Наказ моз україни від 28 січня 2011 р. №39
| Вид материала | Документы |
- Назва реферату: Аптеки, завдання, функції, класифікація, вимоги до діяльності Розділ, 108.15kb.
- Програма структурована на модуль, змістовні модулі, теми у відповідності до вимог "Рекомендації, 575.36kb.
- Наказ моз україни від 21 жовтня 2011, 3815.77kb.
- Наказ моз україни від 05 травня 2011, 3646.93kb.
- Наказ моз україни від 03 жовтня 2011, 3578.04kb.
- Декретами Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1992 р. N 6-92 від 11 січня 1993, 786.74kb.
- Наказ моз україни від 14 липня 2011, 1358.47kb.
- Наказ моз україни від 18 березня 2011 р. №148, 2253.04kb.
- У зв’язку з набуттям чинності з 1 січня 2011 року Закону України „Про збір та облік, 90.08kb.
- Затверджено наказ Міністерства охорони здоров’я України від 13. 07. 2005 №350, 103.8kb.
Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів препарату, діти віком до 18 років.
Одночасне застосування з донаторами NO (амілнітрат або нітрати) через можливість посилення їхньої гіпотензивної дії. Препарати для лікування порушень ерекції, включно силденафіл, не слід призначати пацієнтам, для яких сексуальна активність небажана (наприклад, пацієнти з тяжкими формами захворювань серцево-судинної системи, такими як нестабільна стенокардія або виражена серцева недостатність).
З обережністю застосовувати пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю, артеріальною гіпотензією (артеріальний тиск <90/50 мм рт. ст.), недавно перенесений інсульт або інфаркт міокарда, спадкові дегенеративні захворювання сітківки, такі як пігментація сітківки.
Особливості застосування. Для діагностики порушень ерекції, визначення їх можливих причин та вибору адекватного лікування необхідно зібрати повний медичний анамнез та провести ретельне фізичне обстеження пацієнта. Сексуальна активність становить певний ризик за наявності захворювань серцево-судинної системи. Через це перед початком лікування з приводу порушень ерекції необхідне кардіологічне обстеження хворого. Після широкого впровадження препарату в практику надійшли повідомлення про серйозні порушення з боку серцево-судинної системи, які включали стенокардію, інфаркт міокарда, раптову коронарну смерть, шлуночкові аритмії, геморагічний інсульт, минущу ішемію, артеріальну гіпер- або гіпотензію. Указані випадки переважно розвивалися під час або відразу після сексуальної активності. У більшості пацієнтів, але не у всіх були наявні фактори ризику розвитку захворювань серцево-судинної системи.
Препарати, призначені для лікування порушення ерекції, з обережністю застосовують у хворих з анатомічною деформацією статевого члена, наприклад, при ангуляції, кавернозному фіброзі (хвороба Пейроні) та в осіб із захворюваннями, що сприяють розвитку пріапізму (серпоподібно-клітинна анемія, множинна мієлома або лейкоз).
Відомостей про безпечність застосування Камафілу при пептичній виразці та геморагічному діатезі не існує, через що препарат хворим із такою патологією призначають з обережністю.
У невеликої кількості хворих із спадковим пігментним ретинітом відзначені спадкові порушення фосфодіестераз сітківки. Відомостей про безпеку застосування Камафілу у хворих із пігментним ретинітом відсутні, тому препарат у них слід застосовувати з обережністю.
Препарати для лікування порушень ерекції не слід призначати чоловікам, для яких сексуальна активність небажана.
Оскільки під час клінічних випробувань силденафілу спостерігалися запаморочення та порушення зору, не слід керувати транспортом та працювати з потенційно небезпечними механізмами до з’ясування індивідуальної реакції на препарат.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Безпечність та ефективність застосування препарату у комбінації з іншими засобами, призначеними для лікування порушень ерекції, не вивчалися, тому подібні комбінації застосовувати не рекомендується.
Одночасне призначення силденафілу та ритонавіру, високоспецифічного інгібітора Р-450, не рекомендується. Одночасний прийом інгібітора протеаз ВІЛ ритонавіру на стадії рівноважної концентрації (500 мг 2 рази на добу) із силденафілом (100 мл одноразово) призводить до 300% підвищення (у 4 рази) максимальної концентрації силденафілу у плазмі крові та 1000% збільшення AUC силденафілу.
Циметидин у дозі 800 мг, що є неспецифічним інгібітором CYP3A4, при одночасному прийомі з Камафілом, викликав підвищення концентрації силденафілу у плазмі крові на 56% у здорових добровольців. Популяційний фармакокінетичний аналіз результатів клінічного дослідження продемонстрував зниження кліренсу силденафілу при одночасному застосуванні інгібіторів CYP3A4 (таких як кетоконазол, еритроміцин, циметидин), однак частота побічних ефектів у цих пацієнтів не збільшилася.
Одноразовий прийом антациду (магнію/алюмінію гідроксиду) не впливав на біодоступність Камафілу.
За даними популяційного аналізу, інгібітори CYP2A9 (толбутимід, варфарин), CYP2D6 (селективні інгібітори зворотного нейронального захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти), тіазиди й тіазидоподібні діуретики, петльові та калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи кальцію, блокатори β-адренорецепторів та індуктори метаболізму CYP450 (рифампіцин, барбітурати) не чинили вплив на фармакокінетику силденафілу. При застосуванні силденафілу у рекомендованих дозах максимальна концентрація його у плазмі крові становить десь 1 мкмоль, тому малоймовірно, що Камафіл може впливати на кліренс субстратів цих ізоферментів.
Ознак взаємодії з толбутамідом у дозі 250 мг або варфарином у дозі 40 мг, які метаболізують CYP2С9, не виявлено.
Камафіл (50 мг) не посилювал гіпотензивної дії алкоголю у здорових добровольців при максимальному рівні алкоголю в середньому 80 мг/дл. У хворих на артеріальну гіпертензію ознак взаємодії Камафілу (100 мг) з амлодипіном не виявлено. Середнє додаткове зниження артеріального тиску у положенні лежачи (систолічного – 8 мм рт.ст., діастолічного – на 7 мм рт.ст.) наближалося до такого при прийомі одного Камафілу у здорових добровольців. Дані про безпечність застосування свідчать про відсутність відмінностей у характері побічних ефектів у хворих, які одержували Камафіл разом з антигіпертензивними препаратами та без них.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до діючої або до будь-якої з допоміжних речовин.
Завдяки впливу на обмін оксиду азоту/цГМФ силденафіл посилює гіпотензивну дію нітратів при їх одноразовому або тривалому застосуванні, тому його спільне призначення з донорами оксиду азоту, органічними нітратами або органічними нітритами у будь-якій формі постійно або періодично протипоказане.
