Наказ моз україни від 28 січня 2011 р. №39

Вид материала

Документы

Содержание Вимірювання креатинкінази Вплив на печінку Офтальмологічне обстеження Застосування особам літнього віку Грейпфрутовий сік. Взаємодія з іншими препаратами, пов’язана з підвищеним ризиком розвитку міопатії/ рабдоміолізу Взаємодіючі препарати Протипоказані з симвастатином Взаємодія з інгібіторами CYP3A4 Аміодарон і верапаміл. Вплив симвастатину на фармакокінетику інших лікарських засобів Пероральні антикоагулянти. Наказ МОЗ України від 28 січня 2011 р. № 39 Побічна дія. Особливості застосування. Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Рикошетне безсоння. Амнезія і змінена психомоторна функція Поведінкові розлади Сомнамбулізм і пов’язана з цим поведінка ... Полное содержание

Подобный материал:

• Назва реферату: Аптеки, завдання, функції, класифікація, вимоги до діяльності Розділ, 108.15kb.
• Програма структурована на модуль, змістовні модулі, теми у відповідності до вимог "Рекомендації, 575.36kb.
• Наказ моз україни від 21 жовтня 2011, 3815.77kb.
• Наказ моз україни від 05 травня 2011, 3646.93kb.
• Наказ моз україни від 03 жовтня 2011, 3578.04kb.
• Декретами Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1992 р. N 6-92 від 11 січня 1993, 786.74kb.
• Наказ моз україни від 14 липня 2011, 1358.47kb.
• Наказ моз україни від 18 березня 2011 р. №148, 2253.04kb.
• У зв’язку з набуттям чинності з 1 січня 2011 року Закону України „Про збір та облік, 90.08kb.
• Затверджено наказ Міністерства охорони здоров’я України від 13. 07. 2005 №350, 103.8kb.

Міопатія/рабдоміоліз

Симвастатин, як і інші інгібітори HMG-CoA (гідроксиметилглютарил-коензим A)-редуктази, інколи може спричиняти міопатію, яка виявляється у вигляді м’язового болю, болючості або слабкості, що супроводжується зростанням креатинкінази більш ніж у

10 раз вище верхнього рівня норми. Інколи міопатія проявляється у формі рабдоміолізу з або без гострої ниркової недостатності, вторинної до мікроальбумінурії. При цьому рідко можуть виникати летальні наслідки. Ризик міопатії збільшується через підвищення концентрації у плазмі крові речовин, що володіють пригнічувальною дією по відношенню до HMG-CoA-редуктази.

Як і у випадку з іншими інгібіторами HMG-CoA-редуктази, ризик розвитку міопатії/ рабдоміолізу залежить від дози.

Вимірювання креатинкінази

Вимірювання креатинкінази (КК) не слід проводити після інтенсивних фізичних навантажень або при наявності будь-якої можливої альтернативної причини підвищення КК, оскільки це затрудняє інтерпретацію отриманих показників. Якщо рівні КК значно підвищені на початковому рівні (> 5 разів вище верхнього рівня норми), необхідно провести повторне вимірювання протягом наступних 5-7 днів для підтвердження результатів.

Усіх пацієнтів, які розпочинають терапію симвастатином, або у разі підвищення дози симвастатину, необхідно попередити про ризик розвитку міопатії і про необхідність повідомляти про будь-який незрозумілий м’язовий біль, болючість або слабкість.

Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам, схильним до рабдоміолізу. Для встановлення контрольного базового значення рівень КК слід вимірювати до початку лікування у таких випадках:

• Літній вік (> 70 років).
  
• Порушення функції нирок.
  
• Неконтрольований гіпотиреоз.
  
• Спадкові м’язові порушення у сімейному або особистому анамнезі.
  
• М’язова токсичність, спричинена статином або фібратом в анамнезі.
  
• Зловживання алкоголем.
  

У таких випадках необхідно зважити ризик, пов'язаний з лікуванням, і можливою користю, крім того, рекомендується проведення клінічного моніторингу. Якщо в анамнезі у пацієнта спостерігалося м’язове порушення, пов’язане зі статином або фібратом, слід з обережністю призначати інші препарати цього класу. Якщо рівні КК значно підвищені на початковому рівні (> 5 разів вище верхнього рівня норми), лікування не можна розпочинати.

Якщо у пацієнта, який отримує лікування із застосуванням статину, з’явився м’язовий біль, слабкість або судоми, слід виміряти рівні КК. Якщо при відсутності інтенсивних фізичних навантажень ці рівні значно підвищені (> 5 разів вище верхнього рівня норми), лікування слід припинити. Якщо м’язові симптоми тяжкі за ступенем або викликають щоденний дискомфорт, навіть якщо рівні КК < 5 x вище верхнього рівня норми, слід розглянути можливість припинення лікування. Якщо розвиток міопатії, можливо, пов'язаний з будь-якою іншою причиною, лікування слід припинити.

Якщо симптоми зникли, а рівні КК повернулися у норму, можна розглянути можливість повторного введення статину або введення альтернативного статину препарату у найнижчих дозах з проведенням ретельного моніторингу.

Терапія симвастатину слід тимчасово припинити за кілька днів до планової радикальної терапії з наступним основним медичним чи хірургічним станом.

Ризик міопатії та рабдоміолізу значно підвищується при одночасному застосуванні симвастатину з сильнодіючими інгібіторами цитохрому CYP3A4 (наприклад, ітраконазолом, кетоконазолом, флуконазолом, позаконазолом, еритроміцином, кларитроміцином, телітроміцином, інгібіторами ВІЛ-протеази (наприклад, нелфінавір), нефазодоном).

Ризик міопатії та рабдоміолізу також підвищується при одночасному застосуванні з іншими фібратами, ліпідознижуючими дозами (≥1 г/добу) ніацину або при одночасному застосуванні аміодарону або верапамілу з високими дозами симвастатину. Також спостерігається незначне підвищення ризику у випадку застосування дилтіазему з симвастатином 80 мг.

Якщо терапію із застосуванням ітраконазолу, кетоконазолу, флуконазолу, позаконазолу, еритроміцину, кларитроміцину або телітроміцину не можна уникнути, лікування симвастатином слід призупинити на час терапії. Більше того, слід з обережністю призначати симвастатин у комбінації з певними менш сильнодіючими інгібіторами CYP3A4: циклоспорином, верапамілом, дилтіаземом. Слід уникати одночасного прийому грейпфрутового соку з симвастатином.

У пацієнтів, які приймають циклоспорин, даназол, гемфіброзил або ліпідознижуючі дози (≥1 г/добу) ніацину, доза препарату симвастатину не має перевищувати 10 мг на добу. Застосування симвастатину у комбінації з гемфіброзилом слід уникати, одночасний прийом цих препаратів можливий тільки у випадку, якщо очікувана користь переважає підвищені ризики, пов’язані з цією комбінацією. Очікувану користь від одночасного застосування симвастатину 10 мг на добу з іншими фібратами (крім фенофібрату), ніацином, циклоспорином або даназолом слід ретельно зважати щодо можливих ризиків, пов’язаних із цими комбінаціями.

Слід з обережністю призначати фенофібрат або ніацин (=1 г на добу) з симвастатином, оскільки будь-який із цих препаратів може спричиняти міопатію у вигляді монотерапії.

Одночасне застосування симвастатину у дозах, вищих за 20 мг на добу з аміодароном чи верапамілом слід уникати, це можливо лише у випадку, якщо очікувана клінічна користь переважає підвищений ризик розвитку міопатії.

