Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій стратегія розвитку україни у глобальному середовищі

Вид материала

Документы

Содержание Асиметрія фінансової глобалізації Фінансово-економічне регулювання розвитку агропромислового виробництва україни в умовах членства в сот Глобальна конкуренція як важлива форма прояву глобалізації Функціональна роль банківської системи в економічному механізмі держави Фактори забезпечення конкурентоспроможності тнк в умовах глобалізації світової економіки Міжнародні стандарти протидії відмиванню доходів та фінансуванню тероризму в умовах глобалізації Вплив сучасних інновацій на фінансових ринках на формування структури капіталу підприємств Характер інновації Стратегія підприємства у процесі злиття/ поглинання в період глобалізації світової економіки Компанія - поглинач

Подобный материал:

• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3615.59kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3379.13kb.
• Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.
• Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.

Литература

1. Е. Широков. Затянувшийся поход за справедливостью.// Донецкие новости. – 28.02.2007. [Ел. ресурс]. – Режим доступа: .
   
2. Новости Крыма. Правление ОАО «Крымсоюзпечать» - рейдеры по отношению к собственным акционерам. – 2007. [Ел. ресурс]. – Режим доступа: .
   
3. Соловйов А. Поняття й ознаки корпоративних прав // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – №2. – С. 71-74.
   
4. Попов О.Є., Котов А.М., Зайцева Т.Г. Розподіл і реалізація корпоративного контролю при формуванні капіталу акціонерного товариства: Монографія. – Х.: ВД «ІНЖЕК». – 2009. – 320 с.
   
5. Про акціонерні товариства: Закон України від 17.09.2008 р. № 514-VI [Ел. ресурс]. – Режим доступу: <ссылка скрыта>.
   
6. Отченаш М. Корпоративная система управления в АО в соответствии с новым Законом «Об акционерных обществах». Применима ли для Украины корпоративная система управления в европейском её варианте //Юридическая практика. – 2009. - №12 (587). [Ел. ресурс]. – Режим доступа:
   

	Жмурко Ірина Олександрівна
	Секретаріат Кабінету Міністрів України, м. Київ

АСИМЕТРІЯ ФІНАНСОВОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ


Фінансова глобалізація стала важливою тенденцією розвитку сучасної світової економіки, надзвичайно прискоривши темпи інновацій і виявивши необхідність корегування стратегії розвитку сучасних світо господарських зв'язків, посилення взаємодії національних економік на базі сучасних інформаційних технологій і узгоджених принципів регулювання, створення гнучких ринків праці, товарів, капіталу, подолання низки диспропорцій, які спричинила економічна глобалізація. Глобалізація світового фінансового простору — це одна з найбільш дієвих та потужних складових глобалізації економіки в цілому.

У сучасних умовах світова економіка входить у нове русло глобальної інтеграції та інтернаціоналізації, де дедалі чіткіше виявляється нова якість взаємозалежності, яка не була настільки помітною за старих правил функціонування. Інтернаціоналізація потоків капіталу це не що інше, як зростання взаємозв'язку і взаємозалежності, взаємопроникнення і зрощення національних та міжнародних потоків капіталу, що виявляються як у створенні окремими компаніями господарських об'єктів в інших країнах, так і в розвитку міжнародних форм зв'язків і контактів між капіталами різних країн.

Парадоксом у світовій економічній глобалізації є те, що фінансова глобалізація (глобальний фінансовий сектор) існує і виявила себе уже постфактум, не будучи при цьому інтегрованою в напрямі конвергенційності.

Фінансова глобалізація передує процесу фінансової інтеграції за змістом, широкомасштабністю охоплення та площинністю дії, але за формою і за глибинністю фінансових механізмів процеси міняються місцями. Дедалі очевидніше виявляються хронічні вади, що розвалюють фінансове середовищі із середини. Головна з них — спекулятивний характер функціонування глобальних фінансових ринків: сформувалися величезні потоки «світових грошей», непідконтрольних ані національним урядам, ані іншим інституціям. Вони виникають не з потреб виробництва, торгівлі, інвестування чи споживання. Головним їх джерелом є переважно торгівля грішми.

Стихійні процеси глобалізації не перетворюють світову економіку в інтегральне ціле, а, навпаки, посилюють її диспропорції. Диспропорції світового розвитку і передусім нерівномірність розвитку Центру та Периферії виявилися в найбільш чутливій сфері — сфері кредиту та фінансів.

Глобалізація виробничих процесів і фінансової сфери, що поглиблюється останнім часом, радикально змінила масштаб і структуру міжнародних товарних і фінансових потоків. Глобалізація впливає не лише на процес залучення іноземних фінансових ресурсів. Так, позиції країн, що розвиваються, у світовій торгівлі, а також швидкість і структура зростання світової економіки досить сильно впливають на їх потребу в іноземному капіталі, оскільки ці позики є одним із важливих факторів, які визначають обсяг валютних доходів і витрат. Тому асиметрія і дисбаланси у торгових відносинах можуть спричинити невідповідність між потребою в іноземних фінансових ресурсах і їх наявністю — так званий ефект інвестиційної напруженості.

Фінансова глобалізація впливає на зростання у два способи:

• за рахунок підвищення глобальної пропозиції капіталу;
  
• через стимулювання розвитку національної фінансової системи, що підвищує ефективність розподілу ресурсів, створює нові фінансові інструменти та покращує якість банківських послуг.
  

Глобалізація світового господарства спричинила видозміну форм інвестиційного процесу — зокрема 1) величезні світові фінансові потоки, які стимулює глобалізація і яка водночас ними підтримується та активізується, поділилися на дві групи — короткострокові — тактичне та довгострокові — стратегічне інвестування; 2) усередині світових фінансових потоків значно превалює тактичне інвестування. Саме завдяки глобалізації стрімко зростає обсяг «швидких грошей», які бродять по світу в пошуках прибуткової сфери; 3) швидкість фінансових пото­ків, залучених у тактичне інвестування, надзвичайно висока. їх рух у світовому господарстві має хаотичний, непередбачуваний характер; 4) якщо кожен інвестор, який переміщує гроші на міжнародному рівні, керується чітко розробленою інвестицій­ною політикою, та тактичні інвестиційні капітали в цілому світовому господарстві є вільними від будь-якого впливу чи то регулювання чи контролю.

Отже, між глобалізацією світового господарства та розвитком Світових фінансових ринків існує тісний взаємозв'язок. Обидва процеси впливають один на одного, що визначає їх глибоку взаємозалежність. Глобалізація не могла б прогресувати без фінансових ресурсів світових ринків, а самі ринки еволюціонують під безпосереднім впливом глобалізаційних тенденцій. Глобалізація фінансів як важлива складова глобалізації світового господарства в цілому базується на потужному за масштабами переливі грошового капіталу між країнами — на міжнародних фінансових потоках.

Іншим негативним наслідком світової глобалізації є хронічна боргова криза , яка охопила десятки країн, в основному тих що розвиваються. Посилюється економічне відставання країн, що розвиваються, від передових. Цей розрив досить часто сприяє принциповим розбіжностям у політичній і соціальній структурах розвинутих і відсталих країн. І в результаті цих розбіжностей – посилюється залежність відсталих країн від передових.

