Наказ моз україни від 28 січня 2011 р. №39
| Вид материала | Документы |
- Назва реферату: Аптеки, завдання, функції, класифікація, вимоги до діяльності Розділ, 108.15kb.
- Програма структурована на модуль, змістовні модулі, теми у відповідності до вимог "Рекомендації, 575.36kb.
- Наказ моз україни від 21 жовтня 2011, 3815.77kb.
- Наказ моз україни від 05 травня 2011, 3646.93kb.
- Наказ моз україни від 03 жовтня 2011, 3578.04kb.
- Декретами Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1992 р. N 6-92 від 11 січня 1993, 786.74kb.
- Наказ моз україни від 14 липня 2011, 1358.47kb.
- Наказ моз україни від 18 березня 2011 р. №148, 2253.04kb.
- У зв’язку з набуттям чинності з 1 січня 2011 року Закону України „Про збір та облік, 90.08kb.
- Затверджено наказ Міністерства охорони здоров’я України від 13. 07. 2005 №350, 103.8kb.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Дослідження впливу на здатність керувати автотранспортом або іншими механізмами не проводилися.
Як і всі інші протиепілептичні препарати, Топамакс® діє на центральну нервову систему та може спричиняти виникнення сонливості, запаморочення та інших небажаних реакцій. Він також може викликати зорові порушення та/або помутніння зору. Зазначені побічні ефекти можуть бути потенційно небезпечними для хворих, які керують автомобілем, або для тих, хто працює з технікою, особливо у тому випадку, коли хворий ще не має індивідуального досвіду застосування препарату.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Вплив Топамаксу® на інші протиепілептичні препарати.
Поєднання прийому Топамаксу® з лікуванням іншими протиепілептичними препаратами (фенітоїном, карбамазепіном, вальпроєвою кислотою, фенобарбіталом, примідоном) не впливає на значення їх сталих концентрацій у плазмі крові, за винятком такого в окремих хворих, у яких додавання Топамаксу® до фенітоїну може спричинити підвищення концентрації фенітоїну у плазмі крові. Це може бути пов’язано з пригніченням специфічної поліморфної ізоформи ферменту (CYP2C19). Таким чином, у кожного хворого, який приймає фенітоїн і в якого розвиваються клінічні ознаки або симптоми інтоксикації, необхідно контролювати рівень фенітоїну у плазмі крові.
Дослідження фармакокінетичних взаємодій у пацієнтів, хворих на епілепсію, показало, що додавання топірамату до ламотрижину не має впливу на значення сталої концентрації ламотрижину у плазмі крові при дозах топірамату від 100 до 400 мг на добу. Крім того, не було виявлено змін у значенні сталої концентрації топірамату у плазмі крові протягом або після відміни лікування ламотрижином (середня доза – 327 мг на добу).
Топірамат інгібує фермент CYP2C19 та може інтерферувати з іншими речовинами, які метаболізуються цим ферментом (наприклад, з діазепамом, іміпраміном, моклобемідом, прогуанілом, омепразолом).
Вплив інших протиепілептичних препаратів на Топамакс®.
Фенітоїн і карбамазепін знижують концентрації Топамаксу® у плазмі крові. Додавання (або відміна) фенітоїну або карбамазепіну до лікування Топамаксом® може потребувати зміни доз останнього. Дозу слід підбирати, орієнтуючись на досягнення необхідного терапевтичного ефекту.
Додавання (або відміна) вальпроєвої кислоти не спричиняє терапевтично значущих змін концентрації Топамаксу® у плазмі крові і відповідно не потребує зміни доз Топамаксу®.
Результати зазначених взаємодій наведені нижче.
| ПЕП , що додається | Концентрація ПЕП | Концентрація Топамаксу® |
| Фенітоїн | «** | ¯ |
| Карбамазепін | « | ¯ |
| Вальпроєва кислота | « | « |
| Ламотриджин | « | « |
| Фенобарбітал | « | НД |
| Примідон | « | НД |
« = відсутність ефекту;
** = підвищення концентрації у поодиноких хворих;
- = зниження концентрації у плазмі крові;
НД = не досліджувалася;
ПЕП = протиепілептичний препарат.
Інші лікарські взаємодії.
Дигоксин. Під час досліджень із застосуванням одноразової дози площа під кривою «концентрація-час» дигоксину у плазмі крові (AUC) при одночасному прийомі Топамаксу® зменшувалася на 12 %. Терапевтична значущість цього спостереження не з’ясована. При призначенні (або відміні) Топамаксу® хворим, які приймають дигоксин, особливу увагу необхідно приділяти регулярному моніторингу концентрації дигоксину у сироватці крові.