Вплив на печінку

Під час клінічних випробувань стійке підвищення (до > 3-x разів вище верхнього рівня норми) рівнів трансаміназ сироватки крові спостерігали у незначної кількості дорослих пацієнтів, які приймали симвастатин. З припиненням або відміною прийому препарату рівень трансаміназ у цих пацієнтів, як правило, поступово повертався до попередніх показників.

Перед початком лікування, а потім – відповідно до клінічних показників усім пацієнтам рекомендується досліджувати функцію печінки. Пацієнти, яким дозу збільшують до 80 мг, підлягають додатковому обстеженню до підвищення дози, через 3 місяці після підвищення до дози 80 мг, а потім періодично (наприклад, раз у півроку) протягом першого року лікування. Особливу увагу слід приділяти тим пацієнтам, у яких рівні трансаміназ сироватки крові підвищуються. У них проби слід негайно ж повторити, а в подальшому виконувати частіше. Якщо рівні трансаміназ мають схильність до підвищення, особливо якщо вони зростають до > 3-х разів вище верхнього рівня норми і є стійкими, прийом симвастатину слід припинити.

З обережністю препарат слід призначати пацієнтам, які вживають значні кількості алкоголю.

Як і при лікуванні іншими гіполіпідемічними засобами, відзначалося помірне (< 3-x разів вище верхнього рівня норми) зростання рівнів трансаміназ у сироватці крові після терапії симвастатином. Такого роду відхилення спостерігалися невдовзі після початку прийому симвастатину, часто були скороминучими, не супроводжувалися будь-якими іншими симптомами і не вимагали припинення лікування.

Пацієнтам із рідкими спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю ферменту лактази або при мальабсорбції глюкози-галактози не слід застосовувати цей препарат.

Інтерстиціальний легеневий процес

Окремі випадки інтерстиціального легеневого процесу були зареєстровані при застосуванні статинів, включаючи симвастатин, особливо у разі довготривалої терапії. До характерних ознак належать диспное, непродуктивний кашель і погіршення загального стану здоров’я (втомлюваність, втрата ваги та підвищена температура). У разі появи підозр щодо розвитку інтерстиціального легеневого процесу у пацієнта терапію статином слід припинити.

Офтальмологічне обстеження

У разі відсутності будь-якого медикаментозного лікування збільшення площі помутніння кришталика вважається наслідком процесу старіння. Відомі на сьогодні дані довготривалих клінічних випробувань не вказують на існування шкідливого впливу симвастатину на кришталик ока людини.

Застосування особам літнього віку

Ефективність застосування симвастатину для лікування хворих віком старше 65 років, які отримували його під час контрольованих клінічних досліджень, що оцінювалися відносно зниження рівнів загального та холестерину ЛПНЩ, виявлялося такою ж самою, як і для популяції у цілому. Збільшення частоти побічних ефектів, які б виявлялися клінічно або лабораторними показниками, не відзначено.

Грейпфрутовий сік. Грейпфрутовий сік пригнічує дію P450 3A4. Одночасне застосування великих кількостей (більше 1 літра на день) грейпфрутового соку і симвастатину призводило до семикратного збільшення дії симвастатинової кислоти. Вживання 240 мл грейпфрутового соку вранці та симвастатину ввечері також призводило до 1,9-кратного підвищення. Відповідно, слід уникати вживання грейпфрутового соку під час лікування симвастатином.


Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

З огляду на можливість виникнення таких побічних реакцій як запаморочення та судоми слід утримуватися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Взаємодія з іншими гіполіпідемічними препаратами, здатними спричинити розвиток міопатії у вигляді монотерапії. Ризик міопатії, включаючи рабдоміоліз, підвищується при одночасному застосуванні з фібратами і ніацином (нікотинова кислота) (> 1 г на добу). Крім того, існує фармакодинамічна взаємодія з гемфіброзилом, що призводить до підвищення рівнів симвастатину у сироватці крові. При одночасному застосуванні симвастатину і фенофібрату немає даних, що ризик розвитку міопатії перевищує суму окремих ризиків кожного з цих препаратів. Рекомендації щодо призначення взаємодіючих препаратів узагальнено представлені у нижче наведеній таблиці.

Взаємодія з іншими препаратами, пов’язана з підвищеним ризиком розвитку міопатії/ рабдоміолізу

Взаємодіючі препарати	Рекомендації щодо призначення
Сильнодіючі інгібітори CYP3A4: Ітраконазол, кетоконазол, позаконазол, флуконазол, еритроміцин, кларитроміцин, телітроміцин, інгібітори ВІЛ-протеази (наприклад, нелфінавір), нефазадон	Протипоказані з симвастатином
Гемфіброзил	Слід уникати, але у разі необхідності доза не має перевищувати 10 мг симвастатину на добу
Циклоспорин, даназол, гемфіброзил, інші фібрати (крім фенофібрату)	Доза не має перевищувати 10 мг симвастатину на добу
Аміодарон Верапаміл	Доза не має перевищувати 20 мг симвастатину на добу
Дилтіазем	Доза не має перевищувати 40 мг симвастатину на добу
Фузидова кислота	Необхідно проводити ретельний моніторинг пацієнтів. Слід розглянути можливість тимчасового призупинення лікування симвастатином.
Грейпфрутовий сік	Не вживати грейпфрутовий сік з симвастатином

Взаємодія з інгібіторами CYP3A4

Симвастатин є субстратом цитохромом P450 3A4. Сильнодіючі інгібітори цитохрому P450 3A4 підвищують ризик міопатії та рабдоміолізу, підвищуючи концентрацію у плазмі крові речовин, що мають пригнічувальною дією відносно до HMG-CoA-редуктази під час терапії симвастатином. До таких інгібіторів відносяться ітраконазол, кетоконазол, флуконазол, позаконазол, еритроміцин, кларитроміцин, телітроміцин, інгібітори ВІЛ-протеази (наприклад, нелфінавір), нефазодон. Одночасне застосування ітраконазолу призводить до більш ніж 10-кратного підвищення дії симвастатинової кислоти (активний β-гідроксикислотний метаболіт). Телітроміцин спричиняє одинадцятикратне підвищення дії симвастатинової кислоти.

Циклоспорин. Ризик розвитку міопатії/рабдоміолізу збільшується при одночасному застосуванні циклоспорину, особливо у сполученні з високими дозами симвастатину. Тому доза симвастатину не має перевищувати 10 мг на добу у пацієнтів, які отримують супутнє лікування циклоспорином. Хоча цей механізм не повністю зрозумілий, циклоспорин підвищує AUC симвастатинової кислоти, можливо, частково за рахунок пригнічення CYP3A4.

Даназол. Ризик розвитку міопатії/рабдоміолізу збільшується при одночасному застосуванні даназолу поєднанні з високими дозами симвастатину.

Гемфіброзил. Гемфіброзил збільшує AUC симвастатинової кислоти в 1,9 раза, можливо, за рахунок пригнічення глюкуронідації.

Амлодипін. У фармакокінетичному дослідженні одночасне застосування з амлодипіном призводило до 1,4-кратного збільшення пікових концентрацій і 1,3 підвищення загального впливу (площа під кривою концентрація-час (AUC)) активних метаболітів симвастатину без впливу на його гіпохолестеринемічний ефект. Клінічна значущість такої взаємодії невідома.

