Всеукраїнської науково-практичної конференції (30 жовтня 2009 р.) Київ 2009 ббк 74. 212 Розповсюдження І тиражування без офіційного а 43 дозволу іпк дсзу заборонено
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти І науки України Дніпродзержинський технологічний коледж, 631.81kb.
- Облік І аудит", 050. 104 „Фінанси І кредит", 050. 100 „Економічна кібернетика" Вінниця, 803.77kb.
- Розповсюдження та тиражування без офіційного дозволу хінем заборонено!, 1230.23kb.
- Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
- Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ, 4064.21kb.
- Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.
- Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі», 8512.4kb.
- Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. I харків, 6941.25kb.
У свою чергу аналіз останніх статистичних даних свідчить про зростання кількості офіційно зареєстрованих безробітних внаслідок скорочення виробництва (на початок 2009 року в Україні статус безробітних мали 844,9 тис. осіб, за 1 квартал поточного року рівень безробіття становив 9,5% порівняно з 7,1 % за цей же піріод минулого року) [4].
Слід зазначити, що останнім часом окремі політики, психологи, соціологи намагаються переконати суспільство в тому, що втрата роботи – це шанс для людини переосмислити свій трудовий шлях та спробувати по новому вибудувати траєкторію професійної кар’єри. Зокрема, ситуація, коли людина засиділася на своєму робочому місці, але не мала жодного стимулу щось змінювати. Відтак в умовах, викликаних фінансовою і економічною кризою вона почне активно шукати нову роботу і як результат – вибудує своє професійне майбутнє набагато краще, ніж якби продовжувала працювати на попередньому робочому місці. Можливо, для незначної частки працівників, звільнення у зв’язку з кризою є стимулом для зміни сфери діяльності та пошуку роботи, яка за усіма параметрами відповідатиме потребам шукача. Однак, згідно статистичним даним, роботу таким чином, зазвичай, шукають не примусово звільнені працівники, а активні суб’єкти ринку праці, які мають добре обдуманий план зміни робочого місця, яке не задовольняє їх потреби на інше - більш привабливе. Для інших – втрата роботи є значним психологічним стресом.
Підтвердженням цьому є дослідження, здійсненні доктором Харві Бренером з університету ім. Джона Гопкінса (США). Так, вчений виявив, що на кожний 1% зростання рівня безробіття в країні (близько 1,4 млн. осіб) за статистикою приходиться більше на 36 887 смертей; 20 240 інфарктів міокарда; 495 смертельних випадків, викликаних алкоголізмом; 920 самогубств; 648 вбивств; 4227 пацієнтів психіатричних лікарень; 3340 позбавлених волі [1, с. 9].
Наведені дані є яскравим свідченням того, що в сучасному світі втрата роботи для людини є швидше одним з викликів, що негативно впливає на її життя та потребує прикладання зусиль як самої особистості, так і суспільства для повернення на ринок праці, ніж пресловутим «шансом» успішної самореалізації на новому робочому місці. Таким чином, складність перехідного періоду для людини, яка втратила роботу зумовлена не тільки загальним станом економіки і ринку праці, а й низкою психологічних чинників. На переконання вчених психологів саме вони здатні загострити об’єктивні проблеми, посилити переживання особистістю одночасно економічної і психологічної кризи, призвести до стресу та серйозних соціальних і медичних наслідків.
Етап, що передує звільненню
Етап зразу після звільнення
Професійне навчання
Активний пошук роботи
Працевлаштування
Припинення виплати допомоги по безробіттю
Адаптація до умов нового робочого місця
Припинення пошуку роботи
Закріплення на робочому місці
Рис.1. Цикл безробіття
Очевидно, що відсутність на ринку праці роботи за наявною професією зумовлює необхідність освоєння нової. Однак розуміння даної проблеми для більшості звільнених працівників є чи не найскладнішим. Адже потрібно бути готовим не тільки відмовитися від попереднього професійного досвіду, а й прийняти відповідальне рішення, фактично розпочати свій професійний шлях з нуля. Практика роботи з цією категорією населення свідчить, що більшість з них (особливо люди у віці 45 і старше років) тривалий час не здатні адаптуватися до ситуації, в якій вони опинилися. У контексті зазначеного професійне навчання незайнятого населення є одним з перехідних етапів в циклі безробіття (рис.1.).
Таке розуміння проблеми підтвердило опитування 222 потенційних кандидатів на навчання з числа незайнятого населення. Результати опитування, зокрема, показали, що більшість респондентів розглядає професійне навчання не тільки як можливість підвищити свій шанс щодо працевлаштування, а й як можливість на певний час пом’якшити відчуття гострої потреби в роботі і продовжувати жити життям, яке має перспективу. Основними мотивами навчання визначено: збільшення шансів знайти роботу – 44,4 %; одержання суміжної професії або нових знань, яких не вистачає для працевлаштування – 17,3 %; підвищення професійного рівня з метою отримання вищого доходу – 19,4 %; отримання першої професії – 12,1 % [3, 318].
