, біологічні та ін.) [1; 14]
    

Отже, в арсеналі сьогоднішньої школи великі психолого-педагогічні можливості забезпечення профорієнтаційної роботи з учнями, особливо на кінцевому етапі у старших класах. Але така робота повинна будуватися на достовірній інформації про потреби ринку праці у фахівцях, вираховуванні регіональних потреб виробництва у робочій силі сьогодні та у перспективі.

Така професіографічна інформація повинна містити у собі дві головні складові:

- інформацію, що розрахована на молодь, з якою ведеться профорієнтація;

- інформацію, адресовану педагогам, профконсультантам, практичним психологам та іншим категоріям спеціалістів, зайнятим у галузі теорії і практики профорієнтації населення.

Крім того, така інформація повинна бути зрозумілою і одночасно давати змогу на достатньому рівні розкрити технологічний, економічний, соціальний та медико-психологічний опис професії. Враховуючи згадане вище розкриємо орієнтовну структуру професіографічної інформації:

1. Загальні відомості про професію (назва професії, спеціальності); потреба у представниках професії, перспективи її розвитку, суспільне значення; місце певної професії серед інших професій (престиж, зв’язок з іншими професіями).

2. Зміст та умови праці за професією: вид праці; предмет і продукт праці; знання і вміння, необхідні для виконання роботи (загальноосвітні, спеціальні); характер роботи (індивідуальний, бригадний тощо); умови праці (кліматичні фактори, санітарно-гігієнічні умови, режим праці і відпочинку, несприятливі фактори); професійні обов’язки.

3. Людина в процесі праці: привабливі сторони праці і труднощі (рівень відповідальності, елементи творчості тощо); вимоги до здоров’я (фізичних даних, психіки); медичні та психологічні протипоказання.

4. Соціально-економічна характеристика: система професійної підготовки та професійного росту, найближчі професійні навчальні заклади; система оплати праці, соціальне забезпечення; регіональна потреба у кадрах (поточна і перспективна); споріднені професії. [1; 23].

Суттєво підвищить ефективність відповідної роботи у сучасних умовах створення централізовані бази даних професійної освіти (не тільки на рівні районів, але й великих міст і навіть регіонів) з використанням сучасної комп’ютерної техніки. Це дозволить створювати реально діючі інформаційно-пошукові системи, у яких би інформація постійно оновлювалась.

Таким чином система професійної орієнтації школярів на сучасному етапі її розвитку має будуватися на достовірній інформації про потреби ринку праці у фахівцях, враховуванні регіональних потреб виробництва у робочій силі сьогодні та у перспективі. Така робота буде ефективною тільки з умови планомірного її здійснення, взаємодії загальноосвітньої школи та державної служби зайнятості.

Література

1. Барабаш Ю.Г., Позінкевич Р.О. Психолого-педагогічні основи вибору професії: Навч. посіб. – Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. – 201 с.
   
2. Бех І.Д., Тименко М.П. Професійна спрямованість змісту навчально-трудової діяльності школярів //Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. – № 5. – 1999. – С. 15 – 21.
   
3. Концепція державної системи професійної орієнтації населення. Схвалена Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1994 року. – №48 //Людина і праця. – 1994. – №4. – С. 22 – 29.
   
4. Основи професіографії: Навчальний посібник /Карпіловська С.Я., Мітельман Р.Й., Синявський В.В., Федоришин Б.О. – К.: МАУП, 1997. – 146 с.
   
5. Педагогічне управління професійним самовизначенням учнівської молоді: Метод. посібник /За ред. М.П. Тименка. – К.: Інститут проблем виховання АПН України, 1999. – 153 с.
   
6. Педагогічні засади підготовки старшокласників до професійного самовизначення в умовах профільного навчання: Методичний посібник /Д.О.Закатнов, О.В.Мельник, О.В.Осипов, О.Л.Морін, Л.А.Гуцан, О.В.Скалько /За ред. Д.О. Закатнова. – К.: ІПВ АПН України, 2005. – 181 с.
   
7. Подготовка школьников к выбору профессии в условиях районной и городской службы профориентации: Сб. науч. тр. /Редк.: С.Н. Чистякова, Г.Г. Агапова. – М.: Изд-во АПН СССР. 1989. – 80 с.
   
8. Школа и служба профориентации: Сб. науч. тр. /Отв. ред. С.Н. Чистякова, Г.Г. Агапова. – М.: Изд-во АПН СССР, 1989. – 80 с.
   

