Geum.ru

Київ Всеукраїнське громадське об’єднання «Інтелігенція України за соціалізм» 2010 Іван Мигович Світочі І фарисеї 2010 ббк 60. 59 (4 Укр 43 ак) 545

Вид материалаДокументы

Содержание


Лишь тот достоин чести и свободы
Славний син Карпат
Ровесник Жовтня – наш соратник
Про автора
Подобный материал:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Післямова

Лишь тот достоин чести и свободы,

Кто каждый день идёт за них на бой.

Гёте

Підсумовуючи, знову скажу: на життєвих стежинах мені випало зустріти чимало людей різних рангів – від звичайних трудівників до високопосадових керівників, співпрацювати з ними. У всіх багато чого навчився – як треба і як не годиться діяти, жити. В різні часи, у різних місцях зустрічав М.С.Хрущова, Л.І.Брежнєва, П.Ю.Шелеста. Працював під безпосереднім керівництвом М.С.Горбачова, В.В.Щербицького, Ю.В.Ільницького, В.М.Цибулька, Є.К.Лігачова, О.М.Яковлева, О.С.Капта, В.А.Івашка. Трудився разом з Г.А.Зюгановим, О.М.Ткаченком, Г.К.Крючковим, П.М.Симоненком, В.М.Литвином. Доводилося мати справи з іншими відомими політиками. Час від часу буваючи за кордоном, мав офіційні і неофіційні розмови також з багатьма людьми – від колег до керівників держав та міжнародних організацій. У життєвому калейдоскопі карбувалися й імена видатних письменників, акторів, спортсменів. І нині цікаво й приємно бачити, зустрічатися, співпрацювати з різноманітних питань із знаними земляками. Крім визнань героїв цієї збірки хотілося б згадати сотні інших глибоко шанованих мною людей – ветеранів війни і праці, господарських керівників, інженерів, спеціалістів АПК, вчителів, медиків, літераторів, журналістів, художників, артистів, громадсько-політичних діячів, правоохоронців, співробітників соціальних, туристичних, митних установ. Про них, як правило, добре знають і відгукуються закарпатці, а чимало їх відомі за межами області й України. Боюсь навіть наводити прізвища, бо гідних забагато. Та істина конкретна. І тому назву лише окремих наставників і соратників. Це, зокрема, голова Закарпатської обласної ради Організації ветеранів України І.Ю.Бігунець, академіки В.П.Мікловда, В.І.Комендар, О.Б.Шпеник, народний художник України В.В.Микита, генеральний директор корпорації «Закарпатсадвинпром» В.В.Гісем, голови правлінь ВАТ «Закарпаттурист» А.Д.Федченко і КС «Мрія» В.Є.Бевзюк, лікар «від Бога» І.І.Смолянка, керівник Карпатського біосферного заповідника Ф.В.Гамор, самовідданий захисник лісів, директор парку «Синевір» І.С.Дербак, голова КПС «Ватра» Ужгородського району Б.Г.Бойко, політолог С.Д.Федака, соціолог О.В.Пєлін, ветеран закарпатської міліції П.І.Бронтерюк, священики Д.Д.Сидор і С.С.Сюч…

Я не включив до цього переліку представників письменства й журналістики, бо ніхто з них поки що не зумів (не наважився) дати художню панораму і правдиве висвітлення того, що сталося на Закарпатті за останні два десятиліття. Більшість обмежується (на догоду Києву) тавруванням недавнього і не найгіршого радянського минулого, пропагандою націоналізму, заангажованим неолібералізмом, політичним конформізмом, прислужництвом місцевій владі. Це засвідчують, зокрема, «Нариси історії Закарпаття», характер і стиль яких змінюється від тому до тому (1993, 1995, 2003), інші видання, а тим більш публікації в ЗМІ, що претендують на аналітичність. Прикро, що істориків, літераторів в області багато, а глибинних праць про сучасну трагічну долю краю і шляхи його виходу на прогресивний шлях розвитку поки ще не створено.