Препарати для лікування порушень ерекції, в тому числі силденафіл, не слід застосовувати пацієнтам, для яких сексуальна активність небажана (наприклад, пацієнти з тяжкими формами серцево-судинних захворювань, такими як нестабільна стенокардія або тяжка серцева недостатність).
Препарат протипоказаний пацієнтам, які втратили зір на одному оці через неартеріальну передню ішемічну оптичну нейропатію, незалежно від того, чи сталося це через попередній прийом інгібітора ФDE5, чи ні.
Безпека силденафілу не вивчалася у таких підгрупах пацієнтів, тому цим пацієнтам його застосування протипоказане: пацієнти з тяжкими порушеннями функції печінки, з артеріальною гіпотензією (артеріальний тиск < 90/50 мм рт. ст.), з нещодавно перенесеним інсультом або інфарктом міокарда та відомими спадковими дегенеративними захворюваннями сітківки, такими як пігментний ретиніт (менша частина таких пацієнтів має генетичне захворювання фосфодиестераз сітківки).
Побічні реакції.
Побічні явища були транзиторними та помірними. Під час досліджень частота і тяжкість зростали при збільшенні дози. Найчастішими побічними ефектами були головний біль і припливи.
З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, епілептичний напад, рецидив епілептичного нападу.
З боку серцево-судинної системи: вазодилатація (припливи), пальпітація (відчуття серцебиття), тахікардія, артеріальна гіпотензія, синкопе, носові кровотечі.
З боку органа зору: аномальний зір (затуманення зору, підвищена чутливість до світла), хроматопсія (помірного ступеня, транзиторна, головним чином кольоровий зір), біль в очах, почервоніння очей.
З боку дихальної системи: риніт (закладеність носа).
З боку травного тракту: диспепсія, блювання.
З боку імунної системи: реакції гіперчутливості (включаючи шкірні висипання).
З блоку репродуктивної системи: пролонгована ерекція та/або пріапізм.
При застосуванні препарату у дозах, що перевищують рекомендовані, небажані ефекти були подібні, але виникали частіше.
Застосування силденафілу не впливало на частоту захворюваності на інфаркт міокарда та показник летальності від серцево-судинних захворювань.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Препарат не призначений для застосування жінкам.
Діти. Не застосовують дітям.
Особливості застосування.
Для діагностики порушень ерекції, визначення можливих причин захворювання та призначення адекватного лікування необхідно ретельно вивчити історію хвороби пацієнта та провести ретельні медичні обстеження.
Для ефективності дії препарату необхідна сексуальна стимуляція.
Із сексуальною активністю пов’язаний певний ступінь ризику через можливість серцевого нападу. Отже, перш ніж розпочати курс будь-якого лікування порушень ерекції, лікар має перевірити стан серцево-судинної системи пацієнта. Препарати, призначені для лікування еректильної дисфункції, не слід застосовувати пацієнтам, для яких сексуальна активність небажана.
У період після впровадження препарату у широку медичну практику повідомлялося про серйозні серцево-судинні ускладнення, які за часом збігаються з прийомом силденафілу. До них належать інфаркт міокарда, раптова серцева смерть, вентрикулярна аритмія, цереброваскулярна геморагія та транзиторна ішемічна атака. Більшість, але не всі, з цих пацієнтів мали попередні серцево-судинні фактори ризику. Переважна кількість таких випадків спостерігалася протягом або одразу після сексуального навантаження, незначна частина – через короткий період після прийому силденафілу без сексуальної активності. Інші випадки траплялися через години або дні після використання силденафілу та сексуального навантаження. Таким чином, неможливо встановити пряму залежність таких випадків із застосуванням силденафілу, сексуальним навантаженням, з супутніми серцево-судинними захворюваннями, комбінацією цих факторів або іншими факторами.
У здорових добровольців при разовому прийомі силденафілу у дозах до 100 мг не виявлено клінічно суттєвих змін ЕКГ. Середнє максимальне зниження систолічного тиску у горизонтальному положенні після перорального прийому препарату у дозі 100 мг становило 8,34 мм рт. ст. Відповідна зміна діастолічного тиску у горизонтальному положенні становила 5,3 мм рт. ст. Нижче, ніж зазвичай, але короткочасно, артеріальний тиск знижувався у пацієнтів, які одночасно приймали нітрати.
У дослідженнях силденафіл виявляв системну вазодилатуючу дію, що призводила до минущого зменшення артеріального тиску. Цей ефект має невелике значення або взагалі не призводить до будь-яких наслідків у більшості пацієнтів. Проте до призначення силденафілу лікар має ретельно зважувати ризик небажаних проявів вазодилатуючої дії у пацієнтів з певними супутніми захворюваннями, особливо на фоні сексуальної активності. Підвищена чутливість до вазодилататорів спостерігається у хворих із лівошлуночковою обструкцією (аортальний стеноз, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія), а також із множинними проявами системної атрофії, що зустрічається у поодиноких випадках і проявляється тяжким порушенням автономного контролю артеріального тиску.
Препарат у дозі 100 мг 1 раз на добу при пероральному прийомі у пацієнтів з тяжкими захворюваннями серця (стеноз > 70 % щонайменше однієї коронарної артерії) знижує показники середнього систолічного тиску спокою та діастолічного тиску на 7 % і 6 % відповідно порівняно з вихідним рівнем. Середній легеневий систолічний тиск знизився на 9 %. Силденафіл не чинив ніякого ефекту на серцевий викид та кровотік у стенозованих коронарних артеріях, внаслідок покращання (приблизно на 13 %) аденозин-стимульованого резерву кровотоку (у коронарних артеріях з та без стенозу).
У хворих з еректильною дисфуцією та стабільною стенокардією, які регулярно приймали антиангінальні препарати (за винятком нітратів) та застосовували силденафіл 100 мг 1 раз на добу внутрішньо, було відзначено збільшення тривалості тредміл-тесту (19,9 сек; 95 % довірчий інтервал 0,9 - 38,9 сек) і середнього часу виконання вправи до загострення симптомів стенокардії 423,6 та 403,7 сек порівняно з плацебо.
У пацієнтів із супутньою артеріальною гіпертензією, які одночасно приймають два та більше антигіпертензивних препарати, силденафіл у дозі 100 мг 1 раз на добу внутрішньо покращував ерекцію на 71 %, збільшував кількість успішних сексуальних спроб на 62 %. Кількість побічних ефектів була однаковою порівняно з пацієнтами у інших популяціях, які приймали три та більше антигіпертензивних препаратів.
