Л. В. Ярмол свобода віросповідання: юридичне забезпечення в україні (загальнотеоретичне дослідження) Праці Львівської лабораторії прав людини І громадянина Видаються з 1997 року Серія I. Дослідження та реферат

Вид материала

Реферат

Подобный материал:

• Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 23 грудня 1997 року №776/97-вр, 70.08kb.
• Гарантії прав людини І громадянина, 111.43kb.
• Указ президента україни про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи, 832.46kb.
• Уповноважений Верховної Ради України з прав людини закон, 163.45kb.
• Програма дослідження освітньо-виховної роботи в дошкільних навчальних закладах міста, 29.4kb.
• Реферат проведено теоретично-експериментальні дослідження з обґрунтуванням практичних, 37.54kb.
• Питання прав та свобод людини І громадянина на сьогодні є найважливішою проблемою внутрішньої, 45.21kb.
• Відділ освіти баштанської райдержадміністрації баштанська зош І-ІІІ ст., 82.54kb.
• Теми місцевого самоврядування, яка відповідає цінностям демократичного суспільства, 333.68kb.
• Верховною Радою України прийнято закон, 200.21kb.

Виділяють три основні історичні типи уявлень про надприродне:

- чуттєво-надчуттєвий (найдавніший) - для нього характерні уяв­лення про зрощення надприродного з тілесним (фетишизм, тотемізм, анімізм);

- демоністичний - уявлення про безплотність предмета віри-духу, розширення сфер його впливу, можливість його переселення, перевті­лення;

- теїстичний - уявлення про надприродне як довершену й абсолют­ну особу (Бога) з іманентною їй функцією розпорядника і творця при­родних та суспільних явищ (теїзм, політеїзм, монотеїзм) [288]202.

Деякі вчені вважають, що віра в Бога чи богів, у «священне» виступають різновидами віри в надприродне [282]203. Слід зазначити, що віра в надпри­

201 [286] Див.: Релігієзнавство: Навч. посібник / За ред. С.А. Бублика. - К.: Юрінком Інтер, 1999.

- С. 35; [287] Релігієзнавство. Підручник / За ред. В.І. Лубського, В.І. Теремка. - К.: Академья, 2000.

- С. 25; [91] Калінін Ю.А. Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. - К.: Наукова думка, 1994. - С. 22.

202 [288] Релігієзнавчий словник / За ред. проф. А. Колодного і П. Лобовика. - К.: Академія,

1996. - С. 207.

203 [282] Религии мира: Справочно-методическое пособие / Сост. Г.В. Щекин. - К.: МАУП, 1997.

- С. 4.

родне, в Бога, у священне як визначальні риси релігії можуть співіснувати невіддільно одна від одної. Яскравим прикладом цьому є християнство.

Деякі вчені вважають, однак, що немає підстав розглядати віру у надприродне як ознаку, притаманну всім релігіям на будь-яких стаді­ях їх еволюції. Так, І.Н. Яблоков зазначає, що на ранніх етапах свого розвитку свідомість не була здатна сформувати уявлення і, відповідно, розрізнити «природне» й «надприродне»; не притаманна «віра у над­природне» і розвинутим східним релігіям, наприклад, буддизму. І.Н. Я-блоков відзначає, що своєрідність релігійної свідомості - в сукупності, комбінації, кореляції і субординації низки рис, таких, як віра, чуттєва наочність, створені уявою образи, поєднання адекватного дійсності змісту з ілюзіями, символічність, алегоричність, діалогічність, сильна емоційна насиченість, вираження за допомогою релігійної лексики (й інших знаків) [382] 204.

Заслуговують на увагу й дослідження Дональда Кросбі, який у праці «Інтерпретативні теорії релігії» зазначив, що об'єкт релігійної зацікав­леності повинен бути наділений кожною з шести категорій, які йому притаманні [97]205. Розглянемо ці категорії.

