Міропольська М. А., Капченко Л. М., Алєксєєва А. В., Савченко Н. В

Вид материала

Документы

Содержание Метою даного тренінгу Результати дослідження Зміни комунікативного ядра. Зміни самооцінки учасників. Зміни “Я-концепції” учасників. Марченко І.Б. Престиж [prestіge] - (Лат.: prae-sto, -stіtі, -stіtum, -are - стояти спереду або вище, бути краще, виділятися, перевершувати; 18 Можливі напрями корекційної роботи ставлення учнівської молоді до робітничих професій

Подобный материал:

• Всеукраїнської науково-практичної конференції (30 жовтня 2009 р.) Київ 2009 ббк 74., 6863.63kb.
• В. М. Галицький (переднє слово), Л. Г. Авдєєв 4), А. В. Алєксєєва 10), О. В. Астахова, 4371.33kb.
• Савченко Віктор Васильович, 65.99kb.
• Учебное пособие / В. Н. Попов В. С. Касьянов, И. П. Савченко, 36.66kb.
• Алєксєєва І. С. Професійний тренінг перекладача, 6.49kb.
• Інститут педагогіки апн україни капченко олеся Леонідівна, 315.82kb.
• Бюджетний дефіцит І джерела його фінансування Алєксєєва Катерина Сергіївна, 149.38kb.
• Классный руководитель выражает глубокую признательность Воробьеву Тимофею за участие, 4.6kb.
• Гостей: на, 111.12kb.
• Европейского Института Психоанализа программы и методические рекомендации, 704.43kb.

Методика та процедура дослідження

Нами було створено і апробовано психологічний тренінг “Виявлення та актуалізація психологічних ресурсів людини у важкій життєвій ситуації, такій як безробіття” як спосіб надання психологічної допомоги безробітним.

Метою даного тренінгу є актуалізація потенціалу, психологічних ресурсів безробітної людини, необхідних для розв’язку життєвої проблеми. З іншого боку, можна стверджувати, що ціль даного тренінгу є зміна погляду людини на складну ситуацію і на себе, що відкриває нові можливості для вирішення проблеми.

Тренінг складається з 8 занять – “Потреби та мотивація до праці”, “Самоактуалізація особистості безробітного як людини на “зламі” життя”, “Психічний стан безробітного”, “Психологічні властивості та ресурси для вирішення проблеми”, “Самоставлення та його прогностична роль”, “Комунікативне ядро і комунікативні порушення”, “Ціннісно-смислова сфера особистості”, “Самосвідомість та суб’єктогенез”. До тренінгу були залучені 31 безробітний віком від 25 до 59 років. У двох групах було проведено по 6 занять по 4 години кожне.

Враховуючи викладені теоретичні положення до тренінгу і після нього було проведено опитування із використанням опитувальника “Соціал”, розробленого акад. О. В. Киричуком для визначення психологічних властивостей, таких як: інтернальність, локус контролю, нейротизм, адекватність самооцінки, професійну спрямованість, рівень розвитку комунікативного ядра, самоусвідомлення, Я-концепції.

Результати дослідження

В результаті дослідження було встановлено, що даний тренінг виявився досить ефективним засобом для розвитку комунікативного ядра учасників, зростання самооцінки та її адекватності, самоактуалізації та підвищення готовності і придатності до соціальної взаємодії (див. Табл.1).

Табл.1

Зростання абсолютного значення параметрів в результаті тренінгу

Самоак-туаліза-ція	Ясність Я-концепції	Самооцінка	Комунікат. ядро	Придатність до соц. діял.	Спрямованість на соц.діял.
5%	5%	10%	7%	13%	16%

Зміни комунікативного ядра. Внаслідок проведеного тренінгу показник рівня розвитку комунікативного ядра зріс. Тобто, даний тренінг, сприяючи зростанню соціально-комунікативної компетенції учасників, сприяв зростанню їх конкурентноздатності на ринку праці. Максимальне зростання виявилося у тих учасників, комунікативне ядро яких мало низький рівень розвитку. За абсолютним показником зростання під впливом психологічного тренінгу становило 10 відсотків. За результатами тестування проведеного до і після тренінгу виявилося, що в учасників із вищим рівнем розвитку комунікативного ядра вищою є і придатність до соціальної діяльності і спрямованість на соціальну взаємодію. Високий рівень розвитку комунікативного ядра до тренінгу виявився у 16 %учасників, а після тренінгу у 23 %.