У свою чергу частина респондентів у віці 45-55 років, які з добрий десяток років не сиділи за партою, участь в програмах професійного навчання з метою отримання нової професії (кращої роботи) усвідомлювали як справжній стрес. Так, виявлено, що готові змінити професію за умови працевлаштування – 56,3 % опитаних; за певних умов – 16,7 %; не впевнені у необхідності навчання – 16,5 %; не погодяться на навчання за будь-яких обставин – близько 10 %.
Водночас було відмічено, що повністю справитися зі стресом, пов’язаним з втратою роботи можливо тільки змінивши обставини, що його обумовили (в даному випадку влаштуватися на нову роботу). Щоправда були й такі, які вважали, що після проходження професійного навчання в них не виникне проблем з працевлаштуванням, оскільки вони зможуть відразу знайти нову роботу, яка буде їм більше до душі ніж попередня (статистика свідчить, що з 209,5 тис. осіб, які завершили навчання у 2007 році працевлаштувалися 158,7 тис. осіб або 75,7 %).
У свою чергу опитування 392 слухачів з числа незайнятих громадян, які проходили навчання у професійно-технічних навчальних закладах показало, що їх турбують питання, пов’язані з тим, чи зможуть вони освоїти нову професію, знайти роботу і успішно закріпитися на новому робочому місці після завершення навчання. Також виявлено, що лише 80 % опитаних вважають свій вибір щодо навчання правильним. Невпевнені і жалкують, що погодилися на навчання – 18,5 %; не визначилися – 1,5%.
В процесі дослідження також було виявлено, що успішність освоєння незайнятими громадянами нової професії значною мірою залежить від ефективності превентивних заходів ще на етапі, який передує звільненню працівника. Йдеться, зокрема, про можливість доступу до об’єктивної та повної інформації, що має допомогти сформувати у кандидатів на навчання мотивацію до участі в програмах професійного навчання та підготувати до стресу з метою мінімізації його негативних наслідків.
Для дорослих людей вкрай важливою проблемою є рівень розвитку навчальних вмінь і навичок, а також рівень загальноосвітньої (базової) підготовки (більшості звільнених працівників у попередній професійній діяльності вистачало наявних у них навичок, тоді як для засвоєння нової професії часто потрібні загальнонавчальні вміння і навички, рівень базової підготовки на якісно новому рівні). Визначено, що саме цей чинник спонукає частину громадян, які втратили роботу відмовитися від участі в програмах навчання, а декого навіть припинити пошук роботи (опитування показало, що 72,6 % респондентів з числа слухачів вважають не достатнім наявний рівень розвитку навчальних вмінь і навичок, базової підготовки для оволодіння навчальною програмою в повному обсязі).
Відтак, адаптація до умов навчального процесу є актуальною проблемою для незайнятих громадян, які, в силу об’єктивних обставин, змушені навчатися (напруга, страх не опанувати навчальну програму, не сформованість ключової компетенції «навчатися впродовж життя» можуть спровокувати черговий стрес та негативно позначитися на результатах навчання). Виявлено, що лише 49,4 % слухачів оцінювали свій настрій в процесі навчання як оптимістичний; 34,4 % сподівалися, що навчання дозволить їм вирішити проблему і заспокоїлися. Водночас, песимізм, невпевненість, тривогу, розчарування в процесі навчання відчувало 16,2 % респондентів.
Усе це, на нашу думку, є свідченням того, що більшість слухачів з числа незайнятого населення не можуть обійтися без допомоги педагогічних працівників. Насамперед вони потребують знань і умінь щодо протистояння стресам як умови успішного навчання. На цьому етапі безробіття саме педагогічні працівники є тими особистостями, які заслуговують на довіру, розуміння та відвертість, готові вислухати і дати пораду, навчити ефективним методам самоосвіти, вміло використовуючи свій досвід і знання особливостей незайнятого населення як категорії слухачів.
