Л. В. Ярмол свобода віросповідання: юридичне забезпечення в україні (загальнотеоретичне дослідження) Праці Львівської лабораторії прав людини І громадянина Видаються з 1997 року Серія I. Дослідження та реферат

Вид материала

Реферат

Подобный материал:

• Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 23 грудня 1997 року №776/97-вр, 70.08kb.
• Гарантії прав людини І громадянина, 111.43kb.
• Указ президента україни про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи, 832.46kb.
• Уповноважений Верховної Ради України з прав людини закон, 163.45kb.
• Програма дослідження освітньо-виховної роботи в дошкільних навчальних закладах міста, 29.4kb.
• Реферат проведено теоретично-експериментальні дослідження з обґрунтуванням практичних, 37.54kb.
• Питання прав та свобод людини І громадянина на сьогодні є найважливішою проблемою внутрішньої, 45.21kb.
• Відділ освіти баштанської райдержадміністрації баштанська зош І-ІІІ ст., 82.54kb.
• Теми місцевого самоврядування, яка відповідає цінностям демократичного суспільства, 333.68kb.
• Верховною Радою України прийнято закон, 200.21kb.

Юридичною гарантією охорони вказаного принципу є передбачена в законодавстві України кримінальна відповідальність за "умисні дії, спрямовані на розпалювання. релігійної ворожнечі та ненависті. об­разу почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками. релігійних та інших пере­конань..." (ч. 1 ст.161 Кримінального кодексу України). Крім того, ква­ліфікуючими (особливо кваліфікуючими) ознаками даного злочину є: вчинення вищевказаних дій у поєднанні з насильством, обманом чи по­грозами, або - службовою особою (ч. 2 ст. 161 Кримінального кодексу України); вчинення дій, передбачених частиною першою або другою цієї статті, організованою групою осіб або які спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 3 ст.161 Кримінального кодексу України).

Слід також зауважити, що вчинення злочину на грунті релігійної во­рожнечі може враховуватися судом при призначенні покарання як обста­вина, що його обтяжує (п. 3 ч. 1 ст. 67 Кримінального кодексу України).

2. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова (ч. 3 ст. 35 Конституції України). У Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" закріплюється, що "ніхто не може встановлю­вати обов'язкових переконань і світогляду" (ч.2 ст.3). У деяких держа­вах поряд із вказаним принципом чи окремо проголошується й інший: ніяка релігія не може бути державною. Наприклад, у Конституції Росій­ської Федерації закріплено, що "ніяка релігія не може встановлюватися як державна чи обов'язкова" (ч. 1 ст.14)[140]135.

У Конституції Іспанії зазначено, що "ніяка релігія не може бути дер­жавною" (ч. 3 ст. 16) [124]136. Поправка І до Конституції Сполучених Штатів Америки проголошує, що "Конгрес не повинен ухвалювати за­

133 [43] П. 6 Декларації про релігійну свободу // Права людини в Україні: Інформаційно-аналі­тичний бюлетень Українсько-Американського Бюро захисту прав людини: Вип. 16. - Київ; Харків,

1996. - С. 100.

134 [42] П. 5 Декларації про відносини церкви з нехристиянськими релігіями // Права людини в Україні: Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американського Бюро захисту прав лю­дини: Вип. 16. - Київ; Харків, 1996. - С. 110.

135 [140] Конституция Российской Федерации с комментариями для изучения и понимания / Л. Ш.Лозовский, Б.А. Райзберг - М.: ИНФРА-М, 2001. - С. 9.

136 [124] Конституции государств Европейского Союза / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. - М.: НОРМА-ИНФРА. - 1999. - С. 374.

конів, які б запроваджували будь-яку релігію чи забороняли вільне від­правлення релігійних обрядів..." [95]137.