Загалом у кожному місті й районі, трудовому колективі, громадській організації живуть і трудяться, безкорисливо займаються суспільними справами тисячі високоінтелектуальних, чесних, сумлінних і, без перебільшення, самовідданих людей різного віку, походження, соціального статусу, світоглядів, національностей, мов, уподобань. Вони є живими носіями кращих традицій культури і моральних норм, служать прикладом для нас, сущих, і підростаючих поколінь. Такі, як вони, оберігають, примножують і передають добру славу про Закарпаття та його працьовитих, талановитих, мудрих і чемних людей.

Ці люди, як правило, не вважають себе героями чи світочами, видатними або особливими. Їх відрізняють цілеспрямованість, одержимість, надзвичайна вимогливість і самоконтроль, розумні запити, доброчинність, скромність, непідробний патріотизм і вихованість. Тому й шануємо їх, вчимося у них, орієнтуємо на них дітей та внуків. Важливо бачити в їхній поведінці головні, позитивні риси, порівнювати з ними власні, запозичувати усе краще від рідних та знайомих. Неоціниме значення має особиста система аналізу, контролю, самовиховання. Його зразки, приклади, методика висвітлені у книгах, які слід регулярно читати, осмислювати, творчо застосовувати. Вирішальну роль у цьому непомітному процесі відіграють життєві мрії, цілі, плани, бажання і сила волі. Успіхів досягають ті особи, які ставлять перед собою високі планки, мобілізують власні сили, долають слабкості, спокуси, примхи, інші недоліки, мають здорове честолюбство, оптимістичне світовідчуття. І, звісно, нічого не виходить у тих, хто ремствує: «Я не можу», «Це нереально», «Мені не допомагають» тощо.

Ідеальних людей не буває. Великими чи видатними стають ті, які є активними, зберігають вірність ідейним переконанням, обіцянкам, домовленостям, чесно і до остатку служать людям, повніше реалізують себе на благо суспільства. Таким для мільйонів співвітчизників були, є і залишаться В.В.Щербицький, О.П.Ляшко, Я.П.Погребняк, В.А.Івашко, П.М.Симоненко, Г.К.Крючков та інші мої старші товариші і соратники, з якими я звіряю свої позиції і дії. І навпаки, хто насамперед дбає про особисті амбіції і вигоди, хто дволикий, егоїстичний і марнославний, – той рано чи пізно стає жалюгідним, нікчемними, трагікомічним. В цьому мене особисто переконали негативні приклади згадуваних на сторінках цієї книги - Горбачова, Кравчука, Ющенка і т.п. «князів тьми». Так влучно назвав їх поет-академік Б.І.Олійник, якого знаю з 60-х років, чиїм сусідом був ряд літ у залі Верховної Ради України, кому вірю і ким пишаюсь.

Народна мудрість закликає не робити собі фальшивих кумирів, берегти честь замолоду, не марнувати час і сили на другорядне, дріб’язкове, пусте, швидко минуще. А щоб розрізнити, де герой, а де його видимість, маска, варто орієнтуватися на випробувані часом, втілені у літературі й мистецтві, загальновизнані постаті. Їх знає світ, передає історія, вони є у кожній країні, нації, місцевості, спільноті. То ж і починати слід з учителів, рідних, сусідів, знайомих, гідних ровесників. В суперечливих особистостях важливо бачити як світлі і темні, так і перехідні, мінливі аспекти, сторони, вчинки, прагнути зрозуміти їх мотиви, обставини, масштаби, наслідки. Цього я прагнув у пропонованій книзі. Прочитавши її, дехто може спитати: а чому в ній замало негативних героїв? Чи достатньо повно їх показано? У відповідь нагадаю: в житті переважають світочі духу, борці зі злом, творці матеріальних і культурних цінностей. Саме вони є рушіями суспільного поступу. На них передусім рівняємось, їх позитивний вплив переймаємо і передаємо спадкоємцям.

