Наказ моз україни від 28 січня 2011 р. №39
| Вид материала | Документы |
- Назва реферату: Аптеки, завдання, функції, класифікація, вимоги до діяльності Розділ, 108.15kb.
- Програма структурована на модуль, змістовні модулі, теми у відповідності до вимог "Рекомендації, 575.36kb.
- Наказ моз україни від 21 жовтня 2011, 3815.77kb.
- Наказ моз україни від 05 травня 2011, 3646.93kb.
- Наказ моз україни від 03 жовтня 2011, 3578.04kb.
- Декретами Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1992 р. N 6-92 від 11 січня 1993, 786.74kb.
- Наказ моз україни від 14 липня 2011, 1358.47kb.
- Наказ моз україни від 18 березня 2011 р. №148, 2253.04kb.
- У зв’язку з набуттям чинності з 1 січня 2011 року Закону України „Про збір та облік, 90.08kb.
- Затверджено наказ Міністерства охорони здоров’я України від 13. 07. 2005 №350, 103.8kb.
Вплив на здатність керувати автомобілем і працювати з технікою.
Як і всі інші протиепілептичні препарати, ТОПАМАКС® діє на центральну нервову систему та може спричинювати розвиток сонливості, запаморочення та інші подібні симптоми. Зазначені побічні ефекти в основному досить слабо або помірно виражені, але можуть бути потенційно небезпечними для хворих, які керують автомобілем, або для тих, хто працює з технікою, особливо в тому випадку, коли хворий ще не має індивідуального досвіду застосування препарату.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами.
Вплив ТОПАМАКСУ® на інші протиепілептичні препарати.
Поєднання прийому ТОПАМАКСУ® з лікуванням іншими протиепілептичними препаратами (фенітоїном, карбамазепіном, вальпроєвою кислотою, фенобарбіталом, примідоном) не впливає на значення їх сталих концентрацій у плазмі, за винятком окремих хворих, у яких додавання ТОПАМАКСУ® до фенітоїну може спричинити підвищення концентрації фенітоїну в плазмі. Це може бути пов’язано з пригніченням специфічної поліморфної ізоформи ферменту (CYP2Cmeph). Таким чином, у кожного хворого, який приймає фенітоїн і в якого розвиваються клінічні ознаки або симптоми інтоксикації, необхідно контролювати рівень фенітоїну у плазмі.
Вплив інших протиепілептичних препаратів на ТОПАМАКС®
Фенітоїн і карбамазепін знижують концентрації ТОПАМАКСУ® в плазмі. Додавання або відміна фенітоїну або карбамазепіну до лікування ТОПАМАКСОМ® може вимагати зміни доз останнього. Дозу слід підбирати, орієнтуючись на досягнення необхідного терапевтивного ефекту.
Додавання або відміна вальпроєвої кислоти не спричиняє терапевтично значущих змін концентрації ТОПАМАКСУ® у плазмі і, відповідно не потребує зміни доз ТОПАМАКСУ®.
Результати зазначених взаємодій з протиепілептичними препаратами (ПЕП) підсумовані в нижченаведеній таблиці:
| ПЕП , що додається | Концентрація ПЕП | Концентрація ТОПАМАКСУ |
| Фенітоїн | «** | ¯ |
| Карбамазепін | « | ¯ |
| Вальпроєва кислота | « | « |
| Фенобарбітал | « | НД |
| Примідон | « | НД |
« = відсутність ефекту
** = підвищення концентрації у поодиноких хворих
- = зниження концентрації в плазмі
НД = не досліджувалась
Інші лікарські взаємодії
Дигоксин У дослідженнях з застосуванням одноразової дози площа під кривою концентрації дигоксину в плазмі (ПКК) при одночасному прийомі ТОПАМАКСУ® зменшувалась на 12 %. Терапевтична значущість цього спостереження не з’ясована. При призначенні або відміні ТОПАМАКСУ® хворим, які приймають дигоксин, особливу увагу необхідно приділяти рутинному моніторуванню концентрації дигоксину у сироватці.
Засоби, що пригнічують ЦНС У в межах клінічних досліджень наслідки сумісного введення ТОПАМАКСУ® з алкоголем або іншими речовинами, що пригнічують функції ЦНС, не вивчались. Рекомендується не призначати ТОПАМАКС® разом з алкоголем або препаратами, що спричиняють пригнічення функції ЦНС.