Перша категорія - унікальність релігійного об'єкта. Це означає, що він контрастно протистоїть всьому іншому, що є в житті індивіда. Ре­лігійний об'єкт наділяється особливим місцем у космосі чи щодо кос­мосу; він може бути унікальним з усіх поглядів, наприклад, з огляду на своє походження чи, навпаки, відсутність походження. У релігійній мові унікальність об'єкта виражається такими атрибутами, як «абсо­лют», «надприродне», «трансцендентний», «безмежний».

Друга категорія, яка притаманна релігійному об'єкту, - його пер­шість. Це означає, що він в особистісному вимірі наділений безумов­ним пріоритетом, а в космічному розглядається як остання реальність, кореневий принцип чи сила, від якої все залежить і все отримує свій від­носний статус. Ця категорія виражається такими атрибутами, як «верхо­вний», «вищий», «всемогутній» і т.д. Коли об'єкт має унікальне значен­ня, але позбавлений першості, його не можна вважати релігійним.

Третя категорія - всепроникливість - означає, що релігійний об'єкт суттєво й інтимно зіставляється з кожним аспектом життя індивіда, зв'язує всі елементи його життя в усвідомлене ціле, а також інтегрує космос як ціле. Атрибути цієї категорії релігійного об'єкта - "всюдису­щий", "іманентний", "всеохоплюючий".

204 [382] Яблоков И.Н. Религиеведение: Учеб. пособие и учеб. словарь-минимум. - М.: Гарда-рика, 1998. - С. 36.

205 [97] Кимелев Ю.А. Современная западная философия религии. - М.: Мьсль, 1989. - С. 20.

Четверта категорія релігійного об'єкта - правдивість, яка виража­ється такими атрибутами, як «всеблагий», «справедливий», «любля­чий», «блаженний».

П'ята категорія - постійність релігійного об'єкта, котра вказує на його непідвладність часу. Відображається вона такими атрибутами, як «безсмертний», «незмінний», «вічний».

Шоста категорія релігійного об'єкта - прихованість. З точки зору особистості вона вказує на неможливість людини адекватно відобрази­ти всю глибину та багатство досвіду присутності релігійного об'єкта, його величі й сили. В космічному аспекті передає невичерпну таємни­чість релігійного об'єкта.

В іншому джерелі читаємо, що релігія може існувати (і бути пра­вильно витлумаченою) тільки і виключно за дуалістичного підходу до дійсності, тобто тоді, коли приймаємо існування природної дійсності (неживого, живого світу і людини) і надприродної (позаматеріальної, трансцендентної - такої, що якісно перевершує дійсність світу природ­ного) [370]206. Надприродна дійсність, яку називають Богом, характери­зується наступними рисами:

- вона є реально існуючою. Тільки тоді людина звертається до Бога і встановлює з Ним контакт, коли вона переконана в Його дійсному іс­нуванні і коли Він справді існує;

- має трансцендентний характер, який означає, що ця дійсність сут­тєво і якісно відмінна від природної дійсності, котру вона перевершує з усіх поглядів;

- має особовий характер. Адже людина, звертаючись до Бога, не звертається до речей, ідей або безособового буття - але, вона звертаєть­ся до особи, яка існує в іншому вимірі;

- має містерійний, таємничий характер, що його людина не може осягнути своїм розумом. Коли б можна було цілковито збагнути Бога людським розумом, то Він перестав би бути Богом: став би на рівні люд­ського розуму і фактично не перевершив би його, а був би обмеженим, як і він;

- є найвищою й абсолютною цінністю, котра містить у собі всі по­зитивні цінності (бо негативних Він не має) і є їх джерелом.

Із зазначеного випливає, що релігія є екзистенціальним зв'язком лю­дини з Богом. Це не тільки віра в Його існування, а реальне і життєве поєднання з Ним.

Кращому з'ясуванню суті такого явища, як релігія, допомагає класи­фікація релігій.

[370] Християнська віра: Пер. з польської . - Львів: Свічадо, 1996. - С. 7.