Засоби, що пригнічують ЦНС. У межах клінічних досліджень наслідки сумісного застосування Топамаксу® з алкоголем або іншими речовинами, що пригнічують функції ЦНС, не вивчалися. Не рекомендується приймати Топамакс® разом з алкоголем або іншими препаратами, що спричиняють пригнічення функції ЦНС.
Звіробій продірявлений (Hypericum perforatum). При одночасному застосуванні топірамату та звіробою продірявленого існує ймовірність виникнення ризику зниження концентрації у плазмі крові топірамату, що є результатом втрати його ефективності. Клінічних досліджень з оцінки цієї потенційної взаємодії немає.
Пероральні контрацептиви. Під час досліджень лікарської взаємодії з пероральними контрацептивами, у ході яких застосовується комбінований препарат, що містить норетиндрон (1 мг) та етинілестрадіол (35 мг), застосування Топамаксу® у дозах 50-200 мг на добу не асоційоване із статистично значущими змінами у середньому впливі (AUC) кожного з компонентів перорального контрацептиву. У ході іншого дослідження суттєве дозозалежне зниження ефективності етинілестрадіолу спостерігалося при дозуванні Топамаксу® 200, 400 та 800 мг на добу (18 %, 21 % та 30 % відповідно), коли як супровідна терапія застосовувалася вальпроєва кислота. В обох дослідженнях Топамакс® (50-200 мг на добу, що застосовувався здоровим добровольцям, та 200-800 мг на добу, який приймали пацієнти, хворі на епілепсію) суттєво не впливав на норетиндрон. Хоча спостерігалося дозозалежне зниження ефективності етинілестрадіолу у дозах 200-800 мг на добу (у пацієнтів хворих на епілепсію), не виявлено суттєвої дозозалежної зміни в ефективності етинілестрадіолу у дозах 50-200 мг на добу (у здорових добровольців). Клінічна значущість наведених змін не відома. Ризик зниження ефективності контрацептивів і посилення проривних кровотеч слід враховувати у пацієнток, які приймають пероральні контрацептиви разом із Топамаксом®. Пацієнток, які приймали пероральні контрацептиви, необхідно просити повідомляти про будь-які зміни у строках та характері менструацій. Навіть при відсутності проривних кровотеч ефективність контрацептивів може бути знижена.
Препарати літію. У здорових добровольців спостерігалося зниження (до 18 %) AUC літію під час прийому топірамату у дозі 200 мг на добу. У пацієнтів із біполярними розладами фармакокінетика літію залишалася незміненою при лікуванні топіраматом у дозах 200 мг на добу, тоді як при застосуванні топірамату у дозах 600 мг на добу спостерігалося збільшення AUC літію (до 26 %). Зважаючи на це, рекомендується проводити моніторинг рівня літію при одночасному застосуванні разом із топіраматом.
Рисперидон. Дослідження взаємодії, що проводилися за участі здорових добровольців і пацієнтів з біполярними розладами із застосуванням однієї та багатьох доз препарату, показали схожі результати. При одночасному застосуванні разом із топіраматом у зростаючих дозах 100, 250 та 400 мг на добу спостерігалося зниження AUC рисперидону, призначеного у дозах 1-6 мг на добу, до 16 % та 33 % для дозувань 250 і 400 мг на добу відповідно. Однак відмінності в AUC для загальних активних метаболітів між лікуванням тільки рисперидоном та комбінованим лікуванням з топіраматом не були статистично значущими. Спостерігалися мінімальні зміни у фармакокінетиці активних метаболітів (рисперидон + 9-гідроксирисперидон), і жодних змін не спостерігалося щодо
9-гідроксирисперидону. Також не спостерігалися клінічно значущі зміни у фармакокінетиці активних метаболітів як рисперидону, так і топірамату. Після включення топірамату
(250-400 мг на добу) до терапії рисперидоном (1-6 мг на добу) спостерігалося підвищення частоти появи побічних реакцій порівняно з періодом лікування до включення топірамату (90 % та 54 % відповідно). Найчастішими побічними реакціями після включення топірамату до лікування рисперидоном були: сонливість (27 % та 12 %), парестезії (22 % та 0 %) та нудота (18 % та 9 % відповідно).
