Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій стратегія розвитку україни у глобальному середовищі
| Вид материала | Документы |
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3615.59kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3379.13kb.
- Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.
- Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
ОСВІТА ТА НАУКА В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІКИ, ЗАСНОВАНОЇ НА ЗНАННЯХ. БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС
Бобровська Олена Юріївна
Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, м. Дніпропетровськ
УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ПІДГОТОВКИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ
Питання пошуку шляхів ефективного здійснення організаційних процесів у науковій сфері діяльності, після зміни форм власності і трансформації організаційно-економічного статусу підприємств, організацій, наукових установ і вищих навчальних закладів, з огляду на динамізм внутрішнього і зовнішнього середовища, є актуальним і таким, що досі не має остаточної відповіді. Відомо, що серед головних складових елементів антикризової стратегії є скорочення адміністрування до мінімуму, оптимізація структур управління, зниження постійних витрат і підвищення якості управлінських процесів і результатів управлінської діяльності тощо. Чільне місце серед цих елементів мають організаційні фактори підвищення результативності всіх видів діяльності, у тому числі й підготовка науково-педагогічних кадрів у навчальних закладах України. Це є провідним напрямом діяльності, що потребує постійної підтримки високого рівня організації і наукового забезпечення цього процесу та розвитку його організаційних і методичних засад.
Мотиваційним важелем, відповідно до концепції «людських ресурсів» (людського капіталу), є конструювання робіт, складників трудових процесів, які організують і оптимізують їх структуру, час перебігу й дозволяють створити умови для розвитку творчої організованої співпраці, ініціативи і раціоналізації, справедливого визначення працівникам оплати праці і суми винагороди. Високий рівень організації формує і активний стиль адаптаційної поведінки виконавців робіт і цілих підрозділів на якнайбільш повне використання їх потенціалів. Тому ефективним інструментом управління будь-якою діяльністю повинні розглядатись організаційні процеси, їх здійснення і забезпечення.
Функція організації розглядається першою в структурі функцій процесу управління будь-якою сферою, явищем чи діяльністю і якість її здійснення суттєво впливає на якість здійснення всіх функцій загального інтегрованого процесу упрвління в керованій системі, що забезпечує досягнення цілей і кінцевий результат діяльності організацій.
Схематично логіку управлінської діяльності можна проілюструвати на прикладі побудови технологічних карт процесів її організації, які являють собою перелік операцій або ланцюг процесу, їх послідовність і зміст, термін виконання, склад і чисельність виконавців, кінцевий результат та інші параметри й характеристики. Чим більш структуровано загальний процес організації управління, тим легше визначити його локальні й забезпечувальні процеси, параметри їх перебігу, склад і спеціалізацію виконавців, раціональне співвідношення межі їх відповідальності і повноважень.
Часовий горизонт життєдіяльності процесів доцільно обмежувати, наприклад, трьома роками. Але під час їх використання слід передбачати коригування з внесенням відповідних змін до умов їх функціонування. Організаційні процеси мають циклічний характер, але в разі появи відхилень вони потребують оперативного втручання і контрольованого регулювання з метою зменшення впливу факторів внутрішнього і зовнішнього середовища.
Якщо розглядати організаційні процеси з позиції ефективного керування ними, то основним елементом під час їх проектування є можливість оперативного створення робочої групи з представників різних підрозділів з реалізації цих процесів у мінімальний термін.
Під час побудови процесів, що реалізують управлінські дії, важливим є правильний вибір самих процесів. У їх складі повинні бути насамперед ключові процеси, в яких відображається місія і цілі самої організації. Наприклад, якщо місією вищих навчальних закладів є створення й забезпечення високої якості наукового і викладацького потенціалу, підготовка кадрів вищої кваліфікації для відповідних галузей народного господарства і видів діяльності, то процес «організація підготовки науково-педагогічних кадрів» слід віднести до складу головних процесів організації управління.
