Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій стратегія розвитку україни у глобальному середовищі
| Вид материала | Документы |
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3615.59kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3379.13kb.
- Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.
- Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
5. Печений О. П. Проблеми державного регулювання цін на лікарські засоби // Провізор. – 2008. – № 11.
Харламов Кирило Ігорович
Науковий керівник: Забаріна Д.А.
Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Івановича Туган-Барановського, Україна
ІНВЕСТИЦІЇ ЯК ГАРАНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАБІЛЬНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ
|вступ|
Сьогодення України є надзвичайно тяжким періодом економічних змін: на загальному|спільному| кризовому фоні відбувається|кризисному| падіння виробництва, зростання інфляції та безробіття і як наслідок підвищення|зросту| цін. Через усе це дуже знизилася інвестиційна активність, що може нести низку докорінних негараздів для усієї національної економіки на всіх рівнях, бо саме інвестиції забезпечують стабільний розвиток економіки. У зв'язку з нестабільністю, що продовжується|триває| в економічному стані нашої держави, багато провідних економістів пов'язують її майбутнє із залученням в широких масштабах в українську економіку іноземних інвестицій, що переслідує довготривалі цілі створення|створіння| цивілізованого суспільства|товариства|, що характеризується високим рівнем життя населення.
Іноземний капітал може внести до країни досягнення науково-технічного прогресу і передовий досвід|дослід| управління. Крім того, залучення іноземного капіталу в матеріальне виробництво набагато вигідніше, ніж отримання|здобуття| кредитів та чергових траншів для закупівель необхідних товарів, що лише примножить загальний|спільний| державний борг|обов'язок|.
Приплив зарубіжних капіталовкладень життєво важливий|поважна| для досягнення первинних цілей, таких як: вихід з|із| сучасного кризового|кризисного| стану|достатку|, початковий підйом економіки. При цьому природно, що українські суспільні|громадські| інтереси не збігаються з|із| інтересами іноземних інвесторів, отже, важливо|поважно| привернути|приваблювати| капітали так, щоб не позбавити їх власників власних мотивацій, одночасно направляючи|спрямовувати| дії останніх на благо суспільних|громадських| цілей.
Для знаходження яких-небудь певних дій для виконання вищезазначеного завдання потрібно насамперед|передусім| вивчити конкретний стан|достаток| в області залучення іноземних інвестицій в теперішніх українських умовах, розглянути|розглядувати| економічну базу, що забезпечує інвестиційний клімат в країні.
У світовій практиці виділяють три основні форми інвестування:
- Прямі, або реальні інвестиції (залучення капіталу в промисловість, торгівлю, сферу послуг — безпосередньо в підприємства).
- Портфельні, або фінансові інвестиції (інвестиції в іноземні акції, облігації та інші цінні|коштовні| папери).
- Середньострокові і довгострокові міжнародні кредити і позики|позички| позикового капіталу промисловим і торговим|торгівельним| корпораціям, банкам та іншим фінансовим установам. [1, с.349-350]
Прямі інвестиції можуть забезпечувати інвестуючим корпораціям повне|цілковите| володіння компанією, що інвестується, або дозволяють встановлювати над нею фактичний контроль; іноді|інколи| для цього необхідно мати не більше 10% акціонерного капіталу. [2, с.17]
Провідними інвесторами є|з'являються| економічно розвинені країни, насамперед|передусім| США, але|та| за останніх 20 років їх частка|доля| в загальній|спільній| сумі зарубіжних прямих інвестицій скоротилася з 55% до 44%, частка|доля| ж країн Західної Європи і Японії зросли (відповідно з 37% до 44% і з 1% до 10%). [2, c.23]
Портфельні інвестиції — основне джерело засобів|коштів| для фінансування акцій, що випускаються підприємствами, крупними корпораціями і приватними банками. У післявоєнний період обсяг таких інвестицій зростає, що свідчить|засвідчує| про збільшення кількості приватних інвесторів. Посередниками ж при зарубіжних портфельних інвестиціях в основному виступають|вирушають| інвестиційні банки (посередницькі організації на ринку цінних|коштовних| паперів, що займаються фінансуванням довгострокових вкладень). На рух даного виду інвестицій робить вплив різниця в нормі процентних|відсоткових| ставок. Так, висока норма процентних|відсоткових| ставок в США привернула|приваблювала| безліч іноземних інвесторів, особливо японських.