Аміодарон і верапаміл. Ризик розвитку міопатії та рабдоміолізу збільшується при одночасному застосуванні аміодарону або верапамілу у сполученні з високими дозами симвастатину. У клінічних дослідженнях, що наразі проводяться, міопатія була зареєстрована у 6 % пацієнтів, які отримували симвастатин 80 мг і аміодарон.

Аналіз наявних результатів клінічних досліджень показав приблизно 1 % частоти міопатії у пацієнтів, які отримували симвастатин 40 мг та 80 мг і верапаміл. У фармакокінетичному дослідженні одночасне застосування з верапамілом призвело до

2,3-кратного підвищення дії симвастатинової кислоти, можливо, частково за рахунок пригнічення CYP3A4. Відповідно, доза симвастатину у цьому разі не має перевищувати 20 мг на добу у пацієнтів, які отримують супутнє лікування аміодароном чи верапамілом, якщо клінічний ефект не буде перевищувати високий ризик розвитку міопатії і рабдоміолізу.

Дилтіазем. Аналіз наявних результатів клінічних досліджень показав приблизно 1 % частоти міопатії у пацієнтів, які отримували симвастатин 80 мг і дилтіазем. Ризик розвитку міопатії у пацієнтів, які отримували 40 мг симвастатину, не збільшувався при супутньому застосуванні дилтіазему. У фармакокінетичному дослідженні супутнє застосування дилтіазему спричиняло 2,7-кратне підвищення дії симвастатинової кислоти, можливо, частково за рахунок пригнічення CYP3A4. Відповідно, доза симвастатину у цьому разі не має перевищувати 40 мг на добу у пацієнтів, які отримують супутнє лікування дилтіаземом, якщо клінічний ефект не буде перевищувати високий ризик розвитку міопатії і рабдоміолізу.

Колхіцин. Були зареєстровані випадки міопатії при одночасному застосуванні колхіцину та симвастатину, однак ці дані обмежені.

Рифампіцин. Оскільки рифампіцин є індуктором P450 3A4, необхідно проводити рівень холестерину у плазмі крові у пацієнтів, які отримують довготривалу терапію рифампіцином (наприклад, лікування туберкульозу) при супутньому застосуванні симвастатину. Може виникнути потреба у відповідному коригуванні дози симвастатину для забезпечення задовільного зниження рівнів ліпідів. У фармакокінетичному дослідженні серед здорових добровольців площа під кривою концентрація-час (AUC) для симвастатинової кислоти знижувалася на 93 % при супутньому застосуванні рифампіцину.

Вплив симвастатину на фармакокінетику інших лікарських засобів

Симвастатин не має інгібуючого ефекту на цитохром Р450 3А4, тому вважається, що симвастатин не змінює концентрацію речовин, які метаболізуються за участю цитохрому Р450 3А4.

Пероральні антикоагулянти. У двох клінічних дослідженнях, одне за участю здорових добровольців, інше – пацієнтів з гіперхолестеринемією симвастатин у дозі 20-40 мг на добу помірно збільшував ефект кумаринових антикоагулянтів: протромбіновий час, представлений у вигляді Міжнародного нормалізованого співвідношення (International Normalized Ratio (INR)), зростав порівняно з вихідним рівнем від 1,7 до 1,8 і від 2,6 до 3,4 у добровольців і у пацієнтів відповідно. Повідомлялося про дуже рідкі випадки підвищеного INR. У пацієнтів, які отримують кумаринові антикоагулянти, протромбіновий час слід визначати перед початком лікування симвастатином і досить часто на початку лікування, щоб упевнитись у відсутності значущої зміни протромбінового часу. Після досягнення стабілізації показника протромбінового часу його можна контролювати з інтервалами, які звичайно рекомендуються для пацієнтів, які отримують кумаринові антикоагулянти. При зміні дози або відміні симвастатину слід повторити ту ж саму процедуру. У пацієнтів, які не приймали антикоагулянтів, лікування симвастатином не було пов’язано з кровотечами або зміною протромбінового часу.

Дигоксин. Симвастатин може підвищувати концентрації дигоксину у плазмі крові за рахунок пригнічення Р-глікопротеїну.

Наказ МОЗ України від 28 січня 2011 р. № 39


СОННАТ®

таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 7,5 мг № 10 (10х1), № 30 (10х3) у блістерах UA/4339/01/01

ВАТ "Київмедпрепарат Україна, м. Київ

Побічна дія. У рекомендованих дозах препарат добре переноситься. Побічними явищами, які найчастіше виникають при лікуванні Соннатом^®, можуть бути: з боку травного тракту: відчуття гіркого або металевого присмаку у роті, рідше – нудота, блювання; з боку центральної нервової системи: роздратованість, сплутаність свідомості, пригнічений настрій. Алергічні реакції у вигляді кропив’янки, шкірного висипу спостерігаються рідко. При пробудженні може відчуватись сонливість, рідше запаморочення і порушення координації.

Протипоказання. Підвищена чутливість до препарату, виражена дихальна недостатність, вік до 15 років, вагітність, лактація (на час лікування необхідно припинити годування груддю).

Особливості застосування. Різке припинення застосування Соннату^® не зумовлює ефекту “вiдмiни”. Пацієнти, що приймають препарат, повинні утримуватися від потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають підвищеної уваги. Не рекомендується одночасно з Соннатом^® вживати алкоголь і депримуючі психотропні засоби. У випадках застосування Соннату^® при міастенії необхідний суворий неврологічний контроль у зв’язку з можливим посиленням м’язової слабкості.


Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Соннат^® посилює дію міорелаксантів і депримуючих психотропних засобів. Препарат знижує концентрацію триміпраміну, що необхідно враховувати при їх одночасному застосуванні. Посилює дію препаратів, які виявляють пригнічуючий вплив на центральну нервову систему, алкоголю.



Протипоказання. Підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. Тяжка гостра або тяжка хронічна печінкова недостатність (ризик енцефалопатії). Гостра дихальна недостатність. Тяжкий синдром апное під час сну. Міастенія. Вроджена галактоземія; синдром мальабсорбції глюкози/галактози або дефіцит лактази (через вміст у препараті лактози). Дитячий вік. Період вагітності та годування груддю.

Побічні реакції. Побічні реакції залежать від дози та індивідуальної чутливості пацієнта. Можливі побічні реакції:

з боку травного тракту: відчуття гіркого або металевого присмаку у роті; інколи – нудота, блювання, сухість у роті, діарея, запор, диспепсія, анорексія або підвищений апетит;

з боку центральної та периферичної нервової системи: при пробудженні – сонливість, запаморочення, порушення координації; головний біль, порушення поведінки, зміна свідомості, неспокійна поведінка, дратівливість, агресивність, сомнамбулізм, антероградна амнезія (ризик розвитку пропорційний прийнятій дозі), сплутаність свідомості, галюцинації, зниження уваги, безсоння, нічні жахи, напруження, зміни статевого потягу, депресивний настрій, відчуття сп’яніння, ейфорія, виражена атаксія, порушення мови;

з боку кістково-м’язової системи: м’язова слабкість;

з боку органа зору: диплопія;

з боку гепатобіліарної системи: дуже рідко – збільшення рівня трансаміназ та/або лужної фосфатази, що у поодиноких випадках може призвести до порушення функції печінки;

алергічні реакції: висипання (у т.ч. кропив’янка), свербіж, задишка, ангіоневротичний набряк, анафілактичні реакції.