Троскотт Л. С.

м.Одеса

Застосування інноваційних технологій у профорієнтації учнівської молоді

Проблема вибору професії завжди поставала перед старшокласниками, а зараз вона набуває ще більшої актуальності в зв`язку зі змінами в суспільстві. Сумні прикмети нашого життя – це послаблення професійної школи, відсутність системи розвитку персоналу на підприємствах, занепад зв`язків між професійною освітою і професійною працею. В той же час зрозуміло, що професійний вибір, зроблений з урахуванням таких факторі,в як попит на ринку праці, вимоги професії до людини та її професійних здібностей, постають найважливішою умовою успішного оволодіння професією, гармонійного входження в трудову діяльність, формування конкурентноздатного професіонала, в кінцевому рахунку – добробуту його родини і країни в цілому.

На вибір професії впливають і інші чинники: батьки, уява про власні якості, наявність здібностей до тих чи інших видів діяльності, а також практичні міркування, підказані життєвими обставинами.

Старшокласникові потрібно зорієнтуватися, яка з професій є його покликанням, а для цього потрібно визначитися з власними мотивами, бажаннями, мріями, реальними можливостями.

Рівень молодіжного безробіття досить високий. Пояснення цьому –відсутність достатньої уваги школи до проблеми пропаганди робітничих професій; відсутність узгодженої співпраці між навчальними закладами, які готують спеціалістів, і роботодавцями, які відчувають в них потребу; штампування спеціалістів за професіями, що є надлишковими на ринку праці, майбутня вдача яких – поповнити армію безробітних; відсутність знань школярів про ситуацію на ринку праці.

Саме профорієнтація як механізм забезпечення одного з невід`ємних, гарантованих Конституцією, прав людини на свободу професійного самовизначення, узгодженого з власними інтересами, здібностями і попитом на ринку праці, може вплинути на зміни на ринку праці на краще.

Розглянемо діяльність Одеської служби зайнятості з профорієнтації учнівської молоді на професії, які користуються попитом на ринку праці.

З метою проведення широкомасштабної роботи у напрямку орієнтації молоді на свідомий вибір професії, адаптації до сучасних умов ринку праці, Одеським обласним центром зайнятості сумісно з Управлінням освіти та наукової діяльності підготовлена Програма професійної орієнтації учнівської молоді Одеської області на здобуття професій, актуальних на ринку праці, у 2008-2013 роках. Міськрайцентрами зайнятості узгоджено з районними відділами освіти графік проведення профорієнтаційних заходів з учнівською молоддю, в школах розміщено інформаційно-стендове обладнання, оновлюється перелік актуальних професій у „Барометрах професій”, розпочато нові форми профорієнтаційної роботи з дітьми у дошкільних закладах.

Активно проводиться профорієнтаційна робота з учнями ЗОШ шляхом організації групових та масових профорієнтаційних заходів. З початку 2008 року проведено 80 “Днів відкритих дверей центрів зайнятості”, 15 “Ярмарок професій”, 5 “Ярмарок кар’єри” та 5 “Ярмарок вакансій для учнівської молоді”.

З метою популяризації професій, актуальних на ринку праці, проводяться презентації професій, навчальних закладів та курсів навчання.

Так, у 2008 році службою зайнятості були ініційовані “Дні відкритих дверей” 15 професійно-технічних навчальних закладів: gрофесійного училища Одеської державної академії холоду, Одеського вищого професійного училища сфери послуг, Одеського професійного ліцею технології та дизайну одягу, Одеського професійного ліцею будівництва та архітектури, Одеського вищого професійного училища залізничного транспорту та будівництва, Кілійського професійного ліцею, Ісаївського професійно-аграрного ліцею, Петрівського професійно-аграрного ліцею, Березівського вищого професійного училища Одеського політехнічного університету тощо.

З метою забезпечення соціального захисту молоді із соціально-незахищених верств населення, протягом 2008 року профорієнтаційні послуги були надані 257 учням-сиротам та 400 учням спеціалізованих шкіл-інтернатів.

Одеською службою зайнятості розпочато низку профорієнтаційних заходів для привернення уваги до проблем охорони здоров’я дітей, прав дитини на освіту, дозвілля й захисту від трудового насильства. З цією метою в рамках декади "Феномен дитячої праці в Україні" в кожному центрі зайнятості проведено семінари та зустрічі з питань протидії експлуатації дитячої праці.