Водночас розв’язання даної проблеми потребує відповідної психолого-педагогічної підготовки педагогів, насамперед, формування у них уміння використовувати в навчальному процесі соціальну модель підтримки незайнятих громадян, (зазначена модель визначає психологічні проблеми особистості як перешкоду у відновленні розвитку на основі засвоєння нових знань і умінь, необхідних для працевлаштування за новою професією). Їм належить опанувати основи знань щодо партнерської взаємодії в навчальному процесі, налагодження ефективного зворотного зв'язку зі слухачами, заснованого на довірі, відкритості та доступності. Такий підхід, зумовлений тим, що на практиці не поодинокими є випадки, коли педагогічні працівники абстрагуються від проблем слухачів, не намагаються активізувати їх навчально-пізнавальну діяльність, не дотримуються вимог, пов’язаних з особливостями навчання незайнятого населення як категорії слухачів: не критикувати; формулювати думки чітко і зрозуміло; максимально конкретизувати обговорення проблеми та забезпечити спільне підведення підсумків; не ставити слухачів в неоднозначне, складне становище; забезпечити можливість виступити і бути почутим усім учасникам; намагатися залучити до спілкування усіх слухачів та підтримувати їх спілкування один з одним; не дозволяти власній думці домінувати над думками слухачів (часто життєвий досвід останніх може бути значно вагоміший ніж педагогічного працівника). Це, зокрема, підтвердили результати дослідження. Так, 36,2 % слухачів вважають, що ефективність навчального процесу могла б бути значно вищою за умови рівноправного партнерства навчальному процесі. На їх думку саме співпраця викладачів і слухачів сприяє якнайшвидшій адаптації останніх, є одним з чинників підвищення ефективності професійного навчання незайнятого населення.
У свою чергу допомога в адаптації слухачів потребує від педагогічних працівників набуття ними навичок надання індивідуальних консультацій, організації та проведення бесід з невеликими групами слухачів; формування та підтримки у них мотивації до освоєння нових знань і умінь (уміння на конкретних прикладах довести ефективність програм навчання, допомогти розробити індивідуальний план розвитку тощо).
Слід зазначити, що серед питань, що виникають в процесі адаптації слухачів можливі й такі, що не відносяться до компетенції педагогічних працівників. Наприклад, останні мають бути готові спрямувати незайнятих громадян в інші організації. Відтак їм необхідно налагодити прямі зв’язки з соціальними партнерами: підприємствами, організаціями, установами - потенційними замовниками кадрів, а також іншими, в тому числі державними структурами, а також знати межі можливостей адаптаційних програм, що можуть бути реалізовані навчальним закладом.
Підсумовуючи, можна зробити такі висновки.
1. Реалізація адаптаційних програм є однією з обов’язкових психолого-педагогічних умов професійного навчання незайнятого населення. Завдяки цим програмам з’являється можливість допомогти слухачам позбутися психологічних перешкод, навчитися протистояти стресам, відновити почуття власної гідності і самоповаги, співвіднести наявний досвід з вимогами сучасного ринку праці, переосмислити проблему втрати роботи, здійснити об’єктивне оцінювання своїх професійних знань і умінь, розробити комплексний план дій щодо працевлаштування на основі професійного навчання.
2. Розробка адаптаційних програм в системі професійного навчання незайнятого населення потребує консолідації зусиль науковців: психологів, педагогів, соціологів. Водночас проблема адаптації слухачів має знайти своє відображення в оновленій нормативно-правовій, науковій та методичній базі.
3. Надання практичної допомоги в адаптації незайнятого населення до умов навчального процесу, в освоєнні нової професії потребує спеціальної підготовки педагогічних працівників. Знання і уміння з організації і здійснення цієї роботи мають бути включені в перелік професійних компетенцій останніх. Актуальними питаннями також є розробка навчального курсу для підвищення кваліфікації педагогічних працівників в тому числі з основ консультування незайнятого населення, яке проходить професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації.
Література:
1. Основы деятельности добровольческих групп поддержки коллег пособие / Материалы Международного украинско-американского Проекта адаптации работников и экономики регионов «Партнер». – К., 2001. – 70 с.
2. Ринок праці в Україні у 2007 році. – К.: Державний центр зайнятості, 2008. – 299 с.
3. Професійна орієнтація та професійне навчання безробітних: організаційно-правовий та психолого-педагогічний аспекти: Колективна монографія / В.Є Скульська, Ю.М. Маршавін, М.А. Міропольська та ін.; За заг. ред. Сеульської В.Є. – К.: ІПК ДСЗУ, 2007. – 345 с.
4.Режим доступу : www.dcz.gov.ua/control/ukpublish/printable=170030
Слатвінська О.А.
м. Київ
Перспективи використання Case Study технології для професійного навчання населення в умовах кризи
Формування і реалізація трудового потенціалу, набуття відповідних знань і вмінь повністю залежать від ефективного функціонування сфери освіти. Це значною мірою стосується і професійно-технічної освіти (ПТО), яка органічно пов'язана із суспільним виробництвом і працює на відтворення робітничих кадрів країни, а з іншого боку рівень її розвитку наочно віддзеркалює соціально-економічний стан у галузях виробництва та сфері послуг в умовах сучасної кризи.