Релігію як певну єдність, цілісність можна розглядати і як систе­му, що складається з низки видових підсистем, - конкретних релігій, релігійних течій, напрямів тощо, кожна з яких посідає своє місце в ієрархізованій структурі. Релігії можна класифікувати за різними кри­теріями [203] 207.

І. За морфологією: універсальні (буддизм, християнство, іслам); на­ціональні (решта релігій та релігійних течій). ІІ. За кількістю віруючих та їх питомою вагою в загальній чисельності населення. За цим критері­єм виділяють сім найбільших світових релігій: християнство; іслам; ін­дуїзм; буддизм та синтоїзм; конфуціанство та даосизм. Найбільше при­хильників у світі має християнство, якого дотримується понад чверть населення Землі, з них: 3/5 католиків, % протестантів, 1/6 православних. Послідовники ісламу становлять 19 % людства, з них понад 90 % - сун-ніти. Буддизм та синтоїзм сповідує понад 11 % землян, приблизно стіль­ки ж послідовників індуїзму і 7,5 % - конфуціанства й даосизму.

Однак до вказаних статистичних даних слід підходити з деякою обе­режністю, оскільки їх результати є відносними як із суб'єктивних, так і з об'єктивних причин. Так, заповнюючи анкети, чимало людей вказує на свою належність до певної релігії, а в повсякденному житті мало або зовсім не дотримується її обрядових норм. У багатьох східноазіатських країнах та сама людина нерідко відправляє культ двох, а то й трьох, ре­лігій, і її, відповідно, зараховують до послідовників кожної з них.

Підтвердженням наведеного є й те, що, за іншими джерелами, хрис­тиянство сповідує понад 34 % населення Землі [368]208.

У Додатку А можемо спостерігати зміну релігійної карти світу про­тягом 1900-2000 р.р. (в млн. осіб) [75]209. Однак до неї не включені всі існуючі у світі релігійні течії. Зокрема в ній відсутні деякі протестант­ські течії, нові релігійні рухи, течії православного коріння.

ІІІ. За часом виникнення (функціонуванням або історією розвитку): історичні, період розвитку та становлення яких налічує багато сто­річ, - буддизм, християнство, іслам та інші; «нові», що виникли упро­довж новітньої історії або ж з'являються у наш час, - неохристиянські релігії, кришнаїзм, бахаїзм тощо. IV. За рівнем організації: жорстко централізовані (християнство, буддизм, хінаяна в Таїланді); не жорстко централізовані (іслам); самовпорядковані (індуїзм, даосизм, синтоїзм); децентралізованій. За державним статусом: релігії, що мають статус

207 [203] Павлов С.В., Мезенцев К.В., Любіцева О.О. Географія релігій: Навч. посібник для сту­дентів географічних і філософських факультетів вищих навчальних закладів. - К.: АртЕк, 1999. - С.

167.

208 [368] Християнство на порозі ІІІ тисячоліття // Людина і Світ. - 2000. - № 1. - С. 8.

209 [75] Релігійна панорама. - 2001. - № 2 (6). - С. 41.

державних (іслам у Західній Азії, лютеранство у Північній Європі); релігії, статус яких не закріплений державними документами (конфу­ціанство і даосизм у Китаї, індуїзм в Індії); релігії, що належать націо­нальним меншинам (іудаїзм за межами Ізраїлю, зороастризм, сикхізм). VI. За правовим статусом: релігії, які підтримуються державою (хрис­тиянство, індуїзм, іслам, синтоїзм); релігії, котрі не підтримуються дер­жавою і навіть переслідуються (релігія свідків Єгови, бахаїзм); релігії, ставлення держави до яких є нейтральним (буддизм у Південно-Східній Азії, джайнізм в Індії, єзидизм). VII. За географічним (просторово-часо­вим) критерієм виділяються такі релігії: світові; регіональні (конфуці­анство, індуїзм та інші); локальні (синтоїзм, зороастризм тощо); місцеві (анімізм, фетишизм, тотемізм та інші).

