Geum.ru

Л. В. Ярмол свобода віросповідання: юридичне забезпечення в україні (загальнотеоретичне дослідження) Праці Львівської лабораторії прав людини І громадянина Видаються з 1997 року Серія I. Дослідження та реферат

Вид материалаРеферат
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   27
- С. 18-21.

клоніння; визнання неділі й інших свят неробочими днями; право діяль­ності в місцях ув'язнення, лікарнях та інших місцях; визнання не тільки дійсності шлюбу, укладеного за католицьким обрядом, але й юридично­го значення деяких рішень, винесених церковними судами;

б) з питань освіти і культури, а саме: повага католицької моралі у всіх державних школах, викладання католицької доктрини як основного предмета у всіх школах при збереженні права учнів відвідувати чи не відвідувати ці заняття;

в) з фінансових питань, податкових пільг і звільнення від податків (зокрема звільнення від податку на майно і нерухомість, що використо­вується для богопоклоніння, та інш.);

г) з питань релігійного обслуговування військових сил.

Згідно з іспанським Законом "Про релігійну свободу" (1980), всту­пати у відносини з державою можуть, крім католицької церкви, ще й "глибоко вкорінені" релігійні об'єднання, до яких сьогодні належать: євангельське, іудаїстське та мусульманське. Інші ж релігійні організа­ції не можуть співпрацювати з державою у вищевказаних сферах [18-5]154. На нашу думку, це є порушенням свободи віросповідання людини. Співпраця держави з релігійними організаціями повинна існувати, але - ще раз підкреслимо - на добровільних і рівноправних засадах з остан­німи. Так, Додаток до Закону про свободу релігії, ухвалений нещодавно у Словаччині, дає можливість релігійним організаціям укладати угоди з урядом про своє перебування у цій країні [296]155. Спочатку уряд плану­вав укласти таку угоду лише з католицькою церквою, до якої належить більшість населення країни. Проте після критики з боку прихильників інших релігій право на угоди було вирішено поширити на всі релігійні організації. Таким чином, Словаччина гарантувала рівні права всім іс­нуючим у країні релігіям.

В залежності від того, на яких принципах базувалася чи то базується свобода віросповідання людини в тій чи іншій державі в різні історичні

154 [185] Моран Глория. Испанская система отношений церкви и государства // Модели церков-но-государственньх отношений стран Западной Европь и США / Под. общ. ред. А. Колодного. - К.: Отделение религиеведения Ин-та философии НАН Украинь. - 1996. - С. 48.

155 [296 ] Релігія в сучасному світі. (Релігія і світ) // Релігійна панорама. - 2001. - № 2.- С. 20.

періоди, сформувалися і своєрідні моделі державно-церковних відно­син. Серед них, зокрема, виділяють наступні [312, 291, 160, 381]156:

1. Теократія (від грецьких слів ІЇіеоз - "Бог" і кгаїоз - "влада") -ототожнення державної світської і духовної влад, форма правління, при якій функціонування держави та її інституцій, регламентація суспільно­го життя визначаються панівною Церквою та її органами. Класичне тео­кратичне правління існувало у У-І століттях до н.е. в Іудеї, де вся влада зосереджувалася в руках жрецтва на чолі з іудейським першоієрархом, у 756-1870-х рр. - в Папській області, а з 1929 р. - у державі-місті Ва-тикан, де Папа Римський є абсолютним монархом. Теократичні традиції продовжують існувати в ісламських країнах (Іран, Саудівська Аравія).

2. Цезаропапізм, який передбачає повну залежність церкви від дер­жави, одержавлення і підпорядкування світській владі церковних струк­тур. Класичними прикладами такого правління є Візантія та Російська імперія, де з XVIII до початку ХХ століття главою православної церкви був імператор (імператриця).

3. Законодавча підтримка, що забезпечує привілейоване стано­вище певної Церкви в державі, надаючи їй статусу державної, офі­ційної (Греція, Англія, Швеція, Данія, Кувейт та інші країни). Особли­вий статус тієї чи іншої церкви зафіксований у конституціях більш ніж 40 держав світу. У 22 із них главою держави може бути лише особа, що належить до офіційної церкви.