Всього у поточному році профорієнтаційні послуги були надані 25,0 тис. учням загальноосвітніх шкіл.

Активно в профорієнтаційній роботі застосовується анкетування, соціологічне опитування.

Згідно з проведеними дослідженнями старшокласники визначають такі провідні мотиви вибору професії: цікавість роботи (84,4%), робота з високим заробітком (78,7%), престижна робота (53,9%), робота, яка потребує контактів з людьми (52,4%), робота з хорошими можливостями кар`єрного і професійного зростання (43,4%).

Та обставина, що мотив „робота з високим заробітком” виявився одним із провідних, свідчить про те, що майбутні суб`єкти попиту на ринку праці, вступаючи у ринкові відносини, будуть керуватися „грошовою мотивацією”, характерною для сучасної молоді.

Співставлення професійних намірів і улюблених занять виявило, що вони співпадають у 53,2% учнів. Професійні наміри більшості опитаних не відрізняються сталістю (73%). Сталі професійні наміри виявились у групи учнів (27%), які вибрали професії системи „людина-людина”. Однак, несталість професійних намірів не слід розцінювати тільки як негативне явище. Вона може бути розглянута як гнучкість в прийнятті рішень і як адаптивна стратегія поведінки на ринку праці.

Рис.1. Порівняльна діаграма надання профорієнтаційних послуг учням ЗОШ (тис. осіб).

Дослідження, що проводяться спеціалістами з профорієнтації використовуються з метою впливу на професійні наміри молоді відповідно до наявності професій, які користуються попитом на ринку праці. Служба зайнятості застосовує для цього різноманітні інноваційні заходи та новітні форми роботи. Цікавим та ефективним заходом є презентація для учнів ЗОШ навчальних закладів, що навчають за актуальними на ринку праці професіями.

Так, для прикладу, за ініціативи Комінтернівського районного центру зайнятості, за підтримки відділу освіти райдержадміністрації та роботодавців району, 22 травня 2008 року в с. Петрівка проведено презентацію професійно-аграрного ліцею для випускників 5 загальноосвітніх шкіл району.

У ході цього заходу школярі отримали цікаву, змістовну та корисну інформацію про професії агронома, механіка сільського господарства, ветеринарного фельдшера, технолога з виробництва та переробки продукції рослинництва, технолога з виробництва та переробки продукції тваринництва та землевпорядника. У добре обладнаних аудиторіях та майстернях учні мали змогу докладніше познайомитись із навчальним закладом, з умовами навчання та проживання й отримати позитивні враження та емоції.

Особисто поспілкуватися з фахівцями різних професій, отримати повну інформацію про підприємство, майбутнє робоче місце учні можуть під час професіографічних екскурсій, що проводяться фахівцями служби зайнятості на перспективні підприємства регіону.

80 екскурсій для учнів ЗОШ проведено у 2008 році, але цими цифрами неможливо відобразити всі враження та позитивні емоції, що отримали школярі. Так, під час екскурсії на комунальне підприємство „Одесміськелектротранс”, де працівники підприємства представили учням роботу трамвайного депо № 1 м. Одеси, показали музей та надали можливість власноруч керувати трамваєм. Чи екскурсія на ПП „Трояндова республіка”, де вирощується близько 500 різноманітних сортів квітів, екскурсію на підприємство „Одеський коровай”, де виробляється хліб чи до найсучаснішого підприємства “Південні електро-технічні лінії” та багатьох інших.

У 2008 році Одеською обласною службою зайнятості впроваджено інноваційний підхід – розроблено програми і здійснюється ознайомлення з робітничими професіями шляхом цікавих пізнавальних заходів за профорієнтаційною тематикою: „Турнірів знавців професій” у форматі КВК.

Метою таких заходів є – ознайомлення учнів із різноманіттям світу професій.

Основні задачі:

1. Підвищення проінформованості учнівської молоді, батьків та педагогічних працівників у сфері зайнятості населення та стану ринку праці, з питань профорієнтації.

2. Підвищення самосвідомості учнів стосовно вибору професії, вплив на виявлення здібностей і нахилів осіб, які приймають участь у „Турнірах”.

Позитивний вплив „Турнірів знавців професій” як форм розвитку дитячої особистості можна відзначити у наступних моментах:

• Сприятливість форми зацікавлення учнів профорієнтаційною роботою.
  