За прогнозами науковців, за умови збереження сучасних негативних тенденцій, у 2015 році потреба промисловості у кваліфікованій робочій силі у більшості регіонів України задовольнятиметься на 30 - 37% [7,9].
Пріоритетним стає вирішення питання престижності робітничої професії, а відповідно і якості професійної підготовки, а також можливості термінової перекваліфікації в випадку втрати роботи при теперішньому стані розвитку суспільства.
Отже, потрібен перехід від ПТО, орієнтованої на вид роботи, на робоче місце до ПТО, у центрі уваги якої стоїть учень і його трудова діяльність протягом усього життя. Недостатньо випускати зі стін закладів ПТО кваліфікованих робітників, які зможуть успішно впоратися з роботою на робочому місці. Повинні випускатися професіонали-особистості, що вміють справлятися з усіма життєвими ситуаціями, при цьому професійна діяльність відіграє найважливішу роль для забезпечення їхніх життєвих потреб.
Щодо позиції вчених (Д. Чернілевський та ін.) про врахування у професійній освіті принципу: вчити треба не предмету, а спеціальності, стратегічна суть її вбачається у цілеспрямованій орієнтації навчально-виховного процесу на цілісне вивчення явищ, процесів, формування особистісних і професійних якостей фахівця.
Термін «інновація» у вітчизняній дидактиці почав використовуватись на початку 90-х років XX ст. як процес створення, поширення нових засобів для роз'яснення тих педагогічних проблем, які досі вирішувались по-іншому, а також результат творчого пошуку оригінальних, і нестандартних розв'язань різноманітних педагогічних проблем: нові навчальні технології, оригінальні виховні ідеї; форми і методи навчання, нестандартні підходи в управлінні. В інноваційному навчанні відбувається зміщення акценту з організаційних форм і методів навчання на творчість та імпровізацію вчителя, на його можливість відкривати, розробляти, удосконалювати і застосовувати властиві лише йому підходи до навчання.
Інноваційне навчання, на відміну від традиційного, спрямоване не на навчальний предмет і подання повної суми знань, а, перш за все, на розвиток особистості [8].
На відміну від традиційного навчання, в інноваційному головною дійовою особою стає учень що є принциповою відмінністю двох педагогічних підходів. Пріоритетними в інноваційному навчанні стають групова та індивідуальна форми роботи.
Сьогодні основні методичні інновації пов’язані з використанням активних, або, як їх ще називають, інтерактивних, методів навчання. Суть їх полягає у тому, що навчальний процес організовується на основі взаємодії, діалогу, в ході якого студенти навчаються критично мислити, вирішувати складні проблеми на основі аналізу обставин і відповідної інформації, враховувати альтернативні думки, приймати продумані рішення, брати участь у дискусіях, спілкуватись з іншими людьми. До провідних методів інтерактивних форм навчання відносяться тренінги, ділові та рольові ігри, навчальні групові дискусії, мозковий штурм тощо. Чільне місце в останній час посідає метод аналізу ситуацій (case-study) [5].
З нашої точки зору, виправданим інноваційним підходом у підготовці кваліфікованих робітників є запровадження у навчальний процес методу Case Study як інноваційної педагогічної технології. Аналіз реального досвіду використання такого методу в системі вищої професійної освіти дає підстави стверджувати про актуальність його запровадження в систему ПТО. Проблема впровадження методу case-study в практику ПТО в даний час є вельми актуальною, що обумовлюється тенденціями [1] орієнтації освіти не стільки на отримання конкретних знань, скільки на формування професійної компетентності, умінь і навиків розумової діяльності, розвиток здібностей особи, уміння переробляти величезні масиви інформації; а також здатності до оптимальної поведінки в різних ситуаціях в умовах кризи.
Метод case-study або метод конкретних ситуацій (від англійського case – випадок, ситуація) – метод активного проблемно-ситуаційного аналізу, заснований на навчанні шляхом вирішення конкретних завдань, – ситуацій (вирішення кейсів). Вони, зазвичай, підготовлені у письмовій формі і складені виходячи з досвіду реальних людей, які працюють у сфері підприємництва, вивчаються, аналізуються і обговорюються студентами, складають основи бесіди класу під керівництвом викладача. Тому метод кейсів включає одночасно і особливий вид навчального матеріалу, і особливі способи використання цього матеріалу у навчальному процесі [2].
Цінність кейс-методу полягає в тому, що він одночасно відображає не тільки практичну проблему, а й актуалізує певний комплекс знань, який необхідно засвоїти при вирішенні цієї проблеми, а також вдало суміщає навчальну, аналітичну і виховну діяльність, що безумовно є діяльним і ефективним в реалізації сучасних завдань системи освіти.