Універсального набору способів побудови організаційних процесів не існує. Водночас їх архітекура має бути цілісною. Для її забезпечення необхідно використовувати основи системного підходу, відмінністю якого є можливість багатоаспектного уявлення про організаційні структури управління, організаційні схеми діяльності, збалансованість вхідних і вихідних потоків організації за видами ресурсів, їх обсягами, якісним складом і ступенем організованості. При цьому аппарат їх формалізації відіграє другорядну роль.
Оскільки структура органів управління більшості організацій базується на поділі управлінської праці за функціями, то побудова організаційних процесів має здійснюватись з урахуванням взаємодії організаційної функції і окремих процесів з усіма іншими функціями в системі управління. Це дозволить підвищити рівень організованості всієї системи.
Діяльність з упровадження більш раціональних організаційних процесів в існуючій організації супроводжуються здебільшого численними змінами їх фактичного стану, які не можуть бути здійснені одночасно і потребують певного періоду часу. Основними завданнями цього етапу є встановлення пріоритетності організаційних завдань, щоб їх значущість відповідала тій стратегії, яку реалізує організація. Це стосується передусім розподілу ресурсів за стратегічними напрямками діяльності організацій і встановлення тих організаційних відносин, які цьому сприяють, удосконалення організаційного механізму реалізації побудованих процесів організації, створення системи контролю за виконанням процесів, підтримки строків їх виконання, чіткого визначення кола повноважень, відповідальності, запровадження принципів організаційної культури, позитивного формування настрою фахівців, їх готовності до виконання завдань.
Необхідним елементом і параметром організаційних процесів є оцінка тих дій, які були здійснені на їх різних стадіях, та проміжних чи кінцевих результатів, якими вирішуються головні операції чи остаточний результат процесів. З цією метою повинні використовуватись оцінні критерії чи показники. Як такі критерії можуть бути обрані відхилення від заданих параметрів, якість результату, своєчасність його отримання, витрати часу і ресурсів та інші важливі параметри. Установлення критеріїв якості результатів здійснених процесів стає підґрунтям для створення дійової системи якості менеджменту вищих навчальних закладів, а також для вдосконалення системи організації матеріальних винагород працівників, виконавців.
Наведені методичні засади щодо побудови процесів організації і технології здійснення підготовки висококваліфікованих фахівців можуть бути використані для впорядкування будь-якого виду діяльності вищих навчальних закладів. Використання пропонованого методичного підходу до побудови процесів організації діяльності вищих навчальних закладів дозволить створити умови для побудови органів управління на принципово новому підході – процесному, що грунтується на підході «управління за цілями» П.Друкера. Особливістю цього виду управління є те, що контролюються не «технології», а межі процесів. При цьому повноваження і відповідальність працівників є конкретними і реальними, а способи здійснення операцій виконавці обирають самостійно. У такий спосіб підвищується рівень творчої складової їх роботи, ступінь самостійності і вимоги до самих виконавців. Керівник зосереджується на досягненні кінцевих результатів.
Кичко Ірина Іванівна
Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці,
м. Чернігів
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПОТРЕБИ В ОСВІТІ
До кожної особистості пред’являються все більш жорсткі вимоги стосовно його професійно–кваліфікаційного, інтелектуально–творчого потенціалу. Затребуваними у суспільстві стають лише неординарні особистості, основними якостями яких є ініціативність, підприємництво та інтелект. Це свідчить про відкритість системи людських здібностей для зовнішнього впливу[1; с.291].
Нині сформована освітня парадигма, відповідно до якої освіта є фундаментальною, якщо вона стає процесом нелінійної взаємодії людини з інтелектуальним середовищем, при якому особистість сприймає її для збагачення власного внутрішнього світу і завдяки цьому примножує потенціал самого середовища.
Завданням нової парадигми освіти є навчити людину жити в потоці інформації, створити умови для безперервного розвитку особистості. У інформаційному суспільстві змінюються взаємозв’язки суспільства і освіти, оскільки зростає значення особистості, її потреб.