Останніми роками на міжнародному ринку використовуються нетрадиційні форми довгострокового фінансування, наприклад проектне фінансування, що полягає в наданні крупних кредитів під конкретні промислові проекти підприємств. Таким чином, вказана форма довгострокового кредитування зближується з|із| прямими інвестиціями.
Головними причинами привабливості України і її підприємств для іноземних кредиторів є: природні ресурси, частина|частка| яких була слабо досліджена через нестачу матеріальних засобів|коштів| і застарілого технологічного устаткування|обладнання|; велика кількість інтелектуальних ресурсів (науково-дослідницьких центрів і лабораторій), загальний потенціал тощо. І все-таки, не дивлячись на|незважаючи на| явну прибутковість проектів, іноземні інвестори на сьогоднішній день поки утримуються від крупних інвестиційних вкладень.
На спеціальний розгляд заслуговує розвиток і сучасний стан|достаток| інвестування. Зупинимося|зупинятимемося| на деяких його структурних характеристиках.
1. Інвестиції скорочуються швидше за виробництво. У 2000-2008 рр. темпи приросту капіталовкладень, за офіційними даними, були значно вище відповідних показників національного доходу. У подальші|наступні| роки ситуація якісно змінилася: темпи скорочення капіталовкладень виявилися вищими за показники національного доходу. Разом з тим|в той же час| за винятком 2001 року динаміка НД близька до динаміки інвестицій. [3, c.55]
2. Внутрішні і зовнішні джерела інвестиційних ресурсів також не мають тенденції до розширення, не дивлячись на|незважаючи на| зроблені заходи. Національний інвестиційний комплекс переживає складні часи. Наприклад, питома вага машинобудування і металообробки в структурі промислового виробництва складала 25% в 2002 році і 20,6 % у першому півріччі 2005 року. Відповідні показники по промисловості будівельних матеріалів — 3,7 і 2,6%. У січні-квітні 2007 року різко скоротилася частка|доля| інвестиційних галузей. Частка|доля| будівництва у валовому суспільному|громадському| продукті зменшилася з 10,8% в 2003 році до 4,6% в 2005. [3, c.61]
Аналіз динаміки найважливіших видів промислової продукції в натуральному виразі|вираженні| показує наступне|слідуюче|. В інвестиційному комплексі у багатьох випадках обсяг виробництва в минулому році складав близько 1/3 від рівня 2000 р.
Аналогічні дані, що стосуються зіставлення показників за 2000 і 2005 років: по інвестиційному комплексу приблизно в 70% випадків обсяг виробництва скоротився більш ніж на третину, по решті всіх галузей промисловості — в 50% випадків. [3, c.62]
Економічний спад особливо позначається на високотехнологічних галузях, що акумулюють науковий потенціал країни. Більш того|більше того|, їх питома вага, зокрема в структурі інвестиційного комплексу, скорочується, що отримало|одержувало| назву “примітивізація” економіки.
Не дивлячись на|незважаючи на| чисельність проектів по залученню іноземних інвестицій, приплив іноземних інвестицій не зростає. Наприклад, закупівля машин і устаткування|обладнання| з|із| 20,3 млрд. доларів в 2004 р. (44,3% всього імпорту) знизилася до 10,7 млрд. доларів в 2008 році (39,2%). За 2007 імпорт в цілому|загалом| зменшився на 27%, машин і устаткування|обладнання| — на 48%. У січні-квітні 2008 частка|доля| машин і устаткування|обладнання| в імпорті склало 29,2%. [3, c. 67]
- Падає питома вага капіталовкладень в АПК. Разом і|поряд з|з зменшенням капіталовкладень в інвестиційний комплекс, це, мабуть, найбільш крупне структурне зрушення|зсув| у виробничій сфері.