У всіх дослідженнях з використанням інгібіторів ФДЕ5, включаючи силденафіл, повідомлялося про неартеріальну передню ішемічну невропатію зорового нерва (NAION), що є причиною зменшення або втрати зору. Більшість цих пацієнтів мали такі фактори ризику як зменшене співвідношення глибина/площа («застійний диск»), вік старше 50 років, цукровий діабет, артеріальна гіпертензія, захворювання коронарних судин, гіперліпідемія і куріння. Не було встановлено жодних причинних зв’язків між застосуванням інгібіторів ФДЕ5 і виникненням NAION. Лікар має попередити пацієнтів, які вже мали прояви NAION, про можливий рецидив NAION. Пацієнтів необхідно попередити про необхідність негайно звернутися до лікаря у разі раптового погіршення зору.
У пацієнтів з віковою дегенерацією сітківки силденафіл у дозі 100 мг 1 раз на добу внутрішньо переноситься добре та не чинить клінічного ефекту при дослідженні зорових функцій у тестах (гострота зору, сітка Амслера, розпізнання кольору, «штучний потік світла», периметрія по Гамфрея та фотострес).
Силденафіл рекомендується застосовувати з обережністю пацієнтам, які одночасно застосовують альфа-адреноблокатори, оскільки в деяких випадках це може призвести до симптоматичної гіпотензії. Для того, щоб мінімізувати ризик розвитку постуральної гіпотензії, слід досягти стабілізації показників артеріального тиску за допомогою альфа-блокаторів до застосування силденафілу. Слід розпочинати застосування силденафілу з низьких доз. Крім того, лікарям необхідно розповідати пацієнтам, що робити у разі виникнення симптомів постуральної гіпотензії.
У деяких пацієнтів з вродженим пігментним ретинітом відзначені генетичні дефекти фосфодіестерази сітківки. Немає жодної інформації щодо безпеки призначення силденафілу пацієнтам з пігментним ретинітом, тому цій групі пацієнтів силденафіл слід призначати з обережністю.
Дослідження тромбоцитів людини in vitro свідчать, що силденафіл посилює антиагрегаційний ефект натрію нітропрусиду (донатора NO). Немає жодної інформації з безпеки стосовно призначення силденафілу пацієнтам зі схильністю до кровотечі або з гострою виразкою шлунка, тому цій групі пацієнтів силденафіл слід призначати з обережністю.
Препарати, призначені для лікування порушень ерекції, необхідно застосовувати з обережністю пацієнтам з анатомічними деформаціями пеніса (такими як ангуляції, кавернозні фібрози або хвороба Пейроні), або пацієнтам, які мають захворювання, що можуть призвести до розвитку пріапізму (такі як серпоподібно-клітинна анемія, множинна мієлома або лейкемія).
Безпека та ефективність комбінацій силденафілу з іншими видами лікування для еректильної дисфункції не вивчалися, тому використовувати такі комбінації не рекомендується.
Після перорального прийому разової дози 100 мг силденафілу не спостерігалося ніякого впливу на рухливість та морфологічні властивості сперматозоїдів у здорових добровольців.
Раптове зниження та втрата слуху повідомлялися у незначній кількості випадків у постмаркетинкових дослідженнях при застосуванні інгібіторів ФДЕ5, включаючи силденафіл. Більша частина цих пацієнтів мали фактори ризику для раптового зниження чи втрати слуху. Жодних причинних зв’язків застосування інгібіторів ФДЕ5 та раптового зниження та втрати слуху пацієнтів не встановлено. У випадку раптового зниження та втрати слуху пацієнтам слід рекомендувати припинити застосування силденафілу та негайно проконсультуватися з лікарем.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Дослідження впливу препарату на здатність керувати автомобілем та працювати з механізмами не проводилися.
Оскільки під час клінічних досліджень силденафілу спостерігалися запаморочення та порушення зору, пацієнти повинні знати свою реакцію на прийом препарату, перш ніж керувати автомобілем або працювати з механізмами.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодій.
Вплив інших препаратів на силденафіл. Дослідження in vitro: метаболізм силденафілу опосередковується головним чином цитохромом Р450 (CYP), а саме – його ізоформами 3А4 (основний шлях) та 2С9 (другорядний шлях). Отже, інгібітори цих ізоферментів можуть зменшити виведення силденафілу, а індуктори цих ізоферментів можуть підвищити його виведення.
Дослідження in vivo: популяційний фармакокінетичний аналіз результатів клінічного дослідження продемонстрував зменшення кліренсу силденафілу при одночасному застосуванні його з інгібіторами CYP 3А4 (такими як кетоконазол, еритроміцин, циметидин). Циметидин (800 мг), інгібітор цитохрому Р450 та неспецифічний інгібітор CYP3А4, при супутньому прийомі силденафілу у дозі 50 мг здорових добровольців спричиняв збільшення його концентрації у плазмі на 56 %.
Коли призначали разову дозу 100 мг препарату з еритроміцином, специфічним інгібітором CYP 3А4 (500 мг двічі на добу 5 днів), системна доза силденафілу (площа під кривою «концентрація-час» (AUC) зростала на 182 %. Одночасний прийом інгібітора ВІЛ-протеази саквінавіру (1200 мг тричі на добу), який також є інгібітором CYP 3А4, призводив до збільшення максимальної концентрації плазми і крові (Сmax) силденафілу на 140 %, AUC – на 210 %. Препарат не впливав на фармакокінетику саквінавіру. Сильні інгібітори CYP 3А4, такі як кетоконазол та ітраконазол, можуть виявляти більш виражені ефекти.
Одночасний прийом інгібітора ВІЛ-протеази ритонавіру, який є високоспецифічним інгібітором Р450, на стадії рівноважних концентрацій (500 мг двічі на добу) з силденафілом (100 мг одноразово) призводить до 300 % збільшення (в 4 рази) максимальної концентрації Cmax силденафілу і 1000 % збільшенню (в 11 разів) AUC силденафілу у плазмі крові. Через 24 години концентрації силденафілу у плазмі були приблизно 200 нг/мл, у той час як при застосуванні силденафілу окремо ці концентрації становили 5 нг/мл. Це пов’язано з ритонавірзумовленими ефектами на ізоферменти Р450. Силденафіл не впливає на фармакокінетику ритонавіру. Коли доза силденафілу для суб’єктів, які отримують інгібітор CYP3A4, застосовувалася згідно з рекомендаціями, концентрація силденафілу у плазмі крові не перевищувала 200 нM для будь-якого пацієнта, і препарат мав добру толерантність.
Однократний прийом aнтациду (магнію гідроксиду і алюмінію гідроксиду) не впливає на біодоступність силденафілу.
Інгібітори CYP2С9 (такі як толбутамід, варфарин), інгібітори CYP2D6 (такі як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти), тіазиди і відповідні діуретики, інгібітори ангіотензин-конвертуючого ферменту і блокатори кальцієвих каналів не впливали на фармакокінетику силденафілу.
