Управління освіти виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Методичний кабінет Розробки занять для елективного курсу

Вид материала

Содержание

VІ. Пояснення вчителя.
VІІ. Тренувальні вправи.
Кидали в посмішку цю камінь
Прекрасний твір
Зимова ніч
Моїй милій матусі

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Тема уроку. Художня символіка. Фольклорні і авторські символи. Зіставлення і аналіз текстів. Діалектизми, їх природа. Стилістичне використання діалектизмів відомими майстрами слова. Доцільність їх використання у мовленні

Мета: ввести поняття символів, їх видів; з’ясувати задум автора на основі використання художньої символіки; повторити, поглибити та узагальнити теоретичні та практичні знання про діалектизми; розвивати творчі здібності,творче та логічне мислення; виховувати любов до рідної мови, художнього мистецтва слова.

Хід уроку:

Оголошення теми та мети уроку.

Актуалізація опорних знань учнів.

Розповісти про метонімію та синекдоху.
Зачитати приклади синекдохи та метонімії (домашнє завдання).

Сприйняття та засвоєння учнями нового матеріалу.

Пояснення вчителя.

Ви часто бачили емблему, на якій зображено стискання білої, жовтої та чорної рук. Що це? Це символ єднання всіх трудящих світу.

Символ – предмет чи слово, що умовно виражає сутність якогось явища. Так, серп і молот у гербі колишнього Радянського Союзу – символ єднання робітників і селян. Прометей у поемі „Кавказ” Шевченка – це нескоримість, вільнолюбство і безсмертя народу. Берізка – символ Росії, калина – України, клен – Канади і т. д.

Символи поділяються на фольклорні та авторські. В українському фольклорі образ дівчини – тополя, юнака –дубок, весна, літо, осінь та зима – це життя людини, його віхи, сива горлиця – ненька і т. д.

Нахил до авторської символіки був помітний і в Гончара, Маланюка, Шевченка, Лесі Українки та ін.

Наскрізним символом у романі Гончара „Твоя зоря” є образ зорі. „І ніколи не втратить той вранішній світ для нас своєї росяної, світлоносної сили та свіжості, ніде й ніщо не погасить в душі тієї ранкової зорі, що цвіте нам із-за тернівщанської, з байраками-глинищами гори, що тоді здавалась тобі малому такою високою.” Цей образ-символ першопочатків людського життєвого шляху, його першооснов. Тут „видобуваються” автором і переплітаються різні значення: „зоря” – рідний край, Батьківщина. У романі й народна пісня:

Ой я знаю, ой я знаю,

Чого мила красна.

Перед нею й поза нею

Впала зоря ясна!

Тут же і народні примовки: „Буде тобі провідниця – ясная зорниця”, „дитиночка – як зориночка” „працюють” на провідну ідею.

Збірка Євгена Маланюка „Стилет і стилос” теж має символічну назву. Стилет – це символ одвічної борні, це свідомий вибір боротьби за ідеали народу. Стилос – це світ мистецтва у його витонченій гармонії, це музика тонів і півтонів, це магія краси і добра.

Тренувальні вправи.

Пригадайте символи-емблеми.

Голуб – символ миру, лелека – поява новонародженого в сім”ї, шлюб, чаша зі змією – аптека, шкільний дзвоник – початок чи завершення навчального року, колосся пшениці – достаток і т. д.

З’ясувати символіку даних слів.

Весна, листопад, захід, сонце, орел, зозуля, Мадонна, маяк, підсніжник, ранок, коршун, калина, спрага.

ІV. Закріплення вивченого.

Бесіда:

Що називається символом?
Назвіть фольклорні символи.
Наведіть приклади авторських символів.

V. Актуалізація опорних знань.

З’ясуйте значення виділених слів.

Вуйко пас маржину неподалік. Буду ходив до школи на той рік. На обійсті у бабці була глибока кирниця.

Як називаються такі слова?

(Діалектизми).

VІ. Пояснення вчителя.

Діалектизми з грецької „розмова, говір”. Це слова, звороти, форми слів і синтаксичні конструкції, яких немає в літературній мові, але які побутували чи й побутують ще в розмовній мові людей певної території чи якоїсь групи населення.

В українській мові виділяються південно-східні, південно-західні та північні говори.

Діалектизми бувають лексичні (вуйко – дядько, кибель – відро), фонетичні (керниця – криниця, зора – зоря), морфологічні (руков –рукою, ногов – ногою), синтаксичні ( е нас штирох братів – нас четверо братів), фразеологічні (файна мода, та пси не їдять – тільки з виду гарний).

Лексичні діалектизми поділяються на 3 групи:

власне лексичні – діалектні синоніми до загальнонародних слів: конопляник горобець, шаркан – буря;
етнографічні – це назви місцевих реалій, що не використовуються на решті національної території: крисаня (різновид чоловічого капелюха);
семантичні – слова, що в діалекті мають значення відмінне від загальнонародного: пироги (вареники).