Велика кількість соціально активних осіб амбівалентна, тобто поєднує в собі різні властивості і якості, має неоднозначний, а то й суперечливий характер. Інколи нелегко, дотримуючись об’єктивності, оцінити однозначно, справедливо людину, яку знаєш давно і зблизька, а отже, виразніше бачиш її як гарні, так і негативні риси. Критерієм має бути переважання позитивних вчинків і результатів. Розумію, що після недавніх соціально-політичних катаклізмів важко однозначно оцінювати деяких вчорашніх і теперішніх відомих людей, які суттєво, а то й докорінно змінилися. Багато залежало від об’єктивних, загальних і специфічних, суб’єктивних умов. Тоді на масову поведінку дуже вплинули збурена суспільна атмосфера, міжнародне оточення, мікросередовище, індивідуальні особливості, вплив популярних політиків, науковців, митців, журналістів, керівників різного рівня, стан поінформованості та інші чинники. Звичайно, позначились також бажання і вміння особи розбиратися у незвичних процесах, співставляти різні, соціально значимі події і факти, робити з них власні висновки та оцінки, бути послідовним, самокритичним, вимогливим до себе й інших.

Як вчить марксистсько-ленінська етика, визначальне значення для формування людини має взаємодія особи і колективу. Ми є авторами, творцями своєї долі й історії. Здатність стати і бути Особистістю цілком суспільна, ґрунтується на тому, що людина індивідуалізує в собі культуру, з якої вона виростає, і вступає у певні усвідомлені стосунки з подібними собі та до самої себе (через самоусвідомлення, засвоєння, самоконтроль та ін. механізми соціалізації). К.Маркс і Ф.Енгельс з цього приводу вказували, що розвиток індивіда зумовлений розвитком усіх інших індивідів, з якими він знаходиться в прямому й побічному спілкуванні (Твори, т.3, с.440). Цей процес відбувається одночасно з виконанням певних ролей у колективі (сімейному, товариському, шкільному, трудовому, неформальному і т.д.), в суспільній діяльності з іншими людьми, через чисельні практичні взаємозв’язки, задоволення чисельних потреб, усвідомлення себе як Людини, через самоутвердження, власний і громадський контроль, через інші механізми виховання, навчання, соціальної практики.

Особа тоді стає Людиною, коли добровільно підпорядковує свої дії моральним вимогам суспільства, усвідомлює їх зміст і значення, здатна ставити перед собою відповідні цілі і усвідомлено приймати рішення в конкретних умовах, самостійно оцінювати свої вчинки і дії оточуючих, виховувати себе, створювати умови для свого бажаного і гідного розвитку. Людина одночасно виступає як відносно незалежний суб’єкт і активний творець суспільної моралі. Практично засвоюючи духовні багатства і загальноприйнятні норми, накопичені попередниками, кожен здатний самостійно застосувати й розвинути їх у своїй діяльності.

Уникаючи впливу негативних чинників, важливо вчитися пізнавати істинний, моральний зміст чужих і своїх вчинків, ставити перед собою гуманні цілі, прагнути чесно, щиро і послідовно їх добиватися, розрізняти інтереси й мотиви діяльності різних класів і соціальних груп, співставляти людські слова і вчинки, не лукавити перед іншими і самим собою, вирізняти і відкидати з їх боку лицемірство і фальш. Історія і нинішня дійсність дають для цього достатньо приводів і прикладів. За докорінної зміни суспільних умов, реставрації капіталізму в Україні змінюються не лише соціально-класова структура, але й уявлення, ціннісні орієнтації, уподобання, звички людей. Одні за будь-що намагаються збагатитись, інші всіляко добиваються влади, треті силкуються вижити, а багато співвітчизників не розуміють, що діється в країні.