Система освіти повинна задовольняти потреби особистості в отриманні рівня знань, адекватного розвитку інформаційного суспільства. Окремим питанням є формування самої потреби в освіті. Підняти престиж інтелекту, знань, високої кваліфікації неможливо без адекватної зміни мотиваційного механізму. Піднявши престиж освіти та освітянської діяльності, можна вести мову і про нові форми освіти, які вимагає сучасність.
Поступальний розвиток суспільства при інноваційному напрямку розвитку базується на інтелекті, досвіді, вмінні працівників, основи яких закладаються у процесі отримання освіти. Відповідно підвищуються вимоги до освітнього рівня конкретного працівника та до якості послуг закладів освіти. Постає необхідність запровадження і використання в навчальному процесі інформаційних технологій, розробки механізмів запровадження в навчальному процесі форм і методів навчання, які б відповідали реальним потребам економіки.
Постійне впровадження у всі сфери життєдіяльності суспільства досягнень науково–технічного прогресу вимагає постійного оновлення знань, швидкого реагування вищою школою на потреби суспільства щодо змісту, характеру, якості підготовки кадрів. Це об’єктивно зумовлює необхідність постійно підвищувати рівень знань, отримувати якісну освіту.
Освіта поліпшує якість трудових ресурсів, сприяє підвищенню продуктивності праці, зростанню конкурентоспроможності продукції. Чим вищий рівень освіти серед населення, тим потенційно нижчий відсоток безробітних. Безробіття, як відомо, сприятливий чинник для росту злочинності, психічних захворювань, самогубств. Тобто, формуючи потребу в освіті серед населення та створюючи передумови для її реалізації, можна сприяти зміцненню національної безпеки, адже освіта – не тільки галузь соціальної сфери, але і основа формування духовних і моральних цінностей населення.
В умовах інформатизації суспільства підвищуються вимоги як до освіти, так і до кваліфікації працюючих. Науковцями вірно зазначається, що ”вищим проявом модифікації уяви про кваліфікацію в умовах інформаційної економіки є так звана концептуальна кваліфікація, яка пов’язана з високим творчим рівнем працівника, зі значними здібностями генерувати нові ідеї, прогнозувати тенденції і стратегії розвитку”[2; с.294].
Важливим чинником впливу на освіту є гуманізація суспільної діяльності, соціальна та професійна економічна мотивація. За останні 100 років частка фізичної праці знизилась з 90% до 10%. На початку третього тисячоліття вона ще зменшиться удвічі і становитиме лише 5% [3; с.12].
Зростає економічна мотивація освіти, в той час як знижується мотивація соціальна та професійна. Ще 20-30 років тому мотивом для отримання освіти була зміна соціального статусу (стати службовцем, науковцем); мати престижну на той час професію лікаря, вчителя. Нині домінує економічна мотивація – отримання високого доходу.
Реформування економічних відносин спричинило зростання сектору фінансово-кредитних послуг (різноманітні фонди, банки, брокерські та дилерські компанії); збільшенні кількості бізнесових утворень, основою функціонування яких є вміння швидко реагувати на зміну кон’юнктури ринку, зміну правового поля діяльності тощо. Це все підвищило попит на економічну та юридичну освіту.
Особливим попитом нині користуються освітні послуги в галузі економіки, менеджменту, права тощо. Це вплинуло на часткову зміну спеціалізації діяльності не тільки вищих навчальних закладів, але і шкіл. У школах створюються та успішно функціонують профільні класи з поглибленим вивченням економічних, правових дисциплін, іноземних мов. Таким чином відбувається формування потреби в спеціалізованій освіті ще в підлітковому віці.
Важливим для забезпечення потреби в освіті є запровадження нових методів, форм і технологій навчання, поглиблення взаємозв’язку теоретичної, фахової і практичної підготовки у всіх навчальних закладах, особливо закладах вищої школи.