Окрім негативів є й певні позитиви, деякі зрушення саме у сфері фінансів, зокрема:

• відбулося посилення та чітке окреслення «центру» відносно «периферії» у фінансовій, інституційній та технологічній сферах;
  
• відбувається переорієнтація інвестиційної діяльності, інвестиції в реальний актив починають збільшуватися;
  
• менш спекулятивними і більш стриманими щодо дохідності стають фінанси нових ринків;
  
• з'являються нові фінансові інструменти та нові види фінансових послуг;
  
• у валютній сфері посилюються тенденції до створення колективних валют (азіатська колективна валюта — АСU; переговори Китаю, Японії та Південної Кореї про створення єдиної для трьох країн валюти; наміри арабських країн створити динар затоки та ін.);
  
• відбувається постійне повернення до неокейнсіанських моделей антикризової стратегії;
  
• Світовий банк змінив трактування ролі держави в економіці в бік посилення функцій національних інституцій;
  
• відбувається формування об'єднаних потужних трансконтинентальних торгових майданчиків із залученням світових фінансових центрів (щоправда, нині це спостерігається лише між Америкою та Європою).
  

Аналізуючи фінансову глобалізацію, можна зробити такий основний, але двоякий методологічний висновок. По-перше, викриваються відносність навіть найбільш звичних, загальноприйнятих і коректних уявлень про «природне» і «неприродне» в економіці та суспільстві в цілому. По-друге, знову, як століття тому, стає актуальним питання про моністичне начало суспільно-історичного, чи принаймні економічного розвитку. Глобалізація відбулася, і питання у тому, щоб правильно оцінити рушійну силу і спрямованість суспільного, чи хоча б економічного розвитку.

Усвідомлення цього факту привело до перегляду міжнародної фінансової архітектури, поставило низку серйозних запитань і вимагає відповідей.

Відповіддю має бути економічна політика чіткого та послідовного проведення фінансових реформ, яка одночасно забезпечувала б стабільність у країнах, що розвиваються, і вигоди від інтеграції у світові ринки капіталу. Ключові компонентами такого підходу є: для отримання вигід од внутрішньої фінансової лібералізації, країни, що розвиваються, повинні зміцнити банківське регулювання і за можливості створити взаємодоповнювані та чітко регульовані ринки цінних паперів; одночасно зі зміцненням банківського регулювання мають бути вжиті політичні заходи щодо скорочення попиту на короткострокові іноземні позики та коливання їх обсягів; слід розглянути можливості посилення міжнародного співробітництва у розробці та проведенні податково-бюджетної, грошово-кредитної і валютної політики; довгострокові іноземні інвестиції мають стимулюватися політикою забезпечення здорового економічного середовища — включаючи інвестиції в людський капітал, створення умов для роботи внутрішніх ринків без непотрібних диспропорцій, прихильність до сильного режиму дотримання прав і виконання зобов'язань інвесторів — а не пропозиціями субсидій чи інших стимулів.

Формування спільної для більшості країн світу фінансової системи має стати результатом узгодження політичних і економічних інтересів національних господарських систем, а не шляхом їх руйнування.


Катан Людмила Ігорівна

Дніпропетровський державний аграрний університет, м. Дніпропетровськ


ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ АГРОПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА УКРАЇНИ В УМОВАХ ЧЛЕНСТВА В СОТ


Сучасний агропромисловий комплекс України є важливим сектором економіки країни, оскільки у ньому зосереджена майже третина основних виробничих фондів, працює четверта частина населення, зайнятого у національному господарстві, виробляється понад 20% валового суспільного продукту та третина національного доходу, формується 70% роздрібного товарообігу [1, с.17].

В умовах світової фінансової кризи 2008 р. єдиним видом економічної діяльності, де зафіксовано зростання, в Україні було сільське господарство (0,5% в січні 2009 р. в річному вимірі). Високий врожай 2008 р. дозволив досягти темпів зростання виробництва сільського господарства на рівні 17,5% в 2008 р. За оцінками Національного банку України, падіння індексу виробництва базових галузей (сільськогосподарського виробництва, добувної та переробної промисловості, виробництва та розподілення електроенергії, газу та води, будівництва та роздрібної торгівлі) в січні 2009 р. становило 32% в річному вимірі [2]. Сільське господарство в другій половині 2008 р., насамперед – завдяки суттєвому поліпшенню врожаю зернових, яких було зібрано на 76% більше, ніж 2007 р., продемонструвало зростання валової доданої вартості на 15,7%.

В умовах членства України в СОТ агропромисловий комплекс залишається найменш адаптованою до реалій світового ринку товарів і послуг галуззю реального сектора економіки України.

«Невидима рука», про яку писав А. Сміт, автоматично не усуває усі недоліки ринкового механізму господарювання, тому останні повинні доповнюватися державним регулюванням і управлінням. Положення про необхідність державного регулювання сільського господарства в розвинених країнах стало аксіомою і за будь-яких обставин не підлягає перегляду, а навпаки – для надання агропромисловому виробництву динамічнішого розвитку відповідно до зростання потреб, держава дедалі активніше втручається в глибинні, соціально-економічні питання його розвитку [3, с. 42]. Таким чином, можлівість втрати керованості економікою в даному секторі економіки вимають аналізу та вдосконалення, впершу чергу, інструментаріїв фінансово-економічного регулювання розвитку АПК.

Провівши всебічний аналіз застосування інструментів державного регулювання, можна стверджувати, що в періоди нормального економічного розвитку співвідношення між організаційно-адміністративними і фінансово-економічними інструментами державного регулювання змінюється на користь останніх. Характерною особливістю державного регулювання АПК в період підйому є розширення використання кредитних, ціноутворюючих, митно-тарифних інструментів регулювання діяльності при одночасному скороченні сфери дії прямого організаційно-адміністративного регулювання.

Це дає можливість визначити фінансово-економічний метод державного регулювання в АПК як сукупність взаємопов'язаних і взаємозумовлених бюджетно-податкових, кредитних, митно-тарифних, валютно-розрахункових та ціноутворюючих інструментів впливу на формування та врівноваження попиту і пропозиції на аграрну продукцію на внутрішньому і світовому ринках. Метою фінансово-економічного регулювання є забезпечення розширення виробництва конкурентоспроможних видів вітчизняної сільськогосподарської продукції та товарів харчової промисловості, зміцнення експортного потенціалу та підвищення ефективності здійснення зовнішньоекономічної діяльності в АПК України.

На нинішньому етапі регулювання розвитку агропромислового виробництва серед інших інструментів фінансово-економічного регулювання можна чітко виділити такі основні з них як: митно-тарифні, ціноутворюючі та бюджетно-податкові.

Одним із проблемних питань залишається узгодження заходів підтримки сільськогосподарського виробництва в Україні з вимогами СОТ.

Критерієм, за яким розраховується розмір прямої підтримки сільського господарства в країнах – членах СОТ, є агрегований рівень підтримки (AMS). Цей показник визначає ступінь впливу внутрішньої політики на умови торгівлі сільгосппродукцією. До таких заходів відносяться програми пільгового кредитування аграріїв, дотування виробництва продуктів тваринництва і рослинництва, різні компенсації тощо, тобто прямі дотації.

У правилах СОТ сукупність усіх цих програм називається «жовтою скринькою». Саме розмір цієї «скриньки» і є предметом обговорення на переговорах країни – кандидата на вступ у СОТ. Вступивши в цю організацію, країна не має права перевищувати розмір «жовтої скриньки».

Україна до останнього часу відстоювала розмір внутрішньої підтримки на рівні 1997 р. – приблизно в 1,376 млрд дол.США (розмір «жовтої скриньки») [2]. Але приймаючи до уваги, те що США й Австралія останнім часом активно лобіюють зниження рівня прямих дотацій АПК, найімовірніше Україна може погодитися із сумою державної підтримки в розмірі 1,14 млрд дол. США, як цього вимагають партнери на переговорах. Для порівняння: Польща, вступивши до СОТ, отримала щорічний рівень державної підтримки на рівні 4,16 млрд дол.США з поступовим зниженням до 3,329 млрд дол.США [4]. Але Україні, яка вступає в СОТ 151-м членом, доводиться погоджуватись на не зовсім вигідні умови.