Розглянувши зміст і структуру релігії, які подаються в різних джере­лах, можемо погодитися, що:

1 ) релігія - духовний феномен, який втілює віру людини в існуван­ня надприродного начала (найчастіше - Бога), що вважається джерелом буття всього сущого, і слугує для неї засобом спілкування з цим нача­лом;

2 ) об'єкту релігійної віри мають надаватися наступні властивості: трансцендентність (позаземне, а зрештою і позаматеріальне існування); абсолютна первинність; всепроникливість; таємничність; реальне іс­нування (у свідомості людини, яка сповідує віру в нього); довічність; найвища й беззаперечна цінність; унікальність (неповторність, невід-творюваність).

Указане визначення поняття релігії та властивості об'єкта релігійної віри спростовують твердження про існування "атеїстичних", "світських" релігій. Так, не можемо погодитися з класифікацією релігій, яка подана в «Современном философском словаре» за редакцією В.Є. Кемерова. У ньому зазначається, що "релігія - це прагнення людини і суспільства до безпосереднього зв'язку з абсолютом (Богом, богами, субстанцією, го­ловною святинею). У залежності від напрямків пошуку абсолюту, релі­гії можна умовно поділити на егоцентричні, соціоцентричні і космоцен-тричні" [323]210. Егоцентрична релігія - це налагодження чи відновлення духовного зв'язку індивіда зі своїм справжнім "Я", на основі принципу "пізнай себе" (суб'єктивний ідеалізм, іманентна філософія, екзистенці­алізм). Соціоцентрична релігія - прагнення людини чи частини суспіль­ства до єдності своїх сутнісних сил. Різновиди цієї релігії: культи особи, партії, держави, вибраного народу чи соціального класу, техніки, науки.

210 [ 323] Современньїй философский словарь / Под ред. проф. В.Е. Кемерова. - М.: Одиссей,

1996. - С. 406.

Космоцентрична релігія - віра у встановлення (відновлення) зв'язку лю­дей із Богом, богами, енергетичним центром Всесвіту, зосередження всіх космічних сил. Форми цієї релігії: теїзм, пантеїзм і атеїзм.

Розглянуті види релігії дозволяють стверджувати, що будь-який об'єкт віри є релігійним, з чим ми не можемо погодитися.

Юридичні засоби реалізації права людини приймати релігію чи інші переконання в Україні не встановлені, оскільки дане право людина може здійснювати особисто власними діями.

Юридичним засобом захисту розглядуваного права є передбачене в законодавстві України положення про те, що "не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії... " (ч. 2. ст. 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації). У разі вчинення вказаних дій релігійною організацією її діяльність може бути припинена в судовому порядку (п. 1. ч. 4. ст. 16 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"). Однак у законодавстві України не передбачено юридичної відповідальності за вчинення вказаних діянь конкретною особою (її ще необхідно запрова­дити). Крім того, розглядувану заборону необхідно уточнити, доповни­ти, закріпивши, зокрема, що "не допускається будь-яке примушування при визначенні людиною (а не тільки громадянином - авт.) свого став­лення до релігії та інших переконань." Відповідно, треба передбачити і конкретні заходи юридичної відповідальності за вказані дії.

4.2. Право змінювати свої релігійні чи інші переконання

Загальна характеристика права людини змінювати свої релігій­ні чи інші переконання. Механізм юридичного забезпечення. Право людини змінювати свої релігійні або інші переконання включають до свободи віросповідання не всі дослідники. В умовах, коли церква (релі­гійні організації) відокремлена від держави, такий елемент дійсно ніби­то втрачає значення: адже право сповідувати будь-яку релігію означає так само і право вибору релігії, і право змінювати її. Однак дане право набуває суттєвого значення в умовах віротерпимості, а тим більше - ре­лігійної дискримінації. Є немало держав, у котрих розвиток інституту свободи віросповідання зупинився на порозі віротерпимості. В таких країнах сповідувати релігію в жодному разі не означає право змінюва­ти "державну", "пануючу" релігію на іншу. Це стосується перш за все мусульманських держав та й деяких європейських, наприклад, Греції. Так, у мусульманських країнах віровідступництво, язичництво являють собою різновиди одного злочину - зради ісламу. Згідно з найбільш по­