У здорових добровольців не доведений вплив азитроміцину (500 мг на добу протягом 3 днів) на AUC, Cmax, Tmax, швидкість виведення та період напіввиведення силденафілу або його основних метаболітів.
Дослідження in vitro показали, що силденафіл є слабким інгібітором ізоформ цитохрому Р450, а саме – 1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1 та 3А4 (IК50 > 150 mM). При застосуванні його в рекомендованих дозах максимальна концентрація силденафілу у плазмі крові досягає приблизно 1 mМ, отже малоймовірно, що силденафіл здатний змінити виведення субстратів цих ізоферментів.
Дослідження in vivo показали, що силденафіл посилює гіпотензивний ефект при короткочасному і тривалому застосуванні нітратів, тому одноразове або курсове застосування донорів оксиду азоту, органічних нітратів або органічних нітритів у будь-яких формах з силденафілом протипоказано.
Коли силденафіл (25 мг, 50 мг і 100 мг) застосовувався хворим на доброякісну гіперплазію простати одночасно з терапією альфа-блокатором доксазозином (4 мг і 8 мг), яка підтримувалась на стабільному рівні, простежувалося додаткове зниження артеріального тиску на 7/7 рт.ст., 9/5 рт.ст. і 8/4 рт.ст. відповідно і середні додаткові скорочення артеріального тиску 6/6 рт.ст., 11/4 рт.ст., і 4/5 рт.ст., відповідно. Коли силденафіл і доксазозин призначали одночасно пацієнтам, стійким до доксазин-терапії, спостерігалися нечасті випадки симптоматичної постуральної гіпотензії. Її ознаки включали запаморочення і порушення координації при дії світла, але не втрату свідомості. Супутнє лікування силденафілом пацієнтів, що застосовують альфа-адреноблокаторну терапію, може призвести до виникнення симптоматичної гіпотензії у деяких пацієнтів.
Ознак суттєвої взаємодії силденафілу (50 мг) з толбутамідом (250 мг) або варфарином (40 мг), кожен з яких метаболізується CYP2С9, не виявлено.
Силденафіл (100 мг) не змінює рівноважну фармакокінетику інгібіторів ВІЛ-протеаз , саквінару та ритонавіру, які є інгібіторами CYP3A4.
Силденафіл (50 мг) не призводить до збільшення тривалості кровотечі, спричиненої ацетилсаліциловою кислотою (150 мг).
Силденафіл (50 мг) не підсилював гіпотензивного ефекту алкоголю у здорових добровольців, які мали максимальний рівень алкоголю в крові 0,08 % (80 мг/ дл).
Не помічено взаємодії силденафілу (100 мг) та амлодипіну у хворих на гіпертензію. Середня додаткового зниження артеріального тиску була 8 мм рт.ст. систолічного та 7 ммHg – діастолічного.
Аналіз безпеки показав відсутність різниці у профілі побічних реакцій у пацієнтів, які приймають силденафіл окремо та з антигіпертензивними препаратами.
Наказ МОЗ України від 14 лютого 2011 р. № 83
БІСОПРОЛОЛ САНДОЗ®
таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 5 мг № 30 (10х3) у блістерах UA/4401/01/01 таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 10 мг № 30 (10х3) у блістерах UA/4401/01/02
Сандоз Фармасьютікалз д.д. Словенія Салютас Фарма ГмбХ, Німеччина, підприємство компанії Сандоз Німеччина
Побічна дія.
З боку серцево-судинної системи: брадикардія (в тому числі з клінічними симптомами – запамороченням), артеріальна гіпотензія, в тому числі з ортостатичними реакціями, рідко реєструвались уповільнення AV-провідності або посилення наявної AV-блокади, аритмії, поява/посилення проявів серцевої недостатності, погіршення периферичного кровообігу (відчуття похолодання кінцівок), погіршення перебігу хвороби Рейно, посилення наявної переміжної кульгавості.
З боку центральної нервової системи: підвищена втомлюваність, немотивована слабкість, запаморочення, головний біль, рідко – відчуття тривоги, знервованість, порушення сну, депресія, сплутаність свідомості (особливо у хворих літнього віку).
З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, абдомінальний біль і запор; описані поодинокі випадки гепатотоксичної дії бісопрололу.
З боку дихальної системи: закладеність носа, риніт, задишка, бронхоспазм (особливо у хворих на бронхіальну астму або з обструктивными захворюваннями бронхів).
Обмін речовин: у поодиноких випадках – зниження толерантності до глюкози (при латентному цукровому діабеті) та замасковані ознаки гіпоглікемії (такі як тахікардія і тремор). В окремих випадках – підвищення рівня тригліцеридів у крові; збільшення активності трансаміназ сироватки або виникнення гепатиту.
Сечостатева система: в окремих випадках спостерігали зниження статевої функції, зменшення лібідо і потенції.
Інші: алергічні реакції, висипання на шкірі, псоріатичні висипання, м’язова слабкість, судоми, біль у м’язах і суглобах, дуже рідко – дизурії, порушення смакових відчуттів, сухість слизових оболонок і біль в очах, що необхідно брати до уваги пацієнтам, які користуються контактними лінзами.
Протипоказання. Підвищена чутливість до бісопрололу або інших інгредієнтів препарату; серцева недостатність у фазі декомпенсації; шок; передсердно-шлуночкова блокада II та III ступеня; синдром слабкості синусового вузла; синоатріальна блокада; брадикардія (пульс у спокої менше 50 уд/хв до початку лікування); гіпотензія (систолічний тиск менше 90 мм рт. ст.); метаболітний ацидоз; обструктивні захворювання легенів, бронхіальна астма; пізні стадії розладів периферичного кровообігу; одночасне застосування інгібіторів моноаміноксидази (МАО, за винятком інгібіторів МАО-В); діти до 12 років; вагітність і лактація.
Особливості застосування. Застосовується з обережністю для лікування хворих з хронічною серцевою недостатністю (бісопролол може призначатись таким хворим за умови компенсації їх клінічного стану та можливості адекватного медичного нагляду. Лікування починають з мінімальної дози – 1,25 мг на добу). З обережністю, враховуючи співвідношення користь/ризик, бісопролол призначають пацієнтам з атріовентрикулярною блокадою І ступеня, з порушеннями периферичного кровообігу, в тому числі при хворобі Рейно.
При раптовій відміні препарату можливий розвиток синдрому “відміни”, що виявляється загостренням хвороби. Тому відміна препарату та зниження дози повинні відбуватися поступово, під наглядом лікаря, з урахуванням індивідуальних реакцій пацієнта.