Крім «жовтої скриньки», у СОТ існує ще й так називана «зелена скринька», до якої включаються державні програми, що прямо не впливають на рентабельність виробництва й формування ціни, наприклад, розвиток інфраструктури сільського господарства, боротьба зі шкідниками, екологічні програми й ін. Розмір цієї скриньки правилами СОТ не обмежується. Останні 10 років основні країни - члени СОТ витрачають на програми «зеленої скриньки» в п’ять – сім разів більше коштів, ніж на прямі дотації. В Україні поки спостерігається зворотна ситуація. Аналіз структури національної державної підтримки АПК у відповідності до правил СОТ свідчить, що у 2007 р. з 8,03 млрд.грн. державної підтримки близько 5,5 млрд.грн. відносяться саме до «жовтої скриньки», тобто автоматично підпадають під обмеження рівня державної підтримки, що бере на себе Україна, вступаючи до СОТ [4]. Зрозуміло, що, якщо рівень державної підтримки при вступі до СОТ складає 1,14 млрд дол. США, то Україна практично повністю вичерпала можливості власної «жовтої скриньки». І це без обліку того, що дотепер експерти не вирішили чітко, куди, наприклад, віднести приблизно 4 млрд грн пільг по ПДВ, які щорічно одержують аграрії. Цілком можливо, що в СОТ цю суму можуть додати до «жовтої скриньки», і тоді Україні доведеться скорочувати діючі програми підтримки АПК.

На жаль, дотепер на державному рівні не розроблено чіткої стратегії реформування системи державної підтримки АПК за правилами СОТ. Попри те, що Україна вже практично підписала всі підсумкові документи про членство у СОТ, розмови, як і раніше, ведуться тільки навколо загальної суми фінансування АПК. Отже, Україна як країна – член СОТ підпадає під усі обмеження відносно субсидування експорту й застосування інших протекціоністських мір аграрної політики.

На основі зазначеного можна зробити висновок, в умовах глобалізації необхідно досліджувати можливі напрямки державної підтримки галузі в умовах лібералізації торговельних режимів, які передбачені умовами COT. Вдосконалюючи інструментарії фінансово – економічного регулювання розвитку АПК Україні варто використовувати як власний, так і світовий досвід, але не нав’язаний передовими світовими державами. Саме такий підхід надасть можливість врахувати українські економічні реаліям, що буде сприяти розвитку галузі та забезпечить підвищення конкурентоспроможності аграрної продукції в умовах глобалізації.

Список використаних джерел

1. Макаренко А.П. Визначення раціональних меж втручання держави в аграрну економіку / А.П. Макаренко, І.Г. Кириленко. // Агросвіт. – 2007. - №21. – С.17-19.
   
2. Режим доступу: www.nbu.gov.ua - Офіційний сайт Національного банку України
   
3. Кваша С.М. Наукові підходи до регулювання аграрного ринку / С.М. Кваша // Економіка АПК. – 2006. - №7. – С.42-48.
   
4. Майстро С.В. Стратегія державного регулювання розвитку агропромислового комплексу України в умовах глобалізації / С.В. Майстро // АПК: экономика, управление. – 2009. - №1. – С. 65-76.
   

Колесник Юлія Володимирівна

Херсонський національний технічний університет, м.Херсон


ГЛОБАЛЬНА КОНКУРЕНЦІЯ ЯК ВАЖЛИВА ФОРМА ПРОЯВУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ


Сучасні тенденції міжнародних економічних процесів необхідно розглядати передусім з позицій глобалізації національних економік. Глобалізація економічних процесів стає самостійною силою, маючи яскраво виражену тенденцію до зростання. Вона форсується найрізноманітнішими факторами, у тому числі економічними, політичними, науково-технологічними, соціодемографічними, психолого-менталітетними.

Світовий опит підказує, що единим механізмом, який дозволяє интегрирувати різні держави, їх економічні системи, є ринкова (конкурентна) економіка. Особливо процеси глобалізації проявляються в сфері конкурентної боротьби. Специфіка останньої за сучасних умов насамперед залежить від особливостей внутрішньокорпораційної діяльності, оскільки левову частку на міжнародних ринах товарів і послуг посідають великі транснаціональні корпорації. Типовою є ситуація, коли конкурують внутрішні філії гігантських міжнародних концернів, це доповнюється конкуренцією на світових ринках з філіями інших концернів та з самими концернами.

Внаслідок глобалізації виробництва всередині гігантських ТНК обсяг їх зарубіжного виробництва майже у три рази перевищує обсяг експорту, що зумовлює поступову заміну зовнішньоторговельного обміну міжнародним виробництвом. У міжнародній конкурентній боротьбі між гігантськими монополістичними об'єднаннями в останні 10—15 років діють дві суперечливі тенденції: з одного боку, посилення такої боротьби, з іншого — переплітання інтересів багатьох ТНК, зростання кооперації між ними, особливо при проведенні науково-дослідних робіт. Про першу тенденцію свідчать активні конкурентні дії як усередині окремих країн, так і у межах світового господарства. Другу тенденцію (посилення коопераційних зв'язків між ТНК) засвідчує зростання кооперації міжнародних монополій ( наприклад, у галузі автомобіле- та авіабудування). Так, американська корпорація «Дженерал моторс» і японська «Тойота” створили на території США спільне підприємство «Нью юнайтед моторс” із складання малолітражних автомобілів, в якому обидві компанії мали певний відсоток капіталу. Крім того, посилились випадки міжнародних злиттів і поглинань могутніх ТНК.

За останні 15-20 років міжнародний економічний розвиток характеризується безпрецедентним зростанням впливу науки і нових технологій на процесс конурентної боротьби. Виявилося, що неспроможність здійснювати структурну перебудову, у відповідності до вимог нової технологічної парадигми чи зволікання з проведенням таких структурних змін, не просто гальмує розвиток підприємств, а й призводить до економічної деградації. Розвиток економіки знань стає фактором підвищення конкурентоспроможності як підприємств, країни та її окремих регіонів, так і товарів і послуг . Це одна з найважливіших рис сучасної конкуренції.

Характерною рисою сучасної конкурентної боротьби на світовому ринку (виходячи з попереднього твердження) є також необхідність постійного запровадження інноваційних технологій у виробництво. Інноваційний розвиток технологій здійснюється шляхом їх постійного ускладнення. Емпіричні дослідження еволюції організаційних структур передових фірм світу показали, що тривалий успіх від впровадження інноваційних складних технологій знаходиться у прямій залежності від спроможності фірм до реорганізації своєї організаційної структури у більш складний управлінський і технологічний комплекс. Органічним наслідком такого процесу є входження фірми у взаємодію з іншими фірмами в рамках розгалуженої складної підприємницької мережі. Тому еволюція розвитку інноваційних виробничих систем відбувається у напрямках пошуку нових організаційних форм, які дозволяють підвищувати продуктивність залучених ресурсів.

Процеси універсалізації, спеціалізації і кооперації, що відбуваються в світовій економіці, піднімають рівень конкуренції до нових вершин. Фірми все більшою мірою мають справу з конкуренцією в інноваціях, заснованою на технологічному прогресі, яка все більш і більш використовується як наступальна зброя для завоювання ринку. Саме тому, в умовах зростаючої міжнародної конкуренції, збільшення витрат на наукові дослідження, промислові компанії об’єднуються в консорціуми й стратегічні альянси для проведення науково-дослідних робіт і комерціалізації інновацій. Це не тільки спільна робота над новими технологіями, але й засіб зайняти відповідне положення на основних ринках, завоювати нову нішу, тим самим прискорити не тільки розробку технологій, але й її доступ на широке коло ринків.