Безпосередня мета методу case-study – спільними зусиллями групи студентів проаналізувати ситуацію – case, яка має місце у реальному житті і розробити практичне рішення; закінчення процесу – оцінка запропонованих алгоритмів і вибір кращого в контексті поставленої проблеми.
Використання методу case-study в навчанні студентів дозволяє підвищити пізнавальний інтерес до навчальних дисциплін, сприяє розвитку дослідницьких, комунікативних і творчих навичок. Помітною особливістю методу case-study є створення проблемної ситуації на основі фактів з реального життя. Створений як метод вивчення економічних дисциплін, в даний час метод case-study знаходить широке розповсюдження у вивченні медицини, юриспруденції і інших наук. Він ефективний насамперед для формування таких ключових професійних компетенцій менеджерів в процесі навчання, як комунікабельність, лідерство, вміння аналізувати в короткі терміни великий обсяг невпорядкованої інформації, прийняття рішень в умовах стресу та недостатньої інформації.
Метод case-study – інструмент, який дозволяє застосувати теоретичні знання для вирішення практичних завдань. Метод сприяє розвитку у студентів самостійного мислення, уміння вислуховувати і враховувати альтернативну точку зору, аргументовано висловити свою. За допомогою цього методу студенти мають можливість проявити і удосконалити аналітичні навички, навчитися працювати в команді, знаходити найбільш раціональне вирішення поставленої проблеми. Передбачається, що у реальному житті не існує однозначно правильних рішень. Суть навчання методом case-study полягає в тому, що кожен пропонує варіанти, виходячи із знань, які є у нього в наявності, практичного досвіду і інтуїції.
До переваг методу case-study можна віднести [1]:
- використання принципів проблемного навчання – отримання навиків вирішення реальних проблем, при цьому процес вивчення, по суті, імітує механізм ухвалення рішення в житті, він адекватніший життєвій ситуації, ніж заучування термінів з подальшим їх переказом, оскільки вимагає не тільки знання і розуміння термінів, але і уміння оперувати ними, вибудовувавши логічні схеми вирішення проблеми, аргументувати свою думку;
- отримання навиків роботи в команді;
- отримання навиків презентації, проведення прес-конференції;
- уміння формулювати питання, аргументувати відповідь.
Суть кейс–метода полягає в тому, що засвоєння знань і формування умінь є результатом активної самостійної діяльності студентів з вирішення протиріч, внаслідок чого і відбувається творче оволодіння професійними знаннями, навичками, уміннями і розвиток розумових здібностей [4]. У навчанні із застосуванням кейс–метода зона найближчого розвитку студентів розширюється до області проблемних ситуацій – області, при якій перехід від незнання до знання перестає бути для студентів основним, він стає природною ланкою, зоною його активного розвитку [6].
В методиці навчання, що базується на розробці і обговоренні конкретних ситуацій, крім власне її самої, повинно бути надано і відповідний інформаційний та методичний супровід. В західній традиції розробки ситуації є майже обов’язковим надання фінансового балансу компанії, копії фотографій і публікацій продукції компанії, опис її виробничої та торгової інфраструктури, додаткові матеріали, що стосуються її історії та сучасного життя. Ці додаткові матеріали з другорядною інформацією даються в додатки. Крім них, повний комплект під назвою "учбова конкретна ситуація" містить висновок по ситуації, де викладається її "рішення", записка для викладача. Остання описує методичні особливості роботи з ситуацією в "класі", її авторський аналіз, тобто ті цінні поради, без яких робота з ситуацією стає повною імпровізацією. Справа в тому, що одна і та сама ситуація може мати декілька рішень, пошук яких необхідно заохочувати в процесі обговорення. Оскільки існує ринок продаж конкретних ситуацій, ціни повного комплекту і окремої ситуації можуть відрізнятися на порядок. Комп’ютерні версії ситуацій є більш дорогими, ніж традиційні, шляхами розвитку методики в сучасних умовах. Особливо це важливо при розробці ситуацій і роботі з ними в програмах дистанційного навчання.
Цілком ймовірно найближчими роками ситуативна методика стане домінуючою. Але вже в наш час в її розвитку спостерігається поєднання накопиченого міжнародного досвіду з національною методичною специфікою.