За даними кореляційного аналізу безробітні з розвиненим комунікаційним ядром переважно характеризувалися високою придатністю до соціальної діяльності (r=0.55; p0,05), та досить сильною спрямованістю на соціальну взаємодію (r=0.44; p0,05). Після тренінгу сила зв’язку стала ще тіснішою, а саме, із придатністю до соціальної діяльності r=0.72; p0,05 та спрямованістю на соціальну взаємодію r=0.71; p0,05. Це супроводжувалося значним зростанням придатності до соціальної діяльності та спрямованості на соціальну взаємодію, в той час як зростання комунікаційної компетенції в підгрупі з високим рівнем розвитку комунікативного ядра було незначним. Збереження і деяке зростання сили кореляційного зв’язку, за умови різної швидкості зміни показників можна пояснити тільки переструктуруванням “Я-концепції” та наявністю психічних новоутворень.

П
Підгрупа з високим рівнем розвитку КЯ

--до тренінгу

--після тренінгу

ідгрупа з низьким рівнем розвитку комунікативного ядра за результатами вхідного тестування не виявила зв’язку із показником придатності до соціальної діяльності (r=0,09; p0,05), а із спрямованістю зв’язок виявився слабким (r=0,36). За результатами вихідного тестування після тренінгу рівень розвитку їх комунікаційного ядра став вищим за абсолютними показниками, однак тісного зв’язку із спрямованістю до соціальної взаємодії не виявив, тоді як їхнє суб’єктивне переконання щодо цього зросло (r=0,38 до тренінгу та r=0,46; p0,05 після тренінгу). Ця зміна є важливою, оскільки свідчить про виникнення в цих учасників установки на соціальну взаємодію. А це означає, що відбулися зміни “Я-концепції” в напрямку створення транзиторного образу “Я”, тобто, в результаті актуалізації деяких структур індивідуального знання та досвіду, які мають відношення до соціальної взаємодії і діяльності відбулося створення майбутнього образу “Я”, який, як вважається психологами, впливає на суб’єктивну активність в теперішньому та обумовлює досягнення майбутнього результату.




0.72 0.72 0.71



Підгрупа з низьким рівнем розвитку КЯ

--до тренінгу

--після тренінгу





0.55


\ 0.40 0.36 0.35

Придатність до соціальної діяльності

Спрямованість на соціальну взаємодію
0.24


Діаграма 1. Зміни сили зв’язку придатності до соціальної діяльності та спрямованості на соціальну взаємодію і рівня розвитку комунікативного ядра (кореляція за коефіцієнтом Спірмена при p0,05).

Ми бачимо, що в учасників із високим рівнем розвитку комунікативного ядра роль здатності до саморегуляції у процесі соціальної взаємодії була досить незначною, а це вказує на джерело фрустрованості та невротизації — нетерпимість до дискомфорту у спілкуванні, втрату психічного тонусу та працездатності, коли спілкування є стресогенним, і часте переживання стресового стану.

У цьому зв’язку дуже важливим є те, що дана установка виконує свою функціональну роль в поведінковому блоці “Я-концепції”, про що свідчить зростанні їхньої придатності до соціальної діяльності за результатами тестування і зростання сили зв’язку цього параметру із рівнем розвитку комунікаційного ядра (r=0,72; p0,05) (див. Діаграму 1). Як виявилося, учасники з досить високим рівнем розвитку комунікативного ядра характеризувалися досить високою стресостійкістю (r=0,48, p0,05), помірною здатністю до збереження психічного тонусу та працездатності в несприятливих умовах (r=0,36, p0,05), низькою терпимістю до дискомфорту (див. Діаграму 2) та низьким нейротизмом (r=0,72; p0,05).



