Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій стратегія розвитку україни у глобальному середовищі

Вид материала

Документы

Содержание Стратегія розвитку інтелектуального потенціалу України у напрямку формування економіки постіндустріального типу Використання проектних технологій Глобалізаційні детермінанти в стратегії розвитку вищої освіти україни Для заметок

Подобный материал:

• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3615.59kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3379.13kb.
• Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.
• Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.

Стратегія розвитку інтелектуального потенціалу України у напрямку формування економіки постіндустріального типу


Інтелектуальний розвиток суспільства є важливим чинником удосконалення інституційної моделі інноваційних перетворень української економіки, і навпаки.

Тривала системна криза та негаразди в соціально-економічному розвитку України потягнули за собою певні негативні тенденції у трансформації та використанні інтелектуального потенціалу суспільства. Головними чинниками таких негативних тенденцій є:

• Суперечності всередині фінансово-олігархічної владної еліти, які проявилися у тривалій кризі влади та її інститутів, у пониженні духовності й моральності в системі економічних відносин, у політиці та в управлінській культурі.
  
• Надмірна лібералізація економічного розвитку, внаслідок чого відбулися реорганізація та знищення сотень високотехнологічних підприємств, невдала приватизація яких виключила їх зі сфери суспільно-корисного використання, спричинила розвиток інтелектуального пауперизму, дискваліфікацію або виїзд за кордон висококваліфікованих кадрів.
  
• Зміна морально-етичних та ціннісних пріоритетів життя, їх концентрація на прагматично-грошових домінантах. Утрата престижу висококваліфікованої інтелектуальної праці.
  
• Низький інтелектуальний і моральний рівень державотворчих процесів, заангажованість політикуму України інтересами фінансово-промислових груп, які ворогують між собою.
  
• Відсутність інтересу великого фінансово-промислового капіталу до національної науки та інноваційного розвитку. Він орієнтує свою діяльність переважно у банківські, енергетичні, сировинні та спекулятивно-торговельні напрямки. У таких економічних умовах інтелектуальний потенціал нації стає незатребуваним, а Україна нарощує виробництво продукції з рекордно високою енергоємністю та низькими технічними й конкурентними характеристиками.
  
• Великий моральний і фізичний знос виробничих потужностей промисловості, 90% яких є технічно відсталими. Це несумісно з використанням досягнень передової науки та її кадрового інтелектуального потенціалу.
  
• Недостатній рівень практичного досвіду, моральних засад, освіти й економічної культури українських підприємців.
  
• Катастрофічно малий розмір бюджетних витрат на розвиток науки й освіти. За роки самостійного розвитку України реальне фінансування науки й освіти у зіставлювальних цінах скоротилося у 10 разів, а кількість наукових працівників – удвічі.
  
• Викривлення інституційних реформ через надмірну лібералізацію соціально-економічних перетворень. Унаслідок цього невпинно зменшується державна підтримка пріоритетних напрямків у розвитку науки і техніки.
  
• Нереально завищена програма розвитку промисловості, де закладено 110 пріоритетних напрямків. Це суперечить можливостям бюджету України. Крім того, відбувається розпорошення фінансових засобів, призначених для інноваційного розвитку найперспективніших галузей і підгалузей промисловості.
  
• Затримка розвитку актуальних тем і напрямків прикладної науки через стримування розвитку інноваційних галузей, в яких Україна мала традиційні пріоритетні позиції в світі.
  
• Відставання у напрямку вдосконалення інституту управління інтелектуальною власністю, унаслідок чого Україна не має потужного мотиваційного механізму для вчених-дослідників та винахідників до інноваційної діяльності, втрачає величезні кошти на світовому ринку науково-технічної інформації.
  