Бета-адреноблокатори можуть провокувати появу, збільшувати кількість і подовжувати напади вазоспастичної стенокардії/стенокардії Принцметала, що необхідно враховувати при призначенні бісопрололу.
Як правило, пацієнти з хронічними обструктивними захворюваннями дихальних шляхів не повинні застосовувати бета-блокатори або, за необхідності повинні застосовувати їх у мінімальних дозах (початкова доза – 2,5 мг на добу), у комбінації з бронходилятаторами.
Обережність необхідна при застосуванні препарату хворими на діабет з коливанням рівня цукру в крові і хворими на метаболічний ацидоз. Бісопролол може маскувати симптоми гіпоглікемії.
Застосування бісопрололу при тиреотоксикозі може маскувати симптоми захворювання.
При феохромоцитомі бісопролол можна застосовувати тільки на фоні попередньої терапії альфа-адреноблокаторами.
У випадках тяжких порушень функції печінки та нирок доза не повинна перевищувати 10 мг на добу, клінічний стан таких пацієнтів вимагає адекватного медичного контролю.
Бісопролол слід з обережністю (тільки після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик) призначати хворим на псоріаз або з псоріазом в анамнезі, хворим на міастенію, за наявності депресії (в тому числі в анамнезі).
Препарат може підвищувати чутливість до алергенів і вираженість алергічних реакцій.
Зазначений препарат містить активну субстанцію, яка дає позитивні результати при антидопінговому контролі.
Для хворих літнього віку корекція дозування бісопрололу не потрібна, проте ця категорія пацієнтів може виявляти підвищену чутливість навіть до звичайних доз препарату.
Вплив на здатність керувати автомобілем і механізмами.
У зв’язку з наявністю гіпотензивного ефекту Бісопролол Сандоз може спричинювати несприятливу дію на здатність керувати автомобілем або механізмами, ступінь якої визначається індивідуальною чутливістю пацієнтів. Даний ефект більш виражений на початку лікування, при зміні дозування або супутньому вживанні алкоголю.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами.
Протипоказані комбінації з флоктафеніном, сультопридом, інгібіторами моноаміноксидази (за винятком інгібіторів МАО-В).
Алергени для імунотерапії/екстракти алергенів для шкірних проб у комбінації з бета-адреноблокаторами можуть провокувати тяжкі системні алергічні реакції.
Не рекомендуються/вимагають особливої обережності комбінації бісопрололу з антагоністами кальцію (з верапамілом, дилтіаземом, бепридилом), у зв’язку із зростанням негативного впливу на інотропну функцію міокарда, АV-провідність і артеріальний тиск.
Препарати, що містять клонідин, резерпін, альфа-метилдопу, не слід призначати разом з бісопрололом через те, що може виникнути значне уповільнення частоти серцевих скорочень. Клонідин, гуанфацин можуть пригнічувати АV-провідність, зменшувати ЧСС.
Якщо комбіновану терапію з клонідином відміняють, то після припинення застосування бета-адреноблокатора лікування клонідином необхідно продовжувати кілька днів, забезпечивши адекватний медичний контроль стану пацієнта.
Комбінації, які слід застосовувати з обережністю: антиаритмічні препарати класу 1 (наприклад дизопірамід, хінідин, лідокаїн, дифенін, пропафенон).
Антиаритмічні препарати класу III (аміодарон, соталол).
Антагоністи кальцію (похідні дигідропіридину): підвищення ризику гіпотензії та ризику розвитку серцевої недостатності.
Дія інсуліну та пероральних протидіабетичних препаратів може змінюватись при одночасному застосуванні з бісопрололом. Бісопролол може маскувати ознаки гіпоглікемії.
Серцеві глікозиди: зниження частоти серцевих скорочень, подовження атріовентрикулярної провідності.
Баклофен: підвищення антигіпертензивної активності.
Контрастні продукти, що містять йод: бета-блокатори можуть підвищувати ризик розвитку анафілактичних реакцій, рефрактерних до лікування.
Препарати, що блокують синтез простагландинів (зокрема нестероїдні протизапальні засоби): зниження антигіпертензивного ефекту.
Похідні ерготаміну: загострення порушень периферичного кровообігу.
Симпатоміметичні агенти: комбінація з бісопрололом може знизити ефект обох препаратів. Трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазини, а також інші антигіпертензивні агенти: посилення ефекту зниження кров’яного тиску.
Антигіпертензивні засоби (діуретики, інгібітори АПФ, альфа-адреноблокатори) та нітрати потенціюють антигіпертензивну дію бісопрололу.
Кортикостероїди: можливо зниження антигіпертензивного ефекту внаслідок затримки води і натрію.
Циметидин може зменшити кліренс бета-адреноблокаторів, які метаболізуються в печінці, та відповідно збільшити їх біодоступність.
Рифампіцин дещо прискорює метаболізм бісопрололу, проте, як правило, це не потребує корекції дозування останнього.
Ксантини (амінофілін, теофілін): можливо взаємне ослаблення терапевтичного ефекту при комбінації з бета-адреноблокаторами.
Ефект бісопрололу може посилюватись при одночасному застосуванні з гідралазином і вживанні алкоголю.
Анестезія. Перед хірургічним втручанням слід попередити анестезіолога про прийом бісопрололу. Засоби для інгаляційного наркозу, похідні вуглеводню (хлороформ, циклопропан, галотан, метоксифлуран та ін.) при одночасному застосуванні з бета-блокаторами збільшують ризик пригнічення функції міокарда та розвитку гіпотензивних реакцій. Дія недеполяризуючих блокаторів нервово-м’язової передачі під впливом бета-адреноблокаторів може посилюватись і подовжуватись.
Протипоказання.
– Підвищена чутливість до компонентів препарату;
– серцева недостатність у стані декомпенсації;
– кардіогенний шок;
– атріовентрикулярна блокада II і III ступеня;
– синдром слабкості синусового вузла;
– виражена синоатріальна блокада;
– симптоматична брадикардія (частота серцевих скорочень менше 60 уд/хв);
– симптоматична артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск нижче 100 мм рт. ст.);
– тяжкі хронічні обструктивні захворювання легень;
– тяжка бронхіальна астма;
– пізні стадії порушення периферичного кровообігу, хвороба Рейно;
– феохромоцитома, що не лікувалася;
– метаболічний ацидоз;
– одночасне застосування з флоктафеніном і сультопридом;
– період вагітності або годування груддю;
- дитячий вік.
- Побічні реакції.
Небажані ефекти класифіковані за частотою проявів: дуже поширені (≥ 1/10), поширені (≥ 1/100, < 1/10), непоширені (≥ 1/1000, < 1/100), рідко поширені (≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко поширені (< 1/10000), невідомі (частота не може бути оцінена через відсутність даних).