Діалектизми використовуються в літературі для мовної характеристики персонажів, для відтворення особливостей їхнього побуту, для створення місцевого колориту. Зустрічаються діалектизми і в авторській мові твору. Особливо це було характерне для українських письменників минулого на західноукраїнських землях, де літературна мова українського народу була ще слабо розвинена. У своїх творах використовували діалектизми Коцюбинський, Франко, Гончар та інші.

Проте надмірне їх використання у творах недоцільне, бо текст для широкого загалу стає незрозумілим.

VІІ. Тренувальні вправи.

Пояснити значення діалектизмів.

Вуйна, газда, стрих, гостинець, фурити, плай, габа, ненатля, перетика (дядько, господар, горище, шлях, жбурлити, стежка, в горах, покривало, ненажерливість, перелісок).

VІІІ. Закріплення вивченого.

Що називається діалектизмами?
Які є їх види?
Для чого письменники використовують діалектизми?
Чи доцільне надмірне використання їх у творах?

ІХ. Домашнє завдання.

Прислухаючись до мови дорослих, запам’ятайте діалектизми, котрі почуєте.

(Наприклад: фіртка, безман, балія, когут, комин, слоїк, горнєтко, чувал, пательня, льошка, хвізика, фатка).

Додаток 1

Усмішка Джоконди

Кидали в посмішку цю камінь,

Втикали лезо гострого ножа,

Та все дарма.

Подивиться прекрасними очима

І усміхнеться всім вона.

Із Лувра викрали. І навіть

На Пікассо упала тінь,

Та знов на вернісажі

Її показують усім.

Сміялись флейти, скрипки грали

На всіх сеансах цілий рік –

Так мить усмішки викликали

І дивний погляд з-під повік.

Та змовкло все,

Все притаїлось

На всіх гілках, на всіх кущах,

Коли ця усмішка з’явилась

У Монни Лізи на устах.

Нам зрозуміти б її варто,

Щоб розпізнать у тім вінці

Замученого Леонардо

Із посмішкою на худім лиці.

Лівша, він сам зробив їй раму,

Сам вирізав там вензелі,

І з того часу посмішку цю саму

Розгадують митці Землі.

Джоконда владно й вільно

Через чотири скла

Завжди з усмішкою спокійно

Й магічно дивиться вона.

Сміється флейта,

Плаче скрипка –

Не розлучались ніби більше,

А легендарна ця усмішка

Сяє з роками ще ясніше.

Не меркне й не згасає,

Світліш за день, сильніша від пітьми.

Джоконда, мабуть, таємницю знає,

Яку не в силах розгадати ми.

М. Лисянський

Відгук на пісню Б. Лепкого „Чуєш, брате мій...”

Прекрасний твір,

Бо й задум гарний.

У нім і відчай, сльози й біль.

Цікавий, ніжний... І немарно

Тут лине смуток звідусіль.

Мене захоплює одразу

Його сміливий виклад слів.

І не буває тут поразок,

І просто людям зрозуміть:

Поезія залишить нам натхнення,

І житиме, мабуть, завжди.

Із покоління в покоління

В серцях лишатиме сліди.

Верескун Антоніна

Слово – не горобець: вилетить – не піймаєш.

Народна творчість

Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу, - це джерело мудрості.

Книги – бездонна глибина, ми ними в печалі втішаємося, вони узда для тіла й душі.

З книжних слів набираємося мудрості й стриманості.

Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами.

Нестор Літописець

Додаток 2

Весняна ніч

Суне нічка-чарівничка в сивій свиті здалеку. У віночку-місяченьку, вся в узорах ясних... Розсіває сни, примари, млості, чари. Місяць косий чеше їй коси. Неподалік гай високий на роздоллі стоїть одинаком. Лист дубовий і шовковий чуб підняв угору, дрімає-спочиває. А річечка булькає щось йому. Гай і задивився в чисту річку. А із-за гір та борів ізнизу день спливає та надіває золоту ризу...

К. Мельничук

Зимова ніч

Дивна ніч! Місяць горить срібним вогнем, сонну землю сріблить. Дрібненькі зорі миготять де-не-де ніжно. Тихо. Лютий-прелютий морозище. Заніміле все. Спить... Тільки сніжок порипує, мов старий дідуган покахкує. Побілілі поля, посивілий ліс, замерзла мовчазна земля. Велично пливе срібний місяць... Зимова ніч...

Н. Миропольський

Додаток 3

Моя мила Україно

Україна... Співом чулим солов’їним ллється мила серцю вкраїнська мова. Місяць, зорі, чисте небо приковують зір до себе, як магніт.

То остовпієш біля гаю, наче вкопаний. Кинеш оком – і немає йому краю, як зеленавому океану. Та й чуєш серцем, що і не треба... Нема сил охопити даль блакиті, що прозора і глибока розпростерлася світом, наче огорнула покривалом. Дрібні, тихосяйні зорі мовчки перепиняють думки мої, що летять за межі безкрайні. Це моя Україна чарує красою, мов чарівниця-конвалія п’янить своїми пахощами... І я розумію, що це моя Батьківщина, Вітчизна. Моя, моя, моя...