• Актуалізація власних зусиль школярів щодо виявлення схильностей і нахилів до певних видів професійної діяльності.
  
• Підвищення мотивації до пошукової творчої діяльності.
  
• Усвідомлення власного внеску до „вибору справи життя”.
  
• Реалізація духовних цінностей і пріоритетів.
  

Так, для прикладу, один з таких турнірів було проведено Одеським міським центром зайнятості за підтримки відділу освіти Одеського міськвиконкому, представників роботодавців та навчальних закладів. Учнями навчальних закладів у пізнавально-розважальному форматі, що так близько сьогоднішній молоді, були представлені професії водія трамвая, кухаря, швачки. Переможця турніру, в якому брали участь 64 школярі, було нагороджено кубком міського центру зайнятості „Знавець професій”.

До основних конкурсів КВК „Турніру знавців професій” можна віднести:

1. Конкурс „Домашнє завдання”, під час якого учні репрезентують вибрану ними професію, повідомляючи цікаві факти з часів її виникнення до сьогодення.

2. Конкурс капітанів – де капітани команд з`ясовують власну кмітливість, відповідаючи на запитання ведучого щодо різноманітних професій.

3. Конкурс малюнків – в якому потрібно не лише відобразити професію, але й серед декількох назв професій і видів діяльності знайти відповідності.

4. Конкурс пісні – в якому команди за чергою співають уривки улюблених пісень, в яких йде мова про професіоналів з тієї чи іншої галузі.

Під час турнірів не лише учасники, але й глядачі мають змогу відчути солодкий смак перемоги – для них призначені спеціальні конкурси.

Дуже радіють діти з захопливих призів, які дістаються кожному з учасників конкурсів, виявляючи бажання дізнатися про світ професій ще більше за допомогою служби зайнятості.

Таким чином, можна сприймати „Турніри знавців професій” не лише як профорієнтаційні заходи для учнівської молоді, але як і агітаційні акції з підвищення іміджу служби зайнятості серед широких верст населення.

Підсумок

Як свідчить практика, проведення „Турнірів професій” у форматі КВК привертає щиру зацікавленість потенційної аудиторії, на яку розрахована основна профорієнтаційна робота служби зайнятості. Ми повинні усвідомити, що розвиток громадянського суспільства ХХІ ст. не може засновуватись лише на класичних методах лекційної подачі інформації великій аудиторії. Вплив на внутрішній світ, наміри не „загальностатистичного”, а кожного окремого учня, допомога йому в орієнтуванні в цьому безмежному, динамічному світі професій може відбуватися лише індивідуально, не упередженим нав’язуванням „потрібної” суспільству в даний час професії, а шляхом розвитку творчого, дослідницького потенціалу самої дитини. Варто зазначити, що знайдені самостійно під час таких КВК крихітки цікавої, нестандартної інформації про відомі учням з реального життя і ЗМІ професії залишаться з ними на довгі роки. Найосновніший же вплив було відзначено у зміні ставлення до „непрестижних” професій. Всі учасники розповідали, що дізнались для себе багато нової інформації, яка вплинула на їх ставлення до власного вибору професійного життя; більшість відзначила, що навчилась самостійно знаходити інформацію про професії, використовуючи такі джерела, як: центр зайнятості, ЗМІ, Інтернет, опитування дорослих фахівців у певних галузях.

Потрібно відзначити, що певні кроки у розвитку профорієнтаційної роботи в Україні тільки набувають свого значення. Багато проблем ще не вирішено, деякі зовсім знаходяться у тіні, деякі, ймовірно, з`являться у майбутті. На етапі сьогодення ми бачимо необхідність вирішення певних проблем з організації профорієнтаційної роботи в Україні, з якими зустрічаємося безпосередньо.

Актуальним сьогодні є розробка і прийняття відповідних нормативних актів у сфері профорієнтації:

1. Необхідно упорядкувати основні форми та напрями профорієнтаційної роботи, більш детально визначити їх зміст і мету, окреслити коло повноважень кожного з суб`єктів профорієнтаційної роботи.
   
2. Потрібна чітка регламентація форм і методів діяльності виконавців профорієнтаційної роботи в школах, визначення прав, обов`язків повноважних осіб, які співпрацюють зі спеціалістами служби зайнятості.
   
3. З метою підвищення ефективності профорієнтації молоді необхідно застосовувати елементи новітніх соціальних технологій у профорієнтаційній роботі.
   