Слід відмитити і зміни в структурі конкуренції. Вони є наслідком глобалізації ринків в цілому ряді промислових секторів. Ця еволюція обумовлена насамперед успіхами технологічного прогресу відносно засобів транспорту і зв'язку. Скорочення відстаней або принаймні скорочення тимчасових або транспортних витрат призвели до тому, що конкуренція відносно ринків, товарів, трудових затрат і цін ведеться тепер в масштабах всієї планети.

Наслідком такої еволюції конкурентного середовища є перерозподіл порівняльних переваг між різними регіонами і країнами. В результаті у фірм промислово розвинутих країн з'явилися нові конкуренти:

— нові промислово розвинуті країни, котрі займають нині важливі позиції в базових секторах (сталь, хімія, текстиль і т.д.), де раніше домінували західні країни;

— східноєвропейські країни, що перебувають в активному суперництві із західноєвропейськими фірмами на ринках базової промислової продукції, використовуючи бартер і компенсаційні закупівлі, задля подолання браку твердої валюти;

— крупні торгові фірми, такі як «Ікеа» (Ikea), ДжіАйБі (GIB),«Алді»(Aldi ), проводячи товарну політику в межах прямої конкуренції з товарами загальновідомих марок.

У ряді важливих секторів нові конкуренти добилися кращих позицій відносно товарів, що традиційно виготовлюються фірмами розвинутих країн. Як наслідок, ці фірми повинні по-новому позиціонувати себе і активно шукати нові сегменти ринку, краще адаптовані до виробничих ресурсів і технологічних можливостей, тобто сегменти, в яких вони здатні добитися стійкої конкурентної переваги.

В цілому ряді галузей конкуренція стала глобальною. Це з очевидністю відноситься до товарів «глобальної природи», таких як високотехнологічне устаткування (космічне, авіаційне, телекомунікаційне і т.д.) або сировина. У меншій мірі це властиво «універсальним споживчим товарам» тривалого або короткострокового користування (високоякісна побутова апаратура, відеоапаратура і камери, напої, продукти харчування, одяг, взуття та ін.) і ще менш сфері послуг (кредитні карти, туризм, орендні платежі, банки даних, консультаційні послуги, набір персоналу і т.д.)

Зміни, що відбуваються у світі, показують, що на початку масштабних реформ в Україні поза увагою лишаеться низька конкурентоспроможність як богатьох українських підприємств, так і товарів. Вступ України до СОТ викликає появу нових проблем в цій сфері, та загострює ппроблему конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. Це стосується всього народного господарства. Цілком очевидно, якщо підприємства не зможуть знайти адекватну відповідь на чисельні виклики сучасної глобалізованої економіки та не спроможутся на якісний прорив у пошуку, створенні і підтримки конкурентних переваг, то вони будуть витіснені міжнародними та транснаціональними корпораціями.

Попри глубоку опрацьованість проблематики світовою економічною наукою, конкретні прояви конкуренції в українському суспільстві загалом і функціонуванні економічних субьектів зокрема вимагають негайного теоретичного осмислення і серйозних практичних рекомендацій.


Лобозинська Софія Миколаївна

Львівський національний університет імені Івана Франка, м. Львів


ФУНКЦІОНАЛЬНА РОЛЬ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В ЕКОНОМІЧНОМУ МЕХАНІЗМІ ДЕРЖАВИ


Банківська система невід’ємна ланка національного економічного механізму. Завдяки функціонуванню банківської системи стає можливим наповнення економіки грошима та перерозподіл грошових потоків у відповідності до економічного поступу держави.

Розвиток економічних відносин спонукав до формування певних організаційно-економічних умов оформлення банківської діяльності у банківську систему для виконання нею специфічних функцій відмінних від функцій окремо взятого банку. Так, Дзюблюк О. у дослідженні організації грошово-кредитних відносин суспільства до таких умов відносить [1, с. 69-71]: необхідність регулювання грошового обігу в країні у зв’язку з наявністю у банків можливості застосування емісійного механізму в ході здійснення своїх основних – кредитно-розрахункових – операцій з обслуговування суб’єктів ринку; необхідність організації платежів у господарстві, що пов’язано з опосередкуванням банками обороту переважної частини грошової маси; необхідність підтримання стабільного функціонування банків як гарантії збереження коштів клієнтів і забезпечення необхідної норми нагромадження в економіці.

На думку вченого, саме зазначені передумови формування сукупності банків у банківську систему визначають її функціональне призначення.

У теорії банківництвва існують різноманітні класифікації функцій банківської системи. Наведемо деякі з них. Так, наприклад, Савлук М.І. виділяє три функції, які спроможна виконувати банківська система [2, с. 342]: трансформаційну; створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійна); забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна).

Асоціацією банків Російської Федерації виділено наступні функції банківської системи [3]: збір і перерозподіл фінансових засобів фізичних та юридичних осіб у кредитні та інвестиційні; оптимізація співвідношення попиту та пропозиції грошових ресурсів; забезпечення ефективності платежів.

На думку Гетманцева Д., банківська система бере участь у виконанні основних функцій фінансової системи, зокрема, шляхом [4]: забезпечення переміщення фінансових ресурсів у часі через кордони держав та між окремими галузями; розробки та забезпечення способів управління ризиком; забезпечення механізму об’єднання фінансових ресурсів та їх розподілу між окремими суб’єктами господарювання; забезпечення безперебійного функціонування платіжних систем, зокрема шляхом удосконалення способів клірингу та здійснення розрахунків, що сприяють торгівлі;забезпечення ринку насичення ціновою інформацією, що дозволяє координувати децентралізований процес прийняття рішень в окремих галузях економіки.

Проводячи науковий аналіз зазначених функцій банківської системи, ми вважаємо за доцільне виділити функції, які притаманні виключно банківській системі. В основу розробки класифікації покладено взаємовідносини між структурними елементами банківської системи: центральним банком та комерційними банками. Тобто банківській системі притаманні лише функції, які породжені взаємодією її складових елементів:трансформаційна; емісійна; платіжна (організація грошового обороту);забезпечення кредитування уряду.

Трансформаційна функція банківської системи дещо перегукується з аналогічною функцією окремих банків. Проте ця функція в масштабах банківської системи набуває нових ознак. Тут вже не просто залучені, запозичені та власні кошти трансформуються у активи банківської структури. Трансформаційна функція банківської системи передбачає перерозподіл грошових ресурсів і за строками, і за розмірами та регіонами, і за ризиками шляхом включення в цей процес механізму рефінансування, який реалізується центральним банком через операції репо, своп-операції, кредитування строком до 14 та 365 днів, овернайт.

Емісійна функція дозволяє банківській системі управляти пропозицією грошей шляхом її зміни (збільшення чи зменшення), адекватно реагуючи на потреби економіки. Формування сукупної пропозиції грошей можливе за тісної взаємодії центрального банку та комерційних банків через валютні інтервенції., дію кредитного мультиплікатора, механізм рефінансування. При цьому застосовуючи інструменти грошово-кредитної політики саме центральний банк визначає масштаби пропозиції грошей.