А. Якір

Моїй милій матусі

Очі твої, немов зорі на небі.

Усмішка сонцем сіяє твоя.

Як не любить тебе, рідная мамо?

Постать граційна і тиха хода...

Знову сумуєш... Заплакані очі...

Котить гаряча сльоза по щоках.

Чим догодити, коханая нене?

Боляче бачити сум на вустах.

Марія Строгаль.

Тема уроку. Жанри мішаної форми

Мета: поглибити знання учнів про жанри мішаної форми, викликати інтерес до вивчення української літератури; розвивати навички вибору художніх творів відповідно до зацікавлень; виховувати любов до літератури як важливої складової духовного життя людини.

Хід уроку

Організація класу
Повідомлення теми, мети уроку
Мотивація навчальної діяльності
Актуалізація опорних знань учнів

Які ви знаєте літературні роди?
Назвіть особливості ліричних творів.
Які ви знаєте особливості епічних творів?
Що вам відомо про побудову драматичного твору?

Сприйняття матеріалу

Пояснення вчителя.

На сьогоднішньому уроці ми з вами пригадаємо жанри мішаної форми: ліро-епічні та ліро-драматичні.

Ліро-епічні твори — художні твори, в яких поєднується епічне й ліричне зображення життя. У ліро-епічних творах знаходимо розгорнутих сюжет, що характерно для епічних творів, а зображення переживань головної дійової особи та думки й почуття самого автора, які теж мають місце в таких творах і, як правило, розповідають про його ставлення до зображуваних подій, є ознаками ліричних творів.

До ліро-епічних творів відносяться:

співомовка — невеликий сюжетний вірш гумористичного або сатиричного змісту, в основі анекдот з одним комічним або трагікомічним випадком, закінчення несподіване, вражаюче;

поезія в прозі — лірична мініатюра, є сюжет, в основі якого одна подія; мова піднесена, іноді ритмічна;

балада — віршовий твір з описом незвичайних ситуацій, незвичайних людей, героїчних вчинків, часто створюється на основі народних легенд, історичних переказів;

поема — віршований твір з розгорнутим сюжетом і широким розвитком образу ліричного героя, який активно включається в характеристику персонажів, оцінює їх, співчуває їм;

роман у віршах — найбільш розгорнута і об’ємна форма ліро-епічного жанру, що з’явилась в період переходу від романтизму до реалізму, відзначається широко розвиненим сюжетом, який містить ряд людей і подій і одночасно ніби пронизаний ліричними відступами, які в цілому створюють образ ліричного героя.

До ліро-драматичних жанрів відносяться драматичні поеми та кінодраматургія.

Найдовершенішим є жанр драматичної поеми. Це п’єса, написана поетичною мовою. Цей твір поєднує лірику, розповідь, драматичний конфлікт і порушує важливі суспільно-моральні й етичні проблеми. Цей твір не розрахований на сценічне втілення. Прикладом таких творів можуть бути драматичні твори Лесі Українки «Кассандра», «В катакомбах».

У кінодраматургії збережені основні ознаки п’єси (діалог, монолог, полілог) з урахуванням специфіки кіномистецтва: діалоги і монологи поєднуються з поетичною розповіддю і музикально-звуковим супроводом; вільне переміщення в просторі і часі. Прекрасним прикладом цього жанру є твори Олександра Довженка «Повість полум’яних літ», «Поема про море».

Робота біля дошки

Учні складають схему жанри мішаної форми

Жанри мішаної форми

Ліро-епічні жанри

Ліро-драматичні жанри

кіноповість

кіноепопея

кінопоема

Робота в

Робота в групах

Учні заповнюють таблицю

Співомовки
Поезії в прозі
Балади
Поеми
Романи у віршах

С. Руданський «Добре торгувалось», «Понизив»; В. Самійленко «Божий приклад»; О. Кобилянська «Рожі»; В. Стефаник «Акорди», «Дорога»; Т. Шевченко «Лілея», «Тополя», «Русалка», «Причинна»; А. Малишко «Балада про танкіста»; І. Драч «Балада про соняшник»; Леся Українка «Роберт Брюс»; Т. Шевченко «Гайдамаки», «Сон», «Кавказ», «Наймичка», «Катерина»; І. Франко «Іван Вишенський»; В. Сосюра «Мазепа»; Ліна Костенко «Маруся Чурай»; Іван Багряний «Скелька».

Підсумок уроку

Які ви знаєте жанри мішаної форми?
Назвіть особливості ліро-епічних жанрів.
Чим роман у віршах відрізняється від поеми?
Що називається співомовкою?
Назвіть особливості драматичної поеми.

Домашнє завдання

Опрацювати конспект, дібрати по два-три приклади художніх творів ліро-епічних та ліро-драматичних жанрів, прокоментувати їх.

Тема уроку. Літературні роди і жанри.