Гідрохлортіазид. Лікарська взаємодія оцінювалася за участі здорових добровольців при роздільному та одночасному застосуванні гідрохлортіазиду (25 мг) і топірамату (96 мг). Результати досліджень показали, що при одночасному прийомі топірамату та гідрохлортіазиду відбувається збільшення Cmax топірамату на 27 % та AUC топірамату на
29 %. Клінічна значущість цих досліджень невідома. Призначення гідрохлортіазиду пацієнтам, які приймають топірамат, може потребувати коригування дози топірамату. Фармакокінетичні параметри гідрохлортіазиду не піддавалися значним змінам при супутній терапії топіраматом. Клінічні лабораторні дослідження показали зниження рівня калію у сироватці крові при застосуванні топірамату або гідрохлортіазиду, яке було більш суттєвим при застосуванні топірамату та гідрохлортіазиду у комбінації.
Метформін. У ході дослідження взаємодії, що проводилось за участі здорових добровольців, оцінювалися сталі значення фармакокінетичних параметрів метформіну та топірамату у плазмі крові у випадку, коли застосовувався лише метформін та коли метформін та топірамат застосовувалися одночасно. Результати цього дослідження показали, що середні Cmax та AUC0-12h метформіну зросли на 18 % та 25 % відповідно, у той час як середній CL/F зменшився на 20 %, коли метформін застосовувався разом з топіраматом. Топірамат не впливав на tmax метформіну. Клінічна значущість дії метформіну на фармакокінетику топірамату невідома. Ймовірно, що пероральний кліренс плазми крові топірамату знижується при застосуванні разом з метформіном. Рівень зміни кліренсу невідомий. У випадку призначення або відміни Топамаксу® пацієнтам, яким призначений метформін, необхідно приділяти значну увагу ретельному дослідженню їх діабетичного статусу.
Піоглітазон. Під час дослідження взаємодії, що проводилося за участі здорових добровольців, оцінювалися сталі значення фармакокінетичних параметрів піоглітазону та топірамату у плазмі крові при застосуванні окремо та одночасно. Показано зниження AUCτ,ss піоглітазону на 15 %, яке не пов’язане з Cmax,ss, однак результат не статистично значущий. Крім того, було показано зниження Cmax,ss та AUCτ,ss активного гідроксиметаболіту на 13 % та 16 % відповідно та зниження Cmax,ss та AUCτ,ss активного кетометаболіту на 60 %. Клінічна значущість цих результатів не встановлена. При одночасному призначенні пацієнтам Топамаксу® та піоглітазону необхідно приділяти особливу увагу ретельному дослідженню діабетичного статусу цих пацієнтів.
Глібурид. Під час дослідження взаємодії, що проводилося за участі пацієнтів, хворих на цукровий діабет типу ІІ, оцінювалися сталі значення фармакокінетичних характеристик глібуриду та топірамату у плазмі крові, у випадках, коли застосовувався лише глібурид (5 мг на добу) та коли глібурид та топірамат застосовувалися одночасно (150 мг на добу). Спостерігалося зниження AUC24 глібуриду на 25 % під час застосування топірамату. Системний вплив активних метаболітів 4-трансгідроксиглібуриду та 3-цисгідроксиглібуриду був також знижений на 13 % та 15 % відповідно. Супровідне лікування глібуридом не мало впливу на сталі значення фармакокінетичних параметрів топірамату.
При одночасному призначенні пацієнтам Топамаксу® та глібуриду необхідно приділяти особливу увагу ретельному дослідженню діабетичного статусу цих пацієнтів.
Інші препарати. Одночасне застосування Топамаксу® та інших препаратів, що спричиняють виникнення нефролітіазу, може підвищувати ризик утворення конкрементів у нирках. Під час лікування Топамаксом® слід уникати застосування таких препаратів, оскільки вони можуть спричиняти фізіологічні зміни, які призводять до нефролітіазу.
Вальпроєва кислота. Одночасне застосування топірамату разом із вальпроєвою кислотою спричинювало гіперамоніємію з або без енцефалопатії у пацієнтів, які добре переносили терапію зазначеними препаратами окремо. У більшості випадків симптоми та ознаки зникали після припинення прийому одного з препаратів. Зазначена побічна дія не пов’язана із фармакокінетичною взаємодією. Зв’язок розвитку гіперамоніємії з монотерапією топіраматом або з одночасним застосуванням інших протиепілептичних препаратів не встановлений.
Додаткові дослідження лікарської взаємодії.
Для оцінки потенційно можливих варіантів лікарської взаємодії між топіраматом та іншими лікарськими засобами були проведені додаткові клінічні дослідження. Зміни в Cmax,ss та AUC у результаті взаємодії наведено нижче. У першій колонці зазначено лікарський засіб, що застосовується під час супровідної терапії. У другій колонці (концентрація лікарського засобу, що застосовується під час супровідної терапії) описані зміни у концентрації лікарського засобу, що застосовується під час супровідної терапії, при додаванні топірамату. У третій колонці (концентрація топірамату) зазначено вплив одночасного застосування лікарського засобу на концентрацію топірамату.