Функція забезпечення платіжного обороту в країні передбачає створення та функціонування платіжних систем, які забезпечують рух коштів через банки від платника до одержувача. При цьому реалізуються взаємовідносини між певними банками через прямі кореспондентські відносини, клірингові об’єднання, через загальнодержавну платіжну систему. Для прикладу в Україні це Система електронних платежів, яка організована НБУ. Участь в цій системі всіх банків є обов’язковою, що значно пришвидшує трансакції банків в межах всієї країни.

Важливим у забезпеченні належного функціонування економіки є своєчасне кредитування уряду. Пряме кредитування потреб уряду центральним банком для покриття дефіциту Державного бюджету в більшості країнах заборонено. Таке кредитування в основному здійснюється на вторинному ринку з державними цінними паперами, а це вже передбачає комплексну взаємодію центрального банку та банків країни через купівлю-продаж державних цінних паперів на відкритому ринку та механізм рефінансування. Таким чином центральний банк стимулює попит на державні облігації Уряду серед банків, надаючи кошти у користування Кабінету Міністрів на покриття дефіциту Державного бюджету та на фінансування пріоритетних напрямків розвитку держави.

У нашій класифікації відсутня функція забезпечення стабільності банківської діяльності та регулювання грошового ринку, яку виділяють деякі з вітчизняних вчених. На нашу думку, зазначена функція притаманна виключно центральному банку (або окремому наглядовому органу (мегарегулятору)), державному апарату, тобто суб’єкту регулюванню, а не об’єкту. Окрім того державне регулювання та нагляд за банківської діяльності реалізується стосовно окремо взятого банку. Зокрема це стосується процедури реєстрації, ліцензування, введення тимчасової адміністрації, ліквідації, присвоєння комплексного рейтингу тощо. І лише завдяки належним чином організації дистанційного нагляду та інспектування контролюючі структури досягають стабільність у функціонуванні банківської системи.

Отже, зважаючи на проведений аналіз, на нашу думку, під банківською системою слід розуміти сукупність усіх банків країни (включаючи центральний), у результаті взаємодії яких реалізується емісійний механізм, відбувається трансформація грошових ресурсів у масштабах всієї держави, забезпечується платіжний оборот в країні та здійснюється кредитування потреб уряду.

1. Дзюблюк О.В. Організація грошово-кредитних відносин суспільства в умовах реформування економіки. – К.: Поліграф-книга, 2000. – 512 с.
   
2. Савлук М.І., Мороз А.М., Пуховкіна М.Ф. та ін. Гроші та кредит: підручник / За заг. ред. М.І. Cавлука. – К.: КНЕУ, 2001. – 599 с.
   
3. Понятие и функции банковской системы // Ассоциация банков Российской Федерации // ссылка скрыта
   
4. Гетманцев Д. Банківська система України // Юридична газета. - №22.- 31.05.2007. // www.jur-gazeta.com
   

Масюк Юлія Володимирівна,

Бровко Лариса Іванівна,

Дніпропетровський державний аграрний університет, м. Дніпропетровськ


ФАКТОРИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТНК В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ


Однією з найважливіших особливостей розвитку сучасного світу є глобалізація світової економіки, що призводить до посилення взаємозалежності національних економік і різних процесів у світовому господарстві. Розвиток світової економіки з початку 90-х років ХХ ст. проходив в умовах подальшого поглиблення інтернаціоналізації всіх аспектів господарської діяльності. Весь світ стає ареною діяльності провідних транснаціональних корпорацій (ТНК), поглиблюється міжнародний поділ праці, багаторазово зростають обсяги, динаміка і значення зовнішньої торгівлі і міжнародних економічних відносин. Поглиблення економічної інтеграції на основі нового рівня розвитку продуктивних сил становить суть економічної глобалізації. Найважливішими напрямками глобалізації є фінансова глобалізація, глобалізація діяльності найбільших міжнародних компаній, інтенсифікація та зміни у світовій торгівлі, а також перехід провідних країн до інформаційної економіки. Процес глобалізації вплинув на характер функціонування світової економіки і призвів до більшої відкритості економічних систем окремих держав, інтенсифікації регіональних інтеграційних процесів, уніфікації регулювання підприємництва та контролю за ринками, одноманітності норм і правил здійснення угод, стандартизації вимог до переміщення капіталу, інвестицій та функціонування платіжно-розрахункової системи.

Головними суб'єктами процесу глобалізації світової економіки є транснаціональні компанії. Саме ТНК відіграють провідну роль у розвитку світових господарських зв'язків шляхом реалізації глобальних стратегій, що об'єднують національні, регіональні та світові ринки. При цьому глобалізація світової економіки, політичні, технологічні та демографічні трансформації формують зовнішні умови діяльності міжнародних фірм, що об'єктивно впливають на всі рівні і сфери їх взаємодії з навколишнім середовищем. Змінилися роль і порядок державного та наддержавного регулювання, з'явилися зовсім нові технології, істотні зміни відбулися в глобальній фінансовій системі.

В даний час спостерігається стійке зростання конкурентоспроможності невеликої групи провідних ТНК-лідерів своїх галузей і секторів економіки, що стало важливою рисою сучасного світового господарства. За показниками обсягу продажів, прибутку і капіталізації провідні ТНК займають ключові позиції у світовій економіці.

В даний час надзвичайно велике значення для конкурентоздатності промислових ТНК має розробка і виведення на ринок нових товарів і послуг. Нововведення і здатність до їх впровадження стають найважливішою умовою довгострокової конкурентоспроможності міжнародних компаній. Серед успішних конкурентоспроможних глобальних інноваційних компаній є такі ТНК, як американські Apple, Google, 3M Corporation, Microsoft, IBM, Cisco, Intel і Boeing, японські Sony Corporation, Toyota Motor і Honda, німецькі BMW і Siemens, південнокорейська Samsung і фінська Nokia. Конкурентоспроможні міжнародні компанії володіють високим інноваційним потенціалом у найважливіших сферах діяльності: в маркетингу, у розробці продуктів, в управлінні взаєминами з клієнтами, у виробництві, логістиці, управлінні персоналом і т.д. Найважливішим для конкурентоспроможності ТНК напрямом інноваційної діяльності є проведення НДДКР, на які фірми виділяють значні кошти.

Характерними тенденціями у сфері інновацій, що мають великий вплив на конкурентоспроможність ТНК, є більша відкритість компаній в рамках міжфірмової кооперації у сфері науки і технологій. Дедалі більшого поширення набуває практика поглинання найбільшими ТНК компаній, що володіють інноваційним продуктом або технологією. Тим не менше, вирішальний внесок у забезпечення інноваційності ТНК вносять материнські компанії.

Більшість ТНК для досягнення високої конкурентоспроможності реалізують стратегію лідерства у витратах, підлаштовуючи виробничо-технологічну систему під максимальне зниження витрат на випуск товарів і надання послуг. Конкурентоспроможність найбільших нефінансових ТНК в останні роки все більше пов'язана з різким збільшенням інтернаціоналізацій операцій і створенням глобальних ланцюгів доданої вартості, заснованих на поєднанні власного виробництва та аутсорсингу. Ця модель виробництва та логістики, що заснована на використанні унікальних знань і ноу-хау, інтенсивному застосуванні найсучасніших інформаційних і комунікаційних технологій, дозволила ТНК звільнитися від багатьох нерентабельних операцій і зосередитися на найбільш прибуткових і перспективних сферах діяльності.

Конкурентоспроможність у сфері виробництва ТНК забезпечується побудовою глобальної виробничої системи, досягненням технологічного лідерства, вдосконаленням логістики, забезпеченням високої якості та продуктивності праці, повним задоволенням запитів споживачів. Велике значення для успіху ТНК у конкурентній боротьбі має її виробнича система, яка охоплює всі аспекти організації виробництва і забезпечує створення технологій та інновацій. Джерелом конкурентних переваг для ТНК є оптимальна конфігурація глобальної виробничої системи.