Мета: стисло подати теоретичний матеріал про літературні роди і жанри, тобто сконцентрувати найголовніше, зблокувати, мотивувати навчально-пізнавальну діяльність, забезпечити психологічну настроєність учнів на засвоєння матеріалу, що вивчається.

Хід уроку

Організація класу
Повідомлення теми, мети уроку

III. Мотивація навчальної діяльності школярів

IV. Сприйняття матеріалу

Пояснення учителя

Сьогодні на уроці ви пригадаєте усе про літературні роди і жанри.

Суспільне життя надзвичайно складне і багатогранне. Його розмаїтість яскраво відображають різноманітні художні твори.

Спосіб художнього зображення — головний критерій класифікації літературних творів. Ще славетний античний філософ Арістотель (384—322 рр. до н. е.), осмислюючи художній досвід, нагромаджений давньогрецькою поезією, театром, образотворчим мистецтвом, не тільки показав відмінність словесності (літератури) від інших видів художньої творчості, а й відзначив неоднаковість підходів авторів словесних творів до моделювання дійсності. Він вказав на три способи зображення — епічний, ліричний і драматичний, і виділив три літературні роди — епос, лірику і драму.

Широкі картини соціального та побутового життя з достатньою повнотою відтворюються в повісті чи романі; негативні явища чи вади людського характеру викриваються в байці або гуморесці; почуття та переживання людини передаються в ліричному вірші. Кожна з літературних форм має свої особливості, свої засоби відтворення дійсності.

Літературні твори діляться на роди за своєрідністю зображення дійсності, що виявляється в способах викладу художнього матеріалу, особливостях композиції, прийомах творення характерів, у мові. Основних літературних родів три — епос, лірика, драма.

Епос (від. гр. — слово, розповідь) — літературний рід, що об’єднує твори, в яких автор, користуючись словом чи то безпосередньо від себе (форма розповіді), чи від імені вигаданої особи (оповідь) показує життя, його події та явища розвитку. Епос дає можливість широко охоплювати дійсність, показувати її рух від минулого до теперішнього, навіть прозирати в майбутнє, висвітлювати життя людини в найрізноманітніших суспільних зв’язках і суперечностях. Уже в фольклорі виділилися такі епічні види, як казка, переказ, легенда, історична пісня, дума. Аналогічна диференціація відбулася й у літературі.

Засоби показу характеру в епічному творі — це: показ персонажа у діях і вчинках, у безпосередніх стосунках з іншими персонажами, у його реагуванні на життєві події; авторська характеристика персонажа безпосередньо від себе або від імені іншого персонажа; змалювання зовнішності героя (портретна характеристика); індивідуалізація мови персонажа через використання характерних елементів різних лексичних шарів — діалектизмів, жаргонізмів, професіоналізмів, вульгаризмів тощо; розкриття внутрішнього світу персонажа через показ його почуттів, переживань, настроїв, роздумів. Усі ці прийоми індивідуалізації характеру майстерно використано Панасом Мирним та Іваном Біликом у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», в якому створені яскраві образи Чіпки, Грицька, Максима Ґудзя, Мотрі.

Епічні твори діляться на види (жанри) за двома ознаками: за обсягом викладеного в них матеріалу та за докладністю зображення. Є малі епічні форми (байка, оповідання, гумореска, літературна казка), середні (повість), великі (роман).

Оповідання — невеликий за обсягом епічний твір, де йдеться. Як правило, про кілька подій у житті одного персонажа, характер якого або вже сформований («Екзамен» Бориса Грінченка), або ще не визначився («Морозенко» Панаса Мирного). Оповідання в українській прозі знайшло вираження у формах фольклоризованого («Салдацький патрет» Григорія Квітки-Основ’яненка), етнографічно-побутового («Сирітський жаль» Ганни Барвінок), соціально-проблемного («Козачка» Марка Вовчка), ідилічного («Орися» Пантелеймона Куліша), виробничого («На роботі» Івана Франка), політичного («Свинська конституція» Івана Франка) жанрів. На грані XIX і XX століть виникла суспільно-психологічна студія («На дні» Івана Франка), в якій акцент ставився на розкритті процесу мислення людини.

Новела — окремий епічний вид малої форми, в якому, на відміну від оповідання, замість численних описів головну роль відіграють, за висловом Франка, «внутрішні, душевні конфлікти та катастрофи». Василь Стефаник («Новина»), Михайло Коцюбинський («На камені») у новелах відбивають насамперед динаміку почуттів, переживань, роздумів людини. Захоплення письменників засобами суміжних мистецтв — малярства, графіки, музики — позначається на жанровій диференціації української малої прози перших десятиріч XX століття. Авторські дефініції жанру вказують на близькість новел до музики (імпровізація, ноктюрн, фантазія, арабеска) та живопису (етюд, ескіз, шкіц, фрагмент, бризки пензля, акварель, образок, малюнок, картина). З’являються й такі жанрові визначення, як настрій, враження.