Зазначимо, що інститут державної релігії існує більш ніж у 55 кра­їнах світу, в 16-ти з них пануючою релігією є католицизм [221]138. Слід зауважити, що поняття "державна релігія" й "обов'язкова релігія" не завжди є тотожними. Так, у деяких країнах наявність державної релігії не означає, що вона є обов'язковою. Наприклад, у Конституції Коро­лівства Данії (1953) закріплено, що Євангельська Лютеранська Церква є Офіційною Церквою Данії і користується підтримкою держави (п. 4 ч. І). Однак громадяни мають право створювати релігійні об'єднання, в тому числі такі, що не входять у лоно Офіційної Церкви, відповід­но до своїх переконань за умови, що їх віровчення і вчинки не будуть порушувати норми моралі і порядку (п. 67 ч. VII) [124]139. Виникає питання: чи порушує свободу віросповідання людини наявність у кра­їні державної релігії? Із практики Європейського суду з прав людини випливає, що співпраця між державою і релігійними конфесіями може існувати, навіть коли вона не здійснюється відповідно до правил су­ворої рівності. Рівність (ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основних свобод) повинна суворо застосовуватися до свободи, але не обов'язково - до співпраці. Навіть ситуації привілейованої співпраці між державою і певною церквою у формі прихованої конфесійності держави (як у Греції) чи у формі державної церкви (як в Англії чи скандинавських країнах) не розглядалися Євросудом як такі, що су­перечать релігійній свободі у тому вигляді, в якому вона захищена Конвенцією про захист прав людини та основних свобод. Важливим, на думку Суду, є те, що відносини привілейованої співпраці не при­зводять до жодної невиправданої шкоди свободі дій для інших груп і окремих осіб у релігійних та ідеологічних питаннях. Мета ст. 9 Євро­пейської конвенції не в тому, щоби встановити певний критерій дер­жавно-церковних відносин у державах, які є членами Ради Європи, і не в тому, щоби нав'язати примусовий секуляризм. Вона спрямована натомість на забезпечення адекватної гарантії на свободу релігії і сві­тогляду.

У справі Кокінакіса проти Греції (КОККІМЛКІ8 V. ОКЕЕСЕ) (1993 р.) Комісія з прав людини Ради Європи підтвердила, що система державної

137 [95] Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх: Пер. з англ. - К.: Веселка, 1993. - С. 146.

138 [221] Потанина С.В. Некоторье аспектьі взаимоотношений государства и религии за рубе-жом // Журнал Российского права. - 2001. - № 4. - С. 110.

139 [124] Конституции государств Европейского Союза / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. - М.: НОРМА-ИНФРА. - 1999. - С. 302, 311.

церкви сама по собі не є порушенням ст. 9 Європейської конвенції, поки членство в офіційній церкві не є примусовим [292]140.

На наш погляд, встановлення державної (офіційної) релігії є пору­шенням, недопустимим обмеженням свободи віросповідання людини, оскільки однією з її можливостей є колективне сповідування будь-якої релігії, наприклад, у межах релігійної громади, а обмеження прав релі­гійних громад, котрі не сповідують державну релігію, відповідно, тяг­не й обмеження прав її членів, пов'язаних із свободою віросповідання [76]141. Тому в Конституції України доцільно уточнити, що жодна релігія не може бути визнана державною чи обов'язковою.

3. Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом (ч. 4 ст. 5 Закону України "Про свободу совісті та ре­лігійні організації"). Однак цей важливий принцип не відображений у Конституції України. Визнання якоїсь релігії державною, безперечно, порушує зазначений принцип, суть котрого полягає в тому, що не до­пускається встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релі­гії чи релігійних організацій щодо інших. У конституційних та інших нормативно-правових актах багатьох держав (наприклад, Італії, Іспа­нії, Грузії, Македонії, Болгарії, Росії) містяться спеціальні згадки про якусь одну чи декілька релігій або релігійних організацій. Наприклад, у Конституції Грузії закріплено, що держава визнає виключну роль Гру­зинської православної церкви в історії Грузії і разом з тим проголошує повну свободу релігійних переконань та віросповідання, незалежність церкви від держави (ст. 9) [317]142. Згадка однієї релігії є і в деяких наці­ональних історичних документах. Наприклад, у Конституції П.Орлика (5 квітня 1710 р.) передбачено, що "оскільки серед трьох богословських чеснот перше місце посідає віра, то й перший пункт нехай буде про Віру Православного Східного обряду.". Закони про тимчасовий державний устрій України (квітень 1918 р.) проголошують, що "першенствуючи в Українській Державі віра є християнська, православна" (п. 9), однак "усі не належні до православної віри Громадяни Української держави,

140 [292] Мартинез-Торрон Хавьер, Наварро-Валлс Рафазль. Религиозная свобода в проекции Европейской Конвенции по правам человека // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм зако­нодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжнародний і український контекст) / За заг. ред. О. Колодного і О.Сагана. - К.: Відділення релігієзнавства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди НАН

України, 2000. - С. 42.