Отже, економіка країни в даний час|нині| знаходиться|перебуває| в складному становищі. Скорочуються умови зростання|зросту| і, отже, майбутнього споживання|вжитку|, одночасно спостерігаються скрути з|із| отриманням|здобуттям| проміжних результатів (неефективність інвестування в АПК). Інвестиційний ресурс, що у результаті скорочується, концентрується в основному в проміжному (сировинному) секторі економіки і з|із| нього в найбільш прибуткових галузях (перш за все|передусім| в нафтовій промисловості), що загрожує перетворенням країни на сировинний придаток розвинених капіталістичних держав.
Таким чином, сьогодні Україні перш за все|передусім| необхідна комплексна програма інвестування, направлена|спрямована| на залучення вітчизняних і іноземних інвестиційних ресурсів і гармонійний розвиток структури галузей народного господарства.
Література
1. В.В. Кулішов. Мікро-, макроекономіка. Підручник. – Львів: „Магнолія 2006”, 2008. – 480с.
2. Макаров М.А. Проблеми інвестування в Україні. – К.: Знання, 2008. – 205с.
3. Нестеренко О.М., Васильков В.Г. Макроэкономика: учебное пособие. – Х.: Парус, 2009. – 427с.
УДК 338.48 Чёрная Анита Борисовна
Одесский государственный экономический университет, г.Одесса
Научный руководитель – к.э.н., доцент С.С. Галасюк
ИНВЕСТИЦИОННАЯ ПРИВЛЕКАТЕЛЬНОСТЬ ГОСТИНИЧНОГО БИЗНЕСА В УКРАИНЕ
Украина имеет огромные потенциальные возможности для развития гостиничного бизнеса. Однако чтобы отрасль начала работать на полную мощность, нужна грамотная стратегия ее развития и соответствующие капиталовложения. В настоящее время, несмотря на некоторую активизацию строительства новых средств размещения в докризисный период, материально-техническая база действующих гостиничных предприятий требует комплексного переоборудования с целью улучшения качества услуг. Так, в 80% номерного фонда украинских гостиниц необходимо провести капитальные работы по модернизации и реконструкции. На каждую тысячу украинцев приходится чуть больше двух отельных мест. В Киеве, правда, эта цифра раза в три больше, но она несопоставима с показателями других стран. Одной из главных причин, серьезно тормозивших до недавнего времени развитие гостиничного бизнеса в нашей стране, было существование гостиничного сбора, достигавшего 20% и останавливавшего львиную долю инвесторов. Сразу после упразднения этой преграды процесс заметно активизировался. В стране появляется первая национальная отельная сеть «Premier Hotels», в Донецке открывается «Донбасс-Палас», вошедший в ассоциацию «The Leading Hotels of the World». Не скрывают своего интереса к нашему рынку представители международных гостиничных сетей. Появились реальные предпосылки для создания национальных сетей гостиниц экономического класса, небольших частных отелей и пансионатов.
На сегодня в Украине существует масса убыточных гостиниц, не вкладывающих в развитие собственной материально-технической базы необходимых средств. Подобные предприятия, находящиеся, как правило, в государственной или коммунальной собственности, целесообразно передать во владение новым хозяевам с целью улучшения их работы. Препятствия, стоящие на пути иностранных компаний, которые хотели бы работать на украинском гостиничных услуг, подразделяются на три основные группы: экономические, политические и юридические. К экономическим факторам можно отнести следующие: переходное состояние украинской экономики, отсутствие необходимой инфраструктуры, развитых банковской и финансовой систем, а также недостаточный спрос на туризм в Украине.
Для стимулирования притока иностранных инвестиций в Украину в целом, и в гостиничную сферу в частности, необходимо удалить или, по крайней мере, существенно снизить влияние вышеперечисленных факторов существующий риск для иностранных инвесторов.
Несмотря на существующий риск иностранные строительные компании (застройщики) и международные гостиничные операторы рассматривают возможности инвестирования в сферу Украины в ближайшем будущем. Согласно известному правилу рынка, высокий риск требует высокого дохода. С этой точки зрения, украинский гостиничный рынок довольно привлекателен для иностранного инвестора, потому что в Украине практически отсутствуют гостиницы международного класса, а существующие объекты до отказа заполнены туристами и бизнесменами в пик сезона. При этом стоимость номера в сутки в такой гостинице, как «Премьер-Палас», достигает 350 долл. при практически 100%-й загруженности. С увеличением потока иностранных туристов и бизнесменов в Украину потребность в гостиницах международного класса будет возрастать.