• Негативні трансформаційні зміни у системі освіти, що стримують розвиток інтелектуального потенціалу нації. Ці явища зумовлені фінансовими, організаційними та соціальними факторами: тривалим невистачанням коштів для нормального функціонування й розвитку освіти; падінням у суспільстві престижності знань та пониженням мотивації молоді до здобуття знань; низькою заробітною платнею викладачів вищих навчальних закладів та надмірною інтенсифікацією праці шляхом збільшення нормативного річного навчального навантаження, повного або часткового скасування багатьох традиційних видів учбової роботи; надмірною уніфікацією навчального процесу; пониження мотивації викладачів до роботи, а студентів – до здобуття знань; загострення кадрового питання через старіння викладачів вищої кваліфікації та низької ефективності роботи аспірантури й докторантури; девальвацію вчених ступенів і наукових звань.
  

Виходячи із сказаного, на нашу думку, національна стратегія щодо активізації інтелектуального потенціалу нації та науково-творчої діяльності є умовою успішного розвитку інноваційної стратегії і потребує реалізації певної кількості адміністративних, соціальних, економічних та організаційно-інституційних заходів.

1. Створити інституційну основу, яка забезпечить стратегічне підґрунтя для розвитку інтелектуального потенціалу нації, надасть інноваційну спрямованість економіці, підвищить конкурентоздатність, політичну вагомість та авторитет України.
   
2. Ужити заходів для розвитку духовності та інтелектуалізації громадян, виявлення та розвитку інтелектуально обдарованих дітей за кошти і під патронатом держави. Створити сприятливі умови для виховання духовно та інтелектуально розвинених особистостей, активізації інтелектуальної, духовної та інноваційної діяльності населення.
   
3. Створити потужні мотиваційні та стимуляційні заходи, які спонукають особистість до інтелектуального розвитку, професіоналізму, стимулюють евристичну, науково-дослідницьку, винахідницьку, будь-яку іншу творчу діяльність. Підняти престижність науково-дослідницької, викладацької та іншої високопрофесійної інтелектуальної праці. Тільки в Україні, та в деяких інших пострадянських країнах офіційна зарплата хірурга може бути нижчою за зарплату м’ясника, а зарплата ученого-дослідника нижчою за зарплату вантажника. Поки що жалюгідна зарплата висококваліфікованих професіоналів спонукає їх до втрати професійної гідності й відчуття власної соціальної корисності.
   
4. Розробити власну національну концепцію з реформування освітнього комплексу з урахуванням міжнародної інституціалізації освіти та глобалізації інформаційного простору. Реформування освітньої системи підпорядкувати двом головним цілям: підвищенню якості та змісту освіти на основі її фундаменталізації і розвитку творчих і евристичних здібностей учнів та студентів; відбудові системи “безперервної професійної освіти протягом життя”.
   
5. На основі сучасних досягнень науки в галузях філософії, економіки, медицини, педагогіки, психології, соціології розробити ефективні системи мотиваційних та стимуляційних механізмів, які б забезпечували мобілізацію й активізацію внутрішніх розумових, творчих, евристичних здібностей, тобто підвищували розвиток інтелектуального потенціалу людини як особистості, збільшували виробництво інтелектуального продукту.
   
6. Ужити заходів щодо впровадження в суспільство новітніх високоякісних і конкурентоздатних технологій розумової праці. Активізувати й інтенсифікувати ендогенні та когнітивні творчі процеси для створення інтелектуального наукового продукту світового рівня.
   
7. Розробити національні стандарти високоякісного інноваційного управління та організації ефективних наукових досліджень на основі високого рівня корпоративної культури, яка випробовувана і впроваджена найуспішнішими корпораціями світу.
   
8. Підвищити інтелектуальну безпеку України, ужити заходів щодо підвищення конкурентоздатності економіки. Створити національну інноваційну стратегію: інтенсифікувати інтелектуалізацію українського суспільства; посилити інтеграцію науки, освіти і виробництва; ужити заходів щодо активізації залучення недержавних інвестицій у науку; підвищити попит вітчизняної продукції на внутрішньому ринку.
   

9. Забезпечити високу якість життя. Розробити національну концепцію “Здорове харчування” на основі науки про здорове і безпечне харчування з метою подолання величезних суспільно-економічних втрат через погіршення здоров’я громадян, через катастрофічне скорочення тривалості життя. Упровадити правове та інше інституційне забезпечення щодо споживання якісної харчової продукції, заборони використання у її виробництві шкідливих технологій, речовин та генетично модифікованих інгредієнтів.