Останнім часом ТНК прагнуть підвищити ефективність людських ресурсів за рахунок створення оптимальних умов роботи та активізації інтелектуальних працівників. У сучасних ТНК збільшення і використання знань працівників є одним з найважливіших конкурентних переваг. Підготовка і перепідготовка, підвищення кваліфікації кадрів безпосередньо пов'язані із завданням створення, збереження і підтримки глобальних конкурентних переваг компанії. Інвестиції в персонал стають інвестиціями в конкурентоспроможність фірми. Навчання та професійна підготовка відбувається в університетах, на робочих місцях або через мережу Інтернет. Широко застосовуються комп'ютерні технології і навіть спеціальні ігри.

Серед ключових чинників досягнення конкурентоспроможності зростає значення різних нематеріальних активів, зокрема, корпоративних знань, внутрішньої організаційної культури фірми, досвіду, таланту і знань співробітників, патентів і ліцензій, брендів, програмного продукту, процедур, баз даних, стандартів і комплексу відносин, який складається у компанії у взаємодії з постачальниками, клієнтами, партнерами, здатності фірми пристосовуватися до змін зовнішнього середовища.

Отже, найважливішими чинниками конкурентоспроможності ТНК стали інновативність в широкому сенсі і динамічні здібності до адаптації в турбулентному зовнішньому середовищі; забезпечення технологічного лідерства за рахунок ефективного використання глобальних виробничих систем, досягнення високої якості і повного задоволення запитів цільових споживачів та ефективне використання різних нематеріальних активів, зокрема, людського капіталу, організаційних бізнес-знань, брендів, а також досвід, кваліфікація і мотивація топ-менеджменту.


Нечипорук Людмила Володимирівна

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого м. Харків

Яворська Людмила Михайлівна

Харківський національний автомобільно-дорожній університет (ХАДІ)


МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ПРОТИДІЇ ВІДМИВАННЮ ДОХОДІВ ТА ФІНАНСУВАННЮ ТЕРОРИЗМУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ


Фінансова глобалізація (глобальна гегемонія віртуального фіктивного капіталу) здійснюється в світі тією мірою, в якій мікро- і макроекономічні параметри національних господарських систем (обсяги та напрямки інвестицій, маркетингова стратегія, напрямки росту, структурні зрушення в національних господарських системах і в світовому розподілі праці, рівень та динаміка інфляції) формуються під визначним впливом кон’юнктури фінансових ринків, на яких домінує обмежене коло конкуруючих поміж собою фінансових ТНК («павуків»), які створюють віртуальні фіктивні мережі, що взаємоперетинаються [1, c. 270].

Вітчизняні науковці визнають, що фінансова глобалізація зумовила, по-перше, виникнення й функціонування глобального фінансового ринку; по-друге, реалізацію глобальних фінансових стратегій транснаціональних корпорацій і транснаціональних банків; по-третє, вільне та ефективне переміщення капіталів між країнами і регіонами світу; по-четверте, формування системи наднаціонального регулювання міжнародних фінансів [2, c. 82-83].

Особливе значення для фінансової глобалізації має переміщення грошового капіталу із країни в країну. Вивезення капіталу за межі національних кордонів є найпотужнішим фактором поглиблення фінансової глобалізації, зближення рівнів розвитку різних країн, створення атмосфери взаємної довіри і поваги інтересів у міжнародному середовищі.

О.Г. Білорус, О.В. Зернецька, О.К. Скаленко, Д.Г. Лук’яненко та інші визначають, що в умовах глобалізації економіки все більше поширеними стають ідеї зміцнення симбіозу національних та міжнародної фінансової системи, відповідно до яких передбачається:

більш ефективний контроль над економічною політикою окремих країн на основі принципів максимальної відкритості та доступності відповідної макроекономічної та фінансової інформації;

моніторинг тенденцій в економічних взаємовідносинах між країнами окремих регіонів;

створення більш ефективних механізмів задля врегулювання проблем, що пов'язані із заборгованістю на мікрорівні економічного життя, зокрема прийняття більш досконалих законів про банкрутство на національному рівні;

послідовна, обґрунтована та точно вивірена політика лібералізації руху капіталів, яка повинна забезпечити розширення доступу на міжнародний ринок капіталів багатьом країнам;

краща взаємодія національних та міжнародних інститутів кредитно-фінансової політики;

посилення кредитної та стабілізаційної потужності міжнародних фінансових організацій, у тому числі сумарного об'єму їхніх фінансових ресурсів [3, с. 464].

Інтернаціоналізація фінансової сфери розгортається по трьом основним напрямам: 1) інтернаціоналізація фінансових послуг з проникненням в економіку країн, що розвиваються іноземних банків та інших фінансових установ; 2) зростання міжнародних потоків акціонерного капіталу, враховуючи прямі іноземні інвестиції, обсяг яких останнім часом був більше, аніж потоки боргових обов’язків; 3) посилення потоків боргових обов’язків, головними індикаторами яких є рівні процентних ставок і валютні курси.

Глобалізація фінансової системи обумовила й те, що відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму перестали бути проблемами для окремої країни. Боротьба із цим злом є міжнародною проблемою, яка вимагає застосування сучасних і ефективних методів. На ефективності співпраці усіх органів, що залучені до сфери боротьби з відмиванням коштів, насамперед правоохоронного напрямку, наголошують міжнародні організації, зокрема: Міжнародний валютний фонд; Світовий банк; міжнародна асоціація фінансових розвідок світу - Група «Егмонт», Група з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням «брудних» грошей  («Financial Action Task Force on Money Laundering» (FATF), рішення про створення якої прийнято на нараді голів держав та урядів «сімки» у липні 1989 р. Головними задачами FATF на даний час є: 1) розробка і вдосконалення міжнародних стандартів протидії відмиванню доходів та фінансуванню тероризму; 2) вивчення тенденцій та методів (типологій) відмивання доходів та фінансування тероризму та підготовка пропозицій по необхідним параметрам; 3) сприяння розповсюдженню запропонованих FATF заходів у глобальному масштабі.

Першим кроком у встановленні єдиних міжнародних стандартів у сфері протидії відмиванню доходів та формуванні правової бази відповідної міжнародної системи заходів стало прийняття FATF у 1990 р. Сорока рекомендацій, призначених для застосування усіма країнами світу. Універсальність Сорока рекомендацій забезпечується за рахунок надання державам можливості виявляти певну гнучкість при реалізації запропонованих в них базових принципів з урахуванням особливостей правових систем та інших конкретних обставин.

Ознаки, якi свідчать про те, що загрози країни становлять підвищений ступінь ризику щодо відмивання злочинних доходів та фінансування тероризму (дуже високий, високий), включають країни (території), про які відомо, що вони: не дотримуються загальноприйнятих стандартів у боротьбі з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом; не виконують рекомендацій FATF; є офшорними зонами; не беруть участь в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму; мають значний рівень корупції та злочинності; мають законодавство, яке не передбачає розкриття або надання інформації щодо фінансових операцій, у тому числі, компетентним органам; є країнами, у яких відбуваються військові дії; є виробниками та/або постачальниками наркотичних речовин; є постачальниками зброї; є країнами, до яких ООН застосовуються санкції чи накладаються ембарго; є виробниками, дилерами обо посередниками у торгівлі зброєю; на державному рівні підтримують терористичні (екстремістські) рухи.