Впродовж останнього десятиліття в освіті домінував попит на правові та економічні знання в силу інтенсивного росту фінансово-кредитного та приватного підприємницького секторів. Розвиток виробництва, будівництва неможливий без висококваліфікованих фахівців відповідної спеціалізації, які б мали фундаментальні знання, вміли самостійно приймати рішення. Потреба в освіті за технічними спеціальностями не сформована. Такий важіль державного регулювання як державне замовлення необхідно направляти на формування потреби серед населення в освіті, зокрема, за технічними спеціальностями.
Загальна потреба в послугах закладів вищої школи формується під впливом виникнення та розвитку необхідних для цього умов. Подібні об’єктивні умови виникають тоді, коли існує суспільна потреба в духовному вдосконаленні та широкі можливості у застосуванні висококваліфікованої праці спеціалістів.
Важко не погодитись з думкою, згідно з якою заклади освіти не тільки формують та вдосконалюють знання, здібності, навики, вміння носія робочої сили, вони формують саму особистість, індивідуальну і суспільну свідомість[4,с.59]. Заклади освіти розвивають творчі здібності людини, примножують духовне багатство суспільства. Боголіб Т. робить вірний висновок, згідно з яким освітні заклади не тільки впливають на процес виробництва, формуючи якісний рівень робочої сили, вони ”… є елементом духовного виробництва, що визначається як виробництво індивідуальної та суспільної свідомості, ідей, теорій та духовних цінностей”[5, с.60]. Тобто, заклади освіти впливають на формування та задоволення фізіологічних (отримання доходу), соціальних (кар’єрне зростання) та духовних потреб особистості.
Потребам особистості в освіті властиві такі ознаки: не існує таких потреб, які можна задовольнити раз і назавжди, тому більшість із них періодично виникають знову; частину потреб люди задовольняють за допомогою освіти, частину за допомогою самоосвіти; їм властива різноманітність.
Прагнення особистості до задоволення потреби в освіті – це закономірний та природній процес. Воно є метою любого суспільства. В той же час людина може задовольняти або подавлювати свої особисті потреби. Інколи одні потреби заміняються іншими.
Потребам особистості в освіті притаманні певні ознаки. Задоволення потреби в освіті вимагає певного часу. Освітні послуги неможливо нагромадити ні у виробника, ні у споживача. Накопичення певної кількості спожитих освітніх послуг зумовлює перехід їх у нову якість. Освітні послуги неможливо накопичити та перепродати на відміну від послуг матеріального характеру. Задовольнити потребу в освіті особистість може лише в той момент, коли послуги освіти виробляються і передаються.
Задоволення фізіологічних потреб обмежується швидкістю споживання та обмеженням у вигляді гостроти бажання. Швидкість споживання освітніх послуг залежить від інтелектуальних особливостей особи. Те саме стосується гостроти бажання вчитись.
При споживанні матеріальних благ може настати момент насичуваності потреби (якщо людина має доступ до більшої кількості благ, ніж вона може (хоче) спожити). Насичуваність потреби означає, що з певного обсягу споживання корисність блага починає зменшуватись. При споживанні освітніх послуг момент насичуваності може взагалі не настати. Адже чим більше людина знає, тим ширше коло питань, якими вона не володіє.
В основу всіх структурних зрушень будь-якого суспільства має бути поставлена конкретна людина, її особисті потреби. Тому необхідно більш інтенсивно проводити дослідження по формуванню та забезпеченню, зокрема на державному рівні, особистих потреб.
Потреби особистості в освіті змінюються як кількісно, так і якісно: зароджуються, набувають повного розвитку, або поступаються місцем іншій потребі. Визначальна роль особистих потреб полягає у спонуканні людей до дії. Потреби людини не раз назавжди дані. Створені блага, надані послуги урізноманітнюють особисті потреби, створюють нові. До того ж вони змінюються під впливом досягнень науки та техніки. У результаті дії цих чинників економіка досягає такого рівня розвитку, що з’являються сприятливі можливості для кращого і навіть оптимального задоволення особистих потреб.