Для иностранных компаний существует ряд способов выхода на гостиничный рынок Украины. Рассмотрим основные из них.
Строительство новой гостиницы - этот вариант наиболее подходит иностранным строительным компаниям (застройщикам), потому что они имеют возможность воплотить свой проект в полной мере и привлечь известного международного оператора к управлению гостиницей. Компания-застройщик обычно согласовывает проект гостиницы с ее будущим оператором для обеспечения соответствия здания требованиям определенной торговой марки. Однако этот вариант имеет ряд недостатков, в частности, возникает потребность в поиске и получении площадки под строительство, в юридическом оформления прав собственности или аренды на земельный участок и в получении всех согласований и разрешений. Эти трудности часто останавливают иностранные строительные компании.
Приобретение существующей гостиницы - также привлекательно для компаний-застройшиков, однако, в меньшей мере. В этом случае неизбежно возникает вопрос реконструкции и переоснащения здания гостиницы и внутренних помещений. Кроме того, возможен ряд сложностей с приобретением иностранной компанией или ее украинской дочерней компанией земельного участка под такой гостиницей в Украине, если компания-застройщик желает приобрести землю в собственность.
Приобретение доли участия либо акций в гостинице - этот вариант также подходит для компаний-застройщиков. Приобретение гостиницы международным оператором маловероятно, поскольку большинство таких компаний сегодня перешли на систему управления гостиницами без приобретения их в собственность. Приобретение долевого участия или акций в гостинице может создать дополнительные трудности при обеспечении финансирования проекта и, возможно, потребует получения разрешения Антимонопольного комитета Украины на такое приобретение акций или долей участия в украинской компании. Немаловажным является и тот факт, что, приобретая контроль над предприятием (в отличие от объекта недвижимости в чистом виде), инвестор рискует получить компанию с большим бременем скрытых обязательств. В этой ситуации тщательный финансовый и юридический аудит просто необходимы.
Управление гостиницей в качестве гостиничного оператора. Данный вариант идеален для международных гостиничных операторов. Он не требует значительных инвестиций и затрат со стороны оператора, но для его осуществления необходимо наличие гостиницы, которая бы соответствовала стандартам такого международного оператора. Это зачастую невозможно из-за технических ограничений самого гостиничного объекта. Поэтому желательно привлекать оператора уже на ранних стадиях разработки проекта гостиницы с тем, чтобы построенный объект в полной мере соответствовал его стандартам. Такой системный подход может быть более дорогим для компании (застройщика) на первоначальном этапе, но он окупится сполна в среднесрочной перспективе, потому что качественная гостиница будет лучше привлекать как постоянных гостей такого международного оператора, так и новых туристов. Безусловно, этот вариант требует согласования интересов оператора и собственника гостиницы, что зачастую может привести к серьезным разногласиям, особенно если нет ясности в их договорных отношениях.
Иностранный инвестор должен также учитывать, что, согласно действующему законодательству, деятельность гостиницы подлежит обязательной сертификации на соответствие требованиям национальных стандартов Украины. Еще недавно украинское законодательство требовало получения гостиницами лицензии на ведение туристической деятельности, но с внесением изменений в Закон «О туризме» в ноябре 2003 г. это требование было отменено.
Существует ряд преимуществ у международного гостиничного оператора по сравнению с отечественными операторами или собственниками гостиниц, которые самостоятельно управляют своими объектами. Во-первых, это многолетний опыт оператора на рынках других стран. Во-вторых, это наличие менеджмента высшего класса, высококачественная и испытанная система подбора и подготовки персонала. В-третьих, это наличие разветвленной международной системы и сети резервирования и продажи гостиничных услуг, которая имеет общие стандарты, устоявшуюся репутацию и свою клиентуру. Отдельно следует отметить наличие известного и хорошо зарекомендовавшего себя торгового знака (бренда), который всегда подразумевает определенный стандарт качества и, тем самым, является для клиента ориентиром в любой стране мира.
