Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди Бібліотека Григорій Сковорода

Вид материала

Содержание

Степаненко І.В.
Данильян О.Г., Тараненко В.М.
Пахаренко В.І.
Ярмоленко О.Д.

Подобный материал:

1 ... 11 12 13 14 15 16 17 18 19

Тема 10. Нарис історії української філософії.

Про філософські погляди Г. Сковороди. Погляди вчених Києво-Могилянської академії.

755. Ющенко О. Сковорода писав про вічне // Вісник Переяславщини. – 2001. – 13 жовтня.

756. Тетерина Д. Григорій Сковорода – український письменник, філософ і педагог. – К., Мюнхен: РВА „Тріумф”, 2001. – 322 с.: іл..

Ця книга про життя та діяльність Г. Сковороди, де дається характеристика його творів з філософськими і психолого-педагогічними поглядами авторки, про місце Сковороди серед української і зарубіжної літературно-філософської громадськості.

757. Федів Ю.О., Мозгова Н.Г. Історія української філософії: Навч. посіб. – К., 2001. – С. 127 – 136.

Антропологічна спрямованість філософії Г. Сковороди.

Контрольні запитання. Теми рефератів. Рекомендована література.

758. Шевченко В.І. Українська моральна філософія й освіта // Філософсько-антропологічні студії’ 2001: Спецвипуск. – К., Дніпропетровськ, 2001. – С. 52 – 59.

Висвітлюються моральні підвалини української освітньо-культурної традиції. Освіта конституюється як явище національної моралі, як міра соціокультурного вишколу народу.

2002

759. Андрій О. Паїсій Величковський та Григорій Сковорода в культурному оточенні XVIII століття // Джерела відродження духу, відродження України. Вип. 3. – Луцьк, 2002. – С. 127 – 136.

Про життєві шляхи, діяльність та вчення нетипових для XVIII ст. особистостей: православного подвижника св. Паїсія Величковського та видатного філософа Г. Сковороди, їх різні парадигми мислення – церковну й позацерковну.

760. Багалій Д. Український мандрівний філософ Григорій Савич Сковорода // З-під булави – під корону: друга половина XVIII ст. / Упоряд. О.К. Струкевич; Редкол. В.А. Смолій (голова) та ін. – К., 2002. – С. 303 – 327.

Про життєвий і творчий шлях Сковороди.

761 Глива Є. Сковорода // Джерела відродження духу, відродження України. Вип. 3. – Луцьк, 2002. – С. 120 – 126.

Стиль філософування, діалектика, гносеологія Сковороди, його навчання. Подано коротку біографію.

762. Гузар І. Скриті джерела філософії Григорія Сковороди // Джерела відродження духу, відродження України. Вип. 3. – Луцьк, 2002. – С. 137 – 145.

Розкрито джерела, з яких творчо користав Сковорода в своїх писаннях.

763. Дудко Д. Сковорода, Орфей і Заратуштра // Людина і світ. – 2002. - №11-12. –С. 45 – 46.

Сковорода цікавився Сходом. У його творах двічі з’являється ім’я Зороастра – великого пророка стародавнього Ірану. Доля й особа Зороастра (Заратуштри) багати чим нагадують самого Сковороду. Сковорода - великий раціоналіст, був вірний тисячолітнім кореням народної міфології.

764. Історія філософії: Підручник / В.І. Ярошовець, І.В. Бичко, В.А. Бугров та ін.; За ред. В.І. Ярошовця. – К., 2002. – С. 753 – 755.

Григорій Сковорода – родоначальник української класичної філософії.

765. Левченко Л. Історичні форми самотності в контексті людського буття // Гуманітарний вісник Переяслав-Хм. ДПУ ім. Г. Сковороди: Наук.-практ. зб. Вип.. 3. – Переяслав-Хм., 2002. – С. 307 – 314.

Розкрито три історичні форми самотності. Третю форму – усамітнення показано на прикладі Г. Сковороди.

766. Семенков В., Рабжаєва М. Про модус присутності

Г. Сковороди в українській та російській культурі // Філософська думка. – 2002. - №5. – С. 89 – 107.