Найбільший ризик відмивання коштів мають такі сфери економіки, як: зовнішньоекономічна діяльність; кредитно-фінансова сфера; паливно-енергетична галузь; ринок металу та корисних копалин.

Серед них «лідером» є зовнішньоекономічна діяльність (зокрема, торгівля високоліквідними товарами, такими як кольорові метали, хімія, окремі види сільськогосподарської продукції тощо). Як правило, частина вивезеного тіньового капіталу пізніше повертається у країну у вигляді іноземних інвестицій. При цьому для реалізації схем ВК застосовуються такі прийоми: заниження ціни на експортовані товари; завищення ціни на імпортовані товари; фальшиві імпортні контракти, фіктивні кредитні угоди і т.д.

Правовою основою національної системи боротьби з відмиванням «брудних» грошей став Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом».

Національна система протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, має два рівні.

Перший - фінансові посередники: банки, страхові установи, професійні учасники ринку цінних паперів, інвестиційні фонди, біржі та інші. Вони зобов'язані ідентифікувати тих своїх клієнтів, які проводять операції, що викликають підозру, виявляти й реєструвати такі операції, а також оперативно повідомляти про них уповноважений орган.

Другий рівень - регулятори ринків фінансових послуг: Національний банк України, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України і Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, які здійснюють регулювання і нагляд за тим, як фінансові посередники виконують вимоги законодавства в сфері боротьби з відмиванням злочинних доходів.

Центром, що забезпечує накопичення, зберігання та аналіз інформації про фінансові операції, що викликають підозру, а також за наявності достатніх підстав надає відповідні матеріали правоохоронним органам, визначено Державний комітет фінансового моніторингу України. Держфінмоніторинг України  оперативно збирає, обробляє та аналізує інформацію, яка надходить від фінансових посередників, здійснює обмін інформацією з підрозділами фінансової розвідки інших країн, а також розробку методології виявлення схем відмивання коштів, набутих злочинним шляхом.

Література:

1. Бузгалин А.В., Колганов А.И. Глобальный капитал. Изд. 2-е, стереотипное. – М.: Едиториал УРСС, 2007. – 512 c.
   
2. Економічний глобалізм: розвиток та зростання. Монографія: К., Вид-во «Таксон», 2005. – 320 c.
   
3. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О.Г. Білорус, Д.Г. Лук`яненко та ін.; Керівник авт. колективу і наук. ред. О.Г. Білорус – К.: КНЕУ, 2001. – 733 c.
   

Романів Ірина Ігорівна

Львівський національний університет імені Івана Франка, м. Львів


ВПЛИВ СУЧАСНИХ ІННОВАЦІЙ НА ФІНАНСОВИХ РИНКАХ НА ФОРМУВАННЯ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВ


Обираючи джерело фінансування потреб у капітальних ресурсах, суб’єкт господарювання повинен, у першу чергу, відштовхуватися від пропозиції фінансових інструментів, що склалася на ринку. У другій половині ХХст. світовий фінансовий ринок демонстрував швидкі темпи розвитку та високий рівень впровадження інновацій. Саме в цей час після подолання наслідків Другої Світової Війни та проведення фінансової конференції у Бреттон-Вуддс відбувається стрімке зростання рівня капіталізації світових фондових ринків та диверсифікації боргових фінансових інструментів.

Однією із основних інноваційних тенденції, що визначали напрям розвитку світового фінансового ринку у другій половині ХХст. стала глобалізація світових фондових ринків, викликана появою великої кількості торгових майданчиків, на яких стали котируватися акції підприємств із різних країн світу.

Схожі процеси відбувалися і у тому секторі фінансового ринку, де обертаються боргові цінні папери. З’являється та швидко росте ринок облігацій. За останні 20 років розмір світового ринку облігацій зріс майже у 10 разів.

У таблиці 1 систематизовано основні інновації, що чинять вплив на розвиток фінансового ринку та формування капіталу підприємствами. Автором запропоновано детальну характеристику напрямків цього впливу (див.Табл.1).

Таблиця 1. Вплив сучасних інновацій на фінансових ринках на практику формування капіталу підприємствами

	Характер інновації	Джерело залучення капітальних інвестицій	Вплив на структуру джерел формування капіталу
1.	Глобалізація	Усі існуючі	Зростання частки зовнішніх джерел фінансування, зокрема, рівня фінансового левериджу
2.	Автоматизація існуючих та зростання кількості нових фондових бірж	Акції та корпоративні облігації	Зростання кількості відкритих акціонерних товариств та поява додаткових факторів прийняття рішень про формування структури капіталу; вплив неоднозначний; для країн ЦСЄ, для акціонерного товариства складніше прийняти рішення про залучення боргового капіталу
3.	Розширення набору боргових інструментів для корпоративних клієнтів комерційних банків	Коротко- та довгострокові позики, кредитні лінії	Зростання рівня фінансового левериджу у країнах із розвиненою банківською системою за умов її співпраці із реальним сектором економіки
4.	Поява на фінансовому ринку послуг факторингу та форфейтингу	Комерційний кредит	Зростання частки комерційних кредитів із можливістю дострокової виплати коштів
5.	Поява лізингових компаній	Операційний та фінансовий лізинг	Зростання частки основних засобів, що перебувають у тимчасовому користуванні підприємства на основі угоди лізингу
6.	Емісія похідних цінних паперів з метою проведення спекуляційних, арбітражних та операцій хеджування	Акції та корпоративні облігації	Зниження вартості капіталу з огляду на зростання ринку похідних цінних паперів; зростання частки акцій та корпоративних облігацій у структурі джерел фінансування капіталу
7.	Розвиток інтеграційних процесів	Прямі та портфельні іноземні інвестиції	Розширення участі іноземних інвесторів у формуванні капіталу підприємств

Загалом інновації на світовому фінансовому ринку у поєднанні із процесом глобалізації викликали диверсифікацію джерел фінансування капіталу підприємств. З теоретичної точки зору, це зумовило необхідність формальної оцінки вартості капіталу, залученого у той чи інший спосіб. Відповідно з’явилися теоретичні дослідження спрямовані на оптимізацію співвідношення часток зовнішнього та внутрішнього фінансування.

Зокрема, поява системи інформаційного забезпечення фондових ринків дала можливість обчислити вартість власного капіталу підприємства, акції якого котируються на ринку. Те саме стосується і вартості залучення боргового капіталу. Таким чином високий рівень формалізації та статистичної достовірності теоретичних досліджень у галузі теорії структури капіталу є відмінною рисою періоду другої половини ХХ – початку ХХІст.


Рибалка Павло Маркович

Дніпропетровський університет економіки та права,

м. Дніпропетровськ


СТРАТЕГІЯ ПІДПРИЄМСТВА У ПРОЦЕСІ ЗЛИТТЯ/ ПОГЛИНАННЯ В ПЕРІОД ГЛОБАЛІЗАЦІЇ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ


В останнє десятиліття перед кризою, коли рівень розвитку українських компаній зріс, а економічна ситуація в країні на якийсь час стала більш стабільною, різко зріс інтерес іноземних компаній до України. Цей інтерес виражається в зростанні інвестицій в українську економіку, відкриття власних представництв багатьма зарубіжними корпораціями, а також - у купівлі або поглинанні вітчизняних підприємств чи злиттями з ними іноземних компаній. Злиття з іншою компанією або її поглинання (Mergers & Acquisition - M & A) може значно посилити ринкові позиції підприємства і збільшує можливості придбання додаткових конкурентних переваг. Однією з найпоширеніших цілей злиття і поглинань є так званий синергетичний ефект – збільшення ефективності діяльності компанії, що утворилася після об'єднання підприємств, щодо сумарної ефективності цих підприємств до об'єднання. Синергетичний ефект досягається за рахунок зниження витрат або збільшення доходів компанії. Крім того, причиною злиття або поглинання може бути бажання компанії лідирувати на глобальному ринку (у цьому разі злиття і поглинання відкривають шлях на ринки нових країн) або бажання зайняти вигідну позицію в галузі в майбутньому (злиття і поглинання дозволяють придбати необхідні технологічні знання і досвід).