Сумарні результати додаткових клінічних фармакокінетичних досліджень взаємодій лікарських засобів.
| ЛЗ , що додається | Концентрація ЛЗа | Концентрація Топамаксу®а |
| Амітриптилін | « 20 % збільшення Cmax та AUC для метаболіту нортрипталіну | НД |
| Дигідроерготамін (перорально та підшкірно) | « | « |
| Галоперидол | « 31 % збільшення AUC для метаболіту | НД |
| Пропранолол | « 17 % збільшення Cmax для 4-ОН пропранололу (топірамат 50 мг) | 9 % та 16 % збільшення Cmax і 9 % та 17 % збільшення AUC (пропранолол 40 мг та 80 мг) |
| Суматриптан (перорально та підшкірно) | « | НД |
| Пізотифен | « | « |
Дилтіазем | 25 % зменшення AUC для дилтіазему та 18 % зменшення DEA*, « для DEM* | 20 % збільшення AUC |
| Венлафаксин | « | « |
| Флунаризин | 16 % збільшення AUC (топірамат 50 мг)b | « |
а виражена у відсотках від значення Cmax у плазмі крові та AUC при монотерапії.
« = відсутність змін Cmax у плазмі крові та AUC (не більше 15 % від вихідних даних);
НД = не досліджувалася;
*DEA = дезацетилдилтіазем, *DEM = N-диметилдилтіазем;
b AUC флунаризину зросла на 14 % у пацієнтів, які приймали тільки флунаризин. Зростання впливу може бути пов’язано з його накопиченням під час досягнення стійкого стану.
Клінічні дослідження показали, що прийом топірамату може призвести до зниження рівня бікарбонату крові у середньому на 4 ммоль/л (див. «Особливості застосування»).
Наказ МОЗ України від 28 січня 2011 р. № 39
ТРАКРІУМ™
розчин для ін'єкцій, 10 мг/мл по 2,5 мл або по 5 мл в ампулах № 5
UA/4249/01/01
ГлаксоСмітКляйн Експорт Лімітед Великобританія ГлаксоСмітКляйн Мануфактуринг С.п.А. Італія
Побічна дія.
Гіперемія шкіри, транзиторна помірна гіпотензія або бронхоспазм, що можуть бути зумовлені збільшенням викиду гістаміну.
Є окремі повідомлення про виникнення судом у хворих на інтенсивному лікуванні при застосуванні Тракріуму з іншими препаратами. У цих хворих звичайно були один або більше факторів схильності до судом (травма голови, набряк мозку, вірусний енцефаліт, гіпоксична енцефалопатія, уремія).
При застосуванні Тракріуму з іншими препаратами для анастезії є поодинокі повідомлення про виникнення анафілактоїдних або анафілактичних реакцій.
При тривалому застосуванні міорелаксантів у тяжких хворих, які лікувались у відділеннях інтенсивної терапії, повідомлялось про випадки виникнення м‘язової слабкості та/або міопатії. Більшість з цих пацієнтів отримувало супутнє лікування кортикостероїдами. Такі повідомлення були не частими і причинного взаємозв‘язку із застосуванням Тракріуму встановлено не було.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до атракуріуму, цисатракуріуму або бензолсульфонової кислоти.
Особливості застосування.
Як і всі інші блокатори нервово-м‘язової передачі атракуріум викликає параліч дихальних м‘язів так само, як і інших скелетних м‘язів, але не має впливу на свідомість. Тому препарат слід застосовувати лише на фоні адекватної загальної анастезії та лише під пильним наглядом досвідченого анастезіолога та за наявності відповідних можливостей для ендотрахеальної інтубації та штучної вентиляції легенів.
У чутливих пацієнтів існує потенційна можливість викиду гістаміну під час застосування атракуріуму, тому препарат слід з обережністю застосовувати у хворих з підвищеною чутливістю до гістаміну.
Оскільки існують повідомлення про перехресну чутливість між різними нервово-м‘язовими блокаторами, атракуріум слід з обережністю призначати хворим, які мають гіперчутливість до інших препаратів цієї групи.
При застосуванні в рекомендованих дозах атракуріум не має суттєвих вагусних та гангліоблокувальних властивостей. Отже, атракуріум не має суттєвого впливу на частоту серцевих скорочень у рекомендованих дозах і не буде протидіяти брадикардії, що викликається багатьма препаратами для анастезії та стимуляцією вагусного нерва під час операції.