Підгрупа з високим рівнем розвитку КЯ

--до тренінгу

--після тренінгу









0.83 0.83





Підгрупа з низьким рівнем розвитку КЯ

--до тренінгу

--після тренінгу



0.70




0.57






0.48 0.49 0.46 0.48






0.3 4 0.38 0.36













0.1


Стресостійкість

Терпимість до дискомфорту

Здатність до збереження працездатності та психічного тонусу

Рис. 2. Зміни сили зв’язку параметрів саморегуляції і рівня розвитку комунікативного ядра (кореляція за коефіцієнтом Спірмена при p0,05)

Уявлення щодо особливостей власної саморегуляції у “Я-концепції” в респондентів з розвиненим комунікативним ядром є досить об’єктивними, хоча оцінка власної здатності до саморегуляції дещо завищена порівняно з результатами тестування. Після тренінгу зросла сила зв’язку здатності до досягнення успішності в спілкуванні і здатності до саморегуляції, а саме, здатності до збереження психічного тонусу та працездатності в умовах стресу та дискомфорту. Це статистично значимий зв’язок (r=0,57, при p0,05), тому ми можемо говорити про закономірність: чим більша здатність людини зберігати свій психічний тонус в умовах стресу, тим більша її здатність досягати успіху, цілей, реалізовувати поставлені задачі у процесі спілкування. Втрата психічного тонусу супроводжується відчуттям слабовольності, людина нездатна організувати свою активність з досягнення цілі, уникає діяльності.

Учасники з низьким рівнем розвитку комунікативного ядра виявили меншу здатність до саморегуляції, однак її функціональна роль у комунікаційному ядрі виявилася більшою, ніж в учасників з вищим рівнем його розвитку. Кореляційний аналіз виявив дуже тісний зв’язок із здатністю до збереження психічного тонусу та працездатності в несприятливих умовах (r=0,83, p0,05), тісний із терпимістю до дискомфорту (r=0,68) і досить сильний із стресостійкістю (r=0,49, p0,05) (див. Діаграму 2). Однак, за абсолютними значеннями ці показники в даній підгрупі дуже низькі, особливо низька терпимість до дискомфорту.

Зміни самооцінки учасників. В результаті тренінгу самооцінка переважної більшості більшості учасників зросла. Якщо до тренінгу високу самооцінку виявили 55% учасників, то після тренінгу 77%.

Найнижчою за абсолютними показниками виявилася самооцінка безробітних з малорозвиненим комунікаційним ядром. Після тренінгу зростання їхньої самооцінки порівняно з іншими учасниками було найбільшим, однак за абсолютним значенням вона все ж залишалася мінімальною. Зростання самооцінки становило 12 %, що є однією з найбільших змін в результаті тренінгу. Більших змін зазнала лише придатність до соціальної діяльності (27 %) в підгрупі з малорозвиненим комунікаційним ядром завдяки збільшенню їхньою соціально-комунікаційної компетентності та самооцінки.

Дуже низькою виявиляється самооцінка молодих безробітних (віком до 40 років), в той час як у старших безробітних (віком від 40 до 60 років), тобто тих безробітних, які мають значний стаж роботи, професійну компетентність, самооцінка є дещо вищою. Порівняння груп за часом безробіття виявляє, що нижчою є самооцінка у тих безробітних, які перебувають в цьому статусі до півроку, тобто тих безробітних, які ще не достатньо адаптувалися до ситуації безробіття і до свого статусу безробітного.