141 У літературі знаходимо інші позиції з цього питання. Див., напр.: [76] Зубов А. Плетью обуха не перешибить. (Русская православная церковь и российское государство) // Известия. - 2000. - 21 января. - С. 10.

142 [317] Свобода совести, вероисповедания и религиозньїх организаций: положения конститу­цій постсоциалистических стран, государств Западной Европьі, США, Канадьі, Японии, междуна-родньх правовьх документов. - К.: Отделение религиеведения Ин-та философии НАН Украинь,

1996. - С. 45.

а також всі мешканці на території України користуються кожний по-всемістно свобідним відправленням їх віри і богослуженням по обряду оної" (п. 10). У деяких нормативно-правових актах передбачений поділ релігійних організацій на традиційні і нетрадиційні, визнані і невизнані (наприклад, у Литві) [131]143. У Конституції Греції закріплено, що пану­ючою в Греції релігією є релігія східно-православної Церкви Христової (ч. 1 ст. 3); всяка відома релігія вільна, і відправлення її культових обря­дів здійснюється безперешкодно під охороною закону (ч. 2 ст. 13). З цих конституційних положень випливає, що є і "невідомі релігії" в Греції, які, відповідно, обмежені у певних можливостях. Однак навіть відомі чи "визнані" релігійні організації також обмежуються у певних правах. Так, згідно із Законом про статус інших церков 1939 р. (мається на увазі, крім православних), для будівництва церкви, синагоги, мечеті, поряд з іншими формальностями, вимагається дозвіл місцевого православного митрополита. І хоча його відмова дати згоду не носить характеру адмі­ністративної заборони, відповідні органи Міністерства просвіти і куль­тів завжди в таких випадках відмовляють у проханні з боку неправо-славних [205]144.

У Конституції України, в Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" не передбачено поділу релігійних організацій на традиційні або нетрадиційні, визнані або невизнані тощо, а також немає згадки про якусь одну чи декілька релігій.

Однак у деяких підзаконних нормативно-правових актах є вказівки на певні види релігійних організацій. Так, 03.01.1997 р. Віце-прем'єр-міністр України І. Курас затвердив "Заходи щодо нейтралізації діяль­ності деструктивних тоталітарних культів, мінімізації їх негативного впливу на суспільство" № 191/96 [72]145. У них, зокрема, закріплюється наступне:

- реєстрацію статутів громад нетрадиційних релігій проводити лише після вивчення їхньої реальної культової практики на основі відповід­ної правової, релігієзнавчої, а у разі потреби і медико-психологічної експертизи (п. 1);

- зорієнтувати керівників друкованих та електронних засобів масової інформації щодо ознайомлення громадськості з діяльністю деструктив­них культів та негативними соціальними наслідками їхньої діяльності

(п. 4);

143 [131] Ст. 43 Конституции Литовской Республики (1992).

144 [205] Папастасис Хараламбос. Государственно-церковньїе отношения в Греции // Модели церковно-государственньїх отношений стран Западной Европьі и США / Под общ. ред. А. Колодно­го.- К.: Отделение религиеведения Ин-та философии НАН Украиньї. - 1996. - С. 30.

145 [72] Див.: Біжучий архів відділу у справах релігій Львівської облдержадміністрації.

- розгорнути широку просвітницьку роботу серед населення, осо­бливо молоді та дітей, з метою ознайомлення їх із справжньою приро­дою деструктивних тоталітарних культів та негативними наслідками їх діяльності для здоров'я і моралі людей (п. 5). На виконання зазначених "Заходів" Кабінету Міністрів України було прийняте Розпорядження Голови Львівської облдержадміністрації від 30.01.1997 р. № 53 "Про план реалізації Заходів Кабінету Міністрів України щодо нейтралізації діяльності деструктивних тоталітарних культів", згідно з яким було за­тверджено склад консультативної групи з вивчення негативного впливу деструктивних тоталітарних культів на населення області та підготовки необхідних змін до чинного законодавства України 146.

Згадка про деструктивні, тоталітарні культи (угрупування) міститься також і в інших документах [176, 82, 86] 147.

Безперечно, зазначені підзаконні нормативно-правові акти та до­кументи суперечать законодавчим актам України, які не передбачають наявність традиційних чи нетрадиційних релігійних організацій, а тим більше - культів деструктивних, тоталітарних.