Значення даної тенденції, яка особливо сильно проявляється на рівні великих транснаціональних компаній, для розвитку світового бізнесу складно переоцінити, тому відповідні проблеми висвітлюються в значній кількості робіт. У подібних роботах детально описується і узагальнюється досвід поглинання / злиття великих компаній, висвітлюються проблеми функціонального менеджменту об'єднаних підприємств, детально аналізуються питання забезпечення стійкості об'єднаних підприємств в нестабільному середовищі господарювання.

Однак у більшості випадків поза увагою дослідників залишаються питання ув'язки організаційно-структурної стратегії підприємств, що знаходяться на різних етапах життєвого циклу розвитку, які пройшли етап об'єднання. Це істотне упущення, тому що розвиток корпорації, максимально використовує стратегічний потенціал відразу декількох бізнес-одиниць, теж характеризується ефектом синергізму, який досягається за рахунок оптимізації результуючої стратегії та пристосування її до умов діяльності кожного з підприємств. Ігнорування цих питань призводить до зниження ефекту від поглинання / злиття в порівнянні з прогнозованим.

Виходячи з вищевикладеного, метою даної роботи є пояснення аномальних ефектів поглинання / злиття, виходячи з концепції життєвого циклу підприємства. І формування рекомендацій з розробки однакової оптимальної стратегії, яка враховує різницю між життєвими циклами підприємств, що пройшли етап поглинання / злиття.

Останнє десятиліття ХХ століття ознаменувалось безпрецедентним зплеском злиттів і поглинань як в розвинених, так і в країнах, що розвиваються. У 1999 р. на піку активності було оголошено понад 40 000 угод загальною вартістю понад 3,4 трлн. доларів. Злиття та поглинання в таких масштабах призвели до фундаментальних змін у ряді галузей, в тому числі хімічній, телекомунікаційній і банківській.

На думку більшості дослідників позитивний ефект від поглинання / злиття можна звести до трьох основних складових:

• формування ринкового потенціалу – можливість охоплення тих секторів ринку, в тому числі – географічних, які недоступні для компаній з меншим масштабним фактором;
  
• накопичення ресурсного потенціалу – синергію, що вивільняється при такому об’єднанні не так легко здобути конкурентам, ця синергія перетворюється в специфічний ресурс компанії, що збільшує свій масштабний фактор за рахунок злиття;
  
• збільшення організаційного потенціалу (збільшення ефективності менеджменту в об’єднаній компанії).
  

Національна економіка також відстежує дану тенденцію, що підтверджується статистичними даними, що стосуються концентрації власності в багатьох сферах бізнесу. Для ілюстрації цього положення в таблиці 1 наведені деякі приклади великих поглинань українських компаній різних галузей діяльності за останні п'ять років.

Таблиця 1

Приклади великих поглинань українських компаній

Компанія - поглинач	Поглинена компанія	Сума угоди, млн. $
Raiffaisenbank (Австрія)	Банк «Аваль»	1030
Міжнародна банківська група SEB (Швеція)	Банк «Ажио»	15-25
Georgian Glass & Mineral Water (Грузія)	«Індустріальні дистриб'юторські системи»	Немає даних
Концерн «АВК» (Україна)	Днепропетровская кондитерская фабрика	Немає даних
Концерн «Науковий центр» (Росія)	Компания «Квазар Микро»	28
МТС (Росія)	«Український мобільний зв’язок»	375

Слід зауважити, що сучасна тенденція до M&A є логічним продовженням стратегії диверсифікації, яка використовується підприємствами досить давно. Дійсно, споріднене поглинання можна розглядати як диверсифікацію, тому що об’єднана компанія у переважній більшості випадків отримує можливість пропонувати додаткову продукцію того ж самого призначення, однак орієнтовану на інший сегмент ринку (або географічний, або майновий).

Проте слід зазначити, що дуже небагато компаній отримують від злиття і поглинань те, що очікують, перш за все тому, що переоцінюють величину синергетичних ефектів та ще менше тих, які порівнюють реальні і прогнозувати результати. І даремно. Систематично аналізуючи накопичений в процесі злиття досвід, топ-менеджери наступного разу позбавляють свої компанії від зайвих витрат і нездійснених очікувань.

Це називають «прокляттям переможця». При злитті компаній більша частина створюваної акціонерної вартості, як правило. дістається не покупцеві, а продавцю. Покупець віддає продавцю всю додаткову вартість, яка утворюється в результаті злиття або поглинання, у вигляді премії – вона складає від 10 до 35% ринкової вартості компанії, яку встановили до оголошення угоди. Цей факт сам по собі добре відомий, але причини його досліджені поки що мало.

Важливо відзначити, що статистика, яка стосується економічного ефекту злиттів і поглинань, невтішна. За даними маркетингового агентства Salomon Smith Barney, ринкова вартість приблизно 62,5% компаній після поглинання більш дрібних підприємств не відновлюється протягом 10 років. Але найдивовижніше в результатах даних досліджень полягало в тому, що 82% топ - менеджерів цих компаній, були абсолютно впевнені в ефективності укладених угод. Коли аудитори висловлювали їм свою недовіру, апелюючи до світового досвіду, менеджери відповідали, що їх компанії особливі, вони не такі як усі. Наведені приклади показують нам, наскільки складною і неоднозначною може виявитися реалізація стратегії злиття і поглинання.

Але невдачі і проблеми існували не тільки в минулому. Незважаючи на велику кількість допущених помилок, тенденція злиття і поглинань продовжуватиметься і в майбутньому. На жаль, і в майбутньому велику кількість злиттів і поглинань чекає така сама доля. Щоб не повторювати невдалий досвід слід приділяти особливу увагу ретельному плануванню, розробці стратегії та якісному виконанню проведеної операції.

Аналіз багатьох прикладів з практики операцій зі злиття і поглинання показує, що, на нашу думку, при плануванні подібних операцій слід звертати увагу на наступні моменти:

1. Потрібно враховувати помилки, які найбільш часто повторюються:

• невірно здійснена оцінка ситуацію на ринку і стан партнерів на цьому ринку;
  
• неправильно зроблено розрахунок інвестицій, необхідних не тільки для купівлі іншої компанії, а й для її розвитку;
  
• недостатньо в компанії, яка поглинається, кваліфікованих кризових менеджерів для роботи в цій компанії.
  

2. Необхідно враховувати етап життєвого циклу кожної з компаній. Обидві компанії знаходяться на певному етапі життєвого циклу, і якщо при поглинанні компанія - поглинач і поглинена компанія, різні за своїм розвитком, знаходяться на абсолютно різних стадіях життєвого циклу, виникає проблема. Потрібно заздалегідь продумати, як відбудеться накладення життєвих циклів компаній, і який шлях обере об'єднана компанія.

3. Якщо одна з компаній, що зливаються, перебувають в іншій державі, слід враховувати внутрішні особливості цієї держави. Так як внутрішні особливості держави є зовнішніми для іншої компанії і можуть безпосередньо впливати на результат проведеної операції.