Самоактуалізація. В результаті тренінгу самоактуалізація учасників тренінгу зросла. Якщо до тренінгу високий показник само актуалізації виявили 45% учасників, то після тренінгу – 61%. Однак само актуалізація змінюється по-різному у різних категорій безробітних. Максимальне зростання самоактуалізації спостерігалося в учасників з сильною спрямованістю на автентичність – 21% (від 53% до 74%). Самоактуалізація виявляє тісний зв’язок і з “Я-концепцією” (r=0.71; p0,05), і з неадекватністю самооцінки (0.68; p0,05), що означає створення транзиторного образу позитивного “Я” в процесі самоактуалізації. Процес самоактуалізації особистості обов’язково пов’язаний із трансформацією “Я-концепції”, в якій створюється перехідний (транзиторний) образ “Я”, який К.Хорні називає робочою “Я-концепцією”. Оскільки цей образ створюється під впливом бажаного образу майбутнього, оцінка власних здібностей, які є значимими для досягнення результату (у нашому випадку це здатність до соціальної взаємодії і соціальної діяльності) більш позитивна, ніж в образі “Я-реальне”. Це є необхідною умовою самоактуалізації”: позитивне можливе “Я” є образом, необхідним в мотиваційному циклі. Як показали експериментальні дослідження зарубіжних вчених, робоча “Я-концепція” з негативним можливим “Я” (з домінуючою негативною можливістю) виступає як перешкода для ефективного виконання завдання. Це відбувається чи через відволікання уваги суб’єктів від виконання задачі, чи через створення негативного афективного стану, яке зробило образ себе, який успішно виконав задачу, — образ, що є необхідним в мотиваційному циклі, — тимчасово недоступним.

Учасники, які виявили високий рівень самоактуалізації і самоусвідомлення, крім уже вказаних психологічних властивостей характеризували себе як терпимих до дискомфорту (r=0.88; p0,05). За високих показників і самоактуалізації і ясності “Я-концепції” для учасників характерні наступні психологічні властивості: високу здатність до саморегуляції із домінуванням терпимості до дискомфорту (r=0.88; p0,05), із специфічною властивістю сприйняття інших, де домінує неупередженість сприйняття інших (r=0.70) і ще більш виражене відчуття ідентичності (r=0.85; p0,05). Однак, виявляється, що самоактуалізація цих учасників тренінгу не пов’язана ні з їх особистісним розвитком (-0.21), ні з готовністю до соціальної взаємодії і діяльності (спрямованість – 0.24, придатність – 0.08. Дана самоактуалізація є самоактуалізацією переважно довготривалих безробітних, спрямована на виживання в умовах професійної депривації, на адаптацію до суспільних умов, однією з яких є ситуація невизначеності. Про це переконливо свідчать такі показники, як тісний зв’язок із часом безробіття (r=0.54; p0,05) та низькою вразливістю (r=0.81; p0,05). Це самоактуалізація без спрямованості до автентичності, за переконання у власній нездатності бути собою (r=0).

Зміни “Я-концепції” учасників. Встановлено, що динамика зміни Я-концепції особстості починається із зміни ставлення до себе і зовнішнього світу, яке служить поштовхом для зсуву всіх взаємозалежних компонентів та усієї багаторівнеї системи. С наростанням протиріч в структурі образу Я порушується стійкість, зникає внутрішня узгодженість элементів моделі Я-концепції, відбувається “втрата себе”, виникає психічне напруження. Процесс зміни, який іде або по шляху спрощення, або по шляху ускладнення змісту Я-концепції, завершується перетворенням всієї її структури та інтеграцією складових у нову цілісність.