Їх можна зрозуміти. Адже десятиліттями наше соціалістичне суспільство прагнуло високих цілей, виховувало людей на прикладах революціонерів, героїв війни і праці, формувало атмосферу колективізму, творення, розумних потреб. За панування багатих культивуються нажива, споживацтво, індивідуалізм, конкуренція, жорстокість. Такі умови сприяють поширенню фарисейства. Воно служить одночасно породженням і джерелом багатьох супутніх вкрай негативних явищ – корупції, аморалізму, бездуховності тощо. Йому органічно притаманні казнокрадство, бандитизм, шахрайство, цинізм, підлість. Саме на такій основі розробляються виборчі технології, скоюються таємні вбивства багатьох авторитетних людей (депутати Верховної Ради України II скликання С.Д.Драгомарецький, М.М.Мясковський, голова НБУ В.П.Гетьман, міністри Г.М.Кирпа і Ю.Ф.Кравченко, політичні діячі В.М.Чорновіл та Є.П.Кушнарьов, журналіст Г.Гонгадзе, професор В.Ю.Сливка та ін.). Ці злочини навряд чи будуть колись розкриті, бо їх головних виконавців швидко і вміло прибирають. Замовники-фарисеї щедро оплачують послуги вбивць і ті, цілком залежні, стають зобов’язаними їм до останку життя, існують інкогніто, у страхові, тримають «язик за зубами».

Якщо світочі, герої, будівничі, інші визначні, діяльні постаті відіграють позитивну роль в історії, справляють благородний творчий вплив на людське буття, сприяють прогресивному розвитку соціуму, то фарисеї його гальмують, знесилюють, руйнують. Особливо швидко і згубно це багатолике, потворне й приховане явище спрацьовує у екстремальних умовах, на жадібних, марнославних, слабовольних, психічно вразливих, незрілих молодих людей. У такій ситуації (з радикального зламу і заміни усталеної системи суспільних цінностей, ідеологічної монополії держави, суперечливих впливів ЗМІ) виявляються безсилими трудові колективи, система освіти, сім’я, громадські об’єднання та інші соціальні інститути. Не можуть зарадити і релігійні організації, що орієнтують на краще потойбічне життя, прищеплюють моральний дуалізм, терпіння, соціальну пасивність. Щоб стримувати пошесть фарисейства, від свідомих і чесних громадян – а це більшість народу – потрібна висока пильність, чітка політична позиція, суспільна активність. Цьому можна і треба вчитися, орієнтуючись на людей мудрих і мужніх, авторитетних, порядних, гідних наслідування. Тоді життя ставатиме осмисленим і цікавим, приноситиме бажані й заслужені успіхи та задоволення, земні радощі й щастя. Цього бажаю і читачам – зрілим та юним. Раджу кожному віднайти справжніх світочів і під їх пильним оком, шляхом інтенсивного виховання та самоконтролю творити з себе Особистість, боротися за перемогу соціалістичних ідеалів, наближати майбутню вільну, міцну, демократичну і духовно здорову Україну.

…Час невблаганно біжить. Як і в природі, у суспільстві відбуваються динамічні, суперечливі зміни. Світочі, борці і творці його оновлюють, вдосконалюють, збагачують, фарисеї ж – розбещують, погіршують, збіднюють. Та сила світла, знань, добра і справедливості нездоланна, а прогресивний поступ людства – незворотний. Допомагаймо йому і собі утверджуватись на цьому шляху!

Література


Алмашій Михайло. Мої метаморфозы (русинською мовою). Ужгород, 2009.

Балог К.Ф. Танці Закарпаття: Репертуарний збрник. Ужгород, 1998.

Балог К.Ф. Мої роси і зорі. Ужгород, 1988.

Белень М.О. // Микола Рішко. Добротворці. Ужгород, 1998, с.100-102.

Белень М.А.// Советское декоративное искусство: Альбом. М., 1983, №6.

Біров // Микола Рішко. Золоте сузір’я. Ужгород, 2000, с.111-130.

Болдижар М. Закарпаття між двома світовими війнами. Ужгород, 1996.

Борканюк О.О. // Українська радянська енциклопедія. Вид. 2-е, т.1, К., 1977, с.535.

Венелин Ю.И. в Болгарском Возрождении. М., 1988.

Венелін-Гуца Юрій Іванович // Універсальний словник-енциклопедія. 3-е вид., перер. і доп. К., 2003, с.207.