Реалізація вищевказаних заходів, на думку автора, може сприяти розвитку інтелектуального потенціалу України у напрямку формування економіки постіндустріального типу.


Ступак Марина Геннадіївна,

Чернівецький торговельно-економічний інститут, м.Чернівці


ВИКОРИСТАННЯ ПРОЕКТНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

НА ЗАНЯТТЯХ З ІНОЗЕМНОЇ МОВИ


Серед пріоритетних напрямів державної політики в контексті інтеграції вітчизняної вищої освіти до європейського та світового освітнього простору визначаються проблеми підвищення якості освіти, модернізації її змісту та форм організації навчально-виховного процесу, а також впровадження освітніх інновацій та інформаційних технологій. Поступово на зміну традиційній системі навчання приходить особистісно-орієнтоване, а традиційні методи замінюються інноваційними.

Актуальним завданням для сучасної педагогіки є пошук шляхів формування у студентів певних компетенцій, які є кінце­вим результатом навчального процесу. З цієї мети ВНЗ України намагаються використовувати весь діапазон інноваційних технологій навчання.

Ці технології відносяться до особистісно-орієнтованих педагогічних технологій, що мають забезпечувати особистісний і професійний розвиток та саморозвиток студента, його професійну і соціальну мобільність, конкурентоспроможність на ринку праці та адаптаційну гнучкість.

Одним з найефективніших методів сучасних інноваційних технологій, які застосовують чимало викладачів у процесі викладання, є метод проектних технологій.

Метою даної роботи є виявлення дидактичних можливостей та ефек­тивності використання проектних технологій на заняттях з іноземної мови.

Метод проектних технологій можна розгляда­ти як сукупність різноманітних прийомів, операцій, спрямованих на досягнення дидактичної мети через детальну розробку певної про­блеми, яка повинна завершитися реальним, практичним результа­том, оформленим тим або іншим способом. Цей метод завжди спрямовується на індивідуальну або групову само­стійну роботу студентів, яку вони виконують упродовж певного періоду часу. В проектній методиці завжди передбачається розв’язання конкретної проблемної ситуації, що, з одно­го боку, вимагає застосування комплексної сукупності методів і за­собів навчання, а з іншого, – узагальнення знань, умінь і навичок із різних галузей науки і техніки.

Особливо позитивні результати використання методу проектних технологій спостерігаються на заняттях з іноземної мови. Найважливішими факторами, які сприяють формуванню внутрішнього мотиву мовної діяльності студентів під час розробки проектів, є:

• зв’язок ідеї проекту з реальним життям;
  
• зацікавленість студентів у виконанні проекту;
  
• провідна роль консультативно-координуючої функції викладача.
  

Проектні технології реалізуються за чітким алгоритмом і складаються з етапів підготовки, планування, дослідження й одержання результатів, складання звіту, презентації та обговорення результатів і процесу розробки проекту.

Ефективність застосування методу проектних технологій на заняттях з іноземної мови може бути визначена за такими основними критеріями:

1) рівень самостійного засвоєння мовної, мовленнєвої та профе­сійно-спрямованої інформації;

2) рівень сформованості комунікативних, соціальних, дослідниць­ких та інформаційних компетенцій;

3) рівень використання набутих знань, умінь і компетенцій у процесі розв’язання професійних завдань;

4) ступінь зацікавленості до вивчення іноземної мови;

5) рівень загальної мотивації навчання.

Виконання навчального проекту передбачає певну автономність студентів. Перетворення об’єкта навчального процесу на його суб’єкт вимагає суттєвих змін у методологічних засадах не лише мовної, але й фахової підготовки студентів. Це пояснюється тим, що здатність студентів удосконалювати фахові знання й уміння в контексті навчання іноземних мов формує певні практичні навички, що є значно важливішим, ніж накопичений обсяг знань.