інші: астенія, втрата маси тіла, поява фізичної та психологічної залежності, синдром відміни або рикошетне безсоння.


Застосування у період вагітності або годування груддю. Застосування високих доз зопіклону під час II або III триместрів вагітності може призвести до зменшення рухової активності та до зміни частоти серцевих скорочень в ембріона. Низькі дози можуть призвести до гіпотонії аксіальних м’язів та порушення смоктання, що мають оборотний характер. При застосуванні високих доз у новонароджених можуть спостерігатися оборотне пригнічення дихання або апное та гіпотермія, розвинутися синдром відміни. Тому у період вагітності слід уникати застосування зопіклону. При застосуванні Соннату^® годування груддю слід припинити.


Діти. Зопіклон не застосовують дітям.


Особливості застосування.

Звикання. Після прийому бензодіазепінів чи їхніх похідних протягом кількох тижнів заспокійливий чи снодійний вплив однієї і тої самої дози може поступово послаблюватись. У пацієнтів, у яких період лікування зопіклоном не перевищував 4 тижні, спостерігалася відсутність вираженого звикання до препарату.

Залежність. Лікування бензодіазепінами та їхніми похідними, особливо тривале, може призводити до фізичної й психологічної фармакозалежності. Розвитку залежності сприяють кілька факторів: тривалість лікування, доза, наявність в анамнезі залежності до лікарських засобів або інших речовин, включаючи алкоголь, тривожність. У дуже рідкісних випадках залежність від зопіклону спостерігалася при отриманні терапевтичних доз.

Після закінчення лікування, залежність може призводити до появи синдрому відміни. Деякі симптоми якого виникають часто, але є слабкими: безсоння, головний біль, тривожність, міалгія, напруженість м’язів і дратівливість. Інші симптоми, що виникають дуже рідко: збуджений стан або навіть сплутаність свідомості, парестезія кінцівок, підвищена чутливість до світла, шуму і фізичного контакту, деперсоналізація, дереалізація, галюцинації та судоми. Симптоми відміни можуть розвиватися через кілька днів після припинення лікування. При застосуванні бензодіазепінів короткої дії, особливо у високих дозах, симптоми відміни можуть виникнути між двома прийомами доз. Ризик залежності може зростати при одночасному лікуванні кількома бензодіазепінами як анксіолітиками або снодійними.

Також відомі окремі випадки зловживання препаратом.

Рикошетне безсоння. Як загострення при безсонні, яке намагалися лікувати за допомогою бензодіазепінів або їхніх похідних, може розвиватися транзиторне рикошетне безсоння.

Амнезія і змінена психомоторна функція. Протягом кількох годин після прийому таблетки можуть виникати антероградна амнезія і змінена психомоторна функція. Щоб знизити ризик їх розвитку, пацієнт повинен приймати таблетку безпосередньо перед сном і переконатися, що умови є максимально сприятливими для декількох годин неперервного сну.

Поведінкові розлади. У деяких пацієнтів бензодіазепіни та їхні похідні можуть спричинити синдром зміни свідомості (різного ступеня) і порушення пам’яті та поведінки: загострення безсоння, нічні жахи, збуджений стан, нервозність, маячні думки, галюцинації, онейроїдний стан, сплутаність свідомості, психозоподібні симптоми, ейфорію, дратівливість, антероградну амнезію, сугестивність (навіюваність).

Ці симптоми можуть супроводжуватися розладами, що є потенційно шкідливими для пацієнта чи інших осіб: аномальна поведінка, аутоагресія чи агресія стосовно інших осіб, особливо якщо члени родини або друзі намагаються завадити хворому робити те, що він бажає, автоматична поведінка з подальшою амнезією.

Поява цих симптомів вимагає припинення лікування.

Сомнамбулізм і пов’язана з цим поведінка. У хворих, які прийняли зопіклон і повністю не прокинулися, може спостерігатися сомнамбулізм та інші види подібної поведінки, коли пацієнт під час сну здійснює керування автомобілем, приготування та вживання їжі, телефонні дзвінки, сексуальні контакти, після чого нічого не пам’ятає.

Застосування разом із зопіклоном алкоголю та інших засобів, що пригнічують ЦНС, підвищує ризик поведінкових розладів, що виникають при застосуванні зопіклону в дозах, що перевищують максимально рекомендовану дозу.

Для пацієнтів, у яких розвинулися такі розлади поведінки, настійно рекомендується припинити прийом зопіклону.

Ризик акумуляції лікарського засобу. Бензодіазепіни та їхні похідні (так само, як і будь-який інший лікарський засіб) залишаються в організмі протягом часу, що дорівнює приблизно 5 періодам напіввиведення. У літніх пацієнтів та хворих із порушеннями функції печінки, період напіввиведення може бути значно довшим. Після застосування повторних доз, зопіклон або його метаболіти досягають стаціонарного стану набагато пізніше та при більш високому рівні. Ефективність та безпеку засобу можна оцінювати тільки при досягненні стаціонарного стану.

Під час клінічних досліджень у пацієнтів з нирковою недостатністю акумуляції зопіклону не спостерігалося.

Пацієнти літнього віку. Призначаючи бензодіазепіни чи їхні похідні пацієнтам літнього віку, слід пам’ятати про їх заспокійливу та/або міорелаксуючу дію, що може стати причиною падінь, що часто мають серйозні наслідки для цієї групи хворих.

Запобіжні заходи при застосуванні. Рекомендується особлива обережність при призначенні препарату пацієнтам, які мають в анамнезі алкоголізм чи інші види залежності від лікарських засобів або інших речовин.

Безсоння може бути ознакою фізичного або психічного розладу. У разі, якщо після короткого періоду лікування безсоння зберігається або загострюється, клінічний діагноз слід оцінити повторно.

Тривалість лікування. Тривалість лікування повинна бути встановлена чітко за показаннями, залежно від виду безсоння у пацієнта (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Пацієнти з великим депресивним епізодом. Бензодіазепіни та їх похідні не слід призначати у вигляді монотерапії, оскільки у такому випадку депресія, продовжує свій розвиток і супроводжується незмінним чи підвищеним ризиком суїциду.

Процес поступового припинення лікування. Пацієнтам потрібно чітко пояснити, як припиняти процес лікування, про необхідність поступового зниження дозування, а також попередити про ризик рикошетного безсоння. Це дозволить мінімізувати будь-яке безсоння, яке може виникнути через симптоми відміни, спричинені припиненням лікування, навіть поступовим.

Пацієнти повинні бути проінформовані про можливий дискомфорт під час періоду поступового припинення лікування.

Пацієнти із дихальною недостатністю. Призначаючи бензодіазепіни та їхні похідні пацієнтам із дихальною недостатністю, слід пам’ятати про їхню пригнічувальну дію на дихальний центр (особливо тому, що тривожність і занепокоєння можуть бути попереджувальними ознаками дихальної декомпенсації, яка вимагає переведення хворого до відділення інтенсивної терапії).

Пацієнти з нирковою недостатністю та літні пацієнти. Хоча після тривалого застосування не було виявлено акумуляції зопіклону, цій групі пацієнтів рекомендується призначати половину звичайної рекомендованої дози як застережний захід. Пацієнтів слід застерегти, щоб вони не приймали препарат одночасно з іншими заспокійливими засобами.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Під час прийому зопіклону слід утриматися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Алкоголь посилює седативний ефект зопіклону.