Створення кейсів базується на тому, що за основу береться історія, а частіше за все фрагмент життя реальної компанії, інформація про яку отримана автором ситуації безпосередньо протягом дослідного або консалтингового проекту, чи цілеспрямованого збору інформації. Другий варіант використання вторинних джерел, перш за все, інформації, розміщеної в спеціалізованих журналах та виданнях, інформаційних вісниках і буклетах, розповсюджених на виставках, презентаціях и т.д. Третій, ймовірніше найменш розповсюджений, варіант опис вигаданої ситуації. До числа основних недоліків такого підходу слід віднести максимальну відірваність від реального бізнесу, проблем реальної компанії. А це суперечить самій сутності методу конкретних ситуацій. За винятком випадків, коли ситуацію вигадує спеціаліст, що має великий досвід професійної підготовки ситуацій і добре орієнтується в реальному бізнесі, цей третій шлях рекомендувати не варто.
Однак при всій очевидності переваг і цінностей цього методу на шляху у педагогів-новаторів можуть виникнути й проблеми і труднощі [3]. Одним з недоліків є можливість лише епізодично використовувати методику в навчальному процесі. Підготовка таких занять, порівняно з традиційними, займає більше часу не компенсуючись додатковою заробітною платнею педагогічного працівника. ПТНЗ, які розташовані на периферії, можуть мати обмежений доступ до загальної та регіональної інформації. Треба зважати і на те, що до ПТНЗ вступають учні з різним рівнем інтелектуальних здібностей, культури, менталітету. Тому може виникати складність добору креативних груп з огляду на психологічні особливості та рівні підготовки особистості. В свою чергу, розділення навчальної групи на підгрупи різного креативного рівня може викликати ускладнення психологічного клімату учнівського колективу. Існує й загроза значної розбіжності між формальним і неформальним лідерством в навчальних групах, невірним розподілом ролей в діловій грі і, як наслідок, може бути не досягнута методична мета.
Створений як метод вивчення економічних дисциплін, в даний час метод case-study знаходить широке розповсюдження у вивченні медицини, юриспруденції, агрономії та інших наук. Використання методу case-study в навчанні студентів та учнів ПТО дозволить підвищити пізнавальний інтерес до навчальних дисциплін, радикально змінити ролі учасників навчально-виховного процесу, сприятиме залученню соціальних партнерів ПТНЗ до навчального процесу, розвитку дослідницьких, комунікативних і творчих навичок майбутніх робітників.
Література:
1. Долгоруков А. Метод case-study как современная технология профессионально-ориентированного обучения [Електронний ресурс] ссылка скрыта
2. Багиев Г.Л., Наумов В.Н. Руководство к практическим занятиям по маркетингу с использованием кейс-метода [Електронний ресурс] ссылка скрыта
3.Миронець О.М. Використання кейс-проектів для ПТНЗ сільськогосподарського профілю. Удосконалення управління регіональною системою професійно-технічної освіти в Україні. – Дніпропетровськ : Інформаційно-аналітичний збірник за підсумками обласного ярмарку педагогічної та учнівської творчості професійно-технічних навчальних закладів, 2008.- С. 19-23.
4. Михайлова Э. А. Кейс и кейс -метод. – М.: Центр Марк. исслед. и менежд., 1999.- 59 с.
5. Ситуационный анализ, или Анатомия Кейс-метода / Под ред. д-ра социологических наук, профессора Сурмина Ю.П. – Киев: Центр инноваций и развития, 2002. – 286 с.
6. Ситуаційна методика навчання : теорія і практика / Упор. Сидоренко О., Чуба В. – К.: Центр інновацій та розвитку, 2001.- 127 с.
7. Статистичний бюлетень за 2007р. – К.: Парламентське видавництво, 2003.-171 с.
8. Сурмін Ю. П. Метод аналізу ситуацій (Case study) та його навчальні можливості. Глобалізація і Болонський процес: проблеми і технології: Кол. моногр. – К.: МАУП, 2005.- 123 с.
9. Україна в цифрах : Статистичний довідник. – К.: Консультант, 2007.-239 с.
Супрун В.В.
Київ
Науково-методичне та організаційне забезпечення
професійного навчання в Україні.
Міністерство освіти і науки та Міністерство праці та соціальної політики України приділяють значну увагу проблемам професійно-технічної освіти, її науково-методичного забезпечення, впровадження у навчально-виробничий процес професійно-технічних навчальних закладів досягнень науки, техніки, нових технологій, передового досвіду та інноваційних педагогічних технологій
Стан та основні підходи щодо підвищення рівня якості навчально-методичного забезпечення профтехосвіти глибоко вивчені, проаналізовані та викладені у відповідних рішеннях Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України (від 11 червня 2008 року, протокол № 16) та розпорядженнях і постановах Кабінету Міністрів України (засідання Уряду від 11 червня 2007 року «Про задоволення потреби ринку праці у кваліфікованих робітничих кадрах», розпорядженні Кабінету Міністрів України від 17.10.2007 № 886-р «Про схвалення плану заходів, спрямованих на задоволення потреби ринку праці у кваліфікованих робітничих кадрах» (із змінами, внесеними розпорядженням КМУ від 05.11.2008 р. №1396-р). Зупинимось на основних питаннях.