4. Відокремлення Церкви від держави. Ця модель передбачає не­можливість втручання церкви у справи держави при активному втру­чанні державних інституцій у справи Церкви. Вона найбільш характер­на для колишніх країн соціалістичного табору, в яких на законодавчому

156 [312] Саган О. Моделі державно-церковних взаємин в світовій історичній ретроспективі // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (між­народний і український контекст) / За заг.ред. А. Колодного і О. Сагана. - К.: Відділення релігієзнав­ства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, 2000. - С. 10-11.; Пор.: [291] Коул Дерем В. Перспективи щодо релігійної свободи: порівняльна структура // Релігійна свобода і права людини: правничі аспекти: У 2 т. - Львів: Свічадо, 2001. - Т. 2. - С. 40-53.; [160] Крішнасвамі А. Дослідження фактів дискримінації у сфері релігійних прав і звичаїв. (Фрагменти звіту Спеціального Доповідача Підкомісії ООН у справах запобігання дискримінації й захисту меншин) // Релігійна свобода і права людини: правничі аспекти: У 2 т. - Львів: Свічадо, 2001. - Т. 2. - С. 263-266.; [291] Одіо Беніто Е. Ліквідація всіх форм нетерпимості й дискримінації на підставі релігії та переконань. Дослідження сучасних аспектів проблем нетерпимості й дискримінації на підставі релігії та переконань ( Фраг­менти звіту Спеціального Доповідача Підкомісії ООН у справах запобігання дискримінації й за­хисту меншин) // Релігійна свобода і права людини: правничі аспекти: У 2 т. - Львів: Свічадо, 2001. - Т. 2. - С. 312-315.; [381] Юраш А.В. Українська церква у контексті сучасних політико-конфесій-них та комунікативних процесів (історико-політологічний аспект): Автореф дис.. канд. юрид. наук: 23.00.01./ Львівський держ. ун-тет ім. І. Франка. - Львів, 1996. - С. 19.

рівні теоретично гарантувалася свобода совісті, але реально порушува­лася свобода релігії [361, 305, 206]157.

5. Проміжний стан між моделлю державної Церкви і моделлю по­вного відділення Церкви від держави і держави від Церкви. Для

цього типу відносин характерне збереження державної підтримки та привілеїв окремих Церков. Типовим прикладом такої моделі є сучасна Німеччина.

Німецька модель державно-церковних відносин базується на трьох принципах: нейтральність, толерантність і рівність. Однак Конститу­ційний Суд Німеччини встановив, що держава може мати дещо відмінне ставлення до різних релігійних організацій, беручи до уваги кількість їх членів і суспільний вплив [301, 62]158. Ті з релігійних течій, що мають більше 1 % від загальної кількості населення певної землі Німеччини, можуть отримати спеціальний статус (хоча спосіб його отримання в різ­них землях має деякі відмінності). Церкви, які мають особливий статус, звільняються від багатьох податків, отримують державну

фінансову підтримку і гроші від збирання особливого церковного податку (8-9 % від прибутку громадян).

6. Відокремлення церкви і держави. Така модель передбачає стан взаємоневтручання, наскільки це можливо, Церкви у справи держави і держави у справи Церкви. Типовим прикладом такої моделі є США. Із Конституції США випливає важливий принцип - нейтральність держа­ви щодо релігійних організацій, тобто ненадання переваги одній конфесії перед іншою. Верховний Суд США роз'яснив, що "рівність була б не­можливою в атмосфері деномінаційних упереджень держави. Отже, сво­бода віросповідання може бути гарантована лише в тому разі, якщо від законодавців - як і від виборців - вимагатиметься таке саме ставлення до нечисленних, новітніх чи непопулярних деномінацій, як і до їх власної релігії" [25]159. Церкви у США не потребують для свого існування жодно­го державного дозволу у вигляді урядової ліцензії чи реєстрації. Причому

157 [361]Форостюк О.Д. Правове регулювання державно-церковних відносин у радянській Укра­їні в 1917-1941 роках (на матеріалі Донецького регіону): Автореф. дис... канд. юрид наук: 12.00.01./ Київський нац. ун-тет ім. Т. Шевченка. - К., 2001. - 20 с.; [305] Див. також: Рот А. Релігія в Румунії: посттоталітарний ландшафт // Людина і світ. - 1999. - № 7. - С. 7-8.; [206] Паращевін М. Церква в суспільстві: масштаби впливу // Людина і світ. - 2000. - № 5. - С. 49.