Соннат^® посилює дію препаратів, що виявляють пригнічувальний вплив на центральну нервову систему (похідні морфіну, седативні препарати, антидепресанти, нейролептики, барбітурати, анксіолітики, баклофен, талідомід, пізотифен та ін.), що може призвести до посилення депресії. Паралельне застосування із похідними морфіну збільшує ризик зупинки дихання. Існує підвищений ризик зупинки дихання з можливим летальним наслідком при одночасному застосуванні зопіклону з бупренорфіном.

Враховуючи, що метаболізм зопіклону здійснюється під впливом ізоензиму CYP3А4 цитохрому Р450, при його призначенні разом із препаратами, що є інгібіторами CYP3А4 (еритроміцин, кларитроміцин, кетоконазол, ітраконазол, ритонавір), необхідно зниження дози зопіклону. Відповідно, при одночасному застосуванні з індукторами CYP3А4 (рифампіцин, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн та препарати звіробою) може знадобитися збільшення дози зопіклону.

Не слід призначати одночасно із зопіклоном препарати – депресанти ЦНС: інші снодійні, седативні Н_1-антигістамінні засоби, центральні антигіпертензивні засоби, оскільки це може призвести до посилення депресії.

Наказ МОЗ України від 28 січня 2011 р. № 39


СОТАЛОЛ-АПО

таблетки по 80 мг або по 160 мг № 20 (10х2) у блістерах

(фасування із форми in bulk фірми-виробника Апотекс Інк., Канада)

UA/4086/01/01 UA/4086/01/02

ЗАТ НВЦ "Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод" Україна, м. Київ

Побічна дія. З боку серцево-судинної системи: брадикардія, відчуття серцебиття, порушення провідності міокарда, АV-блокада, аритмії, ослаблення скорочуваності міокарда, посилення симптомів серцевої недостатності (набряк щиколоток, стоп, задишка), артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, прояви ангіоспазму (посилення порушення периферичного кровообігу, похолодання нижніх кінцівок, синдром Рейно), біль у грудях, в окремих випадках – шлуночкова пароксизмальна тахікардія типу “пірует” (“піруетна” тахікардія), посилення нападів стенокардії.

З боку шлунково-кишкового тракту: рідко – нудота, блювання, болі в епігастрії, метеоризм, діарея, запор, сухість у роті, зміни смаку, порушення функції печінки (темна сеча, жовтушність склер або шкіри, холестаз).

З боку ЦНС та периферичної нервової системи: головний біль, запаморочення, стомлюваність, слабкість, сонливість, парестезії, тремор; рідко – порушення сну, депресія; в окремих випадках – порушення гостроти зору, зменшення секреції сльозової рідини, сухість та біль в очах, запалення роговиці та кон’юнктиви, синкопальні стани.

З боку ендокринної системи: гіперглікемія, гіпоглікемія, гіпотиреоїдний стан.

З боку дихальної системи: риніт, утруднення дихання, бронхоспазм, ларингоспазм.

Дерматологічні реакції: шкірний висип, посилене потовиділення, гіперемія шкіри, псоріазоформний дерматоз, загострення симптомів псоріазу, алопеція.

Алергічні реакції: рідко – шкірний висип, свербіж, кропив’янка.

Лабораторні показники: тромбоцитопенія, агранулоцитоз, лейкопенія, зміни активності ферментів, рівня білірубіну.

Інші: похолодання кінцівок, зниження потенції, біль у спині, артралгії, м'язова слабкість, синдром “відміни” .


Протипоказання. Соталол-Апо протипоказаний при гіперчутливості до соталолу та сульфаніламідів, гострій та хронічній серцевій недостатності II-III ст (у стадії декомпенсації), AV-блокаді II або III ст (якщо у пацієнта немає функціонуючого кардіостимулятора), кардіогенному шоці, синоатрикулярній блокаді, синусовій брадикардії, синдромі слабкості синусового вузла, тяжкій дисфункції синусового вузла, артеріальній гіпотензії, бронхіальній астмі та обструктивних захворюваннях легень, алергічному риніті, вродженому або набутому синдромі подовженого інтервалу QT, тяжкій або неконтрольованій хронічній серцевій недостатності, цукровому діабеті з кетоацидозом, метаболічному ацидозі, гіпокаліємії, кардіомегалії (без ознак серцевої недостатності), оклюзійних захворюваннях периферичних судин (ускладнених гангреною, “перемежованою” кульгавістю або болем у спокої), анестезії препаратами, які спричиняють депресію міокарда. Протипоказаний при вагітності, у період годування груддю та в дитячому віці.

З обережністю застосовують при алергічних реакціях в анамнезі, серцевій недостатності, нещодавно перенесеному інфаркті міокарда, феохромоцитомі, печінковій недостатності, хронічній нирковій недостатності, синдромі Рейно, міастенії, тиреотоксикозі, депрессії (у т. ч. в анамнезі), псоріазі.

Особливості застосування. Соталол-Апо може збільшувати тяжкість наявних аритмій або спричиняти нові. Проаритмічні ефекти можуть бути різноманітними: зі збільшення частоти передчасних скорочень шлуночків і до розвитку більш тяжкої шлуночкової тахікардії, шлуночкової фібриляції або “піруетної” тахікардії. Факторами ризику, які збільшують ймовірність виникнення “піруетної” тахікардії, є доза, наявність стійкої шлуночкової тахікардії, стать (у жінок частота виникнення вища), надмірне збільшення тривалості інтервалу QT_c, кардіомегалія або хронічна серцева недостатність.

Якщо в процесі терапії тривалість інтервалу QT_c перевищує 500 мс – необхідна обережність при застосуванні, а якщо перевищує 550 мс – потрібне зниження доз або припинення прийому препарату. Проаритмічні ефекти найчастіше спостерігаються в перші 7 днів після початку терапії або при підвищенні дози. Для зниження ризику проаритмії рекомендується починати лікування в дозі 80 мг 2 рази на добу, а потім поступово титрувати дози з одночасним контролем ефективності (програмована електрокардіостимуляція або моніторинг ЕКГ за Холтером) і безпеки (тривалість інтервалу QT, ЧСС і рівні електролітів сироватки крові). Особливо уважно необхідно стежити за електролітним і кислотно-лужним балансами у пацієнтів з тяжкою або тривалою діареєю, а також хворих, які одержують діуретики.

При завершенні курсу лікування прийом Соталолу-Апо необхідно припиняти поступово, знижуючи дозу протягом 2 тижнів та більше, під наглядом лікаря. Періодичність прийому препарату не повинна змінюватися. Не можна раптово припиняти лікування – можливий розвиток тяжких аритмій та інфакту міокарда.

Моніторинг пацієнтів, що приймають Соталол-Апо, повинен включати спостереження за ЧСС, АТ, ЕКГ, вмістом глюкози в крові у хворих на цукровий діабет. У пацієнтів похилого віку потрібно контролювати показники функції нирок.

Пацієнти з нирковою недостатністю потребують корекції режиму дозування.