Уличний І.Л.

м. Кіровоград

Психологія потенціалу професійного вдосконалення старшокласників

У сучасній виховній теорії та практиці вчені все частіше звертаються до нової тактики та технології педагогічної роботи, спрямованої на актуалізацію головних механізмів особистісного саморозвитку людини. В останні роки такі тенденції стали помітні і в галузі профорієнтації. Традиційно організований профорієнтаційний процес, у якому особистість учня є лише об’єктом організованого впливу, в сучасних умовах не забезпечує повною мірою можливості для професійного самовизначення особистості, актуалізації її потенційних можливостей особистісного самозростання. Результати наукових пошуків вітчизняних дослідників (Бех І., Васильєв В., Закатнов Д., Климов Є., Платонов К., Пряжніков Н.,Сидоренко В., Тименко М., Федоришин Б., Янцур М.) свідчать про необхідність створення педагогічних ситуацій, які активізують профорієнтаційну самодіяльність учнів.

Одним із напрямів такої роботи є психолого-педагогічне проектування профорієнтаційної роботи класного керівника в старшій школі, спрямоване на формування потенціалу професійного самовдосконалення старшокласників. Реалізація такої методики в умовах запровадження профільного навчання забезпечить послідовне та неперервне самовдосконалення особистості у процесі її професійного самовизначення [2; 3].

Дослідження нами еволюції наукового розуміння вченими поняття „потенціал” дозволило дійти висновку що його запровадження до термінологічного апарату суспільно-гуманітарних наук пов’язане з розробкою проблем модернізації промисловості та комплексної оцінки розвитку виробничих сил у двадцяті роки минулого століття.

Уперше цей термін, як спеціальне позначення наукового об’єкта, був використаний у працях вітчизняних економістів (Вейц В., Воблий К., Струмилін С.) у 1924 році під час обґрунтування стратегії розвитку народного господарства країни і розглядався в площині виявлення невикористаних ресурсів економічного зростання держави. Саме тоді було наголошено на необхідності дослідження потенціалу виробничих сил, формування якого є домінуючою складовою розвитку потенціалу держави [4; 6].

Дослідження потенціалу виробничих сил, здійснені в ті часи колективом науковців під керівництвом Струмиліна С., мали на меті виявити значення народної освіти для економіки держави. Їх результатом було математичне доведення доцільності ліквідації неосвіченості переважної частини населення країни та обґрунтування необхідного для економічного зростання держави мінімального терміну загальної та професійної підготовки підростаючих поколінь. Для вирішення цієї проблеми ними було здійснено комплексний аналіз взаємозв’язку кваліфікації працівника з його віком, професійним стажем та освітою [6].

Зростання актуальності досліджень у галузі вивчення потенціалу економічного зростання держави було спричинене дещо пізніше гострою потребою (50-70 роки 20 століття) забезпечення кваліфікованими працівниками економіки нашої держави, яка переорієнтувалася з інтенсифікації виробництва (розширення кількості суб’єктів господарювання) на екстенсивний його розвиток (запровадження науково-містких технологій).

Поглиблення досліджень, пов’язаних з розумінням потенціалу як сукупності необхідних для функціонування або розвитку виробництва різних видів ресурсів, в умовах прискорення науково-технічною прогресу не в змозі були вирішити проблему підвищення його ефективності. Тому відомі вітчизняні економісти (Абалкін Л., Архангельський В., Руденко В.) виступили з критикою розуміння потенціалу виробництва як лише сукупності ресурсів, які є об’єктивно і не задіяні у певному процесі [1; 2].

У цілому в 50-70 рр. 20 століття гостра потреба народного господарства у кваліфікованій робочій силі диференціювала три напрями наукових досліджень удосконалення використання потенціалу виробництва. Перший напрям стосувався розуміння категорії „потенціал” як наявності у певній системі невикористаних для її розвитку ресурсів. Другий напрям досліджень потенціалу виробництва стосувався визначення сукупності матеріальних та трудових факторів (умов, складових), що забезпечують досягнення мети виробництва. Представники цього напряму здебільшого зосереджувалися на питаннях удосконалення вже нагромаджених ресурсів, тобто внутрішніх можливостей розвитку виробництва, рівень використання яких визначає потенційні можливості виробництва.