Вегеш М., Туряниця В. Короткий життєпис Августина Волошина (1874-1945). Ужгород, 1995.

Видатні діячі України минулих століть. К., 2001.

Волошин Августин. Вибрані твори. Ужгород, 2002.

Волошин А.І. // Енциклопедія сучасної України, т.5, К., 2006, с.120

Волощук М.Ю. // Энциклопедия Подкарпатской Руси. Ужгород, 2006.

Гранчак І. Олекса Борканюк – полум’яний борець за визволення Закарпаття. К., 1956.

Довганич О., Хланта О. Іван Іванович Туряниця. Ужгород, 1972.

Духнович О.В. // Українська літературна енциклопедія. В 5-ти т. Т.2, К., 1990, с.128-129.

Іван Франко і Закарпаття: Короткий бібліографічний покажчик... Ужгород, 1966.

Історія міст і сіл УРСР. Закарпатська область. К., 1969.

Карабелеш А.В. Долю не вибирають.Упор. Ф.А.Куля, І.І.Мигович. Ужгород, 2006.

Карабелеш Андрей. Избранное. Сост. В.Падяк. Ужгород, 2006.

Ленін Володимир Ілліч. Біографія. К., 1970.

Ленін В.І. і український народ: Зб. док. К., 1970.

Ленін (Ульянов) Володимир Ілліч// Українська радянська енциклопедія. Вид. 2-е, т.6. 1981, с.105-110.

Макара М.П. Закарпатська Україна: шлях до возз’єднання, досвід розвитку (жовтень 1944 – січень 1946 рр.). Ужгород, 1995.

Микитась В.Л. Олександр Васильович Духнович. Ужгород. 1959.

Мозаїка: Із творів І.Франка, що не ввійшли до його зібрання творів у 50-ти томах. Укл.З.Франко, М.Василенко. Львів, 2001.

Нариси історії Закарпаття. Том III (1946-1991). Кер. авт. кол. М.Болдижар.Ужгород, 2003.

Новиченко Л.Тарас Шевченко – поет, борець, людина. К., 1982.

Олашин А.В. Історія Закарпаття. Мукачево, 1992.

Пагиря Василь. Десять світочів Свалявщини. Мукачево, 2003.

Притягальна сила землі (про Ю.Пітру) // Микола Рішко. Золоте сузір’я. Ужгород, 2000, с.64-82.

Сливка В.Ю. // Академіки АН ВШ України: Довідник, К., 1997, с.265.

Стась А. Товариш Олекса. К., 1976.

Стецюра І.К. Любов, омита кров’ю. Ужгород, 2008.

Стецюра І.К. Букет синіх волошок. Ужгород, 2008.

Стецюра Іван, Попенко Микола. Білі лебеді. Ужгород, 2009.

Трудящі України Леніну: Збірник документів. К., 1960.

Франко І.Я. Поезії, поеми, повісті. К., 2007.

Франко І.Я. Вибрані суспільно-політичні і філософські твори. К., 1956.

Франко І.Я. Зібрання творів: В 50-ти томах. Т.1-42. К., 1976-1986.

Франко І.Я. // Українська радянська енциклопедія. Т.12, К., 1985, с.40-42.

Чоповдя Іван. Хто винуватий і що робити? Інтерв’ю з В.Ф.Біланином // Новини Закарпаття, 1994, №132-133.

Шевченко Т.Г. Твори. Т.1-5. К., 1978-1979.

Шевченко Т.Г. Кобзар. К., 2008.

Шевченко Т.Г. // Українська радянська енциклопедія. Т.12, К., 1985, с.389-391.

Шевченко Т.Г. // Всемирный биографический энциклопедический словарь. М., 1988, с.866.

Шимон Л.Л. Його стрімке зростання переконливо вражало всіх // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія фізика. Вип.16, 2004.