Щуцька Лариса Петрівна
Хмельницький кооперативний торговельно-економічний інститут
м. Хмельницький
ОСНОВНІ ЗАСАДИ РЕҐІОНАЛІЗАЦІЇ СПОЖИВЧОГО РИНКУ В ГЛОБАЛЬНОМУ ЕКОНОМІЧНОМУ СЕРЕДОВИЩІ
Успішне здійснення соціально-економічних перетворень в Україні значною мірою залежить від раціонального поєднання загальнодержавних інтересів з інтересами й особливостями реґіонів, ефективним використанням їхнього природно-ресурсного, трудового, науково-технічного та виробничого потенціалів.
В останні роки посилилась увага вітчизняних учених до проблем вивчення регіонального сектору розвитку економіки. Цими проблемами займаються такі науковці: Б. М. Данилишин[7, с. 5-7], Олійник Я. Б., Запотоцький С.П.[5, с.18-19], Новоселов А. [4, с.279-281], Андрійчук В.Г. [1, с. 38-40], Заблоцький Б. Ф. [2, с.98-99], Мокій А.І. [3, с.274-250]. Вони вважають, що становлення ринкових відносин в Україні супроводжувалося глибокими деформаційними процесами, до яких можна віднести, в першу чергу, загострення диспропорцій регіонального розвитку України.
Відсутність системності української державної політики і діяльності у сфері регіонального розвитку є однією з найважливіших причин стримування соціально-економічного розвитку держави, ускладнення умов для зміцнення позицій України у міжнародному економічному співробітництві, повільного здійснення ринкових перетворень на місцях, виникнення й загострення багатьох соціальних, економічних, екологічних та інших проблем. Тому дослідження проблеми реґіоналізації споживчого ринку в сучасних умовах не до кінця вивчено, є досить актуальним і потребує подальших досліджень.
Термін «регіон» з’явився ще у другій половині ХХ ст. для позначення країни, області. Тлумачний словник української мови визначає регіон як певну територіальну одиницю (район, область, зону), що вирізняється з-поміж інших таких же одиниць специфічними рисами (географічними, геологічними, етнографічними, економічними і т. ін.) районів [8].
Регіональний ринок – сукупність економічних і організаційно-правових відносин, що виникають між органами управління, господарськими суб’єктами та кінцевими споживачами в процесі виробництва, просування і реалізації продукції (послуг), а також відповідні регулятори впливу на процес руху товарних, фінансових, трудових, природних, інформаційних та інших видів ресурсів.
Регіональний споживчий ринок – це територіальна організація сфери обігу, яка забезпечує на основі розвинутих товарно-грошових відносин задоволення потреб населення при мінімальних витратах обігу.
Регіональний сектор споживчого ринку – це соціально-економічна система, яка включає, з одного боку – підприємств-виробників товарів народного споживання, продукцію виробничо-технічного призначення, ринкову інфраструктуру, проміжних і остаточних споживачів, а також органи управління областю, а з іншого боку – адміністративно-організаційні та економічні взаємозв’язки, які виникають як між господарськими суб’єктами, так і між ними та органами управління в процесі виготовлення, просування та реалізації товарів народного споживання до остаточних споживачів в межах певної адміністративної одиниці [1].
Перехід економіки регіонів України до ринкових відносин здійснювався недостатньо регульовано. Внаслідок цього відбулася руйнація звичних територіальних пропорцій, спостерігається подальша диференціація рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, наростання поляризації між регіонами за рівнями соціального розвитку й потужністю економічного потенціалу. Сучасний стан місцевого та регіонального розвитку споживчого ринку характеризується відсутністю належного матеріального, фінансового, кадрового та іншого ресурсного забезпечення, соціальної інфраструктури, поглибленням диспропорцій у соціально-економічному стані територіальних громад та регіонів [7].
