Управління освіти виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Методичний кабінет Розробки занять для елективного курсу
| Вид материала | Документы |
- Положення про управління економічного та інтеграційного розвитку виконавчого комітету, 50.12kb.
- Р І шенн я «12» 12 2011 №574 м. Чугуїв Про результати впровадження системи управління, 120.87kb.
- Управління освіти первомайської міської ради міський методичний кабінет р І шенн, 81.67kb.
- Аналіз регуляторного впливу проекту рішення виконавчого комітету Чернігівської міської, 80.24kb.
- Головне управління освіти І науки дніпропетровської облдержадміністрації управління, 15.52kb.
- Управління освіти первомайської міської ради міський методичний кабінет р І шенн, 63.52kb.
- Про план роботи виконавчого комітету Первомайської міської ради на ІІ півріччя 2011, 1701.58kb.
- До збірки включено методичні рекомендації необхідні для створення інформаційного середовища, 457.69kb.
- Додаток до рішення 5 сесії міської ради 6 скликання від 27 січня 2011 р. №66-п Положення, 64.35kb.
- Аналіз регуляторного впливу проекту рішення виконавчого комітету Луганської міської, 143.13kb.
Мета: Поглибити поняття, літературні напрямки, «літературні течії»; навчити вирізняти характерні ознаки названих понять та вміти їх визначати в запропонованих літературних творах; визначити в запропонованих літературних творах; формувати вміння розрізняти жанрові різновиди різних літературних напрямків та течій; розвивати вміння самостійного написання невеликих творів, який мав би ознаки різних літературно-мистецьких течій; прищеплювати любов до мистецтва, зокрема літератури.
Тип уроку. Вивчення нового матеріалу.
Обладнання: записи на дошці; таблиці.
Хід уроку
І. Оргмомент.
ІІ. Повідомлення теми, мети, розумового завдання.
ІІІ. Вивчення нового матеріалу.
- Актуалізація опорних знань
Вступне слово вчителя.
Літературні напрямки – творча єдність значної групи письменників певного історичного періоду, країни, близьких один до одного своїм світоглядом, художньою манерою, проблематикою творів.
Течія – творчість ряду споріднених письменників певного часу і країни, близьких проблематикою своїх творів і способом її художнього розкриття. Течія – вужче поняття, ніж напрям літератури.
Учні у групах підготували розповіді про літературні напрямки. Основні ознаки запишемо в зошит.
Виступи учнів у групах
Група «Літературознавці»
Основні особливості літературних напрямків і течій
Класицизм у європейській літературі:
- раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів автора й персонажів);
- наслідування зразків античного мистецтва;
- обов’язкове дотримання канонічних правил написання творів (різкий поділ дійових осіб на позитивні й негативні, наділення їх лише однією-двома рисами – чесність, вірність, діловитість, доблесть, талановитість або хитрість, підступність, недоумкуватість, ледачість та ін., правило «трьох єдностей» для драматичних творів, «єдність почуття» - для лірики тощо);
- розробка тем з античної або вітчизняної історії;
- позитивні дійові особи – герої давньої греко-римської або національної історії, представники панівної верхівки; негативні персонажі – вихідці із соціальних «низів»;
- суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції; чіткість, ясність, простота викладу;
- пейзажі та інтер’єри переважно урбаністичні (фортеця, палац, міська вулиця або площа, парадний зал);
- активна розробка драматичних і ліричних форм; поділ жанрів на «високі» (трагедія, ода, героїко-дидактична поема, гімн, панегірик та ін.) й «низькі» (комедія, інтермедія, сатира, епіграма тощо);
- абстрактність, умовність, схематизм, не типовість події, ситуації, обставин, характерів;
- велика кількість (близько 40) мовних стилів (високий, низький, середній, суворий, жартівливий тощо), використання слів-символів (війна – Марс, любов – Венера).