Від питання етнокультурної ідентифікації Г. Сковороди до визначення характеру його впливу на новітні течії в російській та українській культурах. В статті піднімаються такі питання як самосвідомість, мова та предмет інтересу у Сковороди.

767. Сікорський М. Григорій Сковорода на Переяславщині // Урядовий кур’єр. – 2002. –17 серпня.

[Муз. Г. Сковороди ]

768. Григорій Сковорода // Видатні постаті історії України (ІХ – ХІХ ст.): Короткі біографічні нариси. Історичні та художні портрети / В.І. Гусєв та ін. – К., 2002. – С. 235 – 238.

Г. Сковорода – великий мислитель, людина енциклопедичних знань, універсальних здібностей, вічний шукач істини. Його діяльність відіграла важливу роль у розвитку демократичної суспільно-політичної думки, культури і літератури в Україні.

769. Степаненко І.В. Метаморфози духовності в ландшафтах буття: Монографія. – Х.: ОВС, 2002. – 256 с.

Вперше досліджуються соціокультурні трансформації духовності. Проблема формування внутрішнього „поля свободи” передбачає формування потреб та навичок самопізнання, самооцінки, самоконтролю, й у цьому виходити з традиції „філософії серця” (Г. Сковорода, П. Юркевич та ін.), згідно з якою пізнати себе серцем, урією цілісністю свого буття.

770. Стогній І.П. Г.С. Сковорода і українська національна ідея // Рідна школа. – 2002. - №7. – С. 58 – 61.

Про поетику, педагогіку і філософію Г. Сковороди.

Заходи Переяслав-Хм. ДПУ на честь Сковороди (конференції, симпозіуми, семінари та ін.).

771. Таранов П.С. Сковорода // 120 философов. Учение. Мысли. Жизнь. Судьба: В 2-х т. Т.2. – Симферополь, Николаев, 2002. – С. 446 – 452.

В цьому універсальному аналітичному довіднику коротко описується біографія Сковороди, його доля, вчення, а також цитуються думки. Дається перелік його творів.

772. Щасливий „жребій” народного філософа // Вісник Переяславщини. – 2002. – 4 грудня.

Про життєвий і творчий шлях філософа, поета, письменника, педагога, композитора Г. Сковороди, його погляди.

2003

773. Астапова О.І. Мислитель, що любив парадокси // Григорій Сковорода. Інтерпретації: Культурологія. Філософія. Педагогіка. Літературознавство: Зб. наук. праць. – Черкаси, 2003. – С. 37 – 42.

Використовуючи парадокси у своїх творах, Г. Сковорода наголошує на мисленні як говорінні з самим собою, на здатності внутрішньо чути самого себе, щоб розбудити думку своїх слухачів, бо парадокси краще відображають таємничу людську сутність, яка перебуває у стані „незрівнянної різності”.

[Центр Сковородинознавства]

774. Бичко А., Бичко І. Концентрично-бароковий контекст української філософії: феномен Сковороди // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 51 – 78.

Філософія Сковороди завершує початковий (докласичний, від XI до XVII ст.) період української філософії і започатковує новий – класичний (від XVIII ст.) її період, що бере свій початок від джерельної для окцидентальної культури елліно-елліністичної традиції, надаючи їй розгорнутого бароково-кордоцентричного характеру, що перегукується з західноєвропейським ареопагітичним кордоцентризмом.

775. Білодід В. Сковорода – містик і сотеріолог // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 227 – 247.

Вчення Сковороди – це християнсько-гностична сотеріологія, а сам він – батько неканонічно-позацерковної релігійної філософії спасіння в Україні. Сковорода насамперед і головним чином є шукачем Бога і ново народження в Ньому. Його творча спадщина є симфонією духовного досвіду. Сковорода – визначніший містик України.

776. Бондаренко О.М. Сучасність ідей Г.С. Сковороди // Григорій Сковорода. Інтерпретації: Культурологія. Філософія. Педагогіка. Літературознавство: Зб. наук. праць. – Черкаси, 2003. – С. 22 – 32.

Г. Сковорода, як і багато його сучасників та ідейних однодумців, намагався дати відповідь на животрепетні соціальні питання, що хвилювали тоді всю передову суспільну думку.