Пероральні контрацептиви У дослідженнях лікарської взаємодії з пероральними контрацептивами, в яких використовується комбінований препарат, що містить норетиндрон (1 мг) та етинілестрадіол (35 мг), ТОПАМАКС® у дозах 50 – 800 мг/день суттєво не впливав ефективність норетиндрону і в дозах 50 – 200 мг/день - на ефективність етинілестрадіолу. Суттєве дозозалежне зниження ефективності етинілестрадіолу спостерігалося при дозуванні ТОПАМАКСУ® 200 – 800 мг/день. Клінічна значущість наведених змін не відома. Ризик зниження ефективності контрацептивів і посилення проривних кровотеч повинен враховуватись у пацієнток, які приймають пероральні контрацептиви разом з ТОПАМАКСОМ®. Пацієнток, які приймали пероральні контрацептиви, необхідно просити повідомляти про будь-які зміни у термінах та характері менструацій.
Препарати літію У здорових добровольців спостерігалося зниження (до 18%) площі під кривою концентрації літію під час прийому топірамату в дозі 200 мг/добу. У пацієнтів з біполярними розладами фармакокінетика літію залишалась незміненою при лікуванні топіраматом у дозах 200 мг/добу, тоді як при застосуванні топірамату в дозах 600 мг/добу спостерігалося збільшення площі під кривою концентрації літію (до 26%). Зважаючи на це, рекомендується проводити моніторинг рівня літію при одночасному застосуванні разом з топіраматом.
Рисперидон Дослідження взаємодії, що проводилися на здорових добровольцях і пацієнтах з біполярними розладами із застосуванням однієї та багатьох доз препарату, показали схожі результати. При одночасному застосуванні разом з топіраматом у зростаючих дозуваннях із 100, 250 та 400 мг/добу, спостерігалося зниження площі під кривою концентрації рисперидону, призначеного в дозах 1 - 6 мг/добу, до 16 і 33% для дозувань 250 і 400 мг/добу відповідно.
Спостерігались мінімальні зміни у фармакокінетиці активних метаболітів (рисперидон + 9-гідроксирисперидон) і жодних змін не спостерігалося щодо 9-гідроксирисперидону. Також не спостерігались клінічно значущі зміни у фармакокінетиці активних метаболітів як рисперидону, так і топірамату.
Гідрохлортіазид Лікарська взаємодія оцінювалася на здорових добровольцях при роздільному та одночасному застосуванні гідрохлортіазиду (25 мг) і топірамату (96 мг). Результати досліджень показали, що при одночасному прийомі топірамту та гідрохлортіазиду відбувається збільшення максимальної концентрації топірамату на 27% і площі під кривою концентрації топірамату - на 29%. Клінічна значущість цих досліджень не відома. Призначення гідрохлортіазиду пацієнтам, які приймають топірамат, може вимагати коригування дози топірамату. Фармакокінетичні параметри гідрохлортіазиду не піддавалися знаущим змінам при супутній терапії топіраматом. Клінічні лабораторні дослідження показали зниження рівня калію в сироватці крові при застосуванні топірамату або гідрохлортіазиду, яке було більш суттєвим при застосуванні топірамату та гідрохлортіазиду в комбінації.
Метформін Клінічна значущість дії метформіну на фармакокінетику топірамату не відома. У випадку призначення або відміни ТОПАМАКСУ® пацієнтам, яким призначений метформін, необхідно приділяти значну увагу ретельному дослідженню їх діабетичного статусу.
Піоглітазон При одночасному призначенні пацієнтам ТОПАМАКСУ® та піоглітазону необхідно приділяти особливу увагу ретельному дослідженню діабетичного статусу цих пацієнтів.
Глібурид При одночасному призначенні пацієнтам ТОПАМАКСУ® та глібуриду необхідно приділяти особливу увагу ретельному дослідженню діабетичного статусу цих пацієнтів.
Інші препарати Одночасне застосування ТОПАМАКСУ® з іншими препаратами, що сприяють нефролітіазу, може підвищувати ризик утворення каменів у нирках. Під час лікування ТОПАМАКСОМ® слід уникати застосування таких препаратів, оскільки вони можуть спричинити фізіологічні зміни, що сприяють нефролітіазу.