Наше дослідження, здійснене до і після психологічного тренінгу виявило навність внутрішніх суперечностей у “Я-концепції” учасників тренінгу, а також незначне зменшення кількості учасників, які виявили високий рівень ясності “Я-концепції” (до тренінгу 19% учасників, а після тренінгу 16%), хоча загалом, за середнім показником у групі, рівень ясності “Я-концепції” зріс на 5%, тобто у частини учасників відбулося зростання даного показника, а у частини, навпаки, зменшення, що пояснюється зменшенням інтегрованості “Я-концепції” у процесі переосмислення наявного індивідуального досвіду і зміни системи ставлень. Найбільше зростання відбулося у категорій учасників із високим рівнем розвитку комунікативного ядра. Однак, як виявив кореляційний аналіз, роль “Я-конценції” як чинника особистісного зростання зростає майже вдвічі. Дійсно, цей параметр як складова фактору першого порядку до тренінгу мав факторне навантаження 0.36, а після тренінгу – 0.60. Крім того показник “Ясність Я-конценції” став вагомою складовою фактору самодостатності, який виявляє суб’єктну позицію особистості. Порівняння матриць показників до тренінгу і після нього за цим параметром за допомогою аналізу t-test також виявляє вагому відміну (t=3.07461, при р=0.037). Зростання ролі “Я-конценції” зумовлено, як виявляє кореляційний аналіз, її трансформацією: зміною її змісту, ієрархії структури із домінуванням нових особистісних значень, та збільшенням її інтегрованості, що підтверджується зближенням значень сили кореляційних зв’язків. Можна стверджувати, що трансформація “Я-конценції” спричинила зростання рівня суб’єктності особистості учасників. Цей виснавок було зроблено як на теоретичному підгрунті, а саме будо доведено, що показник інтегрованості “Я-конценції” може використовуватися як інтегральний показник рівня суб’єктності особистості, так в результаті аналізу експериментальних данних, які свідчать про збагачення та гармонізацію змісту “Я-конценції” в напрямку досягнення цілісності особистості, що є невід’ємною характеристикою психологічного суб’єкта.

Тренінг виявився досить ефективним щодо розширення саморозуміння, оскільки, якщо до початку тренінгу тільки 26% учасників вважали свою здатність до сприйняття своєї психічної реальності високою, то після тренінгу – 58%, із кореляцією між цими психологічними властивостями r=0,36; p0,05. В результаті тренінгу виявляється чітко виражене прагнення учасників до індивідуального досягнення певної цілі. Також відзначається зростання потреби в позитивній зміні Я-концепції.

Висновки. Даний психологічний тренінг можна вважати ефективним засобом психологічної допомоги збільшення самооцінки учасників, само актуалізації, соціально-комунікаційної компетентності та придатності до соціальної діяльності. Як встановлено нашими попередніми дослідженнями, саме власні переконання щодо себе виявляють кореляцію із зростанням інтегральних показників особистості та спрямованості на соціальну взаємодію, тобто, саме зміна системи ставлень, переконань щодо себе є суттєвим чинником зростання рівня суб’єктності особистості. Відбулася зміна напряму і мети процесу самоактуалізації із збільшенням активності, віри в себе, в своє майбутнє, у свою здатність досягати бажаного результату власними силами, а також із активацією ресоціалізації. Тобто, можна зробити висновок, що самопізнання, що відбувалося в процесі тренінгу сприяло розвитку суб’єктогенезу. Психологічні впливи тренінгу сприяли трансформації “Я-концепції” учасників в напрямку зростання рівня їх суб’єктності та розвитку суб’єктного модусу індивідуального психологічного простору.

Марченко І.Б.

м. Київ

Психологічні механізми підвищення престижу
робітничих професій

На сучасному етапі в Україні склалась ситуація, яка вимагає від працівників служб зайнятості винахідливості та гнучкості, аби забезпечити необхідними робітничими кадрами виробничі підприємства.

Така ситуація стала неминуча після періоду перебудови державної та економічної систем. Нова форма господарювання вимагала нові професії. На перших етапах становлення й розвитку ринкових відносин підвищилася потреба в юристах, бухгалтерах, економістах.

Згодом стали потрібні торговельні агенти, журналісти, менеджери, іміджмейкери, банківські службовці.

І, як наслідок, за останні два десятиріччя значно зменшилася кількість випускників професійно-технічних навчальних закладів. Зменшення робочих професіоналів призвело до того, що на ринку праці України створився дефіцит робочих кадрів, що мають професійну освіту.

Робота над проблемою забезпечення робітничими кадрами, якою безпосередньо займаються фахівці з професійної орієнтації у навчальних закладах, практичні психологи, представники підприємств, роботодавці, науковці, ще не дала результату, який задовольнив би усіх зацікавлених, проблема залишається невирішеною.