Дослідники третього напрямку розглядали потенціал як здатність комплексу ресурсів економічної системи досягати певної мети. Потенціал, за такого підходу, визначається як цілісне уявлення єдності та взаємозв’язку структури і функцій об’єкта. Системний аналіз виробничого процесу дозволив представникам цього напряму дійти висновку про домінуючий характер у цій системі можливостей колективу виконувати певні завдання. Тому зростання потенціалу виробництва дослідники цього напряму вбачати в можливості виробничих сил досягнути певного рівня розвитку, який визначається структурою виробничого процесу.

Зростання кількості досліджень, спрямованих на виявлення потенціалу людського чинника у виробництві, детермінувалося необхідністю забезпечення виробництва високоосвіченими та ґрунтовно підготовленими працівниками. На думку В. Васильєва, в основі промислового виробництва завжди лежали три компоненти: люди, техніка і технологія та гроші. На ранніх етапах індустріального розвитку, доводить вчений, головним чинником формування та розвитку промислових підприємств виступав капітал. Людей же було достатньо, вимоги до їх кваліфікації були мінімальними (мануфактурне виробництво). В епоху технічних революцій домінуючими у розвитку потенціалу виробництва стали техніка і технологія. Якраз машини і технології „вирішували все”. Що ж стосується переважної частини робітників, то вони розглядались як „сіра маса”, яка потребує мінімальної уваги з боку менеджера. Поступово значущість потенціалу людського чинника зростає і він уже розглядається як такий же важливий, рівноцінний, як і фінанси та устаткування [3, 130-131].

Свідченням важливості та актуальності вивчення потенціалу виробничих сил в ті часи, як визначального чинника удосконалення виробництва, стало зростання кількості досліджень у різних галузях наукового знання, предметом яких стають поняття: „інтелектуальний потенціал”, „кадровий потенціал”, „людський потенціал”, „особистісний потенціал”, „освітній потенціал”, „творчий потенціал”, „правовий потенціал”, „ідейно-політичний потенціал”, „моральний потенціал”, „науковий потенціал”, „науково-дослідний потенціал”, „професійний потенціал” та ін.

Вищеозначене свідчить про порушення рівноваги (60-80 рр. 20 століття) між трьома визначальними чинниками (фінанси, техніка, виконавці) промислового виробництва. Така рівновага в дослідженнях можливостей економічного зростання держави поступово зміщується в бік невикористаного потенціалу виробничих сил. Особливе значення тут, безумовно, відіграли радикальні зміни техніки, технології, зміст та умови виробництва, які відбулися внаслідок швидкого науково-технічного розвитку.

Перехід від інтенсивного до екстенсивного напряму удосконалення виробництва, що передбачав не лише нарощування кількості об’єктів господарювання, а й запровадження наукових доробок у виробничий процес, сформувало у суспільстві об’єктивну потребу в дослідженні професійного потенціалу виробничих сил. Така потреба також детермінувалася запровадженням у виробничий процес складних механізмів та автоматизованих систем, яка вимагала від її виконавців високого рівня загальної та професійної підготовки.

Одночасно таке соціальне замовлення суттєво вплинуло на зміну статусу та значимості потенціалу професійного ресурсу виробництва. Зростання життєвого рівня, який дозволив забезпечити задоволення елементарних матеріальних потреб для більшості населення країни, привів до суттєвих зрушень у мотивації праці. Поступово професійна діяльність для більшості населення нашої посткомуністичної держави визначається можливостями задоволення в ній вищих потреб особистості таких, наприклад, як прагнення до творчої самореалізації та самоствердження у професії. А це, безумовно, передбачало реалізацію потенціалу особистості у професійній діяльності і розгортання наукових досліджень професійного розвитку особистості, виявлення його чинників та створення відповідних умов для формування.

Отже, розгортання досліджень, спрямованих на виявлення потенціалу професійного розвитку особистості, було спричинене кількома об’єктивними факторами. По-перше, на ті часи запровадження у виробничі процеси досягнень науки та техніки сформувало суспільну потребу у висококваліфікованих працівниках, здатних до оволодіння наукомісткими технологіями. Особливо гостро ця проблема постала у військово-промисловому комплексі.

По-друге, невикористані резерви прискорення науково-технічного розвитку держави, на ті часи, дослідники вбачали у питанні удосконалення використання потенціалу виробничих сил. Саме ці об’єктивні вимоги, на нашу думку, стали підґрунтям для розгортання психолого-педагогічних досліджень потенціалу професійного розвитку особистості, розкриття якого передбачало дослідження потенціалу індивідуального буття людини від народження до професійної зрілості.