Література:
- Марцин В.С. Трансформація людського капіталу / Марцин В.С. // Регіональна економіка.– 2007 .– № 1.– С. 290–297.
- Марцин В.С. Трансформація людського капіталу / Марцин В.С. // Регіональна економіка.– 2007 .– № 1.– С. 290–297.
- Куценко В. Освіта як фактор стабільності та національної безпеки України / Удовиченко В., Куценко В., Опалєва І.// Економіка України.– 1998.– № 1.– С.12–21.
- Боголіб Т. Характер і особливості ринкових відносин у системі вищої школи / Т. Боголіб // Підприємництво, господарство і право.– 2006.– № 6 .– С. 57–61.
- Боголіб Т. Характер і особливості ринкових відносин у системі вищої школи / Т. Боголіб // Підприємництво, господарство і право.– 2006.– № 6 .– С. 57–61.
Копилова Ірина Михайлівна
Чернівецький торговельно-економічний інститут м.Чернівці
Копилов Володимир Семенович
Чернівецький національний університет м.Чернівці
КЛЮЧОВІ ВИМОГИ ТА ПРИНЦИПИ РОЗРОБКИ КОМПЛЕКСУ ВПРАВ ДЛЯ НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ ЕКОНОМІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ІНШОМОВНІЙ ФАХОВІЙ ЛЕКСИЦІ
Вступ України до СОТ та дотримання вимог цієї організації підвищує попит на випускників економічних спеціальностей, які окрім високої економічної фахової підготовки ще й вільно володіли б іноземною мовою для налагодження ділових стосунків у різних сферах діяльності людини. Згідно із сучасними вимогами щодо уніфікації вищої освіти у Європі, великого значення набуває навчання студентів економічних ВНЗ іншомовній фаховій лексиці. Успішність іншомовного професійного спілкування значною мірою визначається таким рівнем володіння лексичними навичками, який забезпечить здатність студентів вибирати та застосовувати, у відповідній ситуації, саме ті лексичні одиниці, які влучно передають висловлену думку.
Беручи до уваги рекомендації Комітету Ради Європи з питань освіти, випускник ВНЗ повинен володіти базовими навичками розмовної мови та вільно висловлюватися нею, використовуючи компетенції, набуті під час вивчення іноземної мови професійного спрямування. Таким чином, навчання іншомовній фаховій лексиці студентів економічних спеціальностей є невід’ємною складовою для досягнення головної мети навчання іноземній мові – оволодіння іноземною мовою як засобом фахового спілкування, що є одним із напрямів розвитку сучасної методичної науки, зокрема, такого напряму як «іноземна мова професійного спрямування».
Незважаючи на численні спроби вирішити проблему навчання іншомовній фаховій лексиці у немовних ВНЗ, питання ефективного навчання фаховій лексиці все ж залишається недостатньо вивченим. Для вирішення цієї проблеми, на нашу думку, доцільно застосувати так званий когнітивний підхід. Застосовуючи дану методику, викладач повинен використовувати активно та цілеспрямовано когнітивні стратегії переробки, збереження та відтворення інформації.
Метою даного дослідження є запропонувати ключові вимоги та принципи розробки комплексу вправ для навчання студентів економічних спеціальностей іншомовній фаховій лексиці з урахуванням когнітивного підходу.
У даному комплексі вправ доцільно використати такі сучасні вимоги до вправ як: комунікативність, вмотивованість мовленнєвої діяльності, створення навчально-комунікативних ситуацій трьох рівнів керованості мовленнєвою діяльністю, новизна, культурологічна та професійна спрямованість, забезпечення студентів у процесі виконання вправ необхідним вербальним та невербальним опорним матеріалом.