Вальпроєва кислота Одночасне застосувачення топірамту разом з вальпроєвою кислотою спричинювали гіперамоніємію з або без енцефалопатії у пацієнтів, які добре переносили терапію зазначеними препаратами окремо. В більшості випадків симптоми та ознаки зникали після припинення прийому одного з препаратів. Наведена побічна дія не пов’язана з фармакокінетичною взаємодією. Зв’язок розвитку гіперамоніємії із монотерапією топіраматом або одночасним застосування інших протиепілептичних препаратів не встановлений.
Додаткові дослідження лікарської взаємодії.
Для оцінки потенційно можливих варіантів лікарської взаємодії між топіраматом та іншими лікарськими засобами були проведені додаткові клінічні дослідження.
Результати зазначених взаємодій підсумовані в нижченаведеній таблиці.
| ЛЗ , що додається | Концентрація ЛЗа | Концентрація ТОПАМАКСУа |
| Амітриптилін | « 20% збільшення Cmax та AUC для метаболіту нортрипталіну | НД |
| Дигідроерготамін (перорально та підшкірно) | « | « |
| Галоперидол | « 31% збільшення AUC для метаболіту | НД |
| Пропранолол | « 17% збільшення Cmax для 4-ОН пропранололу (топірамат 50 мг) | 16% збільшення Cmax та 17% збільшення AUC (пропранолол 80 мг) |
| Суматриптан (перорально та підшкірно) | « | НД |
| Пізотифен | « | « |
Дилтіазем | 25% зменьшення AUC для дилтіазему та 18% зменьшення DEA*, « для DEM* | 20% збільшення AUC |
| Венлафаксин | « | « |
а Виражена у відсотках від значення максимальної концентрації в плазмі крові та площі під кривою концентрації при монотерапії.
« = відсутність змін максимальної концентрації в плазмі крові та площі під кривою концентрації (не більше 15% від вихідних даних).
НД = не досліджувалась.
*DEA = дезацетилдилтіазем, *DEM = N-диметилдилтіазем.
Клінічні дослідження показали, що прийом топірамату може призвести до зниження рівня бікарбонату крові в середньому на 4 ммоль/л (див. “Особливості застосування”).
Протипоказання.
Підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату.
Профілактика мігрені у вагітних та жінок репродуктивного віку, якщо тільки вони не застосовують ефективних методів контрацепції.
Побічні реакції.
Безпечність топірамату оцінювалася на основі бази даних клінічних досліджень, яка включала 4111 пацієнтів (3182 – на топіраматі і 929 – на плацебо), які брали участь у
20 подвійних сліпих дослідженнях та 2847 пацієнтів, які брали участь у 34 відкритих дослідженнях відповідно. У даних дослідженнях проводилося оцінювання топірамату як додаткової терапії для лікування первинно генералізованих тоніко-клонічних нападів, вперше діагностованих часткових нападів, нападів, пов’язаних із синдромом Lennox-Gastaut, монотерапії для вперше чи нещодавно діагностованої епілепсії чи профілактики мігрені. Більшість побічних реакцій були від помірного до середнього ступеня тяжкості. За частотою небажані реакції, які спостерігалися, класифіковані наступним чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (≥1/1000 до < 1/100), рідко (≥ 1/10000 < 1/1000).
Найчастішими небажаним реакціями з частотою появи > 5 % та більше, ніж у групі, в якій застосовували плацебо, у щонайменше 1 показанні у подвійних сліпих контрольованих дослідженнях із застосуванням топірамату були: анорексія, зниження апетиту, брадифренія, депресія, порушення мови, безсоння, порушення координації рухів, порушення концентрації уваги, запаморочення, дизартрія, дисгезія, гіпестезія, летаргія, порушення пам’яті, ністагм, парестезії, сонливість, тремор, диплопія, помутніння зору, діарея, нудота, підвищена втомлюваність, дратівливість та зменшення маси тіла.
Дослідження:
дуже часто – зниження маси тіла;
часто – збільшення маси тіла;
нечасто – наявність кристалів у сечі, порушення ходи, знижена кількість лейкоцитів;
рідко – зниження рівня бікарбонату в крові.