ширеним серед мусульманських учених-юристів поглядом, цей злочин належить до правопорушень, за вчинення котрих встановлена смертна кара [169]211. Наприклад, суд міста Адена - столиці Ємену - засудив на смерть 27-річного сомалійського біженця, який два роки тому перейшов з ісламу у християнство. Правда, вирок може бути не виконаний, якщо він відречеться від Христа і тричі заявить суддям, що повертається до ісламу [295]212. Заборона змінювати свої релігійні чи інші переконання, безумовно, стимулює прояви релігійної нетерпимості і міжконфесійні конфлікти. Такі факти, на жаль, мають місце і в державах, де прого­лошується свобода віросповідання, в тому числі право змінювати свої релігійні чи інші переконання. У зв'язку з цим, Парламентською Асамб­леєю Ради Європи була прийнята Рекомендація № 1202 "Щодо релігій­ної терпимості в демократичному суспільстві" (1993), в якій, зокрема, зазначено, що:

- міграційні потоки в Європі і рухливість їх мешканців уже призве­ли до зіткнень різноманітних світоглядів, релігійних вірувань, а також концепцій людського буття (п. 4);

- такі зіткнення різноманітних релігійних вірувань здатні також сприяти кращому взаєморозумінню і піднесенню, проте можуть при­звести до посилення сепаратистських тенденцій та живити фундамен-талізм (п. 5);

- Західна Європа створила модель світської демократії, всередині якої теоретично можуть мирно співіснувати різноманітні релігійні віру­вання. Проте історія засвідчила можливість такої терпимості і за клери­кального уряду (наприклад, арабські емірати в Іспанії або Оттоманська імперія) (п. 6);

- світська держава не повинна накидати своїм громадянам жодних релігійних зобов'язань. Вона має сприяти шануванню всіх визнаних ре­лігійних спільнот та "пом'якшувати" їхні відносини із суспільством у цілому (п. 15) [279]213.

Право змінювати свою релігію або переконання, як уже зазначалося, закріплене в низці міжнародних актів з прав людини. Зокрема в Загаль­ній декларації прав людини проголошено, що "кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання..." (ст. 18). Слід зауважити, що деякі дер­жави (мусульманські) заперечували проти закріплення в цій декларації

211 [169] Лубський В.І., Борис В.Д. Мусульманське право: Курс лекцій. - К., 1997. - С. 191.

212 [295] Релігія в сучасному світі. (Мусульманський світ) // Релігійна панорама. - 2000. - № 3.

- С. 44.

213 [279] Права людини в Україні. Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американ­ського Бюро захисту прав людини: Вип. 15. - К.- Харків, 1996. - С. 68 - 69.

права людини змінювати свою релігію або переконання. Проте, попри весь опір, вказана свобода була підтримана 27 голосами проти 5 при 12 таких, що утрималися. Право змінювати свою релігію або переконання включене також у зміст свободи думки, совісті і релігії, яка проголоше­на в ст. 9 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Міжна­родний пакт про громадянські і політичні права передбачає, що "кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії. Це право вклю­чає свободу мати чи приймати релігію або переконання за своїм вибо­ром..." (ст. 18). У Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості й дискримінації на підставі релігії чи переконань вказується, що "кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати релігію чи переконання будь-якого роду за своїм вибо­ром..." (ст. 1). Хоча ці права, закріплені у вищевказаних міжнародних актах, дещо відрізняються своїми формулюваннями, вони все ж таки означають одне: кожна людина має право відмовитися від однієї релігії чи переконання і прийняти іншу релігію чи переконання. Крім того, у ст. 8 Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості й дискримінації на підставі релігії чи переконань передбачено, що ніщо в ній не повинно тлумачитися з обмеженням чи применшенням будь-якого права, як воно визначене в Загальній декларації прав людини і Міжнародних пактах про права людини.