І, по-третє, в галузі наукового знання з педагогіки та психології були сформовані наукові школи, фундаментальні праці яких створили умови для поглиблення досліджень проблеми визначення, оцінки та формування потенціалу професійного розвитку особистості. Їх вивчення дозволило нам сформулювати висновки, які важливі для обґрунтування необхідності формування потенціалу професійного самовдосконалення старшокласників у навчально-виховному процесі школи. До них ми можемо віднести: виділення особистісного підходу (Б. Ананьєв, І. Бех, Л. Божович, Л. Виготський, Г. Костюк, А. Леонтьєв, В. Мерлін, В. Мясищев, К. Платонов, С. Рубінштейн), як домінуючого при вивченні властивостей особистості та розвитку їх у діяльності; доведення положення згідно якого джерелом розвитку особистості є сама особистість, її активність, самостійність, ініціативність, творчість і відповідальність; обґрунтування „потенційності”, яка властива будь-якій діяльності особистості, що характеризує у її розвитку наявність чогось, ще не розкритого і не реалізованого нею. Означені вище положення суттєво вплинули також і на дослідження в галузі профорієнтації.

Діюча радянська система професійної орієнтації, яка сформувалася і функціонувала в межах планової командно-адміністративної системи управління економікою, спрямовувала теорію, методи й методики профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю в Україні на розподіл та використання трудових ресурсів в окремих галузях, регіонах, на кожному підприємстві. Саме тому, на думку Б.Федоришина, в ті роки домінувало визначення професійної орієнтації як системи державних заходів, спрямованих на формування в учнівської молоді готовності до свідомого вибору майбутньої професії на основі потреб, в першу чергу, суспільства, а лише потім із урахуванням інтересів і здібностей особистості. Головна мета у такому визначенні простежувалася у напрямку відтворення виробничого потенціалу заздалегідь спрямованого на певне коло професій та галузі виробництва і цим визначалася психолого-педагогічна технологія профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю [7].

Із поглибленням економічних реформ в Україні традиційна система професійної орієнтації виявилася не в повній мірі дієздатною забезпечити вимоги сучасного ринкового середовища, тому закономірним видається її повне руйнування у 90 роках минулого століття. Її відродження розпочалося з ухвалення Кабінетом Міністрів України концепції профорієнтації учнівської молоді, підготовленої В.Зінченком, Є.Павлютенковим, В.Синявським, М.Тименком. Дещо пізніше було прийнято положення про організацію професійної орієнтації населення та затверджено у тому ж році (1995) положення про професійну орієнтацію молоді, яка навчається. В цілому ці регулюючі нормативні документи і обумовили напрями дослідницьких пошуків в теорії і методиці профорієнтаційної роботи зі школярами [4; 5].

Активний пошук методологічних підходів до визначення змісту професійної орієнтації школярів та психолого-педагогічних засобів його реалізації в умовах запровадження ринкових механізмів господарювання було розпочато вітчизняними науковцями з критичного аналізу пострадянських здобутків. Її головний висновок, на нашу думку, який детермінував логіку розгортання досліджень у галузі профорієнтації, полягав у безперервному русі до особистості як суб’єкта професійного зростання. Тому наукове розуміння сутності професійної орієнтації учнів трансформувалося з системи заходів впливу на особистість у створення дієвих умов (організаційних, інформаційних, методичних, психолого-педагогічних тощо) для самозростання особистості, її активного та свідомого професійного самовизначення.

Безперечно, що на таке розуміння завдань професійної орієнтації учнівської молоді відіграли фундаментальні дослідження в психології розвитку особистості та визначення джерелом розвитку особистості саму особистість, її потенційну властивість до самозростання. За таких умов було вкрай необхідним віднайти ефективні засоби особистісного зростання в умовах нових вимог професійного середовища. Такі пошуки спрямувалися спершу до аналізу діючої раніше профорієнтаційної системи, а згодом до вивчення досвіду країн із розвиненою ринковою економікою.

Одним із результатів такої роботи було доведення, що профорієнтаційна робота реалізується в процесі вивчення базових дисциплін шкільного компоненту, варіативної його частини, в процесі позакласної та позашкільної діяльності учнів. З огляду на це було здійснено цілу низку досліджень, спрямованих на виявлення можливостей реалізації профорієнтаційних завдань у означених вище освітніх складових.