Як і при застосуванні інших недеполяризуючих міорелаксантів, у хворих на міастенію гравіс, інші нервово-м‘язові захворювання та з тяжкими електролітними розладами можлива поява підвищеної чутливості до атракуріуму.
Хворим, які можуть бути незвично чутливими до падіння артерільного тиску, наприклад, з гіповолемією, атракуріум слід вводити протягом не менше 60 сек.
Атракуріум інактивується при високому рН розчину, тому його не можна змішувати в одному шприці з тіопентоном або будь-яким іншим лужним розчином.
Якщо препарат вводиться шляхом пункції невеликої вени, після його введення слід ввести достатню кількість фізіологічного розчину. У разі сумісного призначення з іншими препаратами, голку або канюлю слід кожного разу промивати фізіологічним розчином.
Тракріум є гіпотонічним розчином і його не можна застосовувати в одній інфузійній системі з препаратами крові або при переливанні крові.
У хворих, чутливих до злоякісної гіпертермії, було встановлено, що атракуріум не спричиняє до появи цього синдрому.
Як і при застосуванні інших недеполяризуючих міорелаксантів, у хворих на опіки може розвинутись резистентність до атракуріуму. Таким хворим можуть бути потрібні більші дози препарату залежно від часу, що пройшов після ураження та розміру опіків.
За даними клінічних досліджень на тваринах при застосуванні високих доз препарату лауданазин, метаболіт атракуріуму, може спричинювати гіпотензію та у деяких особин ефект церебрального збудження. Хоча судоми спостерігались також у хворих, які лікувались Тракріумом, достовірного причинного взаємозв‘язку з лауданазином встановлено не було.
Вагітність
Застосовується під час вагітності лише у тому разі, якщо очікувана користь для матері буде переважати потенційний ризик для плоду. Препарат може застосовуватись під час хірургічного втручання (Кесаревий розтин), оскільки препарат не проникає через плацентарний бар‘єр у кількості, що має клінічне значення.
Лактація
Невідомо, чи виділяється атракурію бесилат і його метаболіти з грудним молоком.
Здатність до керування автомобілем і іншими механізмами
Даних немає.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами.
Нервово-м‘язова блокада, що викликається Тракріумом, може посилюватись при супутньому застосуванні інгаляційних анастетиків, таких як галотан, ізофлуран, енфлуран.
Можливе посилення інтенсивності та тривалості нервово-м‘язової блокади, що спричинюється недеполяризуючими міорелаксантами, у тому числі Тракріумом, при одночасному застосуванні з:
- антибіотиками, включаючи аміноглікозиди, поліміксини, спектиноміцини, тетрацикліни, лінкоміцин і кліндаміцин;
- антиаритмічними препаратами: пропранололом, блокаторами кальцієвих канальців, лідокаїном, прокаінамідом, хінідином;
- діуретиками: фуросемідом, можливо з манітолом, тіазидовими діуретиками, ацетазоламіном;
- магнію сульфатом;
- кетаміном;
- солями літію;
- гангліоблокаторами (триметорфаном, гексаметонієм).
Зрідка при одночасному призначенні з деякими препаратами, що можуть підсилювати прояви міастенії (в т.ч. при латентному перебігу) і провокувати розвиток міастенічного синдрому, можливо підвищення чутливості до атракуріуму бесилату. До таких препаратів належать антибіотики, бета-блокатори (пропранолол, окспренолол), антиаритмічні препарати (прокаінамід, хінідин), антиревматичні препарати (хлорохін, D-пеніциламін), триметафан, хлорпромазин, стероїди, фенітоїн, літій.
На фоні тривалого лікування протисудомними препаратами можливі більш пізній початок та менша тривалість нервово-м‘язової блокади, що спричиняється Тракріумом.
Введення інших недеполяризуючих міорелаксантів разом з атракурію бесилатом може викликати інтенсивнішу нервово-м‘язову блокаду, ніж ту, що можна було очікувати при введенні еквівалентної загальної дози атракуріуму бесилату. Синергічний ефект може змінюватись залежно від комбінації цих препаратів.
При застосуванні деполяризуючих міорелаксантів для збіьшення тривалості нервово-м‘язової блокади, викликаної недеполяризуючими міорелаксантами, у тому числі атракуріуму бесилату, можливий розвиток тривалої та глибокої релаксації, яку важко усунути антихолінестеразними засобами.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до атракуріуму, цисатракуріуму або бензолсульфонової кислоти.
Побічні реакції.