З боку серцево-судинної системи:
нечасто – брадикардія, синусова брадикардія, пальпітація, артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, припливи;
рідко – феномен Рейно.
З боку крові та лімфатичної системи:
часто – анемія;
нечасто – лейкопенія, тромбоцитопенія, лімфаденопатія, еозинофілія;
рідко – нейтропенія*.
З боку центральної нервової системи:
дуже часто – парестезії, сонливість, запаморочення;
часто – порушення концентрації уваги, порушення пам’яті, амнезія, когнітивні розлади, порушення мислення, розлади психомоторних функцій, конвульсії, порушення координації, тремор, летаргія, гіпестезія, ністагм, дисгезія, порушення рівноваги, дизартрія, інтенційний тремор, седація;
нечасто – пригнічення свідомості, великий епілептичний напад, комплексні часткові напади, порушення мови, психомоторна гіперактивність, синкопе, розлади сенсорної системи, слинотеча, гіперсомнія, афазія, повторюваність мови, гіпокінезія, дискінезія, постуральне запаморочення, порушення сну, відчуття печіння, втрата чутливості, паросмія, мозочковий синдром, дизестезія, гіпогезія, ступор, незграбність, аура, агезія, дизграфія, дисфазія, периферична нейропатія, пресинкопе, дистонія, відчуття «повзання мурашок»;
рідко – апраксія, порушення циркадного ритму, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакції на подразники.
З боку органа зору:
часто – помутніння зору, диплопія, розлади зору;
нечасто – зниження гостроти зору, скотома, міопія*, незвичні відчуття в очах*, порушення поля зору, сухість очей, фотофобія, блефароспазм, посилення сльозовиділення, фотопсія, мідріаз, пресбіопія;рідко – одностороння сліпота, короткочасна сліпота, глаукома, порушення акомодації, змінене візуальне сприйняття глибини, мерехтлива скотома, набряк повік*, нічна сліпота, амбліопія;
невідомо – закритокутова глаукома*, макулопатія*, розлади руху очей*.
Порушення слуху та вестибулярного апарату:
часто – вертиго, дзвін у вухах, біль у вухах;
нечасто – глухота, однобічна глухота, нейросенсорна глухота, відчуття дискомфорту у вухах, порушення слуху.
Респіраторні порушення:
часто – диспное, епістаксис, закладеність носа, ринорея;
нечасто – диспное при фізичному напруженні, параназальна синусова гіперсекреція, дисфонія.
З боку шлунково-кишкового тракту:
дуже часто – нудота, діарея;
часто – блювання, запор, верхній абдомінальний біль, диспептичні явища, абдомінальний біль, сухість у роті, відчуття дискомфорту у шлунку, парестезія слизової оболонки порожнини рота, гастрит, абдомінальний дискомфорт;
нечасто – панкреатит, метеоризм, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, нижній абдомінальний біль, гіпестезія у порожнині рота, гінгівальна кровотеча, здуття, відчуття дискомфорту в епігастрії, абдомінальна чутливість, гіперсекреція слини, біль у порожнині рота, запах з рота, глосодинія.
З боку сечовидільної системи:
часто – нефролітіаз, полакіурія, дизурія;
нечасто – камені у сечі, нетримання сечі, гематурія, нетримання, біль при сечовипусканні, ниркова коліка, нирковий біль;
рідко – камені в сечовивідних шляхах, нирковоканальцевий ацидоз*.
З боку шкіри та підшкірної клітковини:
часто – алопеція, висипання, свербіж;
нечасто – ангідроз, гіпестезія обличчя, кропив’янка, еритема, генералізований свербіж, макулярні висипання, знебарвлення шкіри, алергічний дерматит, набрякання обличчя;
рідко – синдром Стівенса-Джонсона*, мультиформна еритема*, незвичний запах шкіри, періорбітальний набряк*, локалізована кропив’янка;
невідомо – токсичний епідермальний некроліз* (синдром Лайєлла).
З боку скелетно-м’язової та сполучної тканини:
часто – артралгія, м’язові спазми, міалгія, м’язові посмикування, м’язова слабкість, м’язово-скелетний біль у грудях;
нечасто – набрякання суглобів*, м’язово-скелетна нееластичність, біль у боці, м’язова втомленість;
рідко – відчуття дискомфорту у кінцівках*.