Класицизм в українській літературі:
- наслідування правил та канонів європейського класицизму як художнього напрямку (дотримання вимог «трьох єдностей» у драматургії, «єдності почуття» - в ліриці, суворої пропорційності всіх частин твору, структурність композиції, ясність, простота викладу художнього матеріалу; виведення поруч з образами реальних людей міфічних та персоніфікованих дійових осіб; абстракціонізм, умовність, не типовість характерів тощо);
- тісніший, ніж у європейській літературі, зв'язок з національним життям (теми й образи бралися переважно з вітчизняної історії та історії православної церкви; порушувалися актуальні проблеми сучасного авторові суспільного життя; певною мірою відображено давній народний побут і національні характери);
- пристосування староукраїнської книжної мови до потреб класицизму, зокрема використання архаїзмів та слов’янізмів, дедалі ширше введення слів народної мови, що є однією з рис перехідної доби;
- піднесеність викладу художнього матеріалу, яка досягається використанням слів-символів, тропів і риторичних фігур;
- поєднання стильових особливостей класицизму з бурлеском і травестією;
- становлення й розвиток силабічного віршування.
Елементи класицизму в українській літературі представлені у творах таких жанрів:
Поеми:
Енеїда І.Котляревського (сцена героїчного подвигу Низа і Евріала)
Байки Г.Сковороди
Сатирична пісня «Всякому городу нрав і права» І.П.Котляревського
Комедія «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка.
Бурлеск і травестія в європейській літературі:
- вираження опозиційних настроїв «третього стану» до абсолютизму і його мистецтва – класицизму та бароко;
- зображення в зниженому, приземленому плані всього того, що в мистецтві панівних класів було звеличене, уславлене, освячене віками – тем, сюжетів, героїв («світ навиворіт»);
- створення комічного ефекту двома способами:
- серозний, нерідко героїчний зміст викладається в навмисно зниженому, пародійному плані простонародним, часто вульгаризованим стилем (використання грубих слів, прислів’їв та приказок, жартівливих висловів тощо);
- буденне, звичайне зображується урочисто, піднесено за допомогою високого стилю (слів-символів, риторичних фігур патетичного забарвлення і т. д.);
- переробка («переодягання», «перелицювання») якогось широко відомого твору серйозного змісту в гумористичному або сатирично-пародійному ключі з використанням засобів бурлеску;
- зв’язка бурлеску і травестії з жартівливими творами фольклору;
- основні жанри – віршована або прозова пародія, героїко-комічна поема, побутово-гумористична п’єса (інтермедія).
Яскравим представником в українській літературі є І.П.Котляревський .
Бурлескно-травестійна поема «Енеїда»
Бароко:
- поєднання світоглядних і художніх досягнень Відродження (гуманізм, право людини на земле щастя, увага до природи, гармонія змісту й форми тощо) з набутками середньовічної культури з її геоцентризмом, що виявляються в релігійному забарвлені творів, прагненні підкорювати людину державі та церкві;
- відображення постійної змінності, неусталеності форм життя, динамічності подій, мінливості ситуації; перебільшення трагізму становища людини, нервової напруженості взаємин між співгромадянами, протистояння антагоністичних сил у суспільстві; загострення уваги до смерті, небуття;
- штучне підкреслення нерозв’язаності конфлікту між беззахисною людиною і тиранічною дійсністю;
- основні герої – вихідці з різних станів суспільства, часто позначені психічною неврівноваженістю, хворобливими або низькими пристрастями, схильністю до авантюризму;
- ускладненість сюжету, слабкість зв’язків між його частинами, раптові (часто маловмотивовані) повороти дії, прагнення сполучити не сполучуване (реальне й фантастичне, високе й низьке, прекрасне й потворне, містичні алегорії й натуральні описи);
- зображення природи в її суворих, переважно грізних виявах;
- велика перевага елементів форми над внутрішнім змістом, що приводило до надмірного захоплення словесними прикрасами, до інтенсивного використання загострено-емоційних засобів поетичної лексики (вигадані епітети й порівняння, вражаючі парадокси, ускладнені метафори, інтригуючи алегорії, багатозначні символи, монументальні гіперболи, химерні авторські неологізми) та поетичного синтаксису (пишні риторичні фігури, зумисні інтерверсії, різкі антитези, багатослівні перерахування тощо);
- збагачення національних літературних мов введенням нових слів з різними живомовних джерел, створенням нерідко влучних, барвистих авторських неологізмів та винаходженням ще незнаних синтаксичних конструкцій, оригінальні й досконалі з яких закріпилися в практичному вжитку дотепер;
- використання найрізноманітніших літературних родів і жанрів, але найчастіше – «рокованої» трагедії жахів та песимістичної сатири переважно трагічного змісту.