Слід, однак, зауважити, що згадка якоїсь релігії чи релігійної орга­нізації у нормативно-правових актах держав та поділ їх на певні види ще не свідчать про порушення принципу їх рівності. Порушення цього принципу може трапитися тоді, коли правовий статус різних релігійних організацій буде не однаковий. Так, у Кодексі законів про працю Украї­ни передбачений перелік православних релігійних свят, які є святкови­ми та неробочими днями (7 січня - Різдво Христове, один день (неділя) - Пасха (Великдень), один день (неділя) - Трійця (ч. 1, 2 ст. 73). Проте за поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, за­реєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочин­ку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні. У даному випадку законодавець прагне дотриматися принципу рівноправності релігій та релігійних організацій. Однак, для послідов­ного впро-вадження цієї засади, видається доцільним надати аналогічну можливість також й усім тим працівникам, котрі, не належать до жодної зареєстрованої в Україні релігійної громади. Разом з тим, здебільшого

146 Див.: Біжучий архів відділу у справах релігій Львівської облдержадміністрації.

147 [176] Див., наприклад: Меморандум про співпрацю Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій, Мінінформу та Держкомрелігій щодо висвітлення засобами масової інформації про­блем релігійно-церковного життя // Людина і світ. - 1998. - № 3. - С. 28; [82] Інформаційний звіт "Про стан та тенденції розвитку релігійної ситуації на Львівщині та роботу відділу у справах релігій у 2000 р." // Див.: Біжучий архів відділу у справах релігій Львівської облдержадміністрації;['86] Ін­формаційний звіт за 1996 р. управління у справах релігій Львівської облдержадміністрації // Див.: Біжучий архів управління у справах релігій Львівської облдержадміністрації

саме вищевказаний поділ релігій та релігійних організацій на певні види якраз і зумовлює неоднакове правове становище релігійних громад. У законодавстві деяких держав закріплюється принцип рівності релігій з одночасним наданням переваги, привілеїв лише одному віровченню чи декільком. Наприклад, у Російській Федерації проголошено, що релігій­ні об'єднання рівні перед законом. Релігійні об'єднання ж у цій державі створюються у формі релігійних груп і релігійних організацій, щоправ­да правовий статус перших набагато вужчий (ч. 2 ст. 6, ст. 27 Федераль­ного Закону Росії "Про свободу совісті і про релігійні об'єднання").

Законодавство Бельгії також визнає формальну рівність між усіма релігіями, однак низка релігійних організацій у цій державі користуєть­ся офіційним визнанням, а відповідно - певними привілеями. На сьо­годні такий статус мають 6 деномінацій: католицизм, протестантизм, іудаїзм, англіканство, іслам, Грецька і Російська православні церкви. Ці деномінації, крім заробітної плати для священнослужителів із держав­ного бюджету, мають також і деякі інші привілеї (наприклад, отримують державні субсидії для будівництва і реставрації церков, мають право на радіо- і телевізійний час, право призначати військових і тюремних ка­пеланів, діяльність яких оплачується державою). Інші ж релігійні орга­нізації, наприклад, Свідки Єгови, Мормони, такого статусу не мають й інколи навіть не вважаються релігійними організаціями [345]148. З ін­шого боку, згідно з Конституцією Бельгії (1831), обов'язком держави є виплата заробітної плати і пенсій не лише священнослужителям, але й представникам визнаних законом організацій нерелігійного характе­ру, які надають благочинну допомогу (ст. 181). Безперечно, розглянуте конституційне положення Бельгії є демократичним, оскільки однаково оцінює благочинну діяльність організацій як релігійного, так і нерелі-гійного спрямування.

4. Відокремлення церкви і релігійних організацій від держави (ч. 3 ст. 35 Конституції України; ст. 5 Закону України "Про свободу со­вісті та релігійні організації"). Відзначимо, що законодавство України не виокремлює такого різновиду релігійних організацій, як церква, тому формулювання вказаного принципу необхідно уточнити. Суть цього принципу в Україні полягає в тому, що:

- держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій, сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної тер­пимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не спо­

148 [345] Торфс Рик. Церковь и государство в Бельгии // Модели церковно-государственньїх отношений стран Западной Европь и США / Под общ. ред. А. Колодного. - К.: Отделение религи-еведения Ин-та философии НАН Украинь. - 1996. - С. 20-21.