Порушення метаболізму:
часто – анорексія, зниження апетиту;
нечасто – метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, підвищення апетиту, полідипсія;
рідко – гіперхлоремічний ацидоз.
Інфекції та інвазії:
дуже часто – назофарингіт*.
Загальні порушення:
часто – пірексія, астенія, дратівливість, розлади ходи, незвичні відчуття, нездужання;
нечасто – гіпертермія, відчуття спраги, грипоподібна хвороба*, повільність, відчуття периферичного холоду, відчуття сп’яніння, відчуття тривоги;
рідко – набряк обличчя, кальциноз.
Соціальна поведінка:
рідко – нездатність до навчання.
З боку імунної системи:
часто – гіперчутливість;
невідомо – алергічний набряк*, набряк кон’юнктиви*.
З боку репродуктивної системи:
нечасто – еректильна дисфункція, статева дисфункція, зниження лібідо, втрата лібідо;
рідко – аноргазмія, розлади статевого збудження, зниження відчуттів при оргазмі, незвичний оргазм.
Психічні порушення:
дуже часто – депресія;
часто – брадифренія, безсоння, порушення мови, тривожність, сплутаність свідомості, дезорієнтація, агресія, зміни настрою, схвильованість, коливання настрою, депресивний настрій, злість, незвична поведінка;
нечасто – суїцидальні думки, спроба самогубства, галюцинації, психотичні порушення, слухові галюцинації, апатія, недостатність спонтанного мовлення, порушення сну, вплив на лабільність, відчуття занепокоєння, плач, дисфемія, ейфорічний настрій, параноя, персеверація мислення, напади паніки, плаксивість, порушення здатності читати, первинне безсоння, сплощення емоційного афекту, незвичне мислення, апатія, байдужість, безсоння середнього ступеня, порушення концентрації уваги, раннє пробудження, панічні реакції, піднесений настрій;
рідко – манія, розлади панічного типу, відчуття відчаю*, гіпоманія.
*Побічні реакції, відзначені у постмаркетинговому періоді (спонтанні повідомлення). Їх частоту було вирахувано, беручи за основу дані клінічних досліджень.
Діти.
Побічні реакції, що спостерігалися у дітей частіше (з частотою у ≥ 2 рази), ніж у дорослих, у подвійних сліпих контрольованих дослідженнях: зниження апетиту, підвищення апетиту, гіперхлоремічний ацидоз, гіпокаліємія, розлади поведінки, агресія, апатія, первинне безсоння, суїцидальні думки, порушення концентрації уваги, летаргія, порушення циркадного ритму, погіршення сну, посилення сльозовиділення, синусова брадикардія, незвичні відчуття, порушення ходи.
Небажані реакції, які спостерігалися лише у дітей у подвійних сліпих контрольованих дослідженнях: еозинофілія, психомоторна гіперактивність, вертиго, блювання, гіпертермія, пірексія та труднощі з навчанням.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Адекватних та добре контрольованих досліджень впливу Топамаксу® на вагітних жінок немає.
Дані реєстру вагітностей вказують на те, що може бути зв’язок між застосуванням препарату Топамакс® під час вагітності та вадами розвитку (черепно-лицьові дефекти, зокрема, вроджене розщеплення губи/піднебіння, гіпоспадія та аномалії різних систем тіла). Ці дані отримано при монотерапії топіраматом та лікуванні топіраматом як частини політерапії. Їх потрібно інтерпретувати з обережністю, оскільки для визначення підвищених ризиків утворення вроджених вад розвитку необхідно більше даних.
Крім того, дані цих реєстрів та інших досліджень вказують на те, що порівняно з монотерапією може існувати підвищений ризик тератогенних ефектів, пов’язаних із застосуванням протиепілептичних ліків у комбінованій терапії.
Жінкам репродуктивного віку рекомендовано використовувати адекватні методи контрацепції.
Екскрецію топірамату у грудне молоко не було вивчено у контрольованих дослідженнях. Обмежені дослідження показали наявність топірамату у грудному молоці. Оскільки більшість лікарських засобів проникає у грудне молоко, необхідно вирішити питання про доцільність припинення годування груддю або припинення прийому препарату, враховуючи ступінь його важливості для матері.