У процесі викладання варто створювати можливості інтеграції фахових знань з економіки у курс вивчення іноземної мови. Отже, теми і завдання для проектної роботи доцільно обирати, ви­ходячи з актуальності тієї чи іншої економічної та політичної ситуації в країні чи світі в певний період розвитку суспільства Наприклад, для більш повного аналізу світової фінансової кризи варто розро­бити дослідницький проект з даної тематики, використовуючи ма­теріали засобів масової інформації та мережу Інтернет. У даному випадку ідея такого проекту перетвориться на робо­чий інструмент, який визначатиме підтему, завдання та джерела пошуку інформації.

Таким чином, використання проектних технологій на заняттях з іноземної мови дає наступні можливості: а) подавати навчальну інформацію в різних формах; б) формувати навички роботи з інформацією (шукати потрібну інформацію, аналізувати та диференціювати її, робити висновки); в) розвивати критичне мислення; г) стимулювати студентів до розв’язання завдань, які потребують певного обсягу знань; д) створювати атмосферу творчої міжособистісної взаємодії суб’єктів навчально-виховного процесу на всіх етапах проектної діяльності; е) формувати навички майбутньої професійної діяльності.


Шконда Володимир Валентинович

Донецький інститут Міжрегіональної

академії управління персоналом


ГЛОБАЛІЗАЦІЙНІ ДЕТЕРМІНАНТИ В СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ


У сучасний період процеси глобалізації істотно впливають на зміст та темпи формування нових типів відносин у суспільстві. Глобальні зміни, поряд з іншими об’єктивними чинниками, сприяють пошуку найбільш ефективних регуляторів зменшення їх несприятливих наслідків, надійних методів використання прогнозів можливих перетворень з метою виживання і процвітання держав. Завданням сучасного суспільства в умовах глобалізації є перетворення його потреб у корисні можливості для людини і нації загалом.

В цих умовах знання, креативність та інтелект стали новою формулою власності для створення і нагромадження багатства. Глобалізація економіки обумовила перехід до „економіки знань” або інформаційно-інтелектуальної економіки. Людство все більше усвідомлює, що без належних знань і новітніх технологій немає шансів у глобальному змаганні. Актуальним стає вміння відбирати, систематизувати та використовувати надбання освіти, науки, культури, особливо знання, які швидко оновлюються.

На сучасному етапі внутрішніх та зовнішніх трансформаційних процесів значну роль у потенціалі суспільства відіграє освіта, яка має чутливо реагувати на зміни в осітянському просторі, осмислювати інтереси, враховувати їх у навчально-виховному комплексі, а через нього впливати на виховну роботу, втілювати в систему духовного світогляду особистості, її культуру і моральні цінності. Отже суспільство повинно забезпечити надання якісної освіти всіх видів та права вільно вибирати такий вид освіти, який більше відповідає їх природі.

Успішність інтеграції України у світовій та європейський економічний та освітній простір, здатність нашої держави реалізувати свій потенціал за умов розгортання процесів глобалізації залежатиме від правильності вибору відповідної стратегії розвитку, яка повинна базуватися на нових інтелектуально-інноваційних засдах. Така стратегія має бути вироблена як для держави в цілому, так і для її окремих регіонів, бути основою побудови їх раціональних взаємо-відносин.

У сучасний період розвитку України для її економічного зростання певне значення має потенціал людського капіталу, втілений в освіті та виробничому навчанні. Одним із найважливіших видів інвестицій у людський капітал є витрати на освіту. З економічної точки зору інвестиції у розвиток освіти окупаються найбільш швидко та результативно.

За оцінками американських експертів 1 долар інвестицій у систему освіти дозволяє отримати 3-6 доларів прибутку [1, с.9], а продуктивнсть праці фахівця з вищою освітою в 10-11 разів перевищує витрати на його підготовку [2, с.17].

Витрачені на освіту ресурси підвищують життєвий рівень населення за рахунок ефективнішого і розумнішого використання інвестицій держави. Тому не дивно, що високорозвинуті країни до 40 відсотків приросту валового національного продукту (ВНП) отримують у результаті підтримки розвитку ефективної системи освіти. В плані отримання інвестицій від освіти потенційні можливості нашої держави, за розрахунками Українського центру міжнародної освіти, становлять майже 800 млн. доларів на рік. Тому освітня політика в кожній цивілізованій країні має відповідні стратегічні національні пріоритети.