Все ж таки під дією економічних реформ, науково-технічного прогресу відбуваються структурні зрушення у регіональній економіці, посилюється спеціалізація виробництва споживчих товарів, виникають нові підприємства, освоюється виробництво нових товарів, проходить реконструкція підприємств харчової і легкої промисловості. Ці процеси пов’язані з посиленням інтеграції регіонів у світову економіку [4].
Подільський економічний район займає 10,1% території України. Станом на 2005 р. частка валової доданої вартості Подільського району в Україні складала 5,4%, обсяг виробничих фондів – 5,8%, обсяг промислової продукції - 2,8%, експорт товарів – 2% [5].
Роздрібний товарооборот на споживчому ринку Хмельницької області у 2008 р. порівняно з 2007 р. збільшився на 1635 млн. грн. Роздрібний товарооборот на одну особу склав у 2008 р. 3718 грн., що на 1234 грн. більше, ніж у попередньому році. Співвідношення продовольчих і непродовольчих товарів склало відповідно 27,9 і 72,1%, а в 2007 р. – відповідно 30,1 та 69,9%, тобто частка непродовольчих товарів збільшилась на 2,2%. Обсяг реалізованих послуг збільшився на 388, 6 млн. грн. Обсяг реалізованої продукції промисловості зріс на 2194, 4 млн. грн. Величина експорту збільшилась на 81, 4млн. дол. США, величина імпорту – на 214 млн. дол. США. Доходи населення збільшились на 34, 1 % у 2008 р. порівняно з 2007 р.
Але, зважаючи на економічну кризу в державі і у світі, показники регіонального розвитку споживчого ринку Хмельницької області погіршились. Так, обсяг промислової продукції склав на 1вересня 2009 р. 70,9% від обсягу відповідного періоду 2008 р. Оборот роздрібної торгівлі склав 80,4% до відповідним періодом минулого року; експорт – 53,9; імпорт – 44%. Заборгованість із виплата заробітної плати зросла на 58,8% порівняно з відповідним періодом 2008 р. [6].
Для дослідження споживчого ринку Хмельницького регіону і його товарних ресурсів слід використати методи як емпіричного, так і теоретичного дослідження, в т.ч. метод моделювання, системного аналізу і балансовий метод. Балансовий метод дозволяє розробити баланси товарних ресурсів регіону для уточнення економічно доцільних масштабів розвитку виробництва, оцінки економічних можливостей, оцінювання пропорційності ринку [2].
Обґрунтування заходів з формування передумов зовнішньоекономічної інтеграції безумовно повинно випливати з ефективної регіональної економічної політики. Стратегічне призначення регіональної економічної програми обумовлюється відсутністю конкретних соціально значимих позитивних результатів економічних перетворень [3]. Для Хмельницької області НАН України розроблена схема-прогноз розвитку і розміщення продуктивних сил на період до 2015 р. Для подальшого розвитку споживчого ринку Хмельницького регіону необхідно надалі розробляти стратегії, програми розвитку на короткострокові і довгострокові періоди. Слід розробити модель економічного і соціального розвитку регіону.
Також для розвитку регіонального споживчого ринку необхідно постійно здійснювати такі заходи:
- розробка і трансформація реґіональної моделі розвитку споживчого ринку;
- створення відповідної нормативно-правової бази, що забезпечить реалізацію реґіональної політики та реформування системи реґіонального й місцевого управління;
- узгодження стратегічних цілей і пріоритетів розвитку держави та регіонів;
- розширення прав і посилення відповідальності органів центральної і місцевої органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на розв’язання соціально-економічних проблем розвитку регіонів;
- чітке розмежування функцій між центральними, регіональними і місцевими органами влади;
- покращення територіальної галузевої структури споживчого ринку за рахунок прискореного розвитку високотехнологічних виробництв;
- стимулювання інтеграційних процесів у суспільстві;
- усунення і пом'якшення соціально-економічних диспропорцій, досягнення збалансованості розвитку територій регіону;
- протистояння ризику посилення регіональних відмінностей споживчого ринку.
Ще залишається багато неврегульованих питань реґіонального розвитку і управління споживчого ринку, які потребують більш детального вивчення і активної законотворчої діяльності.