Право змінювати свою релігію або переконання закріплене і в консти­туціях деяких держав. Так, у Конституції Словацької Республіки (1992) передбачено, що "свобода думки, совісті, релігії і віросповідання гаран­тується. Це право дозволяє змінювати релігію чи віросповідання." (ст. 24). У Конституції Чехословацької Республіки (1992) закріплено, що "свобода думки, совісті і віросповідання гарантується. Кожна людина має право змінити свої релігійні переконання." (ч. 1 ст. 15). Право змі­нювати свою релігію чи віросповідання закріплене також у конституці­ях Нігерії (ст. 23, 1960), Кенії (ст. 22, 1963), Замбії (ст. 21, 1964) [118]214. Хоча у вказаних африканських країнах трапляються порушення свобо­ди віросповідання, однак можливість змінювати свою релігію дозволяє поширення в цих країнах різних віросповідань. Наприклад, у Нігерії іс­ламу дотримується 45 % населення країни, 18 % зберігає традиційні вірування, 2 % - представники синкретичних християнсько-тубільних церков, незначний вплив мають також Свідки Єгови. Серед християн­ських течій переважає протестантизм, представлений різними напрям­ками (так, створені англіканська, методистська, баптистська, п'ятиде­

214 [118] Конституции государств Африки / Под ред. И.Д. Левина. - М.: Прогресс, 1963. - С.

230.

сятницька, лютеранська, адвентистська та інші церкви). Суттєвий вплив у країні зберігає римо-католицька церква (18 % населення) [203]215.

У Конституції України право людини змінювати свої релігійні або інші переконання не згадується, що, вважаємо, все-таки звужує зміст свободи світогляду й віросповідання (ст. 35) [388]216. Проте право гро­мадян змінювати релігію або переконання як складник свободи вірос­повідання закріплене в Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" (ст. 2).

Як уже зазначалося, дане право повинно гарантуватися для кожної людини, а не лише громадянам держави. Юридичні засоби реалізації права людини змінювати свої релігійні або інші переконання в Україні не встановлені, оскільки дане право людина може здійснювати особис­то власними діями.

Одним із юридичних засобів охорони розглядуваного права є закрі­плена у законодавстві України заборона здійснювати будь-який примус при визначенні громадянином свого ставлення до релігії (ч. 2 ст. 3 За­кону України "Про свободу совісті та релігійні організації"). З указаним юридичним засобом тісно пов'язане поняття прозелітизму. У релігій­них довідкових виданнях зазначається, що "прозеліт (від грецького рг-озеїуїоз - буквально: "приходько") - новонавернений у яку-небудь віру, новий прибічник релігії; прозелітизм - 1) намагання навернути у свою релігію послідовників інших віровчень; 2) глибока відданість прозе­літа обраній вірі" [288]217. В окремих джерелах знаходимо дещо інше розуміння прозелітизму. Так, М. Маринович зазначає, що в сучасному "Словнику синонімів" Вебстера розрізняються такі поняття, як "навер­нення" (тобто щира й добровільна зміна віри) і "прозелітизм" (процес змушування когось до прийняття іншої віри) [174] 218. В. Єленський в одній зі своїх статтей посилається на "Католицький енциклопедичний словник" (1943), в якому термін "прозелітизм" визначений як дія, спря­мована на навернення особи до певної віри, але навернення, що здій­снюється недобросовісними методами [61]219. Автор слушно, на нашу думку, запитує: "Які ж методи можна вважати недобросовісними? Де

215 [203] Павлов С.В., Мезенцев К.В., Любіцева О.О. Географія релігій: Навч. посібник для сту­дентів географічних і філософських факультетів вищих навчальних закладів. - К.: .АртЕк, 1999.

- С. 278-280.

216 [388] Ярмол Л. Право змінювати релігію як складник свободи вибору світогляду та віроспо­відання // Права людини і Україна: Праці Львівської лабораторії прав людини Академії правових наук України (Серія І. Дослідження і реферати: Вип. 2). - Львів: Світ, 1999. - С. 80-83.