Соталол-Апо необхідно з обережністю призначати пацієнтам, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда (підвищений ризик аритмогенної дії), пацієнтам із синдромом дисфункції синусового вузла, що асоціюється із симптоматичними аритміями (соталолу гідрохлорид може спричинювати синусову брадикардію, синусові паузи або зупинку синусового вузла), пацієнтам із застійною серцевою недостатністю, з цукровим діабетом. Обережно призначають пацієнтам зі спонтанною гіпоглікемією в анамнезі або хворим на діабет (особливо на лабільний діабет), які отримують інсулін або пероральні гіпоглікемічні засоби. Соталол-Апо може маскувати продромальні ознаки і симптоми гострої гіпоглікемії (тахікардію, тремор), тому пацієнтів потрібно інформувати про те, що головним симптомом гіпоглікемії під час лікування Соталолом-Апо є підвищене потовиділення.

Хворим на феохромоцитому Соталол-Апо призначають тільки після прийому α-адреноблокатора.

Соталол-Апо може маскувати клінічні ознаки гіпертиреозу (тахікардію) або його ускладнень і створювати хибне враження поліпшення стану в пацієнтів з тиреотоксикозом. При лікуванні пацієнтів з підозрою на тиреотоксикоз необхідно уникати швидкого припинення прийому Соталолу-Апо, оскільки можливе загострення симптомів гіпертиреозу, зокрема тиреотоксичний криз.

Пацієнти, що користуються контактними лінзами, повинні враховувати, що на фоні лікування можливе зменшення продукції сльозової рідини.

За кілька днів перед проведенням наркозу необхідно припинити прийом Соталолу-Апо чи підібрати засіб для наркозу з мінімальною негативною інотропною дією.

В період лікування слід утримуватись від керування автотранспортом та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій. Особам, чия професія вимагає концентрації уваги та швидкості реакцій, необхідний індивідуальний підбір доз.

В період лікування не слід вживати алкоголь.


Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

З антиаритмічними препаратами І класу (дисопірамідом, хінідином і прокаїнамідом) і III класу (аміодароном) Соталол-Апо не рекомендується застосовувати, оскільки вони потенційно можуть збільшувати рефрактерність міокарда. Аміодарон збільшує ризик виникнення брадикардії та пригнічення AV-провідності.

При переході від лікування іншими препаратами до терапії Соталолом-Апо або переході від лікування Соталолом-Апо до терапії іншими антиаритмічними лікарськими засобами необхідно зачекати не менше 3-4 періодів напіввиведення препарату, що застосовується, перш ніж призначати альтернативний препарат у звичайній дозі. Якщо є імовірність того, що припинення прийому попереднього антиаритмічного препарату може спричинити аритмії, які загрожують життю, пацієнта необхідно госпіталізувати.

У разі застосування Соталолу-Апо разом з іншими β-адреноблокаторами можна очікувати адитивних ефектів класу II.

З лікарськими засобами, що збільшують тривалість інтервалу QT (антиаритмічними препаратами класу I і класу III, похідними фенотіазину, трициклічними антидепресантами, терфенадином, астемізолом, еритроміцином, препаратами літію), і рідкими протеїновими дієтами застосовують з обережністю.

Три- та тетрациклічні антидепресанти, нейролептики, наркотичні анальгетики, антигістамінні, седативні, снодійні засоби та етанол посилюють пригнічення ЦНС.

Засоби для інгаляційного наркозу (похідними вуглеводнів) та міорелаксанти збільшують ризик пригнічення функції міокарда та розвиток артеріальної гіпотензії.

Алергени, які застосовують для імунотерапії, або екстракти алергенів для шкірних проб збільшують ризик виникнення тяжких системних алергійних реакцій або анафілаксії.

З лікарськими засобами, які виснажують запаси катехоламінів (резерпін, гуанітидин), може спостерігатися надмірне зниження тонусу симпатичної нервової системи. У пацієнтів необхідно регулярно контролювати артеріальний тиск і ЧСС, оскільки можливі гіпотензія, виражена брадикардія, втрата свідомості.

З дигоксином зростає імовірність проаритмічних ефектів, знижується позитивна інотропна дія глікозидів наперстянки. І глікозиди наперстянки, і соталолу гідрохлорид уповільнюють AV-провідність. Якщо, незважаючи на адекватну терапію глікозидами наперстянки, не спостерігається зменшення тяжкості серцевої недостатності, прийом Соталолу-Апо необхідно припинити.

З гіпотензивними засобами (діуретики, симпатолітики, клонідин, гідралазін) можливе надмірне зниження артеріального тиску.

Фуросемід, гідрохлоротіазид та інші діуретики, що виводять калій, можуть спровокувати розвиток аритмії внаслідок гіпокаліємії.

Йодвміщуючі рентгеноконтрастні речовини для внутрішньовенного введення збільшують ризик розвитку анафілактичних реакцій.

Ксантини та симпатоміметики знижують активність Соталолу-Апо.

Зі стимуляторами b₂-адренорецепторів (сальбутамол, тербуталін та ізопреналін) може бути необхідним підвищення доз стимуляторів b₂-адренорецепторів.

НПЗЗ та естрогени послаблюють гіпотензивний ефект соталолу гідрохлориду, сульфасалазін збільшує його концентрацію в плазмі.

Антагоністи кальцію (верапаміл та ділтіазем), серцеві глікозиди та антиаритмічні засоби посилюють порушення AV-провідності, підвищують ризик розвитку або збільшення AV-блокади та серцевої недостатності. При сумісному застосуванні з блокаторами кальцієвих каналів можливий адитивний гіпотензивний вплив на кров'яний тиск.

Норепінефрин, інгібітори МАО та раптове припинення прийому клонідіну можуть потенціювати "рикошетну" гіпертензію. Прийом Соталолу-Апо необхідно припиняти за декілька днів до поступового припинення прийому клонідину, а перерва в лікуванні інгібіторами МАО та Соталолом-Апо повинна становити не менш 14 днів.

Соталол-Апо подовжує дію недеполяризуючих міорелаксантів, антикоагуляційний ефект кумаринів, збільшує концентрацію лідокаїну в плазмі, підвищує ефект інсуліну та знижує ефект пероральних гіпоглікемічних засобів (тому може бути необхідна корекція доз протидіабетичних препаратів).


Протипоказання.

• Гіперчутливість до соталолу та сульфаніламідів;
  
• підвищена чутливість до компонентів препарату;
  
• гострий інфаркт міокарда;
  
• гостра та хронічна серцева недостатність II-III ст (у стадії декомпенсації);
  
• AV-блокада II або III ст (якщо у пацієнта немає функціонуючого кардіостимулятора), кардіогенний шок;
  
• шлуночкова тахікардія типу “torsades de pointes”;
  
• синоатріальна блокада;
  
• симптоматична синусова брадикардія;
  
• синдром слабкості синусового вузла;
  
• тяжка дисфункція синусового вузла;
  
• артеріальна гіпотензія;
  
• бронхіальна астма та хронічні обструктивні захворювання легень;
  
• набряк гортані;
  
• алергічний риніт;
  
• вроджений або набутий синдром подовженого інтервалу QT;
  
• тяжка або неконтрольована хронічна серцева недостатність;
  
• ниркова недостатність (кліренс креатиніну < 10 мл/хв);
  
• цукровий діабет з кетоацидозом;
  
• метаболічний ацидоз;
  
• гіпокаліємія, гіпомагніємія;
  
• нелікована феохромацитома;
  
• кардіомегалія (без ознак серцевої недостатності);
  
• оклюзійні захворювання периферичних судин (ускладнені гангреною, “переміжною” кульгавістю або болем у спокої), синдром Рейно;
  
• анестезія препаратами, які спричиняють депресію міокарда;
  
• період вагітності або годування груддю;
  
• дитячий вік.
  

Побічні реакції.