[Центр Сковородинознавства]

777. Бородій М. „Білі плями” біографії Г. Сковороди. (З новознайдених архівних документів) // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 530 – 553.

Підсумовуючи багаторічні архівні пошуки (15 років) для документального відтворення біографії Сковороди, можна сказати, що на підставі 10-ти новознайдених архівних документів вперше за 250 років установлена точна дата вступу Сковороди до придворного хору – 12.10.1742 р. Вперше висвітлені глухівський та московські періоди життя музично-обдарованого юнака з Чорнух. Розвіяна легенда про те, що Сковорода був дяком чи керівником хору в токайській мікроскопічній церкві. Спроба обґрунтувати думку про те, що він входив до складу свити генерала Ф. Вишневського і виконував функції домашнього вчителя.

778. Валявко І. Джерела містичного світогляду Г. Ско-вороди: спроба наукової ретроспективи // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 96 – 120.

У творчості Г. Сковороди наявні усі основні складники містики для свого філософського обґрунтування: антитетика, наука про „коловорот”, дуалізм добра та зла, широке використання емблематики, символіко-містична інтерпретація Св. Письма тощо.

779 Гадяцький В. Дисидент Сковорода і конформіст Каструля // Людина і політика. – 2003. - №3. – С. 151 – 155.

Про характер справжнього філософа Сковороди, про головне у його філософській спадщині, його становище у тогочасному суспільстві.

780. Голован В. Психопедагогіка серця Григорія Сковороди: Парадигмальні контури сучасної освіти // Гуманітарний вісник ПХДПУ ім. Г. Сковороди: Наук.- теор. зб. Вип.4. – Переяслав-Хм., 2003. – С. 140 – 146.

Стаття присвячена дослідженню творчості Г. Сковороди гуманістично спрямованій на розвій особистості. Вартісно-буттєві чинники психопедагогічної спадщини геніального філософа здатні конструктивно впливати на освітній процес в Україні.

781. Данилюк А.Л. Етичні погляди Сковороди та сучасність // Григорій Сковорода. Інтерпретації: Культурологія. Філософія. Педагогіка. Літературознавство: Зб. наук. праць. – Черкаси, 2003. – С. 54 – 58.

Сковорода по праву вважається засновником етичної думки на Україні. Головною проблематикою його творчості є проблеми сенсу життя людини, щастя та шляхів його досягнення.

[Центр Сковородинознавства]

782. Данильян О.Г., Тараненко В.М. Основи філософії: Навч. посіб. – Х.: Право, 2003. – 352 с.

Філософія українського Відродження та Просвітництва.

Філософська концепція Сковороди – це пантеїзм. Головна проблема філософії Сковороди – це проблема людини. Його філософські трактати можна поділити на 4 цикли: 1) 1767 – 1772; відкриває праця „Нарцис. Розмова про те: пізнай себе”. 2) 1772 – 1774; об’єднаний загальним підзаголовком „Дружня розмова про душевний світ”. 3) 1775 – 1780; належать „Ікона Алківіадська”, „Дружина Лотова”. 4) 1783 – 1784; „Сварка архістратига Михаїла з Сатаною про те, чи легко бути добрим”, „Про Біса з Варсавою”.

783. Зарва В. „От человека сие невозможно...”. Відображення західноєвропейського Просвітництва в українській філософії на естетиці XVIII ст. // Українська мова та література. – 2003. - №38. – С. 8 – 11.

Визначальним символом-знаком української ментальності є концепт серця, філософію якого розробляв Г. Сковорода та інші. Сковорода започатковує розвиток національної символіко-антропоцентричної „філософії серця”, на якій він будує етичну теорію.

784. Ільїн В. Сумірність моральних інтенцій в кордоцентризмі Б. Паскаля і Г. Сковороди // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 121 – 134.

Тотожність позицій українського і французького філософів полягає в їх немовби „випередженні” класичного екзистенціалізму, у вирішенні гуманістичної проблематики через заглиблення у „внутрішній” світ „серця”.

785. Калюжний А.Є. Філософія серця Григорія Сковороди / Пер. з фр. Л. Мелішкевич // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 642 – 659.

Суть філософії Г. Сковороди зосереджена навколо поняття „серце” людини.