Наведена нижче побічна дія класифікована за органами і системами та за частотою виникнення. Застосовується така класифікація частоти виникнення побічних ефектів: дуже часто ³ 1/10; часто ³ 1/100 та < 1/10; нечасто ³ 1/1000 та < 1/100; рідко ³ 1/10 000 та < 1/1000; дуже рідко < 1/10 000. Визначення «невідомо» стосується тих побічних дій, де встановити частоту з наявних джерел неможливо. Побічна дія, зумовлена збільшеним викидом гістаміну, позначена зірочкою*.
Дані, отримані з клінічних досліджень
Судинні порушення
Часто: артеріальна гіпотензія (помірна, транзиторна)*, гіперемія шкіри*
Порушення з боку дихальної системи і органів грудної клітки
Нечасто: бронхоспазм*.
Дані, отримані при післяліцензійному застосуванні
Імунна система
Дуже рідко: анафілактична реакція, анафілактоїдна реакція.
При застосуванні Тракріуму з іншими препаратами для анастезії є поодинокі повідомлення про виникнення тяжких анафілактоїдних або анафілактичних реакцій.
Нервова система
Невідомо: судоми.
Є окремі повідомлення про виникнення судом у хворих при інтенсивному лікуванні із застосуванні Тракріуму з іншими препаратами. У цих хворих зазвичай були один або більше факторів схильності до судом (травма голови, набряк мозку, вірусний енцефаліт, гіпоксична енцефалопатія, уремія). Причинний взаємозв‘язок з лауданозином не встановлений. За даними клінічних досліджень кореляції між рівнем лауданозину у плазмі і появою судом встановлено не було.
Скелетно-м‘язова система і сполучні тканини
Невідомо: міопатія, м‘язова слабкість.
При тривалому застосуванні міорелаксантів у тяжких хворих, які лікувались у відділеннях інтенсивної терапії, повідомлялося про випадки виникнення м‘язової слабкості та/або міопатії. Більшість із цих пацієнтів отримувало супутнє лікування кортикостероїдами. Такі повідомлення були нечастими і причинного взаємозв‘язку із застосуванням Тракріуму встановлено не було.
Шкіра та підшкірна тканинарідко: кропив’янка.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Застосовують під час вагітності лише у тому разі, якщо очікувана користь для матері буде переважати потенційний ризик для плода. Препарат можна застосовувати під час хірургічного втручання (кесаревий розтин), оскільки препарат не проникає через плацентарний бар‘єр у кількості, що має клінічне значення.
Невідомо, чи проникає атракурію бесилат і його метаболіти в грудне молоко.
Діти. Застосовують для лікування дітей віком від 1 місяця.
Особливості застосування.
Як і всі інші блокатори нервово-м‘язової передачі, атракуріум спричиняє параліч дихальних м‘язів так само, як і інших скелетних м‘язів, але не має впливу на свідомість. Тому препарат слід застосовувати лише на фоні адекватної загальної анастезії та лише під пильним наглядом досвідченого анастезіолога та при наявності відповідних можливостей для ендотрахеальної інтубації та штучної вентиляції легенів.
У сенсибілізованих пацієнтів існує потенційна можливість викиду гістаміну під час застосування атракуріуму, тому препарат слід з обережністю застосовувати хворим з підвищеною чутливістю до гістаміну.
Оскільки існують повідомлення про високий рівень (понад 50 %) перехресної чутливості між різними нервово-м‘язовими блокаторами, атракуріум слід з обережністю призначати хворим, у яких є гіперчутливість до інших препаратів цієї групи.
При застосуванні в рекомендованих дозах атракуріум не має суттєвих вагусних та гангліоблокувальних властивостей. Отже, атракуріум не має суттєвого впливу на частоту серцевих скорочень у рекомендованих дозах і не буде протидіяти брадикардії, що зумовлюються багатьма препаратами для анестезії та стимуляцією вагусного нерва під час операції.
Як і при застосуванні інших недеполяризуючих міорелаксантів, у хворих на міастенію гравіс, інші нервово-м‘язові захворювання та з тяжкими електролітними розладами можлива поява підвищеної чутливості до атракуріуму.
Хворим, які можуть бути незвично чутливими до падіння артерільного тиску, наприклад, з гіповолемією, атракуріум слід вводити протягом не менше 60 сек.
Атракуріум інактивується при високому рН розчину, тому його не можна змішувати в одному шприці з тіопентоном або будь-яким іншим лужним розчином.
Якщо препарат вводиться шляхом пункції невеликої вени, після його введення слід ввести достатню кількість 0,9 % розчину натрію хлориду. У разі сумісного призначення з іншими препаратами голку або канюлю слід кожного разу промивати 0,9 % розчином натрію хлориду.