Зміст

Від автора

Під Шевченковою зорею

Будитель русинів

Великий слов’янин

Каменяреві уроки

Славний син Карпат

Правда про Августина Волошина

Історична місія Комуніста

Він не корився долі

Справжній закарпатець

Червоний директор

Герой живе за Тисою

Народний учитель

Трагедія ректора

З когорти будівничих

Ровесник Жовтня – наш соратник

Подільський побратим

Перша, неперевершена

Художники «від Бога»

Хвороба ненаситних і марнославних

У класових битвах загартований

Слово про Велику Людину

Післямова

Література

Фотодокументи

Про автора

Про автора


МИГОВИЧ Іван Іванович народився 17 вересня 1942 року в с. Мала Мартинка Свалявського району Закарпатської області у бідній селянській родині. Після Тибавської семирічної школи закінчив Мукачівський сільськогосподарський технікум (1960), Український поліграфічний інститут ім. І.Федорова (1969, м.Львів). Доктор філософських наук, професор, дійсний член Української академії політичних наук. Комсомолець в 1956-1971 рр., комуніст з 1961 року.

Трудова діяльність: бригадир колгоспу, зав.відділом Воловецької районної газети, працівник Закарпатського обкому та ЦК ЛКСМУ, Київського обкому партії, ЦК КПУ та ЦК КПРС, Закарпатського обкому партії. Науково-педагогічною роботою займався в Київському педінституті ім. М.Горького, Національному університеті «Києво-Могилянська академія», Ужгородському національному університеті, Інституті соціології НАН України. У 1996 р. організував і тривалий час очолював одну з перших в Україні кафедр соціальної роботи.

Автор 57 книг і брошур, близько 250 статей та інших наукових публікацій. Серед них – монографії «Благочестивий» іудаїзм і сіонізм» (1978), «Реакційна суть клерикального націоналізму» (1985), підручники і навчальні посібники «Основи соціології» (1996), «Соціальна робота: вступ до спеціальності» (1997), «Теоретичні засади соціальної роботи» (2007), книги «Захищаючи права закарпатців» (2007), «Закарпаття на зламі епох» (2008), «Свобода совісті: українські реалії» (2009) та ін. Один з ініціаторів створення і співавтор 7-томної серії фундаментальних праць з соціальної роботи (2000-2003 рр.).

Депутат Верховної Ради України (1998-2006 рр.) від Компартії України. Працював головою підкомітету Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Автор і співавтор законопроектів «Про громадянство України», «Про біженців», «Про спеціальну економічну зону «Закарпаття», «Про соціальну роботу в Україні», «Про правовий статус закордонних українців», «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», «Про захист від дискримінації за расовою, національною чи етнічною належністю» та ін. Усього народним депутатом України І.І.Миговичем внесено 30 законопроектів, зроблено близько 150 виступів, направлено понад 600 депутатських запитів і звернень.

Нагороди: медалі «За трудову доблесть», «Ветеран праці», «За вірність присязі» та ін., знак «Відмінник освіти України», Почесні грамоти Закарпатської обласної ради та облдержадміністрації, відзнаки ЦК КПУ, ЦК ВЛКСМ і ЛКСМУ, товариства «Знання», орден Іоанна Богослова Української православної церкви та ін.

Член Національної спілки журналістів України, Соціологічної асоціації України, Всеукраїнського громадського об’єднання «Інтелігенція України за соціалізм».


Науково-публіцистичне видання


Іван Мигович

Світочі і фарисеї


Редактор В.І.Дзьобак

Комп’ютерний набір В.С.Тютюнник, Н.М.Гапич

Дизайн і верстка Н.Б.Пчельник


Підписано до друку Формат

Папір офс. Гарнітура Друк

Обл-вид. арк. Ум.-друк. арк. Наклад 500 . Зам. №


Віддруковано з авторського оригінал-макету в ІВЦ ВГО «Інтелігенція України за соціалізм». Зареєстроване Міністерством юстиції України 5 травня 2001 р.
Свідоцтво № 162804670. м.Київ, вул. Борисоглібська, 7, тел. (044) 425-43-23
E-mail: regіons@kpu.net.ua


Для нотаток