Важливу роль у вирішенні проблеми насичення робітничими кадрами виробничі підприємства, у першу чергу, відіграє вибір професії. Профорієнтатори, практичні психологи та педагоги, які працюють у загальноосвітній школі, допомагають молодій людині вибрати «свою» професію. Їх задача допомогти учневі самовизначитися, краще пізнати свої сильні та слабкі риси і після цього обрати професію, яка відповідає його можливостям та потребам.

Але на досвіді роботи професійно-технічних навчальних закладів ми знаємо, що мало хто свідомо йде навчатися на робітничу спеціальність. Зробивши пілотажне дослідження ми виявили, що більшість з абітурієнтів вступають до ПТНЗ з таких причин:

• на вимогу батьків – 53%;
  
• через неможливість продовжувати навчання у школі – 15%;
  
• бажання отримати робітничу спеціальність – 15%;
  
• отримати освіту для вступу у ВНЗ – 12%;
  
• за компанію – 5%.
  

Рисунок 1.

Як бачимо на рис. 1, тільки 15% від загальної кількості абітурієнтів професійно-технічних навчальних закладів свідомо за власним бажанням обирають робітничу професію.

На сьогоднішній день керівники багатьох ПТНЗ набирають учнів на навчання, і це дуже схвально, але зовсім незначний відсоток після закінчення навчання іде працювати на виробництво. Чому так відбувається? Яка причина того, що молода людина, витративши три-чотири роки свого життя, не працює за фахом?

Проаналізувавши всі за та проти, ми дійшли висновку, що причиною такого поводження є небажання приєднуватися до робітничого класу, тобто зниження престижу (французька prestіge - вплив, авторитет) класу робітників.

Престиж [prestіge] - (Лат.: prae-sto, -stіtі, -stіtum, -are - стояти спереду або вище, бути краще, виділятися, перевершувати; 1829) [1].

Соціальний престиж. Оцінка суспільством статусу, поведінки індивіда, формальної або неформальної соціальної групи стосовно існуючої ієрархії соціальних матеріальних або ідеальних цінностей. Приклади: людина, яка користується престижем (авторитетний, впливовий), престиж професії.

Ось яке визначення престижу подано в соціально-психологічному словнику: «Престиж – громадська оцінка суспільної вагомості, значущості, привабливості, що надається в суспільстві різним сторонам діяльності людей, їх соціальному становищу і професії, особистісним якостям. Престиж тісно переплітається з авторитетом, повагою, впливом» [2; 161].

Не секрет, що заходи служби зайнятості та керівників підприємств будуть неефективними, якщо не відновити роботу з відродження престижу робочої професії. І починати цю роботу треба із загальноосвітніх шкіл, безперервно переходячи до ПТНЗ та служб зайнятості.

Вперше престиж став об'єктом наукового дослідження вчених-соціологів з погляду його стратифікаційної сутності (М. Вебер, К. Девис, Р. Мертон, У. Мур, Т. Парсонс, В.М. Биченков, С.І. Замогильний, Т.І. Заславська, В.І. Ільїн, В.В. Радаєв та ін.). О.І. Шкаратан, О.І. Філіппова, Л.Г. Демидова [3] розглядають престиж як міру соціального статусу й підставу розподілу суспільства на страти. Вивчення престижу в даному контексті проводилося не тільки на теоретичному, але й на практичному рівні.

У психології вчені також вивчали питання престижу, кожен із позицій своєї концепції, свого підходу. Так, Фрейд розглядав престиж із компенсаторного аспекту. У його психоаналітичній концепції джерело прагнення до престижу перебуває в глибинах психіки людини й пов'язане, у більшості випадків, із наявністю глибоких комплексів неповноцінності.

А. Адлер стверджував, що прагнення до престижу і до домінування є вродженою, споконвічною властивістю всіх людей. Але ступінь виразності цього прагнення залежить від середовища розвитку особистості. Як він вважає, прагнення до престижу сприяє розвитку особистості [4].