Тракріум є гіпотонічним розчином і його не можна застосовувати в одній інфузійній системі з препаратами крові або в одній інфузійній системі при переливанні крові. У хворих, схильних до злоякісної гіпертермії, було встановлено, що атракуріум не спричиняє появи цього синдрому.
Як і при застосуванні інших недеполяризуючих міорелаксантів, у хворих з опіками може розвинутися резистентність до атракуріуму. У таких хворих може виникнути необхідність застосування більших доз препарату залежно від часу, що пройшов після ураження та розміру опіків.
За даними клінічних досліджень на тваринах, при застосуванні високих доз препарату лауданазин, метаболіт атракуріуму, може спричиняти гіпотензію та у деяких особин – ефект церебрального збудження. Хоча судоми спостерігалися також у хворих, які лікувалися Тракріумом, достовірного причинного взаємозв‘язку з лауданазином встановлено не було.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Це застереження не є релевантним щодо атракуріуму як такого. Оскільки атракуріум завжди застосовують у комбінації з препаратами для проведення загальної анестезії, слід враховувати вплив загальних анестетиків на концентрацію уваги та швидкість реакції.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Нервово-м‘язова блокада, спричинена Тракріумом, може посилюватися при супутньому застосуванні інгаляційних анастетиків, таких як галотан, ізофлуран, енфлуран.
Можливе посилення інтенсивності та тривалості нервово-м‘язової блокади, що спричиняється недеполяризуючими міорелаксантами, у тому числі Тракріумом, при одночасному застосуванні з:
- антибіотиками, включаючи аміноглікозиди, поліміксини, спектиноміцини, тетрацикліни, лінкоміцин і кліндаміцин;
- антиаритмічними препаратами: пропранололом, блокаторами кальцієвих канальців, лідокаїном, прокаінамідом, хінідином;
- діуретиками: фуросемідом, можливо, з манітолом, тіазидними діуретиками, ацетазоламіном;
- магнію сульфатом;
- кетаміном;
- солями літію;
- гангліоблокаторами (триметорфаном, гексаметонієм).
Зрідка при одночасному призначенні з деякими препаратами, що можуть підсилювати прояви міастенії (у т.ч. при латентному перебігу) і провокувати розвиток міастенічного синдрому, можливо, підвищення чутливості до атракуріуму бесилату. До таких препаратів належать антибіотики, бета-блокатори (пропранолол, окспренолол), антиаритмічні препарати (прокаїнамід, хінідин), антиревматичні препарати (хлорохін, D-пеніциламін), триметафан, хлорпромазин, стероїди, фенітоїн, літій.
На фоні тривалого лікування протисудомними препаратами можливі більш пізній початок та менша тривалість нервово-м‘язової блокади, що спричиняється Тракріумом.
Сумісне застосування недеполяризуючих міорелаксантів разом з атракурію бесилатом може спричинити інтенсивнішу нервово-м‘язову блокаду, ніж ту, що можна було очікувати при введенні еквівалентної загальної дози атракуріуму бесилату. Синергічний ефект може змінюватись залежно від комбінації цих препаратів.
Деполяризуючі міорелаксанти (наприклад, сукциметонію хлорид) не можна застосовувати для подовження нервово-м‘язової блокади, спричиненої недеполяризуючими міорелаксантами, у тому числі атракуріуму бесилатом, можливий розвиток тривалої та комплексної глибокої блокади, яку важко усунути антихолінестеразними засобами.
Лікування антихолінестеразними препаратами, які широко застосовують для лікування хвороби Альцгеймера, наприклад, донепрезилу, може зменшувати триваліть та вираженість нервово-м’язової блокади, спричиненої атракуріумом.
Несумісність. Тракріум є гіпотонічним розчином і його не можна застосовувати в одній інфузійній системі з препаратами крові або в одній інфузійній системі при переливанні крові.
Наказ МОЗ України від 28 січня 2011 р. № 39
ТРИАКУТАН®
крем по 15 г у тубах UA/4454/01/01
ВАТ "Київмедпрепарат" Україна, м. Київ
Побічна дія. Препарат, звичайно, добре переноситься; при правильному застосуванні побічні ефекти виникають рідко, але можливі відчуття печії, подразнення, гіперемія, еритема, свербіж, сухість, лущення, порушення пігментації, мацерація шкіри, атрофія шкіри, стрії, гіпертрихоз, фолікуліт, пітниця, кропивниця, вугрі, періоральний дерматит. При застосуванні оклюзійних пов’язок можлива поява мацерації шкіри, стрій та пітниці. При тривалому застосуванні можливі системні побічні ефекти (пригнічення функції кори надниркових залоз).