Художній нарис як епічний вид відбиває справжні життєві факти за допомогою описів зовнішності персонажів, зовнішнього — соціального чи природного — тла, з’ясування причин, що обумовили вчинки героїв. Панас Мирний у нарисі «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» не тільки розповів про розбишаку Василя Гнидку, а й торкнувся болючих питань безземелля, напівголодного існування селян, утисків їй з боку «п’явок», які й штовхнули хлібороба на злочини.

Повість як епічний вид посідає поважне місце у східнослов’янських літературах. Це епічний твір, в якому висвітлюється доля кількох персонажів («Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького). Як правило, характеризується однолінійним сюжетом. Розвиток повісті як виду значною мірою був зумовлений давньою традицією, коли ще в часи Київської Русі так називалися літописи («Повість временних літ»), а також перекладні твори («Александрія»). У жанровій структурі повісті значна роль відводиться оповідачеві («Маруся» Григорія Квітки-Основ’яненка) чи самому авторові, який не приховує свого ставлення до зображуваного у творі («Страчене життя» Архипа Тесленка).

Роман — великий і складний за будовою епічний прозовий твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.

За змістом роман може бути:

соціальний;
соціально-побутовий;
історичний;
психологічний;
філософський;
сатиричний;
пригодницький;
біографічний;
фантастичний (науково-фантастичний і фентезі);
автобіографічний;
готичний;
химерний;
детективний.

Жанрові різновиди роману:

роман виховання (присвячений проблемі виховання особистості);
роман із ключем (персонажу відповідає конкретний прототип у житті);
роман-подорож (різновид пригодницького чи сенсаційного романів, сюжет якого побудований на розповіді про подорож);
роман у новелах (не має цілісної композиції, складається з кількох автономних новел, об’єднаних спільною ідеєю або темою);
роман-епопея (розповідь про масштабні події всенародного значення, створення сильних характерів, зображення не одного, а кількох поколінь);
роман-хроніка;
роман у листах;
роман-ріка;
роман-балада — жанровий різновид роману, який містить ознаки балади (зокрема, домінування мотиву кохання жінки з демонічним єством у чоловічій подобі тощо).

Лірика (від гр. lyra — назва музичного інструмента) — рід літератури, в творах якого відображуються почуття, думки людей, викликані певними подіями чи обставинами життя. Для лірики характерні такі основні особливості: зображення людини через відтворення її почуттів, переживань, роздумів; висока емоційність зображеного; інтенсивне використання образотворчих засобів; стислість викладу художнього матеріалу; віршова форма, малий обсяг.

Умовна класифікація за мотивами та основним ідейним спрямуванням:

громадянська лірика — лірика із соціальною та національною проблематикою, у якій представлено глибоке розуміння поетом сучасного життя і ставлення до нього: суспільно-політична, патріотична (В. Симоненко «Лебеді материнства»);
філософська лірика — лірика, спрямована на філософське осмислення світу (творчість Ліни Костенко, збірка Б.-І. Антоновича «Зелена Євангелія»);
пейзажна лірика — зображення природи, настрій ліричного героя, викликаний її спогляданням, філософськими та медитативними міркуваннями з приводу художнього осмислення світу; характерним є принцип паралелізму, що будується на контрастному зіставленні або гармонійній єдності внутрішнього світу людини з природою (Т. Шевченко «Зоре моя вечірняя…»);
інтимна лірика — поетичні твори, у яких ідеться про сердечні переживання, прояви любові ліричного героя тощо (В. Сосюра «Так ніхто не кохав»);
релігійна лірика — поетичне звернення до Бога, вираження релігійних почуттів і переживань (В.Стус «В мені уже народжується Бог»);
сатирична лірика — викриття, осмислення засобами сатири вад суспільства і людини (Т. Шевченко «Кавказ»).

Традиційна жанрова класифікація:

Гімн — урочистий твір символічно-програмового змісту (І. Франко «Гімн»).
Сонет — старовинна канонічна форма вірша, складається з чотирнадцяти рядків 5-стопного або 6-стопного ямба, двох чотиривіршів (катренів) і двох (терцетів) (М. Рильський «Чернігівські сонети»).
Елегія — вірш, у якому виражені настрої смутку, журби, задуми, меланхолії (П. Тичина «Похорон друга»).
Ода — хвалебна пісня або вірш про якусь видатну особу чи подію (І. Драч «Ода совісті»).
Пісня — невеликий поетичний твір, призначений для співу.
Епіталама — весільний вірш на честь молодих.
Епітафія — надмогильний поетичний напис, що вшановував покійного.
Епіграма — невеликий дотепний вірш з несподівано, граційно завершеною кінцівкою, у якому висміювали певні вади людей чи суспільства.
Ідилія — невеликий віршовий твір, у якому поетизується сільське життя (Т. Шевченко «Садок вишневий коло хати»).
Курйозні вірші — мають незвичайний зовнішній вигляд (акровірші, азбучний вірш, фігурний вірш, тощо).
Лірична поема — великий поетичний твір, у якому розгортається широка панорама почуттів, переживань і думок ліричного героя, з відсутністю епічного сюжету(М. Рильський «Слово про рідну матір»).
Медитація — вид лірики, в якому йдеться про проблеми людського життя, місце людини у світі («Думи мої, думи мої», «Заповіт» Тараса Шевченка).