Визначення епілепсії. Проте у період вагітності Топамакс® слід застосовувати лише після інформування жінки про відомі ризики неконтрольованої епілепсії для вагітності, коли, на думку лікаря, його позитивний ефект для матері перевищує потенційний ризик для плода.
Визначення профілактики мігрені. Топірамат протипоказаний у період вагітності та жінкам репродуктивного віку, якщо вони не застосовують ефективні методи контрацепції (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій», «Пероральні контрацептиви»).
Діти.
Монотерапія епілепсії. Застосовують дітям віком від 6 років.
Додаткова терапія (парціальні напади з або без вторинної генералізації, первинні генералізовані тоніко-клонічні напади чи напади, асоційовані з синдромом Lennox-Gastaut). Застосовують дітям віком від 2 років.
Мігрень. Топамакс® (топірамат) не рекомендовано для лікування чи профілактики мігрені у дітей через недостатність даних з безпеки та ефективності.
Особливості застосування.
У випадках, коли швидка відміна топірамату є медично обґрунтованою, рекомендовано здійснювати відповідний моніторинг стану пацієнта.
Як і при застосуванні інших протиепілептичних препаратів, у деяких пацієнтів може спостерігатися зростання частоти нападів або виникнення нових типів нападів при застосуванні топірамату. Ці явища можуть бути наслідком передозування, зниження концентрацій у плазмі крові протиепілептичних препаратів, які застосовують як супутню терапію, прогресування захворювання чи парадоксального ефекту.
Протиепілептичні препарати, зокрема Топамакс®, слід відміняти поступово, щоб звести до мінімуму можливість підвищення частоти нападів. У клінічних випробуваннях дози зменшували на 100 мг з тижневими інтервалами. У деяких хворих відміна препарату була прискорена й пройшла без ускладнень.
Головним шляхом виведення топірамату та його метаболітів у незміненому стані є екскреція нирками. Швидкість виведення з нирками залежить від функції нирок і не залежить від віку. У хворих з помірно або сильно вираженими порушеннями функцій нирок для досягнення сталих концентрацій у плазмі крові може знадобитися від 10 до 15 днів, порівняно з
4-8 днями у хворих з нормальною функцією нирок.
Як і при будь-якому захворюванні, схему добору дози слід орієнтувати на терапевтичну ефективність (тобто ступінь зниження частоти нападів, відсутність побічних ефектів) і враховувати те, що хворим з порушеннями функції нирок для встановлення стабільної концентрації топірамату у плазмі крові для кожної дози може знадобитися триваліший час.
Під час терапії топіраматом дуже важливе адекватне збільшення об’єму вживаної рідини, що може знизити ризик розвитку нефролітіазу, а також побічних ефектів, пов’язаних з дією фізичних навантажень і підвищених температур.
Розлади настрою/депресія.
Під час лікування топіраматом спостерігається підвищена частота виникнення розладів настрою та депресії.
Суїцид/суїцидальні думки.
Були повідомлення про випадки суїцидальних думок та поведінки у пацієнтів, які лікувалися протиепілептичними препаратами з кількома показаннями. У мета-аналізі плацебо-контрольованих досліджень протиепілептичних препаратів показано невелике підвищення ризику суїцидальних думок та поведінки. Механізм виникнення цього ризику невідомий, також наявні дані не виключають можливості підвищення ризику у зв’язку з прийомом топірамату.
Під час подвійних сліпих контрольованих досліджень події, пов’язані з суїцидом (суїцидальні думки, спроби самогубства та випадки самогубства), траплялися з частотою
0,5 % у пацієнтів, які лікувалися топіраматом (46 з 8652 пацієнтів), і приблизно у 3 рази вищою частотою, ніж у пацієнтів, які застосовували плацебо (0,2 %; 8 з 4045 пацієнтів).
Тому необхідно проводити моніторинг ознак суїцидальних думок та поведінки пацієнтів з призначенням відповідного лікування. Пацієнтам (та особам, які їх доглядають) слід звертатися за консультацією до лікаря при першій появі ознак суїцидальних думок та поведінки.
Нефролітіаз.