Протипоказання. Препарат не слід застосовувати при первинних вірусних ураженнях шкіри, туберкульозі шкіри, шкірних проявах сифілісу, шкірних реакціях після вакцинації, вугревих висипах, індивідуальній підвищеній чутливості до компонентів препарату. Препарат не слід призначати дітям віком до 7 років, вагітним, а також жінкам у період годування груддю.
Особливості застосування. Не можна допускати потрапляння препарату в очі, на ушкоджену шкіру і відкриті ранові ділянки. Не слід наносити крем на шкіру біля очей. З метою підвищення ефективності терапії можливе використання оклюзійних пов’язок, але необхідно мати на увазі, що при цьому підсилюється трансдермальне всмоктування бетаметазону і гентаміцину, яке призводить до підвищення ризику розвитку системних побічних ефектів. За довідковими даними, системна абсорбція бетаметазону підвищується при застосуванні крему протягом тривалого часу, при лікуванні великої поверхні тіла, а також у дітей.
При появі резистентної бактеріальної або грибкової мікрофлори слід припинити застосування препарату і призначити відповідну терапію. Можливий розвиток перехресної резистентності з аміноглікозидними антибіотиками.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Дані про взаємодію препарату з іншими лікарськими засобами при його місцевому застосуванні відсутні.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату або до інших протигрибкових засобів, похідних імідазолу. Туберкульоз шкіри, шкірні прояви сифілісу, шкірні реакції після вакцинації, поширений бляшковий псоріаз, варикозне розширення вен, періоральний дерматит, рожеві вугри, вітряна віспа, бактеріальні та грибкові інфекції шкіри без належної антибактеріальної та антигрибкової терапії.
Побічні реакції.
Побічні реакції при лікуванні Триакутаном® спостерігаються рідко.
Місцеві реакції: відчуття печіння, еритема, ексудація, порушення пігментації (гіпопігментація), висипання та свербіж.
Наступні побічні реакції також можуть бути зумовлені місцевим застосуванням бетаметазону (особливо під оклюзійними пов’язками), клотримазолом та гентамицином: подразнення шкіри, сухість шкіри, фолікуліт, гіпертрихоз, акне, періоральний дерматит, алергічний контактний дерматит, мацерація шкіри, розвиток вторинної резистентної флори, атрофія шкіри, стриї, пітниця, поява пухирів, лущення, локальний набряк, кропив’янка, гіперемія (зазвичай не потребують припинення лікування).
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Застосування місцевих глюкокортикостероїдів у період вагітності виправдане лише у випадку, коли потенційна користь для жінки перевищує потенційний ризик для плода.
Діти.
Препарат не рекомендується для лікування дітей у зв’язку з недостатністю клінічних даних з безпеки.
Особливості застосування.
Триакутан® не застосовують як офтальмологічний засіб.
Довготривале місцеве застосування антибіотиків іноді може призводити до росту резистентної мікрофлори. У цьому випадку, а також при розвитку подразнення, сенсибілізації або суперінфекції на фоні лікування Триакутаном® терапію слід припинити та призначити відповідне лікування. Спостерігалися перехресні алергічні реакції з аміноглікозидними антибіотиками.
Будь-які побічні явища, що зустрічаються при застосуванні системних кортикостероїдів, включаючи пригнічення функції кори надниркових залоз, можуть відзначатися і при місцевому застосуванні глюкокортикостероїдів.
Системна абсорбція глюкокортикостероїдів або гентаміцину при місцевому застосуванні буде вищою, якщо лікування буде проводитися на великих поверхнях тіла або при застосуванні оклюзійних пов’язок, особливо при довготривалому застосуванні або наявності тріщин шкіри. Необхідно уникати нанесення гентаміцину на відкриті рани або ушкоджені ділянки шкіри, оскільки у таких випадках підвищується ризик виникнення небажаних явищ, які зустрічаються при його системному застосуванні. Слід дотримуватись необхідних запобіжних заходів у таких випадках. При довготривалому застосуванні препарату його відміну слід проводити поступово. Не рекомендується довготривале застосування гентаміцину.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Немає даних.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Клотримазол може знижувати ефект інших місцевих протигрибкових препаратів, зокрема таких полієнових антибіотиків як ністатин і натаміцин. Антимікотична дія клотримазолу пригнічується високими дозами дексаметазону та підсилюється місцевим застосуванням гідроксибензойної кислоти (її проніловим ефіром).
Наказ МОЗ України від 28 січня 2011 р. № 39
УЗАРА®
сироп по 100 мл у пляшках з мірним ковпачком № 1 UA/1461/03/01
СТАДА Арцнайміттель АГ Німеччина
Побічна дія.
Можливі алергічні реакції на компоненти препарату.