158 [301] Робберс Герхард. Государство и церковь в Федеративной Республике Германия // Модели церковно-государственньх отношений стран Западной Европь и США / Под общ. ред. А. Колодного. - К.: Отделение религиеведения Ин-та философии НАН Украиньї. - 1996. - С. 111.; [62] Див. також: Єленський В. Рейнські уроки. (Православні вивчають німецький досвід відносин між Церквою, державою і суспільством) // Людина і світ. - 1999. - № 3-4. - С. 4.

159 [25] Бусбі Лі. Американська модель церковно-державних відносин: здобутки і проблеми // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжна­родний і український контекст) / За заг. ред. А. Колодного і О. Сагана. - К.: Відділення релігієзнав­ства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, 2000. - С. 30.

іноземні релігійні організації користуються такими ж правами, як і аме­риканські церкви. Уряди штатів забезпечують для релігійних організацій, так само як і для інших юридичних осіб, можливість одержати статус громадського об'єднання. Взагалі, правові характеристики релігійної ор­ганізації ті самі, що й світської. Однак у жодному із штатів реєстрація релігійних організацій не є обов'язковою [25]160. В Україні, як уже зазна­чалося, практикується модель відокремлення церкви (релігійних органі­зацій) і держави.

7. Відокремлення школи від церкви і релігійних організацій (ч. 3

ст. 35 Конституції України, ст. 6 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", ст. 9 Закону України "Про освіту" (в редакції 1996 р.). Суть цього принципу детально розкрито в підрозділі 4.5. монографії.

3.2. Поняття та структура суб'єктивного юридичного права на свободу віросповідання людини

У Конституції України (ст. 35) та Законі України "Про свободу сові­сті та релігійні організації" проголошуються й розкриваються зміст та структура свободи віросповідання людини. У низці інших нормативно-правових актів визначені юридичні засоби реалізації, охорони та захисту цього права людини, а також окремих його елементів (можливостей).

У Конституції України закріплено, що "кожен має право на свобо­ду світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність" (ч. 1 ст. 35). "Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я моральності населення або захисту прав і свобод інших лю­дей" (ч. 2 ст. 35). "Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою" (ч. 4 ст. 35). Також у Конституції України проголошується, що "кожен має право на освіту" (ст. 52). А це, на нашу думку, також входить до змісту свободи віросповідання людини.

160 [25] Бусбі Лі. Американська модель церковно-державних відносин: здобутки і проблеми // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжна­родний і український контекст) / За заг. ред. А. Колодного і О. Сагана. - К.: Відділення релігієзнав­ства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, 2000. - С. 31.

У Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі -Закон України) проголошується, що "кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не спо­відувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання" (ч. 1 ст. 3).

У цьому ж Законі України закріплюється, що "батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою, мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії" (ч. 3 ст. 3), а також передбачено, що "громадяни можуть навчатися релігій­ного віровчення та здобувати релігійну освіту індивідуально або разом з іншими, вільно обираючи мову навчання".

У вказаному Законі України проголошується також, що ніхто не може з мотивів релігійних переконань ухилятися від виконання своїх конституційних обов'язків. Допускається, однак, заміна виконання од­ного обов'язку іншим з мотивів переконань, щоправда, лише у випад­ках, передбачених законодавством України.

Проаналізувавши зміст та структуру свободи віросповідання люди­ни, на основі вищевказаних нормативно-правових актів України може­мо стверджувати про наступне: [390, 383, 392]161

По-перше, формулювання цього права людини в Конституції України та Законі України не однакове, тому необхідно внести зміни до Закону України й гарантувати в ньому кожному (а не лише громадянам України) свободу сві­тогляду та віросповідання, як це проголошено в Конституції України.