В українській системі професійно-технічної освіти в останні роки спостерігаються позитивні тенденції щодо її осучаснення. Розпочалася робота з оновлення змісту шляхом розроблення професійних стандартів, покращується робота з кадровим потенціалом училищ, здійснюється підвищення їх кваліфікації за новими навчальними планами і програмами, налагоджується співпраця з роботодавцями.
Прийнято низку розпоряджень та постанов щодо покращання діяльності професійно-технічних навчальних закладів. Схвалено план заходів, спрямованих на задоволення потреби ринку праці у кваліфікованих робітничих кадрах, яким визначено пріоритетні напрями розвитку професійної освіти. А саме: створення системи забезпечення якості професійно-технічної освіти, що відповідає міжнародним вимогам; модернізація управління професійно-технічною освітою; оптимізація фінансування та матеріальне забезпечення діяльності професійно-технічних навчальних закладів; оновлення навчально-матеріальної бази та змісту ПТО.
Введено в дію Державний перелік професій з підготовки кваліфікованих робітників, яким забезпечено дотримання єдиних вимог у процесі оновлення змісту професійної освіти та ліцензуванні освітніх послуг.
Рішенням Уряду від 11.06.2008 р. № 535 передбачено виплату надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, що дає змогу залучати до навчального процесу висококваліфікованих фахівців виробництва та сфери послуг.
Урядом 7 жовтня.2009 р. схвалено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо удосконалення управління професійно-технічною освітою)», основною метою якого є удосконалення управління професійною освітою, забезпечення її якості, диверсифікація механізму фінансування, поліпшення матеріально-технічного забезпечення та посилення ролі місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Зокрема, внесено зміни до статей 40, 41 Закону України «Про освіту», статей 7, 8, 9, 16, 21, 24, 28, 41, 43, 45, 49, 50, 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 85, 89, 91 Бюджетного кодексу України, статті 1 Закону України «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні». Усе це здійснюється на виконання рішення комітету.
Спільно з АПН, Мінпраці, іншими заінтересованими сторонами опрацьовано проект Концепції розвитку ПТО України до 2020 року, яку пропонується найближчим часом розглянути на президії АПН та колегії МОН. Узгоджено з усіма заінтересованими ЦОВВ та Держпідприємництвом проект Положення про працевлаштування випускників ПТНЗ, підготовка яких здійснювалась за бюджетні кошти. Проте, Мін’юст вказав на антиконституційність у частині обов’язкового відпрацювання випускниками терміну за отриманою професією. Тому МОН доопрацьовує його.
Підготовлено та подано до Мінфіну новий штатний розпис ПТНЗ та методику розрахунку вартості підготовки одного учня (слухача) за конкретною професією. Презентовано 24 25 вересня 2009 року на Всеукраїнському навчальному семінарі з впровадження нових підходів до планування, розробки навчальних програм та аналізу ринку праці у ПТНЗ:
- розроблення навчальних планів і програм на основі компетенцій та вимог ринку праці;
- розроблення планів перспективного розвитку навчальних закладів і установ ПТО з урахуванням розвитку інфраструктур виробництва регіону;
- презентація стандартів професій, на основі компетенцій та вимог ринку праці;
- презентація інтерактивних баз даних «кадри», «матеріально-технічне забезпечення», «державне замовлення», «показники соціально-економічного розвитку України. Підготовка робітничих кадрів».
- презентація педагогічних програмних засобів та нормативів забезпечення ПТНЗ сучасним обладнанням та інструментами.
Продовжується оновлення змісту освіти шляхом розроблення професійних стандартів, заснованих на компетенціях.
Результати анкетувань, проведених у всіх регіонах країни (більше 2,5 тис. підприємств) свідчать, що рівень професійної кваліфікації молодих робітників значно покращився. 72,9 % роботодавців вважають, що цьому сприяло поступове удосконалення змісту професійної освіти з урахуванням потреб технологій виробництва, безпосередня їх участь у формуванні навчальних планів та програм.
У всіх регіонах країни протягом 2008-2009 років цілеспрямовано проводилася робота щодо забезпечення високої конкурентоспроможності випускників на ринку праці, формування престижності робітничих професій та позитивної думки у суспільстві.
Регіональні методичні служби та галузеві методичні установи і організації були залучені до оновлення електронного банку даних типових навчальних планів і програм професійно-технічного навчання, що містить понад 700 типових навчальних планів. Для координації спільних дій на 2009-2010 роки затверджено План розробки типових навчальних планів і програм із 180 робітничих професій.