Зазначимо, що переважна частина досліджень була здійснена для середньої школи і спрямовувалася на формування у школярів інтересу до певної професії. Для цього дослідниками пропонувалося залучати додаткові ресурси для пошуку дітей з певними групами інтересів та організації додаткових занять поглибленого вивчення ними певної галузі. Така методика пропонувалася для формування у школярів спрямованості на певну групу професії.

Для учнів старшої школи було проведено ряд досліджень, які обґрунтували необхідність введення системоутворюючої ланки у систему професійної орієнтації учнівської молоді. Ним став курс „Основи вибору професії”, одним із завдань якого було визначено підготовку старшокласників до вибору майбутньої професії. Було також доведено необхідність його проведення у 9-х класах загальноосвітних шкіл. Результатом реалізації змісту цього курсу, проведення індивідуальних профконсультацій та іншої профорієнтаційної діяльності учнів повинна була стати готовність особистості до вибору майбутньої професії. Така готовність передбачала сформованість у школярів знань про власні індивідуальні особливості, можливості та вимоги сучасного світу професій.

В останні роки в дослідженнях шкільної профорієнтації активно розробляються методи і методики взаємодії педагога та учнів на основі особистісно зорієнтованого підходу. Згідно означеного підходу профорієнтаційні засоби мають бути спрямовані на активізацію професійного самовизначення учнів. При цьому напрями активізації самодіяльності особистості у професійному зростанні повинні лежати в площині створення відповідних педагогічних ситуацій.

Отже, на сучасному етапі розвитку теорії та практики професійної орієнтації вітчизняними вченими (К.Альбуханова-Славська, Л.Анциферова, І.Бех, Л.Божович, А.Брушлінський, І.Маноха, Є.Старовойтенко) та представниками гуманістичного напряму в психології (Г.Ассаджолі, Е.Ериксон, А.Маслоу, Р.Мей, Ж.Піаже, К.Роджерс, Г.Олпорт, В.Франкл) доведено, що потенціал професійного самовдосконалення особистості є рушійною силою зрівноважування досягнутого на певному етапі рівня особистісного розвитку та вимог майбутнього соціально-професійного середовища, яке здійснюється в напрямі самоактуалізації актуального й потенційного в її неперервному визначенні й самовизначенні.

Означені вище положення дали змогу обґрунтувати зміст поняття „потенціал професійного самовдосконалення старшокласника” й визначити його як складне й динамічне утворення особистості, комплекс взаємопов’язаних компонентів якого характеризує наявність у дитини певних ресурсів (фізичних, інтелектуальних, соціальних, духовних) взаємодії з актуальним соціальним середовищем, вимоги якого зростають і вимагають залучення невикористаних резервів для підняття особистісного рівня розвитку до рівня задоволення майбутніх вимог середовища розвитку. Вирішення означеного вище протиріччя старшокласником й визначає його потенційні можливості до самовдосконалення, який є домінуючим з-поміж інших (самопізнання, самооцінка і самоусвідомлення) механізмом професійного самовизначення особистості в ранньому юнацькому віці.

Література

1. Абалкин Л. И. Диалектика социалистической экономики. - М., 1981. - 324 с.

2. Архангельский В. Н., Зиновьев Л. Е. Управление научно-техническим прогрессом в машиностроении. - М., 1983. - 274 с.

3. Васильєв В. В. Система адаптації робітників до професійної діяльності: Наукове видання. - Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 1999. - 300 с.

4. Вейц В. Потенциальные и кинетические производительные силы мирового хазяйства. - Кн. 1. - М., 1927. - 22 с.

5. Концепція державної системи професійної орієнтації населення. Схвалена Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1994 року. - № 48 //Людина і праця. - 1994. - № 4. - С. 22 - 29.

6. Концепція профорієнтації учнівської молоді / Є.Павлютенков, В.Зінченко, М.Тименко, М.Янцур. // Психолого-педагогічні новини.-1994.- № 3.- С. 5-7.

7. Підготовка до професійного навчання і праці (психолого-педагогічні основи): Навч. - мет. пос. /За ред. Г. О. Балла, П. С. Перепелиці, В. В. Рибалки. – К.: Наукова думка, 2000. - 188 с.

8. Струмилин С.Г. Хозяйственное значение народного образования /Под ред. С.А. Фалькнера. - Москва, Ленинград: “Экономическая библиотека”, 1924. – 64 с.