Драма (від гр. — дія, дійство) — літературний рід, характерними особливостями якого є те, що життєві події і характери персонажів розкриваються не описово, як в епосі, а через показ їхніх дій, вчинків та розмов, що ведуться між ними.

Драматичний твір — це літературний твір, побудований на основі дій персонажів та їхніх висловлювань у діалогах, монологах, полілогах героїв безпосередньо перед глядачами (читачами) у теперішньому часі (у ремарках зазначається: «виходить», «закривають вікна» тощо). Авторська характеристика й оцінка подій і героїв незначна й міститься лише в коротких ремарках. П’єси призначені здебільшого для постановки на сцені, хоча мають художню цінність і як твори для читання.

Сюжет драматичного твору розгортається послідовно. Йому властиві такі елементи: експозиція, зав’язка, розвиток подій, кульмінація, розв’язка. У п’єсі, крім вчинків персонажів, особливе значення має внутрішня дія — зіткнення поглядів, ідей і життєвих позицій, виражених у діалогах, суперечках. Драматичні твори будуються на гострих конфліктах.

Основним зображально-виражальним засобом драматичного твору є мова персонажів, у висловлюваннях яких виявляються риси характеру героя, його душевний стан, характеристика інших дійових осіб.

Композиція драматичного твору полягає в тому, що основу п’єси становлять монологи, діалоги, полілоги, які передаються через репліки персонажів та авторські ремарки. Драматичний твір складається з декількох великих частин — дій або актів. Дія поділяється на яви або сцени, картини — частини драматичного твору, пов’язані з появою на сцені або виходом з неї дійової особи.

Найхарактерніші жанри драми:

Трагедія — драматичний твір, в основу якого покладено дуже гострий, непримиримий і життєво важливий для певної епохи конфлікт, незвичайний герой потрапляє у безвихідне становище, вступає в боротьбу з нездоланними в даній ситуації силами і часто гине (І. Карпенко-Карий «Сава Чалий»).

Комедія — драматичний твір, у якому сатиричними й гумористичними засобами відображається смішне в житті, висміюються потворні суспільні й побутові явища, негативні риси людей (М. Кропивницький «Пошились у дурні»).

Власне драма — драматичний твір, в основу якого покладено гострий життєвий конфлікт, напружену боротьбу й складні переживання персонажів, але розв’язка не має трагічного характеру, відсутня свідома настанова на комічне (Т. Шевченко «Назар Стодоля», І. Франко «Украдене щастя»).

Жанрові різновиди драматичних творів:

Мелодрама — повчально-моралізаторський, підкреслено емоційний драматичний твір з гострою фабулою, в якому персонажі різко діляться на добрих і лихих; незвичайна доля позитивних персонажів, виняткові почуття і страждання викликають розчулення, щаслива кінцівка — почуття радості (М. Кропивницький «Дай серцю волю…»).
Водевіль — невелика, часто одноактна весела п’єса, в основу якої покладено анекдотичну подію і в якій розмови героїв чергуються з жартівливими піснями, танцями; характерні проста композиція, динамічний сюжет, дотепність, гострота реплік.
Трагікомедія — драматичний твір, у якому поєднані риси трагедії і комедії (І. Карпенко-Карий «Мартин Боруля»).
Містерія — масова драматична вистава на сюжети релігійних легенд.
Драма-феєрія — драматичний твір з казково-фантастичним сюжетом і персонажами (Леся Українка «Лісова пісня»).

Колективне опрацювання таблиці «Роди художньої літератури. Основні жанри».

Роди художньої літератури

Епос

Лірика

Драма

Зображальний рід літератури. Об’єктивне зображення людини у взаємодії з іншими людьми, подіями, явищами.

Прозова форма.

Виражальний рід літератури. Зображення людини через відтворення її почуттів, переживань, роздумів. Здебільшого віршова форма.

Зображальний рід літератури. Зображення людини в дії, в конфлікті, в розмові. Здебільшого прозова форма.

Основні жанри

Малі форми

Оповідання

(розповідь про якусь подію з життя людини, важливу роль відіграє підтекст)

П. Мирний. Морозенко.

М. Коцюбинський. Дорогою ціною.

О. Довженко. Воля до життя.

Нарис

(художньо-публіцистичний жанр на актуальну тему сучасності, в якому розповідається про справжні події (часто на документальній основі))

П. Мирний. Подоріжжя од Полтави до Гадячого.

С. Васильченко. Мій шлях.

М. Черемшина. На Купала на Івана.

Новела

(розповідь про незвичайну подію із стрімким розвитком сюжету із різними зламами)

М. Коцюбинський. Коні не винні; Intermezzo.

В. Стефаник. Новина; Камінний хрест.