Автори гуманістичного напряму в психології особистості (А. Маслоу [5], К. Роджерс [ 6]) розглядають престиж як основу поваги й самоповаги людини, без яких навряд чи можна стати престижною особистістю. Гуманісти трактують володіння престижем як можливість для подальшої реалізації особистісного потенціалу, для самоактуалізації.

Престиж як феномен, який можливий тільки у суспільстві, має соціально-психологічну природу і тому вплив на його формування та розвиток слід розглядати з соціального та психологічного аспектів. У даній статті ми розглянемо проблему лише психологічної позиції.

Нами розроблена схема соціально-психологічних чинників формування та розвитку престижу робітничих професій, вона має такий вигляд:

Error: Reference source not found


Особистісні чинники психологічного впливу на формування та розвиток престижу професії:

• Активно-позитивне ставлення до професії (не можу не займатися даною діяльністю)
  
• Творчий потенціал
  
• Вольові якості
  
• Професійні знання, навички, уміння.
  

Чинники соціального впливу на формування та розвиток престижу професії:

• Потреба суспільства у даній професійній діяльності у даний період часу (відчувати свою значимість).
  
• Кількість професіоналів цього напряму (відчуття конкуренції).
  
• Рівень заробітної платні та соціального пакету для професіоналів цього рівня та напряму (матеріальне заохочення).
  

Розглянемо психологічний механізм формування престижу професії з позиції «не місце прикрашає людину, а людина місце», тобто скористаємося особистісним підходом у вирішенні цієї проблеми. Такий підхід за своєю спрямованістю близький до гуманістичного, але має свої особливості, а саме: не престиж впливає на розвиток особистості, а особистість – на формування та розвиток престижу робітничої професії.

Більшість психологічних якостей та властивостей розвиваються у людини одночасно, але з різною інтенсивністю та різним результатом. Така диференціація залежить від сенситивності того чи іншого вікового періоду, чутливістю та мірою впливу на сенсорний апарат людини [7; 197].

Ранжування психологічних властивостей та якостей особистості за значимістю при формуванні та розвитку престижу тієї чи іншої професії має такий вигляд:

1. Вольові якості.
   
2. Активно-позитивне ставлення до професії (не можу не займатися даною діяльністю).
   
3. Професійні знання, навички, уміння.
   
4. Творчий потенціал.
   

Вольові якості формуються з раннього дитинства, сенситивний період 3-6 років.

Активно-позитивне ставлення до професії формується з раннього дитинства, сенситивні періоди 1-6 років, 14-18 років (підлітковий період та рання юність).

Професійні знання, навички, уміння в залежності від виду професійної діяльності: 3-6 років гуманістичні; 7-12 творчі та точні науки; ручна праця – 3-6 та 14 – 18 років.

Творчий потенціал є вродженою властивістю, розвивається і проявляється (або не розвивається і не проявляється) протягом усього життя незалежно від віку.

Практичним психологам, педагогам, батькам можливо і бажано впливати на формування та розвиток дитини з самого початку, з моменту народження, і надавати допомогу у здійсненні професійного вибору та отриманні професійної освіти, а саме: по-перше, допомогти розібратися у собі; по-друге, виявити професійні сфери діяльності, які відповідають вродженим здібностям та задаткам; по-третє, допомогти сформувати або розвинути позитивно-активне ставлення до одного з видів професійної діяльності.

Психологічний механізм підвищення престижу робітничих професій у загальноосвітніх школах та професійно-технічних навчальних закладах передбачає корекцію активно-позитивного ставлення до професії та успішного отримання і засвоєння професійних знань, умінь та навичок. Цей віковий період (14-18 років), період вибору професії та вступу до навчального закладу, припадає сприятливий сенситивний період.

Можливі напрями корекційної роботи ставлення учнівської молоді до робітничих професій: отримання учнем детальної інформації про обрану професію, її особливості, популярність на ринку праці та перспективи розвитку фахівця у професії; формування позитивної моделі професіонала у процесі позитивно-емоційного спілкування з майстрами виробничого навчання в учбовому закладі та з професіоналами на практичних заняттях безпосередньо на виробництві; стимулювання та організація самопізнання учнів професійно-технічних закладів [8; 81].