Однак, як уже обгрунтовувалося вище, найбільш вдалим формулю­ванням розглядуваного права є свобода віросповідання як можливість людини приймати, змінювати, сповідувати, здобувати релігійні або інші переконання, а також утримуватися від тих дій, які несумісні з ними.

По-друге, елементи свободи віросповідання конкретизовані і повніше роз­криті в Законі України. Так, у ньому закріплені наступні складники свободи віросповідання людини, які не знайшли свого відображення в Конституції України: право приймати і змінювати релігійні або інші переконання за своїм вибором; право на релігійну освіту; право на заміну виконання одного обов'яз­ку іншим з мотивів переконань у випадках, передбачених законодавством.

161 [390] Ярмол Л. Свобода віровизнання людини: поняття, елементи, законодавче закріплення // Вісник Академії правових наук України. - 2001. - № 2 (25). - С. 115-122; [383] Ярмол Л. Елементи та юридичний механізм забезпечення свободи віровизнання людини в Україні // Актуальні пробле­ми правознавства. - Тернопіль: ЮІ ТАНГ. - 2001. - С. 171-174; [392] Ярмол Л. Юридичні гарантії здійснення конституційного права громадян України на вибір світогляду і віровизнання // ЗшоЬоСу ]Ьу\маІеІзкіе V/ Роїзсе і па ІІкгаіпу - гіесгушізіозс і регзрекіуму. 2езгу(у паикоше пг. 6. - РгіетузІ, 2001. - с. 217-227.

Право мати релігію або інші переконання належить до внутрішньої сфери особи, має загальносоціальну природу і тому не залежить від нормативного закріплення. Можливо, саме з цих міркувань у Конститу­ції України воно не відображене.

Однак такі елементи свободи віросповідання людини, як право при­ймати релігійні чи інші переконання, змінювати (слід уточнити) свої релігійні або інші переконання та право на релігійну освіту, необхідно закріпити і в Конституції України (ст. 35).

Право на заміну виконання одного юридичного обов'язку іншим з мотивів релігійних чи інших переконань, як це проголошено в Законі України, на наш погляд, також входить у структуру свободи віроспові­дання. Однак у Законі України не конкретизуються ці випадки заміни, на відміну від Конституції України, згідно з якою, як уже зазначалося, до­зволяється тільки заміна військового обов'язку на альтернативну служ­бу. Проте можливі й інші ситуації, коли релігійні чи інші переконання людей потребуватимуть заміни виконання одних юридичних обов'язків іншими. Приклади таких випадків наводяться в підрозділі 4.6. роботи.

Отже, на наш погляд, у Конституції України доцільно закріпити по­ложення про те, що звільнення від юридичних обов'язків перед дер­жавою або заміна їх альтернативними з мотивів релігійних та інших переконань допускається лише у випадках, прямо передбачених зако­нодавством України. Сам же перелік можливостей заміни юридичних обов'язків чи звільнення від них з мотивів релігійних та інших пере­конань повинен бути відображений у Законі України.

Свобода поширення релігійних та інших переконань (а не лише релі­гійних або атеїстичних, як це вказано в Законі України), на нашу думку, охоплюється свободою сповідування будь-якої релігії або несповідуван-ня жодної, оскільки зазначені права відображають зовнішнє ставлення людини до обраного об'єкта віри і, крім того, містять, інші можливості, а саме: здійснювати релігійні обряди, культи та інші.

По-третє, проаналізувавши структуру свободи віросповідання, яка розкривається в Конституції України і Законі України, можемо ствер­джувати, що елементами цього права людини є такі можливості:

- мати релігію або переконання;

- приймати релігію або переконання;

- змінювати релігію або переконання;

- сповідувати одноособово або разом з іншими будь-яку релігію або не сповідувати ніякої; відправляти релігійні культи, ритуальні обряди, відкрито виражати і вільно поширювати релігійні або атеїстичні пере­конання, вести релігійну діяльність;

- здобувати релігійну та світську освіту;

- вимагати заміни виконання одного юридичного обов'язку іншим з мотивів переконань (зокрема заміни військової служби альтернативною та інші).