Слово „серце” – слово-першооснова.
Слово „серце” є символічним поняттям.
Серце – „основа” людини.
Серце –джерело пізнання.
Рух серця.
Рішення виникає в серці.
Серце є „нейтральним” за своєю суттю.
Людина має два серця.
Величне серце і серце-безодня.

786. Канак Ф. Суспільство сродної праці Григорія Сковороди як варіант громадянського суспільства // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 212 – 226.

Здійснений в статті розгляд дає підстави твердити про певну традицію в українському філософуванні, згідно з якою, спадщина народного мислителя і тепер може розглядатися як одне з важливих теоретичних джерел для осмислення шляхів трансформації українського національного буття в громадянське суспільство сучасного типу.

787. Кашуба М. Григорій Сковорода і російська філософія „срібного віку” // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 79 – 87.

Змістом філософії „срібного віку” в Росії були пошуки порятунку людини від зловорожого світу – безумного й чужого людині. Така спрямованість нагадує вчення Сковороди: зовнішній світ є лише оболонка, „п‘ята і хвіст” – минуща й не варта уваги.

Дослідники – представники російської філософської думки ХІХ – поч. ХХ ст. – про Сковороду.

788. Кисельов М. Г. Сковорода – фундатор української філософії // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 88 – 95.

У творчому спадку Сковороди заграла всіма барвами самобутність українського світобачення й були сформовані головні риси національного філософського процесу: антеїзм, органічний зв’язок із землею, природою; виражені екзістенціальні мотиви просвітительства; кордоцентризм.

789. Колєсов В. Становлення нової філософії: Григорій Сковорода / Пер. з рос. О. Сирцової // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 682 – 702.

790. Кримський С. Феномен мудрості в творчості Г. Ско-вороди // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 194 – 201.

Сковорода один з перших мислителів у новоєвропейській цивілізації відновив та розвинув феномен мудрості, яка після античних часів була відсторонена всеохоплюючим проектом раціонально-гносеологічного, а потім і раціонально-сцієнтичного тлумачення філософії, але Сковорода відстоював ідею, що справжня мудрість полягає, щоб жити в істині, володіти розумом, що є настояним на совісті.

791. Кримський С. Філософ, якого „не спіймав світ” // Україна Incognita. – К.: Факт, 2003. – С. 145 – 147.

В наш час, коли обговорюються духовні засади української національної ідеї, особливо гостро викликає суспільний інтерес філософська проповідь Сковороди, його ні з чим не зрівняний пошук правди життя, людської ідентичності, ідеалів кристалічної совісті.

792. Литвинов В. Про шляхи здобуття щастя у розумінні українських філософів ХV – XVIII ст. (Від Г. Саноцького до Г. Сковороди) // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 166 – 178.

Проблема щастя була предметом осмислення багатьох наших мислителів XV – XVIII ст., але шляхи його осягнення вбачалися ними

різні – від активного пошуку в земному житті до аскетизму. Синтезом цих пошуків щастя і шляхів, які ведуть до нього, стала оригінальна теорія щастя Г. Сковороди.

793. Матковська І. Сміх Григорія Сковороди // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 282 – 286.

Сковорода аналізує явище сміху у широкому загальнофілософсько-му розумінні, сприймаючи його як засіб для людини перемогти страх перед складністю та загрозами світу, зберегти, свого роду, „дистанцію” між собою і світом. Сміх виступає засобом збереження людиною самої себе.

794. Морська Н. Ірраціональне як спосіб пізнання і самопізнання у творчості Г. Сковороди // Гуманітарний вісник ПХДПУ ім. Г. Сковороди: Наук.- теор. зб. Вип.4. – Переяслав-Хм., 2003. – С. 320 – 326.

Автор досліджує способи пізнання і самопізнання у творчості

Г. Сковороди, описує провідні ідеї, що складають зміст його філософської позиції, розглядаються основні проблеми в творчості.

795. Нікітіна В. Переяславщина в житті Г. Сковороди // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 566 – 574.

Переяславщина стала батьківщиною знаменитого збірника Сковороди „Сад божественных пъсней”. Так в обіг навіть введено назву „Каврайський зошит”. Наш край став для Сковороди колискою для подальшої науково-філософської, просвітницької та літературної діяльності, він називав його другою матір’ю. З Переяславом пов’язане подальше систематичне і всебічне дослідження творчості Г. Сковороди. Адже саме при музеї Сковороди в 1982 р. були започатковані Сковородинівські читання.

796. Нічик В. Киево-Могилянська академія: основні напрямки філософування і Г. Сковороди // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 7 – 29.

Історія КМА, її спадщина, що є цілісною бароковою системою та основні напрями філософії: науково-освітній, етико-антропософський, церковно-автономістичний. Сковорода належав до другого з перерахованих напряму філософування в КМА.

797. Ольхіна Н., Непран Х. Історичні портрети // Історія України. – 2003. - №29-32. – С. 11 – 70. – В змісті: Урок життя Григорія Сковороди. – С. 55 – 57.

Життя Г. Сковороди, його багатогранна діяльність в галузі філософії, поетики, риторики, філології, літератури, музики та ін. Погляди Сковороди на соціальну нерівність і несправедливість, на духовні блага людини.

798. Паласюк Г. Стоїчний ідеал мудреця у творах Григорія Сковороди // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 135 – 143.

Стоїцизм в галузі етики (а саме ця галузь філософського знання найближча до Сковороди) є вченням про виховання непохитної вольової людської особистості, про всезагальну розумність світу, про наслідування мудрецями природи і т. д. Мудрець у стоїчному розумінні є справжньою моральною реальністю.

799 Пахаренко В.І. Система духовних цінностей Г. Сковороди // Григорій Сковорода. Інтерпретації: Культурологія. Філософія. Педагогіка. Літературознавство: Зб. наук. праць. – Черкаси, 2003. – С. 5 – 10.

Г. Сковорода якісно розвинув, підніс на один рівень із тогочасними західноєвропейськими зразками українську філософію, педагогіку, літературу. Йому судилася першість у багатьох аспектах вітчизняної культури.

[Центр Сковородинознавства]

800. Піч Р. „Золоте правило” Г.Сковороди в європейському контексті // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 674 – 681.

Під „золотим правилом”, починаючи від кінця XVIII ст., розуміють той засадничий моральний припис і норму, що в різноманітних варіантах присутній в усіх традиціях і культурах людства. Це правило у своєму загальному формулюванні звучить так: Ти повинен так поводитися з іншим, як ти хочеш, аби він поводився з тобою.

801. Поліщук Н. Філософська мова Г. Сковороди у річищі західноєвропейського філософського мислення // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 153 – 165.

Розглянуто висвітлення філософії Сковороди у річищі західноєвропейського філософського мислення під кутом зору усталених філософських традицій, так і сьогоденних тенденцій, які формують інтелектуальний клімат сучасного західного суспільства.

802. Попович М. Григорій Сковорода на тлі філософсько-релігійних рухів „раннього Модерну” // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 30 – 50.

В статті зроблено спробу відновити той культурний контекст („простір”), в якому рухалась думка філософа.

Публікація Сковороди , по суті, починається в 60-х роках ХІХ ст., в епоху „відлиги” Олександра ІІ.

803. Прокопов Д. Г. Сковорода: епістемічні ефекти поверхні // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 304 – 321.

Витлумачення розуміння гносеологічної проблематики Г. Сковородою. Про теоретичне питання про істинну .

804. П’янзін С.Д. Виміри категорії „співрідна праця” // Григорій Сковорода. Інтерпретації: Культурологія. Філософія. Педагогіка. Літературознавство: Зб. наук. праць. – Черкаси, 2003. – С. 47 – 49.

Багатовимірність категорії „співрідна праця” дозволяє говорити про те, що Г. Сковорода випередив свій час, який не зміг бути конгеніальним до свого сина-філософа; що (і це найголовніше) нам потрібно продовжити прокладання шляху до філософії соборності.

[Центр Сковородинознавства]

805. Рубан А. Сковорода про особливості українського національного характеру // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 575 – 583.

У творах Сковороди виразно простежується філософсько-психологічний аналіз української ментальності.

806. Руденко І.І. Естетичні ідеї Г.С. Сковороди // Григорій Сковорода. Інтерпретації: Культурологія. Філософія. Педагогіка. Літературознавство: Зб. наук. праць. – Черкаси, 2003. – С. 49 – 54.

Естетичні ідеї Сковороди протирічні. В розумінні суті краси, співвідношення морального і естетичного ідеалу, природи і функцій мистецтва він залишався на рівні традиційних ідеалістичних уявлень.

807. Свириденко О. Г. Сковорода, як знавець людської душі // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 592 – 598.

Д. Козій розглядає самопізнання Сковороди з трьох точок зору: психологічно-етичної, містичної, метафізичної. Серце у Сковороди має декілька значень: образ емоційного життя; орган сприйняття Бога та центр морального життя і духовності людини; символіко-антропоцентричне. Сковорода вводить поняття „веселія сердечного”.

808. Свириденко О. Сутність людини у філософії українського бароко // Гуманітарний вісник ПХДПУ ім. Г. Сковороди: Наук.- теор. зб. Вип.4. – Переяслав-Хм., 2003. – С. 347 – 354.

Розглянуто філософію доби українського бароко. Зроблено аналіз етичних поглядів філософів домогилянського періоду, професорів КМА та Г.С. Сковороди.

809. Сирцова О. Неогностичні тенденції у філософії Г. Ско-вороди // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 287 – 293.

Гностичні ремінісценції і паралелі у філософії Сковороди можуть бути простежені по кількох напрямках, пов’язаних зокрема: 1) з духовною негацією „міра прескверного”; 2) з ідеєю поцейбічного існування як лише „тіні” і прагненням вирватися з нього до світла вічності; 3) з помітною елітарною тенденцією в інтерпретації теми спасіння передусім індивідуального.

810. Сковорода Григорій: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць / Відп. ред. І.П. Стогній. – К., 2003. – 716 с.

Збірка науково-теоретичних праць, що продовжує розпочатий в попередніх збірках „Сковорода Григорій. Дослідження. Розвідки. Матеріали” (К., 1992) та „Сковорода Григорій: Образ мислителя”

(К., 1997) аналіз творчості Григорія Сковороди в контексті української та світової культури. Ця третя збірка є певною мірою ювілейною: виходить у 2003 році, після виповнення 280 років з дня народження філософа.

811 Стогній І.П. Г. Сковорода про свободу і справедливість // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 179 – 193.

Про місце і роль Сковороди в історії.

812. Табачковський В.Г. Сковорода та феномен „античного підпілля” // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 202 – 211.

Переконаність у величезній антропотерапевтичній значущості „практик себе” виявляє і український Сократ – Г. Сковорода. Звертається увага на своєрідність сковородинівської мотивації такої тяглості до стоїчних настановлень. Мотивація схожа на бодрійярівську (Ж. Бодрійяр – французький постмодерніст). І закорінена та схожість у наріжній сковородинівській антропологемі – „філософії серця”.

813. Тетерина Д. Людина – центральна проблема у філософії Григорія Сковороди // Вибрані твори в V томах. Том V: Філософія, історія. – К., 2003. – С. 207 – 217.

Доповідь прочитана на науково-практичній конференції в Чернівцях 26 – 29 серпня 2002 року.

В своїй філософії Сковорода ставив людину центральною проблемою, з якої виходили цікаві ідеї, які лежать в основі його філософії.

[Центр Сковородинознавства]

814. Тетерина Д. Погляди Д. Чижевського на філософію Г. Сковороди // Вибрані твори в V томах. Том V: Філософія, історія. – К., 2003. – С. 218 – 245.

Доповідь прочитана 14. 06. 02. у Празі на міжнародній конференції до 25-річчя з дня смерті Д. Чижевського.

Розроблена проф. Чижевським концептуально-культорологічна характеристика філософії Г. Сковороди відкрила широке поле для дальшого дослідження і переосмислення його філософських проблем у контексті нових реалій.

[Центр Сковородинознавства]

815. Ткачук О. Реалізація у філософії Г. Сковороди засадничих принципів доби Бароко // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 144 – 152.

Основні принципи епохи Бароко знайшли своє оригінальне потрактування у філософії Сковороди, а саме – принцип декору – у потязі до словесної орнаментики і т. д.; принцип живопису – у включеності найчастіше уживаних образів до барокової картини світу і т. д.; принцип динаміки та контрасту – у антитетичному методі його філософії, антиномічній позиції щодо суспільства, баченні двонатурності сущого.

816. Трачук О. Григорій Сковорода – духовне обличчя України в XVIII –ХХІ сторіччях // Гуманітарний вісник ПХДПУ ім. Г. Сковороди: Наук.- теор. зб. Вип.4. – Переяслав-Хм., 2003. – С. 364 – 377.

Висвітлюються характерні біографічні віхи та наукові доробки філософа в пошуках змісту буття, які не втратили актуальності і в наш час.

817. Філософія: Навч. посіб. / За ред. І.Ф. Надольного. – 3-те вид., стер. – К.: Вікар, 2003. – С.128 – 129.

Про філософію Григорія Сковороди.

818. Фінін Г.І. Самопожертва у концепції „сродної праці” Г.С. Сковороди // Проблема свободи у теоретичній та практичній філософії: Матеріали X Харківських міжнародних Сковородинівських читань: В 2-х ч. Ч. 2. – Х., 2003. – С. 237 – 239.

Теорія „сродної праці” Г.С. Сковороди передумовлює можливість самопожертви, наприклад, в ім’я виконання своїх обов’язків, збереження честі та достоїнства людини.

819. Фірсова Н.В. Філософія внутрішньої людини у творчості Г.С. Сковороди // Проблема свободи у теоретичній та практичній філософії: Матеріали X Харківських міжнародних Сковородинівських читань: В 2-х ч. Ч. 2. – Х., 2003. – С. 239 – 240.

Сковорода переконаний, що пошук внутрішньої людини – процес особистий, знаходження людиною себе „новою” – це не просто доля, а факти особистої духовної історії кожної людини, які утворюють дорогу до своєї внутрішньої людини.

820. Чорний О. Світ Григорія Сковороди // Сіверянський літопис. № 1 (49). – Чернігів, 2003. – С. 169 – 170.

Дослідження філософського вчення про світ Г. Сковороди. Він пише: „Є ж три світи. Перший всезагальний і світ населений , де живе все народжене... Інші два часткові й малі світи. Перший – мікрокосм, тобто світик, малий світ, або людина. Другий світ символічний, тобто Біблія”.

821. Щерба С.П. та ін. Філософія: короткий виклад: Навч. посіб. / С.П. Щерба, М.Г. Тофтул, О.А. Заглада. – К.: Кондор, 2003. – 352 с.

Про філософію Сковороди.

822. Юхименко Н. Григорій Сковорода про „сродну працю” як проав інтересів та потраб особистості // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 599 – 607.

Характерною особливістю світосприймання, а отже, і творчості письменника-філософа є поєднання елементів філософського логічного мислення з елементами емоційно-образного сприйняття світу.

823. Ярмоленко О.Д., Ярмоленко Н.М. Гармонія буття у творчому доробку Г.С. Сковороди // Григорій Сковорода. Інтерпретації: Культурологія. Філософія. Педагогіка. Літературознавство: Зб. наук. праць. – Черкаси, 2003. – С. 16 – 22.

Уявлення Г. Сковороди про світобудову. Його основні тези світогляду стали визначальними для подальшого розвитку української культури.

[Центр Сковородинознавства]

824. Ярмусь С. Поняття щастя в філософії Г. Сковороди // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 660 – 673.

У творах Сковороди визначень „щастя” дуже багато.

а) Елемент щастя у девізі „Пізнай самого себе”.

б) Щастя людини в її „сродності”.

в) Щастя – в царині необхідного.

г) Щастя в чистоті внутрішнього світу людини.

д) Дружба, як категорія щастя.

е) Символіка щастя.

825. Ярошенко Л. Національний „дух” у філософії Г. Ско-вороди // Сковорода Г.: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 608 – 617.

За джерелами, способом відчуття, осмислення творчість Сковороди є національною. Він – „сам собі предок” у тому розумінні, що має Батьківщину – українську духовну культуру, на основі якої склалися його світогляд, стиль мислення і філософування.

Blog

Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди Бібліотека Григорій Сковорода

Содержание