В українській літературі прояви барокового стилю маємо у вертепних драмах, різдвяних та великодніх віршах ХVІІ-ХVІІІ ст., у поезії Лазаря Барановича,Григорія Сковороди, у літописах Самійла Величка.
Група «Дослідники»
Романтизм в українській літературі:
- вираження в художній формі ідей Просвітництва;
- зображення виняткових героїв у незвичайних ситуаціях, їх не типовість;
- розробка тем переважно з вітчизняної історії, відтворення національно-визвольних рухів; протиставлення героїчного минулого безславному сьогоденню;
- розуміння єства нації як цілісного організму («особи вищого ступеня»), життя якого випливає з одного джерела – людського серця, вираження прагнень до національного відродження («воскресіння нації»);
- відстоювання права українців на свою літературну мову та культуру, на саме існування рідної нації серед інших націй світу, - як рівної серед рівних, вільної серед вільних;
- викриття й осуд вад соціально несправедливого устрою, протест проти гноблення людини людиною, відстоювання права кожного громадянина суспільства на особисту свободу, вільний розвиток – фізичний і духовний;
- основні герої – гетьман, козак-запорожець, кобзар, народний месник (гайдамака, опришок, варнак); порушення проблеми обов’язку героя перед народом;
- заперечення бурлескно-травестійного стилю;
- інтенсивне використання фольклорних тем, сюжетів, образів, жанрів, художньо-технічних прийомів, зокрема версифікації;
- фантастика (фантастичні події, незвичайні ситуації, казкові герої, надприродні обставини, чудодійні предмети);
- урочистість або елегійність художнього викладу;
В українській літературі цей напрям представлений різними жанрами. У раннній творчості Т.Г.Шевченка переважають романтичні твори .Це – «Причинна», «Гамалія», «Гайдамаки». Наприклад, у романтичній поемі героїчного змісту «Гайдамаки» природу автор змалював у романтичному дусі,вона ніби живе разом з людьми,її стан гармонує з подіями, вчинками повстанців, з їхніми почуттями:
…Дніпр мов підслухав: широкий та синій,
Підняв гори-хвилі; а в очеретах
Реве ,стогне, завиває,
Лози нагинає;
Грім гогоче, а блискавка
Хмару роздирає…
Група «Науковці»
Сентименталізм як художній напрям.
Від французького слова, що означає «почуття», «чутливість».
Свою назву одержав від заголовка твору англійського письменника Лоренса Стерна «Сентиментальна подорож Францією та Італією» (1768).
Сентименталісти заперечували літературні традиції класицизму. Персонажами творів уже стали не царі, полководці, а прості люди – селяни, ремісники, купці,; у творах висвітлювалися не історичні і міфологічні теми, що було притаманне класицизму, а повсякденне життя, побут, звичаї людей нижчого стану. Сентименталісти змальовували простих людей скромними, щирими, працьовитими, але покірними долі, пасивними.
Побудова творів була вільна, часто розповідь велася від першої особи або у формі щоденників, листів, дорожніх нотатків. Мова творів – жива, розмовна, у ній багато пестливих слів,епітетів, порівнянь, характерних для фольклору.
Сентименталісти багато уваги приділяли змалюванню пейзажу (насамперед сільського) як засобу передачі почуттів і настроїв персонажів твору. Вони ставили своїм завданням розчулити читача, викликати у нього співчуття до долі простих людей, тому часто перебільшували почуття персонажів, доходили до надмірної слізливості, а своїх героїв ідеалізували, вони були зразком досконалості, без жодної вади.
З’явились нові жанри: психологічний роман, сімейно-побутова повість, «слізна комедія», «міщанська драма» тощо.
Представниками сентименталізму були: Л. Стерн, С. Річардсон – в Англії, Ж.-Ж. Руссо – у Франції, Й.-В. Гете – в Німеччині, М. Карамзін – у Росії, Г. Квітка-Основ’яненко – в Україні («Сердешна Оксана», «Козир-дівка», «Щира любов», «Маруся»).
Наприклад, у повісті «Маруся» сюжет розробляється в сентиментальному дусі: герої закохуються з першого погляду, не можуть жити одне без одного, Василь помирає з туги за коханою.
Характери героїв (Марусі, Василя, Наума Дрота) ідеалізовані, портрети подаються без індивідуалізації, дуже близькі до фольклорних описів. Вияв почуттів героїв перебільшений.
Реалізм (від латинського слова, що означає «суттєвий», «дійсний») – художній метод, що полягає у правдивому, об’єктивному і всебічному відображенні дійсності засобами, властивими тому чи іншому видові мистецтва.
Мета реалізму – глибоке пізнання світу і художнє відображення його. Основним принципом реалістичного мистецтва є типізація – художнє узагальнення життєвих явищ і людський характерів. Для реалізму характерний конкретно-історичний підхід до явищ життя – історизм. Образ людини митець-реаліст подається як явище соціальне, що розвивається залежно від змін суспільного життя.
Як художній метод реалізм сформувався в Європі в епоху Відродження (ХІV–XVI ст.), хоча термін цей почали вживати з середини ХІХ ст.
Реалізм пройшов у своєму розвитку низку етапів, а корінням своїм сягає аж до античного світу.
Еволюція українського реалізму
| Просвітительський реалізм | І. П. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ’яненко, Є. Гребінка |
| Синкретичний реалізм – поєднання реалістичних і романтичних мотивів з домінантою реалістичного | Ранній Т. Шевченко, П. Куліш, М. Вовчок, М. Старицький |
| Використання традицій «натуральної школи» | І. Є. Гребінка, Квітка-Основ’яненко, М. Нордега, Т. Шевченко (деякі повісті російською мовою), М. Вовчок |
| Критичний реалізм | Т. Шевченко, П. Мирний, Л. Глібов, І. Франко, І. Карпенко-Карий, П. Грабовський |
| Соціальний реалізм (ХХ ст.) | основоположник теорії – М. Горький |
ІV. Закріплення вивченого.
1. Заповніть таблицю за схемою
Напрям Основні ознаки Художні твори
2. Створити власне висловлювання
Завдання в парах:
1.Розповідь про себе у класичному стилі.
2. Розповідь про себе у романтичному стилі.
3. Розповідь про себе у стилі бароко.
4. Розповідь про себе у сентиментальному стилі.
5. Розповідь про себе у стилі реалізму.
Тестові завдання
1.Провідним жанром у літературі класицизму є:
а) трагедія
б) комедія
в) драма
г) роман
д) сонет.
2. Сентименталізм як художній напрям формується у:
а) ІІ половині ХVІІІ ст..
б) 30-х роках ХІХ ст..
в) Х\/ІІІ ст..
г)80-х роках ХІХ ст.
д) другій половині ХХ ст.
3. Значення романтизму для розвитку української літератури полягає у :
а) зверненні до національної самобутності народу, народної творчості та історичного минулого;
б) зміні тематики та сюжетів літературних творів;
в) відмові від традицій давнього письменства;
г)зображенні емоцій і переживань;
д) замилуванні героїчною красою і величчю стихії народних повстань.
4. Представниками просвітительського реалізму в українській літературі є:
а) Г.Сковорода;
б) Т.Шевченко;
в) І.Франко;
г) Панас мирний;
д) І.П.Котляревський.
5. Яскравою ознакою сентименталізму як ідейно-художнього напряму є зображення:
а) типового героя в типових обставинах;
б) незвичайного героя в незвичайних обставинах;
в) мінливості відчуттів і вражень героя через слухові та зорові образи;
г) подій і характерів, які розкриваються через діалог дійових осіб;
д) переживань і почуттів простих людей, їхнього внутрішнього світу.
6. Найсуттєвішою ознакою літератури бароко є:
а) зосередження на переживаннях героя;
б) повчальне спрямування творів;
в) зображення нетипового героя в надзвичайних ситуаціях;
г)часте використання метафор, символів, алегорій;
д) викривальне спрямування творів.
V. Підсумки уроку.
Бесіда з учнями
Чи допоможе матеріал цього уроку при ЗНО?
VI. Повідомлення домашнього завдання
Вивчити конспект.
Тема Модернізм та його течії в українській літературі.
Мета: розширити поняття «модернізм», його течії; навчити вирізняти характерні ознаки цього напряму; вміти визначати їх у літературних творах; розвивати вміння самостійно створювати власне висловлювання, яке б мало ознаки певної течії модернізму; прищеплювати любов до мистецтва.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу
Обладнання: записи на дошці, таблиці, тести.
Хід уроку
І. Організаційний момент.
ІІ. Повідомлення теми, мети, розумового завдання.
III. Вивчення нового матеріалу.
Вступне слово вчителя.
(учні записують визначення у зошит)
Модернізм
Загальна назва літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Модерністські напрями виникли як заперечення натуралістичної практики в художній царині, обґрунтованої філософією позитивізму. Модерністи, на відміну від раціоналізму попередників, на перше місце ставили творчу інтуїцію, втаємничення у трансцендентну (за філософією І. Канта ту, що лежить поза межами свідомості і пізнання, тобто не може бути пізнаною) сутність буття. Вищим знанням проголошувалася не наука, а поезія, зважаючи на її феноменальну здатність одуховнювати світ, проникати в найінтимніші глибини буття. Модерністи свідомо роблять свою творчість антидемократичною, елітарною.
Визначальні риси модернізму:
- новизна та антитрадиціоналізм (хоча модерністи ніколи не поривають із літературною традицією цілком );
- у творах затверджується перевага форми над змістом;
- заперечення матеріалістичного детермінізму, визнання інтуїтивного поруч із логічним шляхом пізнання;
- індивідуалізм, зосередження на «Я» автора, героя, читача;
- психологізм, пильна увага до позасвідомих сфер психіки, до внутрішньої боротьби роздвоєного людського «Я»;
- широко використовуються такі художні прийоми, як «потік свідомості» та монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва;
- використання символу як засобу пізнання і відтворення світу;
- ліризм (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці);
- естетизм.
Окремі напрями модерністської літератури сьогодні стали класикою. Серед найвизначніших:
- неокласицизм
- імпресіонізм
- неоромантизм
- символізм
- імажинізм
- футуризм
- акмеїзм
- експресіонізм
- сюрреалізм
Одним з найперших виявів модернізму, точніше його провісником в Україні був декаданс.
Група «Імпресіонізм»
Художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Сформувався у Франції в другій половині XIX ст., насамперед у малярстві. Визначення походить від назви картини Клода Моне «Враження. Схід сонця» («Impression. Soleil levant», 1873). Наприкінці XIX ст. імпресіонізм поширився в європейському письменстві. Засновниками літературного імпресіонізму вважаються брати Ґонкури. Виявився він також у творчості Ґі де Мопассана, М. Пруста, К. Гамсуна, О. Уайльда, Р. Л. Стівенсона, А. Шніцлера, А. Чехова, І. Буніна, І. Анненського та ін.
Визначальні риси імпресіонізму:
- зображується не сам предмет, а враження від нього («Бачити, відчувати, виражати — в цьому все мистецтво», — проголошували Едмонд і Жуль Ґонкури); - імпресіоністи орієнтуються на почуття, а не на розум;
- відмова від ідеалізації: ставлячи перед собою завдання зафіксувати реальні моменти, імпресіоністи найчастіше заперечували поняття ідеалізації й ідеалу, адже ідеал відсутній в конкретній реальності;
- часопростір ущільнюється і подрібнюється, предметом мистецької зацікавленості стає не послідовна зміна подій і явищ (фабула), не соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок або період життя героя, а уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа;
- герой імпресіоністичного твору цікавий не так своєю активністю, спрямованою на перетворення зовнішнього світу, як саме «пасивною» здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером вражень;
- найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела. Український імпресіонізм на тлі західноєвропейського мав яскравіше лірико-романтичне забарвлення, що зближувало його (а нерідко й змішувало зовсім) з неоромантизмом та символізмом.