відують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними орга­нізаціями;

- бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігій­них організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству;

- держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій;

- держава не фінансує діяльності будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії;

- релігійні організації не виконують державних функцій;

- релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засоби масової інформації;

- релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не ви­сувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Однак свя­щеннослужителі мають право на участь у політичному житті на рівні з усіма громадянами;

- релігійні організації зобов'язані додержуватися вимог чинного за­конодавства і правопорядку [260]149.

Як бачимо, релігійні організації не "відокремлені" в буквальному розумінні цього слова від держави. Хоча вони взаємодіють між собою, впливають одні на одних, однак залишають за собою "автономні" сфери панування [70]150.

До речі, на Заході зазвичай говорять не про відокремлення Церкви від держави, а про відокремлення Церкви і держави, наголошуючи на рівно­правності суб'єктів цих відносин [60]151. Проте ми не можемо погодитися із принципом рівноправності держави і релігійних організацій, оскільки держава володіє, як відомо, цілою низкою прав, яких не мають інші спіль­ності, в тому числі й релігійні [113]152. До того ж у буквальному розумін­ні ні церква (релігійні організації), ні держава не відокремлені одна від одної, тому, вважаємо, доцільно закріпити принцип, за котрим Україна є

149 [260] Ст. 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

150 [70] Пор., напр.: Записка. Принципи взаємовідносин між державою та церквою // Права людини в Україні: Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американського Бюро захисту прав людини: Вип. 15. - Київ; Харків, 1996. - С. 52.

151 [60] Єленський В. Перспективи розвитку української системи церковно-державних відносин // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (між­народний і український контекст) / За заг. ред. О. Колодного і О. Сагана. - К.: Відділення релігієзнав­ства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, 2000. - С. 86.

152 [113] Див. також: Компанієць І.М. Адміністративно-правове регулювання свободи совісті: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.07./ Нац. юрид. академія ім. Я. Мудрого.- Харків, 1996.

- С. 20.

державою світською. Це означає, що вона є нейтральною, безсторонньою щодо будь-яких різновидів віри - як релігійних, так і нерелігійних. Проте держава повинна чітко окреслити межі свого втручання у сповідування усякої віри, у діяльність релігійних та інших організацій, виходячи із за­гальнолюдських цінностей і прав людини.

Державна політика щодо сповідування будь-якої віри повинна бути обмежена:

- обліково-реєстраційною діяльністю на основі повідомного прин­ципу;

- нейтральним арбітруванням у разі виникнення міжрелігійних су­перечок чи конфліктів - за умови звернення релігійних організацій до відповідних юрисдикційних державних органів і безпосереднього ви­знання обов'язковості рішень останніх;

- встановленням меж фізичної поведінки, за які не можуть виходити прихильники будь-якої віри, відповідно до міжнародних стандартів;

- здійсненням контролю за дотриманням цих меж і в разі їх пору­шення - притягненням винних осіб (як фізичних, так і юридичних) до юридичної відповідальності;

- співпрацею з релігійними та іншими організаціями у певних сфе­рах суспільного життя. Наприклад, у сфері соціального обслуговування, надання допомоги дітям-сиротам, засудженим та іншим категоріям осіб, що їм фактично на практиці приділяється належна увага (матеріальна, духовна) з боку різних релігійних та інших організацій. Держава ж по­винна враховувати це шляхом надання певних пільг і дотацій згаданим релігійним та іншим організаціям. Однак така співпраця повинна базу­ватися на принципах добровільності та рівності всіх релігійних органі­зацій, діяльність яких не заборонена законом [379]153.

Слід зазначити, що співпраця релігійних організацій з державою широко практикується у багатьох країнах (наприклад, в Іспанії, Італії, Словаччині, Німеччині).

В Іспанії, наприклад, на конституційному рівні закріплено, що "ор­гани влади беруть до уваги релігійні вірування іспанського суспільства і підтримують відповідні відносини співпраці з Католицькою Церквою й іншими конфесіями" (п. 3 ст. 16 Конституції Іспанії). Так, із Католиць­кою Церквою були підписані чотири основні угоди:

а) з питань правового регулювання, в яке входить правове визнання всіх католицьких об'єднань та інституцій; недоторканність місць по­

153 Про деякі конкретні форми співпраці держави й релігійних організацій Див.: [379] Щипков О. Церковно-суспільні відносини і проблеми державного регулювання // Людина і світ. - 2000. - № 9.