У деяких хворих, особливо у тих, які мають схильність до нефролітіазу, може підвищитися ризик утворення каменів у нирках і пов’язані з цим симптоми, такі як ниркова коліка, нирковий біль чи біль у боці. Факторами ризику розвитку нефролітіазу є схильність до утворення каменів у минулому, нефролітіаз у сімейному анамнезі, гіперкальціурія. Жоден із цих факторів ризику не може достатньою мірою передбачати виникнення каменів під час прийому топірамату. Крім того, ризик може бути підвищений у хворих, які приймають супутні препарати, що спричиняють розвиток нефролітіазу.
Пацієнти із захворюваннями печінки.
Пацієнтам із захворюваннями печінки Топамакс® слід призначати з обережністю, оскільки кліренс топірамату може зменшитися.
Гостра міопія та вторинна закритокутова глаукома.
При застосуванні Топамаксу® був зареєстрований прояв синдрому, що полягав у гострій міопії, асоційованій із вторинною закритокутовою глаукомою. Синдром включав гострий напад зниження гостроти зору та/або очний біль. Офтальмологічні прояви можуть включати міопію, зменшення глибини передньої камери, гіперемію (почервоніння очей) та підвищений внутрішньоочний тиск. Також може спостерігатися мідріаз. Описаний синдром може бути пов’язаний із супрациліарним випотом, що спричиняє зсув кришталика та райдужної оболонки і розвиток вторинної закритокутової глаукоми. Як правило, симптоми виникали після 1 місяця первинної терапії Топамаксом®. На відміну від первинної відкритокутової глаукоми, що рідко спостерігається у пацієнтів віком до 40 років, вторинна закритокутова глаукома, пов’язана із застосуванням топірамату, спостерігалась як у дітей, так і у дорослих. Лікування передбачає відміну Топамаксу®, якщо лікар вважатиме це за доцільне, та вжиття відповідних заходів для зниження внутрішньоочного тиску. Такі заходи загалом призводять до зниження внутрішньоочного тиску.
Підвищений внутрішньоочний тиск будь-якої етіології при відсутності адекватного лікування може призвести до серйозних ускладнень або навіть до втрати зору.
Слід визначити, чи можна призначати топірамат пацієнтам із порушеннями зору в анамнезі.
Метаболічний ацидоз.
При застосуванні топірамату може виникати гіперхолеремічний, не пов’язаний із дефіцитом аніонів, метаболічний ацидоз (наприклад, зниження концентрації бікарбонатів у плазмі крові нижче нормального рівня при відсутності респіраторного алкалозу). Зниження концентрації бікарбонатів сироватки крові є наслідком інгібування топіраматом печінкової карбоангідрази. У більшості випадків зниження концентрації бікарбонатів відбувається на початку прийому препарату, хоча даний ефект може виявлятися у будь-який період лікування топіраматом. Рівень зниження концентрації, як правило, невеликий або помірний (середнє значення становить 4 ммоль/л при застосуванні дорослим пацієнтам у дозі 100 мг на добу і близько 6 мг/кг маси тіла на добу при застосуванні дітям). У деяких випадках у пацієнтів відмічалося зниження концентрації нижче рівня 10 ммоль/л. Деякі захворювання або заходи лікування, що призводять до розвитку ацидозу (наприклад, захворювання нирок, тяжкі респіраторні захворювання, епілептичний статус, діарея, хірургічні втручання, кетогенна дієта, прийом деяких лікарських засобів), можуть бути додатковими факторами, що посилюють бікарбонатзнижувальний ефект топірамату.
Хронічний метаболічний ацидоз підвищує ризик утворення ниркових каменів та потенційно може призвести до виникнення остеопенії.
У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призвести до уповільнення росту.
У зв’язку з цим при лікуванні топіраматом рекомендується здійснювати необхідні дослідження, у тому числі визначення концентрації бікарбонатів у сироватці крові. При виникненні метаболічного ацидозу та його персистуванні рекомендується знизити дозу або припинити застосування топірамату (використовуючи прийом зниження дози).
Особливості дієти.
При зменшенні маси тіла під час прийому Топамаксу® слід рекомендувати підтримуючу дієту або посилене харчування.
Препарат містить сахарозу, що слід враховувати хворим на цукровий діабет.