Одним з найпотужніших засобів забезпечення якості та доступності освіти є інформаційно-комунікаційні технології. Перші напрацювання у цьому напрямі свідчать, що фактично всі навчальні заклади забезпечені необхідним комп’ютерним обладнанням, 95 % мають доступ до мережі Інтернет. Середній показник кількості учнів на один комп’ютер становить 13 осіб, а в деяких вищих професійних училищах та центрах професійно-технічної освіти – до трьох осіб.
Розроблена та впроваджується програма моніторингу якості змісту та ефективної діяльності професійно-технічних навчальних закладів.
Передумовою незалежного оцінювання рівня професійної підготовки кваліфікованого робітника є розвиток системи заходів змагального характеру всеукраїнського та регіонального рівня, що поєднують у собі моніторингову та стимулювально-мотиваційну функції. Важливе місце серед них посідають конкурси фахової майстерності серед учнів професійно-технічних навчальних закладів. Таких конкурсів протягом 2009 року було проведено 4, за результатами яких 24 призерам призначено відповідні стипендії Президента України.
Міністерство освіти і науки спільно Академією педагогічних наук здійснено низку заходів щодо покращання рівня якості сучасного підручника, удосконалення та забезпечення прозорості у виданні навчально-методичної літератури. Проте, недосконалість механізму підручникотворення, фактична відсутність друку методичних та дидактичних матеріалів створюють певні перешкоди у науково-методичному супроводі навчально-виробничого процесу.
Питання забезпечення підручниками та навчальними посібниками учнів професійно-технічних навчальних закладів потребує особливої уваги. За останні дев’ять років (2000-2009р.р.) із запропонованих 432 найменувань навчальної літератури видано лише 131, або 30 відсотків від запланованого. За результатами моніторингу потребують пріоритетного розроблення та видання 135 найменувань підручників загальним накладом 2,7 млн. примірників з провідних професій та галузей господарства. При цьому, першочергова увага повинна бути приділена покращенню наповнення навчальних видань з урахуванням вимог роботодавців і науковців. У поточному 2009 році передбачено видання 22 найменувань навчальної літератури (18 підручників, 4 навчальні посібники).
Тому, найближчим часом необхідно:
- розробити програму «Підручник для професійно-технічної освіти», передбачивши як державні, так і альтернативні джерела її фінансування з урахуванням відповідних змін до нормативно-правових документів; вжити дієвих заходів щодо реалізації програм забезпечення професійно-технічних навчальних закладів сучасними засобами навчання, інформації та комп’ютеризації.
- продовжити спільно з регіональними навчально (науково)-методичними службами, науковими установами розроблення сучасної навчальної літератури на засадах модульно-компетентнісного підходу щодо підготовки робітників відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня; вжити заходів щодо покращення інформаційно-бібліотечного забезпечення учнів, педагогічних працівників і майстрів виробничого навчання, розробити та здійснити заходи щодо пропаганди бібліотечно-бібліографічних знань та виховання культури читання.
В цілому підготовку робітничих кадрів для всіх галузей економіки здійснюють 993 навчальні заклади різних типів, з них 876 державних професійно-технічних навчальних закладів, 72 навчальних центрів при установах виконання покарань, 45 професійно-технічних училищ, що є структурними підрозділами вищих навчальних закладів (табл.1).
Таблиця.1
Кількісні та якісні показники підпорядкованих МОН
державних професійно-технічних навчальних закладів
| Показник | Рік | ||
| 2007 | 2008 | 2009 | |
| Кількість професійно-технічних навчальних закладів, з них за галузевим спрямуванням:
в тому числі нових типів:
| 930 333 185 270 142 170 24 497 | 919 326 183 268 142 173 35 506 | 876 313 178 251 134 177 50 481 |
Контингент учнів, слухачів, всього тис. осібу тому числі: на базі базової освіти, тис. осіб на базі повної загальної середньої освіти, за соціальним станом
| 449,8 297,0 111,0 18,2 4,4 | 418,1 283,0 113,0 18,4 3,9 | 410,2 253,0 117,0 19,2 4,4 |
| Кількість найменувань робітничих професій, за якими здійснюється підготовка | 524 | 514 | 526 |
Кількість педагогічних працівників, які забезпечують навчально-виробничий процес, всього тис. осібв тому числі - старших майстрів та майстрів виробничого навчання | 48,9 23,4 | 48,4 22,6 | 47,8 23,1 |
| Кількість учнів на один комп’ютер, осіб | 18,9 | 17 | 13 |
| Підключено ПТНЗ до мережі Інтернет | 650 | 689 | 831 |
| Кількість ПТНЗ, що мають власні сайти | 338 | 478 | 534 |