Серцево-судинна система: відхилення на ЕКГ, подовження інтервалу QT (що може викликати шлуночкову тахіаритмію), синкопальний або пресинкопальний стан, брадикардія, відчуття серцебиття, порушення провідності міокарда, АV-блокада, аритмії, ослаблення скорочувальної функції міокарда, посилення симптомів серцевої недостатності (набряк щиколоток, стоп, задишка), артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, прояви ангіоспазму (посилення порушення периферичного кровообігу, відчуття похолодання нижніх кінцівок, синдром Рейно), біль у грудях, в окремих випадках – шлуночкова пароксизмальна тахікардія типу “torsades de pointes”, посилення нападів стенокардії. Аритмогенні ефекти частіше спостерігаються у пацієнтів з тяжкими, небезпечними для життя аритміями і дисфункцією лівого шлуночка.

Шлунково-кишковий тракт: рідко – нудота, блювання, болі в епігастрії, метеоризм, діарея, запор, сухість у роті, зміни смаку, анорексія, порушення функції печінки (темна сеча, жовтушність склер або шкіри, холестаз), диспепсія.

ЦНС та периферична нервова система: головний біль, запаморочення, стомлюваність, слабкість, сонливість, зміни настрою, тривожність, судоми, сплутаність свідомості, галюцінації, парестезії, тремор; рідко – порушення сну, депресія; в окремих випадках – порушення гостроти зору, зменшення секреції сльозової рідини, сухість та біль в очах, запалення роговиці та кон’юнктиви, порушення слуху, світлобоязнь.

Ендокринна система: гіперглікемія, гіпоглікемія, гіпотиреоїдний стан.

Дихальна система: риніт, утруднення дихання, бронхоспазм, ларингоспазм, диспное.

Дерматологічні реакції: посилене потовиділення, гіперемія шкіри, псоріазоформний дерматоз, загострення симптомів псоріазу, алопеція.

Алергічні реакції: рідко – шкірний висип, свербіж, кропив’янка; анафілактичні реакції.

Лабораторні показники: тромбоцитопенія, агранулоцитоз, лейкопенія, зміни активності ферментів, рівня білірубіну, підвищення рівнів тригліцеридів та загального холестерину.

Інші: відчуття похолодання та ціаноз кінцівок, астенія, пропасниця, урогенітальна/сексуальна дисфункція, біль у спині, артралгії, м'язова слабкість, біль у м'язах, синдром відміни.

Застосування в період вагітності або годування груддю.

Оскільки досвід застосування соталолу у період вагітності відсутній, призначати препарат в цей період можна тільки при наявності точного діагнозу та абсолютних показань для його застосування, оцінки співвідношення користь/ризик для плода. Необхідно враховувати, що соталолу гідрохлорид проникає через плаценту і досягає фармакологічно активних концентрацій у тканинах плода, тому у плода або немовляти можна чекати виникнення таких побічних реакцій якбрадикардія, гіпотензія та гіпоглікемія. З цієї причини терапію слід перервати за 48-72 години до розрахованої дати пологів. За немовлятами після народження необхідно встановити ретельне спостереження.

Годування груддю під час лікування препаратом необхідно припинити.


Діти.

Дітям препарат не застосовують.


Особливості застосування.

Соталол-АПО може збільшувати тяжкість наявних аритмій або спричиняти нові. Проаритмічні ефекти можуть бути різноманітними: зі збільшення частоти передчасних скорочень шлуночків і до розвитку більш тяжкої шлуночкової тахікардії, шлуночкової фібриляції або “піруетної” тахікардії. Факторами ризику, які збільшують ймовірність виникнення “піруетної” тахікардії, є доза, наявність стійкої шлуночкової тахікардії, стать (у жінок частота виникнення вища), надмірне збільшення тривалості інтервалу QT_c, кардіомегалія або хронічна серцева недостатність.

Якщо в процесі терапії тривалість інтервалу QT_c перевищує 500 мс – необхідна обережність при застосуванні, а якщо перевищує 550 мс – потрібне зниження доз або припинення прийому препарату. Проаритмічні ефекти найчастіше спостерігаються у перші 7 днів після початку терапії або при підвищенні дози. Для зниження ризику проаритмії рекомендується розпочинати лікування в дозі 80 мг 2 рази на добу, а потім поступово титрувати дози з одночасним контролем ефективності (програмована електрокардіостимуляція або моніторинг ЕКГ за Холтером) і безпеки (тривалість інтервалу QT, ЧСС і рівні електролітів сироватки крові). Особливо уважно необхідно стежити за електролітним і кислотно-лужним балансами у пацієнтів з тяжкою або тривалою діареєю, а також хворих, які одержують діуретики.

Не застосовувати соталол пацієнтам з гіпокаліємією або гіпомагніємією до корекції дисбалансу через імовірність ризиків подовження інтервалу QT та розвитку шлуночкової тахікардії типу “torsades de pointes”.

При завершенні курсу лікування прийом Соталолу-АПО необхідно припиняти поступово, знижуючи дозу протягом 2 тижнів та більше під наглядом лікаря. Періодичність прийому препарату не можна змінювати і не можна раптово припиняти лікування – можливе підвищення артеріального тиску, розвиток тяжких аритмій, пілсилення нападів стенокардії та інфакту міокарда.

Моніторинг пацієнтів, які приймають Соталол-АПО, має включати спостереження за ЧСС, АТ, ЕКГ, вмістом глюкози в крові у хворих на цукровий діабет. У пацієнтів літнього віку потрібно контролювати показники функції нирок.

Пацієнти з нирковою недостатністю потребують корекції режиму дозування.

Соталол-АПО необхідно з обережністю призначати пацієнтам:

- з атопічним анамнезом, анафілактичними реакціями в анамнезі та пацієнтам, які отримують десенсебілізуючу терапію (можливий більш тяжкий перебіг анафілактичних реакцій та нечутливість до звичайних доз адреналіну (епінефрину) при їх лікуванні);

- з вазоспастичною стенокардією (стенокардія Принцметала), міастенією гравіс, депресією (у тому числі в анамнезі);

- при наявності станів і/або прийому препаратів, що сприяють подовженню інтервалу QT;

- які нещодавно перенесли інфаркт міокарда (підвищений ризик аритмогенної дії);

- із синдромом дисфункції синусового вузла, що асоціюється із симптоматичними аритміями (соталолу гідрохлорид може спричиняти синусову брадикардію, синусові паузи або зупинку синусового вузла);

- із застійною серцевою недостатністю;

- при захворюваннях периферичних артерій і порушеннях периферичної перфузії;

- зі спонтанною гіпоглікемією в анамнезі або хворим на цукровий діабет (особливо з лабільним перебігу діабету), які отримують інсулін або пероральні гіпоглікемічні засоби;

- хворим на псоріаз (посилення симптомів псоріазу).

Соталол-АПО може маскувати продромальні ознаки і симптоми гострої гіпоглікемії (тахікардію, тремор), тому пацієнтів потрібно інформувати про те, що головним симптомом гіпоглікемії під час лікування Соталолом-АПО є підвищене потовиділення.

Хворим на феохромоцитому Соталол-АПО призначають тільки після прийому α-адреноблокатора.

Соталол-АПО може маскувати клінічні ознаки гіпертиреозу (тахікардію) або його ускладнень і створювати хибне враження поліпшення стану у пацієнтів з тиреотоксикозом. При лікуванні пацієнтів з підозрою на тиреотоксикоз необхідно уникати швидкого припинення прийому Соталолу-АПО, оскільки можливе загострення симптомів гіпертиреозу, зокрема тиреотоксичний криз.