З боку психіки: непоширені – депресія, порушення сну; рідко поширені – нічні жахи, галюцинації.
З боку центральної нервової системи: дуже поширені – запаморочення, головний біль; рідко поширені – синкопе.
З боку органа зору: рідко поширені – зниження сльозовиділення (треба враховувати при носінні контактних лінз); дуже рідко поширені – кон’юнктивіт.
З боку органа слуху: рідко поширені – погіршення слуху.
З боку серцево-судинної системи: дуже часто поширені – брадикардія (у хворих із хронічною серцевою недостатністю; поширені – ознаки загострення вже існуючої серцевої недостатності (у хворих з ХСН), відчуття холоду або оніміння кінцівок, артеріальна гіпотензія; непоширені – порушення атріовентрикулярної провідності, особливо у пацієнтів із серцевою недостатністю, ортостатична гіпотензія.
З боку дихальної системи: непоширені – бронхоспазм у пацієнтів з бронхіальною астмою в анамнезі та хронічними обструктивними захворюваннями дихальних шляхів; рідко поширені – алергічний риніт.
З боку травного тракту: поширені – нудота, блювання, діарея, запор.
З боку гепатобіліарної системи: рідко поширені – гепатит.
З боку шкіри: рідко поширені – алергічні реакції (свербіж, почервоніння, екзантема); дуже рідко поширені – при лікуванні β-блокаторами може спостерігатися погіршення стану хворих на псоріаз у вигляді псоріатичного висипу, алопеція.
З боку кістково-м’язової системи: непоширені – міастенія, спазм м’язів, судоми.
З боку репродуктивної системи: рідко поширені – порушення потенції.
Загальні розлади: поширені – астенія (у пацієнтів з ХСН), втомлюваність (особливо на початку лікування) зазвичай слабковиражені і проходять протягом 1-2 тижнів); непоширені – астенія (у пацієнтів з гіпертензією та ішемічною хворобою серця).
Лабораторні показники: рідко поширені – підвищення рівня тригліцеридів у крові, підвищення активності печінкових ферментів у плазмі крові (АСТ, АЛТ).
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Не застосовують.
Під час лікування препаратом слід припинити годування груддю.
Діти.
Не застосовують.
Особливості застосування.
Лікування хронічної серцевої недостатності бісопрололом має розпочинатись з титрування дози. Лікування не можна переривати раптово, курс необхідно закінчувати повільно, з поступовим зниженням дози.
Необхідна обережність під час лікування бісопрололом пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією, що супроводжуються серцевою недостатністю.
З особливою обережністю слід приймати Бісопролол САНДОЗ® у таких випадках:
– атріовентрикулярна блокада І ступеня; – цукровий діабет з різкими коливаннями показників рівня глюкози в крові; симптоми гіпоглікемії можуть бути приховані (наприклад, тахікардія, відчуття серцебиття, підвищене потовиділення);
– сувора дієта;
– стенокардія Принцметала;
– бронхоспазм (бронхіальна астма та інші обструктивні захворювання легень помірного ступеня);
– тривала десенсибілізаційна терапія;
– порушення периферичного кровообігу (можливе посилення симптомів, особливо на початку терапії).
Перед початком лікування рекомендується проводити дослідження функцій зовнішнього дихання у хворих на бронхіальну астму в анамнезі.
Необхідно обов’язково попередити лікаря-анестезіолога про прийом блокаторів β-адренорецепторів. Не рекомендується застосовувати блокатори β-адренорецепторів під час хірургічних втручань. Це може підвищити ризик виникнення аритмій та ішемії міокарда. Дозу слід поступово зменшити та припинити прийом препарату приблизно за 48 годин до загальної анестезії.
На даний час немає достатнього терапевтичного досвіду лікування хронічної серцевої недостатності у пацієнтів з наступними захворюваннями і патологічними станами: цукровий діабет І типу, тяжкі порушення функції нирок та/або печінки, рестриктивна кардіоміопатія, вроджені пороки серця, гемодинамічно значущі набуті клапанні пороки серця, інфаркт міокарда за останні 3 місяці.
Хворим на псоріаз (у т.ч. в сімейному анамнезі) β-адреноблокатори призначають після ретельної оцінки користь/ризик.
Пацієнтам із феохромоцитомою бісопролол призначають тільки на тлі попередньої терапії α-адреноблокаторами.
При лікуванні бісопрололом можуть маскуватися симптоми тиреотоксикозу.
При бронхіальній астмі або інших хронічних обструктивних захворюваннях легень помірного ступеня показана супутня терапія бронходилататорами. У деяких випадках на тлі прийому препарату пацієнти з бронхіальною астмою через підвищення тонусу дихальних шляхів можуть потребувати більш високих доз β2-симпатоміметиків.
Застосування препарату Бісопролол САНДОЗ® може давати позитивні результати у допінг-тесті.
Препарат містить лактозу, тому його не слід призначати пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
В індивідуальних випадках препарат може вплинути на здатність керувати автотранспортом або роботу зі складними механізмами, тому це слід враховувати, особливо на початку лікування та при зміні дози препарату.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Бісопролол не слід застосовувати одночасно з флоктафеніном, оскільки b-блокатори можуть перешкоджати компенсаторним серцево-судинним реакціям, пов’язаним з артеріальною гіпотензією або шоком, спричинені флоктафеніном.
Бісопролол не слід застосовувати одночасно із сультопридом, оскільки при цьому зростає ризик шлуночкової аритмії.
При одночасному застосуванні ніфедипіну та інших блокаторів кальцієвих каналів (похідних дигідропіридину) може посилюватися гіпотензивна дія бісопрололу.
При одночасному застосуванні з антиаритмічними засобами (фенітоїн, дизопірамід, лідокаїн, флекаїнід, аміодарон) може виникнути порушення провідності та негативний інотропний ефект. При одночасному застосуванні з парасимпатоміметичними препаратами може збільшуватися час атріовентрикулярної провідності та підвищується ризик брадикардії.
При одночасному застосуванні бісопрололу і β-блокаторів місцевої дії (наприклад, які містяться в очних краплях для лікування глаукоми) дія бісопрололу може підсилюватися.
При одночасному застосуванні з інсуліном та антидіабетичними препаратами для перорального застосування може виникнути гіпоглікемічний ефект.
При одночасному застосуванні з блокаторами β-адренорецепторів симптоми гіпоглікемії можуть бути приховані.
При одночасному застосуванні із засобами для анестезії може підвищитися ризик виникнення аритмій та ішемії міокарда.
Одночасне застосування із серцевими глікозидами (препарати наперстянки) може призвести до зниження частоти серцевих скорочень, порушення атріовентрикулярної провідності.
При одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами послаблюється гіпотензивний ефект бісопрололу.
При одночасному застосуванні з β-симпатоміметиками (добутамін, орципреналін) знижується ефект обох засобів.
Симпатоміметики, які активують α- і β-адренорецептори (адреналін, норадреналін), підвищують артеріальний тиск та підсилюють явища переміжної кульгавості.
Трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазин підсилюють гіпотензивний ефект.
При одночасному застосуванні з інгібіторами МАО (за винятком інгібіторів МАО типу В) підвищується гіпотензивний ефект β-адреноблокаторів.
Не слід одночасно застосовувати блокатори кальцієвих каналів (верапаміл, дилтіазем), антигіпертензивних засобів (клонідин, метилдопа, моксонідин, резерпін) на фоні терапії бісопрололом. Це може призвести до розвитку або погіршення брадикардії, атріовентрикулярної блокади, серцевої недостатності, зниження артеріального тиску.
При сумісному застосуванні з мефлохіном підвищується ризик розвитку брадикардії.
При сумісному застосуванні з похідними ерготаміну посилюються порушення периферичної перфузії.
При сумісному застосуванні з рифампіцином можливе незначне зниження часу напіввиведення бісопрололу. Зазвичай немає необхідності у регулюванні дози.
Наказ МОЗ України від 14 лютого 2011 р. № 83
ВАЗОСЕРК®
таблетки по 8 мг № 30 (10х3) у блістерах UA/3098/01/01
Абді Ібрахім Ілач Санаї ве Тіджарет А.Ш. Туреччина
Побічна дія.
Диспептичні явища (нудота, дискомфорт в епігастральній ділянці), шкірний висип, свербіж.
Протипоказання.
Феохромоцитома, періоди вагітності і годування груддю, дитячий вік до 12 років.
Особливості застосування.
* Застосовувати обережно у випадках, коли пацієнт хворіє на бронхіальну астму.
* Незважаючи на відсутність фактів, що підтверджували б існування зв’язку між рецидивом виразки шлунка і дванадцятипалої кишки і застосуванням Вазосерку, лікувати за допомогою цього засобу пацієнтів, які мають в анамнезі виразкову хворобу шлунка або дванадцятипалої кишки, слід з обережністю.
Вплив на здатність керувати автомобілем та іншими механізмами. Спостереження показали, що Вазосерк не впливає на здатність керувати автомобілем або працювати оператором точних приладів.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами.
При одночасному застосуванні з протигістамінними засобами ефективність бетагістину знижується.
Протипоказання.
Феохромоцитома та пептична виразка.
Відома гіперчутливість до будь-якої з речовин, що входять до складу препарату.
Період вагітності або годування груддю.
Дитячий вік.
Побічні реакції.
Порушення з боку імунної системи: алергічні реакції у вигляді почервоніння, свербежу, висипання та кропив’янки. Можливі реакції гіперчутливості, в т.ч. негайного типу (наприклад, повідомлялося про випадки розвитку анафілаксії), ангіоневротичний набряк.
Порушення з боку центральної нервової системи та психіки: головний біль, сонливість, нервозність (рідко).
Порушення з боку органів зору: печіння в очах (рідко).
Порушення з боку серцево-судинної системи: шлуночкові екстрасистоли, тахікардія.
Порушення з боку травної системи: диспепсія, нудота, блювання, печія, підвищена кислотність, діарея, біль по ходу ШКТ, біль в абдомінальній ділянці внаслідок метеоризму. Ці побічні ефекти зазвичай зникають при прийомі препарату з їжею або після зменшення дози.
Порушення з боку системи дихання: загострення бронхіальної астми (при її наявності в анамнезі).
Інше: почервоніння обличчя (припливи), відчуття жару.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
На теперішній час немає належних та добре контрольованих досліджень у вагітних жінок. Застосування лікарських препаратів під час вагітності слід розглядати тільки у випадку, якщо очікувана користь для матері більша, ніж будь-який можливий ризик для плода.
Невідомо, чи проникає бетагістин у грудне молоко. На час лікування припинити годування груддю.
Діти.
Вазосерк не слід застосовувати дітям у зв’язку з відсутністю достатньої інформації.
Особливості застосування.
- При лікуванні пацієнтів, хворих на астму, слід бути обережним з огляду на можливість бронхоспазму.
- Вазосерк у таблетках слід застосовувати з обережністю пацієнтам із серцево-судинними порушеннями, артеріальною гіпотензією.
- Вазосерк у таблетках не слід застосовувати одночасно з антигістамінними засобами.
- Необхідно також бути обережними при лікуванні пацієнтів з виразковою хворобою шлунка і дванадцятипалої кишки в анамнезі.
- З обережністю при наявності у пацієнта кропив’янки, висипу, алергічного риніту, оскільки можливе посилення цих симптомів при застосуванні бетагістину.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Не впливає.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодій.
Бетагістин може зменшувати ефект бронходилатації β2-агоністів. H1-антагоністи гістаміну можуть зменшувати реакцію на бетагістин. Не очікується, що H2-блокатори будуть перешкоджати виявленню його активності.
Не застосовується разом з антигістамінними засобами, тому що вони можуть знижувати ефективність.
Дослідження взаємодії in vivo не проводились. Базуючись на даних in vitro, в умовах in vivo інгібіція активності ферментів цитохрому Р450 не очікується.
Наказ МОЗ України від 14 лютого 2011 р. № 83
ГЕПАСОЛ® А
розчин для інфузій по 500 мл у флаконах № 1 UA/3200/01/01
"Хемофарм" АД Сербiя
Побічна дія. При дотриманні режиму введення побічні явища не відмічені. Рідко – алергічні реакції.
Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів розчину, порушення обміну білків, гіперкаліємія, хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації, тяжкі порушення функції нирок, анурія, отруєння метанолом.
Особливості застосування. З обережністю призначають пацієнтам із порушеннями функції нирок, а також хворим на діабет, виразку шлунка та із захворюваннями жовчного міхура.
За необхідності крім терапії Гепасолом® А треба застосовувати інші терапевтичні заходи:
- зменшити введення в організм білків;
- для пригнічення бактеріальної флори в кишечнику застосовувати високі пероральні дози антибіотиків, що приводить до зменшення утворення аміаку в кишечнику;
- постійно спостерігати за шлунково-кишковими кровотечами і вчасно виводити кров, застосовуючи промивання шлунка і кишечнику;
- аби уникнути побічних реакцій, препарат потрібно вводити повільно (відповідно з інструкцією);
- аргінін, що входить до складу Гепасолу® А, може спричинити зниження рівня фосфору і підвищення рівня калію. Ці зміни найбільш виражені у хворих на цукровий діабет, яким необхідно призначати інсулін, незалежно від типу діабету;
- в процесі застосування препарату необхідний контроль рівня калію, фосфатів і хлоридів у сироватці крові.