Для роботи над вищевказаними напрямами ми пропонуємо ряд заходів, які мають вплинути на підвищення престижу робітничих професій.

По-перше: слід поновити схему «школа – підприємство», що містить у собі: поновлення практики шефства трудових колективів над школами, цехів і відділів - над класами, що формує у школярів відчуття значимості, а у шефів відповідальність за підростаюче покоління.

По-друге: залучати фахівців-практиків до роботи шкільних секцій, гуртків, факультативів для формування моделі робітника у процесі спілкування працівників та школярів.

По-третє: організувати проведення днів відкритих дверей на підприємствах, зустрічі з роботодавцями, передовиками виробництва, ветеранами праці задля інформації про нове устаткування, нові методи роботи, нові вимоги до якості продукції. Такий підхід розкриє вимоги професії до робітника, до рівня його знань та умінь.

По-четверте: проводити уроки праці та виробничого навчання у ПТНЗ, об’єднуючи їх з практичними заняттями, безпосередньо на виробництві для апробації школярем своїх знань, умінь та навичок.

По-п’яте: залучати школярів та учнів ПТНЗ до участі в конкурсах професійної майстерності, які мають проводитися як на окремо взятому підприємстві, так і в галузі взагалі для усвідомлення своєї причетності до робітничого класу.

Для вивчення поглядів старшокласників на робітничу професію доцільно проводити конкурси творів "Я в робітники пішов би...".

Для виявлення ставлення, здібності та схильності старшокласників до робітничих професій необхідно проводити тестування, анкетування школярів з наступним обговоренням їхніх результатів і видачею рекомендацій.

Електронним і друкованим засобам масової інформації варто перейти на «дозовану» рекламу способу життя банкірів, артистів, шоуменів, кіллерів і перевести увагу населення на пропаганду робітничих професій: токарів, будівельників, хліборобів, фермерів, механізаторів, слюсарів та багато інших.

У зв'язку з цим телевізійним каналам та радіо слід ввести у свій розклад тематичні програми, що розповідають про трудові колективи, підприємства, людей праці.

На сторінках журналів потрібно відкрити рубрику «Дозвольте представити….», що розповідає :

- про видатних людей праці, їх досягнення, життя, хобі;

- про знаменитостей, які розпочали свою трудову біографію з робітника, яких успіхів вони досягли; як домоглися визнання й поваги в суспільстві; що дав їм досвід роботи за робітничою спеціальністю.

З метою планомірної роботи над проблемою забезпечення виробничих підприємств кваліфікованими кадрами, для задоволення потреби виробництва у забезпеченні кадровими робітниками органам державної влади всіх рівнів спільно зі службою зайнятості населення, установами освіти, роботодавцями слід розробити заходи щодо забезпечення робочими кадрами підприємства промисловості.

Цей захід сприятиме:

по-перше, проведенню навчання молоді під потенційні робітничі місця;

по-друге, збільшенню можливостей органів служби зайнятості впливати на якісні й кількісні характеристики фахівців, яких готують спеціалізовані заклади;

по-третє, забезпеченню працевлаштування випускників професійно-технічних навчальних закладів.

Тільки разом з органами державної влади всіх рівнів, роботодавцями, навчальними закладами, вченими та всіма зацікавленими організаціями можливе досягнення стабільності й закріплення позитивних тенденцій у сфері зайнятості населення. Тільки в умовах загальної зацікавленості й партнерства можливе відродження престижу робітничих професій.

Література

1. Трифонов Е.В. Психофизиология человека: Энциклопедия, 12-е издание onov.ru/tryphonov1/terms1/prestig.php
   
2. Соціально-психологічний словник / Авт.-уклад. В.М. Галицький, О.В. Мельник, В.В. Синявський – К., 2004. – 250 с.
   
3. Шкаратан О.И., Филиппова О.В., Демидова Л.Г. Социальный слой и профессия // Социологические исследования. - 1980.- №3. – С.25-34.