Внаслідок присутності в сечі соталолу гідрохлориду фотометричне визначення метанефрину може призвести до отримання завищених значень.

Перед призначенням препарату необхідно відмінити інші антиаритмічні засоби – перерва у лікуванні має становити не менше 2-3 періодів напіввиведення останніх.

При лікуванні пацієнтів літнього віку необхідно враховувати можливу наявність супутньої патології, зокрема ниркової недостатності, і підвищеної чутливості до дії препарату, навіть за умови звичайного дозування.

Пацієнти, які користуються контактними лінзами, мають враховувати, що на фоні лікування можливе зменшення продукції сльозової рідини.

За кілька днів до проведенням наркозу необхідно припинити прийом Соталолу-АПО чи підібрати засіб для наркозу з мінімальною негативною інотропною дією.

У пацієнтів з утрудненим диханням призначають препарат за умови ретельної оцінки співвідношення користі та ризику.

В період лікування не слід вживати алкоголь у зв’язку з імовірністю розвитку ортостатичної гіпотензії.


Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

В період лікування слід утримуватись від керування автотранспортом та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій. Особам, чия професія вимагає концентрації уваги та швидкості реакцій, необхідний індивідуальний підбір доз.


Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Не застосовувати:

З антиаритмічними препаратами І класу (дисопірамідом, хінідином і прокаїнамідом) і III класу (аміодароном) – потенційно можуть збільшувати рефрактерність міокарда. Аміодарон збільшує ризик виникнення брадикардії та пригнічення AV-провідності.

У разі застосування Соталолу-АПО разом з іншими β-адреноблокаторами можна очікувати адитивних ефектів класу II.

З лікарськими засобами, що збільшують тривалість інтервалу QT (антиаритмічними препаратами класу I і класу III, похідними фенотіазину, трициклічними антидепресантами, терфенадином, астемізолом, еритроміцином, препаратами літію).

Три- та тетрациклічні антидепресанти, нейролептики, наркотичні аналгетики, антигістамінні, седативні, снодійні засоби та етанол посилюють пригнічення ЦНС.

Засоби для інгаляційного наркозу (похідні вуглеводнів) та міорелаксанти збільшують ризик пригнічення функції міокарда та розвиток артеріальної гіпотензії.

Алергени, які застосовують для імунотерапії, або екстракти алергенів для шкірних проб збільшують ризик виникнення тяжких системних алергійних реакцій або анафілаксії.

З лікарськими засобами, які виснажують запаси катехоламінів (резерпін, гуанітидин), може спостерігатися надмірне зниження тонусу симпатичної нервової системи. У пацієнтів необхідно регулярно контролювати артеріальний тиск і ЧСС, оскільки можливі гіпотензія, виражена брадикардія, втрата свідомості.

З дигоксином зростає імовірність проаритмічних ефектів, знижується позитивна інотропна дія глікозидів наперстянки. І глікозиди наперстянки, і соталолу гідрохлорид уповільнюють AV-провідність. Якщо, незважаючи на адекватну терапію глікозидами наперстянки, не спостерігається зменшення тяжкості серцевої недостатності, прийом Соталолу-АПО необхідно припинити.

З гіпотензивними засобами (діуретики, симпатолітики, клонідин, гідралазин) можливе надмірне зниження артеріального тиску.

Фуросемід, гідрохлоротіазид та інші діуретики, що виводять калій, можуть спровокувати розвиток аритмії внаслідок гіпокаліємії.

Йодовмісні рентгеноконтрастні речовини для внутрішньовенного введення збільшують ризик розвитку анафілактичних реакцій.

Ксантини та симпатоміметики знижують активність Соталолу-АПО.

Зі стимуляторами b₂-адренорецепторів (сальбутамол, тербуталін та ізопреналін) може бути необхідним підвищення доз стимуляторів b₂-адренорецепторів.

НПЗЗ та естрогени послаблюють гіпотензивний ефект соталолу гідрохлориду, сульфасалазін збільшує його концентрацію в плазмі.

Антагоністи кальцію (верапаміл та дилтіазем), серцеві глікозиди та антиаритмічні засоби посилюють порушення AV-провідності, підвищують ризик розвитку або збільшення AV-блокади та серцевої недостатності. При сумісному застосуванні з блокаторами кальцієвих каналів можливий адитивний гіпотензивний вплив на артеріальний тиск.

Норепінефрин, інгібітори МАО та раптове припинення прийому клонідину можуть потенціювати "рикошетну" гіпертензію. Прийом Соталолу-АПО необхідно припиняти за кілька днів до поступового припинення прийому клонідину, а перерва в лікуванні інгібіторами МАО та Соталолом-АПО має становити не менш 14 днів.

Соталол-АПО подовжує дію недеполяризуючих міорелаксантів, антикоагуляційний ефект кумаринів, збільшує концентрацію лідокаїну у плазмі, підвищує ефект інсуліну та знижує ефект пероральних гіпоглікемічних засобів (тому може бути необхідна корекція доз протидіабетичних препаратів).



Наказ МОЗ України від 28 січня 2011 р. № 39


ТАМІФЛЮ

капсули по 75 мг № 10 (10х1) у блістерах UA/3189/02/03

Ф.Хоффманн-Ля Рош Лтд

Швейцарія

Ф.Хоффманн-Ля Рош Лтд, Швейцарія;

Сенексі САС, Франція для Ф.Хоффманн-Ля Рош ЛтД, Швейцарія

пакування:

Ф. Хоффманн-Ля Рош Лтд, Швейцарія;

ГП Гренцах Продукцьйонс ГмбХ, Німеччина;

Кетелент Джермані Шорндорф ГмбХ, Німеччина Швейцарія/

Франція/

Швейцарія/

Німеччина

Побічна дія.

Дослідження у дорослих пацієнтів

При прийманні Таміфлю для лікування грипу у дорослих найчастішими небажаними явищами були нудота і блювання. Вони мали транзиторний характер і виникали, як правило, після прийому першої дози. У більшості випадків ці реакції не вимагали відміни препарату.

Інші небажані явища, що виникали з частотою ≥ 1% при прийманні Таміфлю по 75 мг 2 рази на добу, включають діарею, бронхіт, біль у животі, запаморочення, головний біль, кашель, безсоння, слабкість, носові кровотечі, кон’юнктивіт.

У пацієнтів, які приймали Таміфлю для профілактики грипу, відзначалися болі різної локалізації, ринорея, диспепсія та інфекції верхніх дихальних шляхів.

При використанні препарату поза клінічними дослідженнями, були відзначені поодинокі випадки шкірних висипань.


Протипоказання.

Підвищена чутливість до озельтамівіру фосфату або будь-якого компонента препарату.

Хронічна ниркова недостатність (постійний гемодіаліз, хронічний перитонеальний діаліз, кліренс креатиніну ≤10 мл/хв). Вагітність, годування груддю; не призначають Таміфлю у формі капсул дітям віком до 13 років.

Особливості застосування.

Даних щодо ефективності Таміфлю при будь-яких захворюваннях, спричинених іншими збудниками, крім вірусів грипу А и В, немає.

При лікуванні та профілактиці грипу у хворих з кліренсом креатиніну від 10 до 30 мл/хв потрібна корекція дози.