М. Хвильовий. Кіт у чоботях.

Філософська лірика

(роздуми про сенс людського життя)

А. Малишко. Роздум; Медитація; Дума.

Л. Костенко. Вже почалось, мабуть, майбутнє.

І. Драч. В оркестрі мікрочастин.

Громадянська (суспільно-політична) лірика

(розуміння поетом сучасного йому суспільного життя і ставлення до нього)

Т. Шевченко. Мені однаково, чи буду…

П. Грабовський. До українців.

І. Франко. Сідоглавому.

Пейзажна лірика

(ставлення до природи, описи природи допомагають у розкритті думок і почуттів, психологічного стану героїв)

П. Тичина. Арфами, арфами; Хор лісових дзвіночків.

М. Рильський. Дощ; На білу гречку впали роси.

М. Вороний. До моря; Хмари.

В. Сосюра. Люблю весну; Зима; Літо.

Трагедія

(в основі дуже гострі і непримиренні життєві конфлікти, напружена боротьба сильних характерів, пристрастей, що закінчується смертю головного героя або герой попадає в безвихідне становище)

І. Карпенко-Карий. Сава Чалий.

М. Старицький. Оборона Буші.

Драма

(п’єса, побудована на серйозному і гострому конфлікті, показує драматичні стосунки особистості з суспільством і тяжкі переживання)

М. Кропивницький. Доки сонце зійде, роса очі виїсть.

І. Франко. Украдене щастя.

Л. Українка. Блакитна троянда.

І. Котляревський. Наталка Полтавка.

Комедія

(сатиричними і гумористичними засобами відображається смішне в житті (потворні суспільні і побутові явища))

І. Карпенко-Карий. Хазяїн; Сто тисяч.

О. Коломієць. Фараони.

Середня форма

Повість

(вся дія концентрується навколо певної соціальної групи людей, однієї родини або одного персонажа протягом значного періоду)

І. Нечуй-Левицький. Микола Джеря; Кайдашева сім’я.

І. Франко. Захар Беркут; Перехресні стежки.

М. Коцюбинський. Тіні забутих предків.

Велика форма

Роман

(розповідь про важливі і складні суспільні процеси, багатогранно і в розвитку зображена значна кількість персонажів ).

П. Мирний. Хіба ревуть воли, як ясла повні?

П. Куліш. Чорна рада.

М. Хвильовий. Вальдшнепи.

О. Гончар. Собор; Циклон.

Роман-епопея

(розповідь про події всенародного значення , створення сильних характерів, зображення життя не одного, а кількох поколінь, масштабність).

П. Панч. Гомоніла Україна.

І. Ле. Хмельницький.

А. Головко. Мати; Артем Гармаш.

У. Самчук. Волинь.

Трагікомедія

(переплетення трагічних і комічних ситуацій, подій)

І. Карпенко-Карий. Мартин Боруля.

Мелодрама

(повчально-моралізаторський зміст, неправдоподібні ситуації та події, зовнішні ефекти; головні герої: благодійники і жорстокі лиходії)

М. Старицький. Циганка Аза; Ой не ходи Грицю…

Драма-феєрія

(казково-фантастичний сюжет і персонажі)

Л. Українка. Лісова пісня.

Водевіль

(жартівлива п’єса, побудована на комічному випадку чи анекдоті, наявність дотепних реплік, пісень, танців)

І. Котляревський. Москаль-чарівник.

М. Кропивницький. По ревізії.

Л. Глібов. До мирового.

Містерія

Т. Шевченко. Великий льох.

Інтимна (любовна) лірика

(почуття і переживання, зв’язані з особистим життям людини)

І. Франко. Чого являєшся мені у сні?; Ой ти, дівчино, з горіха зерня.

В. Сосюра. Так ніхто не кохав.

П. Тичина. О панно Інно…

Основні жанри

Ода

Г. Сковорода. Похвала в бідності; De libertate (Про свободу).

Панегірики

Г. Сковорода. Іде, хоче нас лишити; На день народження Василя Томари.

Вірші

Т. Шевченко. Думи мої, думи мої…

П. Грабовський. Я не співець чудовної природи.

О. Олесь. Айстри.

Б. Олійник. Сива ластівка.

Гімн

І. Франко. Гімн (Вічний революціонер).

Сонет

А. Метлинський. Бандура.

І. Франко. Тюремні сонети.

М. Рильський. Чернігівські сонети.

Елегія

І. Франко. Маєві елегії.

Л. Глібов. Журба.

В. Сосюра. Заснуло сонце в павутинні.

Епіграма

Ф. Прокопович. Епіграма на зволікання лікаря Стеллера. Епіграма на кравця.

І. Франко. Слово — чудний дар природи

Робота біля дошки.