Досвід застосування препарату в педіатрії відсутній.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. У зв’язку з розвитком несумісності компонентів розчину з різними препаратами не рекомендується призначати Гепасол® А хворим, які застосовують естрогени, спіронолактон, ловастатин, тіопентал натрію. При одночасному застосуванні знижується активність доксицикліну, тетрацикліну, еритроміцину, лінкоміцину. Одночасне застосування тіазидних діуретиків і амінофіліну може посилити підвищення рівня інсуліну в плазмі крові, спричинине аргініном. Ізоніазид, пеніцилін і оральні контрацептиви порушують метаболізм і біодоступність піридоксину.
Протипоказання.
– Підвищена чутливість до компонентів препарату;
– порушення метаболізму амінокислот;
– гемофілія;
– термінальний ілеїт;
– виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки у фазі загострення;
– ниркова недостатність (тяжкі порушення функції нирок з анурією);
– серцева недостатність;
– отруєння метанолом;
– вагітність або період годування груддю;
– дитячий вік.
У випадку, якщо печінкова кома поєднується з тяжким ураженням нирок, завжди необхідно враховувати, який із цих двох станів більш загрозливий для життя. У даному випадку, при визначенні ефективності Гепасолу® А, розчину для інфузій, треба враховувати кислотно-лужний баланс організму.
Побічні реакції.
При швидкій інфузії може виникнути нудота, блювання, підсилене потовиділення, пропасниця, тахікардія, алергічні реакції, кропив’янка, шкірний висип, свербіж, анафілактичний шок, печія, біль у шлунку, підвищення секреції шлункового соку, сенсорна нейропатія, парестезії, головний біль, запаморочення, сонливість, аритмії, тахікардія, втома, артеріальна гіпотензія, задишка, підвищення температури тіла, ціаноз, гіперемія шкіри обличчя і верхньої половини тулуба з відчуттям поколювання і печіння, сухість шкіри, ексфоліативний дерматит. Ці симптоми зникають при зниженні швидкості введення або відміні препарату.
Швидка інфузія може призвести до збільшення кількості рідини і виникнення периферичних і легеневих набряків, а також підвищеного вмісту електролітів у плазмі крові.
При введенні препарату крізь катетер у центральну вену у місці введення може виникнути геморагія та бактеріальний або грибковий тромбофлебіт.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
У період вагітності або годування груддю препарат не застосовують.
Діти.
Ефективність та безпека застосування препарату дітям вивчені недостатньо, тому препарат не слід призначати цій віковій категорії пацієнтів.
Особливості застосування.
Аргінін, що входить до складу препарату, може призвести до зменшення концентрації фосфору і збільшення концентрації калію в плазмі. Ці зміни особливо виражені у хворих на цукровий діабет. Тому рівень калію, фосфору та хлоридів необхідно визначати до та після введення аргініну.
Введення препарату у великих кількостях мoжe спричинити гіпeркaліємію, oсoбливо у хворих на цукровий діабет. Тому хворим, які перебувають у стані стресу, і хворим на цукровий діабет незалежно від типу при застосуванні даного розчину призначають невеликі дози інсуліну.
Нікотинамід, який входить до складу препарату, слід з обережністю призначати пацієнтам із порушеннями функції нирок, а також хворим, які перенесли жовтяницю або будь-яке захворювання печінки, пацієнтам хворим на виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки в анамнезі, пацієнтам з подагрою, цукровим діабетом, захворюваннями жовчного міхура.
З обережністю призначають хворим, яким обмежене споживання рідини (сумарне введення парентерального харчування 3-4 л/день, пацієнтам з печінковою недостатністю, пацієнтам з порушеннями функції нирок, пацієнтам з сепсисом, а також при лихоманці невідомого походження.
При печінковій комі, що комбінується з тяжким ураженням нирок, завжди потрібно оцінювати, яка з патологій більше загрожує життю хворого і зробити вибір на користь того чи іншого методу терапії.
Під час застосування цього препарату необхідно контролювати електролітний і кислотно-лужний баланс, ступінь гідратації організму. Для уникнення побічних реакцій препарат потрібно вводити повільно (відповідно з інструкцією). При додаванні стандартного парентерального харчування слід звернути увагу на його сумісність із препаратом. Застосовувати тільки прозорий розчин з неушкодженого флакона!
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Гепасол ® А застосовують в умовах стаціонару.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
У зв’язку з розвитком несумісності компонентів розчину з різними препаратами не рекомендується призначати Гепасол® А хворим, які застосовують естрогени, спіронолактон, ловастатин, тіопентал натрію. При одночасному застосуванні знижується активність доксицикліну, тетрацикліну, еритроміцину, лінкоміцину. Одночасне застосування тіазидних діуретиків і амінофіліну може посилити підвищення рівня інсуліну у плазмі крові, спричинене аргініном. При одночасному застосуванні амінофіліну з інфузією аргініну знижується реакція глюкагону. Застосування естрогенів та оральних контрацептивів разом з аргініном мають синергичний ефект та знижують рівень глюкагону, інсуліну, а також збільшують рівень гормона росту. Інфузії аргініну у комбінації з адреналіном та фентоламіном збільшують виділення глюкагону. Взаємодія аргініну зі спіронолактоном викликає сильну, потенційно летальну гіперкаліємію. Якщо препарат вводити разом з ловастатином, то нікотинова кислота може призвести до рабдоміолізу. Після введення тільки нікотинової кислоти може виникнути випадок міопатії. Ізоніазид, пеніцилін і оральні контрацептиви порушують метаболізм і біодоступність піридоксину.
Рибофлавін значно зменшує активність доксицикліну, тетрацикліну, окситетрацикліну, еритроміцину та лінкоміцину.
Тіопентал (2,5 г/л) несумісний з аргініном (25 г/л).
Нікотинамід знижує антибактеріальну активність цефалоридину.
Наказ МОЗ України від 14 лютого 2011 р. № 83
ЕНДОФАЛЬК
порошок для приготування розчину для перорального застосування по 55,318 г у пакетах № 6
Др. Фальк Фарма ГмбХ Німеччинавиробник, відповідальний за випуск серій кінцевого продукту та альтернативне вторинне пакування:
Др. Фальк Фарма ГмбХ, Німеччина;
виробники дозованої форми, первинне і вторинне пакування:
Лозан Фарма ГмбХ, Німеччина;
Клоке Фарма-Сервіс ГмбХ, Німеччина;
С.І.І.Т. с.р.л. Сервізіо Інтернаціонале, Італія Німеччина/
Італія
Побічна дія.