Поетика імпресіонізму відбилася у творчості М. Коцюбинського, B. Стефаника, М. Черемшини, частково О. Кобилянської, а також Г. Михайличенка, М. Хвильового, Є. Плужника та ін.
Група «Експресіонізм»
Напрям, назва якого походить від французького ixpressio (вираження). Як і імпресіонізм, постав у творчості західноєвропейських художників (В. Ван Гог, Е. Мунк, П. Сезанн, П. Гоген, А. Матісс та ін.). Згодом експресіоністичний стиль засвоює німецька література (С. Георге, Г. Тракль, Ф. Кафка, Б. Брехт та ін.), а далі й інші європейські літератури.
Визначальні риси експресіонізму:
- зацікавленість глибинними психічними процесами;
- заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;
- оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос;
- суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою.
Український експресіонізм започаткував В. Стефаник, який від декадентських поезій у прозі перейшов на засади експресіонізму. Класичний експресіонізм утвердив О. Туринський повістю «Поза межами болю». У стильову течію експресіонізму частково вписується творчість М. Куліша («97»), частково — М. Бажана (збірка «17-й патруль»), а особливо проза М. Хвильового, І. Дніпровського, Ю. Липи, Т. Осьмачки.
Група «Символізм»
Одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX ст. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ.
Теоретиком символізму вважається Ш. Бодлер. Він висунув теорію «системи відповідностей», за якою всі предмети і явища, всі чуття і почуття невидимо зв'язані в одну невиразну, містичну цілість. Завдання митця — побачити ці зв'язки, розплутати їх, показати таємничу залежність усього на світі. У 1880—90-х pp. у Франції з'являється ряд послідовників Бодлера — символістів. Найталановитіші його продовжувачі — П. Верлен, А. Рембо, C. Малларме. Символізм поширювався також в Італії (Г. д'Аннунціо), Бельгії (Е. Верхарн, М. Метерлінк), Німеччині (С. Георге, Ф. Ніцше), Англії (О. Уайльд), Польщі (М., С. Пшибишевський, К. Пшерва-Тетмаєр), Росії (Д. Мережковський, О. Блок, А. Бєлий, В. Іванов).
Визначальні риси символізму:
- войовничий бунт проти надто консервативної і регламентованої суспільної моралі;
- підкреслене естетство (захоплення витонченою поетичною формою і недооцінка змісту);
- культ екзотичних і заборонених тем, хвороблива увага до позасвідомого, садо-мазохістських виявів тощо;
- спроби вирватися за рамки повсякденного, прив'язаного до матеріальності буття, зазирнути до «світу в собі».
В українську літературу символізм прийшов через австро-німецьку та польську літератури. Засновницею цього стилю у вітчизняному письменстві стала Ольга Кобилянська. Серед помітних українських символістів можна назвати П. Карманського, В. Пачовського, Б. Лепкого, М. Яцківа, Д. Загула, Я. Савченка, О. Слісаренка, Т. Осьмачку (у ранній поезії), М. Євшана, М. Сріблянського, Г. Чупринку. Водночас слід наголосити, що український символізм міцно переплетений з неоромантизмом, практично неможливо визначити, який з двох стилів домінує у тому чи іншому творі.
Група «Неокласицизм»
Європейський неокласицизм XIX ст. поставив завданням покласти в основу творчості певні канони, витворені на основі естетизму, що мав тривалий досвід, починаючи від античності, гармонійно поєднувати чуттєву красу і культурно-мистецькі ідеали. Неокласицизм заперечував модне, злободенне, мелодраматично-сентиментальне, бунтарське, примітивно-побутове. Французький неокласик А. Шеньє висунув гасло: «На теми, що нові, античний вірш складаймо!» Це стало нормою для французьких неокласиків XIX ст., які відомі більше під назвою «парнаської школи» (Ш. Леконт де Ліль, T. де Бонвіль, Л. Дьєрке, Ф. Сюллі-Прюдом та інші).
Визначальні риси неокласицизму:
- використання античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів;
- проголошення гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми;
- оспівування земних насолод;
- прагнення наслідувати мистецтво минулих епох;
- віддання переваги історико-культурній та морально-психологічній проблематиці.
До українських неокласиків традиційно відносять М. Зерова, М. Драй-Хмару, П. Филиповича, Юрія Клена (О. Бургардта), М. Рильського. Окрім того, В. Домонтовича (В. Петрова), М. Могилянського, А. Ніковського, Б. Тена, Г. Кочуру.
Група «Неоромантизм»
Так називала Леся Українка та інші творчий метод тих письменників кінця ХІХ початку Ххстоліття, які поєднували у своїй творчості реалістичне зображення з романтизмом.
Основні ознаки в українській літературі:
- художнє відтворення воскреслих на початку ХХ ст. надій українського народу на національне відродження, перспектив нових політичних та культурних можливостей;
- пошуки нових тем, засобів та прийомів художнього творення;
- змалювання незвичних характерів у виняткових обставинах та ситуаціях;
- напружений сюжет із сутичками між непримиренними соціальними силами, небезпеками, фантастичними подіями;
- багата образність, замилування красою природи і людини, символіка і гіперболізація, гумор і сатира, найрізноманітніші (часто несподівані) композиційні ходи;
- поєднання засобів художнього творення, характерних для романтизму, реалізму, модерністських напрямів і течій;
- емоційність і милозвучність віршованого тексту, ритмічна й строфічна різноманітність, інтенсивне використання засобів евфонії (зокрема звукозаписів в усіх його різновидах)
В українській літературі неоромантизм пов'язаний передусім із творчістю Лесі Українки, яка осмислювала його теоретично, називаючи «новоромантизмом», і «незрікалась прапора новоромантичного» у власній художній практиці. Неоромантизм позначився також на доробку О. Кобилянської, О. Олеся, С. Черкасенка, О. Влизька, М. Йогансена, М. Хвильового, Ю. Яновського, Н. Лівицької-Холодної, О. Ольжича, О. Теліги та ін.
Група «Постмодернізм»
Світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.
Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 p., але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі та малярстві (поп-арт, оп-арт, «новий реалізм», гепенінг та ін.).
Популярності постмодернізму сприяли міркування філософів Ж. Дерріди, Ж. Батая, Ж.-Ф. Ліотара, М. Фуко. Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію.. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття. Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.
Визначальні риси постмодернізму:
- культ незалежної особистості;
- потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;
- прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;
- бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;
- використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;
- зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);
- суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;
- сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;
- запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;
- як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;
- іронічність та пародійність.
Серед перших виразно постмодерністських творів — романи У. Еко «Ім'я троянди» (1980), П. Зюскінда «Запахи» (1985), Д. Апдайка «Версія Роджерса» (1985).
Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється в творчості Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, О. Ульяненка, С. Прощока, В. Медведя, О. Забужко та інших.
ІV. Закріплення вивченого
Тестові завдання
- Повість «Людина» О.Кобилянської – зразок літературного напрямку:
а) класицизму;
б) сентименталізму;
в) романтизму;
г) реалізму;
д) модернізму.
2. Драма-феєрія « Лісова пісня» Лесі Українки – зразок літературного напрямку:
а) сентементалізму;
б) бароко;
в) класицизму;
г) реалізму;
д) неоромантизму.
3. Багатство зорових і слухових образів, мінливість відчутів і вражень у новелі «Я (Романтика) є ознаками твору
а) романтичного;
б) реалістичного;
в) імресіоністичного;
г) експріоністичного;
д) сентиментального.
4. До неокласиків належить
а) Володимир Сосюрв;
б) Павло Тичина;
в) Максим Рильський;
г) Євген Маланюк;
д) Леся Українка.
5.Миттєві враження, багатство зорових і слухових образів, заглиблення у внутрішній світ героя - типові ознаки
а) реалізму;
б) романтизму
в) символізму;
г) імпресіонізму;
д) експресіонізму.
6. Елементи експресіонізму наявні у творі
а) «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького;
б) «Хазяїн» Івана Карпенка-Карого;
в) «Мойсей» Івана Франка;
г) «Intermezzo» Михайла Коцюбинського;
д) « Камінний хрест» Василя Стефаника.
V. Підсумки уроку.
Роблять учні
VI. Повідомлення домашнього завдання.
Написати твір-мініатюру «Я» в одному з модерністських течій.