Сьогодні багаті країни, усвідомлюючи, що інтелектуальний потенціал є найбільшим багатством держави, на потреби освітньої галузі витрачають до 9 відсотків валового внутрішнього продукту [3, 64]. Владні структури розвинених країн надзвичайно турбуються про розвиток освіти, надаючи їй вагомої фінансової підтримки. Країни Скандинавії, Німеччина, Франція вже давно дійшли висновку, що вища освіта має існувати за рахунок податків від населення. Наприклад, французькі університети на 90% фінансуються з держав-ної скарбниці; в Іспанії 80% освітянських витрат бере на себе держава, а 20% сплачують студенти; німецькі вищі заклади освіти вже з середини 80-х років 70% коштів отримували від держави, інші 30% - від промисловості, торгівлі, тощо. В Австралії освіта на 90% залежить від державного фінансування, причому статті видатків із поточних фондів державних закладів освіти США у 90-х роках складали 85,5 млрд. доларів [4, с.112].

Світовий досвід доводить, що витрати на освіту повинні складати не менше 5 відсотків ВНП. До речі, експертами ЮНЕСКО мінімально можлива частка витрат держави на освіту визначена на рівні 3,5 відсотків. При їх зменшенні зростає ймовірність занепаду інфраструк-тури системи освіти [5, с.76].

Таким чином, якщо кількісні параметри потенціалу освіти України знаходяться на середньому рівні, то за показниками фінансового забезпечення цієї важливої сфери соціально-економічної діяльності вона ненабагато випереджає найменш розвинуті держави.

Світовий досвід діяльності передових країн свідчить, що для національної системи освіти першочерговими у вирішенні існуючих проблем є створення і впровадження нової законодавчо-нормативної бази на всіх рівнях її функціонування, забезпечення системності, цілісності, неперервності освіти на засадах удосконалення її структур, змісту, моніторингу якості освіти шляхом введення на всіх рівнях державних освітніх стандартів, взаємопогодження і дієвості всіх рівнів управління, створення надійного правового, соціального та економічного захисту і стимулювання розвитку освітніх систем, навчальних закладів та всіх учасників навчально-виховного процесу.

Зміни на сучасних ринках праці викликали необхідність підго-товки високоосвічених, професійно зрілих та конкурентоспроможних фахівців за новими європейськими технологіями навчання. Вже сьогодні декілька тисяч громадян України здобувають освіту за кордоном згідно з підписаними міжурядовими і міжнародними міжвідомчими угодами.

З метою вирішення проблем вищої освіти у контексті європейської інтеграції і стратегії її розвитку необхідно:

1. Визначити законодавчі, нормативно-правові, політичні та фінансові засади для модернізації та подальшого розвитку вищої освіти відповідно до загальної Декларації прав людини [6, с.8-13].

2. Організувати та провести під егідою ЮНЕСКО разом з іншими неурядовими громадськими організаціями світовий форум із питань модернізації вищої освіти з метою реалізації інноваційних, навчаль-них та науково-дослідних проектів, в т.ч. в галузі гуманізації навчан-ня, формування високого рівня корпоративної культури і підготовки фахівців гуманітарного профілю.

3. Сприяти проведенню науково-дослідної роботи, що є невід’єм-ною складовою системи вищої освіти з багатьох напрямків та дисциплін, включаючи спеціальні та гуманітарні науки, зважаючи на їх важливість для розвитку людини. Використовувати для зміцнення та підвищення ефективності наукових досліджень у рамках системи вищої освіти такі механізми, як форум із питань вищої освіти ЮНЕСКО / університет Організації Об’єднаних Націй.

4. З метою включення та залучення студентів до розробки стратегічних рішень, удосконалення форм та методів управління закладами освіти, методики та методології оцінки якості підготовки майбутніх фахівців та порядку оновлення науково-педагогічних кадрів встановлювати нові творчі партнерські відносини між департаментами вищої освіти, міжнародних зв’язків та безпосередньо національними, державними і приватними вищими навчальними закладами різних країн світу.