Розглядаючи дану проблему, варто використати сучасні дидактичні, загальнометодичні та спеціальні методичні принципи навчання іншомовному спілкуванню. Серед дидактичних принципів визначальними повинні бути принципи доступності мовленнєвого матеріалу та спроможності його опанування, наочності, усвідомлення, активності, актуальності, систематичності та послідовності. Серед загальнометодичних принципів навчання варто застосовувати принцип комунікативності, тобто, навчання мовленню як прояву соціальної поведінки, мовленнєво-розумової діяльності. Із спеціальних методичних принципів було б доцільним врахувати лінгвістичні особливості та методичні типології вибраних лексичних одиниць, що застосуються у когнітивному підході в процесі навчання іншомовній фаховій лексиці.
Засвоєння професійно спрямованої лексики повинно відбуватися поетапно:
- І етап – активізація мовленнєвої діяльності студентів із використанням таких лексичних одиниць як слова, словосполучення, речення;
- II етап – активізація мовленнєвої діяльності студентів із використанням наступних лексичних одиниць, таких як речення, сталі вирази;
- III етап – етап удосконалення навичок.
Беручи до уваги поетапність формування і розвитку мовленнєвих умінь і навичок та враховуючи загальну систему вправ для навчання спілкуванню іноземною мовою, ми пропонуємо врахувати наступні рекомендації в процесі розробки комплексу вправ для навчання студентів економічних спеціальностей іншомовній фаховій лексиці:
Метою вправ І етапу є ознайомлення студентів із звуковим і графічним позначенням лексичних одиниць, з їх семантичними особливостями, сполучуваністю та морфологічними правилами. На даному етапі варто виконати рецептивно-репродуктивні вправи на імітацію лексичних одиниць, вправи на їх номінацію та ідентифікацію. Для І етапу вивчення фахової лексики доцільним було б застосування некомунікативних, повністю керованих, індивідуальних вправ із застосуванням слухового та зорового формального опорного матеріалу. Опорний матеріал слугує не лише номінації лексичних одиниць, але й сприяє первинному закріпленню лексики, а також встановлює зв’язок з іншими аспектами мови (граматикою, фонетикою).
Вправи II етапу спрямовані на опрацювання окремих лексичних одиниць в рамках певної мовленнєвої компетенції. Дані вправи мають на меті вибір лексичної одиниці із семантичного простору відповідно до концепції висловлювання, комбінування лексичних одиниць, розгортання та редукцію ситуативних висловлювань, ситуативно тотожні заміни. За своїм характером ці вправи є умовно-комунікативними, частково керованими, індивідуальними, із застосуванням слухового та зорового формального опорного матеріалу і передбачають наявність мовленнєвого завдання і мовленнєвої ситуації.
На III етапі варто удосконалити лексичні навички. Даний етап передбачає виконання вправ із використанням лексичної одиниці у простому і складному висловлюванні, а також вправи, які забезпечують поступовий перехід від удосконалення лексичних навичок до розвитку мовленнєвих умінь. Усі вправи, що виконуються на цьому етапі, є комунікативними, і передбачають мінімальне втручання викладача в процес мовленнєвої діяльності; їх варто використовувати для індивідуальної роботи та опрацювання лексичних одиниць у невеликих групах, із застосуванням змістового опорного матеріалу або без нього. Вправи цього етапу передбачають наявність конкретної ситуації та мовленнєвого завдання.
Вище наведені вимоги та принципи розробки комплексу вправ для навчання студентів іншомовній фаховій лексиці є, на нашу думку, запорукою формування професійно спрямованої комунікативної компетенції у говорінні іноземною мовою. Дотримання послідовності етапів активізації мовленнєвої діяльності та поступове введення нових лексичних одиниць неодмінно сприятиме удосконаленню навичок професійно спрямованого іншомовного говоріння студентів.
Матусевич Костянтин Миколайович Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана