Л. В. Ярмол свобода віросповідання: юридичне забезпечення в україні (загальнотеоретичне дослідження) Праці Львівської лабораторії прав людини І громадянина Видаються з 1997 року Серія I. Дослідження та реферат

Вид материала

Реферат

Содержание Юридичне забезпечення складових свободи віросповідання людини в україні

Подобный материал:

• Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 23 грудня 1997 року №776/97-вр, 70.08kb.
• Гарантії прав людини І громадянина, 111.43kb.
• Указ президента україни про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи, 832.46kb.
• Уповноважений Верховної Ради України з прав людини закон, 163.45kb.
• Програма дослідження освітньо-виховної роботи в дошкільних навчальних закладах міста, 29.4kb.
• Реферат проведено теоретично-експериментальні дослідження з обґрунтуванням практичних, 37.54kb.
• Питання прав та свобод людини І громадянина на сьогодні є найважливішою проблемою внутрішньої, 45.21kb.
• Відділ освіти баштанської райдержадміністрації баштанська зош І-ІІІ ст., 82.54kb.
• Теми місцевого самоврядування, яка відповідає цінностям демократичного суспільства, 333.68kb.
• Верховною Радою України прийнято закон, 200.21kb.

Слід зазначити, що юридичні засоби реалізації, охорони та захисту окремих елементів (можливостей) свободи віросповідання людини ха­рактеризуються в Розділі 4 дослідження, але не рівномірно, а настільки, наскільки цього вимагає "індивідуальна" специфіка кожного з них.

Підсумовуючи дані загальнотеоретичної характеристики свободи ві­росповідання як суб'єктивного юридичного права, закріпленого у зако­нодавстві України, можна зробити наступні висновки:

1. У законодавстві України досить чітко викристалізовується та його ділянка, яка торкається свободи віросповідання та релігійних органі­зацій. Можна констатувати існування комплексного інституту законо­давства, який є основою юридичного механізму забезпечення свободи віросповідання людини.

2. Конституція України гарантує кожному право на свободу світо­гляду і віросповідання (ст. 35), а Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" проголошує право громадян на свободу сові­сті. Отже, формулювання того самого права людини у вказаних нор­мативно-правових актах неоднакове, тому слід внести зміни до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" й гарантувати у ньому кожному (а не лише громадянам України) свободу світогляду та віросповідання, як це проголошено в Конституції України. При цьому видається, що найбільш вдалим формулюванням розглядуваного права є свобода саме віросповідання як можливість людини приймати, змі­нювати, сповідувати, здобувати релігійні або інші переконання, а також утримуватися від тих дій, які несумісні з ними. Свобода ж світогляду - це можливість людини вільно самовизначатися у світі в цілому, осмис­лювати своє ставлення до нього, знаходити власне життєве призначен­ня. Юридичне право здатне регулювати лише зовнішні прояви світогля­ду людини, котрі можуть стосуватися різних сфер суспільного життя й торкатися, відповідно, будь-якого права людини.

3. Можемо виділити наступні принципи законодавства України щодо свободи віросповідання:

182 [352] Ст. 1, 2 Факультативного Протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; [265] ст. 34, 35 Протоколу № 11 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

а) рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії;

б) недопустимість визнання державою жодної релігії як обов'язкової. На наш погляд, необхідно уточнити цей принцип, закріпивши його в Конституції України в такому формулюванні: "Жодна релігія не може бути визнана державною чи обов'язковою". Адже встановлення не лише обов'язкової, а й державної (офіційної) релігії є порушенням, обмежен­ням свободи віросповідання людини. Це пояснюється тим, що однією з можливостей свободи віросповідання є колективне сповідування будь-якої релігії, наприклад, у межах релігійної громади, а обмеження прав релігійних громад, які не сповідують державної релігії, відповідно, тягне й обмеження прав її членів, пов'язаних із свободою віросповідання;

в) рівність усіх релігій, віросповідань та релігійних організацій пе­ред законом. Цей принцип відображений лише в Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" (ч. 4 ст. 5), однак його необхідно також закріпити і в Конституції України. Використання у деяких підза-конних нормативно-правових актах таких термінів, як-от "деструктивні тоталітарні культи", "нетрадиційні релігії" тощо, безперечно, супер­ечить вищевказаному принципу. Тому згадані нормативно-правові до­кументи повинні бути приведені у відповідність до законів України;

г) відокремлення церкви і релігійних організацій від держави. На наш погляд, зазначений принцип слід дещо уточнити. По-перше, зако­нодавство України не виокремлює такого виду релігійних організацій, як церква. По-друге, у буквальному розумінні ні релігійні організації, ні держава не відокремлені одні від одних. Доцільніше, на наш погляд, закріпити принцип, що Україна є світською державою. Світський ха­рактер держави означає, що вона є нейтральною, безсторонньою щодо будь-яких різновидів віри. Проте це не усуває можливості взаємодії дер­жави і релігійних організацій між собою, їх співпраці та взаємовпливу. Однак все ж таки державна політика щодо сповідування будь-якої віри повинна бути чітко визначена і, на наш погляд, обмежена:

- обліково-реєстраційною діяльністю на основі повідомного прин­ципу;

- нейтральним арбітруванням у разі виникнення міжрелігійних су­перечок чи конфліктів - за умови звернення релігійних організацій до відповідних юрисдикційних державних органів і безпосереднього ви­знання обов'язковості рішень останніх;

- встановленням меж фізичної поведінки, за які не можуть виходити прихильники будь-якої віри, відповідно до міжнародних стандартів;

- здійсненням контролю за дотриманням цих меж і, в разі їх пору­шення, - притягненням винних осіб (як фізичних, так і юридичних) до юридичної відповідальності;

- співпрацею з релігійними та іншими організаціями у певних сфе­рах суспільного життя. Наприклад, у сфері соціального обслуговуван­ня, надання допомоги дітям-сиротам, засудженим та іншим категоріям осіб, яким фактично на практиці приділяється належна увага (матері­альна, духовна) з боку різних релігійних та інших організацій. Держава повинна враховувати це шляхом надання певних пільг і дотацій таким релігійним та іншим організаціям. Ця співпраця водночас повинна ба­зуватися на принципах добровільності та рівності всіх релігійних орга­нізацій, діяльність яких не заборонена законом;

д) відокремлення школи від церкви і релігійних організацій. Цей принцип пропонується закріпити в такому формулюванні: "Державна система освіти різних рівнів має світський характер".

4. Вищевказаний перелік принципів, на яких базується законодав­ство про свободу віросповідання, можна розширити. Зокрема доціль­но закріпити принцип добровільності самовизначення кожного у сфері віросповідання, принцип вільного вибору форм і способів здійснення права на свободу віросповідання183.

5. Структура суб'єктивного юридичного права на свободу віроспові­дання розкрита в Конституції України та Законі України "Про свободу

совісті та релігійні організації". Аналіз вказаних нормативно-право­вих актів дозволяє стверджувати, що елементами свободи віросповіда­ння є: право приймати релігію або інші переконання за своїм вибором; право сповідувати одноособово або разом з іншими будь-яку релігію; право не сповідувати жодної релігії; право змінювати свої релігійні або інші переконання; право на релігійну та (або) світську освіту; право на заміну окремих юридичних обов'язків, несумісних із релігійними чи ін­шими переконаннями.

6. Порівняно з Конституцією України елементи свободи віроспові­дання більш конкретизовані і повніше розкриті в Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації". Так, у Конституції України не знайшли свого відображення такі елементи свободи віросповідання, як-от: можливості приймати релігійні або інші переконання за своїм вибо­ром; змінювати свої релігійні або інші переконання; здобувати релігійну освіту; замінювати окремі юридичні обов'язки на альтернативні з мо­тивів релігійних чи інших переконань. Зазначені можливості необхідно зафіксувати у Конституції України.

7. Порівняльний аналіз елементів свободи віросповідання як за-гальносоціального явища із структурними елементами суб'єктивного юридичного права, закріпленого у відповідному законодавстві Укра­

Цю пропозицію сформульовано спільно з С.П. Рабіновичем.

їни, дозволяє стверджувати, що в останньому знайшли відображення всі можливості свободи віросповідання як загальносоціального права, котрі потребують юридичної регламентації.

8. Свобода віросповідання як суб'єктивне юридичне право - це мож­ливість людини приймати, змінювати релігійні або інші переконання, одноособово або спільно з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, здобувати релігійну та (або) світську освіту, а також вимагати заміни певних обов'язків перед державою на інші за мотива­ми релігійних чи інших переконань у випадках, визначених законодав­ством.

9. Юридичний механізм забезпечення свободи віросповідання лю­дини - це система ефективних юридичних засобів реалізації, охорони та захисту свободи віросповідання в цілому, а також окремих її елемен­тів (можливостей), закріплених у національних юридичних актах. Його елементами є: національне законодавство України (в тому числі ратифі­ковані міжнародні акти, які є його частиною), де проголошується і ви­знається свобода віросповідання людини, а також її окремі можливості (елементи); юридичні засоби реалізації свободи віросповідання люди­ни; юридичні засоби охорони останньої; юридичні засоби її захисту.

10. Можемо виділити наступні стадії юридичного забезпечення сво­боди віросповідання: державне визнання свободи віросповідання; ін-ституціоналізація здійснення свободи віросповідання; офіційна інтер­претація та конкретизація нормативно-правових актів щодо свободи ві­росповідання; встановлення процедури здійснення, реалізації свободи віросповідання; встановлення і реалізація юридичних засобів охорони свободи віросповідання; встановлення і реалізація юридичних засобів захисту свободи віросповідання.

РОЗДІЛ 4

ЮРИДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СКЛАДОВИХ СВОБОДИ ВІРОСПОВІДАННЯ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ

У даному розділі розглядаються зміст свободи віросповідання люди­ни як суб'єктивного юридичного права, закріпленого в законодавстві, види окремих складників цієї свободи, а також аналізуються юридичні засоби їх реалізації, охорони та захисту.

4.1 Право приймати релігію чи інші переконання

Право людини приймати релігію чи інші переконання виступає не­від'ємним складником свободи віровизнання та свободи віросповідання людини. Як уже зазначалося, свобода віровизнання включає в себе вну­трішній аспект прийняття релігійних чи інших переконань, а свобода віросповідання - аспект зовнішній.

Право людини приймати релігію або переконання закріплене у ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, який висту­пає частиною національного законодавства України, а також у ч. 1 ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Раніше згадувалося, що право людини приймати релігійні чи інші переконання необхідно також закріпити в ст. 35 Конституції України як один із склад­ників свободи віросповідання.

При аналізі даного елемента свободи віросповідання, здавалося б, все настільки зрозуміле, що не може викликати жодних теоретичних питань. Однак однією із суттєвих проблем, які все ще залишаються відкритими, є необхідність визначення поняття «релігія» і, відповід­но, того, чи є та або ж інша організація релігійною. Крім того, необ­хідно з'ясувати, якими рисами чи особливостями наділений релігійний об'єкт. Адже свобода віровизнання - це можливість людини вільно оби­рати будь-який об'єкт віри (як релігійний, так і нерелігійний) та вира­жати внутрішнє ставлення до нього. Відповідно, потрібно розмежувати вказані об'єкти.

У законодавстві України не дається визначення понять «релігія», «ре­лігійна організація», а лише фіксуються певні види таких організацій

(релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місії, духовні навчальні заклади, об'єднання, що складаються з них), а також зазначається мета їх створення. Між тим, дефініції "релігії", "ре­лігійної організації", є необхідними саме тепер, коли на законодавчому рівні дозволено приймати та сповідувати усяку релігію, зокрема, ма­буть, і таку, котрої раніше не існувало в Україні, а можливо, й у світі.

У порядку законодавчої ініціативи до Верховної Ради України протя­гом 1996-2000 рр. було внесено низку пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства з питань свободи віросповідання та діяльнос­ті релігійних організацій [263,264, 150]184. Народний депутат України В. Костицький також підготував проект Закону України «Про свободу віросповідання та релігійні організації» [262]185. У деяких із зазначених законопроектів подаються визначення понять «релігія», «релігійна ор­ганізація» тощо. Так, наведено наступні визначення поняття «релігія»:

1) релігія - система поглядів, що грунтуються на вірі в реальне іс­нування надприродних сил [264]186;

2) релігія - віра в існування надприродного начала, що є джерелом буття всього існуючого, засіб спілкування з ним, входження в його світ

[263]187;

3) релігія - це система вірувань у Бога і відповідних тлумачень, духо­вний феномен, котрий не лише виражає віру людини в існування над­природного начала, що є джерелом буття всього сущого, а й виступає для неї засобом спілкування з ним, входженням в його світ [262]188.

У міжнародних актах з питань прав людини жодних дефініцій таких понять, як «релігія», «релігійна організація», ми не знаходимо. Європей­ський суд з прав людини у справі Манусакіса і інших проти Греції (Ма-поіі88акІ8 апсі оІЇїегз V. Огеесе) (1996 р.) ухвалив, що вирішення питання

184 [263] Проект Закону України «Про зміни і доповнення до Закону України «Про свободу со­вісті та релігійні організації» від 31.08.1996 р. (представлений Кабінетом Міністрів України); проект Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 18.12.1998 р. (представлений Кабінетом Міністрів України); проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 01.02.2000 р. (представлений КМУ); проект Закону України «Про вільність віросповідання і релігійну діяльність від 22.06.1998 (представлений народним депутатом України В.С. Журавським); [264] проект Закону України «Про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації» від 22.12.2000 р. (пред­ставлений народним депутатом України В.С. Журавським, на зміну раніше поданого).; [150] Пор.: Королюк В. Свобода совісті - ознака демократії // Голос України. - 2001. - 24 травня. - С. 2.

185 [262] Право і релігія. Збірник матеріалів та нормативно-правових актів / За ред. В.В. Кос-

тицького. - К., 2000.

186 [264] Проект Закону України від 22.12.2000 р. «Про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації» (представлений народним депутатом України В.С. Журавським).

187 [263] Проект Закону України від 01.02.2000 р. «Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»» (представлений Кабінетом Міністрів України).

188 [262] Проект Закону України «Про свободу віросповідання та релігійні організації» (пред­ставлений народним депутатом України В. Костицьким).

про те, чим є і чим не є релігія не є державною справою [284]189. Достат­ньо, що члени певної спільноти щиро об'єднуються для сповідування тієї чи іншої релігії. Директорат із прав людини у своєму дослідженні дійшов висновку, що термін «релігія» у правовому сенсі має дуже ши­роке тлумачення. Відповідно, захист релігійної свободи стосується не лише загальновідомих і поширених релігій, але й тих, які зустрічаються дуже рідко або фактично зовсім не відомі [261]190.

У законодавстві багатьох держав ми також не знаходимо визначен­ня релігії. Наприклад, у Бельгії юридичної дефініції цього явища не іс­нує, тому його тлумачення залишається за судами. При визнанні групи (спільноти) релігійною суди беруть до уваги велику кількість обставин, у тому числі існування храмів, культово-обрядової сфери, молитовних текстів та інш. Виходячи з цього, окремі організації (наприклад, Сайєн-тологічна церква, теософські групи) не визнаються релігійними [345]191. Для порівняння, в Російській Федерації Сайєнтологічна церква, орга­нізації "Жива етика" (рерихівці), "Духовна єдність" (толстовці) зареє­стровані як релігійні організації [284]192.

Релігія - доволі складний духовний, культурний, суспільно-історич­ний феномен, котрий виступає однією із форм як суспільної, так індиві­дуальної свідомості. Про це свідчить і той факт, що історично існували й нині існують понад 5 тисяч різних релігій [112] 1 93. Різноманітність типів, форм, функцій як історичних, так і сучасних релігій ускладнює її визначення. З розвитком релігієзнавства з'явилося чимало теорій ро­зуміння релігії, зокрема богословсько-теологічна, філософська, соціо­логічна, наукова, психологічна та інші. Крім того, в рамках цих теорій сформувалися окремі напрямки із власним поясненням суті релігії як явища. Відповідно, у сучасному релігієзнавстві налічується вже близько 300 визначень поняття "релігія".

Релігія (від лат. геїідіо - "благочестя", "побожність", "святиня", "пред­мет культу"; геїедеге - "знову відновити", "відтворити"; геїідагі - "з'єд­нати себе" - зв'язок із Вищим, зі Святим, відвертість і довір'я до Нього,

189 [284] Религиозньїе обьединения. Свобода совести и вероисповедания. Нормативньїе акти. Судебная практика / Сост. А.В. Пчелинцев, В.В. Ряховский. - М.: Юриспруденция, 2001. - С.

190 [261] Проблема новітніх релігійних рухів в Європарламенті // Людина і світ. - 1998. - № 8.

- С. 32.

191 [345] Торфс Рик. Церковь и государство в Бельгии // Модели церковно-государственньх отношений стран Западной Европь и США / Под общ. ред. А. Колодного. - К.: Отделение религие-ведения Ин-та философии НАН Украинь. - 1996. - С. 21.

192 [284] Приложение № 1. Статистические сведения о религиозньх организациях, зарегистри-рованньх в Российской Федерации на 1 января 2001 года (по данньм Государственного Реестра) // Религиозньїе обьединения. Свобода совести и вероисповедания. Нормативньїе акти. Судебная практика / Сост. А.В. Пчелинцев, В.В. Ряховский. - М.: Юриспруденция, 2001. - С. 408.

193 [112] Колодний А.М. Феномен релігії. - К.: Світ знань, 1999. - С. 5.

готовність прийняти як керуюче начало свого життя те, що бере початок від Вищого і відкривається людині при зустрічах із Ним [27]194.

А. Колодний зазначає, що «релігія - це позалогічне освоєння люди­ною своєї причетності до процесів, що відбуваються у Всесвіті і перебу­вають під впливом якихось Вищих Сил. Центральним для неї є питання самовизначення у світі, ... об'єктом відображення релігії є не щось зо­внішнє щодо людини, а саме процес її самовизначення у світі через віру у свою причетність до світу надприродного, ірраціонального» [112]195.

Як особлива система духовної діяльності людей релігія має власну специфічну структуру, тобто складові (елементи), без яких неможливе її існування. Виділяють такі елементи релігії: релігійна свідомість (ре­лігійна віра, ідеї, уявлення, почуття), релігійний культ, релігійні органі­зації [287, 91]196.

Деякі автори включають у структуру релігії і релігійні відносини та релігійну діяльність, частиною якої є культ [286, 382]197. Підставною, на наш погляд, є думка, за котрою одним із елементів релігійної сис­теми є релігійні норми [101]198. Отже, можемо резюмувати, що складо­вими (елементами) релігійної системи є: релігійна свідомість, релігійні відносини, релігійна діяльність, релігійні норми, релігійні організації. Більшість релігієзнавців вважає, що визначальною специфічною озна­кою релігійної свідомості, та й релігії загалом, виступає релігійна віра. Саме з нею, релігійною вірою, історія й сьогодення релігійної думки (науки) пов'язує декілька точок зору стосовно розуміння сутності релі­гії [343]199.

Прихильники першої точки зору пов'язують сутнісну ознаку релі­гії з вірою у надприродне. Серед них, зокрема, такі зарубіжні вчені, як Е. Тайлор, Р. Маретто, Л. Левіс-Брюль, представники радянської шко­ли релігієзнавства П. Лобовик, Є. Дулуман, В. Гараджа, Ю. Борунков, Д. Угринович [19, 347]200.

194 [27] Василенко Л.И. Краткий религиозно-философский словарь. - М.: Мьісль, 2000. - С.

178.

195 [112] Колодний А.М. Феномен релігії. - К.: Світ знань, 1999. - С. 8.

196 [287] Релігієзнавство: Підручник / За ред. В.І. Лубського, В.І. Теремка. - К.: Академія, 2000. - С. 30; [91] Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. - К.: Наукова думка, 1994. - С. 26.

197 [286] Релігієзнавство: Навч.посібник / За ред С.А. Бублика. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - С. 35; [382] Яблоков И.М. Религиоведение: Учеб. пособие и учеб.словарь-минимум. - М.: Гардарика,

1998. - С. 264.

198 [101] Клочков В.В. Религия., государство и право. - М.: Мьісль, 1978. - С. 10.

199 [343] Токман В. Феномен священного і проблема розуміння сутності релігії // Українське релігієзнавство. Бюлетень Української Асоціації релігієзнавців і Відділення релігієзнавства Інс-ту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України. - 2000. - № 14. - С. 35.

200 [19] Див.: Борунков Ю.Ф. Особенности религиозного сознания. - М.: Знание, 1972 - С. 15; [347] Угринович Д.М. Введение в религиоведение. - М.: Мьісль, 1985. - С. 14.

Наступну позицію щодо розуміння релігії, яка полягає у визнанні визначальною ознакою релігії віри в Бога, представляють передовсім Отці Церкви (Тертуліан, Оріген, Августин Аврелій, Тома Аквінський,), а також такі знані теологи й богослови, як Ф. Шлейєрмахер, Е. Трельч, П. Флоренський, К. Доусон, К. Войтила та інші.

Значний внесок у розробку третьої точки зору, згідно з якою ідея свя­тості є ключовою стосовно розуміння сутності релігійного феномена, належить Р. Отто, Е. Дюркгейму, Гван дер Леуву, М. Еліаде, П. Бергеру та інш.

Слід зауважити, що більшість вітчизняних релігієзнавців вважає, що віра у надприродне є суттєвою ознакою усякої релігії [286, 287, 91]201. До віри у надприродне відносять, зокрема, уявлення про потойбічні сили у вигляді божеств, ангелів, чортів тощо, зазначаючи, що вона (віра) харак­теризується певними особливостями. По-перше, віра у надприродне пе­редбачає не просто наявність у свідомості уявлень про надприродне, а власне віру у реальне існування надприродних сил. По-друге, релігійна віра з необхідністю передбачає емоційне ставлення до надприродного. По-третє, віра у надприродне включає переконаність в існуванні осо­бливих взаємовідносин між ним і людиною, тобто впевненість у тому, що надприродне не лише існує, але й здатне впливати на життя, долю людини, а так само людина за допомогою певних дій, може, в свою чер­гу, чинити вплив на надприродне.