Учні будують схему

Література

Лірика

Драма

Епос

ода

послання

епіграма

елегія

романс

ідилія

медитація

акростих

вірш

Поезія в прозі

Малі прозові жанри

новела

Середні прозові жанри

Великі прозові жанри

нарис

есе

оповідання

повість

кіноповість

роман

епопея

комедія

драма

трагедія

V. Підсумок уроку

Які ви знаєте літературні роди?
Назвіть основні жанри епосу?
Назвіть основні жанри лірики?
До якого літературного роду відноситься драма?
Які ви знаєте особливості драматичних творів?

VI. Домашнє завдання

Опрацювати конспект, скласти тестові завдання.

Контрольний тест

1.Виберіть жанр, характерною ознакою якого є глибокий психологізм:

А) роман;

Б) повість;

В) оповідання;

Г) новела;

Д) есе.

2. Виберіть назву ліричного жанру роздуму, самозаглиблення:

А)медитація;

Б)верлібр;

В)пастораль;

Г)експресія;

Д)філософська лірика.

3. Виберіть жанр, який є ліричним:

А)роман;

Б)пісня;

В)новела;

Г)дума;

Д)поема.

4. Виберіть жанр, який належить до ліро-епосу:

А)балада;

Б)новела;

В)повість;

Г)есе;

Д)роман.

5. Назвіть письменника улюбленим жанром якого є балада:

А)Д. Павличко;

Б)Б. Олійник;

В)В. Симоненко;

Г)А. Малишко;

Д)І. Драч.

6. Укажіть твір, жанр якого можна визначити як роман у новелах:

А) «Собор» О. Гончара;

Б) «Чорна рада» П. Куліша;

В) «Вершники» Ю. Яновського;

Г) «Маруся Чурай» Ліни Костенко;

Д) «Я (Романтика)» М. Хвильового.

7. Виберіть роман , який можна назвати пригодницьким:

А) «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного;

Б) «Вершники» Юрія Яновського;

В) «Тигролови» Івана Багряного;

Г) «Вир» Г. Тютюнника;

Д) «Собор» О. Гончара.

8. Назвіть письменника, улюбленим жанром якого є сонет:

А)Б. Олійник;

Б)А. Малишко;

В)Д. Павличко;

Г)І. Драч;

Д)В. Симоненко.

9.Жанр твору Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»:

А)гумористичне оповідання;

Б)історична повість;

В)побутова комедія;

Г)соціально-побутова повість;

Д)соціально-психологічна повість.

10.Жанр роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного:

А)соціально-історичний;

Б)пригодницький;

В)епопея;

Г)історичний;

Д)соціально-психологічний.

11.Іван Франко є творцем жанру:

А)сонету-притчі;

Б)політичного сонету;

В)тюремного сонету;

Г)білого (неримованого) сонету;

Д) «панцерного» сонету.

12.Жанр збірки «Зів’яле листя» І. Франко визначив як:

А)ліричний щоденник;

Б)лірична трагедія;

В)лірична драма;

Г)лірична комедія;

Д)драма серця.

13. «Лісова пісня» Лесі Українки за жанром:

А)драма-феєрія;

Б)побутова драма;

В)містерія;

Г)мелодрама;

Д)драматична поема.

14.Твір «Золотий гомін» П. Тичини за жанром:

А)поема-симфонія;

Б)послання;

В)містерія;

Г)драматична поема;

Д)поема-ораторія.

15.Вид легкої комедії, невелика, часто весела п’єса, у якій розмови героїв чергуються з жартівливими піснями і танцями, називається:

А)комедія;

Б)усмішка;

В)гумореска;

Г)водевіль;

Д)інтермедія.

16.В основі драми як літературного роду знаходиться:

А)образ ліричного героя;

Б)об’єктивне зображення подій;

В)змалювання характеру людини безпосередньо через дію;

Г)медитативність;

Д)розповідь та опис як основний спосіб викладу художнього матеріалу.

17.В основі лірики як літературного роду знаходиться:

А)образ ліричного героя;

Б)об’єктивне зображення подій;

В)змалювання характеру людини безпосередньо через дію;

Г)часова віддаленість між подією і розповіддю про неї;

Д)діалогічна форма побудови твору.

18.Жанр твору «Маруся Чурай» Ліни Костенко:

А)драматична поема;

Б)соціально-психологічний роман у віршах;

В)соціально-побутова поема;

Г)історичний роман у віршах;

Д)проза у віршах.

19.Твір «Три зозулі з поклоном» Г. Тютюнника за жанром:

А)новела;

Б)оповідання;

В)нарис;

Г)есе;

Д)повість.

20.Улюблений жанр Г. Тютюнника:

А)новела;

Б)оповідання;

В)нарис;

Г)есе;

Д)роман.

21.Із зазначених жанрів до епосу не належить:

А)повість;

Б)байка;

В)мадригал;

Г)новела;

Д)нарис.

22.Специфічна жанрова ознака, яка відрізняє новелу від оповідання:

А)сформованість особистостей головних героїв;

Б)детальні пейзажні описи;

В)невелика кількість дійових осіб;

Г)великий часопростір;

Д)несподівана розв’язка .

Blog

Управління освіти виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Методичний кабінет Розробки занять для елективного курсу

Содержание