5. Визначити стосовно кожного навчального закладу функції, права та обов’язки у відповідності до існуючих потреб суспільства з формуванням усвідомлення, що вища освіта є обов’язковою передумовою та підгрунтям, необхідним для досягнення певного рівня соціально-економічного розвитку, соціальної мобільності, підвищення рівня життя і гармонії у внутрішніх і міжнародних відносинах, спираючись на права людини, відповідальність за націю, демократію, толерантність та взаємну повагу.

6. Розробити і запровадити принципи та механізми послаблення негативного впливу на соціальні інститути та суспільство, інтелек-туальний потенціал окремих країн світу і зміщення цього процесу у напрямку його приросту на основі узгодження та консолідації зусиль міжнародної академіної спільноти.

Виходячи із того факту, що освіта виступає вагомим фактором соціально-економічного розвитку суспільства та особливо важливим інструментом формування національних держав, засобом забезпечен-ня їх цілісності, міцності та стабільності, доцільно сформувати стратегію розвитку та реалізації освітнього потенціалу європейських країн. В умовах перегляду старих парадигм, ролі та можливостей державних органів влади, поглиблення демократичних тенденцій, швидкого зростання особистих та суспільних потреб у масовій вищій освіті важливим чинником її удосконалення є стрімкий розвиток поруч із державним приватного сектора освіти, забезпечення тенденції прискореного розширення „свободної освіти”. Це співпадає з положеннями доповіді Туринської групи Європейського фонду освіти „Переосмислення розвитку сфери управління в новій Європі” та співзвучно поглядам керівників ряду держав стосовно того, що навчання повинно будуватися на праві кожної людини вільно вибирати якісну освіту всіх видів, яка більше всього відповідає її природі [7].

Модернізація освіти України постійно потребує прогресивних змін у міжнародному співробітництві, інтеграції національної вищої освіти у світові освітні проекти та програми. Успішне розв’язання всіх завдань у великій мірі залежить від рівня управління і управлінців, здатних ефективно забезпечувати відповідність навчання і виховання суспільним потребам держави, запитам особистості і світовим досягненням в умовах інтеграції.

ЛІТЕРАТУРА

1. Кадомцева С.В. Экономические основы системы социальной защиты. – М.: МЦНТИ, 1997. – 248 с.
   
2. Куценко В., Удовиченко В., Опалева И. Образование как фактор стабильности и национальной безопасности // Экономика Украины. – 1998. - №1. – С.12-21.
   
3. Лібанова Е. Проблеми нерівності у контексті людського розвитку // Людина і політика. – 1999. - №3. – С.57-65.
   
4. Андрущенко В.П. Освіта України у світлі суспільних проблем і суперечностей // Наукові праці МАУП. – Вип.5. – К.: МАУП, 2003. – С.111-117.
   
5. Каленюк И. К вопросу об образовательном потенциале страны // Экономика Украины. – 2001. - №11. – С.70-77.
   
6. Загальна декларація прав людини // Вісник уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – 1998. - №1. – С.8-13.
   
7. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної ради України з прав людини. – Київ: Книжкова друкарня наукової книги, 2000. – 377 с.
   

ДЛЯ ЗАМЕТОК


ДЛЯ ЗАМЕТОК


Наукове вдання


СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ У ГЛОБАЛЬНОСУ СЕРЕДОВИЩІ

Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції

13-15 листопада 2009 р.

Том І


В авторській редакції

На українській, російській, англійській мовах


Ответственность за достоверность фактов, цитат, собственных имен и других сведений несут авторы.


Підписано до друку 12.11.2009

Гарнитура Таймс. Бумага офсетная. Печать ризограф.

Формат 60*84 1/8. Ум. друк.арк.

Тираж 300 экз.


Надруковано ФОП Трофимова Вікторія Валеріївна (ВіТроПринт)

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців, виготівників та розповсюджувачів видавничої продукції ДК №3404 від 25.02.2009 р.