Структура свободи віросповідання, представлена в українському зако­нодавстві, потребує уточнення. По-перше, право мати релігію або переко­нання не потребує юридичної регламентації, оскільки стосується тільки внутрішньої психічної сфери особи. По-друге, право змінювати релігію або переконання слід закріпити у такому формулюванні: "право зміню­вати свої релігійні або інші переконання", а право приймати релігію чи переконання - як "право приймати релігійні чи інші переконання".

По-четверте. Наведемо порівняльний аналіз елементів (можливос­тей) свободи віросповідання як загальносоціального права, які роз­криваються в міжнародних актах з питань прав людини, та елементів свободи віросповідання як суб'єктивного юридичного права в Україні. Результати даного аналізу відображено в табл. 1.

Таблиця 1

Порівняння елементів свободи віросповідання як загальносоціального права і як суб'єктивного юридичного права в Україні

Елементи (можливості) свободи віросповідання як загальносоціаль­ного права
Елементи (можливості) свободи віросповідання як суб'єктивного юридичного права в Україні

1) мати релігію чи переконання на свій вибір;
1) мати релігію або переконання за своїм вибором;

2) приймати релігію або переконання на свій вибір;
2) приймати релігію або переконання за своїм вибором;

3) змінювати свою релігію або переко­нання;
3) змінювати релігію або переконання за своїм вибором;

4) сповідувати свою релігію або пере­конання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдно або приватно в учен­ні, богослужінні, виконанні релігійних та ритуальних обрядів;
4) одноособово чи разом з іншими спо­відувати будь-яку релігію або не сповід­увати ніякої, безперешкодно відправ­ляти релігійні культи, ритуальні обряди, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконан­ня, вести релігійну діяльність;

5) здобувати релігійну та світську освіту; 5) здобувати релігійну та світську освіту;

6) утримуватися від окремих дій, несу­місних з релігійними чи іншими переко­наннями (відмова від військової служби з правом її заміни на альтернативну; утримання від певних дій щодо одягу, їжі, релігійних свят (з можливістю відпо­відного звільнення з роботи)
6) право на заміну виконання одного юридичного обов'язку іншим з мотивів переконань (право на альтернативну службу та інші)



На підставі порівняльних даних, наведених у таблиці 1, можемо зробити висновок, що елементи (можливості) свободи віросповідання як права загальносоціального знайшли своє втілення (відображення) у національному законодавстві України. Однак у законодавстві України такі її елементи, як право сповідувати будь-яку релігію і не сповідувати жодної, мають дещо інше "звучання" (формулювання) порівняно з між­народними актами, а саме: в останніх проголошується свобода сповід­увати свою релігію або переконання. Також у міжнародних актах з прав людини немає згадки про атеїстичні переконання, а йдеться лише про релігійні та інші переконання, які включають й атеїстичні.

По-п'яте. Враховуючи, що під дію юридичного права підпадають лише зовнішні прояви свободи віросповідання людини, можемо ствер­джувати, що елементами останньої як суб'єктивного юридичного права є наступні можливості: приймати релігію або інші перконання за своїм вибором; сповідувати одноособово або разом з іншими будь-яку релі­гію; не сповідувати жодної релігії; змінювати свої релігійні або інші переконання; здобувати релігійну та (або) світську освіту; вимагати за­міни виконання окремих юридичних обов'язків іншими з мотивів релі­гійних чи інших переконань.

Між указаними елементами свободи віросповідання людини, без­перечно, є взаємозв'язки, які також входять до її структури. Так, на­приклад, без можливості прийняття релігії не може бути і її сповід­ування. Сповідування ж релігії може потребувати здобуття певної релігійної освіти, заміни виконання одних юридичних обов'язків іншими і т.д.

По-шосте. На підставі аналізу структури свободи віросповідання як суб'єктивного юридичного права поняття цього права визначено як можливість людини приймати, змінювати релігійні або інші переконан­ня, одноособово або спільно з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, здобувати релігійну та (або) світську освіту, а також вимагати заміни певних обов'язків перед державою на інші за мотивами релігійних чи інших переконань у випадках, визначених за­конодавством.